Сценарій уроку
“Уроки у шкільному музеї”
(Історія України)
У травні 1999 року в Київській гімназії східних мов № 1 було відкрито
шкільний музей історії українського війська. Основною метою діяльності
музею стали пропаганда знань з військової історії України, виховання
любові до Батьківщини, формування бажання в юнаків захищати свій рідний
край у лавах Збройних Сил України, пов’язати свою долю з військовою
професією.
У музеї проводяться уроки та оглядові й тематичні екскурсії.
Вашій увазі пропонується декілька нетрадиційних уроків-екскурсій, які
провела вчитель-методист початкових класів Соломонюк Ольга Вікторівна на
уроках позакласного читання при вивченні тем «Київська Русь» і
«Козацтво».
РІДНУ ЗЕМЛЮ ВОНИ БЕРЕГЛИ
Мета: познайомити дітей з історією Київської Русі, розширити знання
учнів про славне минуле українського народу, його мужність, героїзм,
розвивати зв’язне мовлення, виховувати почуття громадянськості у
другокласників.
Матеріал для роботи
• Зародження перших загонів воїнів.
• Аскольд і Дір — основоположники українського війська.
• Українське військо за часів Київської Русі.
• Галицько-Волинська держава.
Обладнання:
1. Стенди:
Першопочатки українства (до 80 рр. IХ ст.).
Давньослов’янське військо, Київська держава (Київська Русь) 80 рр. IХ
ст. — перша третина ХII ст.
Військо княжих часів. Політична роздробленість Київської Русі (ХII–ХIV
ст.).
Монголо-татарська навала та Галицько-Волинська держава.
2. Малюнки учнів.
3. «Добридень, школярику!» — хрестоматія для позакласного читання в
1–4-х класах.
ХІД УРОКУ
І. Вступне слово вчителя. Сьогодні ми перегорнемо з вами сторінки
історії утворення українського війська.
Давньослов’янське військо бере свій початок від східних слов’ян, які
жили на території теперішньої України. Тоді ще справжнього війська,
такого як сьогодні, не було. Люди жили невеликими групами, які
називались племенами. Але приходилось захищатися від нападів сусідніх
племен. Тому хлопчиків з дитинства вчили стріляти з лука, кидати
каміння, долати перешкоди. Невеликі загони, які захищали своє плем’я,
були сміливими, винахідливими, управними, відзначались героїзмом,
самопожертвою. Подивіться, який одяг носили тоді воїни та якою зброєю
користувалися (показує на стенд).
За часів створення Київської держави військо зміцнилося для того, щоб
захищати рідну землю.
Але разом із тим велись війни між князями, бо кожен хотів бути Київським
князем. Це призвело до того, що Київ був знищений, а Київська держава
почала занепадати. Це відбулося не відразу, а поступово. Вона
проіснувала ще 200 років, тільки її центр перемістився на захід. Тепер
це Галичина, Волинь, Буковина. Чули такі назви? (Так.) Одним із перших
галицьких князів був син Володимира Великого Борис, за ним Всеволод.
Утворюється міцна Галицько-Волинська держава зі своїм військом. Перед
вами одяг і зброя воїнів того часу. Але найбільшу силу та могутність
держава отримала за часів правління Данила Галицького, якого коронували,
і він став першим і поки єдиним королем України. Данило заснував велике
і красиве місто, яке назвав на честь свого сина Льва.
Може, хтось із вас здогадався, як зветься це місто? (Львів.)
Так. Львів. Хто-небудь з вас був у цьому місті?
Воно не менш красиве, ніж Київ, і має велику та славну історію. Я
сподіваюсь, що у вас буде нагода поїхати до Львова.
ІІ. Розширення додаткової можливості пізнавального інтересу
1-й учень. У жовтні ми їздили на екскурсію до Києва. Тому ми хочемо
трішечки розповісти, що бачили, і доповнити Ольгу Вікторівну. Ми
дізналися, що засновники нашого міста мужні та хоробрі лицарі Кий, Щек,
Хорів і сестра їх Либідь пливли Дніпром з півночі і побачили дуже
красиву місцевість, яка їх зачарувала. Найстарший брат Кий сказав: «Ось
тут заложимо оселю для себе і для тих купців, що сюди будуть
приїжджати». Вони вирубали ліс і побудували перші хати. А те збудоване
місце обвели ровом та обгородили гострокіллям; назвали цю оселю місто
Київ, тобто Києве місто.
2-й учень. Пройшло багато часу. Уздовж правого берега Дніпра їхали два
хоробрих лицарі: Аскольд і Дір. Вони побачили гарне місто над рікою, і
воно їм дуже сподобалося. Тому вони ввійшли до нього і сказали киянам:
«Ми будемо у вас князями. Будемо вас боронити від нападів чужих племен,
щоби ви спокійно могли обробляти землю, торгувати та їздити Дніпром на
південь до Царьгорода й на північ до Новгорода. За це ви будете платити
малу данину, щоби було за що утримувати військо для рідної землі».
3-й учень. Жителі Києва радо згодилися на це, і Аскольд і Дір панували
як перші князі. Свою державу вони поширили на всі села, містечка й
міста, що вже тоді постали довкола Києва. Вони зібрали стільки війська,
що не тільки могли боронити свою державу від нападів чужих племен і
князів, а й самі йшли з військом на сусідні краї, навіть аж до грецької
столиці — Царьгорода.
4-й учень. У Новгороді князем був Олег. Його називали «Віщим князем»,
тобто таким незвичайним, що в усьому йому щастило й чого захотів, так те
й було. Захотів Олег стати князем Київським. Побороти Аскольда та Діра
він не міг, бо військо київських князів було значно сильнішим. Тоді
вирішив Олег побороти їх хитрістю. Завітав до Аскольда та Діра із
дорогими подарунками та почастував їх отруєним вином. Кияни з глибоким
сумом оплакували своїх перших князів і поховали їх біля Дніпра. Це місце
йдосі носить назву «Аскольдова могила».
5-й учень. А Олег став Київським князем. Він був могутнім князем,
хоробрим і відважним полководцем. Олег ходив у воєнні походи у близькі й
далекі краї і завжди з багатою здобиччю вертався в Київ. Його боялися й
шанували за відвагу свої та чужі. Олег ходив у військові походи в
Царьгород, у далеку Персію, дійшов аж до Каспійського моря. Він до своєї
смерті воював з ворогами Русі, і цілий світ знав уже тоді про хоробре
військо русичів.
6-й учень. Після смерті Олега київським князем став Ігор, бо князь Олег
був опікуном Ігоря.
Тоді в Київській Русі було багато князів і кожен з них мав свій малий
округ, але всі вони мусили підкорятися великому князеві київському,
якого вважали «найсвітлішим і великим князем».
Тому князь Ігор мав бути дуже завзятим і здібним, коли вмів тримати
стількох інших під своєю владою.
Ігор справді був князь хоробрий і відважний. Він зробив багато доброго
для рідної землі. Про це говорить літописець, який описав «похід князя
Ігоря на половців».
7-й учень. По смерті Ігоря його жінка Ольга стала княгинею. Княгиня
Ольга владарювала дуже мудро і зміцнила державу. Християнська церква
зачислила її до святих. Ольга єдина жінка-княгиня, яка управляла
Київською Руссю.
8-й учень. Вона мала єдиного сина Святослава. Йому Ольга передала
князювання. Він був відважний та хоробрий. Про його хоробрість знали всі
сусіди Русі. Святослав усе своє життя та князювання провів не в Києві в
палатах, а в походах і поліг зі своїми воїнами, які його дуже любили, бо
він жив так просто, як і вони.
У похід не возив Святослав із собою ні казанів, ані наметів. Спав на
землі, поклавши під голову сідло. Їв просту їжу: нарізував конину або
м’ясо іншого звіра тоненькими шматочками, пік на вогні і так споживав
страву.
9-й учень. А на ворогів своїх нападав хитро, несподівано. Ні! Він
попереду себе посилав до того, на кого йшов походом, свого посла, щоби
переказував ворогам його воєнний виклик: «Іду на вас!». І аж тоді йшов
на ворога, який тим часом підготувався до битви. Таким гарним звичаєм
Святослав здобув собі пошану навіть у ворогів. Вони і боялися його дуже,
бо думали собі: «Коли він нас попереджає про свій похід, то видно,
певний своєї перемоги; видно, що має велике військо».
10-й учень. Багато походів зробив Святослав за своє життя. Багато воєн
закінчив переможно та щасливо й багато воєнної здобичі привіз у Русь.
Він побив хазарів, побив народи підкавказької землі (зараз це Кубань),
побив болгар.
Своє войовниче життя хоробрий князь Святослав закінчив під час
повернення з військового походу на болгар. Його вбили печеніги
(теперішні греки).
III. Літературне представлення
***
Був це сміливий князь — вояка,
Все в таборі проживав
І ціле життя відважно
З ворогами воював.
Як на кого йшов війною,
То казав: «Іду на вас!».
Ненадійно на ворога
Не напав він ані раз.
Звоював він печенігів
І над Волгою хазар —
І Болгарію побити
Кличе його грецький цар.
Але зле вчинив ти, князю,
Що у городі чужім
Ти осів собі й занедбав
Рідний Київ — батьків дім.
Ти сидиш в Переяславці,
А тим часом печеніг
Рідний Київ облягає —
Все валить собі до ніг.
Хоч побив ти печенігів,
Знов вертаєшся в чуже;
Грек згодився з болгарином —
Ждуть зі зрадою тебе.
Хоч помстив ти зраду грека
Й ворогів чимало вбив —
Мусив ти від переваги
Відступати з тих країв.
А стрінувши печенігів,
В лютім бою ти упав,
Ворог з черепа твойого
Мед-вино собі списав…
Ю. Шкрумеляк
11-й учень. А я знайшов у нашій збірці цікаве оповідання про княгиню
Ольгу. Хочу його прочитати. (Читання оповідання Олександра Гончарова
«Була вона мудрою і тямущою» зі збірки «Добридень, школярику!», с. 313.)
Київ
Об берег хвилю б’є Славута,
Шумить легенда в хвилі тій,
Самим Дніпром уже забута:
«Три браття биша. Перший — Кий,
А другий — Щек, а третій — Хорів…»
І може в ранок золотий
Зійшли брати на кручі-гори.
Брати і Либідь — їх сестра…
Шумить Дніпро… Така легенда.
Й з’вилось місто край Дніпра,
«Прозвався Київ». Дата — стерта.
Стояла «Києва гора» —
Фортеця княжого двора.
А під горою, на Подолі —
Там кожух’яки, гончарі
Жили підвладні тій горі,
Мечі кували — крила волі…
Шумить Дніпро, з бескеття ночі
Легенди викидає нам.
Л. Нехода
12-й учень. Я розповім вам легенду про одного простого киянина, який жив
за часів князя, та … забув… якого. Отже слухайте.
Колись та був у Києві князь, і був коло Києва змій. Кожного року
посилали йому як дань молодого хлопця або дівчину. Прийшла черга й на
дочку самого князя. От і той послав її. Дочка була вельми красива і так
прилестилась до того змія, що змій полюбив її.
Раз питається вона його:
— Чи є,— каже, — такий у світі чоловік, щоб тебе одужав?
А змій їй каже:
— Є, тільки такий у Києві живе над Дніпром. Він як затопить хату, то дим
аж під небесами стелиться. То й мене може перемогти, бо я який сильний,
а він сильніший. Як вийде він на Дніпро мочити кожу, то не одну несе, а
дванадцять, вкине їх у Дніпро, то я вчеплюся за їх, а він не тільки ті
кожі, а ще й мене трохи на берег не витягне.
Взяла собі те князівна на думку, як би їй вісточку до отця подати і на
волю до нього дістатись. А був у неї голубок, вона згодувала його за
щасливої години, ще як у Києві була. Що ж вона придумала? Храп! — і
написала листа до батька. Отак і так, каже, у вас, батюшка, є в Києві
чоловік на ім’я Кирило Кожум’яка. Пошліть до нього старих людей з
просьбою, чи не захоче він зі змієм побитися і мене, нещасну, з неволі
визволити. Та просіть добре, батюшка, не принуждайте, щоб не обідився. Я
за вас і за нього буду Богу молитися. Та й храп! — і прив’язала письмо
під крильцем свого голубка, та й випустила його. Голубок і прилетів
додому. А діти саме бігли по подвір’ю і побачили голубка і кажуть:
«Таточку! Он де голуб від сестриці прилетів». Князь той перш зрадів, а
потім подумав та й засумував: «І це ж уже проклятий ірод згубив мою
дочку!». А далі приманив до себе голубка та дивиться, аж під крилом
записка. Він на карточку, читає, аж дочка пише: так і так.
От і призвав він свою старшину і питає: «Чи є де такий чоловік, щоби
переміг змія, і де живе він?». От і сказали йому: «Є такий Кирило, що
кожі мне над Дніпром». — «Як же б до нього приступити, щоби послухав і
не обідився?» Порадившись, послали найстарших з дорогими подарунками. От
і приходять вони до його хати, одчиняли помалу з острахом двері та й
злякались: дивляться, аж сидить сам Кожум’яка до них спиною, мне руками
дванадцять кож, тільки видно, як коливає білою бородою. От один
кашлянув. Кожум’яка обернувся, а дванадцять кож тільки трісь! Кожум’яка
перелякався і кожі порвав, обернувшись одразу. Старшина йому поклонився
і каже: «Отак і так, прислав до тебе князь з просьбою». А Кожум’яка і не
дивиться, і не слухає — розсердився, що через них дванадцять кож порвав.
Вони знов давай його просить і на коліна стали — нічого не помагає. І
пішли вони, повісивши голови. Що ж тепер робить? Розпитавшись добре, як
все діло було, каже князь: «Чи не послати знов молодих до нього?». От і
молодші пішли до нього — нічого не вдіяли. Кожум’яка наче й не слухає.
Аж після схаменулися — і послали до нього малих дітей. Ті як почали
просить, як стали навколішки, то й сам Кожум’яка не витерпів і заплакав.
«Ну, — каже, — це ж уже для вас я зроблю!» І пішов до князя. «Ну, —
каже, — добре, приготовте ж для мене дванадцять бочок смоли і дванадцять
повісом конопель.» Обмотався коноплями, обсмолився смолою добре і,
взявши булаву (а в тій булаві було, може, пудів десять), приходить до
змія. «Нащо, Кирило, — питається змій, — ти прийшов: битися чи
миритися?» — «Де вже, щоб миритися! Битися з тобою, іродом!», — каже
Кожум’яка. От почали вони битися, що аж земля гуде. Як розбіжиться змій
та схопить зубами Кирила, то так кусок смоли і вирве; а він його
здоровенною булавою як улупить, то так і вжене в землю. А змій уже, як
вогонь, горить, так йому жарко, і поки збігає він до Дніпра напитися
води і вскочить в неї, Кожум’яка вже й обсмолився й обмазався. І знов
вискакує з води проклятий ірод і що розженеться проти Кожум’яки, — він
його булавою тільки луп; що розженеться, то все його і по голові, і де
попало. Бились — бились, аж курить. Уже й вечоріє, а вони все б’ються,
уже й місяць засвітив, тільки тоді закінчив Кожум’яка: таки доконав і
вбив чортяку, і визволив князівну. Князь не знав, де його й посадити,
нагородив Кожум’яку.
От після того вже почали зватися Кожух’яки од Кирила Кожум’яки. Що ж
після цього зробив він зі змієм? Е, Кожум’яка зробив трохи нерозумно, бо
взяв його спалив і пустив по вітру попіл. Так із нього вся тая погань:
мошки, комарі і все таке розвелося. А якби він узяв да закопав той попіл
в землю, то нічого б не було.
Наша мати
Хатини, криті очеретом,
Калина, чумаки, воли,
Князі, козацтво і поети
Нам Батьківщину берегли.
І матір-Русь, як рідну матір,
Що нам дала життя і світ,
Ми всі любити й шанувати
За щастя маєм сотні літ.
Ласкаві материнські руки,
Слова утіхи негучні
Ми не забудемо в розлуках,
Не зрадимо її пісні.
І. Тесленко
Виконують пісню, слова П. Воронька, мелодія українська народна «О,
Україно!».
ІV. Наше бачення історії українського війська через малюнки
1-й учень. Коли я був на екскурсії в місті, то найбільше мені сподобався
пам’ятник засновникам нашого міста: Кию, Щеку, Хоріву й сестрі їх
Либіді. Тому я вирішив намалювати саме їх (демонструє свій малюнок).
2-й учень. А мені сподобалась розповідь про славний наш Дніпро. Я
дізнався, що раніше його називали Славута або Борисфен. Тому я намалював
нашу річку (показує свій малюнок).
3-й учень. Я вперше був біля Аскольдової могили. Мені сподобалась
розповідь про Аскольда та Діра. Шкода, що вони так трагічно загинули. На
своєму малюнку я зобразив Аскольдову могилу.
4-й учень. Про княгиню Ольгу я чула до екскурсії. Тому вирішила
намалювати пам’ятник цієї княгині, адже вона поклала початок заснування
християнства на Русі, і мої батьки назвали мене на честь цієї святої.
5-й учень. Мені цікаво було слухати нашого екскурсовода. Ольга
Вікторівна розповідала, що як би не Нестор-літописець, то нічого про
історію Києва та київських князів не було би нам відомо. Тому я його й
намалювала. Я дізналася, що після смерті його поховали в
Києво-Печерській Лаврі. Я домовилася з мамою, що найближчим часом ми
підемо у ближні печери Лаври. Мені хочеться побувати там і вклонитися
мощам Нестора.
V. Слово гостеві
Учитель. Діти, сьогодні до нас на урок завітала бібліотекар Галина
Гаврилівна. Їй надаю слово.
Бібліотекар. Мені дуже сподобалась ваша розповідь. Я побачила, щ всі ви
були дуже уважними на екскурсії, умієте гарно розповідати про те, що
бачили. У вас є талановиті художники, хороші співаки. Я зрозуміла, що
вас цікавить історія Києва та українського війська. Свої знання ви
можете доповнити, якщо прийдете до шкільної бібліотеки. Я принесла вам
тільки декілька книжок і журналів. Подивіться їх, це:
1. Антон Лотоцький. Княжа слава. — Львів, «Каменяр», 1991.
2. Календарик-Дошколярик. — Київ, «Веселка», 1997.
3. Богдан Чалий, Олександр Пархоменко. Дума про Київ та його витязів. —
Київ, «Веселка», 1981.
4. Микола Янко. Гомін землі. — Київ, «Веселка», 2000.
5. Іван Крип’якевич. Було колись в Україні. — Київ, «Веселка», 1994.
6. В. Слісаренко, Ф. Левітас. Оповідання з історії Києва. — Київ,
«Гранд», 1998.
7. В. Власов, О. Данилевська. Вступ до історії України. — Київ,
«Генеза», 2001.
8. І. Грищенко, М. Карабанов, А. Лотоцький. Гомін віків. — Київ, РВЦ
«Проза», 1994.
9. В. Масін. Оповідання з історії України. — Київ, «Генеза», 1997.
Ці книжки ви зможете взяти та прочитати ще багато-багато цікавого.
Учитель. Діти, до нас на урок завітало багато вчителів району та школи.
Учителі нашої школи прийшли до нас не з пустими руками. Вони учасники
художньої самодіяльності. Я надаю їм слово.
(Учителі виконують пісню «Києве мій», слова К. Луценка, музика І. Шамо.)
VІ. Підсумок уроку
Учитель. Сьогодні ми дізналися багато нового. Побачили свої таланти.
Підбили підсумок того, що бачили на екскурсії. Наші подорожі славним
Києвом будуть продовжуватись. Ми ще не один раз завітаємо з вами і до
цього музею. А сьогодні я хочу сказати вам всім — ви молодці і велике
спасибі.
Література:
1. Грищенко А., Караванова М., Лотоцький А. Гомін віків. — Київ, РВЦ
«Проза», 1994.
2. Змієві вали. Українські легенди та перекази. — Київ, «Веселка», 1992.
3. Україно, нене моя! Сповідь: поезії, писанки. Збірник. Упорядкування
та примітки Олеся Шевченка. — Київ, «Веселка», 1993.
4. Добридень, школярику! Хрестоматія для позакласного та сімейного
читання. — Київ, «Інтерпрес ЛТД», 1997.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
