Роде наш красний: Сценарій сімейного свята для дітей

Оформлення:

Написи на плакатах: “Роде наш красний”, “Ти – наше диво калинове,
кохана материнська мово!” “На світі білому єдине, як і Дніпрова течія,
домашнє вогнище родинне, оселя наша і сім’я”, “Що таке Батьківщина? За
віконцем калина, тиха казка бабусі, ніжна пісня матусі, під вербою
криниця, в чистім полі пшениця”.

Прислів’я, приказки, загадки про сім’ю і рід.

Родовідні дерева родин односельців.

Вишиті рушники, килимки тощо.

Спечений коровай на рушнику.

Пучки калини, колоски пшениці.

Предмети давнього українського побуту.

ВЕДУЧА:

Зеленеє жито, зелене,

Хорошії гості у мене.

Зеленеє жито, ще й овес,

Сьогодні зібрався рід увесь…

/Пауза/.

Так, у нас сьогодні свято… І не просто свято, а справжнє сімейне
свято. Подивіться, як багато нас зібралось. Я бачу сім’ю …
(перелічує).

Я недаремно назвала саме ці сім’ї, адже вони прийшли з найстаршими
представниками родини – бабусями та дідусями і, навіть, прабабусями та
прадідусями. Ми раді басити Вас, ми щиро вітаємо Вас на нашому святі.

Крім того, мені хочеться представити наших гостей. Розділити
радість нашого сімейно свята до нас прийшли … (називає гостей)

Шановні гості, дорогі батьки, любі діти! Я рада бачити і вітати
всіх вас на нашому святі. Ми недаремно зібралися сьогодні всі разом,
родинами. Сьогодні ми поговоримо про рід. Про рід кожного з вас і про
родовід нашого народу. Давайте на деякий час полинемо у сиву давнину,
дослухаємо мамину пісню, пройдемо стежиною отчого краю, стежиною, яка
починається від рідного дому, від рідних батьківських воріт,
батьківського порогу.

/Пісня “Стежина” – співають діти, батьки підспівують/:

Чому, сказати, сам не знаю,

Живе у серці з давніх літ

Ота стежина в ріднім краї,

Одним-одна біля воріт.

Приспів:

Де ти, моя стежино,

Ота стежина в ріднім краї,

Одним-одна, одним-одна біля воріт.

Дощами мита-перемита,

Снігами внесена у даль

Між теплих соняхів із міста

Мій ревний біль і ревний жаль.

Приспів.

Ведуча: А тепер я прощу всіх глянути на цей малюнок /дерево без
коріння/. Що ви бачите? /Дерево/.

Так, сильне, могутнє дерево. Але в нього відтято коріння. А тепер
скажіть, що станеться з деревом, коли його зрізати під корінь? /Воно
зів’яне, всохне/. А чому всохне? Що дає дереву коріння? /Воду, силу
землі/. Так, вірно, воду. Вода – це сік землі. “П’є моє коріння сік
землі” – співають в пісні. Я думаю, що батьки підтримають мене, що це
дійсно так. Вслухайтесь, вдумайтесь.

/Пісня “Батьківський поріг” – виконують мами/.

П’є моє коріння сік землі,

Лине даль на білому крилі,

Подих вітру схилює жита,

Пролітають стомлені літа…

Приспів:

З роду в рід кладе життя мости,

Без коріння саду не цвісти,

Без пориву човен не пливе,

Без коріння сохне все живе.

З нами линуть у теплі й добрі

Материнські очі голубі.

Материнська пісня живить нас

І сумління сповідає час.

Приспів:

Є в садах моїх мале село,

Є криниця, чисте джерело,

А коли вертаюсь я з доріг,

Я цілую батьківський поріг.

Приспів:

ВЕДУЧА: Кожен з нас теж має своє Дерево. Придивіться до малюнків
родовідних дерев односельців, які вони різні, так само, як і різні наші
сім’ї. Та в кожного є спільне – це родовід. Я уважно передивилась
зображення кожного родоводу і помітила, що себе кожен зобразив у вигляді
листочка, квіточки, які знаходяться зверху, а в самому корінні… Але,
ні, краще скажіть ви, хто знаходиться там? /Це бабусі, прабабусі,
дідусі, прадідусі/.

Я рада, що ви такі кмітливі, спостережливі. Адже в тому корінні
знаходиться наша родовідна пам’ять. Коріння дерева п’є сік землі, а
коріння нашого родового дерева дає нам пам’ять. А тепер уявіть собі, що
якась страшенна сила відрізала ваше родове коріння. Що станеться з
деревом і з вами? Що ви втратите? /Дерево зів’яне й пропаде, а ми
втрачаємо родовідну пам’ять/.

Так! Людина без роду справді не зможе жити, як відірваний від
дерева листочок. А чи кожен з вас знає про родрвід своїх тата і мами,
бабусі й дідуся? Чи кожен з вас пишається своїм родоводом? /Розповіді по
дереву-родоводу, про сім’ю, про роботу батьків за допомогою фото,
вирізок з газет/.

Ми тепер переконались, що ви дійсно любите свою сім’ю, знаєте про
свій родовід. І я, впевнена, що не зів’яне дерево вашого роду. І так
само, як любите ви своїх рідних: тата з мамою, бабусю і дідуся, вони теж
люблять вас і завжди переживають за вас, навіть, коли ви виростите,
думками вони завжди з вами.

Підтримувати родинне вогнище і сімейний затишок завжди допомагає
пісня. Сьогодні ми маємо нагоду в цьому ще раз переконатись… /Пісні
виконують сім’ї/.

Скажіть, будь ласка, як сталося, що у вашій сім’ї люблять і
поважають пісню та ще й так гарно співають? /Відповідь одного з членів
сім’ї/.

Ведуча: Не знаю, чи помітили ви, як гарно за старим українським
звичаєм прибрана наша світлиця. Зверніть увагу на речі давнього побуту.
Чи знає хто-небудь з вас про їхнє призначення? / Відповіді/.

І, мабуть, саме ці речі нагадують нам наших бабусь, які
користуються ними, і можуть дещо розповісти нам. Я з радістю і повагою
звертаюсь сьогодні до наших почесних гостей – бабусь і прабабусь. Отже,
слово нашим шановним бабусям. /Розповідь про сиву давнину бабусі./.

Ведуча: Кожна бабуся – це мама вашого тата чи мами. А зі словом
“мати” у кожного з нас пов’язане все найдорожче. Ніхто не зрозуміє так,
як мама, ніхто не допоможе, як вона. І сьогодні на нашому сімейному
святі ….. хочуть подарувати вам пісню. Отже, це для вас, наші шановні
мами, наші бабусі.

/Пісня “Летіла зозуля”/.

Летіла зозуля та й стала кувати,

Ой, то ж не зозуля, то рідная мати.

Ой, то ж не зозуля, то рідная мати,

Вона прилетіла дочку рятувати.

Якби мати знала, яка в мене біда,

Вона б передала горобчиком хліба.

Горобчиком хліба, синичкою солі,

Ой, мамо, ой, мамо, як тяжко без долі.

ВЕДУЧА: Я ще раз звертаю вашу увагу на вбрання нашої світлиці. Крім
речей давнього побуту, ви не могли не помітити чудові українські
вишивки. Українські рушники, вишитий килим. А які красиві вишивки, узори
на сорочках наших мам, бабусь, на ваших кофтинах. І все це руки мами,
бабусі. Слід відзначити, що переважна більшість вишивок, які ви бачите –
це робота золотих рук однієї з наших мам (називає). Вона із задоволенням
передає свою майстерність нашим дівчаткам на гуртку вишивання. І зараз,
не дивлячись на те, що сьогодні свято, ми на кілька хвилин повернемось в
нашу робочу обстановку.

За давнім українським звичаєм в хатах збиралися майстрині, шили,
вишивали, в’язали. А чоловіки займалися чоловічими справами. Отже,
запрошуємо на маленькі вечорниці. Господарями на них будуть керівники
гуртків.

/Пісня “Вишиванка”- виконують батьки/.

З вечора тривожного аж до ранку

Вишивала дівчина вишиванку.

Вишивала дівчина, вишивала,

Чорну і червону нитку клала.

Що червона ниточка – то кохання,

А та чорна ниточка – розставання,

Що та чорна ниточка – часто рвалась,

А червона ниточка легко слалась.

Я піду в неділечку на гулянку,

Подарую милому вишиванку.

Сердься, мій соколику, чи не сердься,

Будеш ти носить її коло серця.

ВЕДУЧА: Ну, що, майстрині, от і вишили візерунок на сорочці та
рушнику. І все це створює сімейний затишок, зміцнює сім’ю. Вишитий
рушник дає мати синові в дорогу, щоб ніколи не згасла пам’ять, про
родину, рідну домівку, про батьківщину. Чи не так, шановні наші
тата-чоловіки?

/”Пісня про рушник” – виконують батьки, заспівують чоловіки/.

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,

Ти водила мене у поля край села.

І в порогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушники вишиваний на щастя дала.

`„7

му цвіте росяниста доріжка

І зелені луги, солов’їні гаї,

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші твої.

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,

В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.

І на тім рушникові оживе все знайоме до болю.

І дитинство» й розлука, і вірна любов.

ВЕДУЧА: Як красиво вміють співати ваші тата! З давніх-давен так
велося, що батько – глава сім’ї. Слово батька – закон для всієї родини.
Адже найтяжча праця в сім’ї лягає на плечі батька, як найсильнішого
члена родини. Так було і в сиву давнину. Пам’ятають, знають про те й
наші хдопчики-мужчини. Про це вони нам зараз повідають.

/Пісня-танець “Косарі” – виконують хлопчики, підспівують дівчатка/.

Вийшли в поле косарі

Рано-врані на зорі.

Гей, нуте, косарі,

Бо нерано почали.

Хоч нерано почали,

Та багато утяли.

До обіду покосили –

Гострі коси потупили,

Гей, нуте, косарі,

Бо нерано почали,

Хоч нерано почали.

Так багато утяли.

По обіді спочивали –

Гострі коси поклепали.

Гей, нуте косарі,

Бо нерано почали,

Хоч нерано почали,

Та багато утяли.

Увечері холодком

Йшли додому всі рядком,

Гей, нуте, косарі,

Бо нерано почали,

Хоч нерано почали,

Та багато утяли.

ВЕДУЧА: Наш родовід. Сімейне родинне вогнище, давні традиції. Як
багато сказано в цих словах! Здавна пісні, звичаї були в українського
народу, передавалися з уст в уста, від роду до роду.

Готуючись до сімейного свята, ви так багато дізналися від своїх
найстарших членів роду про старі пісні, старі звичаї, а особливо ігри.
От тільки що хлопчики повернули нас в давнину своїм танцем, а дівчата
повернуть грою. Отже – улюблена гра наших бабусь, прабабусь – гра-пісня
“Подоляночка” /виконують дівчатка/:

Десь тут була подоляночка,

Десь тут була молодесенька.

Тут вона сіла, тут вона впала,

До землі припала, сім літ не вмивалась,

Бо води не мала,

Ой, устань, устань, подоляночко,

Ой, устань, устань, молодесенька,

Та вмий своє личко, та личко біленьке.

Біжи до Дунаю, візьми молодесеньку,

Візьми ту, що скраю.

ВЕДУЧА: Шановні гості, дорогі друзі! Ми живемо з вами на цій
священній землі, де з діда-прадіда жив український народ зі своїми
звичаями, піснями. Народ, який має свою культуру, свої звичаї, своїх
видатних людей, І про одного з представників славного українського
народу ми не можемо сьогодні не згадати. Його ми вважаємо членом своєї
великої родини, сином нашого народу.

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами.

/Пісня “Реве та стогне…”, виконують всі/.

Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завада,

Додолу верби гне високі,

Горами хвилю підійма.

І блідий місяць на ту пору

Із хмари де-де виглядав,

Неначе човен в синім морі

То виринав, то потопав.

Ще треті півні не співали,

Ніхто ніде не гомонів,

Сичі в гаю перекликались

Та ясен раз у раз скрипів.

ВЕДУЧА: Як бачимо, наша велика сім’я, наш народ багатий своїми
талановитими людьми, своїми піснями. І навіть той, хто не знає
української мови, мимоволі заслуховується, почувши чудову ліричну пісню.
Давайте послухаємо її й ми.

/Пісня “Місяць на небі”/.

Місяць на небі, зіроньки сяють,

Тихо по морю човен пливе.

В човні дівчина пісню співає,

А козак чує – серденько мре.

Ця пісня мила, ця пісня люба,

Все про кохання, все про любов,

Як ми любились та й розійшлися,

Тепер зійшлися навіки знов.

Ой, очі, очі, очі дівочі,

Темні як нічка, ясні як день,

Ви ж мене, очі, плакать навчили,

Де ж ви навчились зводить людей?

ВЕДУЧА: Сім’я, родовід. Мабуть не кожен з вас знає, але мою думку
підтвердять представники старшого покоління – бабусі, що з діда-прадіда
кожне родинне вогнище охороняв кущ калини, який ріс біля хати і був
символом вірності, краси, міцної сім’ї. І ми не можемо сьогодні не
згадати цієї чудової традиції, цієї чудової української пісні про
калину.

/Пісня “Ой, у лузі калина стояла”/.

Ой, у лузі калина стояла,

Ту калину дівчина ламала,

Ту калину дівчина ламала»

Вона всіх парубків чарувала.

Лиш одному нічого не шкодить,

Він до неї щовечора ходить.

Ой, дівчино, лиця рум’яного,

Полюби ж ти мене молодого.

Ой, рада б я усіх вас кохати,

Та боюся козацької зради,

Не зрубав у я полі тополі,

Не зрубав у я у полі тополі

І не зраджу тебе молодої.

ВЕДУЧА: Сім’я сильна своїм родинними: вогнищем, своїм корінням. Я
хочу, щоб це підтвердили діти. Адже вони, готуючись до свята, відшукали
у своїх рідних ще й море приказок, прислів’я про сім’ю, родовід, які
склав народ. Подивіться, як чудово вони їх оформили.

/Діти зачитують прислів’я, приказки/.

1 ДІВЧИНА: Чомусь сумно стало в нашій світлиці.

2 ДІВЧИНА: Ану, родино, давайте якоїсь веселої. Чи, може, не
вмієте?

/Виконується весела пісня/.

ВЕДУЧА: Ось і пройшли ми з вами стежиною отчого краю. Однією з
добрих традицій українського народу є його гостинність. Гостя зустрічали
хлібом-сіллю і пригощали варениками. За чудовим українським звичаєм ми
варениками вас пригощаєм.

Вареники непогані,

Вареники у сметані.

Їжте на здоров’я!

/Пісня “А мій милий вареників хоче” – виконують усі/.

А мій милий вареників хоче,

А мій милий вареників хоче.

Навари, милая, навари, милая,

Навари, ухе-ха, моя чорнобривая.

Та й дров же нема, милий мій миленький,

Та й дров же нема, голуб мій сизенький.

Нарубай, милая, нарубай, милая,

Нарубай, уха-ха, моя чорнобривая.

Та й сили ж нема, милий мій миленький,

Та й сили ж нема, голуб мій сизенький.

Помирай, милая, помирай, милая.

Помирай, уха-ха, моя чорнобривая.

А з ким будеш доживати, милий мій миленький,

А з ким будеш доживати, голуб мій сизенький?

Із кумой, милая, із кумой, милая,

Із кумой, уха-ха, моя чорнобривая.

Так ходімо ж додому, милий мій :миленький,

Вареничків наварю, голуб мій сизенький.

Не балуй, милая, не балуй, милая,

Не балуй, уха-ха, моя чорнобривая.

/Всі пригощаються варениками з давнього глиняного посуду/.

ВЕДУЧА: Ну що ж, батьківська стежина знову привела нас до дерева
родоводу. Давайте ще раз глянемо на нього. Де ви тут можете знайти себе?
/Листочки. квіточки/. Так, кожен з вас – це маленькі листочки на
зеленому дереві нашого народу. А коріння у цього дерева – пам’ять,
Історія. Ми будемо сильні і непереможні, якщо всі знатимемо і буяємо
берегти свою історію, історію свого народу, щоб не загинули ми, як
відламані листочки, будемо жити так, щоб нами пишався наш рід, наш
народ. Нехай ніколи не згасне ваше родинне вогнище! І нехай це свято
стане початком доброї традиції – частіше збиратися ось так, разом всією
родиною. І на прощання давайте української, веселої. /Пісня “0й на
горі, два дубки” – виконують всі/.

Ой, на горі два дубки

Та й звелися докупки.

Вітер дуба хитає,

Козак дівку питає:

Ой дівчино, чия ти?

А чи вийдеш гуляти?

А я дівка нічия,

Вийдеш ти, то вийду й я.

А я в батька один син.

Погуляти аби з ким.

А я донька мамчина,

Цілуватись навчена.

ВЕДУЧА: От і закінчується наше свято, але не закінчуються наші
сімейні традиції, наш родовід, адже недаремно говорять, що нашому роду
нема переводу. Тож нехай завжди вас манить родинний вогник у
батьківській оселі, нехай не згасне вогнище родинне, живе в калинових
піснях!

/Звучать українські народні мелодії, під веселий танок всі
залишають світлицю/.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter