(Конспект відкритого уроку)
Тема: В. Стус. Життя. Доля. Поезія.
Мета: Розкрити непересічний талант В. Стуса, зрозуміти його трагічну
долю. На прикладі його творів розкрити риси індивідуального стилю поета.
Тип уроку: нестандартний
(урок-дослідження творчості)
Метод: лекція з елементами бесіди
Обладнання:
Портрет В.Стуса.
Хронологічні таблиці.
Ілюстрації до збірок.
Запис на магнітофонній стрічці віршів та листів В. Стуса.
Платівка “Патетична соната” Л. Бетховена.
Викладач: Луканюк.
Простіть мене. Я скоро буду з вами –
Маленька жменька сивої золи.
Простіть за все, що ви недоспівали,
Та що там блазнювать – недожили…
Прости мене, Василику, мій брате,
За всі твої печалі і жалі,
Що ти один ламав холодні грати,
Коли я їв свій кусень у теплі.
Блазнюйте й далі, пишущі братове!
Народ нас зневажа – не без підстав…
Прости мен, убита горем вдово,
Що як тобі, ніколи не спитів…
Ваш страх уївся в наші хромосоми,
Як душу врятувати з ним живу?
Простіть мене усі, хто в 37
Не вийшов із катівень ГПУ.
Простіть усі, хто не навчивсь мовчати,
Зреклись ми навіть імені кого.
І ви простіть, розтерзані в 30-м, –
Ще навіть до народження мого.
І ви, і ви поламані кимсь квіти,
І ти, моє зачумлене село.
І веремії днів несамовитих
Не зміг від вас я відвернути зло.
Це зовсім не биття себе у груди –
Це підсумок життю і боротьбі,
Простіть мене, мої прийдешні люди,
За все, що не прощаю сам собі.
Борис Мозолевський.
Тема: Василь Стус. Життя. Доля. Поезія.
Мета: Розкрити непересічний талант В. Стуса, розуміти його трагічну
долю, відчайдушну боротьбу в тоталітарній державі “розвиненого
соціалізму” за національну незалежність українського народу. На прикладі
його творів розкрити риси індивідуального стилю поета. Донести студентам
поетичне вираження автором глибокої любові до України, до рідного
народу.
Удосконалювати вміння творчо осмислювати прочитане та навики аналізу
ліричного твору.
Виховувати почуття національної гордості та самосвідомості.
Тип уроку: нестандартний (урок-дослідження творчості)
Метод: лекція з елементами бесіди
Обладнання:
Портрет Б.Стуса
Хронологічні таблиці
Ілюстрації до збірок
Запис на магнітофонній стрічі віршів та листів В. Стуса
Платівка “Патетична соната” Л. Бетховена
Епіграф: І я гукну, і край мене почує…
В. Стус
ХІД УРОКУ
ПЛАН УРОКУ
В. Стус та Йоно час.
“У нас нема життя і слави,
на жаль, – могили і хрести”.
Дитинство і юність поета.
“Десь у 4-6 класі я майже весь “Кобзар” знав напам’ять”.
Тернистий шлях творчості.
“…жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття”.
Останні роки життя.
“Здрастуй, бідо моя чорна,
здрастуй, страсна моя путь”.
В. Стус – поет, Богом даний Україні.
“За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь якого я мушу
обставати до загину”.
Тези-завдання (записані на дошці)
Ганьба тим, хто прагне побудувати державу на тюрмах і насильствах. Така
держава приречена на загибель.
Бог дарує людині долю, і ніхто не має права нівечити її, навіть
всесильні світу цього.
Справжня людина вміє протистояти жорстокій дійсності.
Усе прощає забуття, а пам’ять не прощає нам нічого.
(Одне із завдань – тема для написання домашнього твору)
ВСТУПНЕ СЛОВО ВИКЛАДАЧА.
6 січня. Надвечір’я. З нетерпінням ми поглядаємо на небо, шукаючи першу
зірочку, адже вона сповіщає, що народився Син Божий. Він народився, щоб
наші гріхи взяти на себе, перейняти наші страждання, болі, переживання,
заставити кожного з нас подивитись на себе і сторони, проаналізувати
свої думки, вчинки, бажання і змінити їх. Пригадайте Гетсиманський сад,
гору Оливну. Ісус Христос молився і на якусь долю секунди хоче, щоб
страшне пророцтво минуло його: “Отче мій, коли можна, нехай обмине ця
чаша мене… – тут же бере себе в руки, – та проте, – не як Я хочу, а як
Ти…”.
І сповнений сили духу, рішучості, мужності прямує на Хресну дорогу. Без
нарікань несе Він свій Хрест. Він був людиною. І його боліла кожна рана,
подряпина, а цвяхи забивали Йому просто в серце… Якою безмірною
любов’ю до людей, до нас усіх наповнене Його серце, коли навіть в
передсмертних муках Він думає не про себе, а про інших, тих, хто кидав в
нього камінням, одягнув на олову терновий вінок і кожна колючка впилася
йому в тіло, в Він просить: “Отче, прости їх, бо не відають, що
творять”.
Він страждав за нас, за наші ненависні думки, злі вчинки, бажання
недоброго один одному.
Пройшли віки. Але люди не покаялись. Гордині, ненависть, злоба,
заздрість, підступництво все більше володіє душами людей. Не любов до
Бога, до ближнього, а ненависть, зло, чорна заздрість наповнюють нас.
(Звучить коляда)
6 січня 1938 року на небі появилася нова зіронька. Вона оповістила про
народження нової людини. Це народився син людський, в сім’ї Стусів
появився хлопчик. А оскільки народився він 6 січня, Ангелом-охоронцем
вибрали Святого Василія і назвали Василем.
Отже, тема нашого уроку: Василь Стус. Життя. Доля. Поезія. Мета. Ми
разом постараємося відкрити непересічний талант поета, зрозуміти його
трагічну долю, відчайдушну боротьбу в тоталітарній державі “розвиненого
соціалізму” за національну незалежність українського народу. А також на
прикладі його віршів (ми зупинимося на другому періоді творчості, тобто
на табірних віршах) постараємося розкрити деякі риси індивідуального
стилю поета.
На дошці записаний план, за яким ми будемо працювати, перепишіть його та
епіграфі і в кінці уроку підтвердіть правдивість слів Стуса.
Ви, навчаючись у школі, уже знайомились із життєвим шляхом та поезію В.
Стуса. Пригадайте, які твори цього полум’яного патріота ви знаєте.
Сьогодні ми доповнимо наші знання. Звичайно, за дві години ми не можемо
осягнути всієї творчості поета-громадянина, борця, тому зупинимось на
табірних віршах поета.
У Стуса не було розриву між життям і творчістю і тому у нас його теж не
буде. Ми сплануємо заняття так, що це буде тісне переплетіння мережки
його стежок на теренах його долі. І цим самим ми торкнемося до великої
людської трагедії і водночас до високої вірності Музі.
Епоха не цінує геніїв за їх життя – вона згадує про них надто пізно.
Якась жорстока закономірність: час палить, нищить генія невблаганними
вироками, а коли збагне, що дух його безсмертний, схиляється в пошані і
каятті. Тож не пройти нам повз трагічну долю замордованого в концтаборах
В.Стуса.
Щось із його творів уже вам знайоме, хоч, можливо, не все осилено. І
нічого дивного тут немає. Адже його ім’я замовчувалося, він не потрібне
був владі. А Стус не винен, що жив і творив у той вік, коли долі людські
лягали, як очерет під косою. А ось наскільки складним був період
суспільного життя, в якому довелося жити і мучитись Стусу, нам пояснить
студентка, яка підготувала реферат “Шістдесятники”, а ви послухайте,
складіть цитатний план. (Зачитування плану).
Запитання до змісту реферату.
Скільки етапів відродження було в українській літературі?
Назвіть їх.
розстріляне;
задушне;
безіменне.
До якого із названих етапів ми віднесемо творчість В. Стуса?
задушного.
Чому творчість Стуса не вивчали?
Прізвища ще яких поетів-шістдесятників ви можете назвати?
Л. Костенко, В. Симоненка;
Б.Олійника, Д. Павличка, І. Драча;
Григора Тютюнника, В. Близнюця, Е. Гуцала.
Так, Стус-шістдесятник. Якась божевільна несправедливість занесла його в
світ у час, який був замалим і затівним. Справді рамки колись холодні,
залізні, злі – а тепер золоті.
Ви, навчаючись в школі, уже знайомились із творчістю Стуса. В одному
вірші поет запитував: “Я перед себе, чи до себе жив? А чи, може, взагалі
не жив”.
Дивіться хронологічну таблицю і пригадайте: яким було дитинство Стуса?
Де здобув вищу освіту?
Де працював після закінчення Донецького педінституту?
Тут треба доповнити, що 22.11.1959 р. в “Літературній газеті” була перша
публікація поезій Стуса із напутнім словом А. Малишка.
Після служби в армії, як визнав сам Василь, – час поезії.
На скільки періодів можна поділити творчість Стуса.
На три: рання, табірна і прощальна.
В до тюремний період Стуса не друкували. В збірка “Круговерть” не
видана. Його не знали. Не хотіли знати.
У 60-і рр. доля трохи дружину, маленького синочка Дмитрика, книгу, що
готувалася до друку і навчався в аспірантурі. Але 4 вересня 1965 року на
прем’єрі фільму “Тіні забутих предків” у кінотеатрі “Україна” Стус
закликав весь зал встати на знак протесту проти арештів серед
шістдесятників. За це його виключили з аспірантури, а книга не виходить
із друку, не пройшовши цензуру. Потім вона лежатиме на столі у суддів як
речовий доказ злочину. Сама назва ніби вказувала на летаргічний сон
“Зимові дерева”. Збірка вийшла у 1970 році у Брюсселі. У цьому є році –
трагічна вбивство художниці Алли Горської. В промові над труною Стус
звинуватив владу у вбивстві.
В цей час появилась поза цензурна збірка “Веселий цвинтар” книга,
спрямована проти суспільної задухи епохи застою, яка уявлялась поетові
театром абсурду, маски якої творили дійство на одній шостій світового су
доходу. (Всього 12 примірників!).
Незвичайність і небувалість поезії в тому, що окремі монологи чи сцени в
театрі абсурду зображені на тлі реалістичних декорацій радянського
способу життя (“Напередодні свята…”), “Ось вам сонце….”, “Вертеп”.)
В деяких віршах – гротескно-абсурдні видива (“Три скелети”, “Цей
корабель виготовили з людських тіл” в інших сюрреалістичні монтажі, на
критих відблиск творів Сальвадора Далі (“Я знав майже напевно…”,
“Еволюція поета”, “Спочатку вони вбивали людину…”).
Поєднання експресії і сюрреалізму – характерна ознака київських поезій.
(Пояснюю, що таке сюрреалізм).
Поет нерідко використовує вільний вірш, іноді підкреслено заземлений,
анти поетичний, який і призводить до гротеску.
Це проявляється у поезії “Цей біль – як алкоголь агоній…”.
Гротескно-абсурдний світ виробляє найстрашніше злодійство з душею й
інтелектом людини. Їх діяльність стає безцільною, не потрібною,
удаваною, безглуздою. Існування в такому світі – то безконечна агонія, а
душевний біль, жаль, скорбота – як алкоголь чи наркотик, стишує ту
агонію:
Цей біль – як алкоголь агоній,
Як вимерзлий до хрусту жаль.
Передруковуйте прокльони,
І переписуйте печаль.
Абсурдність дій передається гротескним зізнанням, сповненим гіркоти і
справді невимовного болю:
Давно забуто, що є жити,
І що є світ, і що є ти.
У власне тіло увійти
Дано лише несамовитим.
Ніякого виходу з цієї безконечної “гри” автор не рекомендує: її
усвідомлення – то вже початок прозріння. Однак, де вихід?
А ти ще довго сатаній,
Ще довго сатаній допоки
Помреш, відчувши власні кроки
На сивій голові своїй.
1971 рік – написані статті “Феномен доби” (про Тичину) і “Знакоме
розцвітання” (про В. Свідзінського).
13 січня 1972 року у День політв’язнів Стуса заарештовано і почалась
його Хресна дорога. 12 вересня суд: “Колегія по кримінальних справах
Київського обласного суду подала звинувачення: “Підсудний Стус, мешкаючи
у місті Києві, на основі антирадянських переконань і незадоволення х
існуючим в СРСР державним і суспільним устроєм, з метою підриву й
послаблення Радянської влади, починаючи з 1963 року і до дня арешту –
січня 1972 року систематично виготовляв, зберігав і поширював
наклепницькі документи, що порочили державний радянський і суспільний
устрій, а також займався антирадянською агітацією в усній формі.
Так, в період 1963-72 рр. Написано чотирнадцять віршів, у яких зводить
наклеп на КПРС і на Конституцію СРСР”.
Сховатися од долі – не судилось.
Ударив грім – і зразу шкереберть
Пішло життя, І ось ти – все, що снилось
Як смертеіснування й життєсмерь.
Тож іспитуй, як золото, на пробу
Коханих, рідних, друзів і дітей:
А чи підуть крізь сто твоїх смертей
Тобі услід? А чи твою подобу
Збагнуть – бодай в передкінці життя?
Чи серцем не жахнуться од однобу
На цих все бідах? О, коли б знаття…
Та відчайдушно пролягла дорога
Несамовитих. Світ весь на вітрах.
Ти подолала, доле, слава Богу.
На хижім вітрі чезне й ниций страх.
Звучить музика (“Патетична соната” Л. Бетховена)
Кожен, хто прочитає слова звинувачення, хіба що жахнеться абсурдності
того, що відбувалося. А за цією абсурдністю тоді стояли людські життя,
долі. І доля цілого народу.
В стінах київського КДБ закладено основу наступної збірки “Палімпсести”.
Церква святої Ірини
Криком кричить із імли, мабуть,
Тобі вже, мій сину,
Зашпори в душу зашли.
Скільки набилось туги!
Чим я її розведу?
Жінку лишив на наругу.
Маму лишив – на біду.
Рідна сестра, як зигзиця,
Б’ється об мури грудьми.
Глипає оком в’язниця,
Наче сова із пітьми.
Київ – за гратами. Київ –
Весь у квадраті вікна.
Похід почався Батиїв?
А чи орда навісна?
Мороком горло огорне –
Ані тобі продихнуть.
Здрастуй, бідо моя чорна
Здрастуй, страсна моя путь.
Ув’язнення відбував у Мордовії. Але поет не корився, він продовжував
писати, хоч у тюрмі забирали кожен написаний листок.
Тюремні вірші поета важко назвати світлими. Але все-таки у поезії – як
осердя – три ясних наскрізних струмені:
України,
Матері,
Дружини – тир сонцеликих жінки благословляли поета на подвиг і не
відпускали його в країну темряви і вічної розлуки. “Ти мене даремне,
леле,
В світ неправди привела”, – єдиний докір, кинутий матері.
БЕСІДА
В яких віршах, які ви вивчали, згадуються образи України, матері,
дружини?
Дома ви переглянути на сьогодні збірку Стуса ”Палімпсести”.
Слово палімпсести означає давні пергаменти, з яких зітерто старий текст
і на ньому написано новий (але старі письмена де-інде все-таки
проступають!).
Збірка видана 1986 року за кордоном з передмовою “Трунок і трутизна”
відомого літературознавця Юрія Тевельова (Шереха). Вміщує поезії 1972-79
рр., окремі ранні твори.
Хто із українських поетів уже писав тюремні твори?
Які жанри переважать в поезії Стуса у цій збірці?
Які основні мотиви лірики Стуса тюремного періоду?
інтимна лірика,
любов до України,
мотиви туги, приреченості.
“Серед його тюремних творів для мене найдорожчі його інтимні поезії,
його відчайдушно знаходити для душі місце всюди найкарколомніших
знущаннях, у найбезпросвітнішому мороці сучасності”. Іван Драч.
Розглянемо вірш “Схились до мушлі спогадів і слуха…”
Мушля – маленька раковинка спогадів (метафора) принесе цілий світ такого
гарного, принадного, що було раніше.
Яким постає поет у цьому вірші?
За допомогою чого автор підкреслює свою самотність?
Якого українського поета відчутні інтонації в цій поезії?
Як би ви назвати естетику Стуса?
“Естетика страждання” стала основним поняттям дисидентського мистецтва.
Схились до мушлі спогадів – і слухай:
Усе, чого не зводиш, данесе
Настрочене від начування вухо,
Що як не ошукає, то спасе
І визволись із німоти і тиші
І від тяжкої – в кулаки журби.
В глухому замурованім узвищі
Туркочуть до світ сонця голуби.
Поверне все – ні в чому не відмовить
І обдарує певністю сповна
Блакитна мушля та, що луни ловить
І від слухання стала голосна.
“Естетика страждання” Стуса пов’язана з екзистенцій ним вибором і
дорогами свободи – важливішими категоріями екзистенціалізму.
Екзистенціалізм – одне із філософських вчень ХХ століття і на його
основі постала літературна течія, представники якої намагаються виявити
істинні причини трагічної налаштованості людського буття. Найважливішими
в його системі є поняття абсурдності світу, самотності, страждання,
страху, відчаю, смерті.
ВІКТОРИНА
Яка збірка поета залишилася відбувати заслання?
Що сталося в ніч з 22 на 23 лютого 1990 року?
творчість якого періоду ми сьогодні розглядали?
Які основі мотиви лірики?
Які вірші поета вам ще відомі?
Чи мав нагороди Стус?
У березні 1991 року постановою Ради Міністрів Василеві Стусу присуджена
Державна премія ім.. Т.Г. Шевченка за збірку “Дорога болю” (посмертно).
1985 рік. Творчість поета висунута на здобуття Нобелівської премії, але
її присуджують тільки живи і Горбачову не хотілося мати нобелівського
лауреата у камері.
25 грудні 1995 року Президент України Леонід Кучма видав указ про
нагородження Стуса Василя Семеновича Орденом князя Ярослава Мудрого V
ступеня (посмертно).
Цього року планується встановити скульптурну композицію “Птах душі” на
майдані біля педагогічного університету.
Завершується шеститомне видання творів Стуса на Україні.
Перевірка самостійної роботи – спис портрета Стуса.
Хоч В. Стус фізично був у неволі, але духовно – на волі, на рідній
Батьківщині.
“Чи поет каже про свою дружину й сина, про себе й свою самоту й німоту,
про дроти Мордовії чи сопки Колими, про життя і смерть, – завжди і
скрізь, названа чи не названа, стоїть за цим постать утраченої
Батьківщини – і в плані особистому утраченої, і в плану національному.
Україні – це трунок, що сп’яняє поета й робить його одержимим. І це
трутизна, що вбиває його тіло й дух і веде до загибелі”. Юрій Тевельов.
Національні образи – Україна, Дніпро, калина, дуб, руїна, голуби творять
неповторний світ Стусової поезії.
Яка тема вірша “На Колимськім морозі калина…”?
Калина – символ України, а як вона зображена у Стуса?
Якою бачиться йому далека Батьківщина?
Що протиставляє автор своєму хвилюючому спогадові?
Україно! Любимо тебе, наша Україно, наш тихий земний раю, розіп’ятий на
хресті. Віки шуміли над тобою і забирали в народу не одну мирну днину:
шматували тебе міжусобиці князів і нищили твою державність: аркани
закидали на шию твоїм дітям ординці татаро-монгольських ханів; мечем і
вогнем вирубували та випалювали наш коріть польські пани; втоптували в
гній рідну мову і ґвалтували материну пісню, запроторювали на сибірську
каторгу російські царі наймужніших і наймудріших синів та дочок; кидали
в тюрми твою волю; спопеляли твою вроду в концтаборах німецькі фашисти.
Замучували твій цвіт на Соловках, – цій українській Голгофі, – та душили
в Гулагах сталінські сатрапи різних поколінь:… морили таким лютим
голодом у 20-30-х, якого не знала земна цивілізація, вдарили
Чорнобильським лихом…
Але віримо, що ти, Україно, наша молода державо, яка підвелася нарешті з
колін перед зорею третього тисячоліття, все-таки станеш міцно на свої
ноги. Бо ти – благословенна Богом земля.
МОЛИТВА ЗА УКРАЇНУ І ЗА НАС.
Господи! Ти створив небо і землю, дякуємо Тобі за милість і любов до
нашого народу. Дякуємо, що зберіг Ти нашу Україну. Її народ донині,
поміг вистояти в жорстоких нелюдських тортурах, почуй нашу молитву,
благослови нашу землю, нашу Україну, многостраждальний народ, збережи
його, дай сили перенести тимчасові негаразди, підніми з руїн Україну.
Благослови нас, щоб ми були гідними синами івдочками Матінки-України,
твоїми дітьми. Дякуємо Тобі Господи, що чуєш нас.
Нам би про душу хоч не забути,
Нам би хоч трохи добрішими бути.
Ми лише раз – так уже повелося –
Живемо на цій грішній землі.
Хай романтика віри й любові
Слова людського, тепла й доброти
Нам порожнини в душах заповнить,
Куди вже війнули ринкові вітри.
Скиньмо із лиць своїх черствості маску.
Нехай зігрівають нас сонячні промені.
Зробімо Україну щасливу, як казку.
Нам милосердя, Господи, подай
До всіх страждущих і незахищених,
Ми ще від страху і злі, і сліпі,
В душах у нас ще багато що знищено.
Благослови рід людський на добро,
Душі відкрий нам для злагоди й миру,
Щоб на Вкраїні незгод не було
Нас збережи! І спаси! І помилуй!
І. Тулунтай.
ЛІТЕРАТУРА
Білан А. Кілька студій перед арештом, (про . Стуса)// Українська
культура. – 1992. – № 2. – с. 28;
Буряник Н. Свіча й свічадо в поезії Василя Стуса // Слово і час. – 1993.
– № 11. с. 51-57.
Василенко А. “Хорошо, что смерти не боють я” … Украинский поэт: его
судьба и стихи»// Лит. Розсип. – 1989. – 17.ХІ. (№46). – с. 13.
Гармаш Г. Червоне і чорне. Поезія – Доля Василя Стуса // Слово і час. –
1991. – № 5. – с. 20-25.
Голобородько В. Він став моєю совістю (Про поета В. Стуса)// Вітчизна. –
1990. № 10. – с. 161-163.
Кулинський М. Запізніле повернення6 Про поета Василя Стуса// Літ.
Україна. – 1989. – 30.ХІ. – с.4.
Жулинський М. Василь Стус (1938-1985)// Літ. Україні. – 1990. – 25.01.
8..Захарченко В. Він переміг. Спогад про Василя Стуса // Київ. – 1992. –
№ 1. – с. 117-122.
Івашко В. Міф Василя Стуса Як дзеркало шістедсятників // Світовид. –
1994.-Інститут ІІІ (16). С. 104-120.
Ільницький М. Палімпсести Василя Стуса (Про творчість українського
поета)// Вітчизна. – 1990. – № 3. – с. 14-16.
Кириченко С. Птах піднебесний// Дніпро. – 1998. – № 1-2.. –с. 64.
Коцюбинська М. Почути голос поета // Жовтень. – 1989. № 7. – с. 15.
Коцюбинська М.Новітні палімпсести (Кілька думок про феномен Василя
Стуса)// Філософська і соціологічна думка. – 1990. № 2. – с. 100-102.
Коцюбинська М. У свічаді пам’яті // Україні. – 1991. – № 1. – ст.. 13.
Коцюбинська М. Стусове “самособою навіювання” //Сучасність. – 1993. – №
6. –с .137-144.
16.Макарчик В. “Від юних літ до юного змужніння” // Слово і час. – 1992.
– № 8. с. 64-70.
Міщенко В. Поклав життя за Україну // Літ. Україні. – 1991. – 26.09. с.
6.
Неділько В. Василь Стус. Доля. Життя. Поезія. // Укр.. мова і література
в школі. – 1992. №1. –ст. 32-3; № 2. –с. 21-30.
Овсієнко В. Ми канемо у вічність молодими (спогади товариша по нарах про
Василя Стуса)// Вітчизна. – 1994. – № 7, 8. –с т. 138-140.
Освієнко В. Шістдесяте Різдво Василя Стуса// Освіта. – 1998 14-21 січня
(№3-4) с. 10.
21. Онигієнко І. Символ “Веселий цвинтар” в естетиці страждання В.
Стуса// Слово і час. – 1997. – №2. – с. 54-58.
Орач О. “ І я гукну, і край мене почує…” // Ранок. – 1990. – № 12. –
с. 6-8.
Орач О. Духовний син Тараса. Про Стуса // Літ. Україна.. – 1991. 16.05.
–с. 5.
Пічкур Л. У глухому лісі, за Уралом// Київ. – 1997, № 5-6.- с. 141-143.
Плющ Л. “Вільготно гойдається зламана віть …” // Слово і час. – 1991.
– № 11. с. 38-47.
Сверстюк Е. Відзнйдена імпровідазція Василя Стуса (Спогади) // Київ. –
1991. – № 10. – ст.. 121-123.
Стус Л. Василь Стус очима сина // Прапор. – 1990. – № 2. – с. 101.
“Рож дай мені – дійти і не зотліти”. До 60-річчя від дня народження
Василя Стуса //Освіта України. – 1998. – 14.01.-№2-3. – с. 10.
Харчук Р. “Хто еси? Живий чи мрець? Якою бачить проблему мертвих душ
укр.. поезія. В Стус “Веселий цвинтар” // Слово і час 1993. – № 5 –с.
22-28.
Тонь Г. “народе мій, до тебе я ще верну”// Урядовий кур’єр. – 1998. – 6
січня. – ст. 10.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
