Безмежність краси української мови: Методичні поради до відзначення дня
слов’янської писемності.
Указом Президента України 1998 рік оголошено роком літописання і
книжкової справи в Україні. Відзначення цього ювілею 24 травня у День
Слов’янської писемності засвідчить громадськості єдність витоків всіх
слов’янських культур, належне місце серед них української культури,
славну історію розвитку української мови.
Бібліотеки, як осередки формування культурологічного середовища
суспільства та громадської думки, з метою відзначення 1000-річчя
літописання і книжкової справи повинні висвітлювати дану тему
різнобічно, з врахуванням обізнаності та зацікавленості провідних груп
читачів, окреслити нижченаведені питання даної теми. Для бібліотек
відзначення цієї дати повинно стати ще однією можливістю представити
книгу як унікальну культурну цінність, носія духовності нації.
Самоусвідомлення українців як нації неможливе без знання процесу
зародження своєї національності та історичних пам’яток. Найвизначнішими
пам’ятками Київської Руси є літописи. Перший, так званий початковий
літопис писаний як хроніка групою світських та духовних осіб із оточення
Володимира Св’ятославовича у Києві у 996-997 рр. Він ліг в основу
„Повісті временних лет”, укладеної і зведеної Нестором-ченцем
Києво-Печерського монастиря. Продовженням „Повісті …” є так званий
„Київський літопис” 12 ст. У той же час писані чернігівський,
переяславський, галицький літописи, які не збереглися і уривками увійшли
до інших літописних зведень. Перенесення державного центру до
Галицько-Волинського князівства після занепаду Києва дало
Галицько-Волинський літопис 80-х р. 13 ст. Датуються 14 ст.
загальноруські зведення: Лаврентіївський та Іпатіївський літописи. З
17-18 ст. до нас дійшло багато літописів, що мають умовні назви
козацьких та монастирських.
Літописи писалися кирилицею – давньослав’янською азбукою,
сформованою на основі грецького письма братами Кирилом та Мефодієм. Про
визнання їхньої ролі у розвитку слов’янської культури свідчить той факт,
що імена Кирила і Мефодія вже наприкінці 9 ст. були канонізовані
болгарською, а трохи згодом і Руською православною церквою. Кирилицею на
Русі користувались аж до 1708 року, коли ЇЇ реформував на гражданський
шрифт Петро 1. Є відомості про травневі урочистості по вшануванню
пам’яті солунських братів ще від часів Відродження. Не зайве згадати й
про те, що саме за прихильність до Кирило-Мефодіївського товариства,
одним із важливих завдань якого було заснування шкіл рідною мовою,
видання книжок для „простого народу”, Тараса Шевченка “на довгі десять
років заслали у неволю,, із забороною писати і малювати.
Кирилиця вважалась офіційною слов’янською мовою літописання. Однак
писемність на Русі не могла запровадитися без попередніх писемних
традицій. Такою передумовою писемності була протокирилиця. На користь
того, що у Київській Русі існувало письмо свідчать археологічні знахідки
в с. Ріпне на Львівщині. Напис на черепку посудини відноситься до 4-5
ст. н. є. і зроблений на східнослов’янській протокирилиці. Ще глибше в
історії, у 1 тис. н. є. наш безпосередній предок – спільнослов’янська
мова почала розпадатися на окремі діалекти, які пізніше сформувались в
окремі слов’янські мови. Нині слов’янських національних літературних мов
нараховується 13, ними розмовляють майже 300 млн. людей. Ці історичні
факти про час та джерело народження нашої мови, про перешкоди та віки,
які вона долала, про видозміни повинні послужити для уяснення нами
цінності української мови. її красу, неповторність і цінність потрібно
відчути у старовинній мелодії руських літописів, у філософії Сковороди,
у безцінних рядках письменників – класиків, у мелодійності та м’якості
народних пісень. Зберігати українську мову – значить пам’ятати про ті
всі заборони вживання мови в офіційному мовленні та видавничій справі,
про всіх тих, хто її зберіг і доніс до нас, хто збагатив своєю
творчістю. Зберігати мову – не тільки знати її історію, а й щоденно всім
нам розмовляти нею, вивчати для культури мовлення .
Книгодрукування справедливо називають найважливішою революцією
людської цивілізації. На відміну від книгопереписування, коли книги були
доступні одиницям, книгодрук відкрив безмежні можливості користування
книгами всім. У рік ] 000-річчя літописання і книжкової справи в Україні
мова повинна вестися про Івана Федорова, як засновника книгодруку на
Україні, про видавництво книг українською мовою у всі часи, коли це було
заборонено та про поширювачів української культури, в тому числі
товариство ,,Просвіта”. Незалежно від наявності у фондах бібліотеки
повинні бути інформаторами про видавничу діяльність України, особливо
видавництво книг місцевих авторів, поширювачами книг високодуховних та
моральних.
У час інформаційного буму ще більше зростає роль книги, тому що
тільки книга на відміну від всіх інших інформаційних носіїв найбільше
впливає на духовність людини, тобто змушує її думати, осмислювати
прочитане. Читання – процес творчий, це розумова праця. Сила книги у
тому, що прочитане викликає почуття, ніби це все відбулося з читачем.
Тому читач переживає стільки життів, трагедій, перемог, кохань, скільки
прочитав книг. Цінність української книги у передачі духовності ,
національних ідей, почуттів, сили духу патріотизму. Місія бібліотек у
безмежному книжковому морі відібрати для читачів книги – перлини, які
змінять як людей, так і суспільство на краще .
Виходячи з такої спрямованості розкриття теми 1000-річчя
літописання і книжкової справи в Україні пропонуємо бібліотекам такі
рекомендації.
Для широкого кола читачів організуйте ювілейну книжкову виставку
„Спочатку було Слово …”
Цитата до виставки „Заняття з книгами живить юність, веселить
старість, прикрашає щастя, розраджує: у нещасті”. (Ціцерон.) Цитати чи
назви розділів :
1. “Книги – ріки, що напувають всесвіт мудрістю”.
Похвала книгам . „Повість временних літ”. Книги про пам’ятки
слов’янської писемності .
2. „Книжки мають свою долю” – латинське прислів’я.
Книги про І. Федорова, музей книгодрукування; унікальні книги бібліотеки
та читачів; книги різних років видання, різних форматів; перевидання
старовинних книг та самвидаву .
3. „Я знаю силу слова” В.Сосюра.
Найпопулярніші серед читачів книги або книги найвідоміших українських
письменників.
4. Книги, які змінили мене.
Книги, які поставлені на полицю читачами разом із відгуком-сповіддю про
цю книгу .
Крім традиційних тематичних книжкових виставок , оформлених
бібліотекарями , пропонуємо виділити місце для виставки , полиці , яку
оформляли б самі читачі . їхніми назвами можуть бути : „Читаєм по-новому
старі книги”, „Книги великого значення “, „Книги на всі випадки иття “,
„Сімейна книжкова скринька”.
У масовій роботі актуальними будуть огляди книг по видавництвах;
зустрічі з книговидавцями, журналістами, поліграфістами, які можуть
розповісти про процес книговидання; екскурси, експрес-інтерв’ю, хвилини
бліц – запитань на теми ,,Книжне слово в перлах ходить”, „Лабіринтами
слів та їх значень”, ,,Слова – теж вчинки” , „Вогонь в одежі слова”,
„Кожне сільце має своє слівце”.
Завжди актуальним буде проведення літературно – музичного вечора ,,О
рідне слово, що без тебе я?”
О рідне слово, що без тебе я?: Літературно-музичний вечір
В записі лине пісня „Звучи, рідна мово” сл. А.Демиденка, муз. О.Семенова
.
ЛІТЕРАТУРОЗНАВЕЦЬ (на фоні музичного твору):
Україна … Золота, чарівна сторона. Земля, рясно уквітчана, зеленню
закосичена. Щасливі ми, що народилися і живемо в такій багатій,
мальовничій країні. Тут жили наші прадіди, діди, наші батьки – тут
корінь роду українського ще з сивої давнини. І де б ми не були, скрізь
відчуваємо поклик рідної домівки, хвилюємося до сліз, зачувши рідне
слово:
ЧИТЕЦЬ -1:
О слово рідне! Орле скутий!
Чужинцем кинуте на сміх!
Співочий грім батьків моїх,
Дітьми безпам’ятно забутий.
О слово рідне! Шум дерев!
Музика зір блакитнооких.
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між ними левів рев…
О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! Вгорі спинися.
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним. (О.Олесь)
ЧИТЕЦЬ – 2:
Відродим мову Лесі Українки ,
Шевченка – сина вільного Дніпра…
Щоб, як тендітна пісня солов’їна,
Звучала й квітла на увесь наш край. (Л.Малецький).
ВЕДУЧИЙ: У глибину століть сягає історія нашого народу. І чим
більше минає часу, тим яскравіше ми її уявляємо. Пізнати історію рідної
мови нам допомагають книги і самобутня творчість нашого народу: давні
літописання різних періодів писемності, пісні та думи, барвисті
коломийки і ліричні хороводи, широкий світ фантастики. Сьогодні ми
відкриємо перед вами цю багату скарбницю рідної мови, в яку народ
складає і своє життя, і сподівання, розум, мудрість, щедрість, почування
та гумор наших талановитих людей.
ВЕДУЧА: У рідному слові початок усіх початків людського буття.
Народ говорить: „Слово до слова – зложиться мова”. Про це свідчать
пристрасно напоєні Шевченкові слова життєдайної любові до мови:
Ну що б здавалося, слова…
Слова та голос – більш нічого,
А серце б’ється – ожива,
Як їх почує!..
ВЕДУЧИЙ: „І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь”, – звертається
до нас великий Кобзар. .Любов до України починається з любові до рідного
порога, до пам’яті про стежки дитинства, до мудрості народної казки,
прислів’я, пісні. Той, хто не знає материнської мови або цурається її,
сам засуджує себе на злиденність душі, стає безбатченком.
Виконується пісня на слова В.Симоненка, муз. О.Білаша „Лебеді
материнства”.
ВЕДУЧА: Мова – це духовний скарб кожного народу. Без неї нація
розчиняється у просторі зникає… Зупиняється її серце, застигає
історична пам’ять, німіє розум. Про такий народ людство мислить у
минулому часі. А як ставитись до того, хто зрікся рідної мови? На це
питання відповідає наш поет – земляк Дмитро Павличко.
ЧИТЕЦЬ:
Ти зрікся мови рідної. Тобі
Твоя земля родити перестане,
Зелена гілка в лузі на вербі
Від доторку твого зів’яне!
Ти зрікся мови рідної. Заріс
Твій шлях і зник у безіменнім зіллі…
Не маєш ти на похороні сліз,
Не маєш пісні на весіллі!
Ти зрікся мови рідної. Твій дух
На милицях жадає танцювати.
Від ласк твоїх закаменіє друг
І посивіє рідна мати.
Ти зрікся мови рідної. Віки
Ти йтимеш темний, як сльота осіння.
Від погляду твого серця й зірки
Обернуться в сліпе каміння.
Ти зрікся мови рідної. Ганьба
Тебе зустріне на шляху вузькому…
Спаде на тебе, наче сніг, журба –
її не понесеш нікому!
Ти зрікся мови рідної. Нема
Тепер у тебе роду, ні народу.
Чужинця шани ждатимеш дарма –
В твій слід він кине сміх – погорду.
Ти зрікся мови рідної…
ВЕДУЧА: А ось як про неї написав уславлений композитор і співак,
улюблений нами Володимир Івасюк.
Звучить мелодія пісні „Червона рута”. На її фоні:
ЧИТЕЦЬ:
Не губіть своєї мови,
Юнко чи юначе!
Не цурайтесь того, хто ви,
Що з села – тим паче!
Бо ж йому пошану гідну
Віддають повсюди!
Бережіть, як ниву хлібну
Рідну мову, люди!
У розмові щирій, тісній,
В суперечці втомній…
Мови – то мов квіти різні –
Схожі й неповторні
Ви не зрадьте і не крайте
Грубими словами,
Не топчіть, не забувайте
Колискову мами.
Щемний запах свого краю
У веснянім цвіті,
Щедрий вечір, шепіт гаю –
Що є в світі кращим?
То ж не зводьте перед словом
Рідним штучні мури.
Не губіть своєї мови –
Мови і культури.
ВЕДУЧИЙ: Людина має завжди пам’ятати звідки вона родом, де її
коріння, глибоко знати історію свого народу. І сьогодні Україна святкує
своє відродження. Проголошення незалежності дало право українській
культурі зайняти належне місце. А основою, джерелом культури є
національна мова .
ВЕДУЧА: Сьомий рік живемо в умовах незалежної держави України. Але
цьому передувала тяжка боротьба. Тисячі найкращих українців пройшли
через сталінські репресії, беріївські концтабори. Особливо тяжко
каральний меч тоталітарного режиму вдарив по інтелігенції. Письменники,
вчені, художники переслідувалися за вільнодумство й любов до рідної
землі та її мови. Серед тих, хто віддав своє життя за незалежність
України були і наші земляки: Василь Атаманюк, Мирослав Ірчан, Михайло
Козоріс, Антін Крушельницький, Іван Крушельницький, Дмитро Рудик, Гнат
Хоткевич, Іван Ткачук та багато інших. А коротка розповідь про них стане
пам’яттю про всіх, знаних і незнаних, але самозречених і мужніх.
Звучить мелодія пісні „Українці мої” на сл. В.Баранова, муз.
П.Дворського.
ЧИТЕЦЬ:
Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок,
Роззираюсь на кожній сторінці –
Де той рік, де той місяць,
Той проклятий тиждень і день,
Коли ми перестали гордиться,
Що ми українці.
І що є в нас душа, повна
Власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума,
Яка ще од Байди нам в’ється.
І що ми на Вкраїні таки український народ,
А не просто юрба, що у звітах
Населенням зветься.
І що хміль наш – у пісні, а не у барилах вина,
І що щедрість у серці, а не в магазинних вітринах,
І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край – територія, а не Вкраїна.
Я до тебе кажу і до кожного з вас: – Говори!
Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!
Запитаймо у себе, відколи, з якої пори
Почали українці себе у собі забувати…
Українці мої! Дай нам Боже і щастя і сил!
Можна жити хохлом і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо прихилить до ваших могил,
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна.
ВЕДУЧИЙ: Шановні гості! Дорогі друзі і всі, хто не байдужий до
нашої бібліотеки, до найдревнішого і наймудрішого порадника – книги!
Сподіваємось, що наш захід допоміг вам оцінити найдорожчі скарби рідної
мови.
ВЕДУЧА: Поринути у світ Слова, аби очистити свою душу допоможе нам
„Молитва до мови” письменниці Катерини Мотрин . Кожен з нас зможе
обдумати кожне речення, бо цю молитву повинен знати кожний, хто не
байдужий до нашого національного буття, до зведення храму духовності,
„нею повинен починатися кожен день кожного українця”… Молитва допоможе
нам повернутися серцем до витоків, коли „Слово було Бог”.
Ведучі запалюють свічки. Звучить „Молитва до мови”
МОВО! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, з любистку, м’яти,
рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця
народжена.
МОВО! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого
і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.
МОВО! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси ти і Бог
Любов і Бог Віра і Бог Надія. Мово, що стояла на чатах коло вівтаря
нашого національного Храму й не впускала туди злого духа скверноти ,
ганьби. Тож висвячувала душі козацького народу спасенними молитвами і
небесним вогнем очищення, святими водами Божого річища, щоб не змалів і
не перевівся нарід той. І множила край веселий, святоруський, люд
хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень і наповнювала душі Божим
сяйвом золотистонебесним, бо то кольори духовності й Божого знамення.
МОВО НАША! Звонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі! Твої
джерела б’ють десь від магми, тому й вогненна така. А вночі купаються в
тобі ясні зорі, тому й ласкава така. Тож зцілювала Ти втомлених духом,
давала силу і здоров’я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що пили Тебе,
цілющу джерелицю, і невмирущими ставали ті, що молилися на дароване
Тобою Слово. Бо „Споконвіку було Слово і Слово було у Бога і Слово було
Бог”.
МОВО НАША! Пресвятая незаймана Діво! Яничарами в степах впіймана, на
курному шляху зґвалтована, в дикий кривавий ясир ординцем погнана, на
продажній толоці розтоптана, в рабство за безцінь на торжиці продана.
МОВО НАША! Передчасно постаріла, посивіла, змарніла, на хресті мук
розіп’ята, на палю посаджена, за ребро на гак повішена дітьми-покручами.
Стражденнице, великомученице Матір Божа наша, в сибіри і на колими
погнана, в соловецьких ямах згноєна, за моря й океани розвіяна,
голодоморем викошена, лютим чоботом розтоптана, чорнобильською смертю
засіяна.
МОВО НАША! Убога прочанко з простягнутою рукою! Осквернена і знеславлена
своїми дітьми. Твоїм сім’ям немудрим, що вродило не з тих полів, де
квітують гречки, мов би зійшли на землю ангели, де половіють жита, як
Божий лик ,сяє небо, як Божий престол, а із зловісного валуєвського
терловища, де густо родить чорополох звиродніння, осот безпам’ятства,
кукіль здрібнілого мислення, будяки бездуховності, чорнобиль рабської
покори, прибиті сірою курявою повільної смерті, вичахання. На межі того
здичавілого поля вже стоїть вічний плуг і вічний плугатар. Час чекає
Божого знаку: зачати переорювати той бур’ян, чи може станеться диво…
Прости їх, РІДНА! Прости гріхи вільні і невільні, прости той
чорнобильський плід і те дике зілля, що густо вродило на нашому
трагічному лану…
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
