.

Вплив поствиборних процесів на стан системи територіальної організації влади (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1610
Скачать документ

Вплив поствиборних процесів на стан системи територіальної організації
влади

Стан місцевого самоврядування, його розвиток безпосередньо залежить від
загального стану інституціонально-політичної системи, її спроможності
забезпечити необхідні умови для ефективного функціонування самоврядної
влади. Ці умови задаються також парламентськими та місцевими виборами,
призначення яких полягає в оновленні та формуванні якісного складу
депутатського корпусу на всіх рівнях представницької влади.
Парламентські та місцеві вибори, що відбулись 26 березня 2006 р.,
закріпили нову логіку розстановки сил у центральних органах влади,
регіонах та у місцевих радах, вплинули на загальний стан
інституціонально-політичної системи в цілому, місцевого самоврядування,
зокрема.

Політичні партії в результаті змін Конституції та виборчого
законодавства набули більш широких повноважень в питаннях формування
представницької та виконавчої влади, реалізації політики
соціально-економічного розвитку на всіх рівнях територіальної
організації влади. Пропорційна система впровадила механізм політичної
конкуренції ідей та ідеологій, мінімізувала вплив «адміністративного
ресурсу» на результати виборів, ліквідувала основу для реалізації
віртуальних проектів «кишенькових партій», сприяла процесу політичної
структурованості українського суспільства. Ці факти можна вважати
вагомими результатами застосування пропорційного принципу, реалізація
якого спрямована на створення політичної системи європейського зразка, у
якій політичні партії мають виступати основними представниками інтересів
громадян.

Водночас, ситуація, що склалась, засвідчує про низьку інституціональну,
кадрову, ідеологічно-програмну якість партій, які виявились не готовими
до виконання своїх функцій, покладених на них суспільством. Нечітка
структуризація партійної системи, її залежність від бізнесових кіл,
невисокий рівень внутрішньопартійної демократії, політичної
відповідальності, кадрового потенціалу внесли деструктивні елементи у
функціонування територіальних органів влади, сформували певну
деструктивну логіку взаємодії різних гілок і рівнів влади, ризики
управління територіями. Це знайшло своє вираження передусім у політичній
корупції, низькому якісному складі парламенту та місцевих рад,
відірваності депутатів представницьких органів різного рівня від
інтересів та потреб виборців. Ці реалії підривають віру суспільства у
здатність партій нести відповідальність за наслідки своєї діяльності.

Деструктивна логіка поствиборного періоду спричинила низку суттєвих
недоліків українського варіанту пропорційної виборчої системи, яка
застосовується при формуванні парламенту та представницьких органів
місцевого самоврядування. Застосування механізму закритих списків
виявляється дискримінаційним по відношенню до виборців, оскільки
зумовлює ситуацію обмеження їх прав. Питання про те, кого вносити або не
вносити до виборчих списків, на практиці вирішується партійним
керівництвом, що знижує стимул ефективної діяльності партійних осередків
на обласному та нижчих рівнях територіальної організації влади, не
сприяє оновленню депутатського складу місцевих рад. Позапартійні виборці
позбавлені можливостей вплинути на порядок кандидатів у виборчому
списку, права висувати своїх кандидатів, зокрема і самих себе. Логіка
закритих списків та інші деструктивні елементи породжують системну
основу для виникнення та відновлення конфліктів між суб’єктами різних
рівнів територіальної організації влади, посадовими особами місцевого
самоврядування, місцевими радами та територіальними громадами.

Акцентуючи увагу на проблемах місцевої демократії, ми можемо виділити
такі суттєві недоліки формування місцевих рад за діючою пропорційною
системою:

неадекватне представлення інтересів населення окремих територіальних
одиниць у межах регіону при формуванні депутатського складу обласної
ради, що має вираження передусім у нерівномірному представництві районів
і міст в обласних радах. Сотні територіальних громад сіл, селищ не мають
своїх представників у районних радах. Так само у будь-якій з областей є
2-5 районів, які не представлені в обласних радах;

обмежений доступ виборців до інформації про конкретних осіб, які
обираються до місцевих рад за партійними списками (система закритих
списків);

надмірне представництво бізнесових кіл у місцевих радах за рахунок
зниження представництва соціально-культурної сфери, посилення ролі
бізнес-корпоративних інтересів при прийнятті політичних рішень,
поширення практики політичних суперечок, спекуляцій, маніпуляцій
інтересами виборців;

послаблення безпосереднього зв’язку депутатів місцевих рад із
населенням, розрив між реальними потребами виборців і місцевою
політикою;

політизація органів місцевого самоврядування, дерегіоналізація місцевої
політики, приділення місцевими радами надмірної уваги питанням
загальнодержавного, а не місцевого значення;

складнощі формування політичних коаліцій, які б адекватно представляли
електоральні уподобання населення, сприяли б виробленню ефективної
політики місцевого розвитку;

наявність диктату з боку партійних лідерів по відношенню до
однопартійців, що входять до складу місцевих рад.

Загрозливою тенденцією є надмірна політизація місцевих рад, яка
спричинила широке поширення практики висловлення недовіри місцевими
радами відповідним головам місцевих державних адміністрацій. Це рішення,
що знаходяться поза власною компетенцією рад, і це часто призводить до
виникнення напруженості між радами та місцевими державними
адміністраціями, судових спорів між цими органами та переведення
взаємовідносин рада-місцева державна адміністрація у площину особистих
конфліктів між головами рад та головами адміністрацій. Інша негативна
тенденція – поширення практики скасування районними та обласними радами
рішень своїх попередників щодо делегування повноважень відповідним
місцевим державним адміністраціям. У таких випадках рада позбавлена
можливостей реалізувати їх самостійно, оскільки не має власного
виконавчого органу, а місцева державна адміністрація мусить здійснювати
ці повноваження неузгоджено з рішенням ради, оскільки
соціально-економічна ситуація в районі та області має бути під постійним
контролем. Наслідком дії цих факторів є виникнення серйозних ризиків
управління територіями у межах держави.

Тенденції поствиборного періоду не несуть прямої загрози демократії.
Однак у сукупності вони створюють нову якість, об’єктивну основу для
послаблення всієї інституціонально-політичної системи, виникнення
постійного відновлення конфліктів на субнаціональних рівнях
територіальної організації влади. Логіка поствиборного процесу зумовлює
такі конфлікти в регіонах:

протистояння між обласними державними адміністраціями (ОДА) та обласними
радами, які мають політичний та ідеологічний контексти (яскравими
прикладами є Харківщина та Херсонщина). Голови ОДА, які представляють
одну політичну силу, не знаходять підтримки своєї політики у
представницьких органах місцевого самоврядування, більшість у яких
сформована у складі інших політичних сил. Винятком є окремі регіони
(Донецька, Луганська області, АР Крим, Севастополь), де ситуація
характеризується монополізмом однієї політичної сили, а боротьба різних
угрупувань всередині цієї політичної сили не має публічного характеру;

протистояння між міським головою та міською радою, яке зумовлюється їх
різною партійною приналежністю. Політичні угрупування, що не змогли
провести на посаду міського голови свого кандидата, намагаються усунути
діючих міських голів шляхом переформування більшості у радах або через
місцеві референдуми (Київ, Дніпропетровськ, Харків, Чернігів, Черкаси).

Регіональні конфлікти зумовлюють тенденцію розходження інтересів центру
і регіонів. Це знаходить своє відображення у боротьбі центру за
політичний вплив на регіони й у конкуренції економічних інтересів на
місцевому рівні.

У такий спосіб логіка поствиборного процесу негативно вплинула на стан
місцевого самоврядування в цілому. За час, що минув після виборів–2006,
парламент та місцеві представницькі органи влади здебільшого займалися
боротьбою за політичний вплив, реалізацією вузькокорпоративних
бізнес-інтересів, а не виконанням передвиборчих програм.
Інституціональним підґрунтям цих негативних процесів є недосконалість
політичної, конституційної, виборчої систем, що поєднується з
суб’єктивними факторами — низьким рівнем політичної культури політиків
центрального та місцевого рівнів, відсутністю установок політичних сил
на досягнення компромісу, зневагою до чинного законодавства,
перевищенням влади, самочинством, маніпулюванням інтересами виборців.
Поширилась практика розбазарювання комунальної власності, передусім —
землі, яка є основним багатством сільських та селищних громад. Місцеві
чиновники безкарно проводять безпрецедентну передачу землі до приватних
рук, ігноруючи всі норми закону і моралі. Україна втрачає найкращі
землі, які незаконно виводяться з реєстру сільськогосподарських земель.

Сьогодні став очевидним факт розриву між реальними проблемами населення
(зайнятістю, освітою, соціальним забезпеченням, медичним обслуговуванням
тощо) та політикою місцевих рад. Органи місцевого самоврядування
втрачають своє природне призначення вирішувати проблеми місцевого
значення. Посилюється тенденція зростання рівня корупції в органах
місцевої влади. Стан боротьби з корупцією в регіонах є вкрай
незадовільним.

o

oe

o

h

h

o

&

&

F

gd?;!

h

ho

не відповідають стратегічному курсу руху держави до демократії та
європейських стандартів належного врядування. Влада на всіх рівнях
територіальної організації залишається закритою і відірваною від
суспільства та від потреб територіальних громад.

Влада на місцях керується не стільки інтересами громади, скільки
інтересами центральної влади та/або власними егоїстичними інтересами. Це
загалом визначає те, що місцеве самоврядування не може виконувати
конструктивні функції залучення громад до політичних процесів державного
будівництва, формувати середовище «цивілізованих» партійних вертикалей
по вісі «центр – регіони», слугувати інструментом досягнення політичної
стабільності в країні.

Ці фактори стали гальмом у проведенні соціально-економічних і політичних
реформ, ефективної державної регіональної політики.

Мають місце й інші причини неефективності місцевої влади, які пов’язані,
зокрема, з відсутністю фінансових та матеріальних ресурсів, необхідних
для виконання делегованих та самоврядних повноважень, наявністю значних
диспропорцій у стані соціально-економічного розвитку та ресурсному
забезпеченні територіальних громад, недотриманням на практиці принципів
організаційної та матеріально-фінансової самостійності місцевого
самоврядування. Зазначені проблеми можуть бути вирішені значною мірою
за рахунок вдосконалення системи муніципальних виборів, призначених для
оновлення депутатського корпусу. Однак, слід врахувати при цьому, що
виборча система не є суто технічним інструментом, а виступає однією з
ключових складових цілісної інституціональної конструкції. Тому процес
формування дієздатних місцевих рад має бути поєднаний з реформою
адміністративно-територіального устрою. Перегляд муніципальної виборчої
системи ще до проведення реформи адміністративно-територіального устрою
держави не приведе до бажаних результатів. По-перше, для формування
ефективної місцевої влади через механізм виборів необхідно позбутися
ситуації, за якої в адміністративних межах однієї територіальної громади
знаходяться інші населені пункти, територіальні громади яких також
створюють власні органи місцевого самоврядування. По-друге, потрібно
впровадити принцип повсюдності місцевого самоврядування. По-третє, є
нагальна потреба ліквідувати значні диспропорції у чисельності населення
однопорядкових адміністративно-територіальних одиниць з тим, щоб виборці
мали адекватне представництво в регіональних органах влади.

Система формування місцевих рад має узгоджуватись з можливістю
представництва регіональних інтересів у парламенті. З цієї точки зору є
доцільним створення верхньої палати парламенту, що потребує серйозного
професійного та громадського обговорення.

Кардинальних змін потребують принципи формування обласних та районних
рад. Вони мають представляти спільні інтереси територіальних громад, а
не тільки політичні інтереси. Якісний склад місцевої ради значною мірою
залежатиме від персоніфікації пропорційної виборчої системи.

Назріла необхідність розмежувати у часі вибори до парламенту та до
місцевих рад. Ця установка, як свідчить публічна полеміка, розділяється
всіма політичними силами.

Також недосконалим є механізм обрання сільських, селищних, міських
голів. Пряме обрання територіальною громадою вищої посадової особи
місцевого самоврядування уможливлює протистояння між нею та більшістю у
місцевій раді. Доцільно розглянути можливість запровадження механізму
непрямих виборів сільських, селищних, міських голів безпосередньо
радами, впровадження механізму балотування кандидата за місцем
постійного проживання.

Зрозуміло, що вдосконалення муніципальної виборчої системи має бути
включено у широкий контекст трансформації системи територіальної
організації влади, мета якої – закріплення за кожним рівнем влади і
управління власних предметів відання і повноважень, розмежування
компетенції і ресурсів з урахуванням інтересів різних рівнів влади
(особливо за центральним та регіональними рівнями). Переважна більшість
владних повноважень щодо соціально-економічного та культурного розвитку
територій має бути передана до сфери компетенції органів місцевого
самоврядування.

Це потребує, в свою чергу, перетворення обласних державних адміністрацій
з органів виконавчої влади загальної компетенції в органи виконавчої
влади, які мають виконувати передусім наглядові та координаційні
функції; комплексно забезпечувати гарантії місцевого самоврядування. Ми
маємо визнати, що неефективна організація публічної влади на
регіональному рівні значною мірою пов’язана з наявністю двох центрів
публічної влади в області та районі, що обумовлює виникнення конкуренції
повноважень цих органів і, як наслідок, спричиняє конфліктні ситуації
при прийнятті управлінських рішень з питань розвитку територій.

На наш погляд, для виправлення цієї ситуації першочерговим заходом є
прийняття двох законопроектів: а) «Про внесення змін і доповнень до
Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»; б) «Про внесення
змін до Закону України «Про місцеві державні адміністрації».

Метою прийняття першого законопроекту є врегулювання низки проблем, що
виникли у системі місцевого самоврядування після внесення змін до
Конституції України законом № 2222 від 08.12.2004 року та впровадження
пропорційної виборчої системи на виборах до міських, районних та
обласних рад у березні 2006 року (між громадянами і органами місцевого
самоврядування, між органами місцевого самоврядування та місцевими
державними адміністраціями).

Впровадження життя нових законодавчих норм надасть можливість встановити
режим партнерства між органами місцевого самоврядування та місцевими
державними адміністраціями, налагодити механізми порозуміння між
депутатським корпусом місцевих рад, міськими головами, територіальними
громадами, припинити практику розбазарювання комунальних земель,
безсистемну міську забудову, що відбувається всупереч інтересам
громадян.

Важливою новацією законопроектів є деталізація використання правових
інструментів прямої демократії, таких як: громадські слухання, збори
громадян за місцем проживання, місцеві ініціативи, прийняття статутів
територіальних громад, які мають стати нормами прямої дії.

Законопроекти покликані також внести відповідні уточнення у компетенцію
сільських, селищних, міських рад, що випливає із нових способів обрання
депутатів місцевої ради та порядку розгляду питань пов’язаних із
достроковим припиненням повноважень сільського, селищного, міського
голови. Впорядковується проблема делегування повноважень головам
відповідних місцевих державних адміністрацій з боку районних та обласних
рад.

Основний результат, що очікується від змін Закону України «Про місцеве
самоврядування в Україні» полягає в тому, щоб надати можливість
територіальним громадам безпосередньо впливати на здійснення місцевого
самоврядування саме в інтересах місцевого населення на принципах
законності, відкритості, підзвітності та відповідальності перед
територіальними громадянами їх органів та посадових осіб.

Зміни до Закону України «Про місцеві державні адміністрації» узгоджено
із змінами до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»
уточнюють статус голови місцевої державної адміністрації, положення про
порядок формування місцевих державних адміністрацій, компетенцію
(повноваження) місцевих державних адміністрацій, розмежовують функції
Президента України та Кабінету Міністрів України у цій сфері, більш
чітко визначають відносини місцевих державних адміністрацій з державними
органами, органами місцевого самоврядування

Зміни, що пропонуються законопроектами, є лише одним із елементів
масштабної реформи всієї інституціонально-політичної системи, яка має
створити основу для ще більшого зміцнення ролі партій в усіх сферах
місцевого життя, підвищити їх відповідальність перед виборцями. Україна
стоїть на порозі проведення широких публічних дебатів щодо оптимізації
всієї політичної системи в цілому і виборчої системи зокрема. Є
сподівання, що парламент наступного скликання матиме політичну волю для
кардинальних інституціональних перетворень.

Належне врядування передбачає, що в державі працюють ефективні
інструменти визначення і досягнення важливих стратегічних цілей,
створено механізм пошуку консенсусу, діє система вироблення й узгодження
політичних рішень, налагоджені горизонтальні і вертикальні зв’язки з
ключовими суб’єктами прийняття рішень.

До основних функцій органів виконавчої влади такого типу слід віднести:
забезпечення виконання Конституції, законів України, актів Президента
України, Кабінету Міністрів України та інших органів центральної
виконавчої влади; забезпечення законності і правопорядку, додержання
прав і свобод громадян; забезпечення взаємодії між територіальними
підрозділами міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та
органами місцевого самоврядування у сфері оборони, національної безпеки
та правопорядку; узгодження державних і регіональних програм
соціально-економічного, культурного розвитку, програм охорони довкілля,
виконання державних цільових програм подолання депресивного стану
окремих територій; реалізація заходів державної регіональної політики
щодо створення рівних умов для динамічного, збалансованого
соціально-економічного розвитку регіонів та додержання визначених
державою соціальних гарантій для кожного громадянина, незалежно від
місця його проживання.

PAGE

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020