.

Управлінсько-методологічні проблеми муніципального розвитку (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1221
Скачать документ

Управлінсько-методологічні проблеми муніципального розвитку

Європейський вибір України не залишає іншої альтернативи крім
радикального вдосконалення управління й доведення його до рівня
передових стандартів. Переважною мірою це стосується одного з
визначальних інститутів суспільства – місцевого самоврядування, де
найбільш вразливо проявляються взаємовідносини влади й громадян. Досвід
адміністративно-управлінських реформ у Європі та США свідчить про значні
можливості застосування підходів менеджменту та стратегічного планування
для створення результативної, інноваційної та гнучкої системи
управління, спрямованої на громадянина. На підставі зазначених підходів
здійснюється поступовий перехід від традиційних моделей адміністрування,
базованих на цінностях і ментальності належного виконання функцій, до
таких, де провідною є орієнтація на досягнення соціально-визначеного
результату, людина розглядається як клієнт і споживач послуг, а система
управління оцінюється крізь призму її здатності задовольняти динамічні
потреби громадян. У сучасних концепціях місцевого розвитку в Україні
муніципальний менеджмент і стратегічне планування набувають характеру
парадигмальних складових нового управління, проте необхідно ще багато
зробити для забезпечення їх ефективного застосування як засобів
реалізації результативної муніципальної політики.

Широке застосування терміну “муніципальний менеджмент” само по собі ще
нічого не перетворює, а відповідний перехід висуває до традиційного
управління певні вимоги, що стосуються основних підсистем, якими є
цілепокладання, структури, технології, персонал. Аналіз проблематики
управлінського забезпечення розвитку муніципальних утворень дозволяє
встановити, що характерними рисами існуючого управління є його слабка
орієнтація на потреби громадян як споживачів муніципальних послуг,
відсутність механізмів закріплення відповідальності за досягнення
соціально-визначеного результату. Це є наслідком несформованості
властивих менеджменту уявлень щодо результат-орієнтованого управління.
Консервативність підходів до формування структур управління призводить
до їх відриву від стратегічних завдань. Моделі формування стратегій
відпрацьовані лише на концептуальному рівні й дискусійними залишаються
багато методологічних і технологічних аспектів планування. Відсутність
ефективного методично-аналітичного забезпечення відповідних процесів не
дозволяє системно визначати предметні області й межі ситуаційного
аналізу й обґрунтовано виявляти стратегічні пріоритети. Підходи до
встановлення часового горизонту стратегій як обов’язково
довготермінового не є адекватними вітчизняним реаліям, а неузгодженість
тривалості стратегій з терміном виборних повноважень місцевої влади й
слабка інституціоналізація стратегічної діяльності знижують упевненість
у можливостях реалізації розроблених стратегій. Відчутні негативні
ефекти породжуються невідпрацьованістю понятійного апарату й
неоднозначним тлумаченням таких базових понять, як стратегічне бачення,
стратегія, стратегічний план, проект, програма тощо. Застосування
проектного підходу до формування й реалізації стратегій декларується
багатьма розробниками, але ще не досягнуто його органічного зв’язку зі
стратегічними технологіями. Оцінка готовності управлінського персоналу
до стратегічної діяльності, здійснена за результатами проведених
експертних опитувань муніципальних управлінців, свідчить про недостатній
розвиток їх стратегічного мислення.

Виходячи з особливостей сучасного менеджменту можна сформувати уявлення
щодо муніципального менеджменту як системи управлінсько-політичних
відносин, що орієнтовані на соціально-визначений результат і реалізують
керований розвиток муніципального утворення з метою ефективного
задоволення комплексу потреб територіальної громади в узгодженні з
регіональними й загальнодержавними інтересами. Для реального переходу до
такого типу управління необхідно визначити його ознаки, які надавали б
відповідні орієнтири трансформації традиційного муніципального
управління. До найбільш суттєвих ознак муніципального менеджменту, на
наш погляд, слід віднести такі:

– оцінка результатів управління з позицій громадянина-споживача послуг,
для чого необхідно досягти переносу акцентів від традиційного
бюрократичного контролю виконання функцій на постійний дієвий зворотний
зв’язок з громадою;

– стратегічний характер управління, що передбачає наявність
управлінських засобів забезпечення динамічного балансу з оточенням і
своєчасну адекватну реакцію на зміни потреб споживачів послуг,
обґрунтоване визначення напрямів розвитку громади, виявлення
конкурентних переваг території методами маркетингу й бенчмаркингу,
проектний підхід до реалізації ключових завдань розвитку й розподілу
ресурсів;

– використання ринкових підходів, маркетингових методів та відносин
партнерства з приватним сектором у системі забезпечення громадян
якісними послугами в потрібних обсягах;

– дієвий «внутрішній» менеджмент на засадах розвинутої стратегічної
ментальності персоналу й службового підприємництва, вимірювання й оцінки
результатів діяльності за критеріями результативності, ефективності,
економічності, регулярного адміністративного аудиту та реінжинірингу
структур і технологій управління для забезпечення їх адекватності
стратегії розвитку;

– демократичний характер управління, підзвітність і підконтрольність
місцевої влади громадськості.

Очевидно, що розвиток муніципальних утворень має бути керованим в
напрямах підвищення якості життя громадян. І хоча відповідна цільова
спрямованість муніципального управління декларується, ще бракує
системних методологічних напрацювань щодо забезпечення цілеспрямованої
роботи органів управління. Сьогодні кожна громада має здійснювати
власний стратегічний вибір. Особливого значення це набуває з приводу
визначення майбутньої спеціалізації муніципального утворення в
економіко-господарському комплексі країни, напрямів диверсифікації
місцевої економіки й розвитку підприємництва. За таких умов необхідністю
стає проведення ґрунтовного ситуаційного аналізу та свідоме й
аргументоване обрання цілей, пріоритетів, засобів розвитку, орієнтованих
на реалізацію стратегічного бачення громади.

Отже, керований розвиток не може бути реалізованим без стратегічного
планування, яке сьогодні вже розглядається як особливий ресурс місцевого
розвитку. В Україні управління лише почало набувати характеру
стратегічного. Останнім часом значно підвищується інтерес до наукових
досліджень з розробки окремих аспектів методології, концепцій, моделей
стратегічного планування, високою є активність у напрямах розробки й
практичного упровадження стратегічних підходів до управління розвитком
окремих українських міст і регіонів. Проте існуючий вітчизняний досвід
стратегічного планування свідчить, що його значний потенціал
використовується далеко не повністю, причинами чого є слабкість
методологічного забезпечення моделей стратегічного вибору, відсутність
відпрацьованої системи технологій, недостатній рівень розвитку
стратегічного мислення персоналу тощо.

???????*? ???????$????*? ???????¤?$????*? ?????¤?$??*?і позиції
дослідників і практиків щодо практичного ототожнення, з одного боку,
понять «стратегія» й «стратегічний план» або, з іншого, їх невиправданої
«автономізації» нами запропоновано визначення стратегії. Вона
розуміється як узагальнена модель майбутнього стану організації та
планованих дій щодо його досягнення й містить концептуальну (визначає
ключові напрями розвитку, основні цільові орієнтири й пріоритети) та
детерміновану (установлює конкретні засоби досягнення стратегічних
цілей, оформлені в проекти) складові. Такий підхід вчиняє прямий вплив
на побудову моделі формування стратегії й забезпечує збалансування в ній
«загального» й «конкретного», запобігає перетворенню стратегій у набір
намірів, не підкріплених засобами й ресурсами, або, у зворотному
випадку, на мозаїку окремих заходів, мало пов’язаних загальними цілями
та пріоритетами.

Поглиблене тлумачення стратегічного бачення дозволяє дійти висновку щодо
необхідності обґрунтування в його складі економічної компоненти, що
радикально змінює існуючі спрощені підходи до формування цього
визначального компонента стратегічного вибору муніципального утворення.

Сьогодні більшість стратегічних програм планується на тривалий період
часу, що не є адекватним нестабільним умовам середовища діяльності.
Запропонована концепція визначення простору стратегічних рішень дозволяє
довести, що часовий горизонт стратегічного планування може бути й
відносно короткотерміновим, якщо значущі для досягнення
високо-пріоритетних цілей рішення приймаються в нестабільному
середовищі. Проте відзначимо, що стратегія, незалежно від тривалості
обраного для неї часового горизонту, завжди має довготерміновий характер
саме тому, що стратегічні рішення забезпечують тривале існування
організації в оточенні. Усе зазначене акцентує увагу на безпосередньому
зв’язку між розвинутою «професійною мовою» управлінців та якістю
технологічного забезпечення стратегічної діяльності.

Однією з методологічних проблем управління, що найбільш важко
розв’язується, є розробка і реалізація механізмів
результат-орієнтованого управління. У пропонованому нами підході,
базованому на ідеології менеджменту й керованого розвитку, скерування
на результат надається, перш за все, стратегічному плануванню. Як
методологічний засіб реалізації концепції управлінської відповідальності
обґрунтована й використана специфічна інституція «зона стратегічної
відповідальності». Її формування базується на результатах структурного
аналізу комплексу потреб територіальної громади, унаслідок чого
виділяються локальні сфери муніципального управління, визначені на
основі інтеграції споріднених потреб-запитів громади, за рівень
задоволення яких закріплюється відповідальність в системі управління.
Зона стратегічної відповідальності є багатоцільовим методологічним
засобом, з використанням якого стає можливою реалізація низки
нетрадиційних підходів до визначення функціональних областей
муніципального управління, розробки моделі формування стратегії,
концепції проведення ситуаційного аналізу й визначення пріоритетів,
цілепокладання й структуризації цілей, створення логічно-інформаційної
основи виявлення індикаторів результату, побудови результат-орієнтованої
структури управління.

Так, підхід до побудови структури управління базується на припущенні,
що саме наявність потреб, презентованих зонами стратегічної
відповідальності, є підставою створення центрів відповідальності,
закріплюваних структурою управління. Тобто в такому разі формування
структури здійснюється «знизу», від потреб громади, чим забезпечується
орієнтація управління на соціально-визначений результат, а
відповідальність за його досягнення закріплюється структурою управління.
Очевидно, що структура управління має бути прямим породженням стратегії,
виконуючи роль інструмента закріплення управлінської відповідальності за
реалізацію стратегічних пріоритетів. Слід впроваджувати погляд на
структуру як на стратегічний інструмент. Це зумовлює необхідність її
динамічного корегування відповідно до потреб управління. Тоді кожному
управлінському підрозділу можна встановити чітку програму дій з
реалізації встановлених пріоритетів, а оцінку управлінців здійснювати за
реалізовані проекти й досягнуті показники з урахуванням громадської
думки. Такі підходи вже відпрацьовуються в практиці стратегічної
діяльності окремих міст.

У результаті наших досліджень сформовано цілісну систему технології
стратегічного планування муніципального розвитку, запровадження якої
забезпечує подолання найбільш типових вад і труднощів вітчизняної
практики розробки стратегій. Розроблена дворівнева модель формування
стратегії базується на прийнятому розумінні стратегії у складі
концептуальної та детермінованої частин; на принципах організації
процесу стратегічної діяльності; на концепції «пріоритет-проект», на
інституціональній основі зон стратегічної відповідальності. Останнє
забезпечує повноту й системність описання об’єкту й окреслення сфер
стратегічного аналізу й планування, надає процесу визначення
пріоритетів, тобто всій стратегії потребо-орієнтований характер,
забезпечує системну структуризацію цілей від місії до конкретних
проектів, раціональну децентралізацію процесу планування. Отже,
застосування концепції зон стратегічної відповідальності дозволяє
віднести і модель формування стратегії до засобів орієнтації управління
на соціально-визначений кінцевий результат, досягнення єдності цілей,
структури, стратегії та управлінської відповідальності. Слід відмітити
найважливішу ментальну роль поняття “зона стратегічної відповідальності”
у формуванні конкретизованих уявлень щодо призначення й соціальних
орієнтирів управління, про що свідчить власний досвід автора, отриманий
з практики розробки стратегій українських міст.

Запровадження раціональних технологій стратегічного планування створює
підстави для інтеграції його з бюджетним процесом і переходу на
програмно-цільову основу розподілу муніципальних ресурсів. Завдяки цьому
кошти виділяються не “взагалі” на підтримку функціонування окремої
установи чи управлінського підрозділу, а на реалізацію визначених
стратегіями пріоритетів, забезпечують соціально-визначений кінцевий
результат.

Важливо зазначити, що широке запровадження системної технології
стратегічного планування розвиває стратегічне мислення управлінців, без
зміни традиційної ментальності яких радикальні реформи неможливі.

На нашу думку, потрібно з’єднати зусилля вчених та практиків з метою
інтеграції існуючих підходів і пропозицій щодо розв’язання зазначених
проблем стратегічного планування в муніципальному менеджменті. Особливо
важливим це є з огляду на необхідність взаємоув’язки підходів до
розробки муніципальних та регіональних стратегій розвитку, оскільки
опрацювання останніх активно проводиться. Для надання цій роботі
відповідного статусу доцільно організувати її в межах програми
міжсекторного співробітництва з питань ресурсного забезпечення місцевого
й регіонального розвитку в Україні під егідою Фонду сприяння місцевому
самоврядуванню України.

Література

Шаров Ю. П. Стратегічне планування в муніципальному менеджменті:
концептуальні аспекти: Монографія. – К.: Вид-во УАДУ, 2001. – 302 с.

Шаров Ю. Концептуальні питання стратегічного бачення розвитку міста //
Управління сучасним містом. – 2001. – № 4 – 6. – С. 88 – 94.

Шаров Ю. Методико-технологічне забезпечення стратегічного планування в
муніципальних утвореннях // Вісн. УАДУ. – 2002. – № 1. – С. 169 –177.

Шаров Ю. Розробка стратегії міста: концептуальні та
методико-технологічні питання // Управління сучасним містом. – 2001. – №
7 – 9 (3). – С. 113 – 119.

Шаров Ю. Цілепокладання в муніципальному менеджменті: ідеологічні та
методологічні аспекти вирішення проблеми // Управління сучасним містом.
– 2002. – Вип. 1 – 3 (5). – С. 124 – 130.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020