.

Створення соціальної бази місцевого самоврядування – інноваційний магістральний шлях його зміцнення (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
467 5667
Скачать документ

Створення соціальної бази місцевого самоврядування – інноваційний
магістральний шлях його зміцнення

Попередні розділи Національної доповіді переважно присвячені зовнішньому
контексту існування місцевого самоврядування. Разом із тим ефективність
місцевого самоврядування залежить не тільки від системних умов його
діяльності, таких як фінансове чи законодавче забезпечення.

На будь-яких зустрічах представників місцевого самоврядування не
обходиться без висловлювань типу: „місцевого самоврядування у нас нема”,
„місцеве самоврядування є тільки у поодиноких місцях”, „самоврядування
у нас слабке”, „уряд недофінансовує навіть делеговані повноваження”,
„центральна влада із місцевим самоврядуванням не рахується” і т.д. Дуже
часто провину за це покладають на зовнішні фактори: погане
законодавство, централізаторські устремління центральної влади тощо. Не
відкидаючи чинників і обставин, що, як правило, називаються при цьому,
на наш погляд , треба звернути увагу на деякі внутрішні аспекти
існування місцевого самоврядування як суспільного явища. Неупереджений
аналіз показує: „Місцеве самоврядування як суспільний інститут слабке
тому, що не спирається на населення, не має у нього належної підтримки”.
Рахуються із сильними, слабких лише терплять та зневажають. Місцеве
самоврядування не зацікавило собою суспільство, не згуртувало
суспільство навколо себе. Стан справ у місцевому самоврядуванні України
зараз такий, що можна стверджувати, що у нинішній кризовій для нього
ситуації рятівним колом місцевого самоврядування в Україні є українське
громадянське суспільство. Місцеве громадянське суспільство у кожній
територіальній громаді, що складається зі всіх недержавних і
некомерційних структур, є ресурсом підсилення позицій місцевих органів
самоврядування у відстоюванні інтересів територіальних громад.

Розглянемо різні аспекти взаємодії і партнерства місцевого
самоврядування та громадянського суспільства, органів місцевого
самоврядування та організацій громадянського суспільства

Про соціальний базис місцевого самоврядування. Більш ніж
п’ятнадцятирічний шлях, що пройшло українське місцеве самоврядування
(починаючи з ухвалення 7 грудня 1990 року ще в Українській РСР Закону
„Про місцеві ради народних депутатів та місцеве самоврядування”),
показав, що досі ідея місцевого самоврядування не стала у свідомості
пересічних громадян важливою цінністю, втрата якої вплинула б на їхнє
повсякденне життя, цінністю, за яку варто боротися. Тобто, українське
місцеве самоврядування (МС) за 15 років не створило соціальної бази
свого існування, не спромоглося заручитися широкою масовою підтримкою і
визнанням. Про це свідчать дані соціологічного моніторингу за 1994 –
2005 роки: індекс довіри до органів місцевої влади за п’ятибальною
шкалою не перевищував 2,5.

Цей стан речей добре відчувають політичні маркетологи. Дійсно, абсолютна
більшість політичних партій (крім партії „Єдність”), що брали участь у
останніх (2006 року) парламентських та місцевих виборах, у своїх
передвиборчих програмах та агітації не наголошували на „місцевому
самоврядуванні”, оскільки розуміли, що обіцянка підтримувати і розвивати

місцеве самоврядування не дасть політичних дивідендів у вигляді
додаткових голосів виборців. Хоча, заради об’єктивності слід відмітити,
що побіжно словосполучення „місцеве самоврядування” згадується у
передвиборчих програмах майже усіх політичних партій. Аналіз
передвиборчих програм партій на виборах 2006 року (див.таблицю), на
жаль, свідчить, що у переважної більшості партій є суттєві резерви для
удосконалення своїх партійних програм в частині ставлення до місцевого
самоврядування, місцевої демократії та громадянського суспільства і
розуміння важливості їхньої ролі для майбуття.

У публічному обігу концепт „місцеве самоврядування” із різними намірами
застосовують представники трьох основних суспільних груп: високі
державні посадовці, керівники місцевих громад та демократично
налаштовані інтелектуали і активісти.

Мотивом першої групи переважно є створення демократичного іміджу країни
чи регіону (зараз це є престижно, інше просто політично непристойно!), а
не реальне впровадження місцевого самоврядування, оскільки в іншому
випадку МС таки дійсно отримало б проголошену законодавством
організаційну та фінансову автономію від державної влади, отримало би у
своє розпорядження землю тощо.

Друга категорія (посадовці органів МС) переважно згадують про місцеве
самоврядування, маскуючи власні інтереси під інтереси громад при захисті
свого службового становища і службових перспектив в органах МС. При
цьому, як правило, кожний з посадовців діє у своїй повсякденній
діяльності за принципом „самоврядування – це Я, а все і всі, що нижчі за
мене мають бути підпорядковані мені”, перетворюючи формальне
самоврядування у фактичне самоуправство. Інакше вони на ділі керувалися
б головним принципом Європейської хартії місцевого самоврядування –
принципом субсидіарності, втілювали б його на практиці, створювали б
інформаційні, організаційні, правові, освітні, матеріальні та інші умови
для участі громадян у прийнятті управлінських рішень, тобто сприяли
фактичному становленню територіальних громад та місцевої демократії.

Представники третьої групи є ферментом, завдяки якому місцеве
самоврядування в Україні існує хоча б номінально. У переважній більшості
вони не залучені до органів публічної влади (державна влада та місцеве
самоврядування) і є за переконаннями прихильниками демократії, взагалі,
і місцевої демократії, зокрема, і які вважають що у сучасному світі
демократія є основним ресурсом і передумовою всебічного розвитку як
цілої країни, так і окремої особистості. Інтелектуали та активісти через
різні засоби впливу і взаємодії працюють як із представниками публічної
влади, так і безпосередньо із населенням, створюючи, таким чином, базу
соціальної підтримки місцевого самоврядування та сприяючи перетворенню
населення у громадянське суспільство.

Таблиця

Демократичний потенціал політичних партій (блоків), помітних у
агітаційній кампанії парламентських та місцевих виборів 2006 року, на
основі контент-аналізу передвиборчих програм щодо ціннісної орієнтації
партій (блоків) на концепти МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ, ГРОМАДЯНСЬКЕ
СУСПІЛЬСТВО і суміжні до них

КОНЦЕПТ Назви політичних партій (блоків)

ПР БЮТ НУ СПУ КПУ БВ БЛ БКП Віче Пора

ПРП БК Не

1

гідність

1

1 1

1

довіра

(у суспільстві)

1

1

демократія **** 2

3 2 1 1

3

1 1 2 1

Демократичний потенціал (рейтинг) 9 36 25 17 8 6 18 23 10 26 19 6 25

(При обчисленні рейтингу кожне вживання концепту у передвиборчій
програмі збільшує рейтинг на один бал. У таблиці використано такі
скорочені назви політичних партій та блоків: ПР – Партія регіонів, БЮТ –
Блок Юлії Тимошенко, НУ – Блок „Наша Україна”, СПУ – Соціалістична
партія України, КПУ – Комуністична партія України, БВ – Блок Вітренко,
БЛ – Блок Литвина, БКП – блок Костенка-Плюща, БК – Блок Кармазина, 3С –
Партія „Третя сила”. У таблиці: (* ) – у виразі „регіональне
самоврядування”, всі інші партії у виразі „місцеве самоврядування”, (**
) – у виразі „громадянське суспільство”, (*** ) – без врахування
негативного вживання, типу „обмеження свободи” тощо, (****) – КПУ та
БВ вживають термін „народовладдя”)

Існуючий стан справ в українському місцевому самоврядуванні, що має бути
організаційно-правовою формою існування місцевої демократії, не може
задовольнити ні суспільство в цілому, ні жодну із названих груп. Цей
стан також не відповідає як потребам внутрішнього розвитку України, так
і її прагненням скористатися досягненнями та досвідом найбільш успішних
країн для власної розбудови через механізми інтеграції у світове
співтовариство.

Проблема правозабезпечення та правозастосування. Поряд із відомими
проблемами правового забезпечення діяльності самого місцевого
самоврядування існують також правові проблеми діяльності організацій
громадянського суспільства (Тут і далі вважається, що структурно
громадянське суспільство в Україні можна представити такими сегментами
(соціальними інститутами, групами): самоврядні територіальні громади;
сусідські товариства (органи самоорганізації населення); громадські
організації та об’єднання громадян; політичні партії, що не є при владі;
благодійні організації; громадські ЗМІ; трудові та навчальні колективи;
професійні та творчі спілки; об’єднання роботодавців; релігійні
об’єднання тощо. Зрозуміло також, що основним суб’єктом і об’єктом
громадянського суспільства є громадянин. Сенс існування і діяльності
громадянського суспільства полягає в створенні умов для якомога повнішої
самореалізації громадян.). Правове забезпечення засад діяльності
громадянського суспільства є однією із ключових системних умов зміцнення
місцевого самоврядування через його широку соціальну підтримку. Ці
засади потребують подальшого розширення, оновлення та удосконалення,
перш за все, в таких напрямках:

доступ окремих громадян та організацій громадянського суспільства до
офіційної інформації;

забезпечення ефективної участі громадян у прийнятті рішень;

забезпечення дієвого контролю з боку організацій громадянського
суспільства за діями органів публічної влади, особливо в частині
розпорядження суспільним майном та коштами;

створення фінансово-економічних умов існування структур громадянського
суспільства;

забезпечення контролю з боку організацій громадянського суспільства за
виборчими процесами та виконанням передвиборчих обіцянок.

Відмітимо також, що однією із негативних рис усіх пострадянських країн є
суттєвий розрив між правовими можливостями, що вже надані існуючим
законодавством, та практикою правозастосування. Україна не є
виключенням. В Україні теж має місце розбіжність між правовими
деклараціями і практикою правозастосування. На жаль, сучасна ситуація в
Україні нагадує разючу невідповідність формальних декларацій сталінської
„самої найдемократичнішої у світі!” Конституції СРСР від 1936 року і
практики радянської тоталітарної держави. Тому, в Україні нагально
актуальним є втілення норм українського законодавства у повсякденну
практику, подолання традицій недбалого та незацікавленого ставлення до
етапу впровадження законодавства та контролю за його дотриманням.
Недостатня імплементація вже існуючої правової бази гальмує процес
широкого використання можливостей законодавства населенням, бізнесом та
урядовими структурами країни. Прикладів розривів процесу імплементації
та правозастосування безліч. Наведемо деякі, що стосуються створення
соціальної бази місцевого самоврядування.

Приклад 1. У абсолютній більшості громад не затверджено порядок внесення
місцевої ініціативи, наявність якого передбачена статтею 9 чинного з
1997 року закону про місцеве самоврядування. Тим самим орган місцевого
самоврядування обмежує членів своєї громади у застосуванні одного із
інструментів безпосередньої демократії.

Приклад 2. Саме на місцевому рівні має забезпечуватись конституційне
право громадян на інформацію: Конституція України (стаття 34) та Закон
України „Про інформацію” (від 1992 року) встановлюють це право. Одним із
принципів діяльності МС є гласність (стаття 4 Закону України „Про
місцеве самоврядування”). Щоб згадані законодавчі норми могли бути
застосовані у громаді необхідно, щоб у ній існував порядок доступу
громадян до інформації. Цей порядок має бути доведений до кожного
службовця, кожного підрозділу та органу місцевого самоврядування. В
іншому випадку громадянин не зможе скористатися нормами Конституції та
законів, оскільки їх реалізація у конкретній громаді не забезпечена
місцевим нормативними актами, організаційними механізмами у підрозділах
органів місцевого самоврядування (відповідними положеннями та посадовими
інструкціями тощо), матеріальними та технічними ресурсами. Таким чином,
внаслідок несистемності втілення законодавства створюються розриви у
ланцюгу перетворення декларативної норми права на механізм її
застосування: Конституція – Закон – Відомчий та/або Локальний
нормативний акт – Операційна чи Посадова інструкція.

Таким чином, на сьогодні головними шляхами створення необхідних для
громадянського суспільства правових засад його діяльності є
вдосконалення (оновлення існуючого та створення нового) законодавства за
обов’язкової умови створення організаційних і правових механізмів
повного втілення норм законодавства шляхом розробки підзаконних актів
центральними органами виконавчої влади та місцевих нормативних актів
органами місцевого самоврядування в розвиток і реалізацію положень
законодавства та проведення необхідних організаційних заходів з боку
органів влади по втіленню норм законодавства у кожній конкретній
установі, органі влади, територіальній громаді. Якщо створення
законодавства є поза компетенцією органів місцевого самоврядування, то
сприяння його повнішому втіленню, тобто правозастосуванню, і власно саме
правозастосування у значній мірі лягає саме на систему місцевого
самоврядування.

У цьому контексті, як органи місцевого самоврядування і організації
громадянського суспільства, так і окремі службовці і громадяни мають
взяти на себе обов’язок домагатися втілення законодавства як у своїй
діяльності, так і у діяльності своїх партнерів. Без такої активної
вимогливої позиції законодавство як щодо місцевого самоврядування так і
щодо діяльності громадянського суспільства (як і будь-яке інше!) не
працюватиме і надалі. Одним із засобів цього є продовження та розширення
позитивної практики участі організацій ГС у законотворенні та створенні
підзаконних актів, що є механізмами втілення положень Конституції та
законів.

Партнерство місцевого самоврядування та громадянського суспільства.
Відносини і взаємовплив громадянського суспільства та влади, як
підсистем єдиної суспільної системи, є визначальними у забезпеченні
демократичного розвитку країни та будь якої спільноти у ній. Саме ця
обставина необхідно і об’єктивно призводить до партнерства органів
публічної влади та організацій громадянського суспільства.

Взаємодія громадянського суспільства та держави складається із двох
взаємно відповідальних впливів: держави на громадянське суспільство й
громадянського суспільства на державу. Принагідно відмітимо, що кожній
із сторін діалогу треба розуміти особливості функціонування (правила і
стандарти роботи) партнера. Виявлення та дотримання узгодженого формату
взаємодії організацій громадянського суспільства та органів публічної
влади суттєво підвищує ефективність діалогу. У створенні можливостей
діалогу провідна роль належить правовій державі як універсальному
інструменту згоди. В основі діалогу лежить людське правило – поважати
точку зору того, з ким розмовляєш.

Засадами, які можуть сформувати в Україні стабільну основу партнерства
органів публічної влади та структур громадянського суспільства є:

• відкритий та збалансований механізм прийняття рішень, прозорість
прийняття рішень;

• забезпечення ефективного доступу громадян і організацій громадянського
суспільства до повної інформації щодо діяльності та рішень органів
публічної влади;

• суспільний контроль за діями органів публічної влади та їхня
підзвітність перед суспільством;

• субсидіарність як основний принцип організації влади та розподілу
повноважень між її структурними складовими та рівнями;

• участь представників громадянського суспільства на всіх етапах
підготовки, ухвалення та впровадження рішень органів публічної влади;

• формування системи соціального партнерства та децентралізація надання
соціальних послуг.

В Україні продовжують існувати проблеми-виклики, розв’язання яких має
стати актуальними завданнями діяльності, як владного та бізнесового
сектора, так і громадянського суспільства:

у відносинах владного та громадського секторів практика партнерства та
діалогу вкрай обмежена. Громадянське суспільство не має можливості у
повній мірі реалізувати свій демократичний та інноваційний потенціал
через відсутність державної політики сприяння саморозвитку
громадянського суспільства;

правова культура як пересічних громадян, так і керівників усіх рівнів
залишається надзвичайно низькою. Концепція верховенства права не стала
суспільною домінантою;

місцеве самоврядування переважно існує як залежний (насамперед
фінансово) місцевий підрозділ державної влади, а не як самостійний
виразник інтересів територіальних громад;

влада не прозора і не підконтрольна народу. Влада уникає громадського
контролю;

пересічний громадянин України не вірить владі, не вміє і боїться її
контролювати;

населення переважно висловлює недовіру до органів влади одночасно
цілковито покладаючись на владу (патерналістсько-клієнтські стосунки між
владою і громадянами);

за відсутності усталеної демократичної практики значна частина населення
України занадто повільно засвоює і рідко застосовує принципи демократії
у повсякденному житті. Громадянська культура в Україні вкрай низька.
Вона характеризується недемократичними ознаками минулого, такими як
низький рівень правової та конституційної освіченості людей, правовий
нігілізм, невимогливість до себе та до влади, несхильність до діалогу,
нетолерантність і безкомпромісність.

Впровадження дієвого місцевого самоврядування, як організаційно-правової
форми існування місцевої демократії на сучасному етапі розвитку України
є основним чинником становлення громадянського суспільства, локомотивом
його становлення. І навпаки, зміцнення громадянського суспільства на
місцевому рівні є зміцненням місцевого самоврядування, оскільки розширює
його соціальну базу. Суттєвим при цьому є створення постійно діючої
розвиненої системи підвищення кваліфікації кадрів самоврядування –
муніципальних службовців та його кадрового резерву – активу громадських
організацій та політичних партій.

Внаслідок співпраці між органами публічної влади, зокрема із органами
місцевого самоврядування, та організаціями громадянського суспільства у
середньостроковій перспективі (3-5 років) мають бути досягнуті
результати, що у сукупності призведуть до якісних змін у наступних
аспектах:

створення дієвих механізмів участі громадян, тобто включення потенціалу
громадянського співтовариства в розробку і впровадження соціально
значимих програм і інноваційних проектів;

$

ta

ta

Ffo

Ff

ta

neo1/4/oeth° .

?????????x?зміцнення принципів партнерства між органами державної влади
та органами місцевого самоврядування, з одного боку, та організаціями
громадянського суспільства, з іншого;

підвищення рівня довіри у суспільстві, в тому числі до органів публічної
влади та організацій громадянського суспільства;

удосконалення і розвиток правової бази, що формує умови для саморозвитку
громадянського суспільства і зростання громадянських ініціатив;

створення системи доступу громадян до інформації;

створення системи ресурсного забезпечення сталої діяльності організацій
громадянського суспільства;

поліпшення демократичного іміджу України в міжнародному співтоваристві.

Лише у випадку створення системних умов існування громадянського
суспільства воно стане постійнодіючим чинником і механізмом спрямування
суспільної позитивної енергії на вирішення поточних завдань розвитку
людини, громади та країни.

Принцип глибокої субсидіарності. Українське громадянське суспільство
потребує в якості свого партнера сильної, раціональної та ефективної
публічної влади. Сильна влада не означає влади, що поширює свій вплив на
всі сфери життя та докладає зусиль, які спрямовані на отримання контролю
за будь-яким видом діяльності чи активності громадян. Йдеться про владу,
яка концентрує свою діяльність на кількох завданнях, які крім неї ніхто
не в змозі забезпечити (особливо тих, що стосуються зовнішньої та
внутрішньої безпеки, забезпечення громадського порядку та розвитку
культури), але виконує їх ефективно та в повній мірі.

Позиція українського громадянського суспільства полягає в тому, що
сильна влада має діяти на засадах глибокої субсидіарності. Проголошений
у Європейській хартії місцевого самоврядування принцип субсидіарності
означає, що усі державні справи, які можуть бути вирішені на нижчих
рівнях органів публічної влади, мають бути передані саме туди, тобто до
органів місцевого самоврядування. Принцип глибокої субсидіарності, який
висуває українське громадянське суспільство, додає до органів місцевого
самоврядування ще й організації громадянського суспільства. Тобто, влада
(особливо місцева!) має бути зорієнтована на створення умов для якомога
ширшого залучення і участі організацій громадянського суспільства до
надання послуг, які нині забезпечує публічна влада. Українське
громадянське суспільство свої відносини із українською владою
налаштоване будувати саме на основі сформульованого вище принципу
„глибокої субсидіарності”.

Соціальна згуртованість. Досвід успішних країн переконує, що економічний
розвиток суттєво залежить від ніби позаекономічного чинника – рівня
реальної демократії у країні в цілому та у її окремих складових,
зокрема, територіальних громадах. Помічено, що демократія, стає
економічно ефективнішою за високого ступеня соціальної згуртованості
населення. Коли ми говоримо про демократію на рівні територіальних
громад та регіонів , то називаємо її „місцевою демократією”. Таким
чином, „Соціальна згуртованість” є фактором економічного зростання та
підвищення ефективності публічного (суспільного) управління (державного
управління та місцевого самоврядування), який треба залучити як ресурс
розвитку країни, регіонів та громад. Засвоєння концепції „соціальної
згуртованості” та її застосування у практичній діяльності є викликом
часу для керівників усіх рівнів, а перш за все, лідерів і керівництва
територіальних громад – місцевих голів, депутатів місцевих рад,
службовців їх виконавчих органів. До речі, у країнах ЄС високий ступінь
соціальної згуртованості вважають найбільш вагомим чинником економічного
зростання.

Соціальна згуртованість, як суспільне явище, має дві найважливіші
складові: (1) соціальне включення та (2) соціальний капітал. Недолік
традиційного підходу до державного управління та муніципального
менеджменту – місцевого самоврядування та економічної політики в країнах
із перехідною економікою, до яких на поточному етапі належить і
Україна, полягає в тому, що цей підхід не враховує ані важливості
першого, ні наявності і впливу другого.

Перша складова соціальної згуртованості – „соціальне включення” або
участь громадян у громадському житті та управлінні. Основними
перешкодами повноцінному „соціальному включенню” на національному,
регіональному та місцевому рівнях є: (1) законодавчі або адміністративні
обмеження, встановлені загальнодержавним та місцевим регуляторним
середовищем; (2) відсутність повної інтеграції громадян в суспільство
(за майновими, культурними, освітніми ознаками, належністю до певних
віросповідань, національних чи мовних меншин тощо); (3) слабкість
транспортної та комунікаційної інфраструктури; (4) обмеженість кількості
робочих місць для наявних спеціалістів; (5) ускладненість або
відсутність доступу до інформації (перш за все до інформації у місцевих
органах влади), засобів комунікацій і Інтернету. Підвищенню рівня
соціального включення сприяють зменшення різноманітних соціальних,
культурних та інших дискримінацій, звуження розривів у майновій
диференціації, наявність умов для залучення в соціальну тканину усіх без
винятку категорій громадян.

Останнім часом поняття «соціальний капітал», як і поняття „соціальне
включення”, також зайняло чільне місце у економічній науці і у практиці
публічного менеджменту (державне управління і місцеве самоврядування)
успішних країн. Соціальний капітал визначають, як комплекс зв’язків,
підтримуваних на основі неформальних цінностей, норм і понять, які
поділяються членами соціальних груп і спільнот, що створює між ними
критичну масу довіри та соціальної підтримки, ефект співробітництва і
взаємодії. Свідченням високого рівня соціального капіталу у
територіальній громаді є наявність у громаді мережі дієвих громадських і
інших самодіяльних самокерованих організацій, довіра населення до
місцевих органів влади та співпраця організованого місцевого
громадянського суспільства із ними. Ефективне управління та економічне
процвітання у громаді потребує вміння людей, різних груп і спільнот, що
діють у громаді, – організацій громадянського суспільства, включаючи
місцеві осередки політичних партій, співпрацювати для досягнення
спільної мети. Соціальний капітал розглядають як особливий суспільний
ресурс (капітал), котрий, взаємодіючи з іншими видами капіталу
(природним, створеним і людським) у контексті культурних, політичних,
інституціональних і регуляторних умов, сприяє стабільності та динамізму
економічного зростання як на національному, так і на регіональному та
місцевому рівнях. Засвоєння концепції „соціального капіталу” та її
застосування у практичній діяльності є викликом часу для керівників
усіх рівнів, а перш за все, лідерів і керівництва територіальних громад
– місцевих голів, депутатів місцевих рад, службовців їх виконавчих
органів.

Сьогодні існує тверде переконання в тому, що провал більшості програм та
стратегій реформування та розвитку пов’язаний, перш за все, із
ігноруванням на рівні практичного менеджменту та економічної політики
найважливішої складової економічного успіху – соціальної згуртованості,
тобто, соціального включення та соціального капіталу. Очевидно, що чим
розвиненіший соціальний капітал і вищий рівень соціального включення,
тобто довіри і співпраці між владою і громадянами, тим більше
можливостей для маневру у здійсненні реформ, в тому числі, непопулярних,
має влада.

Об’єднавчий потенціал ідеї конкурентоспроможності для нації, регіону,
громади. Найважливішу роль у формуванні соціального капіталу відіграє
наявність на рівні країни національної ідеї та бачення на перспективу
пріоритетів та напрямів розвитку громади чи регіону (регіональної ідеї,
ідеї громади). Національну ідею шукають як мету загальнонаціонального
розвитку, тобто в майбутньому, а не в минулому, що консолідує усіх
громадян країни на її досягнення. На думку Ради конкурентоспроможності
України такою ідеєю для держави у сучасному відкритому інтегрованому
світі є конкурентоспроможність країни, яка є похідною від
конкурентоспроможності її громадян, підприємств, громад, територій.
Виходячи із нинішнього рівня конкурентоспроможності України (далеко у
хвості міжнародного рейтингу) ідея конкурентоспроможності може
згуртувати українську націю, оскільки вона аполітична, прагматична,
змагальна, міжнародно порівнювана і суспільно перевірювана. Ідею
конкурентоспроможності можна перенести й на рівень регіонів, громад та
підприємств, оскільки регіони мають знайти своє місце на національному
ринку та у національному розподілі праці, а більшість громад – на
регіональному. Ідея конкурентоспроможності регіону має згуртувати
жителів регіону, а ідея конкурентоспроможності громади – жителів
громади.

Міжсекторна співпраця. Таким чином, ефективність управління залежить від
вироблення та ухвалення об’єднавчої і прагматичної ідеї у вигляді мети
відповідної спільноти на національному, регіональному та місцевому
рівнях, від формування відповідного багаторівневого соціального
капіталу, від конструктивної взаємодії на кожному з рівнів основних
зацікавлених сторін (міжсекторної співпраці). А такими є і роботодавці
(бізнес), і працівники (профспілки), і влада, і науково-освітня сфера, і
громадянське суспільство. Міжсекторна співпраця державних, громадських
та бізнес-структур здійснюється задля соціально-економічного розвитку
регіонів та громад. Практичний досвід пошуку механізмів соціальної
згуртованості вже існує і в Україні.

Приклад 1. Обласна рада Дніпропетровської області, громадські
організації та бізнес-структури Дніпропетровщини – підписанти
Меморандуму щодо готовності до співробітництва та розвитку
територіальних громад об’єднали свої зусилля виходячи з необхідності
підвищення рівня і стандартів життя громад Дніпропетровської області
шляхом впровадження інноваційних механізмів залучення населення,
громадських та бізнес-структур до процесу розробки й реалізації місцевої
політики і вирішення нагальних проблем громад у партнерстві з органами
місцевого самоврядування та виконавчої влади. При цьому, учасники
Меморандуму зобов’язались створити сприятливі умови для:

Розвитку міжсекторного партнерства;

Розвитку громадських ініціатив;

Упровадження механізмів  на  місцевому  рівні  для  фінансового 
забезпечення громадських ініціатив;

Упровадження постійно діючих механізмів залучення громадян до визначення
приоритетних проблем громад;

Об’єднання ресурсів з різних джерел і як місцевих, так і міжнародних, з
метою реформування та розвитку соціальної сфери;

Розвитку волонтерського руху;

Залучення громадян до вирішення соціальних проблем громади;

Упровадження конкурсних механізмів щодо розподілу бюджетних коштів для
вирішення   соціальних   проблем   громади   із  залученням  
організацій різних форм власності;

Упровадження  моніторингу  та  оцінки  виконання  соціальних  програм  і
проектів, що реалізуються на рівні громад;

Розвитку нових форм залучення та використання ресурсів громади заради її
сталого розвитку (фонди місцевих громад, фонди розвитку, експертні і
дорадчі ради тощо).

Обласна Програма Дніпропетровської обласної ради «Впровадження політики
міжсекторного партнерства заради розвитку місцевих громад на 2006–2010
роки» стала стимулом для започаткування схожого проекту у Харкові.

Приклад 2. Харківський проект «Соціально-відповідальний бізнес, як
гарантія успішного розвитку місцевих громад в Україні»направлений на
об`єднання зусиль активних громадян, влади, неурядових організацій,
місцевого бізнесу для вирішення актуальних проблем місцевої громади
силами самої громади. Для цього створена Рада Партнерства, куди ввійшли
37 представників громадських організацій, бізнесу та влади, яка
розробляє засади взаємодії між владою, бізнесом та неурядовим
сектором. Крім того у Харкові, до речі як і у багатьох інших містах
планується створення Фонду розвитку місцевої громади.         

Приклад 3. Суспільний договір між Червоноградською міською радою та
неурядовими організаціями (організаціями громадянського суспільства –
ОГС) . На думку учасників Договору він має сприяти:

зростанню авторитету ОГС, як інститутів, що спроможні здійснювати вплив
на вироблення, прийняття і реалізацію суспільно значущих рішень;

перетворенню ОГС на реальний інструмент контролю громади за ефективністю
та прозорістю діяльності органів влади;

ліквідації ізольованості організацій громадянського суспільства від
діяльності органів влади;

зміцнення соціального партнерства органів влади та ОГС;

підвищення довіри з боку суспільства до діяльності органів влади;

утвердження та популяризація у суспільстві значення організацій
громадського сектору та їхньої ролі в громаді.

Сприяння громадянському суспільству – засіб створення соціальної бази
місцевого самоврядування. Досвід існування місцевого самоврядування в
Україні показав, що намагання утвердити його без широкої соціальної
підтримки марні. Тільки при наявності широкої соціальної бази місцеве
самоврядування може стати ефективним і впливовим інститутом суспільного
розвитку. А соціальна підтримка і зміцнення місцевого самоврядування
може відбутися тільки через розвиток місцевої демократії та становлення
дієвого громадянського суспільства (ГС) завдяки цілеспрямованим спільним
діям представників владного, громадського і бізнесового секторів
суспільства на усіх рівнях організації публічної влади. Виходячи із
наведеного, публічна влада України, що уособлена органами державної
влади та органами місцевого самоврядування, має відповісти на актуальний
історичний виклик, який полягає у нагальній необхідності вирішення
проблеми цивілізованої взаємодії та співпраці із громадянським
суспільством (ГС) і створення сприятливих умов для його саморозвитку. Ця
проблема має вирішуватись на усіх рівнях управління та
адміністративно-територіального устрою і, перш за все у територіальних
громадах. Сьогодні ефективне вирішення цієї проблеми визначає долю
України: в сучасному світі перспективи у розвитку країни відкриваються
тільки тоді, коли влада й громадянське суспільство не тільки вступають у
діалог, але й налагоджують сталу взаємодію, що включає участь
громадянського суспільства у державних справах, всіляке сприяння з боку
влади його саморозвитку.

Українське громадянське суспільство сформулювало бачення своєї місії на
поточному етапі державотворення у Дороговказах становлення українського
громадянського суспільства (документ IV-ого Всесвітнього форуму
українців, серпень 2006). Пріоритетом поточного етапу діяльності
українського громадянського суспільства є консолідація навколо ідей
розвитку України як країни, де панують демократія, добробут, права
людини та закон. А основним ресурсом розвитку України, як на рівні усієї
держави, так і на рівні окремої найменшої громади, є творча
суспільно-корисна активність її вільних громадян та різноманітних
добровільно сформованих самоврядних громадських спільнот, які у
співпраці із органами публічної влади втілюють українську конституційну
мету – “суверенна, незалежна, демократична, соціальна, правова” країна.

Таким чином, сьогодні склалася ситуація взаємної зацікавленості у
співпраці з метою взаємо підсилення двох потоків процесу демократизації
країни: місцевого самоврядування та громадянського суспільства.
Зміцнення соціальної бази місцевого самоврядування спирається на
утвердження принципів місцевої демократії та сприяння становленню
громадянського суспільства з боку органів публічної влади усіх рівнів і
передбачає:

створення системних, в першу чергу, правових та фінансових, умов
діяльності організацій та структур громадського сектору;

визначення і втілення принципів на яких будується взаємодія органів
публічної влади із структурами ділового і громадського секторів,
створення інфраструктури взаємодії владного, ділового і громадського
секторів;

широке практичне застосування і удосконалення існуючих та розробка
нових форм участі громадян та соціального партнерства, форм
співробітництва органів публічної влади із структурами ділового і
громадського секторів.

Наведені вище узагальнені напрями мають бути конкретизовані кожним
органом публічної влади спільно із представниками неурядових с структур
і бути у центрі повсякденної уваги кожного з органів влади.

Пропозиції:

1. Вважати найважливішим завданням сучасного етапу становлення місцевого
самоврядування посилення його суспільної значимості та впливовості
шляхом розширення соціальної бази підтримки місцевого самоврядування
населенням

2. З метою зміцнення місцевого самоврядування рекомендувати органам
місцевого самоврядування інтенсифікувати діяльність, направлену на
розширення його соціальної бази, зокрема:

– для упорядкування діяльності із розширення соціальної бази місцевого
самоврядування створювати щорічні плани відповідних заходів органам
місцевого самоврядування та організацій громадянського суспільства

систематично проводити роз’яснювальну роботу із населенням, громадським
і партійним активом щодо сутності і можливостей місцевого самоврядування
та його місця у системі органів публічної влади

створювати нормативні, організаційні, матеріальні та технічні можливості
для:

(а) вільного доступу громадян до важливої для них інформації

(б) участі громадян у підготовці, прийнятті та реалізації
рішень, контролі за їх виконанням

вести цілеспрямовану роботу по створенню умов для діяльності місцевих
організацій громадського сектору (сприяння становленню місцевого
громадянського суспільства), зокрема шляхом фінансування таких
організацій через механізми соціального замовлення та тендери на надання
послуг населенню і виконання програм

здійснювати правову просвіту службовців і населення з проблем місцевого
самоврядування та суміжних проблем

проводити заходи і створювати механізми для уможливлення практичного
втілення норм Конституції і законів України, зокрема щодо участі
громадян, доступу до інформації, діяльності громадських організацій тощо

засвоювати у практичній діяльності інструменти безпосередньої
демократії, а перш за все, ті що вже передбачені чинним законодавством

керуватись принципом „глибокої субсидіарності” (описаний вище)

3. Вести цілеспрямовану діяльність по ініціюванню та реалізації троїстої
співпраці владного, бізнесового та громадського секторів (міжсекторна
співпраця). Рекомендувати усім органам публічної влади, а насамперед,
органам місцевого самоврядування, ініціювати партнерства із
організаціями громадського сектору та іншими неурядовими структурами, що
діють у відповідній галузі чи на відповідній території.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020