Середньострокові перспективи реформування місцевого самоврядування та
деякі пропозиції муніципальної громадськості

3.1. Концептуальні та конституційні засади реформування системи
адміністративно-територіального устрою, місцевого самоврядування в
контексті забезпечення конкурентоспроможності територіальних громад.

Концептуальні засади реформування системи місцевого самоврядування мають
базуватись на ідеї децентралізації влади взагалі і державного управління
та фінансів зокрема.

В основу реформи мають бути покладені такі принципи ефективного
демократичного управління на місцевому рівні:

чесне проведення виборів; відповідність результатів роботи органів
місцевого самоврядування вимогам та очікуванням громадян; ефективність,
результативність; відкритість та прозорість органів місцевого
самоврядування; дотримання принципу верховенства права; етична,
доброчесна поведінка службовців та посадових осіб органів місцевого
самоврядування, уповноважених на виконання функцій держави;
компетентність посадових осіб місцевого самоврядування та реалізація їх
потенціалу; інноваційність та відкритість структур управління до змін;
сталий розвиток та спрямованість на довготривалі результати; раціональне
управління фінансами та матеріальними ресурсами територіальної громади;
повага до прав людини, врахування культурної багатогранності,
забезпечення соціальної взаємодії в межах територіальної громади;
відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування
перед населенням.

Події останнього року переконливо підтвердили, що перед Україною стоять
два невідкладних завдання.

По-перше, необхідно докорінним чином змінити всю філософію та підходи до
державного управління та місцевого самоврядування. За традицією, яка
укорінилася в Україні з минулих часів, в центрі цієї системи перебувають
саме владні інституції. Завдання полягає в тому, щоб у центр життя
системи поставити людину, громадянина, народ. Інституції громадянського
суспільства, політичні організації, органи місцевого самоврядування та
органи державної влади повинні забезпечувати реалізацію потреб
конкретних людей.

По-друге, перетворення держави в систему, орієнтовану на людину, вимагає
узгодженого здійснення цілого комплексу реформ. Тобто йдеться не лише
про трансформацію системи державного управління та місцевого
самоврядування, а й про реформу бюджетної системи, освіти, охорони
здоров’я, житлово-комунального господарства, пенсійного забезпечення,
судову реформу тощо.

Концепція трансформації місцевого самоврядування має віддзеркалювати
поетапний характер реформування. Це стосується як самого процесу реформ,
так і перетворень в системі владних інституцій – місцевих органів
виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Концептуальні
засади мають також базуватись на європейських стандартах трансформації,
на принципах побудови ефективної системи врядування (так званого
„доброго” врядування).

До процесу модифікації системи місцевого самоврядування слід підійти
комплексно, з урахуванням необхідності, по-перше, конституційного
зміцнення місцевого самоврядування на первинному рівні, по-друге,
чіткого визначення статусу районних і обласних рад та загальних засад
їхнього утворення, організації і діяльності. Спроба відразу створити
ефективне самоврядування на рівні громад, районів та областей неминуче
призведе до стагнації місцевого самоврядування саме на базовому рівні —
рівні громад, а це не допустимо.

Трансформація системи місцевого самоврядування має відбуватись в
контексті, в рамках реформування всієї системи публічної адміністрації.

Реформування публічної адміністрації є виконанням суспільного замовлення
на ефективні, відповідальні та відкриті інститути виконавчої влади і
місцевого самоврядування, а відтак, і на належне врядування. Щоб
принципово оновити владу, необхідно змінити не лише керівний склад
органів влади, а й саму її ідеологію.

Реформування здійснюється наступними шляхами:

1) законодавчого розмежування на основі Конституції України повноважень
між Урядом та Главою держави; раціонального інституційного розмежування
політичних та адміністративних функцій в системі виконавчої влади;
удосконалення процедур діяльності органів публічної адміністрації;

2) відмежування політичних посад від сфери публічної цивільної служби та
встановлення правових механізмів захисту цивільних службовців від
незаконних політичних впливів; запровадження відкритого конкурсного
прийняття на цивільну службу та службового просування; удосконалення
системи управління державною цивільною службою;

3) створення економічно спроможних суб’єктів місцевого самоврядування
шляхом реорганізації громад та впровадження ефективних місцевих
податків (як податок на нерухоме майно); запровадження повноцінного
місцевого самоврядування на рівні району та області, як додаткового
(субсидіарного) рівня місцевого самоврядування;

4) справедливого правового регулювання адміністративної процедури
(процедур); спрямування діяльності публічних інституцій, насамперед, на
надання публічних послуг; впровадження нових організаційних форм та
стандартів якості послуг; удосконалення механізмів правового захисту
громадян у відносинах з органами публічної адміністрації;

5) посилення контрольних функцій парламенту, місцевих рад, а також
державного фінансового контролю; розвитку системи адміністративного
судочинства; залучення громадськості до участі в управлінні публічними
справами та контролю за функціонуванням публічної адміністрації.

Наріжними каменями інституційного та правового забезпечення реформи
системи місцевого самоврядування, як передбачається, будуть питання про
зміну формату відносин між органами місцевого самоврядування і місцевими
державними адміністраціями.

В цій частині концептуальних засад мають бути відображені першочергові
середньострокові та перспективні завдання трансформації.

Зокрема, серед першочергових завдань 2008 р.:

підготовка та прийняття у 2008 р. нової редакції Конституції України;

збалансування системи територіальної організації влади на основі
ініціатив Президента України, висунутих на нараді з головами місцевих
державних адміністрацій 19 вересня 2007 року: розробка механізму
партнерських відносин між органами державної влади та місцевого
самоврядування; забезпечення прозорості та відкритості діяльності
місцевих органів влади; реальне впровадження існуючих та розвиток нових
форм участі громадян в управлінні місцевими справами; забезпечення
фінансової автономії місцевого самоврядування; вдосконалення статусу,
функціонального призначення, повноважень місцевих органів виконавчої
влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб; посилення їх
відповідальності за виконання покладених функцій та повноважень;

законодавче забезпечення першочергових завдань: на основі чинної
Конституції внесення змін та доповнень в закони про місцеве
самоврядування, про місцеві державні адміністрації, про місцеві вибори,
в Бюджетний кодекс, розробка нових законів про місцеві референдуми, про
статус столиці України – міста Києва і т. ін.;

розробка та затвердження концептуального документа щодо трансформації
територіальної організації влади.

До середньострокових завдань, зокрема, можна віднести:

початкові етапи адміністративної, адміністративно-територіальної реформ,
реалізації політики фінансової децентралізації;

формування економічно спроможних територіальних громад на засадах
визначення територіальної основи місцевого самоврядування, його
повсюдності, визначення відповідної ресурсної бази;

законодавче забезпечення, яке стосується здійснення адміністративної,
адміністративно-територіальної, бюджетної, фіскальної реформ з
врахуванням положень нової редакції Конституції України.

Серед перспективних завдань можна виділити:

завершення реалізації конституційного, законодавчого,
фінансово-економічного процесу забезпечення реформування територіальної
організації влади, системи публічної адміністрації на засадах
децентралізації, деконцентрації повноважень, субсидіарності, фінансового
федералізму;

оптимізація організації та функціонування регіонального рівня виконавчої
влади та місцевого самоврядування;

прийняття Закону “Про самоврядування територіальної громади” та
формування конкурентоспроможного місцевого самоврядування, яке може
з’явитися лише в результаті ефективної взаємодії місцевої влади,
інституцій громадянського суспільства, бізнесових кіл.

3.2. Законодавче забезпечення сталого розвитку місцевого самоврядування.
Проблеми вдосконалення законодавства про місцеві вибори.

1. В І кварталі 2008 року визначити пріоритетні напрями проведення змін,
спрямованих на децентралізацію державного управління, підвищення владних
повноважень та зміцнення місцевого самоврядування у контексті принципів
Європейської хартії місцевого самоврядування; провести в ІІ кварталі їх
широке громадське обговорення.

2. Розробити, розглянути та забезпечити прийняття Верховною Радою
України в ІІ кварталі 2008 року законодавчих актів, спрямованих на
реалізацію принципів децентралізації державного управління,
субсидіарності, гарантованості прав територіальних громад, партнерство
органів державної влади та органів місцевого самоврядування на розвиток
ефективного місцевого самоврядування на засадах народовладдя, наближення
влади до людини, зокрема:

— проект закону України про внесення відповідних змін до Конституції
України щодо удосконалення системи місцевого самоврядування ;

— законодавче регулювання місцевих виборів;

— законодавчі акти щодо проведення в Україні реформ, спрямованих на
розвиток ефективного місцевого самоврядування та запровадження
раціональної системи державного управління;

— законодавчо забезпечити обов’язкову участь громадськості у підготовці,
громадському узгодженні та контролі за виконанням управлінських рішень
органів місцевого самоврядування.

3. Здійснити комплекс заходів на проведення в 2008-2011 рр.
адміністративно-територіальної реформи, забезпечивши функціонування
багаторівневої публічної влади. Формування
адміністративно-територіальних одиниць здійснювати на основі чітких
критеріїв, взявши за основу соціально-економічну модель, що поєднує
вимоги субсидіарності публічних послуг та економічної, інфраструктурної
та кадрової спроможності новостворених адміністративних одиниць. В першу
чергу здійснити формування повноцінних громад.

Адміністративна та адміністративно-територіальна реформи повинні
поєднуватися з реформами земельною, освітньою, охорони здоров’я,
пенсійною, бюджетною, податковою тощо.

Місцеві вибори

Слід концептуально визначитись з новим законодавством про місцеві
вибори. При цьому можливі різні варіанти запровадження виборчої системи.

1. Збереження мажоритарної системи для сіл, селищ, міст районного
значення та проведення виборів щодо інших рівнів місцевого
самоврядування на основі пропорційної виборчої системи з відкритими
партійними списками.

2. Проведення виборів на основі мажоритарної виборчої системи щодо
поселень, в яких проживає менше 100 тисяч жителів; на інших рівнях
місцевого самоврядування – на основі пропорційно-виборчої системи з
відкритими партійними списками.

3. В основу взяти другий варіант, за виключенням виборів до районних,
обласних рад, які проводяться на засадах мажоритарної виборчої системи.

4. Повернення до мажоритарної виборчої системи на всіх рівнях системи
місцевого самоврядування.

3.3. Вирішення проблем фінансового забезпечення місцевого
самоврядування, подолання кризи в системі державних закупівель товарів
та послуг.

Бюджетна політика та фінансове забезпечення місцевого самоврядування.

В короткостроковій перспективі (з 2008 р.)

1. З метою забезпечення належної якості виконання тих завдань і надання
тих послуг, які будуть визначені, як зобов’язання держави та органів
місцевого самоврядування та мають виконуватися чи надаватися за рахунок
коштів державного бюджету, мають бути впроваджені відповідні соціальні
стандарти та стандарти надання адміністративних послуг. Ці дані мають
бути покладені в основу обчислення фінансових нормативів бюджетного
забезпечення для додержання вимог кожного стандарту. Складання проектів
державного та місцевих бюджетів має відбуватися з 2009 року виключно на
основі обрахованих у такий спосіб нормативів.

2. З метою стимулювання активності органів місцевого самоврядування із
нарощення доходної частини та створення сприятливого підприємницького
середовища для тих громад, які забезпечують достатнє фінансування
делегованих завдань та повноважень на рівні встановлених державою
стандартів без необхідності дотування з державного бюджету, слід
передбачити механізми заохочення у вигляді можливості не включення
частини розрахункових прогнозних показників доходів, що враховуються в
розрахунку трансфертів до формули розрахунку трансфертів. У такий спосіб
місцеве самоврядування в Україні отримає більше фінансової самостійності
та більше можливостей адекватно реагувати на повсякденні потреби
громадян.

3. З метою підвищення дієвості використання коштів міжбюджетних
трансфертів, які надаються не на фінансування поточних потреб, а на
фінансування потреб інвестиційного характеру, слід передбачити механізм
контролю за ефективністю та результативністю їх використання, у тому
числі за допомогою оцінювання бюджетних програм.

4. З метою забезпечення виконання місцевим самоврядуванням визначених
законодавством повноважень, повинен бути запроваджений механізм
проведення консультацій держави та самоврядування при формуванні
політики міжбюджетних відносин. Також має бути створений ефективний
механізм вирішення спорів між державою та органами місцевого
самоврядування у сфері міжбюджетних відносин. Такий механізм може
передбачати процедури погодження інтересів на етапі проектування
бюджетів з можливістю апеляції до вищих інстанцій, адміністративного
оскарження рішень у сфері міжбюджетних відносин, а також посилювати
можливість звернення органів місцевого самоврядування або держави до
суду.

5. Передбачити чіткі механізми для об’єднання ресурсів органів місцевого
самоврядування з метою виконання спільних завдань та проектів, дозволять
органам місцевого самоврядування ефективніше розпорядитися обмеженими
ресурсами з метою покращення виконання своїх зобов’язань.

В середньостроковій перспективі (до 2010 р.) — місцеве самоврядування
повинно отримати достатні джерела надходжень, що дозволить забезпечити
виконання ним своїх природних функцій та власних повноважень. Крім
удосконалення існуючої системи місцевих податків і зборів, істотним
джерелом збільшення надходжень до бюджетів місцевого самоврядування
повинен стати земельний податок. Для цього йому має бути наданий статус
повністю місцевого, а практика надання пільг з його сплати на
центральному рівні має бути скасована.

В перспективі має бути запроваджено податок на нерухомість. Податок на
нерухомість має поєднати земельний податок та податок на будівлі,
споруди та приміщення, розташовані на відповідних земельних ділянках, та
має поширюватися на всі без виключення будівлі, споруди, приміщення та
земельні ділянки під ними або вільні земельні ділянки. Цей податок має
бути запроваджений в якості місцевого податку та суттєвого джерела
поповнення місцевих бюджетів.

Для реалізації наміченого необхідно внести зміни до Бюджетного кодексу.

Подолання кризи в системі державних закупівель товарів та послуг

Історія та суть питання. В липні 2000 р. набула чинності перша редакція
Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні
кошти». Він замінив «Положення про порядок організації та проведення
торгів (тендерів) у сфері державних закупівель товарів (робіт, послуг)»
та «Положення про проведення торгів (тендерів) у будівництві», які були
затверджені постановами Кабміну у 1997-1998 рр.

Протягом 2003 року окремими законодавчими актами до закону внесено ряд
змін та доповнень.

В січні 2005 року після тривалої і запеклої боротьби у Верховній Раді та
поза нею набув чинності новий Закон про держзакупівлі. Але вже 4 квітня
того ж року Уряд вносить до парламенту законопроект про внесення змін до
нового закону. Проте, варіант змін у редакції Кабміну не пройшов.
Депутати підтримали законопроект, який був підготований групою їхніх
колег. Після цього функції громадського контролю за сферою
держзакупівель були закріплені за спілкою громадських організацій
«Тендерна палата України». Серед цих функцій: розгляд скарг, видання
інформаційного бюлетеня, надання дозволу на застосування неконкурентної
процедури – закупівля в одного учасника.

В березні 2007 р. набуває чинності нинішня редакція Закону про
держзакупівлі.

Обов’язковість встановлення замовником вимог з надання тендерного
забезпечення та забезпечення виконання договору, дозволу на участь у
торгах лише тих осіб, які внесені у Каталог учасників процедур
закупівель призвели до зменшення кола потенційних учасників торгів,
відсутності належної конкуренції серед учасників торгів у зв’язку з
великими витратами коштів і складністю оформлення відповідних
документів. Як наслідок, замовники змушені закуповувати продукцію за
зниженою якістю, а малий та середній бізнес навіть не має змоги брати
участь у процесі держзакупівель.

Можливість оскарження дій замовника особою, яка навіть не виявила
бажання брати участь у тендері, фактично дає право сторонньому учаснику
ринку або фізичній особі маніпулювати ходом проведення торгів, що
викликає затримку проведення тендерів і, як наслідок, зрив у постачанні
життєво необхідної продукції.

Розширення функцій Тендерної палати України, відсутність дієвого
механізму контролю з боку держави за її діяльністю стали причиною повної
комерціалізації сфери державних закупівель та маніпулювання діями
замовників, що суперечить нормам і принципам міжнародного законодавства.

E

I

I

&

&

к правило, витрачається близько третини запланованих коштів, записаних у
видатковій частині бюджету України. Разом з коштами місцевого
самоврядування ринок закупівель держструктур у 2007р. це оцінювалося у
понад 120 млрд. грн.

Нецільове використання коштів або хабарі за нинішнього законодавства у
сфері держзакупівель становлять до 10% цієї суми. За таких умов
подолання корупції не є можливим.

Пропозиції щодо поліпшення стану справ:

Максимально спростити процес державних закупівель.

Відновити єдиний контролюючий орган центральної виконавчої влади у сфері
державних закупівель.

Посилити роль державних органів на національному та місцевому рівнях.

Декомерціалізувати сферу держзакупівель.

6. Унеможливити участь третіх сторін, таких як Тендерна палата,
комерційних структур в процедурах закупівлі, виключити згадування про
них в законі.

7. Спростити процедури публікації оголошень про закупівлі та про
переможців, здійснювати їх лише державними органами.

На першому етапі пропонується повернутися до попередньої редакції
Закону, що діяла до початку 2005 року, зупинивши дію чинної редакції
Закону.

3.4. Шляхи розв’язання проблем ефективного управління земельними
ресурсами, регулювання забудови міст.

Земля є одним з головних ресурсів держави в цілому та кожної з
територіальних громад, ефективне використання якої може забезпечити
вирішення ключових задач їх розвитку.

Земля є найбільш інвестиційно-привабливим ресурсом і тому одним з
головних об’єктів позазаконних та корупційних дій. Операції з землею
забезпечують надвисокі прибутки і тому ця сфера є однією з найбільш
корумпованих в країні, але держава та місцеве самоврядування практично
втратили контроль за додержанням вимог законодавства в цій сфері.

Місцеві бюджети через неефективне використання земель втрачають
мільярдні суми. Подолання цього може забезпечити вирішення задач
регіонального розвитку та місцевого самоврядування.

Головною причиною вказаних недоліків є практично повна втрата державного
та громадського контролю за процесами землекористування. Земельний
кодекс України, інші законодавчі акти, укази Президента України,
постанови Уряду, рішення РНБО з цього питання ігноруються. Це ж
стосується і генеральних планів населених пунктів, які ж до того в
більшості застарілі.

Подальше збереження негативних тенденцій в землекористуванні не тільки
підриває фінансово-економічну базу регіонального розвитку та місцевого
самоврядування, але й загрожує політичній, соціальній, економічній та
екологічній стабільності в країні. Тому подолання таких тенденцій має
стати одною з базових задач всіх органів влади в центрі і на місцях,
всього суспільства.

Ряд авторитетних експертів муніципального руху вважає, що Закон України
“Про державний земельний кадастр”, ухвалений Верховною Радою 20 березня
2007 року міг би змінити ситуацію на краще. Проте він не був підписаний
Президентом України. Понад те, тривають спроби ще більше обмежити
повноваження органів місцевого самоварядування у сфері земельних
відносин. Деякі експерти виступають проти монополізації ведення кадастру
державними земельними органами. На їхній погляд, це позбавить місцеві
ради можливості виконувати свої конституційні повноваження щодо
розпорядження землями та регулювання земельних відносин на відповідних
територіях, приведе до порушення ст.ст.13, 19, 140, 142 Конституції
України та положень Європейської хартії місцевого самоврядування щодо
прав територіальних громад. Тому пропонується у нормативному порядку
заборонити місцевим державним адміністраціям вирішувати земельні питання
без згоди відповідних місцевих рад.

Для розв’язання проблем, пов’язаних із землекористуванням, Верховною
Радою, центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами
місцевого самоврядування у 2008-2009 рр. має бути значно підвищена роль
планування території (особливо генеральних планів сіл, селищ, міст) як
ефективного засобу державного регулювання її використання, яке дає
змогу, враховуючи всі впливаючи на територіальний устрій чинники,
взаємоузгодити в цьому важливому питанні сьогодення та прогнозовані
інтереси особистості, суспільства і держави, центру, галузей і
адміністративно-територіальних одиниць.

Важливим засобом вирішення проблем у сфері землекористування є також
імплементація вирішень Генеральної схеми планування території України,
розроблення та реалізація схем планування території на регіональному
рівні та Генеральних планів населених пунктів, що дозволить перейти від
ситуативної до системної моделі управління їх розвитком, встановлення
(уточнення ) їх меж.

Необхідне здійснення на різних рівнях системи взаємопов’язаних заходів.

До них відносяться:

проведення (корегування) грошової оцінки земель населених пунктів;

обов’язковість продажу земельних ділянок державної або комунальної
власності на конкурентних засадах;

віднесення земельного податку до складу доходів, які закріплюються за
бюджетами місцевого самоврядування;

запровадження податку на земельні ділянки, які надані (придбані)
юридичними та фізичними особами, але не використовуються за
призначенням;

формування реєстрів проблемних та інвестиційно-привабливих земель та
визначення умов їх використання;

надання прав органам місцевого самоврядування самим встановлювати
порядок визначення ставок земельного податку;

спрощення та демократизація процедур надання дозволів на придбання
(оренду) земельних ділянок та на будівництво;

розробка та запровадження процедур, які забезпечують в інтересах
територіальної громади обмеження прав на земельні ділянки (стаття 111
Земельного кодексу України);

розробка та запровадження порядку забудови і іншого використання на
договірній основі земель спільних інтересів суміжних територіальних
громад та встановлення режиму їх використання (стаття 19 Закону України
«Про планування і забудову територій»);

підготовка та ліцензування спеціалістів з нормативної та експертної
оцінки земель;

забезпечення реалізації в повному обсязі прав органів місцевого
самоврядування на регулювання земельних відносин (стаття 33 Закону
України «Про місцеве самоврядування в Україні»);

завершення інвентаризації землі;

прискорення на демократичній основі з урахуванням інтересів місцевого
самоврядування розмежування земель державної та комунальної власності.

4. Особливе значення для підвищення ефективності використання земель
територіальних громад, спрощення процедур одержання прав на земельну
ділянку і дозволів на будівництво, інтенсифікації інвестиційної
активності матиме запровадження відповідно до Закону України “Про
планування і забудову територій” місцевих правил забудови (зонингових
правил). В складанні цих правил, які містять визначений перелік
переважних і допустимих видів та єдиних умов і обмежень забудови
земельних ділянок окремих зон міста, приймають участь всі місцеві органи
державних інституцій, які сьогодні багаторазово розглядають і погоджують
будівельні проекти.

Важливою задачею органів місцевого самоврядування є забезпечення
розроблення у 2008-2010 рр. генеральних планів населених пунктів.
Доцільним є і першочергове складання зонингових правил для найбільш
інвестиційно привабливих поселень та їх частин.

Негативний досвід останніх років засвідчує необхідність налагодження
дієвого громадського контролю за діями органів місцевого самоврядування
в сфері землекористування. Тому доцільно не рідше одного разу на рік
проводити громадські слухання з цього питання, за результатами яких
можуть бути ініційовані рішення щодо дострокового припинення повноважень
органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Неможливо уявити собі місцеве самоврядування, яке б не займалося
регулюванням забудови населених пунктів.

Шляхи до трансформації виправлення існуючої ситуації, до закріплення та
розвитку архітектурно-просторової самобутності та соціокультурної
повноцінності кожного з міст та регіонів України пролягають через
поєднання зусиль муніципального та державного управління на вирішенні
цих дуже непростих проблем. Це потребує володіння найсучаснішими
гуманітарними технологіями і, відповідно, відмови від так звичного для
нас управлінського кустарництва.

У галузі регулювання міської забудови, охорони та відновлення пам’яток
містобудування та архітектури треба здійснити низку організаційних
заходів, спрямованих на пристосування систем управління міським
розвитком до умов ринкового господарства, приватної власності та
муніципальної демократії:

– прискорити створення та запровадження в усіх містах та регіонах систем
зонінгового регулювання забудови;

– розробити та впровадити до повсякденного управлінського використання
комп’ютеризовані містобудівні кадастри для усіх населених місць;

– створити систему постійного оновлення кадастрової інформації, зробити
цю систему прозорою та доступною як для забудовників, так і для жителів;

– запровадити позицію «міських реставраторів», незалежних від місцевих
владних органів та не пов’язаних з ними і підпорядкованих безпосередньо
центру;

– створити як доповнення до цієї позиції виконавчі підрозділи, що
забезпечують діяльність з охорони пам’яток і відповідну
контрольно-наглядову вертикаль;

– відкрити всеукраїнську державно-муніципальну програму охорони та
відновлення пам’яток;

– у її рамках забезпечити моніторинг за наданням повноцінного правового
статусу реєстрам пам’яток загальнодержавного та місцевого значення та їх
охоронним зонам.

3.5. Участь громадськості в міжмуніципальному співробітництві,
формуванні системи належного місцевого врядування в Україні.

Розвиток місцевої демократії в Україні проголошено одним з пріоритетних
завдань держави. Без участі громадськості у становленні місцевого
самоврядування в цілому, у формуванні системи доброчинного, належного
місцевого врядування, у міжмуніципальному співробітництві, без взаємодії
з громадянським суспільством цей розвиток не можливий.

Як уже зазначалося вище, конституційні та законодавчі зміни 2004 року
(1-ий етап, так званої, „політичної реформи”) призвели до того, що
політичні партії стали головними суб’єктами влади як у центрі, так і на
місцях, стали основними утримувачами й розпорядниками публічної влади
(державної влади і місцевого самоврядування). Сьогодні саме вони
визначають, хто буде кандидатом у депутати законодавчого органу –
Верховної Ради України, саме вони висувають кандидатури депутатів у
представницькі органи — обласні, районні та міські ради. Фактично партії
вирішують кадрові питання, починаючи від Кабінету Міністрів до
виконкомів рад усіх рівнів.

Але, сучасні політичні партії в Україні виявилися не готовими до
здійснення державних завдань, до ролі, що вони поклали на себе через
ухвалення відповідних законодавчих актів. Вони хронічно неспроможні
забезпечити навіть своє належне представництво у всіх дільничних
виборчих комісіях під час виборчих кампаній, якісний склад висуванців на
виборні посади депутатів усіх рівнів. Партії не змогли запропонувати
виразне стратегічне бачення розвитку України, шляхів та результатів
цього розвитку хоча б на середньострокову перспективу. Вони не ставлять
собі за завдання реалізувати українську конституційну мету,
задекларовану у статті 1 Конституції України: „Україна є …
демократична, соціальна, правова держава.”

На жаль, такої стратегічної мети жодна з парламентських політичних
партій не визначала у своїх програмах, як на виборах-2006, так і на
виборах 2007 року. Тим більше, це стосується і шляхів досягнення
конституційної мети, наповнення її конкретним змістом. Уся увага
українського політикуму зосереджена на поточних проблемах підвищення
соціальних стандартів та визначенні подальших перспектив у сферах
військової та зовнішньої політики. Проблеми демократії і правової
держави не є для наших партій актуальними. Сучасні українські політичні
партії за традицією часів минулої суспільної системи налаштовані
по-патерналістському до суспільства, не мають наміру задіяти його
потенціал. Суспільство для них є лише об’єктом діяльності, а не
суб’єктом взаємодії і, тим більше, не партнером у розв’язанні суспільних
проблем. Мабуть, саме тому виборча партійна програматика фактично не
містить пропозицій щодо системного сприяння розвитку в Україні
громадянського суспільства та мобілізації суспільного потенціалу до
розв’язання проголошуваних партіями завдань.

Місцеве врядування має стати доброчесним

Участь громадськості у прийнятті рішень пов’язують з поняттям “доброго
(доброчесного) місцевого врядування” («Good Urban Governance», англ.).
«Доброчесне місцеве врядування – це сума безпосередніх взаємовідносин
громадян, публічного та приватного секторів, планування та управління
спільними справами міста». Доброчесне місцеве врядування – це визначення
загальної стратегії розвитку територіальної громади, його цілей на
найближчий період; встановлення пріоритетів та вироблення моделі й
механізмів координації місцевої політики, визначення структур – основних
стейкхолдерів (зацікавлених сторін) і партнерів; вироблення політичного
консенсусу, досягнення суспільної згоди.

Одним із головних способів формування належного місцевого врядування на
сучасному етапі розвитку має стати запровадження на локальному рівні
новітніх соціально–управлінських практик, узгоджених із світовими
стандартами. Цей процес нерозривно пов’язаний з інноваційними процесами
на локальному рівні, який потребує підвищення ролі наукових факторів у
локально-регіональних процесах і активізації психологічного, творчого
потенціалу не тільки муніципального й регіонального управлінського
персоналу, але й рівня соціальної активності та причетності членів
територіальної громади до вирішення питань місцевого значення.

У 2008 році має підвищитись роль громадських функціональних організацій,
які працюють у сфері територіального розвитку. Це організації, які
спеціалізуються на наданні консалтингової допомоги органам місцевого
самоврядування й займаються впровадженням знання в практику діяльності
органів місцевого самоврядування.

Для ефективного функціонування суб’єктів муніципального консалтингу
різної спрямованості мають скластися певні інституціональні практики, що
базуються на сприятливих правових нормах, нових традиціях та усталених
формах співробітництва між владою та суб’єктами суспільства –
організаціями різної форми власності. Інакше кажучи, мають відбутись
процеси інституціоналізації консалтингової форми діяльності.

3.6. Конкурентоспроможні громади – запорука сталого економічного
розвитку України.

Нині Україна, як і більшість територіальних громад, розташованих в нашій
державі, є неконкурентоспроможними. Вони катастрофічно втрачають позиції
в рейтингу Всесвітнього економічного форуму. Лише протягом минулого 2006
року їх місце знизилося на 10 позицій.

Між тим очевидно, що нам необхідно у стислі терміни відповісти на
виклики глобалізації і кардинально змінити засади свого конкурування у
світі, оскільки резерви факторної конкурентоспроможності або вже
вичерпали себе, або вичерпають у середньостроковій перспективі.
Водночас, лідери рейтингів конкурентоспроможності досягли такого рівня,
за яким країни в цілому і окремі громади можуть підтримувати високий
рівень доходів і якості життя лише за допомогою якісно нової
конкурентоспроможності свого бізнесу, а саме – наукоємності, вищої
доданої вартості, новизни і унікальності виробленої продукції, енерго-
та ресурсоефективних технологій і процесів.

Основними чинниками конкурентоспроможності є науково-технічний рівень
виробництва товару та його якість, рівень маркетингу, рівень
менеджменту, організаційно-технічний рівень виробничих процесів,
фінансово-економічний рівень, рівень підготовки персоналу та рівень
правового забезпечення діяльності фірм та громад в цілому. З огляду на
це виникає питання: чи можуть окремі громади самотужки добитись вищого,
ніж країна в цілому рівня конкурентоспроможності?

Ми вважаємо – можуть. Головними локальними факторами при цьому повинні
стати: активність лідерів громади та самої громади, належні
інституціональні зміни, вироблення ефективної стратегії розвитку,
ліквідація перешкод для вільної конкуренції ідей та бізнесу, поліпшення
в межах можливого інвестиційного клімату, боротьба з проявами корупції,
земля та удосконалена інфраструктура, поліпшення освіти, тісне
співробітництво органів місцевого самоврядування, бізнесу та громадських
організацій, забезпечення необхідних бізнесові робочих кваліфікацій,
застосування широкого спектра заохочень для впровадження підприємництва
та інновацій.

Ключовим фактором успішного посилення конкурентоспроможності
територіальних громад є перехід від конкуренції між ними до кооперації,
співробітництва. Ця ідея як об’єднавча здобула визнання в Європі
наприкінці ХХ ст. Сферами співробітництва можуть бути: екологія;
інновації та проактивні стратегії тощо.

Одним з можливих інструментів підвищення конкурентоспроможності стане
Український рейтинг громад, який було б доцільно створити під егідою
Фонду сприяння місцевому самоврядуванню України при Президентові
України.

Тут і далі під громадянським суспільством мається на увазі сукупність
самодіяльних структур і рухів, що не мають на меті отримання влади чи
прибутку.

Це поняття вперше було задекларовано на ІІ Конференції ХАБІТАТ у червні
1996 р. у Стамбулі. ХАБІТАТ ініціював обговорення введення поняття:
добре місцеве врядування в управління, залучивши до нього міста, своїх
партнерів та міжнародну спільноту.

Під конкурентоспроможністю громад ми розуміємо їхню здатність
забезпечити сталий економічний розвиток території, що є одночасно і
метою (підвищення рівня життя) і засобом(підвищення продуктивності).

Див. Засади конкурентоспроможності в реаліях економіки знань:
Колективна монографія / Міжнародний інститут менеджменту (МІМ – Київ);
За наук. ред. Ю.В.Полунєєва. – К.: ТОВ “Інжиніринг” 2007.

Похожие записи