.

Розробка концепції муніципальної кадрової політики в Україні (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
159 2077
Скачать документ

Розробка концепції муніципальної кадрової політики в Україні

Необхідною передумовою ефективного виконання завдань та повноважень
місцевого самоврядування є належний професійний рівень посадових осіб
органів місцевого самоврядування, депутатів місцевих рад, сільських,
селищних, міських голів. І це зрозуміло, адже від того в якій мірі
службовці та депутати обізнані із законодавчими основами муніципальної
діяльності, з новітніми технологіями муніципального менеджменту, чи
володіють вони навичками практичного застосування цих знань в умовах
конкретної територіальної громади, залежить те, як живуть мешканці
відповідного населеного пункту, якої якості адміністративні та
громадські послуг вони отримують в системі місцевого самоврядування.

В умовах реформування системи територіальної організації влади
нагальність та актуальність цього питання для України набуває особливого
значення, що обумовлено такими факторами:

По-перше, це економічні фактори – відсутність належного матеріального та
фінансового ресурсного забезпечення для ефективного виконання завдань та
повноважень місцевого самоврядування, криза житлово-комунального
господарства, систем енергопаливоводозабезпечення і соціальної
інфраструктури тощо.

По-друге, це фактори правового характеру, пов’язані з недосконалістю
чинного законодавства, що суттєво ускладнює діяльність органів місцевого
самоврядування, спрямовану на соціально-економічний розвиток територій.
Прикладом може бути так зване «тендерне законодавство», що встановлює
таку процедуру закупівель товарів та послуг за рахунок коштів місцевих
бюджетів, яка унеможливлює ефективне використання цих коштів.

По-третє, це фактори психологічного характеру, пов’язані з менталітетом
службовців органів місцевого самоврядування та державних службовців,
наявністю у їхній професійній свідомості залишків “радянських”
стереотипів здійснення влади, командно-адміністративних методів
управління, “телефонного” права тощо.

По-четверте, це фактори організаційного характеру, що обумовлені значною
плинністю кадрів в органах місцевого самоврядування, суттєвим оновленням
(до 60 % після кожних місцевих виборів в окремих регіонах та
територіальних громадах) корпусу сільських, селищних, міських голів,
голів обласних та районних рад, депутатів місцевих рад.

По-п’яте, це фактори навчально-методичного характеру, а саме –
відсутність єдиного загальнонаціонального навчально-методичного центру
підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації посадових осіб
органів місцевого самоврядування, працівників комунальних установ,
недостатнє забезпечення навчального процесу необхідною навчальною
літературою та іншими методичними матеріалами, зокрема, навчальними
програмами.

Зазначені фактори наглядно ілюструють актуальність розробки Концепції
муніципальної кадрової політики, прийняття якої дозволило б створити
гнучку систему підготовки та підвищення кваліфікації муніципальних
службовців, депутатського корпусу в сучасних умовах розвитку місцевого
самоврядування в Україні.

На нашу думку зазначена Концепція має вирішити дві групи питань:

– по-перше, визначити інституційну складову системи підготовки,
перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників місцевого
самоврядування;

– по-друге, закріпити принципи формування її змістовної складової –
визначити засади моделі системи підготовки, перепідготовки та
підвищення кваліфікації працівників місцевого самоврядування.

Стосовно першої групи питань насамперед слід підкреслити, що до
прийняття Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування”
[1] статус посадових осіб місцевого самоврядування визначався Законом
України “Про державну службу” [2]. Відповідно, починаючи з 1993 року в
Україні формуватися єдина державна система підготовки, перепідготовки та
підвищення кваліфікації як для державних службовців, так і для
службовців органів місцевого самоврядування. Сьогодні ця система включає
Національну Академію державного управління при Президентові України з її
регіональними інститутами, інші державні вищі навчальні заклади, що
здійснюють підготовку фахівців за спеціальністю «Державне управління»,
27 регіональних навчальних центрів при обласних держадміністраціях.

Державна система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації
продемонструвала певну ефективність. Проте, з прийняттям Закону України
“Про службу в органах місцевого самоврядування” починається процес
розведення двох форм публічної служби – державної та муніципальної. Цей
процес об’єктивно потребує формування нової системи підготовки,
перепідготовки та підвищення кваліфікації службовців органів місцевого
самоврядування, працівників комунальних установ, активного залучення до
цього процесу недержавних суб’єктів освітянської діяльності.

Сьогодні в Україні відбувається становлення недержавної системи
підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації службовців органів
місцевого самоврядування, працівників комунальних установ, прискорення
якого обумовлене потребами давно очікуваних в суспільстві системних
реформ – адміністративної, адміністративно-територіальної, бюджетної,
податкової тощо, ефективність проведення яких безпосередньо пов’язана з
рівнем підготовки службовців місцевого самоврядування.

Формування цієї системи має на меті перехід функціонування апарату
муніципального управління на якісно новий рівень ефективності, що, в
свою чергу, вимагає формування постійно діючих механізмів підвищення
професійної та управлінської кваліфікації працівників органів місцевого
самоврядування, комунальних установ та підприємств. Така система має
набути гнучкості, здатності адаптуватися до нових завдань, що виникають
в ході реформ, та перманентного оновлення нормативно-правової основи
місцевого самоврядування.

Для створення нової системи підготовки, перепідготовки та підвищення
кваліфікації працівників органів місцевого самоврядування та комунальних
установ і підприємств необхідно вирішити низку пріоритетних завдань,
зокрема:

1) створення конкурентного середовища на ринку послуг у сфері
муніципальної освіти шляхом розширення кола суб’єктів освітянської
діяльності, що приймають участь у підготовці, перепідготовці та
підвищенні кваліфікації працівників органів місцевого самоврядування та
комунальних установ і підприємств, а також забезпечення їм права рівного
доступу до ринку послуг у сфері муніципальної освіти;

2) забезпечення реальної самостійності органів місцевого самоврядування
щодо цільового навчання працівників органів місцевого самоврядування та
комунальних установ і підприємств, що передбачає їх можливість
самостійно визначатися з вибором навчальних закладів та форм навчання та
навчальними програмами, за якими здійснюється навчання;

3) стабільне фінансування системи підготовки, перепідготовки та
підвищення кваліфікації працівників органів місцевого самоврядування та
комунальних установ і підприємств за рахунок запровадження обов’язкових
нормативів цільових відрахувань з бюджетів місцевого самоврядування;

4) запровадження постійно діючого маркетингу потреб органів місцевого
самоврядування у цільовій підготовці, перепідготовці та підвищенні
кваліфікації працівників органів місцевого самоврядування та комунальних
установ і підприємств, що дасть можливість адаптувати навчальні програми
до потреб практики [3, 23].

Становлення нової системи підготовки, перепідготовки і підвищення
кваліфікації посадових осіб місцевого самоврядування, працівників
комунальних установ та підприємств стримується відсутністю єдиного
загальнонаціонального Центру підвищення кваліфікації працівників
місцевого самоврядування, ініціаторами створення якого могли б виступити
асоціації органів місцевого самоврядування зі всеукраїнським статусом.

На Центр можна було б покласти функції щодо:

1) аналізу інформації стосовно потреб органів місцевого самоврядування у
підвищенні кваліфікації працівників місцевого самоврядування та
можливостей навчальних закладів України і зарубіжних країн щодо
задоволення цих потреб;

2) розробки навчальних програм, іншої навчально-методичної документації;

3) координації діяльності з підвищення кваліфікації працівників органів
місцевого самоврядування, що здійснюється органами місцевого
самоврядування, їх асоціаціями, іншими суб’єктами діяльності в сфері
муніципальної освіти;

4) організації стажування муніципальних працівників в органах місцевого
самоврядування України та зарубіжних країн;

5) підготовки замовлень на розробку навчальної літератури та
навчально-методичних матеріалів;

6) координації розміщення муніципальних замовлень на підготовку та
перепідготовку посадових осіб органів місцевого самоврядування у вищих
навчальних закладах України та зарубіжних країн;

7) проведення навчальних заходів;

8) організація підготовки тренерів для навчальних центрів органів
місцевого самоврядування.

Друга група питань, пов’язаних з розробкою Концепції муніципальної
кадрової політики, стосується якості підготовки працівників місцевого
самоврядування. Курс України на Європейську інтеграцію вимагає створення
системи публічного управління, орієнтованої на запровадження стандартів
реальної демократії, похідними яких є демократичні інституційні
стандарти професійної діяльності службовців. Зокрема, реформування
державної служби згідно з Програмою розвитку державної служби на
2005-2010 роки передбачає необхідність визначити та запровадити
стандарти професійної діяльності службовців на засадах стратегічного
планування діяльності органів державної влади та органів місцевого
самоврядування, з орієнтацією на надання публічних послуг [4;5]. Саме
зазначені стандарти є засадничою базою надання якісних публічних послуг,
проходження служби, а також формування та оновлення змісту професійного
навчання. Проте стан справ у цій сфері можна визначити як незадовільний,
що вимагає певних змін існуючої політики [6,55] .

?

AE

:кликає незадоволеність людей якістю публічних послуг і діяльністю
чиновників-бюрократів взагалі. Причинами такого становища є усталені
недемократичні традиції у взаємовідносинах влади і громадянина,
відсутність демократичних стандартів професійної діяльності службовців.

Якою мірою готовий вітчизняний службовець надавати послуги якісно?
Послуга має таку особливість, що задоволення споживача нею великою мірою
залежить як від результату, так і від процесу її надання, тобто від
компетентності та стилю роботи конкретного службовця, у контакті з яким
знаходиться споживач послуги. У той же час очевидною є відсутність
орієнтованої на клієнта (окрему людину, організацію, політичне
керівництво) і раціонально організованої системи діяльності з якісного
надання послуг через брак відповідних знань, умінь та навичок службовців
(виключення складає досить вузький прошарок службовців, які мали
можливість пройти стажування за кордоном або відповідні спеціалізовані
семінари в Україні). Зазначене є наслідком професійної неготовності
державних службовців до якісного надання послуг.

Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації службовців мають
орієнтуватися на інституціоналізовані стандарти професійної діяльності,
базовими з яких є стандарти (профілі) компетенції посад і компетентності
службовця. В Україні компетентнісними стандартами по суті є типові
професійно-кваліфікаційні характеристики посад державних службовців
(ТПКХ). Зорієнтованість ТПКХ лише на посадову ознаку, обмеження функцій
посади лише організаційно-розпорядчими та консультативно-дорадчими,
неврахованість компетентнісної складової службовця, без якої неможливе
якісне виконання функцій посади, не забезпечує належної якості
надаваних публічних послуг і послуг політичному керівництву. Вимоги до
компетенцій і компетентності мають бути фіксованими і однаковими
(стандартними) для всіх, хто виконує однакову роботу. Проте сьогодні ще
не відпрацьовано загальновизнаного підходу до розробки профілів
компетенції посад і профілів компетентності службовців.

Зміст навчання державних службовців із зазначених позицій вимагає
оновлення. Дуже слабко представлена у навчальних програмах (програмах
підготовки та підвищення кваліфікації службовців) тематика з
демократичних традицій, вимог та прогресивних соціальних і управлінських
технологій щодо надання якісних послуг населенню; з регламентованих
демократичних процедур надання послуг політичному керівництву. На
сьогодні відсутня регламентована процедура регулярного оновлення змісту
навчання службовців відповідно до інституційних стандартів професійної
діяльності та актуальних проблем практики демократичного державного
управління. Існуючи методики оцінки успішності діяльності службовців
дуже слабко враховують якість надання послуг населенню або політичному
керівництву й не ув’язують цей фактор ні з кар’єрним просуванням, ні з
матеріальним стимулюванням. Отже, не створені ні інституційні, ні
навчальні передумови, відсутні зворотний зв’язок з результатами та
стимули якісної професійної діяльності, що має наслідком низьку
професійну готовність службовців до якісного надання послуг.

Важливим проміжним результатом здійснюваної в Україні системи заходів з
розв’язання проблеми якості публічних послуг є поступова зміна
ментальності службовців у напряму орієнтації на споживачів, хоча й
повільне, але усвідомлення того факту, що інакше бути не може і далі не
буде. У той же час потрібна певна регламентація діяльності з розв’язання
проблеми якості, яка раціонально може вирішуватися через вироблення
певної системи стандартів з урахуванням, з одного боку, повноважень
установи-надавача послуг, а з іншого – сучасних вимог до якісного
надання послуг та передових управлінських технологій. На сьогодні в
Україні стандарти публічних послуг застосовуються лише у тих органах
публічної влади, які запровадили системи управління якістю. Практично
відсутнє загальновизнане поняття «стандарт публічної послуги», не
розроблено типової структури (моделі) стандарту публічної послуги.

Коло очікувань клієнта стосовно того, що він може отримати, можна
унормувати переліком публічних послуг, які надаються даною установою. У
переважній більшості установ таких переліків не створено. У решті решт
це призводить до ситуації, коли орган публічної влади не робить того, що
повинен робити, а робить те, чого не повинен робити.

Очікування клієнта стосовно того, як він має отримати послугу, можна
визначати через регламентацію процедури надання послуги, тобто шляхом
створення інституційного стандарту. Запровадження стандартів публічних
послуг разом із системою показників та інструментарієм вимірювання
ступеня реалізації встановленого стандарту у Європі вважають практичним
виконанням конституційного права громадян на отримання загальнодоступних
публічних послуг однакового рівня.

На підставі узагальнення передового закордонного та вітчизняного досвіду
Дніпропетровським регіональним інститутом державного управління НАДУ при
Президентові України розроблені рекомендації щодо Порядку надання
адміністративної послуги, які визначають: вимоги до опису послуги
(паспорт послуги, з яким вільно може ознайомитись клієнт); порядок
реєстрації замовлень на надання послуги та звітності про її надання;
рекомендації щодо оцінки якості надання послуги споживачем; вимоги до
компетентності службовця, що надає послугу. Оцінка якості послуг
споживачем здійснюється за критеріями, які визначають рівень задоволення
потреб та інтересів споживачів послуг, стиль діяльності службовців
органів, що їх надають: результативність, своєчасність, доступність,
зручність, відкритість, повага до особи, професійність.

Наявність стандарту послуги створює підстави для формування стандартів
професійної діяльності службовців, навчання яким є критично важливим для
реалізації політики забезпечення якості публічних послуг. Усе зазначене
вимагає перегляду існуючої концепції підготовки й перепідготовки кадрів
державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування. Можна
стверджувати, що на сьогодні в Україні існує державна монополія у
зазначеній сфері з мінімальними можливостями вибору клієнтом «школи» і
форм навчання, а стратегії навчання ґрунтуються, переважно, на
односторонній передачі академічних знань від викладача до слухача в
формах, які недостатньо збуджують його активність і не сприяють
формуванню системи умінь і навичок практичної діяльності. Зазначене
знижує потенціал якісного виконання службовцями професійних функцій.

Аналізуючи проблеми підготовки кадрів муніципальних службовців слід
акцентувати на необхідності забезпечення суто прикладної спрямованості
навчання за умов існуючої і потенційно-надвисокої динаміки змін в
місцевому самоврядуванні з огляду на передбачуване політичне і
адміністративно-територіальне реформування його системи, на дисбалансі
попиту на кваліфіковане навчання і пропозиції щодо якісного професійного
практично-орієнтованого навчання, на недосконалості нормативно-правової
бази, що регулює зазначену сферу, на нерозвинутості системи надання
навчально-консультаційних послуг для працівників органів місцевого
самоврядування тощо. Отже, проблемою, яку слід невідкладно вирішувати, є
відсутність в Україні дієвої і такої, що відповідає сучасним потребам
місцевого самоврядування, системи безперервного професійного
вдосконалення посадових осіб місцевого самоврядування.

Побудова сучасної моделі зазначеної системи повинна враховувати досвід і
кращі риси застосування централізованих підходів (Німеччина, Велика
Британія, Франція, Росія), змішаних (Польща, Литва, Канада, США),
ліберальних ринкових (Польща, Литва та США у частині забезпечення
безперервності навчання, зокрема для муніципального сектору). Концепція
моделі має ґрунтуватися на потребі у формуванні оновленої парадигми
навчального процесу на принципах створення знань (а не простої їх
передачі), спрямованості на формування знань, умінь та навичок роботи за
демократичними стандартами професійної діяльності службовців, на
принципі створення тренерського ресурсу з фахівців-практиків місцевого
самоврядування, на застосуванні ринкових підходів і механізмів, що
базуються на принципах забезпечення для клієнта різноманітності
пропозиції та можливостях вибору, зручності для клієнта, гнучкого
реагування на зміни навчально-консультаційних потреб, забезпечення
високої якості і практичної цінності результатів навчання, моніторингу
середовища та продукту, забезпечення зворотного зв’язку з випускниками
[7].

Використана література:

1. Закон України „Про службу в органах місцевого самоврядування” //
Відомості Верховної Ради, 2001, № 33, ст. 175.

2. Закон України „Про державну службу” // Відомості Верховної Ради,
1993, № 52, ст. 490.

3. Концепція децентралізації державного управління та розвитку місцевого
самоврядування. І Український муніципальний форум / – Київ – 2005 р. –
32 с.

4. Концепція розвитку системи надання адміністративних послуг органами
виконавчої влади / Затверджена Розпорядженням КМУ від 15.02.06 № 90-р.

5. Сороко В.М. Концептуальний підхід до проблеми запровадження інституту
надання державних послуг у практику діяльності державних службовців //
Вісник державної служби України. – 2004. – №3. – С.11-19.

6. Тимощук В.П., Кірмач А.В. Оцінка якості адміністративних послуг.
Відп. редактор Коліушко І.Б. – К.: Факт, 2005. – 88 с.

7. Мавко П. Мережа регіональних навчальних центрів (РНЦ) Програми
„Партнерство громад” як інституція інтелектуальної підтримки місцевого
самоврядування в Україні та його невід‘ємна складова // Аспекти
самоврядування. – 2002. – № 2 (14). – С. 15 – 20.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020