.

Проблеми житлово-комунального господарства (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 8427
Скачать документ

Проблеми житлово-комунального господарства

Цей простий малюнок показує зв’язок проблем, які є у
житлово-комунальному господарстві. Для того, щоб надати населенню якісні
послуги треба мати технічний стан житлово-комунального господарства,
який здатен надати такі послуги, а для того, щоб технічний стан був у
належному для цього стані треба мати фінансові ресурси, які дають
можливість тримати основні фонди підприємств відповідно для цих вимог.

Для того, щоб мати такий фінансовий стан треба мати доходи підприємств
від операційної діяльності, які покривають витрати та дають можливість
підтримувати у належному стані основні фонди.

Для цього треба або мати тарифи для населення, які покривають витрати і
забезпечують рентабельність надання послуг, або дотувати різницю між
тарифами і собівартістю з місцевих бюджетів відповідно до Закону про
житлово-комунальні послуги.

Крім того, треба, щоб населення сплачувало за житлово-комунальні послуги
нараховані суми, але в зв’язку з низкою якістю послуг населення не бажає
їх оплачувати в повному обсязі.

Таким чином, коло замикається. Стає питання: чи в змозі
житлово-комунальне господарство сьогодні надати послуги нормативної
якості населенню, яке в свою чергу буде мати підстави для повної оплати
цих послуг?

Що таке сьогодні житлово-комунальне господарство України? Це не тільки
ЖЕКи, як уявляє собі переважна більшість населення країни.

У житлово-комунальному господарстві нині функціонує близько 5 тис.
підприємств і організацій, експлуатується майже 25 відсотків основних
засобів, задіяних в економіці держави, зайнято 5 відсотків працездатного
населення.

Сьогодні житловий фонд України всіх видів власності складає близько 10,4
млн. будинків загальною площею понад 1 млрд.кв.м. Централізованим
водопостачанням забезпечено населення всіх міст країни та 86 відсотків
селищ міського типу (тобто понад 70% населення України),
централізованими системами каналізації – 95 відсотків міст і більше
половини селищ міського типу. Близько 80% теплової енергії, що
виробляється підприємствами комунальної енергетики (а це 72 млн. Гкал),
відпускається населенню та об’єктам бюджетної сфери.

В 53 містах України функціонує міський електротранспорт. Протяжність
вулично-дорожньої мережі досягла майже 80 тис.км, на утриманні міських
управлінь житлово-комунального господарства знаходиться понад 3700
мостів та шляхопроводів.

Проте, на даний час у своїй більшості підприємства галузі працюють
фактично за рахунок тих ресурсних можливостей, що були накопичені до
початку 90-х років.

Відсутність інвестицій в галузь та обігових коштів підприємств призвели
до значного погіршення технічного стану основних фондів, підвищення
аварійності об’єктів житлово-комунального господарства, збільшення
питомих витрат та непродуктивних витрат матеріальних та енергетичних
ресурсів, що негативно впливає на рівень, вартість та якість комунальних
послуг.

Перша проблема – технічний стан.

У житловому фонді кожен третій будинок потребує капітального або
поточного ремонту, більше 10 тис. ліфтів відпрацювали 25 років і
потребують заміни чи модернізації;

на підприємствах комунальної теплоенергетики більше 20 % котлів
експлуатується понад 20 років, а 38 % котлів є застарілі та
малоефективні з ККД менше 82 %. Майже 7,5 тис. км теплових мереж (або
32%) та більше 1760 теплових пунктів (або 29,2 %) перебувають у ветхому
та аварійному стані;

у водопровідно-каналізаційному господарстві четверта частина
водопровідних очисних споруд і кожна п’ята насосна станція (у вартісному
виразі) відпрацювали нормативний термін амортизації. Фактично
амортизовано половину насосних агрегатів, з яких 40 відсотків потребує
заміни, 27,8 тис. км або 30 % водопровідних та 9,3 тис. км або 27 %
каналізаційних мереж знаходяться в аварійному стані;

у сфері благоустрою та комунального обслуговування 48% сміттєзвалищ
вичерпали свій ресурс і не відповідають санітарним нормам, а майже 90
відсотків не відповідають нормам екологічної безпеки, збільшується
кількість несанкціонованих сміттєзвалищ. Зношеність парку сміттєвозів
становить близько 75 відсотків;

52% загальної протяжності вулично-дорожньої мережі населених пунктів
має значні дефекти, що загрожують безпеці руху;

28% мостів та шляхопроводів не відповідають чинним нормативам за
вантажопідйомністю або габаритами, а 13% потребують капітального ремонту
або реконструкції;

тільки 37 % зелених насаджень охоплені доглядом;

лише 37% світлоточок в населених пунктах є енергозберігаючими.

Території більшості кладовищ не охороняються, лише на кожному дев’ятому
є водопровід, а на кожному десятому – освітлення;

на міському електротранспорті понад 70 відсотків наявного парку
трамваїв та тролейбусів відпрацювало нормативний термін експлуатації і
підлягають списанню. Понад 30 % трамвайних колій, контактної та
кабельної мереж потребують заміни;

площа природного та техногенного підтоплення міських територій України
становить близько 11% від загальної площі міської території.

Які наслідки такого технічного стану?

За шість років витоки в системах водопостачання збільшились у 1,5 рази і
в деяких містах перевищують 60 відсотків від піднятої води, в середньому
за останні роки приріст аварійних мереж водопостачання складає 3500 км,
щорічно, подібна картина в теплопостачанні та водовідведенні.

Витрати енергоносіїв на виробництво одиниці послуги значно перевищують
витрати в країнах Європи.

Аварійність мереж в системах водо- та теплопостачання збільшилась
порівняно з 90-ми роками минулого століття у багато разів.

Друга проблема – фінансовий стан.

Фінансовий стан підприємств галузі критичний: дебіторська заборгованість
становить 8,7 млрд. грн., у т.ч. борг населення – 7,5 млрд. грн.
Кредиторська заборгованість – 8,6 млрд. грн., у тому числі борг за
природний газ 2,2 млрд. грн., за електроенергію – 2,1 млрд. грн.

Середньомісячна заробітна плата працівників галузі зросла на 21% і
складає 403 грн., що на 11% менше, ніж середня заробітна плата у галузях
економіки України. Станом на 1 січня 2006 року сума невиплаченої
заробітної плати складала 87,3 млн. грн.

Фінансова діяльність підприємств житлово-комунального господарства не
можлива для ринкової економіки, але ці підприємства не працюють в умовах
ринкової економіки, вони працюють по регульованих тарифах, які є
політичним важелем у діалозі політиків та виборців і не мають нічого
спільного з економікою взагалі.

Уявіть собі тисячі підприємств, які всі матеріально-технічні ресурси
купують у підприємств виробників по ринкових правилах та цінах, а самі
свою продукцію вимушені продавати по надуманих політиками цінах
споживачам, які оплачують отримані послуги якщо хочуть, а якщо не хочуть
– не оплачують, або створюють багатомісячні борги.

Але ж не має сьогодні Радянського Союзу – де населення сплачувало лише
п’ять відсотків вартості житлово-комунальних послуг.

Наслідком тарифів, які не покривають витрати, крім тяжкого фінансового
стану, є кадрова проблема. Різкий відтік кадрів через низьку заробітну
плату через декілька років взагалі приведе до того, що в
житлово-комунальному господарстві не буде достатньої кількості
працюючих, яких не вистачає вже сьогодні.

Третя проблема – якість послуг.

З кожним роком погіршується якість житлово-комунальних послуг.

Тепло у централізованій системі теплопостачання протягом опалювального
сезону подається за мінімальними параметрами або відключається зовсім,
порушується графік початку і закінчення опалювального сезону. В ряді
міст взагалі відсутнє централізоване гаряче водопостачання, в окремих
регіонах гаряча вода подається лише взимку. В аварійному та ветхому
житловому фонді мешкає 202,4 тис. населення.

Більше половини міст з населенням понад 100 тисяч чоловік забезпечується
питною водою за графіком.

В деяких областях зафіксовано невідповідність вимогам стандарту якості
питної води по хімічним і бактеріологічним показниках на рівні
відповідно 30 та 12 відсотків проаналізованих проб.

Незадовільний технічний стан водопровідних мереж призводить до
вторинного забруднення питної води і загрози виникнення інфекційних
захворювань.

Якість послуг з обслуговування житла та прилеглих територій не підлягає
обговоренню тому, що у більшості міст виконується переважно тільки вивіз
сміття та ліквідація аварійних ситуацій.

Причини кризового стану житлово-комунального господарства.

1. Неефективне використання ресурсів та відсутність їх належного обліку.

Втрати питної води під час її транспортування та розподілу в середньому
по країні сягають 30%, а по окремих містах – 60% і більше.

На обслуговування одного квадратного метра житла витрачається
енергоресурсів в 3–7 разів більше, ніж у середньому в країнах Західної
Європи.

Застарілі технології, які були впроваджені за радянських часів і,
зважаючи на дешевизну і практично бездефіцитність ресурсів у колишньому
СРСР, були налаштовані на екстенсивний розвиток галузі. На початку
90-х рр. такі технології виявилися вкрай неефективними. При цьому
бюджетні кошти на їх модернізацію вже не виділялися, а тариф, як і
раніше, подібні витрати не покривав.

Оскільки в собівартості житлово-комунальних послуг енергетична складова
досягає в окремих підприємствах більше 50 відсотків, то підвищення цін
на енергоносії неминуче призвело до випереджувального, порівняно з
іншими товарами, зростання вартості житлово-комунальних послуг:
підвищення собівартості вдвічі-втричі перевищувало зростання споживчих
цін в цілому.

A

8

\ ?”¦%ae%L(oeaaaaaaaaaaaaOOOOOOCCOC

(достатність коштів в місцевих бюджетах для виконання органами місцевого
самоврядування своїх повноважень у сфері житлово-комунального
господарства.

Недосконалість законодавства дала можливість центральним органам влади
перекласти повноваження по утриманню житлово-комунального господарства
на місцеві органи влади без підкріплення цих повноважень бюджетними
можливостями міст.

3. Недосконала тарифна політика.

Одночасно з передачею повноважень на місця Верховна Рада, використовуючи
тарифи на житлово-комунальні послуги, як політичний важель на електорат,
(фактично на протязі 1998-2006 років не дає можливості органам місцевого
самоврядування встановлювати тарифи на рівні обґрунтованих витрат).
Кабінет Міністрів одночасно вимагав максимальних розрахунків за
енергоносії (зрозуміло, що за поставки газу з Туркменією треба
розраховуватись), що привело до вимивання амортизаційних відрахувань з
галузі і спричинило той технічний стан, який описаний вище.

При цьому треба пам’ятати, що низькі тарифи не захищають малозабезпечені
верстви населення. Незабезпечених громадян захищає система субсидій на
житлово-комунальні послуги: при незмінних доходах пенсіонерам байдужа
вартість житлово-комунальних послуг – вони сплачують лише 15% сукупного
сімейного доходу, інші малозабезпечені громадяни сплачують не більше 20%
відсотків сукупного сімейного доходу. Низькі тарифи навпаки захищають
забезпечених громадян.

Крім того, негативну роль відіграє те, що тарифи на енергоносії
встановлюються на центральному рівні, а на житлово-комунальні послуги на
місцевому. Значний негативний вплив має перехресне субсидування – тарифи
для промислових споживачів перевищують тарифи для населення від 3 до 20
разів.

4. Значний обсяг пільгових категорій населення та відсутність
відповідальності з боку населення за несплату житлово-комунальних
послуг.

Верховна Рада постійно використовувала плату за житлово-комунальні
послуги як завоювання популярності у електорату. Саме цим пояснюється
майже тридцять категорій пільговиків, кількість яких постійно
збільшується (остання нова категорія – діти війни) та ненарахування пені
або будь-яких інших санкцій за несплату отриманих послуг.

В зв’язку з тим, що значна частина пільг не відшкодовується з бюджету –
ця частина пільг надається за рахунок підприємств житлово-комунального
господарства, що ще більше погіршує фінансові результати роботи
підприємств.

5. Низький рівень інвестицій в розвиток житлово-комунального
господарства, відсутність сприятливих умов для залучення приватного
капіталу.

Політика загравання з населенням, тарифи, які покривають у багатьох
населених пунктах від третини до половини витрат, не тільки привели до
того технічного і фінансового стану, який є сьогодні практично на всіх
підприємствах житлово-комунального господарства, але відбили охоту у
населення до заощадження ресурсів (хто буде заощаджувати воду, якщо
кубічний метр питної води у декілька разів дешевше за півлітрову пляшку
мінеральної води), а також лишили житлово-комунальне господарство
інвесторів.

В Україні відсутні економічні стимули для залучення інвестицій в
комунальну галузь. Недосконалими є і механізми забезпечення гарантій для
залучення позикових коштів на фінансування капітальних інвестицій.
Фінансові та кредитні установи не розглядають комунальну галузь як
інвестиційно привабливу через значну фінансову нестабільність.

Відсутність гарантій обмежує використання альтернативних механізмів
фінансування довгострокових проектів за рахунок випуску облігацій,
фінансового лізингу із залученням виробників обладнання або
енергосервісних компаній, а також інвестиційних коштів приватного
сектору.

Процес залучення приватного сектору в діяльність житлово-комунальних
підприємств здійснюється повільно через фінансову нестабільність
підприємств та за відсутності чітких і прозорих механізмів вибору
орендаря чи концесіонера.

Крім причин, які можна віднести до всіх підгалузей житлово-комунального
господарства є кризові особливості окремих підгалузей.

Житлове господарство – відсутність реального власника кожного
багатоповерхового будинку це – наслідок недосконалостей закону про
приватизацію житла.

В країні приватизовано більше ніж 80 відсотків квартир. Приватизація
окремих квартир не привела до створення власника будинку, застаріла
система управління обслуговування житла – наявність житлових об’єднань,
які в сучасних умовах є непотрібною ланкою управління, на утримання яких
витрачається значна частина коштів. Відсутність джерела капітального
ремонту будинків: держава недостатньо фінансує капітальний ремонт,
джерело фінансування капітального ремонту відсутнє.

Водотеплопостачання та водовідведення – монополізація, відсутність
конкурентного середовища, незацікавленість керівництва монопольних
утворень у демонополізації, непрозорість цих підприємств, недосконалість
регулювання діяльності природних монополій, відсутність діалогу зі
споживачами послуг.

Шляхи виведення з кризи житлово-комунального господарства передбачені у
Законі про реформування житлово-комунального господарства, прийнятого
Верховною Радою у 2004 році. На жаль, переважна кількість заходів,
передбачених законом, не виконуються:

1. Приведення тарифів на житлово-комунальні послуги до економічно
обгрунтованого рівня, для чого потрібно:

вдосконалити систему державного регулювання в сфері діяльності природних
монополій, зокрема, підвищення контролю з боку держави за можливостями
реалізації органами місцевого самоврядування повноважень, наданих
законами України щодо встановлення тарифів, відокремити у великих містах
виробництво тепла від його транспортування, запровадити двоставочні
тарифи на послуги теплопостачання, водопостачання та водовідведення;

запровадити багатоставкові тарифи на послуги в залежності від рівня
споживання (по підвищених тарифах на частину послуг, яка перевищує
нормативне споживання конкретних житлово-комунальних послуг);

ліквідувати перехресне субсидування, що здійснюється через тариф;

запровадити конкурентне середовище на ринках, що не є природними
монополіями, шляхом залучення в галузь приватного бізнесу, у тому числі
малих підприємств та підприємців.

Передбачати щорічно до 2010 року у Державному бюджеті кошти на
реалізацію Загальнодержавної програми реформування і розвитку
житлово-комунального господарства, створивши відповідний Державний фонд,
відмовившись від грантової системи виділення коштів регіонам та містам.

Запровадити в цілому по Україні нову форму управління житлом –
об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, що потребує:

законодавчого врегулювання обов’язкового створення об’єднань після
завершення встановленого терміну їх добровільного утворення, стимуляцію
державою створення об`єднань;

створення інституту фахових управителів житла та забезпечення їх
відповідною нормативно-правовою базою;

запровадження системи залучення малого бізнесу до надання відповідних
послуг;

змінити систему управління та експлуатації житлом.

4. Визначення пріоритетних напрямків залучення інвестицій у
житлово-комунальну галузь та запровадження механізмів, що стимулюють
залучення коштів приватних інвесторів на проекти в сфері
енергозбереження.

5. Розгорнути загальнодержавну кампанію щодо обговорення з громадськістю
ключових питань, пов’язаних з реформуванням ЖКГ, передбачивши
роз’яснення наслідків збереження поточної ситуації з тарифоутворенням як
серед органів місцевого самоврядування, так і населення.

6. Ввести пеню та інші засоби впливу за несплату житлово-комунальних
послуг, вдосконалити систему пільг, замінивши їх адресною грошовою
допомогою. Вдосконалити систему субсидій на послуги житлово-комунального
господарства.

7. Прийняти новий Житловий кодекс, відповідно до реалій сьогоднішнього
життя, привести у відповідність всі нормативні акти, які діють в галузі
і не узгоджені між собою.

8. Після приведення тарифів до економічно обґрунтованого рівня посилити
економічну відповідальність житлово-комунальних підприємств за якість
послуг.

Таким чином, на сьогодні рівень роботи житлово-комунального господарства
не відповідає потребам суспільства: споживачів не задовольняє рівень і
якість послуг; з іншого боку, підприємства працюють неефективно, і через
надмірну монополізованість, збитковість, неефективність структури та
старі методи управління галузь залишається малопривабливою для
інвесторів.

Зростаючі вимоги населення до якості життя зобов’язують органи державної
влади забезпечити сталий розвиток житлово-комунального господарства та
його реформування.

Упродовж 2003–2004 та початок 2005 років були підготовлені 12 проектів
законів України, вісім з яких прийняті Верховною Радою України та
набрали чинності, зокрема:

«Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку
житлово-комунального господарства на 2004-2010 роки»;

«Про житлово-комунальні послуги»;

«Про міський електричний транспорт»;

«Про Загальнодержавну програму “Питна вода України”;

«Про теплопостачання»;

«Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії
(когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу»;

«Про благоустрій населених пунктів»;

«Про внесення змін до деяких законів України з питань забезпечення
захисту житлових прав громадян, які проживають у гуртожитках».

Проведення системних перетворень у цій сфері, запровадження ринкових
механізмів функціонування житлово-комунального господарства потребує
підвищення ефективності державного регулювання, державного контролю за
технічним станом об’єктів житлово-комунального господарства та міського
електротранспорту, отже більш інтенсивної законотворчої роботи,
посилення контролю за дотриманням норм законодавства, створення системи
моніторингу інформації та статистичної бази, які б відображали стан
житлово-комунального господарства та динаміку його розвитку

PAGE

PAGE

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020