Перебудова міжбюджетних відносин: нові правила гри у фінансовій сфері

Сучасний стан фінансового забезпечення власних та делегованих
повноважень органів місцевого самоврядування в Україні характеризується
наявністю істотних вад, які унеможливлюють ефективне здійснення цих
повноважень та надання відповідних послуг на належному рівні якості. Ці
вади призводять до неефективності у витрачанні ресурсів та не сприяють
забезпеченню соціально-економічного розвитку громад, районів та
областей. Система фінансування органів місцевого самоврядування в
Україні залишається надто централізованою, а останнім часом
спостерігається лише посилення залежності місцевих бюджетів від
трансфертів з Державного бюджету України. Так, більше 90% фінансів
місцевого самоврядування є фактично коштами, наданими державою, у тому
числі за рахунок перерозподілу доходів різних громад, районів і
областей, для виконання як власних, так і делегованих державою
повноважень.

За таких умов зростає та посилюється залежність громадян та посадових
осіб органів місцевого самоврядування від держави та надання нею
необхідних коштів на вирішення потреб громад, а також стимулюються
апатія та цинізм на місцевому рівні, коли громадяни не в силах
вирішувати актуальні питання повсякденного життя без державного
втручання та допомоги. Така ситуація має наслідком руйнацію місцевого
самоврядування як такого, не сприяє зміцненню духу громади як основи
здійснення місцевого самоврядування, посилює індивідуалізм та байдужість
громадян, а також не сприяє детінізації економіки, забезпеченню сплати
як місцевих, так і загальнодержавних податків і зборів.

Прийнятий у 2001 р. Бюджетний кодекс великою мірою упорядкував фінансові
відносини між державою та органами місцевого самоврядування, але у
системі фінансового забезпечення місцевого самоврядування все ж
залишилося чимало проблем. Так, наприклад, невизначеність у Бюджетному
кодексі відносин між районними бюджетами та бюджетами територіальних
громад, що входять до складу відповідних районів, зумовила необхідність
прийняття Закону України „Про міжбюджетні відносини між районним
бюджетом та бюджетами територіальних громад сіл, селищ, міст та їх
об’єднань” від 1 липня 2004 р. № 1953-IV. Та це знову допомогло вирішити
проблему лише частково, і продовжує гостро стояти питання співвідношення
фінансових можливостей місцевого самоврядування та державної влади,
особливо на рівнях області, району та села, селища і міста районного
значення. Фактично, за роки незалежності України реальне місцеве
самоврядування з’явилося лише на рівні міст обласного значення. Втім,
навіть це реальне самоврядування часто є фінансово неспроможним
внаслідок цілої низки факторів.

Так, одним з основних факторів фінансової неспроможності місцевого
самоврядування є надмірний та чітко не зафіксований обсяг повноважень та
зобов’язань держави та органів місцевого самоврядування. Ситуація, коли
на папері, відповідно до Конституції та законів України, держава та
місцеве самоврядування повинні забезпечувати громадянам якнайширший
спектр послуг, в реальності обертається на свою протилежність – у
держави і місцевого самоврядування не вистачає коштів, щоб
профінансувати всі свої зобов’язання, а це, у свою чергу, призводить до
необхідності оплати багатьох начебто безкоштовних послуг з кишені
громадян. Більше того, за таких умов при виділенні ресурсів з державного
бюджету на виконання зобов’язань держави та місцевого самоврядування
відбувається розпорошення цих ресурсів, оскільки важливі завдання та
послуги, які могли б бути профінансовані адекватно, не фінансуються
належним чином внаслідок необхідності фінансування інших, менш важливих,
зобов’язань держави та місцевого самоврядування. Таким чином,
недофінансовуються майже всі публічні завдання і послуги, як суспільно
важливі, так і менш важливі, наслідком чого є поширена корупція при
виконанні цих завдань чи наданні послуг органами держави та місцевого
самоврядування, а також їхня низька якість.

Іншим фактором, який спричиняє фінансову неспроможність місцевого
самоврядування, є неадекватність фінансових нормативів бюджетної
забезпеченості. Відповідно до частини третьої статті 94 Бюджетного
кодексу України „загальний обсяг фінансових ресурсів, що спрямовується
на виконання бюджетних програм місцевими бюджетами, розподіляється між
видами видатків відповідно до пріоритетів бюджетної політики держави”.
Фактично, це означає, що рішення про обсяги фінансування зобов’язань
держави та місцевого самоврядування приймаються без врахування реальної
вартості виконання цих зобов’язань, на основі того, який обсяг ресурсів
держава збирається виділити на їх виконання на наступний рік.

У поєднанні з вищезазначеним надмірним обсягом зобов’язань держави та
місцевого самоврядування такий стан речей призводить лише до поглиблення
недофінансування публічних завдань і послуг. Про масштаби такого
недофінансування свідчить, приміром, різниця між існуючими фінансовими
нормативами бюджетної забезпеченості та пропозиціями щодо їх розміру на
2006 р. на отримувача послуг за видатками місцевих бюджетів, що
гарантуються державою, які містяться у Постанові Верховної Ради України
від 17 листопада 2005 р. № 3117-IV „Про деякі питання вдосконалення
системи надання державних соціальних послуг населенню на місцевому
рівні”. Так, згідно з цими пропозиціями фінансування з державного
бюджету загальної освіти становить 67% від реальних потреб, дошкільної
освіти – 49%, охорони здоров’я – від 48% в районах до 57% в областях,
культури – від 42% в областях до 47% в районах. Таким чином,
недофінансування надання деяких публічних послуг становить більше ніж
два рази від реальних потреб.

Недофінансування виконання делегованих повноважень істотно ускладнюється
і недосконалою системою фінансового вирівнювання, що існує в Україні.
Так, визначені згори неадекватні фінансові нормативи бюджетної
забезпеченості слугують основою для прийняття рішень про те, скільки
коштів може бути вилучено у міст, які спроможні генерувати доходи, що
забезпечують виконання повноважень на вищому, ніж у зазначених
нормативах рівні. Вилучені кошти підлягають перерозподілу з метою
доведення витрат у фінансово неспроможних громадах до рівня відповідних
неадекватних нормативів. Оскільки виконання делегованих повноважень
фінансується за рахунок закріпленого податку з доходів фізичних осіб,
внаслідок такої практики у великих та середніх міст – донорів зникає
мотивація до створення сприятливого бізнес-клімату, а отже, нових
робочих місць, оскільки всі додаткові надходження будуть все одно
вилучені.

Водночас, у фінансово неспроможних громадах розвивається апатія та
утриманське ставлення до державного бюджету, які проявляються у
пасивності щодо сприяння розвитку бізнесу та створенню нових робочих
місць, оскільки держава у будь-якому разі забезпечить фінансування, хоча
й недостатнє, найбільш базових потреб. Як наслідок, виконання
делегованих повноважень однаково недофінансовується як у фінансово
неспроможних, так і у спроможних громадах, а мотивація органів місцевого
самоврядування до дій та активного заохочення підприємницьких навичок
населення зводиться нанівець.

Намагаючись компенсувати нестачу коштів на здійснення видатків на
недофінансовані потреби, багато міст вдаються до покриття дефіциту
коштів за рахунок так званого „другого кошика” місцевих бюджетів, тобто
тих бюджетних коштів, які мають спрямовуватися на розвиток та
благоустрій міста. В результаті стримуються капіталовкладення на
місцевому рівні та занепадає інфраструктура міст. Так, наприклад, за
даними Бюджетного моніторингу Проекту реформи місцевих бюджетів у
першому кварталі 2006 р. фінансування потреб житлово-комунального
господарства, яке має здійснюватися за рахунок коштів „другого кошика”,
становило лише 4,1% від фактичних видатків загального фонду місцевих
бюджетів, що є явно недостатнім з огляду на важливість цієї сфери у
повсякденному життєзабезпеченні громадян та її високу капіталоємність. У
той же час, видатки на поточні потреби соціальної сфери становлять понад
90% від фактичних видатків загального фонду місцевих бюджетів.

Можливості органів місцевого самоврядування щодо поповнення „другого
кошика” також є достатньо обмеженими. Так, частка місцевих податків і
зборів у загальному обсягу надходжень бюджетів місцевого самоврядування
рідко коли сягає 10%, а 2-3% є типовою ситуацією. Земельний податок,
який вже зараз посідає друге місце (понад 11%) у структурі податкових
надходжень у загальному фонді місцевих бюджетів, міг би бути ще
потужнішим джерелом надходжень до місцевих бюджетів, однак встановлення
пільг з його сплати без відповідної компенсації з боку держави, а також
часті призупинення дії деяких норм Закону України „Про плату за землю”
щорічно законами про Державний бюджет України призводять до того, що
місцеве самоврядування не отримує левову частку доходів, які по праву
належать йому.

Нарешті, здійснення видатків з коштів, перерахованих державою на
виконання делегованих повноважень, є надто зарегульованим та потребує
погодження з великою кількістю інстанцій. Водночас, видатки на
впровадження програм як державного, так і місцевих бюджетів часто
здійснюються у неефективний та непрозорий спосіб без відслідковування
досягнення результатів та економічної ефективності інвестованих через
відповідні програми коштів. Це створює плідний грунт для корупції як на
центральному, так і на місцевому рівнях, а також призводить до
неефективного витрачання коштів, які б інакше могли б бути використані з
більшою вигодою для суспільства.

Ситуація, що склалася в Україні з фінансуванням як власних, так і
делегованих повноважень органів місцевого самоврядування, потребує
вжиття невідкладних заходів щодо її вирішення. Дані бюджетних
моніторингів свідчать, що питома вага місцевих бюджетів в доходах
зведеного бюджету стабільно зменшується з року в рік: якщо у першому
кварталі 2002 р. вона становила 33,1%, то у першому кварталі 2006 р. –
лише 25%. І ця тенденція спостерігається на тлі істотного зростання
доходів зведеного бюджету України за цей же період. Зволікання з
виправленням скрутного фінансового становища, в якому опинилося місцеве
самоврядування в Україні, підриває основи української демократії,
унеможливлює ініціативу громадян та запровадження політичної
відповідальності та підзвітності органів місцевого самоврядування
громаді, а також має наслідком дедалі глибший занепад інфраструктури
освіти, охорони здоров’я, культури та житлово-комунального господарства
на місцях.

Діяльність з реформування системи фінансового забезпечення місцевого
самоврядування потребує скоординованих зусиль Верховної Ради України,
Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади та
органів місцевого самоврядування. Необхідність децентралізації
фінансування місцевого самоврядування не може бути піддана сумніву і,
відповідно, не може бути предметом консенсусу політичних сил у
суспільстві – реальне втілення такої децентралізації потребує лише
політичної волі та узгодженості у вибраних стратегіях її реалізації.
Наведені нижче пропозиції можуть слугувати базою для обговорення та
розробки стратегій фінансової децентралізації в Україні.

Оскільки необмеженість зобов’язань держави та місцевого самоврядування
стикається з обмеженістю фінансових ресурсів для їх виконання, що в
реальності призводить до платності багатьох послуг, які відповідно до
законодавства мають надаватися безкоштовно, в Україні у першу чергу
необхідно чітко та деталізовано окреслити та обмежити такі зобов’язання.
Це дозволить зосередити обмежені ресурси державного та місцевих бюджетів
на найбільш суспільно важливих та затребуваних завданнях та послугах.
Для цього буде необхідно провести інвентаризацію всіх завдань і послуг,
що виконуються чи надаються державними органами або органами місцевого
самоврядування в Україні, та визначити переліки тих завдань та послуг,
безкоштовне забезпечення яких залишиться прямими зобов’язаннями держави
та органів місцевого самоврядування. Завдання та послуги, які є прямими
зобов’язаннями держави, мають бути класифіковані як такі, що
забезпечуються безпосередньо державними органами, установами та
організаціями за рахунок коштів державного бюджету. Завдання та послуги,
які є прямими зобов’язаннями органів місцевого самоврядування, мають
бути класифіковані як такі, які виконуються чи надаються виключно за
рахунок власних надходжень місцевих бюджетів, та такі, на виконання яких
надаються трансферти вирівнювання з державного бюджету у разі
неможливості забезпечення їх фінансування на рівні, встановленому
державою.

Хоча перелік зазначених завдань та послуг, що забезпечуються державою та
органами місцевого самоврядування, має бути достатньо обмеженим,
визначені в ньому завдання та послуги мають виконуватися та надаватися
на належному рівні якості. Решта послуг мають надаватися на платній
основі із застосуванням механізмів страхування, заохочення конкуренції
або надання субсидій в залежності від конкретного виду надаваної
послуги.

З метою забезпечення належної якості виконання тих завдань і надання тих
послуг, які будуть визначені як зобов’язання держави та органів
місцевого самоврядування та мають виконуватися чи надаватися за рахунок
коштів державного бюджету, мають бути розроблені відповідні стандарти.
Необхідність існування таких стандартів вже передбачена Законом України
„Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 5
жовтня 2000 р. № 2017-ІІІ, однак самих стандартів, окрім окремих
галузевих норм, застарілих та малопридатних для використання при
фінансовому плануванні, досі не існує.

Крім соціальних стандартів, існує також і необхідність в розробці
стандартів надання адміністративних послуг. На основі даних
вищезазначених стандартів мають бути встановлені необхідні людські та
матеріальні ресурси (з урахуванням необхідності відновлення або
оновлення інфраструктури) для надання відповідних послуг чи виконання
відповідних завдань на належному рівні якості. У свою чергу, ці дані
мають бути покладені в основу обчислення фінансових нормативів
бюджетного забезпечення для додержання вимог кожного стандарту.
Зазначені стандарти та нормативи можуть бути розроблені на основі
модельних громад та із застосуванням методів оцінювання, аналізу вигод і
витрат, аналізу ефективності витрат та аналізу корисності витрат (для
сфери охорони здоров’я). Нормативи можуть індексуватися на рівень
інфляції або інші показники. Складання проектів державного та місцевих
бюджетів має відбуватися виключно на основі обрахованих у такий спосіб
нормативів.

Для завдань та послуг, виконання чи надання яких фінансуються виключно
за рахунок бюджетів місцевого самоврядування без виділення трансфертів
вирівнювання з державного бюджету, органи місцевого самоврядування
повинні мати право встановлювати власні стандарти та нормативи.

Оскільки розробка соціальних стандартів та стандартів надання
адміністративних послуг є достатньо тривалим процесом, можливо на
перехідний період розробити оціночні нормативи, подібні до тих, що
містяться у постанові Верховної Ради України „Про деякі питання
вдосконалення системи надання державних соціальних послуг населенню на
місцевому рівні” від 17 листопада 2005 року № 3117-ІV. Подібна практика
існує в низці європейських країн, зокрема у Великобританії
використовуються так звані „стандартні оцінки витрат” (SSA – standard
spending assessment) для різних сфер, що фінансуються з державного та
місцевих бюджетів. Ці нормативи мають використовуватися і при оцінці
фінансової спроможності органів місцевого самоврядування та прийнятті
рішення про надання міжбюджетних трансфертів вирівнювання. При цьому
основною проблемою буде те, щоб відповідні оціночні нормативи
гарантували забезпечення фінансування реальних потреб органів державної
влади та місцевого самоврядування при виконанні своїх завдань та наданні
послуг.

Надзвичайно важливу роль у забезпеченні ефективних та дієвих
міжбюджетних відносин відіграє не лише спосіб обрахування необхідних
видатків, але й спосіб прогнозування надходжень та фінансової
спроможності адміністративно-територіальних одиниць, адже саме від цих
параметрів залежить визначення необхідних обсягів трансфертів
вирівнювання при складанні проекту Державного бюджету України. В Україні
вже давно назріла необхідність посилити економічну обґрунтованість
формули для визначення обсягів таких трансфертів. При цьому процедура
визначення та зміни формули розрахунку трансфертів вирівнювання має бути
прозорою та передбачати залучення представників місцевого
самоврядування, оскільки саме на місцях генерується абсолютна більшість
доходів як місцевих, так і державного бюджету.

З метою стимулювання активності органів місцевого самоврядування із
залучення інвестицій та створення сприятливого підприємницького
середовища для тих громад, які забезпечують достатнє фінансування
делегованих завдань та повноважень на рівні встановлених державою
стандартів без необхідності вирівнювання з державного бюджету, слід
передбачити механізми заохочення у вигляді можливостей залишити частину
забезпечених понаднормово надходжень у їх місцевих бюджетах. На розсуд
відповідних органів місцевого самоврядування та громад ці кошти можуть
спрямовуватися у бюджет розвитку на виконання делегованих повноважень на
вищому, ніж закріплений у встановлених державою стандартах, рівні або на
надання послуг, щодо яких не існує законодавчих зобов’язань держави або
органів місцевого самоврядування, але громада вважає їх потрібними та
корисними. У такий спосіб місцеве самоврядування в Україні отримає
більше фінансової самостійності та більше можливостей адекватно
реагувати на повсякденні потреби громадян.

Крім забезпечення можливостей залишити частину надходжень від
закріплених податків у місцевих бюджетах, задля підвищення у органів
місцевого самоврядування рівня власної зацікавленості та
відповідальності щодо цільового, оптимального використання коштів та
ефективного виконання програм, що фінансуються за рахунок трансфертів,
існуюча система міжбюджетних відносин також має бути вдосконалена шляхом
застосування більшої кількості доповнюючих та обумовлених трансфертів.
Це особливо актуально для тих адміністративно-територіальних одиниць,
які будуть не здатні забезпечити виконання завдань чи надання послуг,
визначених в якості зобов’язань їхніх органів місцевого самоврядування,
на рівні, встановленому у державних соціальних стандартах, за рахунок
надходжень, що генеруються на їх території, а отже, потребуватимуть
надання трансфертів вирівнювання. Надання доповнюючих та обумовлених
трансфертів таким адміністративно-територіальним одиницям сприятиме
подоланню їх утриманського ставлення до державного бюджету, а також
стимулюватиме їх зацікавленість у розширенні власної бази оподаткування
за рахунок податку з доходів фізичних осіб та місцевих податків і зборів
шляхом заохочення інвестицій та стимулювання підприємницької активності
населення.

З метою підвищення дієвості використання коштів міжбюджетних
трансфертів, які надаються не на фінансування поточних потреб, а на
фінансування потреб програмного та стратегічного характеру, слід
передбачити механізм контролю за ефективністю та результативністю їх
використання, у тому числі за допомогою оцінювання бюджетних програм.
Застосування оцінювання бюджетних програм дозволить перевірити досягання
ними цілей, задекларованих при їх прийнятті, та додержання державних
соціальних стандартів і нормативів, встановити ступінь задоволеності
споживачів/клієнтів якістю реалізації цих програм, отримати інформацію
про співвідношення витрат та вигод, які мають бути наслідками реалізації
цих програм, а також, на основі вищезазначених та інших даних, розробити
рекомендації щодо підвищення ефективності реалізації бюджетних програм.
Фактично, оцінювання бюджетних програм є складовою програмно-цільового
методу при плануванні та виконанні бюджетів (цей метод вже
запроваджується в Україні, але, на жаль, достатньо повільно та лише в
окремих місцях). У свою чергу, застосування програмно-цільового методу,
у тому числі оцінювання бюджетних програм, потребуватиме
широкомасштабного навчання державних службовців та посадових осіб
органів місцевого самоврядування. Крім того, з метою забезпечення
незалежності та неупередженості оцінювання окремих бюджетних програм
доцільно передбачити залучення на контрактній основі недержавних
організацій та підприємств.

Для якомога ширшого інформування громадян, а також для забезпечення
прозорого та підзвітного урядування проекти як державного, так і
місцевих бюджетів, а також звіти про їх виконання та результати
оцінювання ефективності та результативності бюджетних програм разом з
рекомендаціями щодо їх удосконалення мають бути доступними для
громадськості шляхом їх публікації та/або розміщення у мережі Інтернет.

З метою усунення можливостей для держави диктувати місцевому
самоврядуванню свої правила гри та самостійно вирішувати питання про
обсяги фінансування при плануванні та виконанні місцевих бюджетів, має
бути створений ефективний механізм вирішення спорів між державою та
органами місцевого самоврядування у сфері міжбюджетних трансфертів.
Такий механізм може передбачати процедури погодження інтересів на етапі
проектування бюджетів з можливістю апеляції до вищих інстанцій,
адміністративного оскарження рішень у сфері міжбюджетних відносин, а
також посилювати можливість звернення органів місцевого самоврядування
або держави до суду.

Наявність державних соціальних стандартів та обрахованих на їх основі
фінансових нормативів надасть підґрунтя для застосування чітких
критеріїв при прийнятті рішень про правоту однієї чи іншої сторони. При
цьому предметом спорів можуть бути не лише обсяги міжбюджетних
трансфертів, що виділяються конкретним адміністративно-територіальним
одиницям, але й такі значно ширші за своїм змістом питання як формула
визначення обсягу таких трансфертів або доля ресурсів, що виділяються
місцевому самоврядуванню конкретної адміністративно-територіальної
одиниці, у зведеному бюджеті України, Автономної Республіки Крим,
області або району. Право представляти інтереси знеособленого кола
органів місцевого самоврядування при вирішенні подібних спорів слід
надати їх асоціаціям та об’єднанням, що дозволить значно підвищити роль
цих організацій у захисті інтересів місцевого самоврядування. Таким
чином, механізм вирішення спорів між державою та місцевим
самоврядуванням в частині адекватного фінансового забезпечення допоможе
становленню зваженого та відповідального підходу до планування
міжбюджетних трансфертів та їх надання.

Крім того, слід законодавчо передбачити чіткі механізми для об’єднання
ресурсів органів місцевого самоврядування з метою виконання спільних
завдань та проектів. Незважаючи на те, що така можливість надана
територіальним громадам статтею 142 Конституції України, практика
об’єднання ресурсів місцевого самоврядування в Україні не розвинена.
Слід очікувати, що у разі запровадження механізмів для такого об’єднання
у першу чергу будуть об’єднуватися ресурси, що можуть бути виділені з
місцевих бюджетів на виконання завдань та надання послуг, визначених в
якості зобов’язань органів місцевого самоврядування, що не
забезпечуватимуться трансфертами вирівнювання з державного бюджету, та
інших завдань і послуг, які не є обов’язковими, але виконання чи надання
яких визнано доцільним у відповідних адміністративно-територіальних
одиницях. Об’єднання ж ресурсів, що виділяються органам місцевого
самоврядування у вигляді міжбюджетних трансфертів, навряд чи є доцільним
і можливим. Чіткі законодавчі механізми та можливості для об’єднання
ресурсів місцевого самоврядування для забезпечення виконання спільних
завдань і проектів, у тому числі надання послуг, дозволять органам
місцевого самоврядування ефективніше розпорядитися обмеженими ресурсами
з метою покращення виконання своїх зобов’язань.

З метою відходу від існуючої практики, коли органи місцевого
самоврядування, здебільшого виконуючи на основі принципу субсидіарності
роль адміністратора коштів державного бюджету при їх витрачанні на
місцях, покривають нестачу необхідних ресурсів за рахунок коштів
„другого кошику” необхідно передбачити заборону на використання коштів
бюджету розвитку місцевих бюджетів на будь-які інші цілі, ніж їх пряме
призначення згідно із статтею 91 Бюджетного кодексу України. Це
дозволить посилити відповідальність держави за адекватність фінансового
забезпечення делегованих повноважень, а також вивільнить кошти для
соціально-економічного розвитку громад, які зараз витрачаються не за
призначенням.

Слід також поступово відходити від існуючої практики зарахування
надходжень від податку з доходів фізичних осіб не за місцем проживання
платників такого податку, а за місцезнаходженням роботодавця або його
підрозділів. Такий підхід призводить до викривленої ситуації, коли
послуги з освіти, охорони здоров’я та культури надаються громадянинові
за рахунок місцевого бюджету громади, де він проживає, а надходження від
сплаченого ним податку отримує бюджет орган місцевого самоврядування
іншої громади. Таким чином, створюється дисбаланс та несправедливість у
фінансовому забезпеченні громад, в яких розташовані центральні офіси
багатьох працедавців, та громад, в яких проживають робітники відповідних
працедавців або навіть розташовані виробничі потужності працедавця, що
не мають статусу підрозділу або уповноваженого підрозділу. Оскільки
надходження від податку з доходів фізичних осіб становлять найбільшу
долю (майже 75%) у структурі податкових надходжень в загальному фонді
місцевих бюджетів, такий крок значно посилить дохідну спроможність
громад, які зараз недоотримують належну їм частку доходів місцевих
бюджетів. Втім, з метою уникнення ускладнень для бухгалтерів перехід до
зарахування надходжень від податку з доходів фізичних осіб за місцем
проживання його платників має відбуватися поступово та супроводжуватися
податковою реформою, у тому числі суттєвим спрощенням процедур
адміністрування податків.

Нарешті, місцеве самоврядування повинно отримати солідні джерела
надходжень, що дозволить забезпечити виконання ним своїх природних
функцій. Крім удосконалення існуючої системи місцевих податків і зборів,
істотним джерелом збільшення надходжень до бюджетів місцевого
самоврядування повинен стати земельний податок. Для цього йому має бути
наданий статус повністю місцевого, а практика надання пільг з його
сплати на центральному рівні має бути скасована.

Оскільки Україна є однією з небагатьох держав, де відсутній податок на
нерухомість, у перспективі цей податок має бути запроваджений в якості
місцевого податку та суттєвого джерела поповнення місцевих бюджетів.
Податок на нерухомість має поєднати земельний податок та податок на
будівлі, споруди та приміщення, розташовані на відповідних земельних
ділянках, та має поширюватися на всі без виключення будівлі, споруди,
приміщення та земельні ділянки під ними або вільні земельні ділянки.
Тобто він не повинен бути податком на багатство, як його зараз
намагаються представити представники окремих політичних сил. При цьому
надання пільг з його сплати та визначення його ставок у межах,
передбачених законом, має перебувати у компетенції виключно органів
місцевого самоврядування. Надходження від податку на нерухомість мають
зараховуватися до „другого кошика” місцевих бюджетів.

При визначенні бази оподаткування податком на нерухомість слід
враховувати майновий стан більшості населення, складність та високу
вартість проведення експертної оцінки ринкової вартості нерухомості,
відсутність прозорого та ефективного ринку нерухомості, а також
незадовільний стан інформаційного забезпечення у цій сфері (кадастри,
реєстри нерухомості тощо). Тому при визначенні сум податку доцільно
прив’язуватися не до експертної оцінки кожного об’єкта оподаткування, а
до площі нерухомості (відповідні дані здебільшого наявні у бюро
технічної інвентаризації) або до даних масової оцінки нерухомості,
методологію та порядок проведення якої ще слід розробити.

Запропоновані кроки мають зміцнити фінансову базу місцевого
самоврядування та наповнити його реальним змістом, відійти від практики,
коли місцеве самоврядування є здебільшого адміністратором коштів
державного бюджету для вирішення державних проблем на місцевому рівні за
допомогою недостатніх ресурсів. Крім того, фінансова децентралізація,
запровадження чітких, зрозумілих і стабільних механізмів міжбюджетних
відносин допоможе перетворити місцеве самоврядування на рушійну силу
демократичних перетворень в Україні, посилити політичну свідомість та
вплив громадян на процеси, що відбуваються в їхніх громадах, підвищити
відповідальність та підзвітність органів місцевого самоврядування та їх
посадових осіб, а також розвинути та зміцнити дух громади як основної
ланки єднання громадян при вирішенні їх повсякденних проблем.

Похожие записи