.

Напрямки та пріоритети трансформації системи територіальної організації влади в Україніи (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
175 3050
Скачать документ

Напрямки та пріоритети трансформації системи територіальної організації
влади в Україні

Реформа політичної системи, перші практичні кроки на шляху проведення
якої були здійснені в грудні 2004 року, не може обмежуватися зміною
статусу вищих органів державної влади, перерозподілом повноважень між
Верховною Радою України, Президентом України та Кабінетом Міністрів
України. Формування ефективного механізму публічної влади передбачає
встановлення необхідного балансу повноважень та відповідальності різних
гілок та рівнів влади.

Це, у свою чергу, обумовлює ту увагу, що приділяється сьогодні з боку
державних структур, політичних партій та громадських організацій,
органів місцевого самоврядування, науковців та муніципальної
громадськості проблемі вдосконалення системи влади на регіональному та
місцевому рівнях, ресурсного забезпечення виконання завдань та функцій
місцевого самоврядування. Вирішення цієї проблеми, на нашу думку,
дозволить суттєво покращити якість адміністративних та громадських
послуг, що надаються жителям сіл, селищ та міст, створить умови для
наближення їх рівня до європейських стандартів життя людини.

В той же час говорити про якісь зрушення в цьому напрямі сьогодні ще
передчасно. Насамперед, слід зазначити, що досі немає визначеності щодо
другого етапу конституційної реформи, на якому передбачалося внести такі
зміни до Конституції України, які б визначили нові засади територіальної
організації влади, усунули б її поліцентризм на регіональному рівні.
Більше того, відсутня чітка концепція державної політики у сфері
реформування системи територіальної організації влади, напрями цієї
політики не визначені в офіційних документах Президента України,
Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України.

Така ситуація спонукала до появи кількох проектів концептуальних
документів, розроблених різними експертними групами, в яких пропонуються
різні варіанти реформування системи територіальної організації влади,
що відображають різні політичні та науково-методологічні погляди
стосовно стратегії та тактики проведення реформи, її предмету, етапів
тощо. Багатоманітність поглядів на перспективи подальшої розбудови
конституційної державності та становлення громадянського суспільства
можна лише вітати, адже це дозволить уникнути багатьох помилок у
державотворенні, які були зроблені за роки незалежності України саме
тому, що принципові рішення з питань організації публічної влади
приймалися без проведення належних наукових та громадських експертиз,
вони не отримали необхідного політичного і економічного обґрунтування, а
їх зміст, в значній мірі, визначався компромісом інтересів тих
корпоративних та політичних сил, які намагалися утримати або встановити
контроль над основними інститутами влади та який мав різні вектори
спрямованості в різні періоди становлення Української держави.

Не могли залишитися осторонь цього процесу Асоціація міст України та
громад і Українська партія „Єдність”, для яких представлення та захист
інтересів територіальних громад при розробці важливих державних
документів є одним із пріоритетних статутних завдань. З метою сприяння
розробки державної політики у сфері реформування систем територіальної
організації влади експертами Асоціації та Української партії „Єдність”
був підготовлений проект Концепція децентралізації державного управління
та розвитку місцевого самоврядування.

У проекті Концепції здійснено спробу на основі аналізу практики
державного будівництва в Україні та зарубіжних європейських країнах,
узагальнення досвіду територіальних громад, наукових розробок фахівців у
галузях конституційного, адміністративного та муніципального права,
державного управління сформулювати власне бачення основних напрямів,
пріоритетів та етапів децентралізації державного управління, а також
визначити невідкладні заходи, що слід здійснити для створення
організаційно-правових і матеріально-фінансових передумов розвитку
місцевого самоврядування в Україні.

Основні положення проекту Концепції зводяться до наступного.

По-перше, до завдань реформування системи територіальної організації
влади, децентралізації державного управління віднесено:

формування ефективної системи публічної влади на регіональному та
місцевому рівнях, спроможної забезпечити сталий розвиток територій,
надання адміністративних та громадських послуг населенню на рівні, який
відповідав би європейським стандартам;

запровадження в практику діяльності органів виконавчої влади та органів
місцевого самоврядування, утвердження у свідомості державних та
муніципальних службовців сучасних базових принципів функціонування
інститутів публічної влади, належної правової та політичної культури;

визначення територіальної основи місцевого самоврядування, утворення
дієздатних територіальних громад,

формування механізмів належного ресурсного забезпечення виконання
функцій державного управління та місцевого самоврядування на
регіональному й місцевому рівнях;

створення умов для запровадження в практику територіальних громад
сучасних систем (моделей) муніципального управління та новітніх
технологій муніципального менеджменту;

створення ефективного механізму представництва та захисту прав та
законних інтересів місцевого самоврядування.

По-друге, пріоритетними напрямами децентралізації державного управління
та розвитку місцевого самоврядування визначено:

оптимізацію системи публічної влади на регіональному (область) та
субрегіональному (район) територіальних рівнях управління;

встановлення територіальної основи місцевого самоврядування;

зміцнення матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування;

вдосконалення організації та функціонування системи місцевого
самоврядування;

чіткий розподіл сфери компетенції та повноважень між органами місцевого
самоврядування та органами виконавчої влади, а також органами місцевого
самоврядування різного територіального рівня;

зміцнення правових гарантій місцевого самоврядування, вдосконалення
механізмів захисту прав та інтересів територіальних громад, органів та
посадових осіб місцевого самоврядування.

При цьому, автори проекту Концепції виходять із того, що оптимізація
системи публічної влади на регіональному рівні має бути здійснена на
основі:

ліквідації районних державних адміністрацій та передача їх функцій і
повноважень відповідним районним радам (їх виконавчим комітетам);

зміни статусу обласних державних адміністрацій шляхом:

– передачі їх повноважень у сфері соціально-економічного та культурного
розвитку територій відповідним обласним радам (їх виконавчим комітетам)
згідно з принципом субсидіарності;

– наділення їх виключно контрольно-наглядовими повноваженнями
(повноваженнями у сфері державного контролю) та повноваженнями щодо
координації управлінської діяльності з реалізації функцій виконавчої
влади, що не можуть бути децентралізовані (тобто передані в систему
місцевого самоврядування);

– підпорядкування їх Кабінету Міністрів України та встановлення нового
порядку призначення голів обласних державних адміністрацій – Урядом
України;

– заборони делегування їм повноважень органів місцевого самоврядування
крім випадків запровадження режиму надзвичайного або військового стану;

– встановлення відповідальності голів обласних державних адміністрацій
виключно перед Президентом України та Урядом України, знявши, таким
чином, їх підзвітність і підконтрольність перед обласними радами за
виконання делегованих їм радами повноважень, оскільки можливість такого
делегування має бути виключена;

утворення виконавчих органів обласних, районних рад на базі структурних
підрозділів відповідних місцевих державних адміністрацій;

запровадження адміністративних округів для формування систем місцевих
органів центральних органів виконавчої влади (наприклад, місцевих
органів МВС України, ДПА України, Міністерства освіти та науки України,
СБУ тощо – поліцейські, податкові, освітні округи, округи СБУ тощо). Це
дасть змогу створити умови для утворення місцевих органів виконавчої
влади спеціальної компетенції спільних для декількох
адміністративно-територіальних одиниць (громад, районів чи областей) з
урахуванням чітко визначених критеріїв доступності для населення
адміністративних послуг, що надаються цими органами.

При встановленні територіальної основи місцевого самоврядування –
формуванні адміністративно-територіальних одиниць – «громад», в межах
яких територіальні громади – населення цих
адміністративно-територіальних одиниць – самостійно вирішують всі
питання місцевого значення доцільно врахувати такі вимоги:

рішення про утворення громади та встановлення її адміністративних меж
(меж юрисдикції органів місцевого самоврядування територіальної громади)
приймається Верховною Радою України з урахуванням волевиявлення
населення відповідної території та на підставі встановлених законом
критеріїв самодостатності громади, обумовлених географічними,
демографічними, економічними, національними, історичними чинниками

на території кожної громади мають перебувати об’єкти соціальної та
комунальної інфраструктури, необхідні для виконання передбачених законом
завдань та повноважень місцевого самоврядування щодо надання
передбачених законом адміністративних та громадських послуг населенню;

на території однієї громади (як адміністративно-територіальної одиниці)
не може існувати кілька територіальних громад із самостійним статусом.
Таким чином будуть ліквідовані «територіальні матрьошки», що дісталися
нам в спадок із радянських часів коли в межах території села, селища,
міста існують інші села, селища, міста, населення яких виступає
самостійним суб’єктом права на місцеве самоврядування і, в той же час,
входить до складу іншої територіальної громади. Зокрема, мають втратити
статус самостійних адміністративно-територіальних одиниць такі населені
пункти, які перебувають під юрисдикцією органів місцевого самоврядування
інших однопорядкових адміністративно-територіальних одиниць. Відповідно,
статус самостійного суб’єкта місцевого самоврядування втрачають
територіальні громади цих населених пунктів;

громади повинні межувати між собою – не може бути територій, на які не
поширюється юрисдикція органів місцевого самоврядування громад. Таким
чином запроваджується принцип повсюдності місцевого самоврядування –
воно має здійснюватися на всій території України. Повне або часткове
обмеження права територіальної громади на вирішення питань місцевого
значення в межах окремих територій не може бути пов’язане з їх місією
(наприклад, виконання столичних функцій тощо), а можливе лише у
виключних, чітко передбачених законом, випадках – необхідність захисту
конституційного ладу, екологічна катастрофа, забезпечення оборони країни
тощо (наприклад, Чорнобильська зона);

при визначенні адміністративних меж громади першочергового значення
набуває також принцип територіальної доступності адміністративних та
громадських послуг, що надаються населенню в системі місцевого
самоврядування.

Зміцнення матеріальної і фінансової бази місцевого самоврядування,
формування належного ресурсного забезпечення виконання функцій і
повноважень, що децентралізуються визначаються в проекті Концепції
першочерговим напрямом децентралізації державного управління та розвитку
місцевого самоврядування.

Для вирішення цієї проблеми слід здійснити такі заходи:

1. Внести зміни до законодавства, що регламентує, бюджетну та фіскальну
системи, відносини власності, функціонування комунальних підприємств та
об’єктів житлово-комунального господарства, здійснення муніципальних
запозичень, земельні відносини, систему державного фінансового контролю
тощо. Такі зміни, в першу чергу, мають бути спрямовані на:

1) врегулювання питань, пов’язаних з правовим режимом комунальної
власності, зокрема:

а) завершення процесу розмежування об’єктів права державної та
комунальної власності протягом 2-3 наступних років;

б) встановлення нових правових засад розмежування земель державної та
комунальної власності, що безпосередньо пов’язано з формуванням
територіальної основи місцевого самоврядування, утворенням нової
адміністративно-територіальної одиниці – громади;

в) запровадження інституту права власності територіальних колективів
районів, областей та передача у власність цим колективам об’єктів
сумісної спільної власності територіальних громад районів, областей;

г) встановлення переліку об’єктів виключного права власності
територіальних громад;

д) визначення статусу комунальних підприємств та комунальних установ, а
також статусу підприємств та установ, що знаходяться у власності
територіальних колективів областей та районів;

2) реформування бюджетної системи, зокрема:

а) збільшення питомої ваги місцевих бюджетів у Зведеному бюджеті України
до рівня не менше 50%;

б) надання районним та обласним бюджетам статусу бюджетів місцевого
самоврядування та переведення їх на власну податкову базу;

в) збільшення кількості місцевих бюджетів, які мають прямі бюджетні
відносини з Міністерством фінансів України до 2000-2500, що
безпосередньо пов’язано з формуванням самодостатніх територіальних
громад;

г) створення прозорої системи взаємовідносин між територіями-донорами і
територіями-реципієнтами з Державним бюджетом України. Запровадження
нової прозорої системи трансфертів з Державного бюджету України до
окремих місцевих бюджетів, зокрема, субвенцій територіям, що мають
статус депресивних, територіям, що постраждали внаслідок катастрофи на
Чорнобильській АЕС, інвестиційних субвенцій тощо;

д) підвищення ролі місцевих податків і зборів у формуванні доходної
частини місцевих бюджетів, довівши їх частку до 30-40%, шляхом:

запровадження місцевого податку з продаж, встановивши його у розмірі 2%.
При цьому компенсація втрат підприємствам від запровадження цього виду
податків має буди здійснена за рахунок зменшення податку на додану
вартість з 20% до 17%;

запровадження комбінованого податку на землю і нерухомість.

При цьому слід прискорити прийняття Закону України «Про місцеві податки
і збори», передбачивши в ньому нові, зазначені вище, види та нові
нормативи місцевих податків і зборів.

е) зміна нормативів відрахувань від прибуткового податку з громадян до
бюджетів місцевого самоврядування, встановивши їх для всіх бюджетів
громад на рівні 80% від загального обсягу прибуткового податку з
громадян, що справляються на території громади; включення у перелік
доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягів
міжбюджетних трансфертів, відрахувань від податку на прибуток
підприємств (крім податку на прибуток підприємств комунальної власності)
у розмірі не менше 10%;

ж) відміна пільг по всіх податках, що зараховуються до місцевих
бюджетів;

з) врахування визначених законодавством соціальних стандартів при
обрахунку нормативів бюджетної забезпеченості. При цьому, норматив не
може бути нижче рівня, який необхідний для забезпечення загальних
стандартів, обрахованих на базі бюджетів адміністративно-територіальних
одиниць, взятих як базові (модельні). У випадку, якщо розрахункові
видатки перевищують можливості ресурсного забезпечення, щорічно, при
затвердженні Державного бюджету України, має визначатися перелік
нормативних актів, дія яких у наступному бюджетному періоді
призупиняється або обмежується;

???????B?і) врахування при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів
для громад у формулі розрахунку даних за повні звітні роки, скориговані
на зміну ефективної ставки;

ї) зміна структури бюджетів громад, довівши частку другого кошика
доходів цих бюджетів до рівня 30-40%;

к) виділення субвенцій на соціально-економічний розвиток всім місцевим
бюджетам пропорційно до кількості наявного населення;

л) запровадження механізму зацікавленості органів місцевого
самоврядування у збільшенні надходжень доходів до Державного бюджету
України на відповідних територіях шляхом зарахування 50% понадпланових
доходів до цього бюджету на збільшення доходної бази відповідних
місцевих бюджетів;

м) запровадження програмно-цільового методу формування та виконання
місцевих бюджетів, а також практики п’ятирічного фінансового планування
на місцевому та регіональному рівнях;

н) запровадити казначейське обслуговування місцевих бюджетів виключно на
добровільній основі (на підставі рішення відповідної місцевої ради).

2. Реформувати системи менеджменту на комунальних підприємствах та
підприємствах, що перебувають у власності територіальних колективів
областей та районів, створити організаційно-правові передумови
запровадження сучасних технологій управління такими підприємствами, які
б передбачали можливість створення відповідних господарських товариств,
а також залучення до їх менеджменту представників ділової еліти та
висококваліфікованих фахівців.

3. Більш широко практикувати розробку та реалізацію спільних
інвестиційних програм за участю органів місцевого самоврядування,
центральних органів виконавчої влади, а також суб’єктів підприємницької
діяльності та з використанням відповідних кредитних ресурсів.

4. Розширити доступ органів місцевого самоврядування на ринок внутрішніх
та зовнішніх запозичень.

5. Розширити практику надання грантів з Державного бюджету України для
реалізації кращих проектів місцевого і регіонального розвитку.

6. Створити умови для розвитку фінансово-кредитних установ, що
перебувають у власності органів місцевого самоврядування різних рівнів,
зокрема:

– для створення комунальних банків, які б забезпечили обслуговування
місцевих бюджетів, а також рахунки підприємств та установ, що
перебувають у комунальній власності територіальних громад та у власності
територіальних колективів областей і районів.

– для розвитку іпотечного кредитування, широкого залучення громадян до
такої системи кредитування і розв’язання на цій основі житлової проблеми
в містах та інших населених пунктах України;

– для розвитку земельної іпотеки і сприяння розв’язанню на цій основі
аграрних проблем та соціально-економічних проблем сільських
територіальних громад.

– для створення іпотечних банків та ощадно-будівельних асоціацій і кас з
метою залучення до іпотечного кредитування широких верств населення.

7. Запровадити лікарняні каси та інші форми позабюджетного фінансування
охорони здоров’я на рівні громади, що дозволить значно підвищити якість
медичних послуг, зміцнити матеріальну бази закладів охорони здоров’я, що
перебувають у комунальній власності та власності територіальних
колективів областей і районів.

8. Запровадити спеціальні органи державного фінансового контролю за
діяльністю органів місцевого самоврядування – регіональні рахункові
палати в системі виконавчої влади.

Вдосконалення організації та функціонування системи місцевого
самоврядування має передбачити:

законодавче визначення статусу територіальної громади, її внутрішньої
організації, підвищення самостійності територіальної громади щодо
розподілу самоврядних повноважень в системі місцевого самоврядування;

зміну статусу і порядку формування обласних та районних рад. Так, вони
мають набути конституційного статусу як представницькі органи місцевого
самоврядування районного, обласного територіального колективу
(співтовариства) і обиратися населенням району, області на основі
рівного виборчого права громадян;

вдосконалення організації та порядку проведення місцевих виборів;

запровадження нової моделі місцевого самоврядування в громаді (схеми
муніципального управління), зокрема:

– представницьким органом громади є рада громади чисельний склад якої не
перевищує: 15 депутатів – у громадах з населенням до 5000 осіб, 25
депутатів – у громадах з населенням до 50000 осіб, 35 депутатів – у
громадах з населенням 500000 осіб і 50 депутатів – у громадах з
населенням більше 500000 осіб;

– вищою посадовою особою в системі місцевого самоврядування громади є
голова громади, який обирається членами територіальної громади і виконує
три функції – представляє громаду у відносинах з іншими громадами,
органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями;
головує на засіданнях ради громади; координує діяльність виконавчих
органів громади;

зміни порядку формування та складу виконавчого комітету ради громади –
він самоорганізується у складі керівника виконавчого комітету (за одним
з варіантів – голова громади), його заступників, сільських, селищних
міських голів – сіл, селищ та міст, що перебувають в громаді (у разі їх
обрання) і керуючого справами виконавчого комітету. Виконавчий комітет
громади є органом загальної компетенції, він спрямовує діяльність всіх
інших виконавчих органів ради громади. При цьому доцільно надати
можливість територіальним громадам самостійно обирати одну із
запропонованих нижче організаційних схем муніципального управління,
закріпивши її в статуті територіальної громади:

а) функції керівника виконавчого комітету виконує голова громади, який
одноосібно призначає керівників інших виконавчих органів громади та
керуючого справами виконавчого комітету (схема «сильний мер»);

б) керівник виконавчого комітету призначається на посаду радою громади
за поданням голови громади, керівники інших виконавчих органів громади
призначаються на посади радою громади за поданням керівника виконавчого
комітету (схема «сильна рада»);

в) керівник виконавчого комітету призначається на посаду головою громади
і він одноосібно призначає керівників інших виконавчих органів громади;

наближення надання адміністративних та громадських послуг до їх
споживачів у населених пунктах, які розташовані на території громади для
чого:

а) у кожному селі, селищі, місті зберігається посада сільського,
селищного, міського голови, який обирається на прямих виборах жителями
відповідного села, селища, міста, входить до складу виконавчого комітету
громади, очолює орган самоорганізації населення села, селища, міста і є
відповідальним за виконання самоврядних повноважень ради громади,
делегованих на рівень села, селища, міста;

б) утворюється орган самоорганізації населення, якому рада громади може
делегувати частину своїх повноважень, виконання яких пов’язане з
наданням адміністративних та громадських послуг жителям відповідного
села, селища, міста. Орган самоорганізації населення обирається на
зборах (конференції) громадян за місцем проживання у порядку,
передбаченому законом та статутом територіальної громад;

законодавчого визначення місця та ролі територіальної громади в системі
місцевого самоврядування, переліку її виключних повноважень, активного
запровадження в муніципальну практику форм прямої демократії,
безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування,
підвищення ролі органів самоорганізації населення у вирішенні питань,
пов’язаних з наданням громадських послуг населенню;

створення в системі місцевого самоврядування спеціальних правоохоронних
формувань – муніципальної міліції, основним завданням якої має стати
виконання рішень органів місцевого самоврядування та повноважень
місцевого самоврядування у галузі забезпечення законності, правопорядку,
охорони прав і законних інтересів громадян;

Розподіл сфери компетенції та повноважень між органами місцевого
самоврядування та органами виконавчої влади, а також органами місцевого
самоврядування різного територіального рівня має бути здійснений на
основі:

законодавчого розмежування понять “повноваження виконавчої влади (органу
виконавчої влади)”, “повноваження місцевого самоврядування”. При цьому
до повноважень виконавчої влади мають бути віднесені повноваження,
наслідки виконання яких (у першу чергу – правові, організаційні та
соціально-економічні) пов’язані з інтересами народу України в цілому, в
той час, як наслідки виконання повноважень місцевого самоврядування
спрямовані на безпосереднє забезпечення життєдіяльності територіальної
громади та пов’язані з наданням адміністративних і громадських послуг її
членам;

неухильного дотримання принципів децентралізації державного управління
та субсидіарності, що передбачає формування компетенції місцевих органів
виконавчої влади та місцевого самоврядування знизу догори, тобто,
починаючи з низового рівня (громада) – до відання територіальної громади
слід віднести всі публічні справи, які спроможна вирішувати
територіальна громада та її органи. Відповідно, до компетенції органів
місцевого самоврядування більш високого територіального рівня (район,
область) мають бути віднесені лише ті питання, які зачіпають інтереси
населення району, області в цілому або не можуть бути вирішені на
низовому рівні, а до компетенції місцевих органів виконавчої влади
(обласних державних адміністрацій, місцевих органів міністерств та інших
центральних органів виконавчої влади) включаються питання, що вимагають
централізованого керівництва, виходять за межі ресурсних можливостей
територіальних громад та органів місцевого самоврядування або не
відповідають завданням та функціям місцевого самоврядування. Зокрема,
до відання місцевих органів виконавчої влади доцільно віднести функції
щодо контролю та нагляду за додержанням Конституції і законів України,
прав і свобод громадян, управління об’єктами державної власності,
координації виконання повноважень виконавчої влади, що не можуть бути
децентралізовані – передані до компетенції місцевого самоврядування. При
цьому суттєво має бути змінене співвідношення “самоврядних” і
“делегованих” повноважень місцевого самоврядування на користь перших, що
сприятиме зміцненню правової та організаційної самостійності місцевого
самоврядування. Це можна було б зробити шляхом вилучення значної
частини «делегованих» повноважень з компетенції місцевих органів
виконавчої влади (з відповідним організаційним і ресурсним
забезпеченням) та передачі їх до компетенції місцевого самоврядування;

організації фінансового, матеріального та іншого ресурсного забезпечення
виконання органами місцевого самоврядування делегованих їм окремих
повноважень органів виконавчої влади (тобто повноважень, що
зберігатимуть статус «делегованих»). При цьому, слід законодавчо
визначити принципи, умови та порядок делегування окремих повноважень
органів виконавчої влади, форми контролю за виконанням делегованих
повноважень, а також відповідальність органів виконавчої влади та
органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб відповідно – як за
відсутність ресурсного забезпечення делегованих повноважень, так і за
невиконання або неналежне їх виконання. Для кожного територіального
рівня влади законом має бути встановлено перелік повноважень, які не
можуть бути вилучені, передані або делеговані до іншого рівня.

Зміцнення правових гарантій місцевого самоврядування, вдосконалення
механізмів захисту прав та інтересів територіальних громад, органів та
посадових осіб місцевого самоврядування шляхом:

законодавчого визначення процедури судового захисту прав та законних
інтересів місцевого самоврядування, зокрема, порядку оскарження рішень
органів виконавчої влади, що зачіпають інтереси територіальних громад,
органів та посадових осіб місцевого самоврядування;

чіткого законодавчого встановлення підстав та процедури ініціювання
дострокового припинення повноважень органів та посадових осіб місцевого
самоврядування;

розробки та запровадження постійно діючих механізмів громадського
контролю в системі місцевого самоврядування. Зокрема, слід поширювати
такі форми громадського контролю, що вже пройшли апробацію в багатьох
територіальних громадах України. Наприклад:

– громадські слухання (обговорення);

– громадські експертизи проектів рішень органів місцевого
самоврядування;

– звітування органів та посадових осіб місцевого самоврядування перед
громадськістю;

– утворення дорадчих громадських інституцій при органах місцевого
самоврядування;

встановлення таких процедур перевірок органів місцевого самоврядування
з боку державних контролюючих інституцій, які б, по-перше, виключали
можливість використання контрольних перевірок для тиску на органи і
посадових осіб місцевого самоврядування в політичних чи корпоративних
інтересах, по-друге, не призводили б до дезорганізації діяльності
органів та посадових осіб місцевого самоврядування, припинення виконання
ними самоврядних повноважень.

Можна було б запропонувати до розгляду два варіанти формування
самодостатніх територіальних громад і, відповідно, громад як
адміністративно-територіальних одиниць: „знизу” та „зверху”. Перший
варіант передбачає, що законодавчо визнаються громадами такі населені
пункти з прилеглою територією, чисельність населення яких перевищує 5
тис. жителів. Для них запроваджується повноцінне місцеве самоврядування
(статус самостійних суб’єктів місцевого самоврядування, повний обсяг
самоврядних повноважень, встановлення прямих зв’язків бюджету місцевого
самоврядування з Державним бюджетом тощо). Для територіальних громад,
чисельність яких становить менше 5 тис. чоловік запроваджується
„обмежене місцеве самоврядування” (встановлюється зменшений перелік
самоврядних повноважень, зменшується податкова база, передбачаються
певні особливості організації системи місцевого самоврядування,
наприклад, відсутність виконавчого комітету сільської, селищної ради
тощо). В той же час, відкриваються можливості об’єднання невеликих
територіальних громад з іншими територіальними громадами протягом
наступних трьох – чотирьох років після прийняття відповідного закону.
Об’єднання відбувається шляхом проведення референдумів в тих
територіальних громадах, які об’єднуються, з подальшим затвердженням
таких рішень Верховною Радою України, що, в свою чергу, є передумовою
для прийняття рішення про утворення відповідної
адміністративно-територіальної одиниці.

Другий варіант може бути реалізований шляхом районування території
Української держави. При цьому, з урахуванням наявності урбаністичних
центрів, в межах сільського району може бути створено дві-три сільські
(селищні, міські – міст районного значення) громади (тобто, громадами
фактично стають райони, які існували до 1956 року). Адміністративні межі
міських громад – міст обласного значення – мають співпадати з
просторовими межами юрисдикції органів місцевого самоврядування
відповідного міста. При цьому кількість громад не буде перевищувати
1500-2000, що дозволить значно спростити процедуру формування бюджетів
місцевого самоврядування та міжбюджетні відносини.

З переходом до пропорційної системи на місцевих виборах доцільно
розглянути питання про обрання голови громади відповідною радою.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020