Напрями удосконалення управління комунальною власністю в сфері охорони
здоров‘я
Сучасний етап розвитку української держави та громадянського суспільства
потребує принципово нової якості публічної влади: наповнення місцевого
самоврядування реальним змістом, ефективного правового регулювання
організації діяльності територіальних громад та органів місцевого
самоврядування [4]. Особливої актуальності ці проблеми набувають при
запровадженні реформ у системі надання медичної допомоги територіальній
громаді. В останні роки у системах охорони здоров’я фактично всіх
індустріалізованих країн на регіональному рівні дедалі більш активно
застосовуються моделі регулювання, що базуються на стратегіях
автономізації закладів охорони здоров‘я, пов’язаних з формуванням так
званих планових регульованих ринків, у поєднанні з моделями
децентралізації та обов’язкового саморегулювання, які доповнюються
основними елементами акредитації, ліцензування та міжгалузевого
співробітництва. Саме такий підхід в даний час вважається найбільш
прогресивним і саме на нього орієнтовано сучасні реформи систем охорони
здоров’я абсолютної більшості принаймні європейських країн [6].
Серед науковців тривають дискусії стосовно доцільності зміни
господарського статусу публічних закладів охорони здоров’я [5, 7]. Огляд
аналітичних джерел свідчить, що державне регулювання цього процесу
розглядається як взаємодія саморегуляційних можливостей
децентралізованих органів управління галуззю із зовнішнім державним
управлінням, яке забезпечується моніторингом та оцінюванням діяльності
закладів охорони здоров’я заради досягнення основної мети – всебічного
задоволення потреб кожної людини в якісній та доступній медичній
допомозі.
Відсутність двох ключових елементів – автономності (тобто
адміністративної та фінансової самостійності) закладів охорони здоров’я
та механізму державних контрактних закупівель медичних послуг –
відрізняють наявну в Україні модель організації медичного обслуговування
населення від заснованих на фінансуванні за рахунок загальних податків
моделей низки європейських країн. Це є перешкодою для формування в
Україні такого важливого для підвищення якості медичної допомоги фактору
як конкуренція між постачальниками медичних послуг.
Зважаючи на фактичну заборону приватизації державних і комунальних
закладів охорони здоров’я, встановлену статтею 49 Конституції України,
підвищення рівня адміністративної та фінансової автономії таких закладів
має відбуватися без зміни їх форми власності, в рамках публічного
сектору. При цьому, враховуючи особливості національного господарського
законодавства [1, 2, 3], на даному етапі найбільш доцільною моделлю
автономізації державних і комунальних закладів охорони здоров’я в
Україні можна вважати модель, яка передбачає реорганізацію цих закладів
шляхом їх перетворення з бюджетних установ на казенні та комунальні
некомерційні підприємства із закріпленням за ними статусу неприбуткових
організацій. Розроблено алгоритм управлінської діяльності щодо
запровадження такої реорганізації на прикладі сільського району.
Доведено, що саме такі зміни дозволять започаткувати перехід від
командно-адміністративної моделі фінансування та управління в секторі
охорони здоров’я до контрактної моделі, що передбачає:
розділення функцій платника та постачальника медичних послуг;
?????i?використання економічно вмотивованих до забезпечення якості й
ефективності автономних постачальників медичних послуг;
запровадження державних закупівель медичних послуг, що входять до пакету
державних гарантій забезпечення населення безоплатною медичною
допомогою.
Саме така модель перетворень може дозволити уникнути ризику потенційного
конфлікту між бажанням підприємства отримувати максимально можливий
прибуток і необхідністю виконання покладеної на державні та комунальні
медичні заклади суспільно корисної функції, що полягає в забезпеченні
населення безоплатною медичною допомогою, яка має надаватися в рамках
встановлених державою гарантій за процедурою державних закупівель
медичних послуг на договірній основі.
Таким чином, автономізація державних і комунальних закладів охорони
здоров’я в Україні шляхом їх перетворення з бюджетних установ на казенні
та комунальні некомерційні підприємства може бути започаткована за
наявних правових умов. Такі підприємства реально матимуть значно більший
ступінь самостійності в порівнянні з діючими бюджетними медичними
установами в:
плануванні та організації власної господарської діяльності, спрямованої
на забезпечення виробництва медичних послуг, перерозподілі коштів за
різними напрямами витрат;
управлінні людськими ресурсами (планування кількості, набір персоналу,
вдосконалення методів оплати праці персоналу, його мотивація до
кар’єрного росту та професійного розвитку);
управлінні матеріально-технічними ресурсами та відповідними інвестиціями
(кількість ліжок та інтенсивність їх використання, використання
обладнання і приміщень тощо);
визначенні показників ефективності та продуктивності діяльності і
застосування їх при плануванні подальшої роботи і оплати праці
персоналу.
Використання цих підходів є доцільним на регіональному рівні незалежно
від характеру подальшого політичного рішення щодо запровадження
соціального медичного страхування.
Література
Закон України ‘‘Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні
кошти‘‘ (із змінами за станом на 20.01.2005 р.) //
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.
Закон України „Про внесення змін до Бюджетного кодексу України” (№
2350-IV від 13 січня 2005 р.) //
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
Закон України „Про міжбюджетні відносини між районним бюджетом та
бюджетами територіальних громад сіл, селищ та їх об’єднань” // Відомості
Верховної Ради України.- 2004.- № 52.- Ст. 561.
Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” (із змінами за
станом на 25.03.2005 р.) //
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
Білинська М. Кваліметричне забезпечення системи управління якістю
підготовки фахівця охорони здоров’я // Актуальні проблеми державного
управління: Зб. наук. пр. НАДУ. – К.: Вид-во НАДУ, 2004. – Вип. 1(10). –
С. 57-63.
Лехан В., Рудый В., Нолт Е. Системы здравоохранения в переходном
периоде: Украина. / Копенгаген, Европейское региональное бюро ВОЗ от
имени Европейской Обсерватории по системам и политике здравоохранения.-
Копенгаген. – 2004.- 144 с.
Рудий В. М.. Законодавче забезпечення реформи системи охорони здоров’я в
Україні. – К.: Сфера, 2005. – 272 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
