.

Місцеве самоврядування в Португалії

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
73 2685
Скачать документ

РЕФЕРАТ на тему: «Місцеве самоврядування в Португалії»

Зміст

Вступ

1.Історія становлення місцевого самоврядування в Португалії

2.Організація місцевого самоврядування в Португалії

3.Порівняльний аналіз місцеве самоврядування Португалії та України

Висновок

Список використаної літератури

Літературні посилання

Вступ

Світовий досвід більшості зарубіжних країн переконує, що
управління місцевими справами, як правило, здійснюється як через
призначені з центру органи державної адміністрації на місцях, так і
через представницькі органи, які обираються населенням відповідних
адміністративно-територіальних одиниць. Такі представницькі органи часто
іменуються органами місцевого самоврядування або муніципального
управління.

Поєднання державного управління на місцях із місцевим
самоврядуванням зумовлюється комплексом причин політичного, економічного
та юридичного порядку.

По-перше, тенденції децентралізації, уособленої органами місцевого
самоврядування, природно протистоїть тенденція централізму, що створює
механізм узгодження місцевих інтересів із загальнодержавними.

По-друге, можливості формування місцевого бюджету за рахунок місцевих
податків і зборів досить обмежені (підвищення податків може викликати
незадоволення виборців), і його засобів часто-густо не вистачає для
виконання завдань і функцій місцевого самоврядування. Звідси випливає
необхідність централізованих асигнувань на потреби місцевого
самоврядування. А це, зумовлює контроль центральної влади за
муніципальними органами у даній сфері.

По-третє, природним уявляється обмеження самостійності муніципалітетів у
галузях, які мають загальнодержавні значення, що пов’язано з
необхідністю забезпечити однакові високі стандарти управління.

Нарешті, по-четверте, законодавче регулювання місцевого самоврядування,
що включає регламентацію компетенції та основ порядку діяльності
місцевих органів, породжує потребу адміністративного контролю за
законністю актів місцевого самоврядування HYPERLINK
“http://www.lection.com.ua/pravo/kpzk/teoretichni-ta-konstitutsiyni-zasa
di-organizatsiyi-mistsevogo-upravlinnya-ta-samovryaduvannya-konstitutsiy
ne-pravo-zarubizhnih-krayin” \l “_ftn3” [2] .

Історія становлення місцевого самоврядування

У західноєвропейських країнах спостерігається постійне зіткнення
інтересів з приводу того, в якому напрямку піде розвиток ЄС, його
базових цінностей та балансі влади всередині нього. Від вирішення цих та
інших питань залежить майбутнє місцевого самоврядування та місцевих
спільнот у кожному з європейських держав.

Аналіз інтеграційних процесів на європейському континенті дає підставу
фахівцям стверджувати, що XXI століття буде століттям регіоналізму,
демократизації та децентралізації. Подальша децентралізація влади в
державах, які побудовані по моделі національної державності – нагальна
необхідність, спосіб виживання цієї моделі. Одним з критеріїв
децентралізації будь-якої політичної системи є інститут місцевого
самоврядування, суб’єктом якого виступає недержавний орган влади та
управління, яким є муніципалітет. Хоча кожній державі притаманний
інститут місцевого самоврядування, що нараховує досвід століть, однак
кінець XX – початок XXI століть ознаменувалися кардинальної реформою
майже у всіх країнах в даній області,[3] в тому числі і в Португалії.
Основна проблема при здійсненні реформ місцевого самоврядування полягає
не в тому, щоб зробити вибір між централізацією (одним з головних
елементів якої є місцеве самоврядування) і децентралізацією, а в тому,
щоб встановити оптимальний баланс між ними, максимально адекватний,
відповідний умов тієї чи іншої країни.[4]Зближення правових систем в
рамках Європейського співтовариства дозволяє деяким вченим зробити
висновок про формування європейської системи місцевого самоврядування і
місцевого управління[5]. У такій системі панують внутрішньо системні
нормативні акти, які видаються відповідними організаціями. Так, в Європі
інтегруючу роль відіграє Європейська хартія про місцеве самоврядування,
прийнята Радою Європи 15 жовтня 1985 р. і відкрита для ратифікації
членами Ради Європи[6]. Португалія була в числі перших країн, які
підписали Хартію, яка служить одним з основних джерел муніципального
права всіх європейських держав і містить в собі європейські стандарти
розвитку місцевого самоврядування.

Хартія в досить гнучкою і сприяє застосуванню формі встановлює
базові принципи, що лежать в основі демократичної системи місцевого
самоврядування. Дані принципи повинні виступати в ролі відомого
стандарту для всіх плюралістичних демократій Європи, однак створення
Об’єднаної Європи вимагає певної адаптації цих принципів до специфічних
умов Євросоюзу, приведення законів ЄС у відповідність з основними
положеннями Хартії.

В основу Європейської хартії місцевого самоврядування покладено
класичний принцип субсидіарності, який розроблявся в європейській
соціальній філософії з середини XIX століття. Суть “субсидіарної”
філософії полягає в тому, що політична влада може втручатися в суспільні
справи тільки в строго обмежених випадках, коли суспільство саме не
справляється з поставленими завданнями управління. Тим самим органи
вищого рівня влади зобов’язані допомагати органам нижчого рівня
виконувати свої завдання. У самій Хартії поняття субсидіарності
сформульовано таким чином: “Здійснення державних повноважень, як
правило, здійснюються переважно тими властями, які мають близькі до
громадян”.

У частині першій Хартії розкривається поняття місцевого
самоврядування, визначаються сфери його компетенції, гарантії і механізм
правового захисту місцевого самоврядування, способи контролю за його
діяльністю і джерела фінансування. У частині другій Хартії
встановлюються зобов’язання держав, її підписали. У частині третій
Хартії роз’яснюються деякі питання її підписання, ратифікації та
набрання чинності.

Регулюючу роль у розвитку європейських стандартів місцевого
самоврядування грають також Європейська декларація прав міст, прийнята
постійної конференцією місцевих і регіональних органів влади Європи в
1992 р., і Європейська хартія міст, прийнята на виконання положення
Європейської декларації прав міст і додає їм нормативний зміст. У
Європейській хартії міст констатується, що в даний час місто все більше
ототожнюється з поняттям муніципалітету як автономної адміністративної
одиниці, утвореної спільнотою мешканців з певними інтересами, як
населеного центру з організованим будівництвом, комунальним
обслуговуванням і своєю власною адміністрацією.

Сучасні конституції європейських держав регламентують організацію
місцевого самоврядування в різному обсязі. Дана обставина залежить від
форми політико-територіального устрою тієї чи іншої держави.

Так, у Португалії, згідно з Конституцією 1976 р., виборні органи
місцевого самоврядування створюються на рівні парафій, муніципій і
адміністративних областей. У парафіях і муніципіях вже давно
функціонують формуються на демократичних засадах органи місцевого
самоврядування, адміністративні ж області до цих пір не створені.
Замість них Португалія, як сказано в Конституції, тимчасово, до
утворення адміністративних областей поділена на округи. В округах
управління здійснюється призначається урядом країни цивільним
губернатором, і разом з тим діє асамблея, сформована з представників
асамблей муніципій. На окружному рівні є лише елементи місцевого
самоврядування громадян, які проживають на відповідних територіях, проте
повною мірою принцип самоврядування на рівні округів не реалізується[7].

Істотна зміна, що відбулася в Португалії та деяких інших
європейських країнах наприкінці XX ст., – Формування третього рівня
територіальної організації. У деяких державах три рівневий
адміністративно-територіальний поділ є традиційним, але в більшості
випадків створення нових великих територіальних одиниць пов’язано з
новими чинниками. По-перше, старі адміністративно-територіальні одиниці
виявилися дуже маленькими для ефективного економічного планування, яке
стає важливим аспектом діяльності держави з 1950-х рр.. майже у всіх
країнах. По-друге, в результаті децентралізації влади створені раніше
штучні територіальні одиниці (департаменти, райони, провінції) отримали
право на самоврядування.

У цих умовах держава часто прагне створити більші територіальні
утворення для контролю над самоврядними територіями та координації їх
діяльності. Нарешті, у країнах Західної Європи створення регіонального
рівня територіальної організації стимульовано втручанням наднаціональних
органів Європейського союзу (і, раніше, Європейського співтовариства).
Багато європейських програми в обов’язковому порядку передбачають
наявність регіонів, що відповідають певним географічним характеристикам.
В результаті з’являються нові або воскрешаються старі територіальні
одиниці: регіони в Португалії, Франції, Італії, а також периферії в
Греції й управлінські округу в землях ФРН.

Територіальна основа місцевого управління розвивається не тільки нагору
(у бік створення більш великих територіальних одиниць), але і вниз, у
бік формування більш дрібних. По-перше, це пов’язано з вирішенням
проблеми окремих поселень: реформи щодо укрупнення муніципальних
утворень привели до того, що в більшості західних країн, в першу чергу в
Португалії, кілька невеликих поселень може входити до складу одного
муніципального освіти. У цьому випадку виникає проблема з
представленістю інтересів жителів окремих сіл і селищ; крім того, багато
питань доцільніше вирішувати саме на рівні окремих сіл і селищ.
По-друге, за останні тридцять років посилилася тенденція до
демократизації і децентралізації місцевого управління не тільки в
Португалії, а й у всій Європі. Справа в тому, що класичні місцеві органи
давно вже не є органами самоврядування населення в буквальному сенсі:
часто міська чи окружна адміністрація нітрохи не ближче до населення,
ніж державна. Звідси необхідність розвивати реальне самоврядування на
рівні окремих селищ, міських кварталів і т.д. Тому в багатьох країнах
формуються органи громадського самоврядування, без власних повноважень і
бюджетів, на мікрорівні, всередині муніципальних утворень (наприклад,
парафії у Великобританії, сільради в німецьких землях).

Термін повноважень депутатського корпусу органів місцевого
самоврядування Португалії (а також Іспанії, Великобританії, Данії,
Голландії і деяких земель ФРН) – 4 роки. Наприклад, у ряді кантонів
Швейцарії він становить 3 – 4 роки, в Швеції, Норвегії, Ірландії,
Туреччини, Італії, на Кіпрі – 5 років, в деяких землях ФРН, Австрії – 5
– 6 років, у Бельгії, Франції, Люксембурзі – 6 років.

Чисельний склад органів місцевого самоврядування Португалії різний: як
правило, від кількох депутатів до декількох десятків. У муніципальні
ради столиць держав, як правило, обирається більш ста радників. Виборні
муніципальні ради юридично очолюють муніципальний апарат управління,
який здійснює оперативну роботу по керівництву всією діяльністю
муніципалітету.

Як відомо, в країнах, що входять в ЄС, спостерігається велика
різноманітність типів органів місцевого самоврядування – від невеликих,
які об’єднують окремі населені пункти, до надвеликих міст, які включають
в себе і місцевий, і регіональний рівень управління. Між країнами є
істотні відмінності в повноваженнях між центром і місцями, між різними
рівнями місцевого і регіонального управління. Однак при всіх
відмінностях існують спільні інтереси і проблеми, які створюють
необхідність органам місцевого самоврядування Об’єднаної Європи
концентрувати свої зусилля, координувати свою діяльність, встановлювати
більш тісне співробітництво один з одним.

Міжнародні організації інститутів місцевого самоврядування
виступили ініціаторами створення відповідних дорадчих органів, серед
яких найбільш впливовим довгий час була Постійна конференція місцевих і
регіональних влад Європи, що працює з 1959 року і об’єднала 27
європейських країн, підтримуючи в той же час тісні зв’язки з
Європейською комісією і Європарламентом.

Необхідно окремо сказати про Європейський комітет регіонів, який
був заснований відповідно до Маастрихтського договору виключно для
вироблення рекомендацій Європейської комісії з впровадження
законодавства регіонів у законодавство Союзу.

Зазначимо, що формальне визнання субсидіарних принципів
Маастрихтського договору підтвердило політичну тенденцію в напрямку
відходу від централізації влади на всьому континенті. При цьому поява
можливостей захисту регіональних інтересів поза рамками національної
держави значно посилило позиції націоналістичних рухів. Наприклад, в
якості одного зі своїх гасел шотландська національна партія оголосила:
“Шотландія – незалежна держава в рамках Європи”. Слід зазначити, що
загальноєвропейська тенденція “розмивання” суверенітету держав-націй за
рахунок передачі його частини наднаціональним і регіональним інститутам,
на наш погляд, зіграла чималу роль у змінах, які мають місце сьогодні в
європейських державах[8].

Активно займаючись проблемами місцевого самоврядування, Рада Європи
створила особливий орган, що займається виключно розвитком місцевого
самоврядування в європейських державах. Важливу роль у тому, щоб
прийняті документи втілювалися в життя, грає Конгрес місцевих і
регіональних влад Європи. Цей консультативний орган, створений в 1994
році, замінив Постійну конференцію місцевих та регіональних влад Європи.
У ньому представлені місцеві та регіональні органи держав-членів Ради
Європи, Португалія була однією з перших країн-учасниць Конгресу і в
даний час грає активну роль в роботі Конгресу.

У той час як Рада Європи розглядає основні завдання в цілому,
Конгрес місцевих і регіональних влад займається лише одним напрямом –
правом на місцеве самоврядування. Його головною метою є забезпечення
участі місцевих та регіональних влад в процесі об’єднання Європи і
роботу Ради Європи. До пріоритетних завдань Конгресу ставиться сприяння
розвитку демократії на регіональному та місцевому рівнях, зміцнення
міжрегіонального співробітництва, допомога новим демократичним державам
у формуванні ефективних адміністративних структур на місцях.

У рамках Європейського парламенту досить активно діє Група місцевих і
регіональних парламентаріїв – членів Європарламенту, тісно співпрацюють
з місцевими та регіональними властями з проблем міст, безробіття і т.п.,
куди входять і португальські представники.

Встановлення партнерських відносин між Європейською комісією та
місцевими властями сприяє Консультативна рада місцевих і регіональних
влад, створений в 1988 р. Консультативна рада є офіційним дорадчим
органом при Європейській комісії, що діє під безпосереднім керівництвом
Генерального директора з регіональної політики.

Підвищена увага органів місцевого самоврядування Португалії до
Європейського союзу пояснюється не тільки зацікавленістю в отриманні
додаткового фінансування або необхідності надання впливу на розробку
законів ЄС. Місцева влада Португалії все більше починають бачити в
загальноєвропейських інститутах певного гаранта своїх прав, більше того
– противага можливому сваволі з боку національного уряду. Останнє
пояснює прагнення прихильників демократичного процесу на місцевому рівні
надати Європарламенту більш суттєві законодавчі функції, оскільки в
цьому випадку він зможе виступати в ролі природного каналу впливу
місцевих громад на формування європейської політики. Лише завдяки
активній і добре збалансованої політики органи місцевого самоврядування
як Португалії, так і західноєвропейських держав зможуть зайняти належне
місце, будучи невід’ємною складовою частиною системи управління
майбутньої європейської федерації.

Деякі дослідники муніципальних інститутів вважають, що “в сучасних
умовах великого значення набуває якість діючої нормативної бази
місцевого самоврядування, її здатність служити надійною основою складних
процесів, що відбуваються в правовому регулюванні місцевого
самоврядування і характерних для сучасного етапу його розвитку”[9].
Якість правового регулювання муніципальної-правових відносин
забезпечують, з одного боку, міжнародні акти про місцеве самоврядування,
з іншого – такого роду суспільні відносини регулюється конституціями, а
також іншими нормативно-правовими актами, які видаються центральними
законодавчими органами. У будь-якому випадку правове регулювання сфери
місцевого самоврядування і місцевого управління направлено на
закріплення та впорядкування наявних на місцевому рівні громадських
відносин, і в цьому аспекті воно виступає як фактор охорони і захисту
сформованих правовідносин. Отже, створюються оптимальні правові умови
для ефективної організації та діяльності місцевого самоврядування[10].

У сучасних державах нерідко регіональні еліти або центральна влада (які
часто куди менш демократичні і набагато більш егоїстичні) прагнуть
інтегрувати місцеві органи в свій владний механізм, змусити їх
функціонувати за правилами, не завжди сумісним з канонами
демократії[11]. Португалія тут не є винятком[12].

Звичайно, не у всіх країнах муніципальні органи розглядаються в якості
складової частини державного механізму. Однак у всіх країнах за ними
визнаються певні владні повноваження, що відображено в національному
законодавстві та юридичній доктрині: в одних країнах йдеться про місцеві
органи державної влади, в інших – про місцеві органи публічної влади, в
третіх – про органи місцевої влади (конкретно Португалія ), в четвертих
– про органи місцевого самоврядування (Росія з 1993 р.).

Відповідно до Римським договором у ряді сфер суспільних відносин
законодавство ЄС перебуває на більш високому рівні по відношенню до
національних законодавств, внаслідок чого можливі ситуації, в яких прямо
або побічно закони ЄС будуть ущемляти права місцевих і регіональних
органів влади в окремих країнах. Щоб уникнути подібної практики,
керівним органам ЄС пропонується офіційно визнати Європейську хартію про
місцеве самоврядування в якості складової частини загальноєвропейського
законодавства. Однак особливого прогресу в цьому питанні досі не
досягнуто. Останнє пов’язано з запереченнями ряду керівних діячів ЄС,
які вважають, що в Римському договорі взагалі ніяк не порушується
питання про його можливий вплив на місцеве самоврядування. Здається, що
заперечення подібного роду контрпродуктивні, оскільки величезна
кількість рішень, що приймаються на рівні ЄС, безпосередньо торкається
діяльності органів місцевого самоврядування, сферу їх компетенції.
Офіційне визнання Європейської хартії про місцеве самоврядування на
рівні ЄС залишається одним із головних завдань, що стоять перед
Постійною конференцією місцевих і регіональних влад Європи. Іншою
важливою проблемою, що стоїть перед ЄС, в плані його впливу на місцеве і
регіональне самоврядування, є проблема фінансової допомоги з боку
структурних фондів ЄС найменш розвиненим територіям і регіонам. До цих
пір в ряді випадків вирішальну роль у виділенні субсидій і дотацій
грають національні уряди, які діють виходячи найчастіше із власних
інтересів, ніж з інтересів конкретної місцевості або регіону, що є
об’єктом фінансування. При цьому органи місцевого самоврядування
виявляються відстороненими від участі у прийнятті життєво важливих для
них рішень. Торкаючись цей аспект, необхідно відзначити, що в багатьох
країнах політика фінансування регіонів недостатньо ефективна. У
політичному плані слабкість регіональної політики веде до збільшення в
європейських країнах числа адміністративних одиниць середньої ланки, в
тому числі під гаслом “не даєте грошей – дайте свободу”. За останні роки
реформи в цьому напрямку пройшли в Португалії, Іспанії, Великобританії.
Одночасно відзначається тенденція до зміцнення комун, бо при обмеженості
податкової бази через їх малих розмірів саме комуни стикаються з
особливо значними фінансовими труднощами[13].

Разом з тим ще з 80-х років в ЄС формується власна політика
регіонального розвитку. В рамках цієї політики діють спеціальні фонди,
що фінансують нужденні регіони за рахунок загальних доходів ЄС від
зовнішнього митного тарифу. Це Європейський фонд регіонального розвитку,
Європейський соціальний фонд, секція орієнтації Європейського фонду
орієнтації та гарантій для сільгоспвиробництва, Фінансовий фонд
орієнтації рибальства, Фонд згуртування. Португалія виступала однією з
найбільш активних країн у створенні цих фондів[14].

Організація місцевого самоврядування в Португалії

Відповідно до Конституції Португалії місцеві самоврядні одиниці входять
в демократичну організацію держави. Вони є територіальними юридичними
особами, що мають представницькі органи, які націлені на захист
інтересів місцевого населення. У континентальній частині Португалії
місцевими самоврядними одиницями є парафії, муніципії та адміністративні
області. Автономні області Азорських островів і Мадейри включають
парафії та муніципії. На великих міськихтериторіях і на островах закон
можевстановлювати з урахуваннямїхспецифічних умов
іншіформитериторіальногосамоврядування.Адміністративнийподілтериторії
буде встановлено законом.Повноваження та
організаціямісцевихсамоврядниходиниць, а
такожкомпетенціяїхорганіврегулюються законом відповідно до принципу
адміністративноїдецентралізації.До
компетенціїасамблеїмісцевоїсамоврядноїодиниці входить
здійсненняповноважень, закріплених за нею законом,
включаючиповноваженнящодоприйняттяобранихнапрямків плану та бюджету.

Місцевісамоврядніодиницімаютьвласніфінанси і майно.Режим місцевих
фінансів встановлюється законом і має на меті справедливий розподіл
публічних ресурсів державою і самоврядними одиницями і в обов’язковому
порядку вирівнювання нерівності між самоврядними одиницями одного
рівня.Власні доходи місцевихсамоврядниходиницьвключають в обов’язковому
порядку надходженнявідуправлінняїхмайном і відвикористаннясвоїх
служб.Місцевісамоврядніодиниціможутьматиповноваження в податковійсфері у
випадках та на умовах, встановлених законом.

Організація місцевих самоврядних одиниць включає обирається асамблею з
правом приймати зобов’язуючі рішення і колегіальний виконавчий орган,
відповідальний перед асамблеєю. Асамблеяобираєтьсязагальним, прямим і
таємнимголосуваннямпроживають в даніймісцевостігромадян за системою
пропорційногопредставництва.Колегіальнийвиконавчий орган складається з
відповідного числа членів, при цьому головою призначається перший
кандидат із списку, якийотримавнайбільшукількістьголосів на виборах в
асамблеюабо до виконавчого органу, відповідно до правил, встановлених
законом, якийрегулюєтакожвиборчийпроцес, вимоги до
формуванняколегіальноговиконавчого органу, припиненняйогоповноважень і
до йогофункціонуванню.Кандидатури на виборах до
органівмісцевихсамоврядниходиницьможутьвисуватисяполітичнимипартіями,
кожнійокремоабооб’єднаними в коаліції, абогрупамигромадян-виборців,
відповіднодо закону.

Місцевісамоврядніодиниціможутьвинести на референдум, в якомувізьмуть
участь відповіднігромадяни-виборці, питання, щовходять в
компетенціюциходиниць, у випадках та наумовах, встановлених законом, і з
наслідками, встановленими законом.Закон може наділити громадян-виборців
правом ініціювати референдум. Місцеві самоврядні одиниці мають в рамках
Конституції повноваженнями щодо видання актів, що регламентують закони і
регламентарні акти органів місцевих самоврядних одиниць вищого рівня або
органів, які мають право на здійснення опіки.

Адміністративна опіка над місцевими самоврядними одиницями полягає у
нагляді за дотриманням закону органами самоуправляющих одиниць і
здійснюється у випадках та у відповідних формах, передбачених
законом.Вживаннязаходів по опіці, щообмежуютьмісцевуавтономію, повинно
передувативиданняукладення органом самоврядноїодиниці, згідно з
положеннями, щовизначаються законом.

Розпускорганівсамоврядниходиниць, обраних прямим голосуванням, може бути
здійсненолише з причини грубо порушуютьзакон дійчибездіяльності.

Місцевісамоврядніодиницімаютьвласнимкадровим складом працівників,
відповіднодо закону.До службовців та посадових осіб місцевої
адміністрації застосовується режим державних службовців та посадових
осіб з необхідною адаптацією, згідно із законом. Закон визначає форми
технічної та кадрової підтримки місцевих самоврядних одиниць з боку
держави без шкоди для їх автономії.

Порівняльний аналіз місцеве самоврядування Португалії та України

Країна Органи та їх повноваження Країна Органи та їх повноваження

Португалія – 4240 приходів і 300 муніципалітетів

Влада приходу:

Асамблея приходу обираєтьсянаселенням приходу на 4 роки пропорційно.

Виконавчийкомітетобираєтьсяасамблеєю з-поміжїїчленів. Відповідає за
планування та виконаннярішеньасамблеї.

Голова – кандидат, щоочолює список партії, яка виграла на виборах.
Обирається на 4 роки.Влада приходу: освіта,

Культура,

Довкілля,

охорона здоров’я.

Влада муніципалітету:

Муніципальна асамблея – складається з членів, обраних населенням на 4
роки, та голів приходів.

Муніципальна рада – колегіальний орган, що обирається населенням на 4
роки. Члени муніципальної ради мають право голосу на сесіях
муніципальної асамблеї.

Мер – кандидат, що очолює список партії, яка виграла на виборах.
Обирається на 4 роки. Влада муніципалітету:

Управління муніципальними активами,

Громадські роботи,

Урбанізм.

Місцеві самоврядні одиниці входять в демократичну організацію держави.
Вони є територіальними юридичними особами, що мають представницькі
органи, які націлені на захист інтересів місцевого населення.

Місцеві самоврядні одиниці мають власні фінанси і майно. Режим місцевих
фінансів встановлюється законом і має на меті справедливий розподіл
публічних ресурсів державою і самоврядними одиницями і в обов’язковому
порядку вирівнювання нерівності між самоврядними одиницями одного рівня.
Україна

– органи місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл,
селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради
та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які
представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Первинним суб’єктом місцевого самоврядування, основним носієм його
функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Представницькими органами місцевого самоврядування є ради, що
представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх
імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування,
визначені Конституцією України та законами. Сільський, селищний,
міський голова є головною посадовою особою територіальної громади
відповідно села (добровільного об’єднання в одну територіальну громаду
жителів кількох сіл), селища, міста. Матеріальною і фінансовою основою
місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих
бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності
територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також
об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних
і обласних рад. Вибори депутатів сільських, селищних рад проводяться за
мажоритарною системою. Вибори депутатів міських рад проводяться за
пропорційною системою. Вибори депутатів районних у містах рад
проводяться за пропорційною системою. Вибори сільських, селищних,
міських голів проводяться за мажоритарною виборчою системою.

Суттєвою відмінність місцевого самоврядування Португалії та
України є те, що в Португалії представленаіберійська модель місцевого
самоврядування, відповідно до якої управління на всіх субнаціональних
рівнях здійснюють обрані населенням представницькі органи місцевого
самоврядування та відповідні головні посадові особи місцевого
самоврядування – мер, який стає головою відповідної ради і одночасно
затверджується центральними органами державної влади як представник
державної влади в адміністративно – територіальних одиницях, а в Україні
– континентальна – яка базується на активній співпраці місцевої влади з
державною.

Висновок

Розглядаючи перспективи розвитку місцевого та регіонального
самоврядування як у Португалії, так і у всій об’єднаній Європі, можна
висловити деякі припущення щодо їхнього майбутнього. Одна загальна
тенденція безсумнівна: в переважній більшості сучасних держав триває
почалася ще в 80-і рр.. дифузія влади, що проявляється в тому числі у
створенні, розширенні, зміні функцій і повноважень різних органів
публічного управління. Місцеві органи самоврядування можуть виявитися
жертвою цього процесу (коли він здійснюється на користь органів прямого
державного управління або незалежних адміністративних структур). У
кожному разі дроблення влади, в тому числі інституційне, все більшою
мірою супроводжується тенденцією до інтеграції різних органів управління
в рамках єдиної публічної сфери. Особливість процесу в тому, що це вже
не логіка більшою чи меншою свободи, наданої державою органам
самоврядування в рамках двосторонніх відносин, а діалектика
взаємозалежності все більш складних і все більше розрізняються за
статусом інституційних структур.

Таким чином, якщо раніше в Європі відбувалася децентралізація унітарних
держав, то на сьогоднішній день значна частина суверенних повноважень
держав переходить до наднаціональним інститутам Європейського союзу, і
мова вже йде про так звану “Європи регіонів”. Регіони стають
самостійними суб’єктами міжнародних відносин у рамках наддержавних
інститутів і отримують нові, абсолютно інші перспективи. Свідченням
нового історичного етапу розвитку європейських регіонів може служити
прийняття Асамблеєю регіонів Європи 4 грудня 1996 Декларації про
регіоналізм в Європі, одним з основних принципів якої є положення,
згідно з яким статус регіону може бути змінений лише за згодою та участю
самого регіону безпосередньо.

Список використаної літератури

1.Арановский К.В. Государственное право зарубежныхстран. /
К.В.Арановский / Учебник для вузов. – М.: “ФОРУМ”-ИНФРА-М”, 1998.

2. Ардан Ф. Франция: государственная система. / Ф.Ардан / – М.: Юрид.
лит., 1994. —

3.Конституційне право зарубіжних країн. Підручник для вузів / За заг.
ред. М.В. Баглая, Ю.І. Лейба, Л.М. Ентіна. М.: Норма, 2000.

4. Чихладзе Л.Т. Місцеве самоврядування і місцеве управління зарубіжних
країн і держав – учасниць СНД. Порівняльно-правовий аналіз. М.: Нота
Бене, 2005. Збори законодавства Російської Федерації. 1997. N 5.

6. Євдокимов В.Б., Старцев Я.Ю. Місцеві органи влади зарубіжних країн.
Правові аспекти. М.: Спарк, 2001. 7.Чихладзе Л.Т. Місцеве самоврядування
і місцеве управління зарубіжних країн і держав – учасниць СНД.
Порівняльно-правовий аналіз. М.: Нота Бене, 2005. 8.Значний досвід
співпраці з містами інших держав накопичений також російськими містами.
Детальніше див: Політика і суспільство. М.: Нота Бене, 2006. N 5.

9.Соловйов С.Г. Муніципальне-владні інститути в місцевому самоврядуванні
Російської Федерації. СПб.: Юридичний центр Пресс, 2003.

10.Ковешников Є.М. Держава і місцеве самоврядування в Росії:
теоретико-правові засади взаємодії. М.: Видавництво “НОРМА”, 2001.

11.Федералізм: теорія, інститути, відносини (порівняльно-правове
дослідження) / Відп. ред. Б.М. Топорнин. М.: Юрист, 2001.

12.Черкасов А.І. Порівняльне місцеве управління: теорія і практика. М.:
Видавнича група “ФОРУМ-ИНФРА-М”, 1998.

13. AtkinsonHugh, Wilks-HeegStuart. BritishLocalGovernment:
theendofanera. SheffeldHallamUniversity. 2006.

14.Wilson D., Game C. LocalGovernmentintheUnitedKingdom. Thirded.
London: MacmillanPress, 2002.

Літературні посилання

[1]Арановский К.В. Государственное право зарубежныхстран. /
К.В.Арановский / Учебник для вузов. – М.: “ФОРУМ”-ИНФРА-М”, 1998. – 488
с.

[2]Ардан Ф. Франция: государственная система. / Ф.Ардан / – М.: Юрид.
лит., 1994. — 176 с.

[3] Конституційне право зарубіжнихкраїн. Підручник для вузів / За заг.
ред. М.В. Баглая, Ю.І. Лейба, Л.М. Ентіна. М.: Норма, 2000. С. 17.

[4] Чихладзе Л.Т. Місцевесамоврядування і
місцевеуправліннязарубіжнихкраїн і держав – учасниць СНД.
Порівняльно-правовийаналіз. М.: Нота Бене, 2005. С. 53; Лужков Ю.М. Шлях
до ефективногодержаві: план перетвореннясистемидержавноївлади та
управлінняв РосійськійФедерації. М.: Изд-во МГУ, 2002. С. 192.

[5] ЗборизаконодавстваРосійськоїФедерації. 1997. N 5. Ст. 708.

[6]Євдокимов В.Б., Старцев Я.Ю. Місцевіорганивладизарубіжнихкраїн.
Правовіаспекти. М.: Спарк, 2001. С. 15.

[7] Чихладзе Л.Т. Місцевесамоврядування і
місцевеуправліннязарубіжнихкраїн і держав – учасниць СНД.
Порівняльно-правовийаналіз. М.: Нота Бене, 2005. С. 56.

[8] Значнийдосвідспівпраці з містамиінших держав
накопиченийтакожросійськимимістами. Детальніше див: Політика і
суспільство. М.: Нота Бене, 2006. N 5. С. 57 – 71.

[9] Соловйов С.Г. Муніципальне-владніінститути в
місцевомусамоврядуванніРосійськоїФедерації. СПб.: Юридичний центр Пресс,
2003. С. 49.

[10] Ковешников Є.М. Держава і місцевесамоврядуваннявРосії:
теоретико-правові засади взаємодії. М.: Видавництво “НОРМА”, 2001. С.
157.

[11]Федералізм: теорія, інститути, відносини
(порівняльно-правоведослідження) / Відп. ред. Б.М. Топорнин. М.: Юрист,
2001. С. 127.

[12] Черкасов А.І. Порівняльнемісцевеуправління: теорія і практика. М.:
Видавничагрупа “ФОРУМ-ИНФРА-М”, 1998. С. 38.

[13]Atkinson Hugh, Wilks-Heeg Stuart. British Local Government: the end
of an era. Sheffeld Hallam University. 2006. P. 145 – 147.

[14]Wilson D., Game C. Local Government in the United Kingdom. Third ed.
London: Macmillan Press, 2002. P. 89, 183 – 184.

PAGE \* MERGEFORMAT 1

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020