Методологічні установки сітьової парадигми місцевого та регіонального
розвитку: загальна характеристика основних ідей та принципів
Українські науковці, досліджуючи процеси, пов’язані з Інтернет,
зосереджують свою увагу, насамперед, на інформаційно-технологічних і
правових питаннях розвитку цієї інформаційної мережі, формуванні
інформаційної культури як здобуття технологічних знань, проблемах
впровадження інформаційної системи “електронний уряд” тощо[1; 5; 6; 7;
8; 12]. Зазначений аналіз має вийти також на рівень осмислення
соціальних процесів та їх розвитку. Він здійснюється із застосуванням
концепту сіті, або “теорії сітей”. Автору невідомі вітчизняні праці, в
яких було б застосовано інструментарій сітьового підходу для аналізу
проблематики місцевого та регіонального розвитку (МРР). Ця стаття має на
меті розглянути основні ідеї та принципи, які покладені в основу
сітьової парадигми, та виявити її методологічний потенціал для
дослідження проблематики МРР в контексті світових тенденцій розвитку
інформаційного суспільства.
Свою фундаментальність “теорія сітей” отримала у працях сучасного
іспанського соціального філософа М. Кастельса, який розробив цілісну
теорію, положення якої дозволяють оцінити наслідки впливу інформаційних
технологій на сучасне суспільство[11]. Дослідник вводить у науковий
лексикон неологізми “інформаціональне суспільство”, “сітьове
суспільство”, які уточнюють зміст більш традиційного поняття
інформаційного суспільства. На його погляд, такі феномени як інформація
та знання були значущими для всіх історичних етапів й тому не
відображають особливість “нової технологічної парадигми”, яка у сучасних
умовах стає основним фактором розвитку суспільства. Остання визначає
спрямованість суспільної діяльності на накопичення знань та більш високі
рівні складності в обробці інформації, яка розповсюджується через
сучасні інформаційні мережі. Тому, на думку М. Кастельса, в сучасних
умовах інформація становиться системоутворюючим фактором розвитку
суспільства нового типу – “інформаціонального”, “сітьового”.
Ключовою характеристикою інформаціонального суспільства є сітьова логіка
організації соціальної структури. Автор теорії сітей підкреслює, що він
називає соціальну структуру інформаційної епохи сітьовим суспільством,
оскільки “воно створено сітями виробництва, влади і досвіду, які
утворюють культуру віртуальності в глобальних потоках, що пересікають
час та простір”[11, с. 505]. Сутність сітьового суспільства полягає у
функціонуванні соціальної структури на основі сіті інформаційних
технологій, які зв’язують багатоманітних акторів певних сегментів
суспільної діяльності, насамперед економічної. Домінуючими стають
процеси та функції, які організуються за принципом сіті. Внаслідок
розвитку комунікаційних мереж суспільство стає схожим на павутиння
інформаційних зв’язків та взаємодій, його функціонування подібне до
процесів, які відбуваються у Мережі. Іспанський філософ звертає увагу на
соціальні зміни та диференціацію регіонів, які відбуваються під впливом
технологічної революції: “глобальні мережі інструментального обміну
селективно підключають або відключають індивідів, групи, райони і навіть
країни відповідно до їх значущості для виконання цілей, що обробляються
в мережі, у безперервному потоці стратегічних рішень”[11, с. 27]. В
цьому твердженні підкреслюється визначальна роль інформаційних
технологій як фактору ефективного суспільного розвитку.
Сіть за М. Кастельсом – це відкрита і необмежена структура, яка
складається з інформаційних вузлів (кластерів). Важливість кожного з них
визначається не домінуванням з точки зору наявності владних повноважень,
а об’ємом накопиченої інформації та ефективністю її використання.
Наприклад, важливість економічних інформаційних вузлів полягає в тому,
що вони миттєво можуть організувати або припинити потік фінансових
капіталів, впливаючи на долю цілих регіонів. Таким чином, джерелом влади
і вирішальним чинником розвитку, в цьому контексті, є інформація, а
не владні повноваження. Ця, інформаційна за своєю природою влада,
реалізується в тому разі, якщо учасник сіті вміє маніпулювати кодами
культури – цінностями, цілями, спільними задачами. Ці реальні процеси,
які відбуваються в країнах західної демократії, дали підстави шведським
апологетам сітьового суспільства А. Барду і Я. Зондерквисту зробити
висновок, що наступає нова інформаційна епоха, в якій владу перебирає на
себе так звана нетократія, яка спроможна маніпулювати святинями
буржуазії: недоторканістю особистості, виборною демократією, соціальною
відповідальністю, системою права, банківською системою, фондовими
ринками тощо[3, с.53]. Таке категоричне твердження, на наш погляд,
стало абсолютизацією принципу сітьової логіки організації суспільних
відносин та принципу інформаціоналізму (за М. Кастельсом). Не
підтримуючи таку абсолютизацію, ми відносимо зазначені принципи також до
методологічного інструментарію сітьової парадигми. Їх евристичний
потенціал в розкривається в контексті конкретного соціального середовища
та його політико-правових інститутів.
Таким чином, дослідження сітьових процесів пройшло шлях від їх вивчення
виключно в контексті застосування інформаційних технологій як засобу
активізації обміну даними, зростаючих потреб в обробці інформації, до
екстраполяції закономірностей Мережі на соціальні процеси. Застосування
поняття сіті до аналізу суспільних явищ спричинило появу таких понять як
“сітьові структури”, “сітьова економіка”, “соціальні сіті”, “політичні
сіті”, які стали конструктами сучасної теорії та практики побудови
інформаційного суспільства. Міжнародна наукова спільнота дотримується
думки, що інформаційно насичений соціум, організований за принципом
сіті, стає активним і креативним. У відповідних сферах суспільної
діяльності він формує зворотні зв’язки і генерує нові управлінські
технології та моделі, пропонуючи в якості синергетичного управлінського
продукту суспільно значущі проекти, експертизи, гіпотези, пропозиції,
суспільні очікування. Тим самим сітьові процеси сприяють суспільному
розвитку.
Методологічний інструментарій сітьової парадигми застосовується для
аналізу різнопланових економічних, соціологічних і політологічних
проблем [2; 3; 4; 7; 10; 13; 14; 18]. У тому числі він використовується
для пошуку нових методологічних основ для створення інтегративної
моделі владних відносин[3]. Окремі автори звертають увагу на те, що
науковий статус “теорії сітей” не є чітко визначеним. Серед них є й
такі, котрі категорично стверджують, що сітьовий аналіз як інструмент
пізнання закономірностей інформаційного суспільства стане суспільною
наукою, яка в майбутньому викликатиме найбільший інтерес[2, с. 211]. За
їх думкою сітьовий підхід має стати невід’ємною частиною політичної,
управлінської та організаційної культури нового тисячоліття. На
сьогодні, тим не менш, його концептуальний опис – ще на початку
формування. Зважаючи на це, ми не можемо розцінювати поняття сіті як
всеохоплюючий пояснювальний засіб. З огляду на стан розробленості
проблематики сіті, ми можемо інтерпретувати “сіть” скоріше як метафору,
яка виконує роль осьової ідеї (термін Д. Белла). Вона є центральною у
пошуках відповіді на питання щодо побудови концептуальної схеми, яка дає
можливість: а) знайти причину деяких розрізнених подій або поглядів; б)
оцінити та сформулювати проблему; в) визначити політику розвитку. В
цьому сенсі концепт сіті є методологічним інструментом, який несе в собі
потенціал евристичності у дослідженні проблематики організації соціуму
та його розвитку, зокрема МРР.
Сітьова парадигма як методологія дослідження політики та
політико-адміністративного управління спирається на поняття “політична
сіть”. В ньому фіксується зв’язок різних сфер суспільної діяльності з
політикою держави, що формується спільно з іншими суб’єктами цієї сфери
діяльності. Така сіть може бути сформована в різних галузях державної
політики – розвиток підприємництва, аграрна, освітня політики тощо.
Регіональна політика є окремою сферою державної політики, інструментом
реалізації якої може бути сіть МРР, яка у вищезазначеному контексті є
політичною сіттю. Правомірність трактування сфери МРР як одного з видів
політичної сіті визначається тим, що ця сфера є комплексом структурних
взаємовідносин між окремими політичними інститутами держави і
суспільства, які всі разом є системними акторами МРР і діють на основі
спільного корпоративного інтересу. Механізми їхньої взаємодії будуються
на принципово інших засадах, й тому відрізняються від суто
адміністративних (інтерес центру влади) або суто ринкових (інтерес
окремого учасника ринкових відносин) форм суспільного управління.
Сіть МРР може бути сформована лише за певних умов, які витікають із
загального визначення політичної сіті. С. В. Бірюков, аналізуючи
багатоманітні визначення політичних сітей західних дослідників (Т.
Берцель, Л. О’ Тул, Р. Родес та інші) дає таку узагальнену
характеристику сіті. Вона представляє собою: по-перше, структуру
управління публічними справами, яка поєднує державу та громадянське
суспільство; по-друге, вона є сукупністю різноманітних державних і
громадських організацій і закладів, які мають певний спільний інтерес (у
конкретній сфері суспільної діяльності); по-третє, сіть утворюється для
виробки угод в процесі взаємозацікавленого обміну ресурсами, якими
володіють її учасники; по-четверте, учасники сіті мають рівні права у
формуванні рішень; по-п’яте, сіть є договірною структурою, що
складається з набору контрактів, які виконуються на основі формальних та
неформальних правил комунікації; по-шосте, сіть є відносно сталим та
впорядкованим механізмом зв’язку між інститутом влади і соціальним
середовищем, сукупністю каналів, через які здійснюється обмін
ресурсами[3, с. 16-17].
????????(?Перераховані елементи сітьової парадигми публічного
управління, в більш широкому сенсі, суспільного управління, набувають
концептуального значення для організації МРР за поліцентричною
(наявність багатьох центрів влади) і плюралістичною (різноманітність
форм, механізмів розвитку) моделями. Теоретики публічного управління
відмічають актуальність для українського суспільства демократизації цієї
сфери. Управління в політичних, владних структурах має виступати
цілеспрямованим процесом узгодження інтересів суб’єктів організації
громадського життя (державних структур, об’єднань та рухів і,
насамперед, людей, кожного індивіда) з об’єктивними потребами
функціонування і розвитку соціуму[9, с. 137]. Така методологічна
установка найбільш успішно може бути реалізована на базі концепції
сітей, тобто розуміння суспільства як сукупності політичних,
економічних, культурно-ідеологічних сітей. Вона зобов’язує розглядати
суспільство, соціальні інститути, соціально-територіальні системи, людей
як сіті взаємовідносин, які включені до більш широкої сіті, що включає
системні рівні різного ступеню складності, що однак не означає, що один
з рівнів є більш фундаментальним, аніж інші. Всі об’єкти та явища
людського життя є динамічною сіттю, властивості якої рівною мірою
визначаються кожним з них. Це дає підстави вважати обґрунтованим
визначення сучасного етапу соціальної історії як “автономного соціуму”,
в якому економічна форма автономності інтегрується в сіть соціальних
процесів – економічних, політичних, культурних тощо [16, с.41].
Сітьова парадигма як комплексний спосіб МРР не може бути реалізована без
радикальної трансформації системи та структури публічної влади з точки
зору її децентралізації, демократизації політичної сфери,
децентралізованого регулювання економіки, вдосконалення державної
політики щодо, насамперед, розвитку науки, освіти, інформаційного ринку,
впровадження технологій управління знаннями (knowledge management).
Зазначені трансформації та інновації мають забезпечити перехід до
принципів самоорганізації суспільного життя на основі координуючого
впливу держави. Ці реформи є першочерговими на шляху створення сітьової
держави, в якій система відносин “центр—регіони—міста” будується на
основі інституціональних зв’язків, які передбачають автономність
територіальних органів влади (територіальних колективів) як політичних
та економічних акторів, можливості виявлення ініціативи з боку системних
акторів – регіональних органів влади, бізнесу, організацій третього
сектору. Зазначені інституції як виразники інтересів територіальних
колективів мають стати вирішальними акторами формування та реалізації
регіональної політики.
З огляду на комплексність проблеми впровадження сітьової парадигми
суспільного розвитку, алгоритм формування сітьової структури МРР
виглядає наступним чином: децентралізація влади( надання регіонам
автономії з достатнім обсягом правосуб’єктності ( утворення множини
учасників МРР ( їх множинна професійна спеціалізація ( стимуляція
неформальних відносин ( утворення єдиного інформаційного простору(
сітьова співпраця. У сфері МРР різні системні актори – органи публічної
влади, бізнес-структури, громадські, професійні групи та асоціації
утворюють сітьові структури (простір сітьової взаємодії). Вони стають
компонентами більш складних соціальних систем (сітей), утворюючи
соціальні сіті другого, третього тощо рівнів. Сітьова співпраця
забезпечується новітніми інформаційно-комунікативними технологіями
доступу (програмно-технічними засобами, телекомунікаційними мережами
тощо) до корпоративних інформаційних ресурсів, кількісним та якісним
складом доступних на ринку інформаційних продуктів для всіх сфер
суспільної діяльності. За цих умов органи публічного управління можуть
функціонувати як система розгалужених інформаційних зв’язків з
місцевими та регіональними колективами.
За таким алгоритмом на зміну ієрархії влади приходить ієрархія сітей.
Наявність багатьох рівнів сітьової структури є свідченням зрілості
сітьового суспільства. Інформаційний вузол (лідер) сітьової структури
базового рівня відповідно до свої спеціалізації накопичує та узагальнює
ідеї всіх інших учасників, контактує з вузлом другого рівня тощо. Така
взаємодія є процесом формування рішень, врахування яких забезпечує
поліцентричну модель МРР. Модель прийняття рішень при цьому базується на
принципі організованої поліархії. Тенденція історичного переходу до
інформаційного суспільства полягає у розвитку горизонтальних сітей, які
органічно доповнюють вертикальну структуру, з поступовим зростанням їх
значення. Це не означає, що по всім аспектам суспільного управління
можна перейти на горизонтальні структури. Йдеться про те, що ускладнення
суспільних процесів потребує різноманітності форм управління,
координації, самоорганізації, їх комбінування. Свобода вибору різних
форм дозволить розглянути більше варіантів соціально-економічного
розвитку та вибрати з них найбільш адекватний конкретним регіональним та
місцевим умовам.
Узагальнюючи вищевикладене, ми можемо стверджувати, що методологічний
потенціал сітьової парадигми для сфери МРР полягає у наступному:
Сітьова парадигма формує дослідницьку стратегію, виходячи з нової
поліцентричної моделі влади, зміненого характеру взаємовідносин між
державою та суспільством, між органами публічної влади різного рівня та
відповідними територіальними колективами, розуміння більш високого
рівня складності суспільних відносин.
З точки зору сітьової парадигми політика і державне управління є
нероздільним цілим. В цьому контексті державна регіональна політика не
може бути обмежена суто економічними питаннями. Поліцентрична модель
влади детермінує поліцентричну модель МРР, в основі якої має бути певна
політична стратегія. За цією стратегією держава виступає важливим, але
не єдиним актором виробки політичних рішень.
Сітьовий підхід орієнтується на ціннісний вимір державного управління,
що ґрунтується на “екологічному погляді”. Останній передбачає здійснення
та підтримку прямих і рівноправних (партнерських) зв’язків між
суб’єктами економічної, політичної, громадської діяльності, між
суб’єктами публічно-управлінської діяльності різних рівнів на основі
єдиних цінностей. Така “сітьова логіка” взаємодії є інструментом
поліцентричного соціального порядку та плюралістичних форм розвитку.
Сітьовий підхід на відміну від політологічних концепцій описує відносини
не між державою і суспільством, а між публічними управлінськими
структурами, громадськими об’єднаннями, асоціаціями органів місцевого
самоврядування та підприємців. Таким чином, він є адекватним
інструментом аналізу мезорівня регіональної політики. Зазначений зріз
аналізу є необов’язковим або зайвим для організації МРР за
моноцентричною моделлю. Зазначені відносини між системними акторами
мають багатоплановий характер. Їхній зміст детермінується
просторово-часовими, владними, комунікаційними, інструментальними,
емоційними факторами.
Зазначені установки сітьової парадигми дозволяють переосмислити у
методологічному відношенні ряд актуальних питань МРР. Серед них:
перетворення держави у стратегічно важливий інформаційний вузол сіті
суспільства, що передбачає інституційні зміни, а не тільки
інформатизацію органів публічного управління; з’ясування змісту
координуючих функцій держави з точки зору сітьової організації МРР,
складу, конфігурації та умов ефективного функціонування сіті МРР;
розроблення концептуального бачення МРР не тільки як політики
перерозподілу ресурсів (policy of redistribution), а й політики
забезпечення та захисту прав територіальних колективів (policy
efficiency); розкриття можливих форм МРР за поліцентричною і
плюралістичною моделями.
Література
Баєв В.В. Розуміння нової парадигми електронного врядування на місцевому
рівні // Збірник наукових праць Української Академії державного
управління при Президентові України / за заг. ред. В. І. Лугового, В.М.
Князєва. – К.: Вид-во УАДУ, 2003.- Вип..1. – с. 151 –158.
Бард А. , Зондерквист Я. NETOКРАТИЯ. Новая правящая элита и жизнь после
капитализма / Пер. с англ. В. Мишучкова. – Санкт-Петербург:
Стокгольмская школа экономики в Санк-Петербурге, 2004. – 252 с.
Бирюков С.В. Региональная политическая власть: от концептов к
интегративной модели // Вестник Московского университета. Серия 18.
Социология и политология. – № 1. – 2003. – с. 3 – 24.
Бондаренко С.В. Социальная структура виртуальных сетевых сообщества.
Автореферат на соискание ученой степени доктора социологических наук. –
Ростов-на-Дону, 2004 . Метод доступу:
http://www.cjes.ru/lib/?category_id=3&book_id=616
Брижко В.М., Гальченко О.М., Цимбалюк В.С., Орєхов О.А, Чернобров А.М.
Інформаційне суспільство. Дефініції: Людина, її права, інформація,
інформатика, інформатизація, телекомунікації, інтелектуальна власність,
ліцензування, сертифікація, економіка, ринок, юриспруденція / За ред.
Р.А. Калюжного, М.Я. Швеца. – К.: “Інтеграл”, 2002. – 220 с.
Брыжко В.М., Цимбалюк В.С., Орехов А.А., Гальченко О.Н. Е – будущее и
информационное право / Под ред. Р.А. Калюжного, М.Я. Швеца. – К.:
«Интеграл», 2002. – 264 с.
Ми застосовуємо термін “сіть” у більш широкому розумінні, аніж Мережа.
До його змісту, окрім синергетичних ефектів, які пов’язані з
використанням мережі Інтернет, також входить певне розуміння соціальних
відносин, взаємодії соціальних інституцій, характер яких є аналогічним
характеру процесів, що відбуваються у Мережі, але не зводяться до них.
Від англ. слова “network” – сіть.
PAGE
PAGE 10
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
