.

Компетентність депутатів місцевих рад як ресурс місцевого та регіонального розвитку (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
178 1952
Скачать документ

Компетентність депутатів місцевих рад як ресурс місцевого та
регіонального розвитку

Останнім часом на круглих столах, конференціях, в тому числі
міжнародних, активно обговорюються питання підготовки, перепідготовки та
підвищення кваліфікації посадових осіб місцевого самоврядування [7; 8;
10]. Поряд з цим мало уваги приділяється організаційним,
науково-методичним та просвітницьким проблемам підвищення рівня
компетентності представників депутатського корпусу місцевого та
регіонального рівнів. Виключенням є праці В. Кампо, які присвячені
питанням науково-методичного забезпечення навчання депутатів місцевих
рад[5; 6]. Справедливі твердження про те, що від компетентної діяльності
місцевої ради залежить оптимальність стратегії розв’язання
соціально-економічних проблем територіальної громади, поки що
залишаються не підкріпленими концептуальними розробками щодо втілення
цієї істини у практику. Недооцінка фактору компетентності депутатів
місцевих рад як ресурсу місцевого та регіонального розвитку ставить під
сумнів думку, що більша частина органів місцевого самоврядування
найближчим часом можуть стати повноцінними партнерами з реалізації
державної регіональної політики.

В цій статті ми навмисно застосовуємо термін “компетентність”, щоб
підкреслити важливість таких складових діяльності депутатського корпусу
як поінформованість, обізнаність, авторитетність, які входять до змісту
цього поняття. Саме такі якісні характеристики поряд з інтелігентністю
мають бути притаманними депутатам різного рівня. Така якість як високий
рівень розумової діяльності (рівень інтелекту) є бажаною, однак, на нашу
думку, має другорядне значення для депутатської діяльності, оскільки її
основною природною метою і спрямованістю є вираження інтересів виборців.
Спираючись на цю позицію, ми проаналізуємо загальні організаційні
(інституціональні) та науково-методичні проблеми підвищення
компетентності депутатів місцевих рад.

Наведемо деякі аргументи на користь позитивного твердження про значну
роль фактору компетентності депутатського корпусу. Слід враховувати, що
в Україні де-факто сформована так звана муніципально-рентна модель
місцевого господарства, за якою основний тягар з вирішення питань
місцевого значення несуть органи місцевого самоврядування. На сьогодні,
не дивлячись на певні законодавчі прогалини, їм надано достатній обсяг
компетенцій та повноважень для ведення місцевого господарства та
соціальної сфери на основі ринкової економіки. Так, наприклад, вони
мають право засновувати муніципальні пенсійні фонди, страхові компанії,
здійснювати корпоратизацію підприємств, що відносять до власності
територіальних громад тощо. Посадові особи органів місцевого
самоврядування та депутати місцевих рад, часто не знають як скористатись
цим правом, оскільки мають слабке уявлення про зміст, форми і механізми
соціально-економічних перетворень відповідно до ринкових умов. Низьким є
також рівень спроможності приймати рішення щодо широкого кола проблем
соціально-економічного розвитку, які потребують стратегічного підходу.
Сучасна практика діяльності органів місцевого самоврядування засвідчує
про повсюдне ігнорування ринкових принципів організації місцевого
господарства та соціальної сфери, за окремими виключеннями. Як правило,
така самоврядна влада не спроможна брати участь у різних грантових
програмах, які потребують інноваційного підходу[4].

Інструментом докорінної зміни в сфері управління місцевим
соціально-економічним розвитком має бути підвищення рівня компетентності
депутатів місцевих рад. Постійним комісіям надано право широкої
ініціативи у своїй діяльності. У трьох пунктах – 4, 6, 12 статті 47
Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” фігурують терміни
“за власною ініціативою”, “за ініціативою комісії ”[1], тобто, окремі
депутати та комісії самостійно можуть включати в порядок денний своїх
засідань будь-які питання, які належать до колу питань відання комісії.
Для реалізації цього права місцевим політикам часто бракує понятійного
апарату та знання для ідентифікації проблеми. Така ситуація суттєво
знижує їх роль як виразників інтересів територіальної громади. Саме вони
мають визначати стратегію соціально-економічного розвитку, не
передовіряючи це питання виконавчим структурам. У цьому відношенні
найбільш відчутною проблемою є набуття депутатами місцевих рад навиків
формування місцевої політики. Зазначені знання та навики є засобом
подолання радянської практики “ручного” управління комунальним
господарством, позбавлення командно-адміністративних елементів у
загальній структурі управління містом, запровадження організаційних,
виробничих та корпоративних моделей комунальної інфраструктури, які
відповідають змісту ринкових відносин. Місцева політика щодо зазначених
сфер діяльності органів місцевого самоврядування є найбільш
недосконалою, що заважає реалізувати потенціал представницького органу
як самоврядної структури, яка задає вектор місцевого та регіонального
розвитку.

Стратегія діяльності місцевої ради у будь-якому випадку має базуватись
на заздалегідь визначених базових чинниках, які відображають найбільш
актуальні потреби територіальної громади. В умовах розвиненого
політичного середовища політичні партії, які беруть участь у виборах до
місцевої ради, завчасно формують свою муніципальну політику, яка й
проходить апробацію в процесі місцевих виборів. Партія, яка здобуває
більшість мандатів, отримує можливість реалізувати свої стратегічні
завдання. В українських умовах політична структуризація на місцевому
рівні стримувалась мажоритарною виборчою системою. Певною мірою вона
консервувала традиції радянського минулого – цінностей та мотивів
поведінки, які заважають реалізації таких переваг місцевого
самоврядування як автономність, самостійність у вирішенні всіх питань
місцевого життя, не сприяла формуванню муніципальної свідомості та
пошуку знань про основні засади і закономірності функціонування
місцевого самоврядування. Об’єктивний процес поляризації політичних сил
виявився у ході минулих місцевих виборів, які відбулись 31-го березня
2002 року за мажоритарним принципом. Вже тоді була продемонстрована
доволі жорстка боротьба між різними політичними партіями та виборчими
блоками. Вони засвідчили, що політичні угрупування все більше уваги
приділяють своєму представництву на місцевому рівні і поступово формують
власну муніципальну політику як самостійний напрям політичної
діяльності.

Новий Закон України “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної
Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних міських голів” від
06.04. 2004 р. передбачає пропорційний принцип обрання депутатів
місцевих рад, окрім депутатів сільських та селищних рад. Сьогодні він
зустрічає спротив з боку значної частини депутатського корпусу та
посадових осіб місцевого самоврядування. Але, на наш погляд, у подальшій
перспективі він сприятиме формуванню політично відповідальної місцевої
влади та більш компетентній роботі місцевих рад. Важливе значення в
цьому сенсі матиме також посилення статусу депутатів місцевих рад[2].
Можна передбачити, що на першому етапі діяльності представницького
органу, сформованого за партійним принципом, зберігатиметься гострота
проблем, що стосуються рівня компетентності депутатського корпусу.
Статистика минулих місцевих виборів засвідчила про значне оновлення
складу депутатського корпусу місцевих рад (на 56%) та сільських,
селищних, міських голів (на 40 %). На наступних виборах слід очікувати
повторення цього процесу. Новообрані депутати потребуватимуть
відповідної підготовки для виконання на належному рівні завдань з
формування місцевої політики.

Виникає питання, чи спроможна існуюча державна система підготовки,
перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців та
службовців місцевого самоврядування в організаційному та фінансовому
відношенні взяти на себе тягар просвітницької діяльності з
багаточисельним депутатським корпусом? На це може бути тільки негативна
відповідь. Національна Академія державного управління при Президентові
України та її регіональні інститути забезпечують підвищення
кваліфікації тільки службовців органів місцевого самоврядування I-IV
категорій. Регіональні центри підвищення кваліфікації охоплюють
контингент працівників сфери місцевого самоврядування інших категорій:
новообраних сільських, селищних голів; заступників селищних та міських
голів, які займаються вирішенням питань надання житлово-комунальних
послуг; працівників апаратів районних рад; начальників відділів
управлінь економіки виконкомів міст обласного значення; керівників
кадрових служб та головних бухгалтерів, спеціалістів організаційних
відділів міськвиконкомів та, в деяких випадках, спеціалістів окремих
галузей місцевого господарства. Таким чином, державною системою навчання
охоплена незначна частина персоналу органів місцевого самоврядування.
Депутатський корпус фактично залишається поза увагою державної системи
навчання, окрім мізерної частини депутатів, які очолюють бюджетні та
деякі інші комісії місцевих рад. При цьому в регіональних центрах
використовуються переважно короткотермінові семінари з обмеженої
тематики, яка не покриває всіх предметів відання органів місцевого
самоврядування, особливо галузеві проблеми.

На наш погляд, ефективне розв’язання цих проблем має відбутись на основі
пошуку та утвердження нової інституціональної моделі підвищення рівня
кваліфікації депутатського корпусу та консультативної підтримки рішень
місцевої ради. Це питання обговорювалося учасниками в ході дискусій
круглого столу “Розробка стратегій навчання посадових осіб місцевого
самоврядування”. В. Кравченко, представляючи інтереси Асоціації міст та
громад України (АМУ), висунув ідею щодо розробки загальнонаціональної
концепції розвитку системи підготовки, перепідготовки, підвищення
кваліфікації посадових осіб органів місцевого самоврядування,
справедливо посилаючись на неадекватність вже існуючої державної системи
навчання потребам місцевого самоврядування в цілому, в тому числі його
представницьких органів. На його думку, головними засадами цієї
концепції мають бути відокремлення навчання державних службовців від
навчання службовців органів місцевого самоврядування, впровадження
механізму ринкової конкурентоспроможності та передача функцій управління
АМУ (під цим слід розуміти такі напрямки діяльності як формування
державного замовлення на підготовку та підвищення кваліфікації посадових
осіб місцевого самоврядування, координацію діяльності установ,
організацій, що беруть участь у професійному навчанні посадових осіб
місцевого самоврядування, науково-методичне забезпечення тощо), а в
подальшому Конгресу місцевих та регіональних влад України.

????q?????$??q??????????????????q??$??q???$???x?????q?готовку,
перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів для органів місцевого
самоврядування та місцевих державних адміністрацій. Вінницьким
міськвиконкомом нещодавно створена школа місцевого самоврядування, в
якій навчаються 130 осіб із студентської та учнівської молоді. Однак,
заснування подібних закладів знову ж таки не в змозі задовольнити
потреби в навчанні представницьких органів самоврядування. Тому подібні
інновації заслуговують на увагу та підтримку, проте на цій основі
неможливо вирішити у повному об’ємі проблему підвищення рівня
компетентності місцевих політиків.

Таким чином, ситуація, що склалась, зобов’язує суб’єктів муніципального
поля діяльності визначитись щодо стратегічних підходів до її
розв’язання. Один із них полягає у створенні інституту відповідальності
політичних партій за професійну підготовку політиків місцевого рівня.
Україна може скористатися досвідом європейських країн, де взагалі не
створюються спеціальні навчальні структури для просвітницької роботи з
депутатським корпусом. Так, наприклад, у Швеції відповідальність за
підготовку місцевих політиків відповідно до діючого законодавства
покладена на політичні партії. Представницькі органи місцевого та
регіонального рівнів мають право надавати фінансову та іншу підтримку
партіям, які представлені в цих органах, які, в свою чергу, можуть
спрямовувати кошти в тому числі й на підготовку партійних лідерів[3].
Навчальні та консультативні послуги надаються, як правило, приватними
консалтинговими компаніями.

Другий стратегічний підхід полягає у створенні муніципального
консалтингу як інституції, яка може гнучко поєднати окремі навчальні
форми з наданням консалтингових послуг як для представницьких так і
виконавчих органів місцевого самоврядування. Поступовий розвиток
муніципального консалтингу з часом має задовольнити ту частину попиту,
яку не охоплено державною системою. Формування інституту консультування
в сфері місцевого самоврядування є загальнонаціональною справою, яку
треба розпочинати з розроблення Концепції формування і розвитку
муніципального консалтингу за участю представників центральних органів
влади і недержавного сектору, в першу чергу, тієї його організованої
частини, яка професійно надає консультації органам місцевого
самоврядування. В концепції має бути описана конфігурація інституційних
суб’єктів муніципального консалтингу, обґрунтована актуальність його
формування як стратегічно важливої недержавної інституції місцевого та
регіонального розвитку, окреслені основні напрямки державної підтримки
формування муніципального консалтингу як складової державної
муніципальної і регіональної політики[9].

Потребують уваги також питання науково-методичного забезпечення та
змісту навчання депутатського корпусу. На сьогодні автору відома тільки
одна комплексна програма та методичні рекомендації, які підготовлені
завідуючим кафедрою муніципального права Академії муніципального
управління В. Кампо спеціально для навчання депутатів місцевих рад [5;
6]. Вона передбачає оволодіння місцевими депутатами на основі виконання
ситуаційних вправ навичками стратегічного планування, прогнозування
правових, економічних, екологічних та інших наслідків політики місцевої
ради. Програма характеризується повнотою і логічною завершеністю, в ній
блискуче реалізовані вимоги, які пред’являються до академічних програм.
Не менш важливий її здобуток, – це врахування специфіки діяльності
місцевих рад різних рівнів. У програмі містяться загальні теми і
методичні рекомендації для депутатів місцевих рад всіх рівнів та
спеціальні тематичні блоки, розраховані окремо на депутатів сільських,
селищних, міських рад, інші – на депутатів обласних і районних рад.
Тобто є певне наближення до врахування навчальних потреб різних
цільових груп депутатського корпусу. Такий підхід є обґрунтованим,
оскільки у різних за масштабами населених пунктах політичні процеси,
зміст діяльності в сфері муніципального господарювання та фінансового
забезпечення суттєво відрізняються.

Академічний рівень та зміст навчальної програми передбачає також
виконання практичних завдань. Серед них домінують юридичні теми,
пов’язані з реалізацією норм муніципального права в сферах політики,
економіки, фінансів, діяльності засобів масової інформації. Їх
корисність та ефективність не піддається сумніву. Вирішення цих завдань
потребуватиме від слухача досить високого рівня правової підготовки та
знання конкретних нормативно-правових актів. Але, чи можемо ми вимагати
такої підготовки від майбутніх або діючих депутатів місцевих рад? Можна
позитивно це стверджувати тільки відносно певних випадків, наприклад
тих, коли політична партія має серйозні наміри готувати свого лідера на
посаду голови бюджетної або іншої комісії, секретаря місцевої ради або
голови міста. В усіх інших випадках зміст навчання має носити більш
конкретний та практичний характер, що може передбачати оволодіння
навичками лідерства, ведення ідеологічної полеміки, проведення зустрічі
та зібрання, оформлення документів тощо.

Тому можна зробити висновок, що зміст програми, що обговорюється, більше
підходить для заочного або дистанційного навчання посадових осіб
місцевого самоврядування, які здобувають вищу освіту. Це для них є
важливим, оскільки до їх професійних обов’язків належить аналітичне та
юридичне опрацювання тих завдань, які поставлені місцевою радою.
Депутати місцевих рад повинні вміти ідентифікувати проблему, але не
мають об’єктивної потреби конкурувати із своїми колегами з виконавчих
структур самоврядування з приводу наявності спеціальних знань. З цієї
точки зору, вони не повинні бути професіоналами в сфері стратегічного
планування, прогнозування правових, економічних, екологічних і тому
подібних наслідків своїх власних рішень, на що, власне кажучи,
спрямована програма В. Кампо. На мою думку, беззаперечними вимогами
щодо кваліфікації місцевих політиків є, по-перше, їх
цінностно-ідеологічна спрямованість на виконання своєї основної функції,
по-друге, їх спроможність оцінити рівень опрацювання того чи іншого
питання професіоналами. Основою відповідності першій вимозі є наявність
справді демократичної (а не декларативної) політичної ментальності,
відповідності другій – наявність певного рівня знань, досвіду та
інтуїції у прийнятті рішень, що спрямовані на інтереси територіальної
громади.

Спираючись на ці дві складові необхідних навичок депутатів, які,
звісно, не є вичерпними, необхідно будувати конкретні і різноманітні
програми навчання для окремих місцевих рад. Зрозуміло, що ці програми
мають відрізнятися від академічних програм і бути багатоваріантними з
точки зору змісту, проблематики, форм і методів подання інформації. В
цьому полягає відмінність у навчанні депутатів і студентів, що є по суті
водорозділом між поняттями “муніципальна освіта” і “муніципальна
просвіта”. У фахових навчальних закладах муніципальна освіта є складовою
поряд і з іншими навчальними дисциплінами, які у своїй сукупності дають
комплексну фахову підготовку студентам, на основі якої формується
муніципальна культура управління. Муніципальна просвіта зорієнтована на
цільову аудиторію, яка складається з людей, які працюють на державних,
муніципальних підприємствах, у органах самоорганізації населення,
приватному бізнесі, громадських організаціях тощо. З цих категорій
людей власне і формується депутатський корпус. Тому муніципальна
просвіта як навчальна діяльність включена в більш практичну систему
координат, яка тісно пов’язана не тільки з політичними і соціальними
процесами, а й конкретними потребами та життєвим досвідом людей.
Складність муніципальної просвіти, таким чином, пов’язана із
необхідністю врахувати різнорідність професійних навичок та знань,
різний рівень загальної культури мислення, різноманітність
цінностно-ідеологічних орієнтацій, рівень здатності до лідерства тощо.

На завершення аналізу проблем підвищення рівня компетентності депутатів
місцевих рад, сформулюємо його основні результати. По-перше, існує
об’єктивна необхідність у концептуальних розробках щодо реалізації
спільними зусиллями держави, політичних партій, громадських організацій
заходів, що спрямовані на підвищення ролі місцевих рад в місцевому та
регіональному розвитку. По-друге, інституціональною моделлю реалізації
цих заходів має стати: а) введення інституту відповідальності
політичних партій за професійну підготовку місцевих політиків; б)
розвиток муніципального консалтингу та його інституціоналізація.
По-третє, питання змісту та способів навчання майбутніх або діючих
депутатів місцевих рад мають вирішувати політичні партії та самі місцеві
ради, але, в жодному разі треті сторони. По-четверте, реальні потреби
підвищення рівня компетенції депутатів місцевих рад можуть бути
задоволені тільки на основі впровадження ринкових механізмів в сфері
надання відповідних послуг органам місцевого самоврядування з боку
суб’єктів муніципального консалтингу.

Список літератури

Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05. 1997 №
280/97-ВР // HYPERLINK
“http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi”
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi ?

Проект Закону про внесення змін до Закону України “Про статус депутатів
місцевих рад” (щодо законодавчого врегулювання статусу депутатів
місцевих рад) № HYPERLINK
“http://195.230.149.70:7777/pls/zweb/webproc4_1?id=&pf3511=15485” 3712
від 04.07.2003р.// HYPERLINK
“http://195.230.149.70:7777/pls/zweb/webproc6?id=&pid069=42&Ses=78&Skl=0

http://195.230.149.70:7777/pls/zweb/webproc6?id=&pid069=42&Ses=78&Skl=0

Закон о местном самоуправлении Швеции (1991: 900) // Матеріали
міжнародної конференції “Розвиток місцевого самоврядування в Україні у
контексті євроінтеграції”. Київ, 22-23 червня 2004 р.

Всеукраїнський конкурс проектів та програм розвитку місцевого
самоврядування 2003 року. Збірник нормативно-правових актів, документів,
інформаційних та методичних матеріалів / Наук. ред. О. Власенко. – К.:
Атіка – Н, 2004. – 216 с.

Кампо В. Муніципальна правова просвіта: творча програма для новообраних
депутатів // Аспекти самоврядування. – № 2 (14)-2002, С.2-12.

Кампо В. Муніципальна правова просвіта: творча програма для новообраних
депутатів (продовження) // Аспекти самоврядування. № 4 (16)-2002, С.
4-29.

Загальна кількість обраних депутатів місцевих рад – 229655, сільських,
селищних, міських голів – 11450.

Круглий стіл було проведено 20-21 жовтня 2003 року в м. Києві
Національною Академією державного управління при Президентові України
спільно з Фондом сприяння місцевому самоврядуванню України при
Президентові України в рамках програми співробітництва Європейської
Комісії та Ради Європи “Зміцнення місцевої демократії”

Наприклад, Центром муніципального менеджменту розроблено модуль,
зорієнтований на надання депутатам місцевих рад та керівникам місцевих
органів влади України практичної допомоги у розробці та впровадженні
місцевих програм сталого розвитку населених пунктів. Модуль розроблено
відповідно до методичних рекомендацій та учбових матеріалів Центру ООН
по населеним пунктам UNCHS /Habitat/, Європейської Економічної Комісії
ООН, Програми Розвитку ООН та складається з різноманітних
тренінг-курсів.

PAGE 1

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020