.

Інформаційна взаємодія суб\’єктів місцевого та регіонального розвитку: методологічний аспект (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
184 2665
Скачать документ

Інформаційна взаємодія суб’єктів місцевого та регіонального розвитку:
методологічний аспект

Ефективність колективної дії, спрямованої на суспільний розвиток, багато
в чому залежить від рівня інформованості та інтенсивності обміну
знаннями соціальних агентів, які є професійними корпоративними
спільнотами в цій сфері. Сучасні інформаційні технології дозволяють
впливати на суспільний розвиток шляхом створення Інтернет-мереж для
географічно розподілених соціальних агентів, що співпрацюють на основі
“горизонтальних” комунікацій. З цієї точки зору Інтернет можна
розглядати як каталізатор міжгрупових комунікацій, інструмент
децентралізованого проектування суспільного розвитку. В Україні не
проводились соціологічні дослідження для з’ясування рівня та
ефективності співпраці соціальних агентів з використанням мережі
Інтернет в цілях обміну інформацією та знаннями з питань місцевого та
регіонального розвитку. Але навіть загальний огляд українського сегменту
Інтернет засвідчує про незадовільний стан такої співпраці.
Опосередковано це підтверджують дані про змістовне наповнення Інтернет
за 2002 рік, відповідно до яких доля інформації науково-дослідницьких та
навчальних організацій, представленої в Інтернет, складала 4,4 % [10, с.
101]. Можна обґрунтовано стверджувати, що існуючі в Україні комп’ютерні
бази даних поки що не відповідають потребам місцевого та регіонального
розвитку, не сприяють достатньою мірою професійному зростанню та
розвитку етичних норм професійних спільнот.

У сучасних умовах віртуальний інформаційний простір виступає одним із
ефективних механізмів глобальних змін на всіх рівнях соціальної
модернізації – міжнародному, національному, регіональному та місцевому.
У зв’язку з цим в Україні активізуються дослідження, які присвячені
розробці проблематики впливу інформаційних технологій на суспільні
зміни. Увага українських науковців зосереджена, насамперед, на
інформаційно-технологічних і правових питаннях розвитку мережі
Інтернет, формуванні інформаційної культури, проблемах впровадження
інформаційної системи “електронний уряд” тощо[6; 9; 10; 11; 16]. Поза
увагою поки що залишається теоретичне осмислення проблеми сітьового
співробітництва як одного із механізмів місцевого та регіонального
розвитку. Цей механізм в контексті поступового формування інформаційного
суспільства має стати елементом цілеспрямованої інформаційної політики
держави та ключовим фактором побудови стратегій діяльності соціальних
агентів, які діють у сфері місцевого та регіонального розвитку. В
зв’язку з цим, автором цієї статті поставлена ціль проаналізувати
можливості ефективної інформаційної взаємодії (сітьового
співробітництва) в сфері місцевого та регіонального розвитку. Це
потребує, в свою чергу, вирішення задач, пов’язаних з новим осмисленням
таких елементів інформаційного процесу як: а) інформація (інформаційні
ресурси); б) тип комунікації, що задає способи поведінки в
інформаційному просторі; в) тип соціальних агентів (учасників), які
формують ціннісну та цільову структуру інформаційного простору місцевого
та регіонального розвитку. Зазначені складові в своїй сукупності мають
дати нам відповідь щодо поставлених питань.

Інформація як ресурс поряд з іншими ресурсами також є об’єктом розподілу
і в цьому сенсі є об’єктом інформаційної політики. В суто управлінському
аспекті останнє поняття тлумачиться в більшості випадків як напрями і
способи діяльності окремих інституційних суб’єктів – держави, її окремих
органів, органів місцевого самоврядування, організацій, закладів по
одержанню, використанню, поширенню та зберіганню інформації, що й
зафіксовано у відповідному законі України[1]. Суто управлінський
контекст інформаційної політики, не дивлячись на багатоманітність
завдань, що мають вирішуватися в ході цієї діяльності, полягає в
кількісному контролі за обертанням інформаційних потоків. Судження про
інформаційну відкритість та закритість суб’єкта інформаційної політики
будуються на підставі кількісної оцінки показників обертання інформації.
В цьому аспекті інформація виступає об’єктом інформаційної політики.
Цей напрямок діяльності органів влади має певні успіхи, що зокрема
виражається в створенні та функціонуванні єдиного Веб-порталу органів
виконавчої влади, введенні в експлуатацію нових магістральних та зонових
волоконно-оптичних ліній зв’язку[15]. Сьогодні розробляється
проблематика впровадження інформаційної системи “електронне врядування”
в державне управління (E-Government) [10; 16;], варіанти розширення
можливостей колективного доступу до мережі Інтернет [21] тощо. Поступово
розширюється список органів місцевого самоврядування, які використовують
Інтернет в управлінських цілях та для забезпечення прозорості своєї
діяльності[6]. Це дає підстави стверджувати, що українська держава в
суто технологічному аспекті має всі основні ознаки сучасного
інформаційного суспільства. Наявна технологічна база вже сьогодні
дозволяє зробити доступним для широкого кола користувачів великий масив
інформації, що стосується діяльності органів центральної, регіональної
та місцевої влади.

Інакше виглядає справа з виконанням функції контролю за ефективністю
інформації. Це завдання є більш складним для держави як суб’єкта
інформаційної політики. Вона має проводити інформаційну політику таким
чином, щоб певна інформація потрапила до наміченої цільової групи і
досягла запланованого ефекту. В цьому плані об’єктом інформаційної
діяльності становиться сама цільова група (соціальний агент), а
інформація набуває значення інструменту управлінського впливу. З цієї
точки зору інформаційна політика має розглядатися як комплекс
інформаційних заходів, що мають на меті зміну відношення до знань та
поведінки певних соціальних груп[18, с. 111]. Зазначені заходи створюють
можливості розширення владного поля держави шляхом використання
цивілізованих методів впливу, до яких за визначенням Декларації
Всесвітнього Самміту з питань Інформаційного Суспільства відносяться
також інформаційні методи[12]. Ефективність такої роботи неможливо
оцінити кількісними показниками, а тільки на основі фіксації факту
успішного функціонування тих соціальних агентів (корпоративних
професійних груп) суспільного розвитку, на процес виробки та прийняття
рішень яких була розрахована та чи інша інформація. Цей напрям
(завдання) інформаційної політики набуває особливого значення, коли
йдеться про соціальних агентів, діяльність яких відбувається поза межами
адміністративного підпорядкування публічним органам влади. В цьому
випадку доцільно використовувати поняття впливу влади [14, с. 12], яке
означає спрямованість діяльності її органів на динаміку відносин з
соціальними агентами, відносно яких відсутній сам елемент влади.

Конфігурація інформаційно-комунікативної системи місцевого та
регіонального розвитку

На кожному етапі суспільного розвитку держава має визначати та
врегульовувати на законодавчому рівні ті елементи та взаємозв’язки
суспільства, які слугують його стратегічним цілям[5, с. 10]. Ця функція
держави актуалізується в умовах ринкових відносин та плюралістичного
суспільства. Відносно соціальних агентів, якщо вони не підпорядковані в
адміністративному порядку державі, можуть бути використані тільки
законодавчі та інформаційні важелі керуючого впливу держави. Завдяки
цьому вони (об’єкти інформаційного впливу) підтримуватимуть свою
життєдіяльність, слугуючи водночас цілям суспільного розвитку. На
сьогодні держава на декларативному рівні визначила суб’єктів місцевого
та регіонального розвитку. Інституціональними суб’єктами визнані:
органи публічного управління різних рівнів, асоціації органів місцевого
самоврядування та їх об’єднання; агенції місцевого та регіонального
розвитку. Уряд вийшов з пропозицією врахувати в законопроекті «Про
внесення змін до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»
необхідність врегулювання правового статусу асоціацій та інших
добровільних об’єднань органів місцевого самоврядування. Урядом також
підготовлено проект Закону України “Про засади стимулювання розвитку
регіонів”, в якому передбачено формування мережі агентств регіонального
розвитку.

Концепція регіональної політики та згадуваний вище законопроект залишили
поза увагою інші структури, які так чи інакше виступають агентами
місцевого та регіонального розвитку. Є всі об’єктивні підстави до цього
списку внести: державні регіональні центри підготовки, перепідготовки
та підвищення кваліфікації посадових осіб органів місцевого
самоврядування та керівників комунальних підприємств; недержавні центри
навчання; наукові установи – академічні інститути, університети,
галузеві науково-дослідні інститути, урядові дослідницькі організації,
які працюють над виконанням замовлень бюджетних та приватних
організацій; “мозкові центри” — недержавні дослідницькі інституції, що
спеціалізуються в сфері місцевого самоврядування; консалтингові фірми та
інші установи відповідного профілю; інформаційно-аналітичні видання, що
висвітлюють проблеми місцевого та регіонального розвитку. Слід також
врахувати потенціал індивідуальних соціальних агентів — службовців
органів місцевого самоврядування, що працюють у інформаційно-аналітичних
відділах, підрозділах міського розвитку; певної частини державних
службовців, які створюють інформаційні продукти з питань місцевого та
регіонального розвитку. Окремі фахівці цієї сфери можуть також ефективно
діяти як виразники інтересів більш крупних елементів інфраструктури
розвитку.

Зазначений список відображає конфігурацію інформаційно-комунікативної
системи місцевого та регіонального розвитку, яка сьогодні формується на
основі Інтернет поки що спонтанним чином, без будь-якого координуючого
впливу. Сьогодні ми можемо спостерігати процеси зростання та
самоорганізації цієї системи, яка сприяє включенню людей, організацій в
інформаційні зв’язки різного рівня. Частина агентів місцевого та
регіонального розвитку вже представлена в Інтернет, зокрема в мережі
аналітичних центрів України [19]. Цьому процесу бракує системності та
координованості з точки зору створення інформаційних ресурсів. Більшість
організацій діють ізольовано один від одного. Бракує інформації про їхню
спеціалізацію та ринок консультаційних послуг. Вони поки що мають слабке
уявлення про досвід та напрацювання один одного, а органи місцевого
самоврядування отримують мізерну інформацію про існування та
консультаційні можливості більшості з них. Унікальний досвід, пакети
документів, знання, які формуються кожним окремим суб’єктом діяльності
поки що залишаються незадіяними для цілей суспільного розвитку. Таким
чином, поки що не створені умови для синергетичного ефекту як
результату спільної діяльності окремих соціальних агентів місцевого та
регіонального розвитку.

Спосіб розв’язання цієї проблеми має орієнтуватись на тенденції
формування сучасного інформаційного суспільства. Оптимальним способом
сітьового співробітництва є створення інформаційних ресурсів як
розподіленої системи знань, доступної для всіх агентів місцевого та
регіонального розвитку та інших користувачів незалежно від їх
територіального розташування. Подібні мережі вже існують в розвинених
країнах для задоволення потреб професійних груп. Вони задовольняють
потреби в обміні інформацією та знаннями, внаслідок чого отримали назву
“мережі знань”. Дж. Палмер та І. Ричардсон стверджують, що створення
нових знань у майбутньому відбуватиметься в мережах знань, а не в межах
окремих організацій [23]. Поряд з цим існує інша точка зору, яка
стверджує що значення Інтернет для життя суспільства перебільшено
комерційними організаціями з метою реклами[10, с. 95]. Ми схиляємось до
позитивної оцінки сітьового співробітництва, оскільки останнє не
відміняє і не заміняє традиційних форм обміну інформацією та знанням.
Воно посилює ефект продукування нових ідей, прискорює процес формування
суспільної думки, забезпечує його прозорість та доступність.

??????????

??????????цію про комунікативні заходи, навчальні програми тощо[24].
Базою знань Програми є бібліотечний фонд, який налічує 2000 документів з
різних аспектів діяльності органів місцевого самоврядування.

Наявність міжнародної мережі демонструє можливості створення подібної
української національної мережі з власними інформаційними ресурсами, без
наявності яких неможливо організувати сітьове співробітництво. Цінною
основою для цього є міжнародний досвід. Його вивчення потребує знання
іноземних мов та певного рівня інформаційної культури. Доступ до
бібліотечного фонду LOGIN потребує знання однієї з трьох мов –
англійської, французької або німецької. Асоціація міст та громад
України, яка стала нещодавно партнером програми LOGIN, створює свій
бібліотечний фонд, стан якого на сьогодні не може задовольнити потреби
фахівця. Однак проблема не лише в створенні бази знань. П. Мавко,
аналізуючи методологічні засади регіональних стратегій в Україні,
зазначає, що для успішного стратегічного планування регіонального
розвитку в Україні необхідно створення інституту професійних
консультантів стратегічного планування [17]. Автор цієї статті вважає,
що необхідно формувати інститут муніципального консалтингу з більш
масштабними функціями, які мають бути включені в широкий контекст
проведення системних реформ — адміністративної,
адміністративно-територіальної, муніципальної реформ, державної
регіональної політики. Створення мережі місцевого та регіонального
розвитку, поряд з іншими чинниками, є одним із ефективних засобів
формування цієї суспільно важливої інституції.

Інформаційна стратифікація та структура інформаційних ресурсів мережі
місцевого та регіонального розвитку

Зміст інформаційних ресурсів визначається сферою її застосування. Тому
прийнято виділяти наукову, соціальну, економічну, політичну, правову та
інші види інформації. Всі вони так чи інакше стосуються сфери місцевого
та регіонального розвитку. Однак ми спробуємо визначити узагальнений
методологічний підхід до інформації та знань, які мають бути
представлені в мережі місцевого та регіонального розвитку. Останні, як і
загалом будь-які управлінські знання, в інформаційному просторі не
можуть сприйматися з точки зору абсолютної істини. Вони завжди
суб’єктні, тобто залежать від контексту діяльності соціального агента та
його когнітивних можливостей. В цьому сенсі інформація є сировиною, яка
перетворюється на знання за результатами самостійного її пошуку та
аналізу. Останні, в свою чергу, є підґрунтям для автономного прийняття
рішень відповідно до конкретних проблем та предмету діяльності
соціального агента. Для кращого розуміння такого знання пошлемося на
спрощене тлумачення його як впевненості, що певна інформація відображає
реальний феномен, який має специфічні характеристики [7, с. 9]. Дійсно,
будь-яка інформація матиме значення когнітивного конструкту тільки в
тому разі, якщо вона сприймається як відображення реально існуючого
феномену. Тому формування установки на інтерактивну комунікацію в мережі
місцевого та регіонального розвитку залежатиме, по-перше, від відчуття
своєї присутності в інформаційному просторі як рівноцінного партнера
комунікації, по-друге, творчо-конструктивного відношення до інформації
та високого ступеню довіри до її автора.

Кожний соціальний агент, залежно від його спеціалізації користується
певною частиною інформаційних ресурсів для створення нових знань, які є
новими власне для нього, а не взагалі для суспільства. Але має бути
представлена в мережі інформація, яка є установчою для всіх агентів
місцевого та регіонального розвитку. Інформаційний ресурс загального
призначення має включати знання, яке б визначало мотиваційну динаміку
інституційної поведінки соціальних агентів, конструювало б їхні
соціальні ролі в контексті певної парадигми місцевого та регіонального
розвитку, виходячи із власних рішень. Процес розподілу ролей, що
розуміється як процес хабітуалізації, має велике значення для сітьової
співпраці, оскільки його результатом має бути прив’язка знань до
конкретних видів діяльності та його типізація. Виконання ролей та
прийняття рішень потребує специфічних знань конкретних ситуацій,
розуміння зв’язку цілей та засобів досягнення. За рахунок типізації та
специфікації знань окремих соціальних агентів відбувається дезагрегація
проблем та цілей місцевого та регіонального розвитку на складові. В
цьому аспекті ми можемо ставити питання про необхідність інформаційної
стратифікації соціальних агентів всередині сітьової спільноти.

Інформаційна стратифікація є необхідним компонентом сітьової співпраці,
оскільки створення інформаційного ресурсу місцевого та регіонального
розвитку передбачає великий обсяг розумової діяльності, виробки нових
знань у вигляді моделей, алгоритмів, програм або проектів розв’язання
певних проблем тощо. Це можна досягти тільки завдяки спільним зусиллям.
Певну роль у створенні інформаційного ресурсу, представленого в
Інтернет, має відігравати держава як координуючий центр суспільного
розвитку. Її роль щодо мережі місцевого та регіонального розвитку
полягає у виконанні функцій “системного адміністратора”, який підтримує
систему в діючому стані. Сьогодні існує тільки два нормативно-правові
акти, які визначають позицію держави щодо використання Інтернет в цілях
суспільного розвитку. Це Указ Президента України, в якому формулюються
основні завдання по розвитку національної складової мережі Інтернет та
забезпечення широкого доступу до неї[2] та Постанова Кабінету Міністрів
України “Про порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про
діяльність органів виконавчої влади”[3].

Однак у цих актах не міститься нормативних вимог щодо змістовного
наповнення Веб-сторінки будь якого органу місцевого самоврядування,
використання Інтернет для організації обговорень проблем та
підготовлених проектів рішень тощо. Не врегульовуються питання сітьового
співробітництва органів публічної влади різних рівнів з іншими
суб’єктами місцевого та регіонального розвитку. Вони, тим не менш,
гарантують забезпечення державної підтримки розвитку інфраструктури
надання інформаційних послуг через мережу Інтернет. Складовою такої
підтримки могло б бути створення електронних ресурсів місцевого та
регіонального розвитку на конкурсних засадах. Методика реалізації
конкурсних проектів з іншої тематики вже відпрацьована в рамках
Всеукраїнського конкурсу проектів та програм розвитку місцевого
самоврядування, який було проведено в 2003 році [13]. Створювані
інформаційні ресурси мають увійти відповідно до Концепції формування
національних електронних інформаційних ресурсів до їх складу [4].

З точки зору загального підходу до визначення структури інформаційного
ресурсу місцевого та регіонального розвитку можна окреслити такі основні
позиції. Його складовими має бути: а) аналітика щодо державної
політики в сфері місцевого та регіонального розвитку, його основних
проблем і пріоритетних напрямків (установчі та прогнозні знання); б)
інформація про інформаційно-консультативні можливості основних суб’єктів
місцевого та регіонального розвитку, масштаб їх діяльності,
спеціалізацію, досвід та персоналії; в) інноваційний фонд місцевого та
регіонального розвитку (кращі практики, механізми розв’язання проблем
тощо). Більш детальне структурування потребує додаткового дослідження.

Наприкінці зазначимо, що в контексті інформаційної стратифікації для
професійних сітьових спільнот користуються класифікацією, за якою
прийнято виділяти основні, просунуті та інноваційні знання [8].
Зазначена класифікація є прийнятною для бази знань мережі місцевого та
регіонального розвитку, хоча потребує іншого змістовного наповнення. Ми
обмежимо висвітлення цієї проблематики констатацією принципів, яких
доцільно дотримуватись при співпраці в мережі та формуванні
інформаційних ресурсів, та які можна розглядати як висновки до
вищевикладеного матеріалу. До цих принципів слід віднести: 1) принцип
партнерства, який в умовах віртуального простору визначає інтерактивний
тип комунікації: 2) принцип довіри, без дотримання якого інтерактивний
тип комунікації не може бути реалізований; 3) принцип цільової
орієнтації інформаційного ресурсу, який має забезпечити його адресність;
4) принцип об’єктивності, реалізація якого перетворює інформацію на
знання-рішення, що адекватні реально існуючим проблемам; 5) принцип
комплексності, який забезпечує створення інтегрованого інформаційного
ресурсу щодо основних проблем місцевого та регіонального розвитку; 6)
принцип раціональної оптимальності обсягів інформації.

Підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що налагодження ефективної
інформаційної взаємодії держави та суб’єктів місцевого та регіонального
розвитку потребує: 1) теоретичного переосмислення державної
інформаційної політики відповідно до вимог інформаційного суспільства;
2) створення інформаційної мережі за зразком міжнародних мереж SIGMA та
LOGIN, до якої мають увійти, окрім органів публічного управління, інші
суб’єкти, конфігурація яких розглянута вище; 3) створення інформаційних
ресурсів місцевого та регіонального розвитку; 3) розвиток
інформаційного права, на основі якого має бути забезпечено сітьове
співробітництво; 4) створення інституту муніципального
консалтингу. Зазначені питання в перспективі мають стати предметом
окремого дослідження.

Список використаної літератури

Закон України “Про інформацію” від 2.10.92, № 2657-12 // HYPERLINK
“http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi”
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

Указ Президента України “Про заходи щодо розвитку національної складової
глобальної інформаційної мережі та забезпечення широкого доступу до
цієї мережі в Україні” від 31.07.2002 № 928/2000 // HYPERLINK
“http://www.president.gov.ua/officdocuments/officdecrees/101228133.html”
http://www.president.gov.ua/officdocuments/officdecrees/101228133.html

Постанова Кабінету Міністрів України “Про порядок оприлюднення у мережі
Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади” від
4.01.2002 р. № 3 // HYPERLINK “http://www.kmu.gov.ua/z1/portal/search”
http://www.kmu.gov.ua/z1/portal/search

Розпорядження Кабінету Міністрів України від 5.05. 2003 р. № 259-р “Про
затвердження Концепції формування системи національних електронних
інформаційних ресурсів” // HYPERLINK
“http://www.kmu.gov.ua/z1/portal/search”
http://www.kmu.gov.ua/z1/portal/search

Атаманчук Г. В. Некотрые проблемы познания государственного управления
// Збірник наукових праць Української Академії державного управління
при Президентові України / за заг. ред. В. І. Лугового, В.М. Князєва. –
К.: Вид-во УАДУ, 2003.- Вип.1. – с. 5 –18.

Баєв В.В. Розуміння нової парадигми електронного врядування на місцевому
рівні // Збірник наукових праць Української Академії державного
управління при Президентові України / за заг. ред. В. І. Лугового, В.М.
Князєва. – К.: Вид-во УАДУ, 2003.- Вип.1. – с. 151 –158.

Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по
социологии знания / Пер. с англ. Е. Руткевича. – М.: «Медиум», 1995. –
322 с.

Бондаренко С.В. Сети знаний как инструмент противодействия преступности
// HYPERLINK
“http://www.cjes.ru/lib/content.php?content_id=4156&category_id=4”
http://www.cjes.ru/lib/content.php?content_id=4156&category_id=4

Брижко В.М., Гальченко О.М., Цимбалюк В.С., Орєхов О.А, Чернобров А.М.
Інформаційне суспільство. Дефініції: Людина, її права, інформація,
інформатика, інформатизація, телекомунікації, інтелектуальна власність,
ліцензування, сертифікація, економіка, ринок, юриспруденція / За ред.
Р.А. Калюжного, М.Я. Швеца. – К.: “Інтеграл”, 2002. – 220 с.

Брыжко В.М., Цимбалюк В.С., Орехов А.А., Гальченко О.Н. Е – будущее и
информационное право / Под ред. Р.А. Калюжного, М.Я. Швеца. – К.:
«Интеграл», 2002. – 264 с.

У рамках Програми партнерства громад діють п’ять регіональних
навчальних центрів у Донецьку, Львові, Харкові, Херсоні, та Черкасах,
які фінансуються Фундацією “Україна — США”. Змістом діяльності цих
центрів є фактично надання консультаційних послуг органам місцевого
самоврядування, серед яких навчання є лише однією із форм
консультаційної діяльності.

З окремих питань діяльності органів місцевого самоврядування
консультації та інші інформаційні продукти створюють: Управління по
зв’язках з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування
Апарату Верховної Ради України, Головне управління державної служби
України, департамент регіональної політики Міністерства економіки та з
питань європейської інтеграції, Управління з питань взаємодії з
місцевими органами влади Секретаріату Кабінету Міністрів України, Фонд
сприяння місцевому самоврядуванню України при Президенті України.

Використання терміну “хабітус” (“габітус”) має давні традиції в
європейському соціально-філософському дискурсі. П. Бергер і Т. Лукман
використовують його виходячи з контексту думки, що викладається, та його
полісемії. Габітус може набувати значення звички, звичая, схильності,
характеру розвитку (біолог.) тощо.

PAGE

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020