Формування організаційно-інвестиційного механізму реалізації
інноваційних проектів випереджаючого розвитку
Сукупність науково-технічних, технологічних і організаційних змін, що
відбуваються під час реалізації нововведень, перетворення наукового
знання в інновацію, тобто послідовний ланцюг подій, починаючи з
формування ідеї інновації до виробництва конкретного продукту,
технології або послуг і їхнього поширення у практичному використанні –
все це ми називаємо інноваційним процесом.
Інноваційний процес не закінчується так званим впровадженням – появою на
ринку нового продукту, послуги або доведенням до проектної потужності
нової технології, а триває й після впровадження, оскільки з поширенням
нововведення вдосконалюється, стає більш ефективним, набуває нових
споживчих властивостей. Це відкриває для нього нові сфери застосування,
ринки, а отже, і нових споживачів, що сприймають цей продукт, технологію
або послуги як нові саме для себе. Таким чином, інноваційний процес
орієнтований на створення необхідних ринків продуктів, технологій чи
послуг і здійснюється в тісній єдності із середовищем, тобто його
спрямованість, темпи, мета залежать від соціально-економічного
середовища, в якому він існує і розвивається.
Слід відзначити зростання зацікавленості вітчизняних вчених і фахівців
до проблеми інноваційного розвитку економіки, загальних питань
формування постіндустріального суспільства в нашій країні та пов’язаних
з ним проблеми формування нової парадигми інноваційної політики, про що
свідчать праці О.М.Алимова, О.І.Амоші, А.С.Гальчинського, В.М.Геєця,
А.І.Сухорукова, В.С.Яцкова та інших.
Коло суб’єктів суспільного відтворення, об’єктивно зацікавлених у
здійсненні інновацій, досить широке: до них відноситься і кінцевий
споживач, що завдяки інноваціям має можливість користуватися більш
якісними товарами, і комерційні структури, які, впроваджуючи інновації,
одержують конкурентну перевагу і поліпшують свої позиції на ринку; і
держава, що, сприяючи розвитку інновацій, формує стратегічну перевагу
своєї економіки на світовому ринку.
Визначаючи основні підходи до формування інноваційних проектів
соціальної спрямованості, слід провести чітку класифікацію інновацій за
різними ознаками. На нашу думку, інновації слід класифікувати за такими
основними чинниками.
За причиною виникнення інновації поділяють на реактивні й стратегічні.
Реактивні інновації – це реакція фірми на нововведення, що здійснені
конкурентом. Фірма змушена їх реалізовувати відразу за конкурентом, щоб
вести боротьбу на ринку. Стратегічні інновації мають випереджаючий
ініціативний характер і спрямовані на одержання конкурентних переваг у
перспективі. У випадку стратегічної інновації підприємство розробляє
новий процес, у якому ефективність досягається з меншими витратами.
За предметом і сферою вкладення інновації поділяються на виробничі (нові
продукти і нові матеріали), ринкові (інновації, що відкривають нові
сфери застосування продукту і дозволяють реалізувати продукт на нових
ринках) та інновації-процеси (технології, організація процесу
виробництва й управлінських процесів).
За ступенем новизни і глибиною внесених змін інновації можуть бути
засновані на нових відкриттях або створені на базі нового способу
застосування, зробленого відкриття.
Технічне оновлення 80-х років у сфері електроніки докорінно
відрізняється від усіх попередніх тим, що воно зароджувалося не в
напрямі освоєння нових винаходів, а в підвищенні експлуатаційних
характеристик винайденого раніше. Потім відбувся різкий стрибок,
почалося використання мікрочіпів, а далі – знову відносно плавний
розвиток, заснований на цій новій технології.
За місцем і роллю у процесі виробництва можна виділити основні інновації
і ті, що доповнюють нововведення. Основні виробничі інновації створюють
нові ринки і є базою галузей, доповнюючі – розширюють ринок у
відповідних сферах; основні технологічні нововведення є базисом великих
технологічних систем, а додаткові – розвивають наявні базисні
технології.
За масштабом поширення і характером задоволення потреб можуть виділятися
інновації, що стали основою для нової галузі, яка виробляє однорідний
продукт, та інновації, що знаходять застосування у всіх галузях і сферах
народного господарства. Часто ці два типи інновацій у часі випливають
один з одного.
За характером потреб, що задовольняються, інновації можуть орієнтуватися
на існуючі потреби або створювати нові.
Класифікація за значимістю допускає виділення базисних інновацій –
формуючих нові виробництва і галузі, які вносять корінні видозміни, та
псевдоінновацій, які пов’язані із незначними змінами базисних
технологій.
Класифікація за глибиною внесених змін можлива у розглянутій системі,
оскільки дозволяє послідовно простежити переходи від інновацій нижчого
рівня до більш високого.
Спираючись на ці класифікаційні ознаки, вважаємо за доцільне виділити
новий тип інновацій – соціально значимі інновації випереджаючого
розвитку. Інновації випереджаючого розвитку – це багатопланові,
універсальні інновації, які швидко окуповуються, життєво важливі для
розвитку економічної системи територіальних утворень, регіонів і країни
в цілому. До них відносяться інновації, що мають важливе господарське
значення, можливість застосування в різних галузях і регіонах.
Характерними ознаками соціально значимих інновацій є: масштабність,
багатоплановість, життєва важливість для економіки територіальної
громади й універсальність у застосуванні. Ефективна інноваційна політика
господарюючого суб’єкта визначається на основі проблемно-орієнтованого
підходу і реалізується як система програмно-цільового управління.
Механізм ефективної реалізації інноваційних проектів випереджаючого
розвитку включає: розробку стратегії реалізації проекту, створення
спеціальної програми і формування інноваційного клімату територіального
утворення, стратегію просування проекту і його активний маркетинг, нові
способи фінансування проекту, контроль і моніторинг.
Розробка стратегії реалізації інноваційного проекту охоплює:
обґрунтування цілей проекту (високі кінцеві фінансові результати, швидке
поширення результатів проекту, здійснення технологічного й
організаційного прориву);
вироблення основних принципів реалізації інноваційного проекту
(гнучкість і швидка адаптація до нових умов підприємств і організацій,
розташованих у місті, населеному пункті або регіоні, залучення до
проекту всіх можливих учасників – від комерційних підприємств до органів
місцевого управління державних і міжнародних організацій, забезпечення
участі персоналу в розробці і реалізації планів, програм і стратегії, що
випереджає зростання інтелектуального капіталу проекту і формування у
зв’язку з цим відповідних інформаційних ресурсів);
розробку механізмів, що забезпечує формування і реалізацію інноваційного
проекту випереджаючого розвитку.
Важливу роль у розробці і реалізації інноваційного проекту відіграє
такий фактор, як життєвий цикл продукції, тобто типова зміна з часом
обсягів збуту внаслідок того, що смаки споживачів змінюються і
технологічні інновації приводять до витіснення новими видами продукції
вже існуючих (мал. 1).
Рисунок 1. Життєвий цикл продукту
Життєвий цикл продукту складається з чотирьох основних фаз:
введення продукції на ринок, якому передує успішна розробка нового виду
продукції. На цій стадії ринок збуту найчастіше обмежується споживачами
з високими доходами, що більш схильні до ризику у своїй купівельній
поведінці;
зростання обсягів продукції, коли вона досягає “ринкового визнання”,
охоплює масовий ринок. Упродовж цієї фази конкуренти можуть почати
випускати нову конкурентоспроможну продукцію, що призводить до втрати
раніше виробленої продукції;
зрілість продукції, коли обсяг продажів в основному обмежений повторними
купівлями існуючих споживачів, тому що більшість з них уже зробили перші
придбання. На цій стадії ринок насичений, тому конкуренти не можуть
одержувати доходи від зростаючого ринку і змушені боротися за збереження
чи збільшення своєї частки на вже існуючому;
спад продукції, коли обсяг продажів знижується через те, що змінилися
смаки споживачів чи з’явилася краща продукція. Якщо ця тенденція
триватиме, то продукт може поступово припинити своє існування, тому що
обсяг продажів досягне низького рівня. Але менеджери можуть задовго до
цього прийняти рішення про припинення виробництва і розробити стратегію
випуску нового товару, устаткування.
O
????th???????????????th?Досліджуючи можливості фінансового забезпечення
інноваційних проектів в сучасному періоді економічного розвитку,
зазначимо, що найважливішими елементами схеми фінансування
інвестиційного проекту проривного характеру є:
залучення всіх можливих джерел фінансування: від державного бюджету всіх
рівнів і міжнародних організацій – до комерційних підприємств і
недержавних фондів;
пайовий характер фінансування, що виявляється в різних формах;
програмний характер фінансування, при якому фіксуються мета, етапи,
плановані результати, способи контролю і засобу моніторингу;
інтегрально поворотний характер фінансування, коли працюють різні схеми
повернення інвестицій і допускаються інвестиції в демонстраційні об’єкти
з метою просування всього проекту в цілому;
облік різних видів ризиків при реалізації інноваційних проектів.
Відповідно, джерелами фінансування інновацій у ринкових умовах
господарювання стають:
державні засоби, засоби регіонального рівня, включаючи бюджетні, та
засоби спеціальних фондів;
галузеві (відомчі) засоби, що можуть досягати значних обсягів, та засоби
спеціально створених центрів по вирішенню тієї чи іншої наукової
проблеми (наприклад, засоби фонду енергозбереження);
фінансові ресурси міжнародних фондів, а саме: закордонних державних і
міждержавних організацій, засоби закордонних приватних компаній.
Істотна особливість пропонованої нами схеми фінансування інноваційного
проекту полягає в раціональному поєднанні обсягів і джерел фінансування
залежно від етапу реалізації нововведення, а також від характеру
інновацій. З наукового погляду, суть новизни полягає в одержанні
синергетичного ефекту від раціонального поєднання інвестицій різної
спрямованості з різних джерел, які, у кінцевому підсумку, вирішують
актуальне завдання прискорення науково-технічного прогресу у вітчизняній
економіці.
Спостерігаються також розбіжності у схемах фінансування інноваційних
проектів різного ступеня готовності та соціальної значимості.
Аналізуючи особливості фінансування проектів різного ступеня
завершеності, слід зазначити, що для реалізації проекту, в основу якого
закладена нова наукова ідея, і не існує ні дослідного зразка, ні досвіду
промислового виробництва, необхідно залучати венчурний капітал.
У випадку наукової ідеї, доведеної до втілення у дослідно-промисловому
виробництві, можна розраховувати на засоби державного бюджету, що
спрямовуються насамперед на компенсацію витрат від впровадження ідеї в
господарську практику. Якщо налагоджене дрібносерійне виробництво, то
поряд з державним капіталом варто спиратися у першу чергу на формування
корпоративного капіталу з різних джерел.
Що ж до особливостей фінансування проектів різного рівня значущості, то
тут слід зазначити таке: коли нововведення має державне значення, то
основний принцип взаємовідносин з інноваційними підприємствами враховує,
насамперед, ефективність нововведення, а потім фінансується цей проект.
Якщо технологія є вузьколокальною, то застосовуються галузеві програми,
наприклад енергозбереження. На основі цього всі суб’єкти галузі
розробляють власні програми енергозбереження. У цьому випадку
фінансування відбувається за рахунок державного бюджету, засобів
комерційних структур, позабюджетних коштів.
Для реалізації окремих проектів можуть використовуватися міжнародні
програми, а саме: глобальний екологічний фонд ООН, міжнародні
регіональні фонди (Данія, Швеція й ін.).
До фінансових джерел відносяться також ресурси великих корпорацій та
їхні гранти. Як засіб корпорацій може бути створення корпоративної
програми енергозбереження. Основний фактор реалізації проекту й
одержання необхідних засобів – це його просування, підготовка необхідних
документів, цільові презентації тощо.
Схема фінансових потоків, які виникають у процесі впровадження
нововведень, має такий вигляд: імпульс для початку здійснення соціально
значимих інноваційних проектів проривного характеру дає держава,
державне рішення про підтримку наукової ідеї у вигляді включення її в
державну цільову програму. Це насамперед моральна, а не матеріальна
підтримка проекту. Фінансування з державного бюджету – лише індикатор
високої народногосподарської значимості ідеї.
Іншим джерелом є власні засоби ініціаторів проекту і підприємств,
зацікавлених у його реалізації. Частка цього джерела інвестицій
становить близько половини необхідних вкладень. Йдеться про ресурси як
галузей виробників, так і великих споживачів продукції проекту. Третя
складова частина інвестицій – це комерційні засоби, залучені на
кредитній основі.
Порівняно невелику частину фінансових ресурсів можуть формувати також
засоби міжнародних організацій, зацікавлених у реалізації ідеї
проривного для світової економіки характеру.
Дослідження проблем інвестування, пов’язаних із можливими інвестиційними
ризиками доповнюються тим, що основна особливість реалізації
інноваційних проектів полягає у більш високому рівні ризиків, їх
відмінностями від інвестиційних ризиків. Найбільш важливими є інфляційні
ризики, особливо при довгострокових інвестиціях у виробництво, оскільки
складно захистити від інфляції тимчасово вільні позикові й інвестиційні
засоби, що накопичуються, а також врахувати невизначеність інфляційно
зростаючої в різні періоди проекту вигоди, що не передбачена у проекті,
порівняно з альтернативним вкладенням засобів.
Обґрунтована інвестиційна політика держави, стимулювання і регулювання
найважливіших інноваційних процесів, а в окремих випадках і пряма участь
держави у нововведеннях мають важливе значення для розвитку виробництва
і споживання суспільно важливих продуктів і послуг.
Для досягнення успіхів у комерціалізації потрібна особлива стратегія
просування проекту.
В умовах науково-технічного прогресу зберігати провідні позиції на
конкурентному ринку підприємству стає все складніше внаслідок швидкого
поширення кращих засобів і методів господарювання серед конкурентів. У
міру того, як ринкові суперники конкурують одне з одним у сфері
вдосконалення, більш схожими стають їхні стратегії, а конкуренція
перетворюється на змагання ідентичних способів, у якому жоден учасник не
може виграти. Така конкуренція носить деструктивний характер і
призводить до ворожнечі, припинити яку можна лише обмеженням конкуренції
з боку держави.
Відносини зі споживачами інноваційних технологій будуються на основі
доведення економічної і фінансової ефективності проекту. При цьому
застосовується весь набір прийнятих у світі критеріїв: чиста вартість,
внутрішня норма прибутковості, термін окупності тощо.
Відносини з конкурентами-виробниками подібних інноваційних технологій
формуються з урахуванням ролі і місця конкурента в певному сегменті
ринку нововведень. Тут можливі різні схеми, починаючи від домовленостей
про розділ сфер впливу і аж до суворої конкурентної боротьби за
допомогою різних механізмів як ринкового, так і організаційного типу.
Організаційні заходи щодо реалізації інноваційного проекту соціального
розвитку включать такі завдання:
інноваційні цілі, розвиток виробництва, ключові економічні показники та
показники ефективності проекту;
здійснення проекту, узгодженого за ресурсами, термінами і виконавцями;
правові й економічні умови взаємодії учасників проекту, основні
зобов’язання, розподіл ризиків і результатів інновації;
соціальне і територіальне узгодження інновації та її підтримки органами
місцевого самоврядування;
систему менеджменту за проектом.
Таким чином, цільова спрямованість інноваційного проекту і його
комплексність забезпечуються системою кількісних параметрів проекту, що
відображають досягнення мети інновації, збалансованістю ресурсів і
можливістю наскрізного управління від початку інвестиції до повернення
витрачених засобів і одержання додаткового прибутку в період життєвого
циклу інновації. Ці основні фактори інновацій визначають процес
вироблення стратегії соціально-економічного розвитку території,
досягнення головних стратегічних і фінансових цілей.
Література:
Губенко І., Растяпін А. Про методи оцінки інвестиційних проектів //
Економіка України, № 12, 200, с. 80.
Бондаренко О. Оптимізація інвестиційного забезпечення інновацій //
Банківська справа, № 4, 1999, с. 17.
Коюда В. Інноваційна діяльність в Україні // Фінанси України, № 10,
2002, с. 99.
Введення на ринок
Зростання
Зрілість
Спад
Продукт А
Продукт Б
Обсяг продажу
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
