Аспекти розвитку системи навчання та підвищення кваліфікації посадових
органів місцевого самоврядування:українська практика та рекомендації
ради Європи
Системи державного управління багатьох європейських країн нині зазнають
процесу всебічної модернізації. Державний сектор комплексно переходить
від “бюрократичної моделі” до концепції публічного менеджменту. Слід
підкреслити, що професійний публічний менеджмент є основою
функціонування місцевої влади в будь-якій демократичній державі.
Головною передумовою реформування системи місцевого самоврядування в
Україні є спроможність місцевих влад ефективно реалізовувати зростаючу
кількість повноважень, що передається їм органами виконавчої влади з
метою надання більш якісних послуг населенню.
У статті 6 Європейської хартії місцевого самоврядування наголошується на
тому, що місцеві влади для забезпечення ефективного управління мають
можливість пристосовувати свої внутрішні адміністративні структури до
місцевих потреб. Умови служби співробітників органів місцевої влади
повинні дозволяти добір висококваліфікованого персоналу з урахуванням
особистих якостей та компетентності; для цього забезпечуються належні
можливості професійної підготовки, винагороди та просування по службі.
Внаслідок трансформації функцій та повноважень органів місцевого
самоврядування, яка призвела до розширення різноманітних соціальних
послуг що надаються населенню, у багатьох країнах виникає необхідність
адаптувати процеси планування та контролю, які застосовуються в
муніципальному управлінні. Як зазначає Поль МАЙЕР, завданнями такого
переходу є:
Управління, орієнтоване на досягнення результату – фінансування
результату, а не процесу;
Управління, орієнтоване на споживача – забезпечення потреб споживача, а
не бюрократії;
Впровадження принципів децентралізації у державному управлінні;
Конкурентне управління – внесення елементу змагання у постачання послуг
населенню: ринково орієнтовані організаційні структури і ринково
орієнтовані послуги; формулювання поточних завдань щодо надання
державних послуг, їх ціни та вартості; ринково орієнтовані організаційні
структури і ринково орієнтовані процедури; прозорість щодо витрат та
доходів; адекватні форми управління якістю та контролю якості;
використання сучасних засобів загального управління, стратегічного
планування, управління людськими ресурсами, маркетингу та фінансування,
адаптованих до специфічних потреб державного управління, але базованих
на управлінському досвіді приватних підприємств.
Необхідною передумовою ефективного виконання зазначених завдань та
повноважень місцевого самоврядування є належний професійний рівень
службовців органів місцевого самоврядування, депутатів місцевих рад,
сільських, селищних, міських голів. Від ефективності діяльності
посадових осіб органів місцевого самоврядування залежать умови життя
мешканців конкретної територіальної громади. Все це свідчить про те
вагоме значення, яке набувають питання підготовки, перепідготовки та
підвищення кваліфікації муніципальних службовців для забезпечення
сталого місцевого і регіонального розвитку, покращання якості соціальних
послуг, що надаються громадянам.
Потрібно відзначити, що сучасна система місцевого самоврядування в
Україні вкрай потребує нових службовців, які мають відігравати ключову
роль у здійсненні реформ на місцевому рівні. Саме вони повинні бути
ініціаторами і головними проектувальниками демократичних перетворень у
місцевому самоврядуванні ефективними менеджерами, лідерами команд, що їх
реалізують.
Як зазначають експерти Ради Європи, для сучасного муніципального
службовця не є достатнім мати необхідні знання у економічній, соціальній
та правовій сферах та вміти застосувати їх на практиці, Він також має
володіти численними управлінськими та комунікативними навичками, серед
яких можна виділити наступні:
Теоретичні знання (в галузі державного управління, політології, права,
економіки, соціології та ін.);
Професійні навички (спроможність застосування методів та інструментів
управління, використання інформаційних технологій, ін.) та практичний
досвід;
Комунікаційні навички, здатність працювати в команді, техніка проведення
переговорів;
Особисті якості: здатність постійно навчатися, гнучкість, мобільність,
креативність, комплексне та логічне мислення;
Вірність демократичним цінностям: дотримання законів, вірність народу
України, орієнтованість на спільний добробут і т.д.
Таким чином, ми бачимо, що сучасний розвиток систем управління та
надання послуг вимагає підготовки принципово нового покоління
муніципальних службовців. Для України нагальність та актуальність цього
питання набувають особливого значення, що обумовлено наступними
факторами:
Результати останніх виборів до органів місцевого самоврядування у
березні 2006 року призвели до суттєвого оновлення депутатського корпусу
(більш ніж на 70 %);
Проведення політичної реформи, підвищення ролі політичних партій у
суспільно-політичному житті на місцевому рівні (зокрема впровадження
пропорційної системи виборів до органів місцевого самоврядування);
Здійснення політики децентралізації, що обумовлює розширення функцій
органів місцевого самоврядування, а також перспективу відновлення
системи регіонального самоврядування (шляхом створення власних
виконавчих органів обласних та районних рад).
Разом з тим, організація навчання посадових осіб органів місцевого
самоврядування ускладнюється:
неналежною фінансовою базою місцевого самоврядування, що перешкоджає
залученню до роботи в органах місцевого самоврядування топ-менеджерів з
сучасною освітою та відповідним досвідом;
надмірною залежністю органів місцевого самоврядування від рішень органів
державної влади, зокрема у питаннях організації процесу навчання
працівників органів місцевого самоврядування;
відсутністю загальноприйнятих стандартів якості у галузі навчання
посадових осіб органів місцевого самоврядування;
низькою мотивацією посадових осіб органів місцевого самоврядування;
неналежною взаємодією органів влади з неурядовими організаціями та
громадськістю, зокрема у наданні соціальних послуг населенню;
факторами психологічного характеру, пов’язаними з менталітетом
службовців органів місцевого самоврядування, наявністю у їх професійній
свідомості залишків старих командно-адміністративних методів управління;
недосконалістю українського законодавства, що регламентує питання
навчання депутатів та працівників органів місцевого самоврядування,
зокрема з питань ресурсного забезпечення процесу навчання;
недостатньою координацією діяльності різних установ та організацій, що
займаються навчанням посадових осіб органів місцевого самоврядування, а
також недостатнім забезпеченням навчального процесу належними
навчальними програмами, літературою та методичними матеріалами.
Таким чином, питання підготовки, перепідготовки та підвищення
кваліфікації муніципальних службовців, депутатського корпусу в сучасних
умовах становлення та розвитку місцевого самоврядування в Україні є
вкрай актуальними, а їх розв’язання потребує суттєвої перебудови всієї
системи муніципальної освіти. На важливості впровадження комплексної
національної стратегії підготовки кадрів для органів місцевого
самоврядування було наголошено у звіті експертів Ради Європи «Підготовка
посадових осіб місцевого самоврядування та здійснення ефективного
менеджменту на місцевому рівні», а також у рекомендаціях міжнародної
конференції “Стратегія підготовки, перепідготовки та підвищення
кваліфікації посадових осіб органів місцевого самоврядування в Україні”
(Київ, 27-28 квітня 2006 р.). У цій статті розглядаються різні аспекти
(методологія, етапи, координація діяльності різних інституцій, кращі
національні практики та досвід інших країн) впровадження національної
тренінгової стратегії для посадових осіб місцевого самоврядування в
Україні.
Хочемо наголосити, що основи розвитку системи навчання працівників
органів місцевого самоврядування повинні бути викладені у національній
стратегії, що має бути розроблена за участю широкого кола громадськості,
представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування,
їх асоціацій, освітніх установ та неурядових організацій. Метою
реалізації Стратегії є:
покращення якості навчання посадових осіб органів місцевого
самоврядування, в тому числі розробка нових програм, іншої
навчально-методичної літератури;
посилення інституційної спроможності освітніх закладів, інших інституцій
у наданні якісних послуг для органів місцевого самоврядування у сфері
навчання їх посадових осіб;
більш ефективна координація дій навчальних закладів, державних та
приватних установ, міжнародних інституцій, органів місцевого
самоврядування та їх асоціацій, неурядових організацій у галузі навчання
посадових осіб органів місцевого самоврядування;
визначення загальнонаціональних стандартів якості освітнього та
кадрового забезпечення муніципальної діяльності, що мають встановити
чіткий порядок ліцензування, атестації та акредитації усіх установ та
закладів, які займаються навчанням посадових осіб органів місцевого
самоврядування;
підготовка необхідної кількості тренерів та викладачів для реалізації
нових навчальних програм;
надання необхідної допомоги (організаційної, методологічної та іншої) з
боку держави органам місцевого самоврядування в організації навчання їх
посадових осіб;
визначення цільових груп для навчання.
Слід наголосити на необхідності розробити та ухвалити чітку дорожню
карту щодо впровадження національної тренінгової стратегії в Україні.
Впровадженню стратегії має передувати підготовчий етап, під час якого
потрібно визначити цілі, коло залучених установ та інституцій та
координація їх діяльності, ресурсне забезпечення, продумані процедури
прийняття рішень, які базуються на активному інституційному діалозі,
поетапний план та моніторинг реалізації стратегії.
Як вже зазначалося, одним з основних завдань національної тренінгової
стратегії є посилення інституційної спроможності різних інституцій
(освітніх закладів, органів місцевого самоврядування, їх асоціацій,
неурядових організацій та ін.) у наданні якісного навчання депутатам та
працівникам органів місцевого самоврядування.
На сьогодні службовцям органів місцевого самоврядування доступні
декілька можливостей у здобутті необхідної освіти та підвищенні
професійних навичок:
Базова освіта: отримання кваліфікації в університетах або інших
навчальних закладах;
Подальша освіта: підвищення кваліфікації, навчання без відриву від
виробництва;
Короткотермінове навчання (навчальні семінари, літні школи та ін.);
Наукова робота над обраною темою;
Навчання через реалізацію конкретних проектів (електронне урядування,
соціальне партнерство).
Ці різноманітні типи освіти і навчання забезпечуються:
вищими навчальними закладами,
власне самими органами місцевого самоврядування,
національними асоціаціями органів місцевого самоврядування,
громадськими організаціями,
комерційними (приватними) структурами (тренінговими центрами,
консалтинговими агентствами та ін.).
Для створення нової системи підготовки, перепідготовки та підвищення
кваліфікації працівників органів місцевого самоврядування необхідно
вирішити низку пріоритетних завдань, одним з яких є створення
конкурентного середовища на ринку послуг у сфері муніципальної освіти
шляхом розширення кола суб’єктів освітянської діяльності та забезпечення
їм права рівного доступу до ринку послуг у сфері муніципальної освіти.
Вищі навчальні заклади відіграють ключову роль у процесі навчання для
державного управління. Однак, зазвичай, ці заклади концентруються на
довготривалих бакалаврських і магістерських програмах, вони не мають
спеціалізованих навчальних програм для посадових осіб органів місцевого
самоврядування, що зменшує практичну користь їх діяльності для місцевих
влад. У зв’язку з цим слід систематично удосконалювати концепцію
підготовки магістрів державного управління, враховуючи постійні зміни
форм та методів навчання в освітній галузі “Державне управління”.
Необхідно також розглянути можливість поновлення спеціалізації ВАК –
“регіональне управління”
Провідну роль у державній системі підготовки, перепідготовки та
підвищення кваліфікації державних службовців на сьогодні відіграють
Національна Академія державного управління при Президентові України, її
регіональні інститути та обласні навчальні центри. Як вважає В.
Кравченко, позитивним моментом у цій системі є те, що вона може бути
належним чином забезпеченою у науковому та методичному плані, враховуючи
досить високий професійний рівень професорсько-викладацького складу
Академії та її регіональних інститутів. До негативних моментів можна
віднести наступні:
Ця система націлена на підготовку спеціалістів для органів виконавчої
влади, що впливає на формування їх професійної свідомості саме як
державних службовців, а не службовців органів місцевого самоврядування.
Це, в свою чергу, не сприяє формуванню нової корпоративної філософії
муніципальної служби, менталітету посадових осіб місцевого
самоврядування як представників територіальної громади, діяльність яких
спрямована, в першу чергу, на захист та відстоювання інтересів громади;
Академія та її регіональні інститути здійснюють підготовку фахівців лише
за одним освітнім напрямком – “Державне управління”, яка не передбачає
таких офіційно затверджених спеціальностей та спеціалізацій, які б
адекватно відповідали потребам розвитку місцевого самоврядування
(наприклад, муніципальне право, муніципальний менеджмент, розвиток
територіальної громади тощо), що не завжди забезпечує цільовий характер
підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації посадових осіб
органів місцевого самоврядування, працівників комунальних установ;
Академія та її регіональні інститути не можуть здійснювати підготовку та
перепідготовку спеціалістів для окремих галузей муніципального
управління (наприклад, будівництво, громадський транспорт,
тепловодопостачання тощо) в силу ліцензійних обмежень Міністерства
освіти та науки України.
На сьогодні біля 80 українських вищих навчальних закладів отримали від
Міністерства освіти ліцензії на підготовку фахівців у галузі “державне
управління”, серед яких Київський національний економічний університет,
Харківський державний економічний університет, Східноукраїнський
національний університет ім. Володимира Даля, Тернопільська академія
народного господарства, Донецький національний технічний університет,
Дніпропетровський національний університет, Одеська національна юридична
академія та ін.
У зв’язку з цим слід ще раз наголосити на тому, що вищі навчальні
заклади України є важливими партнерами у підготовці посадових осіб
органів місцевого самоуправління, однак, за певних умов:
заклад має бути широко визнаним для того, щоб органи місцевого
самоврядування з одного боку могли легко віднайти та ідентифікувати
потрібну їм спеціалізацію, з іншого – отримана у вузі кваліфікація та
диплом мали достатній авторитет та підкріплювалися відповідними
знаннями;
місцеві органи влади, що відряджають свій персонал до таких закладів,
повинні мати певні можливості щодо участі у розробці та затвердженні
навчальних програм;
існування прозорої системи сертифікації навчальних закладів, що
здійснюють підготовку працівників органів місцевого самоврядування;
створення незалежної моніторингової групи, яка має здійснювати
оцінювання діяльності освітянських закладів та установ.
Серед інших державних органів, які займаються питаннями навчання
місцевих депутатів та муніципальних службовців, слід насамперед
визначити Фонд сприяння місцевому самоврядуванню при Президентові
України. При Фонді утворено Центр ділового співробітництва, який
співпрацює на контрактній основі безпосередньо з органами місцевого
самоврядування. Разом з тим суттєвим недоліком цієї роботи є її
несистемність та фрагментарність, вона не впливає істотним чином на
ситуацію у галузі підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації
посадових осіб місцевого самоврядування.
Було б також доцільним вивчити питання інтитуціоналізації державної
політики у сфері місцевого та регіонального розвитку, що є необхідним
елементом в ефективній реалізації національної стратегії навчання
посадових осіб органів місцевого самоврядування. На сьогодні реалізація
державної політики у галузі місцевого та регіонального розвитку є
недостатньо ефективною: відсутність належної координації між органами
державної влади, що займаються питаннями місцевого та регіонального
розвитку, незавершеність адміністративної реформи, непослідовність у
формуванні законодавчої бази щодо розвитку місцевого самоврядування,
наявність чисельних конфліктів між органами державної виконавчої влади
та органами, посадовими особами місцевого самоврядування. Українська
практика минулих років (особливо спроби здійснення
адміністративно-територіальної реформи у 2005 році) та досвід інших
країн (Польща, Франція, Російська Федерація та ін.) засвідчують
необхідність інституціоналізації (та посилення координації) державної
політики у сфері місцевого та регіонального розвитку.
Створення в системі виконавчої влади єдиного координуючого органу з
питань місцевого та регіонального розвитку обумовлюється наступними
чинниками:
Реалізація адміністративно-територіальної реформи в Україні потребує,
насамперед, наявність єдиного політичного центру, відповідального за
здійснення реформи (необхідність політичного керівництва та виконавчого
органу з постійним штатом професійних працівників).
Здійснення політичної реформи, у тому числі передача значних функцій у
сфері вироблення та реалізації державної регіональної політики від
Президента України Кабінету Міністрів України як центральному органу
виконавчої влади.
Політика європейської інтеграції як пріоритетний курс державної політики
України (однією з рекомендацій Європейського Союзу є створення
центрального органу виконавчої влади, який би опікувався питаннями
регіонального (та місцевого) розвитку). До відома: подібні інституції
(міністерство, державний комітет, агентство) існують у більшості
європейських країн, що значно полегшує діалог зі Страсбургом та
Брюсселем (розвиток транскордонного співробітництва, доступ до
структурних фондів ЄС, реалізація міжнародних проектів у сфері
регіонального (та місцевого) розвитку). Рада Європи регулярно (раз на
два роки) проводить конференції міністрів, відповідальних за місцевий та
регіональний розвиток.
Подальше здійснення політики децентралізації, у тому числі створення
виконавчих органів обласних та районних рад, обумовлює визначення нових
засад діяльності обласних та районних державних адміністрацій
(насамперед, нові функції, чисельність працівників, їх кваліфікація,
порядок прийому на роботу, питання навчання і т.д.).
Слід зазначити, що питання інституціоналізації державної політики у
сфері місцевого та регіонального розвитку порушувалися під час багатьох
конференцій та семінарів. Разом з тим українські фахівці та політики
поки що не дійшли згоди щодо статусу нового органу, відповідального за
питання місцевого та регіонального розвитку, його місця в системі
державної влади, що обумовлює необхідність проведення подальших дискусій
та досягнення консенсусу з цих питань.
У зв’язку з впровадженням нової пропорційної системи виборів до органів
місцевого самоврядування значно підвищився вплив політичних партій на
суспільно-політичні процеси на місцевому та регіональному рівні.
Враховуючи вищевикладене, вважаємо, що при модернізації національного
законодавства з питань місцевого самоврядування має бути вивчений,
проаналізований та використаний зарубіжний досвід щодо залучення
політичних партій до процесу навчання депутатів органів місцевого
самоврядування, насамперед під час розробки проекту нового Закону
України “Про політичні партії”. Хочеться також наголосити, що в
більшості європейських країн провідні політичні партії мають власні
тренінгові центри, що займаються на постійній основі навчанням депутатів
усіх рівнів (Франція, Німеччина та ін.). У деяких країнах (наприклад, в
Іспанії) політичні партії, що мають власні фракції у місцевих радах,
отримують також державне фінансування, яке використовується в тому числі
й для проведення тренінгів та учбових семінарів.
В Україні органи місцевого самоврядування здійснюють свою освітянську
діяльність у двох основних напрямках:
організація навчання депутатів місцевих рад;
ph
2 4 Oe
Oe
????&?
???????????0#????&?
????????0?????&?
??????????#????&?
voto•h•o?oa
????&?
???????????0?садових осіб органів місцевого самоврядування.
На жаль, ця діяльність реалізується лише окремими органами місцевого
самоврядування, вона носить епізодичний характер, а тематика навчання не
систематизована і передбачає лише такі теми занять, що можуть бути
висвітлені “власними силами” без залучення науковців та практиків з
інших регіонів України.
Як позитивний досвід можна навести діяльність Славутицької,
Комсомольської, Кам’янець-Подільської міських рад, де заняття та
семінари з депутатами, іншими посадовими особами органів місцевого
самоврядування проводяться регулярно із запрошенням науковців,
представників національних асоціацій органів місцевого самоврядування,
освітянських установ та негромадських організацій.
Органи місцевого самоврядування України потребують певної кількості
інструментів для того, щоб визначитися з підрозділом, який має займатися
навчанням муніципальних службовців. У більшості випадків цю роль виконує
відділ кадрів, однак існування окремого підрозділу, який би професійно
займався питаннями навчаннями муніципальних службовців вкрай необхідне.
На нашу думку, цей підрозділ має вирішити наступні питання:
планування навчання, розробка та впровадження стратегії навчання для
працівників відповідної організації;
розробка окремих начальних модулів, які мають відповідати специфічним
потребам окремих службовців;
здійснення оцінки результативності навчання.
Процес планування навчання можна умовно поділити на наступні кроки:
аналіз потреб у навчанні;
вибір зовнішніх програм, що задовольняють визначені потреби;
розробка організацією навчальних програм для своїх співробітників,
включаючи методику їх викладання та дидактичні матеріали;
підбір викладачів, лекторів та доповідачів для внутрішніх програм;
реалізація внутрішніх програм;
оцінка реалізації програм:
Важливим завданням є підбір викладачів для організації навчальних
програм. У більшості європейських країн освітні установи, тренінгові
центри для органів місцевого самоврядування мають досить обмежений штат
постійних працівників: директор, керівники структурних підрозділів та
декілька технічних працівників. Інші викладачі запрошуються з числа
викладачів вузів або практиків, які досконало володіють питаннями у
своїй галузі. Найбільш ефективний спосіб добору викладачів, вчителів та
доповідачів полягає у комбінації теоретичних знань та практичного
досвіду.
Необхідну увагу також слід приділити визначенню цільових груп для
навчання. Цей процес має бути ретельно підготовлений, адже обмежені
фінансові ресурси дозволяють провести навчання обмеженого числа
персоналу. Разом з тим не слід забувати, що окремі цільові групи (щойно
прийняті на роботу службовці, посадовці, що отримали підвищення у
кар’єрі, службовці, які зараховані до кадрового резерву, вищі урядовці
та обрані керівники органів місцевого самоврядування) потребують різних
форм навчання.
У багатьох європейських країнах національні асоціації органів місцевого
самоврядування є впливовими акторами, які здійснюють навчання депутатів
місцевих та регіональних рад. Що стосується позитивного українського
досвіду у цій галузі, насамперед слід згадати про діяльність Асоціації
міст України та громад і Української Асоціації місцевих та регіональних
влад, які здійснюють досить потужну діяльність по навчанню депутатів та
працівників органів місцевого самоврядування.
Разом з тим, для покращення якості навчання посадових осіб органів
місцевого самоврядування потрібно зміцнювати роль національних асоціацій
та інших добровільних об’єднань органів місцевого самоврядування
України, їх правовий і законодавчий статус. Координація діяльності
національних асоціацій органів місцевого самоврядування у здійсненні
якісних навчальних програм для посадових осіб органів місцевого
самоврядування має бути посилена, у тому числі в рамках Конгресу
місцевих та регіональних влад України, який був утворений у 2002 році.
Слід наголосити на необхідності залучення асоціацій органів місцевого
самоврядування до розробки і здійснення навчання депутатів та
муніципальних службовців без відриву від виробництва, оскільки це
суттєво покращить результати навчання.
Необхідно також визначити роль та місце тренінгової складової в
національній системі підготовки та перепідготовки кадрів для органів
місцевого самоврядування. Як зазначає Володимир Купрій, магістр
державного управління, експерт Центру суспільного розвитку та практичної
конфліктології, в Україні набуває актуальності розвиток партнерства та
співробітництва між організаціями третього сектору та органами місцевого
самоврядування у вирішенні соціальних проблем громадян. З одного боку
український “третій сектор” стає більш впливовим, якісно зростає
професіоналізм його кадрів, уміння презентувати та реалізовувати свої
можливості, що має позитивно впливати на формування сучасного ринку
соціальних послуг, які сьогодні неспроможні повністю забезпечити ані
державний сектор, ані бізнес. З іншого боку на органи місцевого
самоврядування в силу процесів децентралізації соціальної політики
покладається все більше і більше повноважень щодо вирішення місцевих
соціальних проблем, але брак фінансових, кадрових ресурсів не дозволяє
ефективно з ними справлятися.
На сьогодні органи місцевої влади покликані забезпечити надання
соціальних послуг в спосіб найближчий до громадянина. Покращити
зазначену ситуацію може широке співробітництво державного та
недержавного секторів. Громадські організації згідно із законодавством
України слід розуміти і розглядати не як окремий та ізольований елемент
демократії, а як форму, спосіб безпосередньої участі громадян в
управлінні, як органічний та невід’ємний елемент системи місцевого
самоврядування, зокрема в питаннях, що стосуються навчання посадових
осіб органів місцевого самоврядування.
Слід пікреслити, що Ради Європи та її Конгрес місцевих і регіональних
влад активно сприяють застосованню подібних інструментів навчання
муніципальних службовців та депутатів місцевих рад, що є одним з
пріоритетів організації. У 1995 році за ініціативою Ради Європи було
утворено Європейську мережу навчальних закладів для органів місцевого
самоврядування (ENTO). Вона має статус незалежної асоціації,
зареєстрованої у Франції (провінція Ельзас, департамент Нижній Рейн) та
об’єднує вищі навчальні заклади, тренінгові центри, неурядові
організації, органи місцевого самоврядування та їх асоціації з майже
усіх 45 держав-членів Ради Європи. Штаб-квартира ENTO знаходиться у
Страсбурзі,.
На наш погляд, для України також було б вельми важливим сприяти
створенню національної мережі тренінгових організацій для органів
місцевого самоврядування, за прикладом ENTO.
Основними завданнями ENTO є надання методичної допомоги, сприяння
органам місцевого та регіонального самоврядування, окремим навчальних
закладам в розробці та впровадженні навчальних програм й окремих
навчальних модулів, організація навчальних семінарів та конференцій.
ENTO, яка здійснює свою діяльність під патронатом Ради Європи та її
Конгресу місцевих і регіональних влад, слідує у своїй статутній
діяльності завданням РЄ та Європейського Союзу щодо модернізації роботи
органів місцевого самоврядування та покращання стандартів послуг, що
надаються громадянам в усіх європейських країнах.
На засіданні Загальних зборів, члени ENTO обирають зі свого складу
Президента та 9 членів Бюро ENTO, які протягом 2 років здійснюють
поточне керівництво діяльності мережі. Генеральний Секретар Ради Європи
призначає свого представника в ENTO, який має дорадчий голос на
засіданнях Бюро. Спектр діяльності мережі ENTO є дуже широким:
Організація тематичних навчальних семінарів та конференцій як
регіональних, так і загальноєвропейських, тематика яких пропонується
членами мережі. Так, 25-26 березня 2004 року ENTO спільно з Конгресом
Ради Європи провів навчальний семінар для представників національних
асоціацій органів місцевого самоврядування. Крім цього, ENTO регулярно
організовує щорічні семінари та засідання генеральної асамблеї своїх
членів, на яких обговорюються найбільш важливі питання діяльності ENTO.
Такі заходи проводяться кожний раз в окремій країні на базі однієї з
навчальних організацій, що є членами ENTO (у 2000 році – в Брюсселі
(Бельгія) „Роль нових інформаційних технологій в організації та
проведенні навчання”; у 2001 р. – у Кракові (Польща) „Роль тренінгових
організацій у здійсненні реформ децентралізації в європейських країнах”;
у 2002 р. – у Парижі (Франція) „Муніципальні послуги”; у 2003 р. – у
Талліні (Естонія) „Засоби щодо удосконалення муніципального
менеджменту”, у 2004 р. – у м. Коімбра (Португалія) «Роль навчання в
реалізації політики соціальної єдності на місцевому та регіональному
рівнях», у 2005 р. – у м. Єревані (Вірменія) «Роль навчання у розвитку
транскордонного співробітництва».
Здійснення регулярних видань (вісник, бюлетень ENTO та ін.) з метою
висвітлення різноманітних заходів у галузі навчання.
Організація обмінів між представниками навчальних центрів різних країн
Європи.
Сприяння розвитку співробітництва між навчальними організаціями
європейських країн
Участь у реалізації програм та проектів, що ініціюються Радою Європи та
Європейським Союзом
Розповсюдження інформації щодо навчальних програм та проектів через
мережу Internet. (ENTO має свою веб-сторінку HYPERLINK
“http://www.ento.org” www.ento.org , на якій можна отримати додаткову
інформацію про ENTO та її діяльність).
Члени мережі мають також доступ до інтерактивної бази HYPERLINK
“www.synchronicity.ch/web_company/ento”
www.synchronicity.ch/web_company/ento , що містить детальну інформацію
про членів ENTO, а також найсучасніші розробки у галузі навчання
муніципальних службовців. Члени ENTO отримують можливість працювати у
робочих групах за обраною тематикою: муніципальний менеджмент,
міжнародне співробітництво, пошук фінансування для проектів та ін.
ENTO приділяє велику увагу розробці національних тренінгових стратегій
та розвитку системи навчання муніципальних службовців та депутатів
місцевих рад у країнах Східної Європи, у тому числі й в Україні.
Українськими членами мережі є Академія муніципального управління, Фонд
сприяння місцевому самоврядуванню України, Українська асоціація місцевих
та регіональних влад, Творчий Центр Каунтерпарт.
Як зазначають експерти Ради Європи Пол Майер та Хелфрід Бауер, ми
живемо сьогодні у світі “визнаних сертифікатів” й все частіше
професійний успіх залежить від отриманих дипломів і зібраних
сертифікатів. Таким чином, одним з ефективних засобів підвищення
мотивації посадових осіб місцевого самоврядування до навчання є
одержання (після певного курсу навчання) сертифікатів, які допоможуть
(або навіть будуть потрібні) для отримання певної посади чи просування
по службовій кар’єрі. Разом з тим було б бажаним узгодити певні
стандарти або сертифікати для службовців різних рівнів органів місцевої
влади. Необхідно також визначити коло окремих функцій (напрямків) у
сфері державного управління, типи сертифікатів і учбові заклади
(університети, академії, учбові центри та ін.) як в Україні так і за
кордоном, де можна отримати ці сертифікати.
В Україні слід також впроваджувати нові сучасні методи у навчанні
посадових осіб органів місцевого самоврядування, серед яких слід
визначити:
“Кейси” як один з найбільш успішних методів навчання. Розроблений у
Гарвардській школі права, цей метод продовжує швидко розвиватися. На
сьогодні важко уявити собі будь-який навчальний семінар з менеджменту,
під час якого б слухачам не пропонувався хоча б один “кейс”.
Поєднання практичного та теоретичного досвіду слухачів. Слід наголосити,
що усі українські студенти, які навчаються за спеціальностями
“муніципальний менеджмент” та “державне управління” мають проходити під
час навчання обов’язкове стажування в органах виконавчої влади та/ чи
органах місцевого самоврядування.
Цікавим методом залучення молодих людей до роботи в органах місцевого
самоврядування є створення молодіжних рад та парламентів (вони вже
успішно функціонують у Донецьку, Луганську, Запоріжжі, Одесі, Житомирі,
Львові, АР Крим та інших регіонах України), а також проведення “Дня
стажера” в органах місцевого самоврядування (Славутич).
Дистанційне навчання, яке треба розглядати як передову методику
підготовки кадрів органів місцевого самоврядування, зокрема, навчання
через мережу Інтернет. (Разом з тим впровадження дистанційного навчання
відповідного технічного обладнання та підготовки викладачів та
студентів) (я не понял ету фразу). Обов’язкового вирішення потребують
також певні методологічні питання (тематика, кількість навчальних
курсів, час, який виділяється для дистанційного навчання – 50 %, 70 %
або навіть 100 % навчального модуля).
Поширення кращих практик у галузі муніципального менеджменту;
Оцінювання як у цілому муніципального менеджменту у конкретній громаді,
так і окремих навчальних програм;
Обмін депутатами, які представляють різні органи місцевого
самоврядування, що сприятиме не тільки обміну досвідом, вивченню
новітніх методик в управлінні, але й здійсненню реінтеграції українських
регіонів;
Проведення літніх шкіл, “шкіл лідерства” для керівників органів
місцевого самоврядування;
Організація навчальних поїздок до європейських інституцій (Страсбург –
Люксембург – Брюссель)(а до чого тут Люксембург, може ти мав на увазі
Будапешт), що має допомогти вивченню та впровадженню в Україні
європейських інструментів у галузі місцевого та регіонального розвитку.
Як вже зазначалося, важливим завданням є визначення ключових, а головне
сучасних (відповідних існуючим потребам та проблемам сьогодення) тем для
навчання, які можна поділити умовно на дві категорії: теоретичні або
базові (муніципальне право, муніципальний менеджмент, місцеві фінанси,
стратегічне планування і т.д.) та специфічні (профільні) теми. На
останню категорію слід звернути особливу увагу. Освітні заклади мають не
тільки здійснювати навчання за розробленими програмами, але й бути
здатними швидко реагувати на зміни у потребах місцевих влад та
допомагати посадовим особам органів місцевого самоврядування підвищити
рівень знань по конкретній темі (у зв’язку зі змінам у законодавстві,
появленням нових технологій у муніципальному менеджменті, роботою з
донорськими організаціями, реалізацією нових муніципальних програм та
проектів, імплементацією політики європейської інтеграції і т.д.). Все
це потребує проведення активної дослідницької роботи для ідентифікації
та вивчення цієї проблематики, розробки як відповідних курсів, тем та
методичної літератури, так і ефективних навчальних моделей та підготовки
викладачів. Отже запровадження постійно діючого маркетингу потреб
органів місцевого самоврядування у цільовій підготовці, перепідготовці
та підвищенні кваліфікації своїх працівників дасть можливість адаптувати
навчальні програми до потреб практики.
Необхідно вирішити питання ресурсного забезпечення організації
навчального процесу для посадових осіб органів місцевого самоврядування
та забезпечити реальну самостійність органів місцевого самоврядування
щодо цільового навчання працівників органів місцевого самоврядування та
комунальних установ і підприємств, що передбачає їх можливість
самостійно визначатися з вибором навчальних закладів, форм навчання та
навчальними програмами, за якими здійснюється навчання. Як показує
досвід більшості європейських країн (Франції, Вірменії, Іспанії і ін.),
стабільне фінансування системи підготовки, перепідготовки та підвищення
кваліфікації працівників органів місцевого самоврядування передбачає
законодавче закріплення обов’язкових нормативів цільових відрахувань з
бюджетів місцевого самоврядування. Мова йдеться про певний відсоток (від
1% до 5%) від фонду заробітної плати муніципальних службовців (в Україні
це повинно становити, на нашу думку, не менш 3%) або навіть про певний
відсоток від загального бюджету органів місцевого самоврядування
(впровадження останньої норми вбачається малоймовірним в сучасних
українських реаліях).
На наш погляд, реалізація Національної стратегії навчання посадових осіб
органів місцевого самоврядування в Україні має включати наступні
пріоритетні заходи:
визначення кола інституцій, залучених до реалізації Національної
стратегії, визначення питань фінансування їх діяльності, а також
розробку дорожньої карти щодо впровадження стратегії;
розширення функцій органів місцевого самоврядування та їх асоціацій щодо
організації навчання посадових осіб органів місцевого самоврядування;
демократизацію ринку навчальних послуг, що надаються органам місцевого
самоврядування;
розробку стандартизованої моделі опису посад, яким відповідають деякі
суттєві функціональні обов’язки, що виконуються в органах місцевого
самоврядування України;
розробку концепції оцінювання роботи урядовців органів місцевого
самоврядування України;
визначення сертифікатів і дипломів, які є корисними для просуванні у
службовій кар’єрі;
створення незалежної моніторингової (наглядової) групи як партнера
спеціалізованих освітніх закладів України;
поширення кращих українських та зарубіжних практик у навчанні посадових
осіб органів місцевого самоврядування.
Список використаної літератури:
HYPERLINK “http://www.municipal.gov.ua/fond_dir/loads/KY.doc”
Конституція України від 28.06.1996р.
HYPERLINK “http://www.municipal.gov.ua/fond_dir/loads/ZY7_MSY.doc”
Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997р.
№280/97-ВР
Закон України “Про місцеві державні адміністрації” від 9.04.1999р. №
586-ХI
Закон України “Про державну службу” від 16.12.1993р. №3723
Закон України “Про службу в органах місцевого самоврядування” від
7.06.2001р. № 2493-III
Постанова Верховної Ради України “Про рекомендації парламентських
слухань про законодавчі аспекти регіональної політики та місцевого
самоврядування” від 05.06.2003р. № 939-ІV
Указ Президента України «Про Національну раду з питань державного
будівництва, місцевого самоврядування і регіонального розвитку» від
26.04.2005р. №706/2005
Указ Президента України «Про державну підтримку розвитку місцевого
самоврядування в Україні» від 27.08.2002р. № 0749 – 01
Указ Президента України «Про заходи щодо впровадження Концепції
адміністративної реформи в Україні» від 22.07.1998р. № 810
Указ Президента України «Про Концепцію державної регіональної політики»
від 25.05.2001р. № 341/2001
HYPERLINK “http://www.municipal.gov.ua/fond_dir/loads/KM12_zax.doc”
Розпорядження Кабінету Міністрів України “Про заходи щодо виконання
Програми державної підтримки розвитку місцевого самоврядування в
Україні” від 13.03.2002р. № 123-р
Пол МАЙЕР «Нові вимоги до працівників органів місцевого
самоврядування». Звіт Ради Європи «Підготовка посадових осіб місцевого
самоврядування та здійснення ефективного менеджменту на місцевому
рівні», 2003, с.17
Фінальна резолюція міжнародної конференції “Стратегія підготовки,
перепідготовки та підвищення кваліфікації посадових осіб органів
місцевого самоврядування в Україні” (Київ, 27-28 квітня 2006 р.), с. 2
Звіт Ради Європи «Підготовка посадових осіб місцевого самоврядування та
здійснення ефективного менеджменту на місцевому рівні», 2003, с.29
Пол Майер «Сучасні інструменти управління в місцевих органах влади».
Звіт Ради Європи «Підготовка посадових осіб місцевого самоврядування та
здійснення ефективного менеджменту на місцевому рівні», 2003, с. 37
Володимир Купрій, «Розвиток системи навчання посадових осіб місцевого
самоврядування в Україні: аналіз та рекомендації». Звіт Ради Європи
«Підготовка посадових осіб місцевого самоврядування та здійснення
ефективного менеджменту на місцевому рівні», 2003, с. 59
Необхідно нагадати, що національна мережа учбових закладів (РОСПА), яка
займається підготовкой фахівців для роботи в органах місцевого
самоврядування, була утворена в Російській Федерації у 2000 році.
Звіт Ради Європи « Щодо удосконалення системи навчання посадових осіб
органів місцевого самоврядування в Україні ». Страсбург, 2003, с. 40
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
