Адміністративно-територіальний устрій в Україні у пост революційні та
передвоєнні роки
Період 1917-1919 років на території сучасної України досить складно
піддається аналізу, адже у цей період фактично не було єдиної влади на
всій території, натомість у різних регіонах у різний час, протягом
вказаного періоду діяла різна влада, в основному воєнного характеру.
Аби зрозуміти хоча б приблизно складність ситуації, яка передувала
проголошенню Української народної республіки влітку 1917 року на
території нинішньої України діяли три паралельні структури влади:
Представники Тимчасового Уряду Росії – губернські комісари та підлегла
їм адміністрація і війська; Центральна Рада, яка намагалась
розбудовували українську владу і творила свої виконавчі органи; «Совет
робочих и солдатских депутатов», який був під впливом більшовиків і не
бачив можливості утворення української держави.
Поряд з цим стихійно українізовувались військові частини на
російсько-німецько-австрійському фронті.
Загальна провал фронту в Карпатах і загальна анархія, яка охопила
Україну в липні 1917 року прискорила остаточну руйнацію хоч якоїсь
центральної влади в українських теренах.
Після повалення Тимчасового Уряду в Росії, у Києві знову тріумвірат:
Українська Центральна Рада із Генеральним Секретаріатом, як
проукраїнська державницька сила; Совет робочих и солдатських депутатом –
як більшовицька, космополітична сила; Штаб Київської військової округи –
як антиукраїнська та антибольшевицька сила.
Після падіння УНР, Гетьманату та Директорії з 1919 року в Україні
встановилась «радянська влада» відразу почався реальний перегляд
адміністративно-територіального устрою, що склався на українських
територіях за останні роки перед революцією.
Отже після перемоги більшовиків в Україні, як і в інших територіях
більшовицької Росії почався період «всевладдя рад». Ради були по всюди,
як із прив‘язкою до територіального поділу так і без такої прив‘язки.
Існували ради солдатських депутатів, ради селянських депутатів, ради
робітничих та солдатських депутатів.
Проста та зрозуміла система адміністративно-територіального устрою та
державного управління і місцевого самоврядування, що була сформована за
Столипіна була зруйнована.
В сільській місцевості, де найбільше проживало населення почали масово
створюватись сільські ради. Волость, як первинна ланка організації
публічної влади, притаманна сільським територіям, яка базувалась на
основі церковних приходів та економічного тяжіння навколишніх поселень
до церкви, ринку, волостних органів влади, що розміщувались у містечку
чи великому селі – центрі волості системою сільрад була де факто
знищеною, хоча формально продовжувала існувати де юре ще деякий час.
Початок юридичного оформлення реформ адміністративно-територіального
устрою в Україні у 20-тих роках 20-го сторіччя.
Встановлення радянської влади на території України у складі СРСР відразу
зіткнулося з проблемою формування ефективної влади із визначеною
територіальною основою.
З 1919 року після тотальної націоналізації приватної власності,
встановлення воєнного комунізму та повного домінування революційної
доцільності над законністю та економікою система державного управління і
самоврядування(якщо сільради можна вважати такими органами) базувалась
винятково на примусі та страхові бути покараним ЧК. Людина з наганом та
мандатом вирішувала все. Але така система влади не могла існувати надто
довго. Уже починаючи з 1921 року Україна, як і решта радянських
територій колишньої Росії зіткнулась з проблемою голоду, тотального
дефіциту і не хватки елементарних товарів повсякденного попиту.
Для вирішення цих проблем було впроваджено Нову економічну
політику(НЕП), яка передбачала відновлення приватної власності,
індивідуального підприємництва, стимулювання іноземних інвестицій в
радянську економіку, у тому числі у формі концесій.
Проте радянський воєнний апарат, який за кілька років воєнного комунізму
розрісся і пронизав усі ланки господарського життя та усі територіальні
одиниці від села до губернії вступив у суперечність з потребами цієї
нової економічної політики.
Варто відмітити, що розвалювання дореволюційного
адміністративно-територіального устрою розпочали самі більшовики, адже
новоутворені повіт виконкоми та губвиконкоми самі почали створювати все
нові і нові волості, сільради. Крім зростання апарату, який на етапі
«продрозкладки» ще відігравав свою роль у відбиранні хліба, але в умовах
НЕПу став серйозним гальмом для відновлення господарки.
Першою спробою зупинити процес подрібнення АТУ став Наказ НКВС «Про
адміністративні новоутворення» від 26 червня 1920 року. За цим наказом
встановлювалось, що будь-які новоутворення – волості чи повіти набувають
чинності лише за умови затвердження їх утворення НКВС і публікації
такого затвердження у пресі. До цього часу ніяких кредитів та коштів цим
новоутворення надавати заборонялось.
Правда навіть такий загрозливий наказ не виконав своєї місії.
Потрібно було щось вирішувати і вирішувати швидко.
Відтак довго чекати не довелося, уже в 1922 році з’являється перший
документ від Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету (далі – )
ВУЦВК «Про адміністративно-територіяльний поділ України» від 21 лютого
1922 року.
««Про адміністративно-територіяльний поділ України»
(подається за оригінальним правописом)
Хиби адміністративно-териріяльного поділу України, які виявились в
нерівномірному росподілові терену між окремими
адміністративно-територіяльними одиницями і в бракові в ньому ознак
економичного тяготіння привели після революції до стихійного стремління
заступити існуючий адміністративний поділ більше відповідним новим
умовами і вимогами господарчого життя окремих частин країни.
Зметою переведення праці по зміні адміністративного поділу по єдиному
плану на основі наукових даних і економичних ознак і закінчення її в як
найкороткий термін, Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет
ухвалив:
Заборонити Губвиконкомам, аж до закінчення районування України і повіт
виконкомам робити які б то не було зміни адміністративного поділу.
Зобов‘язати Народний Комісаріят Справ Внутрішніх випрацювати і подати на
розгляд 2 сесії ВУЦВК подобний плян районування України на основі
наукових даних і господарчих особливостей і тяготіння, а также
скорочення існуючих адміністративно-територіяльних одиниць.
Це завдання вважати бойовим і обов‘язати всі центральні відомства і
місцеві органи влади подавати Народньому Комісаріятові Справ Внутрішніх
всяку допомогу для скоршого закінчення праці, як шляхом подавання
потрібних відомостей і матеріялів, так і безпосередньої участи в самій
праці.
М. Харків, дня 1 лютого 1922 року
Зам. Голови Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету А. Іванов
Секретар ВУЦВК У. Єрмощенко»
Якщо виправити архаїчну орфографію та застарілі терміни, складається
враження, що документ написано у наші дні. Проблеми, які стоять сьогодні
перед Україною в царині недосконалості адміністративно-територіального
устрою сьогодні дуже добре ідентифіковані у наведеній вище постанові
ВУЦВК.
Проте варто сказати, що доручення, яке викладене у постанові було
виконано у дуже короткі терміни, але як завжди не так чітко, як того
бажалось.
Протягом 1922-23 років адміністративно-територіальний устрій продовжував
стрімко змінюватись, частина губерній була ліквідована, частина
укрупнена(об‘єднана з іншими), волості і повіти передавались від однієї
губернії іншій(тут варто сказати, що кілька волостей Гомельської
губернії було передано губернії Київській рішенням ВУЦВК).
Аби якось ввести цей процес у якесь логічне русло 3-я сесія ВУЦВК у 15
жовтня 1922 року приймає чергове рішення, яке містить певні загальні
вимоги до новоутворюваних адміністративно-територіальних одиниць:
««Об административно-территориальном делении УССР и об упрощении Сов.
аппарата»
… 1. Принять основные принципы административно территориального деления
УССР, а именно:
а) признать трехстепенную систему административно территориального
деления более совершенной, но учитывая политические и технические
условия, препятствующие немедленному проведению реформы, проводить ее в
порядке постепенности;
б) установить территории сельськой административной единицы с
количеством населения не менее 1000 человек, советской волостной
единицы(района) от 25000 до 40000 человек, и уездной единицы(округ) от
400000 до 600000 человек.»»
21 березня 1923 року з‘явилась ще одна постанова, яка відкривала шлях до
утворення органів влади у новоутворених адмінтеродиницях: «Про порядок
організації Виконавчого Комітету в новоутворених округах, районах і
органах сільських селищ».
Фактично ці два документи стали базою великої реформи 1922-23 років за
якої Україна перейшла від старої, перевіреної часом системи
адміністративно-територіального устрою до нової – радянської.
Головною новацією цієї реформи стала легалізація введення сільрад, але з
метою не допущення надмірного подрібнення первинних одиниць було введено
обмеження щодо чисельності населення у такій одиниці. Звичні волості,
які за імперії мали характер низової АТО, перейменовувались у райони і
ставали проміжним рівнем управління, а замість великих губерній
створювались округи. Така система з одного боку дозволяла державі більш
жорстко контролювати усі процеси в територіях, а з іншого зупинити
процес неконтрольованого подрібнення адмінтеродиниць, що заважало
розвитку бізнесу і ускладнювало забезпечення діяльності органів влади у
таких дрібних АТО.
Перетворення адміністративно-територіального устрою в Україні 1930-х
років.
Реорганізація та ліквідація округ та перехід на двоступеневу систему
управління, район-основна ланка соціалістичної перебудови села
Радянська влада, не зважаючи на свою безмежну владу та гіпер
централізацію усього життя в державі продовжувала стикатись із не
ефективністю управління. Зруйнованій, усталеній за попереднього режиму
система адміністративно-територіального устрою з розділенням влади на
державну та місцеву(самоврядну), так і не було знайдено відповідну
ефективну заміну. Відмова від губерній та створення великої кількості
округ з одного боку мало суттєво посилити контроль держави над усіма
територіями, але надмірно велика кількість суб‘єктів, які виходили на
прямі стосунки з центром не посилювали центральний уряд, а навпаки
послаблювали, оскільки йому постійно було потрібно вирішувати низку
справ, які раніше вирішувались на рівні губерній.
З іншого боку, сільради, не зважаючи на певне їх упорядкування
залишались надто слабкими як кадрово так і фінансово, аби вирішувати
поставлені перед ними завдання.
Тому радянська влада продовжувала експериментувати, шукаючи адекватну
новим умовам систему влади в територіях, з урахуванням досягнення
максимальної ефективності місцевої влади і економлячи ресурси на
скороченні бюрократичного апарату.
«..Щоб здійснити директиви про наближення органів радянської влади до
трудящих мас, щоб поліпшити економічний стан округ та районів і щоб далі
скоротити витрати на утримання управлінського апарату…» з Постанови №141
«Про реорганізацію округ УСРР» від 13 червня 1930 року. Цією постановою
ВУЦВК та РНК УСРР продовжили побудову радянської моделі
адміністративно-територіального устрою УСРР через розформування 11 округ
та приєднанні їх до інших округ. Таким чином кількість округів
зменшилася а їхня величина відповідно збільшилась.
У новостворених (збільшених) округах утворювалась нові органи
управління. Розуміючи важливість реформування та не допущення при цьому
появи великої кількості незадоволених звільнених радянських чиновників,
Постановою визначений порядок утворення нових органів, який виглядає
досить ліберальним:
«6. Провідні органи нових округ, збільшених територією розформованих
округ, утворюються таким порядком:
1) В округах, що до них приєднується всю територію одного чи двох
розформованих округ, новий округовий виконавчий комітет складається з
усіх членів та кандидатів до них округових виконавчих комітетів
об’єднувальних округ; нову президію цього округового виконавчого
комітету обирає об’єднаний пленум цих округових виконавчих комітетів без
побільшення складу, згідно з Уставою про округові виконавчі комітети»
(мовою оригіналу).
В округах, територію яких розформовували між кількома округами, округові
виконкоми ліквідовувались, а обрані особи зберігали свої повноваження і
входили до складу пленумів за місцем їх обрання до відповідних округових
виконкомів.
Лише Округові військові комісаріати розформованих округ залишалися без
змін та реорганізацій «до спеціяльного розпорядження» Центральної
ліквідаційної комісії.
Округовим містам розформованих округ залишали міські ради з залишенням
їм прав відповідно до «Устави про міські ради» задля збереження
економічно-культурних досягнень та збереженням в цих містах чинної
ставки заробітної платні. Міськради підпорядковувались безпосередньо
округовим виконкомам.
Розглядаючи перманентні зміни системи адміністративно-територіального
устрою у 30-тих роках минулого століття варто пам‘ятати, що в ті часи
радянська влада розпочала новий глобальний експеримент із зміни
економічних відносин на селі. В Україні розпочалась масова
колективізація.
Перші спроби колективізації в кінці 20-тих років показали, що сільські
ради, не зважаючи навіть на те, що їх почали «підсилювати» керівним
складом із міст братньої Росії, не дуже жорстко проводять політику
партії та радянського уряду на колективізацію.
gdB]O
, завдання колективізації мало бути виконане за будь-яких умов. Мало
того, при цьому не може бути допущено жодного серйозного спротиву з боку
місцевого населення.
В контексті з цієї конкретної історичної ситуації може з великим
ступенем вірогідності припустити, що саме завдання тотальної
колективізації, знову ж як і у часи «воєнного комунізму» призвело до
перегляду системи адміністративно-територіального устрою в Україні та
побудови дволанкової його системи з жорсткою державною централізацією.
Хоча такий підхід інформаційно забезпечувався реалізацією гасла «
наближення радянської влади до трудових мас, укріплення району, як
основної ланки соціалістичної перебудови села» і саме він офіційно є
причиною ліквідації округ та перехід до двоступеневої системи
управління.
Постанова №225 «Про ліквідацію округ та перехід на двоступеневу систему
управління» від 2 вересня 1930р. встановлювала на території УСРР 503
окремі адміністративно-територіальні одиниці, а саме:
Автономна Молдавська СРР в складі 11 районів,
18 міст що підпорядковувалися центрові,
484 райони розподілених (за економічними ознаками, кількістю населення,
перспективами зросту, тощо) на 3 категорії (1 кат.-322, 2 кат-112, 3
кат.-50 районів).
Разом з чітким поділом територій та їх підпорядкованості та в зв’язку з
переходом на двоступеневу систему управління Постановою затверджувались
зміни до існуючого за округової системи адміністративно-територіального
поділу щодо підпорядкування міським радам сільрад та приєднання
сільських місцевостей до міст, реорганізація районів, районовим
виконкомам передавалися права та обов’язки округових виконкомів.
Постановою зафіксовано підпорядкованість центрові районових виконкомів
та міськрад що вилучені на окремі адміністративно-господарські одиниці,
згідно оригіналу:
«4. На території Української соціялістичної радянської республіки
становити двоступеневу систему управління з тим, що районові виконавчі
комітети й міські ради, що їх вилучено на окремі
адміністративно-господарські одиниці, підпорядковуються безпосередньо
центрові»
Разом з тим Постановою №48 «Про ліквідацію округ і чергові завдання
міськрад, райвиконкомів та сільрад» від 28 грудня 1930р. 3-я сесія ВУЦВК
ХІ скликання, відзначаючи всі переваги та ефективність двоступеневої
системи управління вказувала на низку хиб які мали місце під час
проведення реформи та доручала Урядові УСРР для остаточного завершення
реформи виконати низку «бойових завдань», серед них особливої уваги
надавалось створенню товариських та сільських судів.
Реорганізація районів УСРР, утворення нових областей.
Запровадження двоступеневої системи адміністративно-територіального
устрою, що було зроблено у максимально короткі терміни в 1930 році
можливо і сприяло пришвидшенні колективізації в Україні та придушенні
виступів незадоволених селян, але виявилось згубним для ефективності
управління по всій території держави. Прагнучи досягнути скорочення
державного апарату, радянська влада натомість отримувала його розширення
на республіканському рівні, оскільки маса питань місцевого значення
стікалась до столиці. Проміжна ланка, де в минулому відбувалась
фільтрація таких питань і більшість з них могла вирішуватись – губернія
була ліквідована, а нової утворено не було. Відтак і планування розвитку
територій повністю перейшло на столичний рівень.
У цій ситуації центральній владі не залишалось нічого іншого, як знову
розпочати зміни.
Впродовж 1932 року в УСРР було створено 7 нових
адміністративно-територіальних утворень. Постановою №28 «Про утворення
обласних виконавчих комітетів на території УСРР» (пізніше назву змінено
на «Про утворення областей») від 11 лютого 1932 року, в складі УСРР,
крім Автономної Молдовської СРР (далі АМСРР) утворено п’ять нових
областей:
Харківську в складі 82 адміністративно-територіальних одиниць (далі-АТО)
тобто районів і міст, виділених на окремі адміністративно-господарські
одиниці(п.1, пп.1),
Київську в складі 100 АТО,
Вінницьку в складі 71 АТО,
Дніпропетровську в складі 54 АТО,
Одеську в складі 50 АТО
Міські ради, які підпорядковувались безпосередньо центрові на території
новостворених областей тепер підпорядковувалися відповідним обласним
виконкомам.
Промислові райони Донбасу (13 районів, та 4 міста) залишалися в
безпосередньому підпорядкуванні центру, а щоб «зміцнити
сільськогосподарську базу основних промислових районів Донбасу» (п.4
Постанови №28) до міських рад приєднувались нові сільські ради та
райони.
Цікавим виглядає той факт що у Додатку до вищевказаної Постанови
«Перелік адміністративно-територіальних одиниць, що увіходять до складу
областей та адміністративно-територіяльних одиниць Донбасу
підпорядкованих безпосередньо центру» крім самого переліку назв районів
та міст в дужках деяких районів вказувалась національності так,
наприклад:
І. Харківська область: районів 77.Чугуївський (нац.рос.);
V. Одеська область: районів 9. Благоївський (нац. болгарськ.);
ІV. Дніпропетровська область: районів 41. Сталіндорфський (к. Ізлуч.),
(нац. єврейськ.).
Це свідчить про те, що ці райони були так званими «національними», тобто
такими, де національна меншина за умов компактного проживання,
отримували ніби право на певну «національно-адміністративну» автономію.
Постановою №138 «Про утворення Донецької області» від 2 липня 1932р.,
сформовано нову область у складі 12 міськрад та 23 районів до складу
області були залученні 13 районів Харківської та 5 районів
Дніпропетровської області.
Постановою №170 «Про утворення Чернігівської області» від 15 жовтня
1932р., сформовано область у складі 36 районів (29 районів Київської та
7 районів Харківської області). Цією ж Постановою перечислено 7 районів
Вінницької до складу Київської області, 2 райони Київської до складу
Харківської області.
Впродовж наступних трьох років в утворених областях відбувалися зміни в
кількості районів, зміни районних меж, розширення меж областей що
спричинило .
22 січня 1935 року була прийнята Постанова №12 «Про розукрупнення
районів УСРР» яка затверджувала нову кількість
адміністративно-територіальних одиниць, при цьому в Постанові чітко
вказувалась кількість і назви районів, міськрад безпосередньо
підпорядкованих центрові.
Таблиця змін що відбулися потягом 1932-1935рр. в складі областей:
№ Постанова №28 «Про утворення обласних виконавчих комітетів на
території УСРР»,
від 11 лютого 1932 року Міста, підпорядковані центрові Міста,
підпорядковані області Кількість районів загалом
1 Автономна Молдовська СРР Без змін
2 Харківська – 4 78 82
3 Київська – 2 98 100
4 Вінницька – 2 69 71
5 Дніпропетровська – 4 50 54
6 Одеська – 4 46 50
7 Адміністративно-територіальні одиниці Донбасу 4 – 13 17
№ Постанова №12 «Про розукрупнення районів УСРР»
від 22 січня 1935 року Міськради, підпорядковані центрові Міста
(міськради), підпорядковані області Кількість районів загалом
1 Автономна Молдовська СРР 1 – 13 14
2 Харківська – 4 83 87
3 Київська – 2 93 95
4 Вінницька – 4 76 80
5 Дніпропетровська – 5 58 63
6 Одеська
4 70 74
7 Донецька – 13 38 51
8 Чернігівська – 1 56
Але уже через місяць, після прийняття Постанови №12, ВУЦВК приймає
наступну постанову, з символічним №13 «Про склад нових адміністративних
районів Автономної Молдавської Соціалістичної Радянської Республіки» від
11 лютого 1935 року, «на розвиток постанови своєї від 22 січня 1935р
«Про розукрупнення районів УСРР»»(мовою оригіналу) якою постановляє
розукрупнити території 3 районів, утворивши на території АМСРР 3 нових
райони.
Якщо підрахувати всі зміни пов’язані з реорганізацією районів задля
удосконалення структури областей то, в середньому протягом року
адмінтеродиниця змінювалась (в районах змінювались: назви, межі, склад;
в області змінювались районі межі, збільшувалась або зменшувалась
кількість районів) принаймні 2 рази на рік.
Новоутворені області видались для радянської влади надто великими, і
фактично відразу після утворення новий областей в межах їх території
створюються нові адміністративно-територіальні утворення – округи.
Знову ж причому не зважаючи на задекларовану ефективність двоступеневої
системи управління, зміцнення району як основної ланки перебудови села,
тощо Центральний Виконавчий Комітет УСРР в 1935 році прийняв дві
Постанови:
«Про утворення округ на території Київської і Вінницької областей» №58,
від 4 травня 1935р.
Відповідно до Постанови №58, на території Київської були створенні дві
округи:
Коростеньська – в складі 9 районів;
Новоград-Волинська-6 районів;
в Вінницькій області чотири округи:
Кам’янець-Подільський – в складі 9 районів;
Могилів-Подільський – в складі 6 районів;
Проскурівський – в складі 9 районів;
Шепетівський – в складі 10 районів.
Утворенням округ займалися облвиконкоми вказаних областей.
«Про порядок організації органів радянської влади в новоутворених
округах» № 74, від 1 червня 1935року.
Крім поіменного складу утвореного організаційного комітету з підготовки
до скликання окружних з’їздів, дати проведення виборів до окружних
з’їздів рад, в постанові йдеться про порядок проведення виборів
делегатів на з’їзд: від міст на пленумах міськрад, від сільських
місцевостей – на пленумах сільрад, згідно з Конституцією УСРР.
Притримуючись вже сформованих традицій в кінці постанови ліквідуються
райвиконкоми, території й сільради ліквідованих районів,
підпорядковуються міськрадам, міськради всіх окружних центрів
підпорядковуються окрвиконкомам (п.4)
Висновок:
Хоча обсяг публікації не дає змоги повністю і в усіх деталях показати
динаміку змін адміністративно- територіального устрою в Україні протягом
передвоєнного періоду, але загальна тенденція цих змін така:
нова «радянська держава», зруйнувавши систему
адміністративно-територіального устрою російської імперії, болісно та
радикально шукала свою модель просторової організації влади, намагаючись
при кожному новому глобальному завданні, яке виникало перед владою,
швидко відкорегувати систему адміністративно-територіального устрою, яка
б відповідала вирішенню таких завдань.
Після низки достатньо хаотичних перетворень,
адміністративно-територіальний устрій в межах території України перед
війною частково наблизився до дореволюційного: область, район,
міськрада/сільрада, хоча про розподіл повноважень на державні та
самоврядні довелося забути, адже всі органи влади, у тому числі ради
стали органами державної влади.
Що говорить Великий тлумачний словник української мови про «волость»:
Во?лость — адміністративна одиниця нижчого рівня у Східній Європі.
На HYPERLINK “http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%83%D1%81%D1%8C” \o
“Русь” Русі — адміністративно-територіальна одиниця, підпорядкована
княжій владі або церковній. Утворювалась на місцях дрібних князівств,
після усунення з них княжих столів і посадження волосних намісників
великого князя. Була сільским напів-автономним володінням, яке
підпорядковувалося волосній управі.
У HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%B5_%D0%B
A%D0%BD%D1%8F%D0%B7%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE_%D0%9B%D0%B8%D1%
82%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5” \o “Велике князівство Литовське”
Великому князівстві Литовському і HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%96%D1%87_%D0%9F%D0%BE%D1%81%D0%B
F%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D1%82%D0%B0” \o “Річ Посполита” Речі Посполитій —
нижча HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B4%D0%BC%D1%96%D0%BD%D1%96%D1%81
%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%BE-%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B
8%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0_%D0%BE%D0%B4%D0%
B8%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8F” \o “Адміністративно-територіальна одиниця”
адміністративно-територіальна одиниця , підрозділ повіту, що складалася
з декількох HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%BB%D0%BE” \o “Село” сіл ,
яке підпорядковувалося волосній управі.
У HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C
%D0%BA%D0%B0_%D1%96%D0%BC%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%96%D1%8F” \o “Російська
імперія” Російській імперії та Радянській Росії — нижча HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B4%D0%BC%D1%96%D0%BD%D1%96%D1%81
%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%BE-%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B
8%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0_%D0%BE%D0%B4%D0%
B8%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8F” \o “Адміністративно-територіальна одиниця”
адміністративно-територіальна одиниця , підрозділ повіту, а з HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/1861” \o “1861” 1861 року — одиниця
станового селянського самоврядування. Ліквідована у ході
адміністративно-територіальної реформи HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/1922” \o “1922” 1922 — HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/1923” \o “1923” 1923 років.
У HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%96%D1%8F” \o “Росія”
Російській Федерації — сільська адміністративно-територіальна одиниця,
складова району (імперського повіту).
У HYPERLINK
“http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BD%D1%96%D1%8F
” \o “Естонія” Естонії — сільська адміністративно-територіальна
одиниця, складова повіту. У Латвії — складова району.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
