Реферат на тему:
“Розміщення продуктивних сил
Південного економічного району”
ПЛАН
1. Місце Південного економічного району в економіці України.
2. Економічна оцінка природно-ресурсного й виробничого потенціалів
Південного економічного району.
3. Населення, трудові ресурси району і проблеми їх ефективного
використання.
4. Особливості формування і функціонування територіально-виробничого
комплексу району.
4.1. Промисловість
4.2. АПК Південного економічного району
5. Транспортний комплекс Південного економічного району.
6. Актуальні проблеми району (економічні, соціальні, екологічні).
Вступ
Вивчення розміщення продуктивних сил економічних районів є вкрай
важливим для розуміння особливостей розвитку народногосподарствого
комплексу певного регіону, досліджуючи принципи та закони розміщення
різних галузей того чи іншого економічного району можна визначити
головні закономірності розміщення продуктивних сил, та можливостей їх
покращення. Вивчення Південного економічного району України є вкрай
необхідним, оскільки даний район має великі перспективи і займає в
економіці України досить важливе місце. Даний район багатий на
рекреаційні ресурси, має вихід в світовий океан, а це зумовлює цікавість
його дослідження та вивчення з точки зору науки РПС.
1. Місце Південного економічного району в економіці України
Площа – 113,4 тис.км-. Населення – 7604 тис. чол. (на 1.01.2003 р.).
Склад – Автономна Республіка Крим, Миколаївська, Одеська і Херсонська
області, м. Севастополь.
Південний економічний район розташований на півдні України і займає
переважно територію рівнинної Причорноморської низовини. Територія
району простяглася Із сходу на захід від східної межі Криму до річки
Дунай на 600 км, а з півночі на південь – на 420 км. За
адміністративно-територіальним поділом (на 01.01.98р.) до його складу
входить 77 районів. На території економічного району 54 міста, 137
містечок, 1223 сільські ради.
Південний економічний район має досить вигідне географічне положення.
Через його територію проходять важливі залізничні, річкові та повітряні
шляхи, які сполучають економічні райони України з багатьма зарубіжними
країнами.
Район розташований на перетині державних і міжнародних морських шляхів
Азовсько-Чорноморського басейну. Його причорноморське положення сприяє
розвиткові портового та рекреаційного господарства.
У районі розвинені машинобудування, багатогалузева харчова
промисловість, високотоварне сільське господарство з великою часткою
зернових посівів, садів, виноградників, тютюну та ефірно-олійних
культур. На район припадає 20,6% валового збору зерна, 26,7% соняшнику,
14,6% м’яса.
Значним є вклад регіону у виробництво морських та річкових суден,
кукурудзозбиральних комбайнів, тракторних плугів, металорізальних
верстатів, електродвигунів. Тут сконцентровано майже 90% виробництва
вин, 45% – консервів країни.
2. Економічна оцінка природно-ресурсного й виробничого потенціалів
Південного економічного району
Район займає степову частину території, яка прилягає до Чорного і
частково до Азовського морів. Рельєф його – переважно хвиляста рівнина,
яка поступово знижується з півночі на південь до узбережжя морів, а на
Кримському півострові, навпаки, підвищується на південь, до Кримських
гір. Більшість території займає Причорноморська низовина, тільки
невелика північно-західна частина району сягає півдня Подільської
височини.
Причорноморська низовина поблизу Перекопського перешийка переходить у
Північно-Кримську. Найскладніший і найрізноманітніший в
геоморфологічному і ландшафтному відношенні Кримський півострів, де
виділяється три частини: гірський Крим, рівнинний і своєрідно
грядово-хвилястий Керченський півострів. Гори займають майже 5%
території району. Вони розташовані на Кримському півострові трьома
пасмами уздовж узбережжя Чорного моря.
У межах Одеської області рівнина густо помережана ярами та балками. У
нижній течії Дніпра, на лівому березі, простягліїся сипкі піски, які
місцями утворили кучугури до 4 – 6м заввишки.
У цілому рельєф району не створює значних перешкод для механізації
польових сільськогосподарських робіт, будівництва промислових споруд,
розширення міст і містечок, шляхового будівництва, а невеликий загальний
нахил поверхні сприяє іригаційному будівництву.
Клімат району в цілому помірно теплий. Причорноморська низовина і
степовий Крим характеризуються помірно континентальним кліматом з теплим
літом (середньомісячна температура липня 21-23°С) і помірною зимою
(середня температура січня – мінус 1-5°С). Гірський Крим має помірний, а
Південний берег Криму – середньоземноморський клімат з м’якою зимою і
теплим м’яким літом. Важливим кліматоутворювальним фактором Південного
берега Криму є Кримські гори, які перешкоджають проникненню холодних
повітряних мас з півночі. Рівнинна частина території району відкрита на
північ, звідси надходять маси холодного повітря. Внаслідок цього тут
спостерігаються різкі коливання температури. Чорне море впливає лише на
клімат прибережної смуги, де бризи врівноважують коливання температури й
підвищують вологість повітря.
Безморозний період триває від 160 – 170 днів до 250 днів на рік на
Південному березі Криму, вегетаційний період- 215 – 297 днів.
Опадів на рівнинах випадає від 300 – 350 мм (у степовому Криму) до 450мм
(на півночі району). Лише в гірському Криму випадає значна кількість
опадів. Наприклад, на західному схилі гори Ай-Петрі їх випадає більш як
1000 мм за рік. Максимум опадів на рівнинах влітку. Часто бувають
посухи, що супроводяться суховіями та пиловими бурями, які завдають
значної шкоди сільському господарству.
Гідрографічна мережа району відносно негуста, але його перетинають
найбільші ріки України-Дніпро, Дністер, Дунай. Дніпро з притоками –
важлива транспортна магістраль, а також джерело водопої Іачання та
гідроенергії півдня України. В районі Каховки в 1952р. споруджено
гідроелектростанцію, у зв’язку з чим створено велике Каховське
водосховище 240 км завдовжки і 20 – 25 км завширшки, об’ємом близько 19
млрд м3 води.
На захід від Дніпра протікає Південний Буг протяжністю 220км, який
впадає у Бузький лиман. Глибини останнього дають змогу заходити сюди
великотоннажним морським суднам.
Інші судноплавні річки – Дністер і Дунай – при впаданні в Чорне море
утворюють великі дельти. Зона Дунайських плавнів перспективна для
розвитку високоінтенсивного багатогалузевого сільського господарства.
Дельти річок закінчуються лиманами, які утворилися внаслідок поступового
опускання суші й затоплення морськими водами балок та річкових долин.
Гирла малих річок відокремлені від моря косами й пере-сппами і утворили
солоні закриті лимани або солоні озера. Багато солоних озер і в
степовому Криму (Сиваш, Сакське, Чокракське). У дельтах річок утворилися
плавні – заболочені площі із заростями очерету та чагарників. У
плавневій частині Дунайського гирла є кілька значних прісноводних озер
(Китай, Катлабух, Кугурлай та ін.). Гірські річки Криму невеликі за
протяжністю і площею водозбору, але мають велике падіння. Після дощів у
горах чи танення снігу вони розливаються, а влітку багато їх пересихає.
Навіть р.Салгир, яка вважається найзначнішою у степовій частині Криму, в
цей період року нагадує звичайний потік.
Енергетичне значення кримських річок невелике, їх води використовуються
для зрошування земель та водопостачання міст і сіл. На ріках Альма,
Бельбек, Бік-Карасу, Чорна, Салгир споруджено водосховища Альмінське,
Бахчисарайське, Білогірське, Чорнорічинське, Сімферопольське, з яких
беруть воду для зрошення садів і полів.
Виняткове народогосподарське значення мають Чорне й Азовське моря. На їх
узбережжях розміщені великі промислові центри й порти – Одеса, Миколаїв,
Херсон. У водах цих морів водиться промислова риба (кефаль, скумбрія,
пеламіда, камбала, осетрові, оселедці, бички), найбільший вилов якої в
Керченській протоці, коли восени вона йде з Азовського у води більш
теплого взимку Чорного моря. Мілководне Азовське море -одне з
найбагатших у світі на органічні кормові ресурси, що і сприяє
розмноженню морської фауни. Багато риби і в дельті Дунаю. У
північно-західній частині Чорного моря росте водорость філофора, з якої
виготовляють агар-агар, котрий застосовують у харчовій промисловості.
Грунти району різноманітні. Розміщення грунтів у районі має чітко
виражений зональний характер. У північно-західній частині поширені
опідзолені чорноземи, у степовій зоні – малогумусові чорноземи й
темно-каштанові слабосолонцюваті грунти. В долинах Дунаю та Дніпра
переважають мулувато-болотяні грунти. Гірський Крим вкритий бурими
лісовими, а також місцями гірсько-лучними та гірсько-торф’яними
грунтами. На Південному березі Криму грунти червоноземного типу. Грунти
району мають добру структурну будову і при застосуванні правильних
агротехнічних методів обробки та зрошування дають стійкі високі врожаї.
Грунтово-кліматичні умови сприяють розвитку сільського господарства, а
теплий клімат і приморське положення – перетворенню району на велику
здравницю.
Більшість території району розташована у степовій зоні, лише на
північному заході частина її лежить у лісостеповій, а в Криму – у
гірській та субтропічній зонах. Природна рослинність більшості території
району – степова. Лісом зайнято не більше 1,5 – 2,5% території. Лише
Південне узбережжя Криму і гірський Крим заліснені. У бапках і ярах
трапляються переліски з клену, ясена, дуба та кущів – бересклету,
шипшини, кизилу. Лише в низовинах Дніпра, Дунаю, Дністра та деяких інших
річок є великі зарості очерету – доброго матеріалу для виробництва
теплоізоляційних плит. Особливий інтерес він становить як сировина для
виробництва целюлози.
У районі значні родовища корисних копалин, які становлять основу для
розвитку промисловості. Це залізні руди, флюсові вапняки, солі Сиваша,
різні види будівельних матеріалів (граніт, вапняки, мергелисті глини та
ін.). Найбільше значення має залізна руда, виявлена в багатьох пунктах
району (в Одеській області – Фрунзенська магнітна аномалія, в
Херсонській – Високопільське та Приазовське родовища). Однак головна
роль належить Керченському басейну. Інші родовища нині промислового
значення не мають. Балансові запаси руди сягають 2,8 млрд т (майже 14%
промислових запасів руди України). Поклади її залягають на невеликій
глибині (5-25м), що дає змогу видобувати її відкритим способом, у
муль-дах, серед яких найбільше значення мають: Ак-Манайська,
Салинь-Ойсульська, Казенська, Оссовінська, Баксинська, Комиш-Бурун-ська.
Північна, Ельтиген-Ортельська і Киз-Аульська. Руди Керченських родовищ
відносно бідні за вмістом заліза (всього 28-30%) і потребують
збагачення. Керченські руди містять домішки марганцю, ванадію, фосфору і
миш’яку. При їх переробці можна виробляти оксид ванадію (V), а також
фосфатшлак – цінне добриво. Розмелений фосфатшлак із вмістом оксиду
фосфору (V) (12-18%) рівноцінний суперфосфату, але при цьому дешевший у
4 рази.
Найбагатші на залізо Ельтиген-Ортельська, Комиш-Бурунська, Пів-нічна і
Киз-Аульська мульди. Дві перші, починаючи з 1936р., розробляються
Комиш-Бурунським залізорудним комбінатом. Промислове освоєння їх
пояснюється тим, що вони добре розвідані і найбільші. Крім того, має
значення вигідне транспортно-географічне положення, яке дає змогу
використовувати морський транспорт для перевезення руди на «Азовсталь»,
а в протилежному напрямку -донецьке вугілля.
У районі більше половини республіканських запасів флюсових вапняків.
Основні родовища їх – Балаклавське й Старокримське. Запаси їх становлять
сотні мільйонів тонн. Крім того, флюсові вапняки виявлено в Нижньому
Придніпров’ї. Щороку в районі видобувають близько 6 млн т флюсів, які
відправляють на металургійні заводи Донбасу та Придніпров’я. Висока
механічна міцність вапняків Балаклавської групи дає змогу
використовувати їх в якості будівельного та облицювального матеріалу,
заповнювача бетону для покриття доріг та інших цілей.
Південний район добре забезпечений сировиною для будівельної
індустрії-вапняками, глинами, кварцовими пісками, гранітами, мармуром,
мергелем, каоліном, вулканічними туфами. Тут міститься 84% запасів
вапняку, 100% – діориту, 94% – мармуру від загальних по країні.
Будівельні матеріали поширені скрізь, але особливо багаті на них АР Крим
та Одеська область.
Серед природних ресурсів багато озер і лиманів, води яких містять солі
натрію, хлору, брому, особливо Сиваша, ресурси якого практично
невичерпні. Солі озер і лиманів є цінною сировиною для хімічної
промисловості.
На території району виділяється Причорноморсько-Кримська нафтогазоносна
область, у якій відкрито й експлуатуються 17 газових родовищ із
загальними запасами газу 14,3 млрд м3. Найбільші з них Голицинське,
Джанкойське, Глібівське, Оленівське, Задорненське, Стрілківське. На дні
Чорного моря, особливо біля о. Зміїного (Одеська область), геологи
виявили ряд перспективних газових І нафтових родовищ (підземних і
водночас підводних структур). Іншими видами палива район забезпечений
недостатньою мірою. Прояви покладів кам’яного вугілля виявлено в
Бахчисарайському районі АР Крим, бурого вугілля – в Єланецькому районі
Миколаївської області, Белградському районі Одеської та біля Рені. Однак
промислового значення вони не мають. В якості місцевого палива
використовують торф, поклади якого є в Голопристанському й Цюрупинському
районах Херсонської області, Вознесенському та Ново-одеському районах
Миколаївської області.
Велике значення мають лікувальні грязі, ропа та джерела мінеральних вод.
Кращі лікувальні грязі в Куяльницькому та Хаджибейському лиманах
Одеської області і Сакському озері АР Крим. Лише в Криму налічується
понад 100 різних за складом і дією на людський організм мінеральних
джерел. Джерела мінвод є в інших областях, зокрема поблизу Одеси та
Херсону.
3. Населення, трудові ресурси району
і проблеми їх ефективного використання
Середня густота населення в районі становить 64,5 осіб/км2 (по Україні –
83 особи/км2). З ряду причин (історичне минуле, неоднаковий ступінь
господарського освоєння території, різноманітність природних умов) для
району характерні великі територіальні відмінності в розміщенні й
густоті населення. Найбільша густота населення в АР Крим (83 особи/км2)
та Одеській області (77 осіб/км2), найменша – в Херсонській (44
особи/км2). Сільського населення менше в степовій частині материкової
України (до 20 осіб/км2). У містах економічного району проживає 4,7 млн
чол. (64%). Найвища частка міського населення в Миколаївській області
(66,1%), найменша – в Херсонській (61,5%). Найбільші центри району –
Одеса (1020 тис. чол.), Миколаїв (512 тис.чол.), Севастополь (351
тис.чол.), Херсон (356 тис.чол.), Сімферополь (339 тис.чол.), Керч (164
тис. чол.). Поступово міста втрачають населення внаслідок зниження рівня
природного приросту та збільшення кількості мігрантів.
Коефіцієнт народжуваності в регіоні коливається від 8,0%о в АР Крим (в
Сімферополі мінус 6,9 %о) до 9,8 %о у Херсонській області (при
середньому по Україні 9,1%о). Коефіцієнт смертності тут один з найнижчих
в Україні- 13,7%о(присередньореспубліканському 15,2%о). Природний
приріст скрізь від’ємний і становить від мінус 5,0%о у Херсонській
області до мінус 6,1%о в Одеській. Дитяча смертність висока в Одеській
області та АР Крим (відповідно 16,7 і 15,7%о) і трохи нижча в
Херсонській та Миколаївській областях (15 і 14,2%о).
У районі один з найвищих показників працездатного населення -57,2% (по
Україні 55,9%).
Частка дітей у районі більша, ніж у середньому по Україні, на 1%,
найменше людей пенсійного віку (20,4%). Чоловіків набагато менше, ніж
жінок (880 на 1000 жінок), – цей показник найнижчий серед економічних
районів України
У галузях суспільного виробництва зайнято 3 млн 312 тис. осіб, з них
25,6% – у промисловості, 33,2% – в сільському господарстві, 28% – у
невиробничій сфері. З розвитком індивідуальної та кооперативної форм
трудової діяльності, впровадженням нових форм господарювання,
організації праці, особливо оренди, пов’язане виникнення нових проблем у
сфері зайнятості, зокрема збільшенням частки безробітних. Проте рівень
безробіття в районі нижчий, ніж в інших районах України (10,6% при
республіканському 11,3%, а в Одеській області – 7,9%). Безробітних жінок
вдвічі більше, ніж чоловіків.
За етнічно-національною ознакою населення виділяються два регіони1
західний (Одеська область) – багатонаціональний та південний
(Миколаївська і Херсонська області, АР Крим) – малонаціональний В
Одеській області проживає 1433 тис. українців (54,6% від усього
населення), 719 тис. росіян (27,4%), майже 430 тис. представників інших
національностей (18%): болгар – Іббтис. (6,3%), молдаван – 144 тис.
^5,5%), євреїв -69 тис. (2,6%), гагаузів -27 тис. (1%), білорусів -21
тис. (0,8%). У східній та південно-східній частинах регіону частка
українців і росіян (у Криму росіян і українців) дуже висока – 93 – 96%,
а представників інших національностей – мінімальна. Українці
найчисленніші в Миколаївській (1004 тис., або 75,6%) і Херсонській (937
тис., або 75,8%) областях, росіяни – в Криму (1629 тис., 67,0%). Багато
росіян також на Миколаївщині (256 тис., 19,4%) і Херсонщині (249 тис.,
20,2%), тут вони на другому місці за чисельністю після українців. У
Криму українців 662 тис. (26,5%). Значно зросла чисельність кримських
татар, що переїхали з різних місць СНД на постійне місце проживання в АР
Крим (до 330 тис.). На Миколаївщині мешкає багато молдаван (17 тис.,
1,3%), білорусів (50 тис., 2,1%), кримських татар (38 тис., 1,6%),
євреїв (18 тис., 0,7%), татар (11 тис., 0,4%), караїмів (1 тис.), на
Херсонщині – білорусів (13 тис., 1,0%), євреїв (7 тис., 0,8%), кримських
татар (6 тис., 0,5%).
На сучасному етапі розгортається національне відродження населення
Криму, причому не лише українського, а й кримсько-татарського,
грецького, караїмського, єврейського тощо.
4. Особливості формування і функціонування
територіально-виробничого комплексу району
Сучасна спеціалізація господарства Південного економічного району
склалася переважно відповідно до природних та економічних умов. Раніше
цей район розвивався в аграрному напрямі (зернове господарство).
Розвивались галузі промисловості з переробки сільськогосподарської
продукції, виробництва сільськогосподарських знарядь праці, суден,
видобутку залізної руди. Пізніше структура промисловості змінилася
(машинобудування, галузі важкої і харчової промисловості, у сільському
господарстві розширено площі під технічними культурами, виноградниками,
садами).
4.1. Промисловість
За вартістю валової продукції на першому місці харчова промисловість, на
другому – машинобудування, на третьому – легка.
До паливно-енергетичного комппексу Причорноморського економічного району
належать видобуток, виробництво, транспортування, розподіл і
використання палива та виробництво електроенергії. Зовсім недавно біля
Каркінітського півострова (північно-західна частина Криму) в шельфі
Чорного моря відкрито потужне родовище газу. За підрахунками вчених, при
налагодженні видобутку газу на цьому родовищі, а також інших родовищах
Крим через 1-2 роки зможе повністю забезпечити себе власним газом.
Прогнозні запаси газу Азовського і Чорного морів оцінюються в 7млрд м3.
Дослідженням і пошуком нових нафтових та газових родовищ у районі
займаються Державний науково-дослідний проектно-розвідувальний інститут
«Шельф» (м.Сімферополь), нафтогазорозвідувальна експедиція (м.Феодосія).
В районі працюють два нафтопереробних заводи – в Одесі й Херсоні, які
виробляють моторне й дизельне пальне, гас, бітум, мастила тощо.
В електроенергетиці значну роль відіграє Каховська ГЕС (352 тис.кВт).
Діють теплові електростанції в Херсоні, Одесі, Миколаєві, Керчі,
Сімферополі, Севастополі; Південно-Українська АЕС у Миколаївській
області.
Перспективи розвитку Південного економічного району пов’язані з
будівництвом нової ТЕЦ у Криму та розробленням енергозберігаючих
технологій, використанням нетрадиційних джерел енергії (вітрової,
геотермальної, сонячної). У 1986 р. поблизу с. Щолкіно була введена в
дію перша у світі сонячна електростанція (СЕС) потужністю 5000 кВт. У
Криму функціонують кілька вітроустановок невеликої потужності. Вітрова
Східно-Кримська електростанція потужністю 12,5 тис. кВт розміщена на
території Ленінського району. Функціонують і нарощують потужності
Донузлавська, Сакська, Судацька, Асканійська вітрові електростанції.
Обладнання зв’язку, радіоапаратуру, кабелі, дріт виготовляють на
підприємствах «Електрон», «Фотон» (Сімферополь); в концерні «Мусон», на
заводі ім. Калмикова – апаратуру радіопеленгації автоматичну, космічну
техніку зв’язку; на заводі «ЛАСПІ» (Севастополь), Одеському заводі
«Промзв’язок» – радіолокаційні та навігаційні системи й апаратуру
військового призначення, радіоапаратуру професійну. Керченський завод
«Альбатрос» випускає обладнання для зв’язку, супутникові приймальні
пристрої, кабель, дріт.
Оптичне, фото-, кінематографічне обладнання продукують у Севастополі
(НВО «Електрон»), Одесі (КІНАП); поліграфічне устаткування,
світлокопіювальні й електронногравірувальні автомати – в Одесі.
Галузь приладобудування району випускає апаратуру для дослідження
морських глибин, земних надр, оптичні прилади, лазерну апаратуру, а в
останні роки розширюється випуск унікального медичного обладнання,
комп’ютерної техніки. Найбільшими виробниками такої продукції є
севастопольський і феодосійський приладобудівні заводи, завод
«Гідроприлад», Севастопольське НВО, «Електрон» і «Квант»,
сімферопольське НВО «Оргтехавтоматизація», НДІ функціональної
мікроелектроніки, заводи «Альбатрос», «Ера» та ін.
Хімічна промисловість працює здебільшого на власній сировині (ропа, солі
озер і лиманів), частково використовує привізну. Найбільші підприємства
– одеський суперфосфатний, Сакський і Красноперекопсь-кий хімічні,
Одеський хіміко-фармацевтичний та фарбовий заводи, Севастопольський
«Хімпром», Сімферопольський «Хімік». Працює Кримський завод діоксиду
титану (Красноперекопськ), реконструйовано Красноперекопський хімзавод,
збудовано Південносиваський магнезитовий завод (магнезійний порошок для
чорної металургії України).
Неорганічні кислоти й ангідриди виробляють на Припортовому заводі
(Комінтернівський район) і Котовському автогенному заводах (Одеська
область). У Херсоні працює фірма «Екологія Дніпро ЛТД», яка займається
виробництвом екологічно чистих добрив. Мінеральні добрива виготовляють
на Сакському хімзаводі і ВО «Титан» (Красноперекопський район);
напівфабрикати з пластмас (листи, труби, трубопроводи, шланги) – на
херсонському заводі «Дельта». Там же, а також на заводі пластмас у
Сімферополі, фабриці «Алустон» (м.Алушта), заводах «Полівтор»
(Красноперекопськ), «Таврія» (Ялта) виробляють тару й інші вироби з
пластмас. Еумові вироби продукують на заводах гумових виробів у Херсоні
та Одесі, а також в АР Крим на заводі «Металіст» (містечко Леніне).
Виробництво медичних виробів з полімерних матеріалів (одноразові шприци,
крапельниці та ін.) налагоджено в акціонерному товаристві «Еемопласт»
(м.Білгород-Дністровський).
Фармпрепарати та сировину для них виготовляють в Центрі біоме-дичних
проблем (Сімферополь), НВО «Сплав» (Миколаїв), на вітамінному заводі
(Одеса). Одеському підприємстві з виробництва бактеріальних препаратів
та біофабриці «Біостимулятор» (Одеса). Мале підприємство Ітер/ БЕТА
Інвест (Херсон) спеціалізується на виробництві низькокалорійного
замінника цукру. Духи, косметику виготовляють на СП «Арома»
(Бахчисарай); ефірні масла, екстракти – «Ефірмасло» (Сімферополь);
ефірні масла, духи – комбінат «Кримська роза» (Сімферополь). Хімічну
продукцію для косметики, парфумерії, мийні засоби, мило виробляє
українсько-грецька фірма «Херсонес ЛТД»; лаки, фарби, оліфу, емалі –
заводи «Спектр» (Севастополь), побутової хімії (Сімферополь).
Целюлозно-паперова промне повість зосереджена в Цюрупинську та Ізмаїлі.
Спочатку вона орієнтувалася на власну сировинну базу (очерет), але така
орієнтація була не зовсім виправданою (відсутність надійної техніки для
збирання очерету), тому нині працює здебільшого на привізній сировині та
паперовій макулатурі, частково на очеретяній сировині.
Промисловість будівельних матеріалів недостатньо розвинена, у значних
кількостях в районі добувають лише вапняк-черепашник. На заводах
виготовляють залізобетонні вироби, м’яку покрівлю, лінолеум тощо. Цемент
виробляють на Бахчисарайському (АР Крим), Ольшанському (Миколаївська
область), Одеському та інших заводах.
Будівельний гіпс, вапно та вироби з гіпсу випускають Миколаївський
глиноземний завод, мале підприємство ДАО (Миколаїв); керамзит -Одеський
керамзитовий завод; блоки пустотілі й литі – керамічний завод (Одеса);
бетонні вироби – заводи в Ялті та містечку Гаспрі (АР Крим); плитку
облицювальну – завод керамічних виробів (Херсон); вироби з волокнистого
цементу – «Силікальцит» (Одеса), Горячівка (містечко Красні Окни
Одеської області), цементні вироби – українсько-німецьке спільне
підприємство «Ялуниг» (Ялта).
На Одеському комбінаті дахових матеріалів виробляють дахові покриття.
Санітарні вироби із склоподібного фарфору, металу виготовляють заводи
монтажних заготовок (Сімферополь) та «Сантехніка» (містечко Тарутине
Одеської області). Скляний комбінат «Кварц» у Керчі виробляє скло,
скловироби, скловолокно, ізоляційні матеріали з скла. Столярні вироби
виготовляють на механічному заводі в Севастополі, двох деревообробних
заводах в Бахчисараї. В Бахчисараї випускають також фанеру, дошки,
збірні дерев’яні будинки.
У легкій промисловості виділяється текстильна галузь. Південний
економічний район виготовляє близько 20% від загальної кількості тканин
у країні. Найвідоміші підприємства -Херсонський бавовняний комбінат,
Одеська конопле-джутова фабрика, вовняні фабрики Одеси й Татарбунар. Є
трикотажні комбінати в Миколаєві, Одесі, Херсоні. Взуття виготовляють в
Одесі, Сімферополі, Миколаєві; сумки, валізи, ремінці, пояси – на
Одеському заводі хромових шкір та на Сімферопольській шкіргалантерейній
фабриці. В районі працює до 20 швейних фабрик, у тому числі в
Сімферополі спільна українсько-турецька фірма «Лачин ЛТД»,
українсько-німецька фірма «Сара». Музичні інструменти виготовляють на
фабриці «Гама» (Одеса); парасольки – в Одесі; іграшки дерев’яні,
металеві, пластмасові, механічні, електричні, електронні – в Одесі та
Феодосії; металевий посуд- на Ізмаїльському Інструментальному заводі.
Харчова промисловість району працює на місцевій сировині. Широко
розвинені консервна, молочна, ефіроолійна, рибна, м’ясна, тютюнова
галузі. На харчову промисловість припадає майже половина продукції
промисловості району. М’ясна промисловість представлена м’ясокомбінатами
в Одесі, Миколаєві, Херсоні, Ізмаїлі, Сімферополі, Керчі, Первомайську,
Вознесенську. Маслоробна, сироварна галузі розміщені рівномірно по всій
території регіону В Одесі працює потужний олійно-екстрактовий завод та
єдиний в Україні завод олій з кісточок фруктів. Плодоконсервна
промисловість включає два херсонських, три сімферопольських,
ізмаїльський та одеський заводи. Рибоконсервні заводи є в Керчі,
Генічеську, Ялті, Кілії, Білгород-Дністровському, Херсоні,
Красноперекопську, Севастополі. У районі виробляється більшість вин
України. Раніше тут працювало понад 20% виноробних підприємств,
найбільші й найвідоміші з них – в Ялті, Алушті, Судаку, Сімферополі,
Феодосії, Старому Криму, Одесі, Ізмаїлі, Білгород-Дністровському,
Херсоні та ін. У період так званої «боротьби з алкоголізмом» частину з
них закрили, виноградники вирубали, тару знищили. Нині виноробні й
виноградарські підприємства та господарства починають відроджуватись.
У районі є великі елеватори (Миколаїв, Херсон, Одеса). Менше розвинена
цукрова промисловість, що зосереджена переважно в Первомайському,
Вознесенському, Одеському районах. Кондитерська промисловість розвинена
в Одесі, Сімферополі, Миколаєві, Херсоні.
Виробництвом тютюнових виробів займається Феодосійська тютюнова фабрика.
4.2. АПК Південного економічного району
Сільське господарство має зерново-тваринницький напрям з широко
розвиненими садівництвом і виноградарством. У структурі
сільськогосподарських угідь 81% ріллі, понад 13% пасовищ і 1% сіножатей.
Майже половина посівних площ зайнята зерновими культурами (найбільша
частка в структурі посівних площ України), 35,5%- кормовими, 10,4% –
технічними, 4,4% – картоплею та овочами. Взагалі частка продукції
сільського господарства в районі становить майже 17%.
За останні роки в структурі посівних площ району сталися помітні зміни,
які виражені в підвищенні частки кормових і зменшенні частки зернових
культур, дещо зросли посіви технічних культур. Собівартість основної
продукції сільського господарства в районі нижча, ніж у середньому по
Україні.
Землеробство району спеціалізується на вирощуванні пшениці (майже
третина від збору в Україні), кукурудзи, соняшнику та ін. Соняшник
вирощують повсюдно, цукрові буряки-у північній частині. Культивують
також ефіроолійні (казанлицька й червона троянди, ірис, лаванда, шавлія
мускатна); тютюн, гірчицю, лікарські рослини, південні коноплі та
овочево-баштанні культури (томати, баклажани, кабачки, огірки, перець,
дині, кавуни). На поливних землях вирощують рис, бавовник, деякі
лікарські рослини.
У районі поширені сади та виноградники Найбільше плодів збирають в АР
Крим та Одеській області Вирощують кісточкові – абрикоси, вишні,
черешні, сливи; зерняткові – яблука, груші.
В АР Крим провідними культурами є озима пшениця, кукурудза, рис, соя і
тютюн. Область займає перше місце в Україні за валовим збором рису та
сої і друге-тютюну Значні площі зайняті посівами соняшнику й
ефірно-олійних культур (рис. 29). За площею виноградників і валовим
збором винограду область посідає друге місце в Україні.
У Миколаївській області головна зернова культура – озима пшениця
Вирощують також ячмінь, кукурудзу; з технічних – соняшник, цукрові
буряки (в північних районах), коріандр, рицину, сою. Овочівництво
розвивається переважно на поливних землях. Значні площі під
плодово-ягідними насадженнями, у південних районах – під виноградом.
В Одеській області основна зернова культура – озима пшениця, вирощують
також ячмінь, кукурудзу, рис, сою. Область займає четверте місце в
Україні за валовим виробництвом рису. У північних і центральних районах
вирощують соняшник, на півночі – цукрові буряки, у південно-західних
районах займаються виноградарством та овочівництвом.
У Херсонській області основна зернова культура – озима пшениця. Велике
значення мають також кукурудза, ячмінь, зернобобові культури, рис,
просо. Основною технічною культурою є соняшник. Серед овочевих культур
переважають помідори, перець солодкий, баклажани, кабачки. Провідні
кормові культури – кукурудза на силос, зелений корм, люцерна, кормові
коренеплоди тощо. Однією з високорозвинених галузей
сільськогосподарського виробництва є виноградарство.
У Південному районі у 2003 р. було вироблено 20,5% продукції зернових і
зернобобових культур, 18,2% овочів і картоплі, 26,9% соняшнику, 2,7%
цукрових буряків від обсягу виробництва їх у країні (табл. 93).
Виробництво продукції рослинництва в 2003 р. порівняно з 2002 р. значно
знизилось: зерна – на 1504 тис.т, картоплі – на 306,5 тис. т, овочів -на
251,6 тис. т.
У структурі валової продукції сільського господарства продукція
рослинництва в 2003 р. становила 52,6% і зменшилася порівняно з
показником 1991 р. на 36,9%.
Другою основною галуззю сільськогосподарського виробництва в
Причорноморському економічному районі є тваринництво, яке має
молочно-м’ясний напрямок. На 01.01.98 р. в районі було 12,5% поголів’я
великої рогатої худоби, 12,4% свиней, 41,7% овець, 17,2% птиці. Тут
виробляється 14,1 % м’яса, 12,4 % молока, 16,4 % яєць від загальних
показників по країні (табл. 94).
В АР Крим найвищого рівня розвитку набуло м’ясне птахівництво. Розвинені
також скотарство молочно-м’ясного напрямку, свинарство, вівчарство.
У Миколаївській області головними галузями тваринництва є молочно-м’ясне
скотарство, а також свинарство, птахівництво, вівчарство, допоміжними –
кролівництво, бджільництво і рибництво на основі рибних ресурсів Чорного
моря.
В Одеській області тваринництво переважно м’ясо-молочного напрямку –
скотарство, птахівництво і свинарство. Розвинене також рибне
господарство.
У Херсонській області серед галузей тваринництва провідне місце займає
скотарство м’ясо-молочного напрямку. Велике значення мають також
свинарство, тонкорунне вівчарство і птахівництво. На Чорному й
Азовському морях, на Дніпрі розвинене рибництво. Виробництво
тваринницької продукції в районі 2003 р. проти 1991 р. зменшилося на
51%.
За наведеною вище спеціалізацією сільського господарства окремих
областей в Причорноморському економічному районі можна виділити такі
сільськогосподарські зони виноградарсько-зерново-олійна із садівництвом
та молочно-м’ясним тваринництвом – південні райони Одеської,
Миколаївської, Херсонської областей і Степовий Крим; зерново-олійна з
виробництвом цукрових буряків і молочно-м’ясним тваринництвом – північні
райони Одеської. Миколаївської і Херсонської областей; овоче-молочна
приміського типу – навколо Одеси. Миколаєва, Херсона;
виноградницько-тютюнова з молочно-м’ясним тваринництвом (вівчарством) –
передгір’я Криму, Південний берег Криму.
У районі зрошується велика площа земель. Діють Краснознам’ян-ська в
Херсонській області, Інгулецька в Миколаївській, Татарбунарська в
Одеській, Північно-Кримська в АР Крим зрошувальні системи.
5. Транспортний комплекс
У районі розвинені всі види транспорту. Найбільша густота залізниць в
Одеській області (34,6 км на 1000 км2). Головні залізничні вузли –
Одеса, Херсон, Каховка, Миколаїв, Вознесенськ, Сімферополь, Джанкой.
Загальна довжина автомобільних шляхів – 25,4 тис. км, у тому числі з
твердим покриттям – 23,9 тис. км. Основні автомобільні шляхи державного
та міжнародного значення: Миколаїв – Одеса- Кишинів; Миколаїв -Херсон –
Сімферополь; Миколаїв – Кіровоград; Миколаїв – Кривий Ріг; Рені –
Ростов-на-Дону; Одеса – Ізмаїл. Діє міжміська тролейбусна лінія
Сімферополь – Ялта (майже 79км).
Морський транспорт забезпечує переважно каботажні перевезення, має
державне й міжнародне значення. Головні порти – Одеса, Херсон,
Ге-нічеськ,.Скадовськ, Миколаїв, Очаків, Севастополь, Керч, Феодосія,
Ялта, Євпаторія. Іллічівські портовики представляють Україну в такій
важливій справі, як освоєння і розвиток транспортних коридорів. Працюють
паромні лінії Іллічівськ – Варна, Іллічівськ – порти Туреччини,
Іллічівськ – Поті. Євразіатський транспортний коридор включає
Іллічівський морський торговий флот. На базі Дунайського пароплавства
створено ліхтерну транспортно-виробничу систему, що забезпечує ефективне
перевезення вантажів з придунайських міст Європи в порти
Південно-Східної Азії та інших регіонів без їх перевантаження.
Судноплавство здійснюється Дніпром (річкові порти – Херсон, Нова
Каховка, Гола Пристань), а також І Південним Бугом, Інгулом та Інгульцем
(порти Миколаїв, Вознесенськ).
Район вивозить машини, металеві вироби, металургійну сировину,
мінеральні добрива, продукти нафтопереробки, будівельні матеріали,
устаткування для харчової промисловості, сільськогосподарські машини;
завозить кам’яне вугілля, нафту, ліс, лісоматеріали, чорні та кольорові
метали.
Територією Південного економічного району проходять траси нафтопроводів
Кременчук – Херсон, Снігурівка – Одеса; газопроводу Шебелинка – Одеса;
аміакопроводу Тольятті – Одеса. Аеропорти державного та міжнародного
значення є в Одесі (два), Сімферополі, Миколаєві та Херсоні.
Південний район має велике значення у вирішенні проблеми нафти в
Україні. Опрацьовуються кілька варіантів транспортування нафти.
Найоптимальнішим є доставка її в порти Одеси танкерним флотом з країн
Близького Сходу та південного Середземномор’я і перевантаження в Одесі
та перекачування нафтопроводами на нафтопереробні заводи Херсону,
Кременчука й Лисичанська. Частково нафта перероблятиметься на Одеському
нафтопереробному заводі, для цього буде проведена його реконструкція. Ця
схема транспортування нафти забезпечуватиме економічну незалежність
України завдяки можливості закупівлі нафти в багатьох державах і
транспортування її безпосередньо в Україну без транзиту через інші
країни. Після закінчення будівництва нафтопроводу Одеса – Броди можуть
бути збільшені поставки нафти через територію України в Європу. Наявна
мережа нафтопроводів здатна транспортувати нафту з Одеси по Україні.
Однак потрібно будувати другу нитку нафтопроводу, посилювати ряд
нафтопроводів для великого обсягу нафти: Одеса – Снігурівка (з 19 до 45
млн т) і Снігурівка – Кременчук (з 26 до 37 млн т), а також
переобладнувати польові станції для реверсу нафти.
6. Актуальні проблеми району (економічні, соціальні, екологічні).
Однією з актуальних проблем посушливого Причорномор’я є проблема водних
ресурсів, оскільки в районі немає необхідної кількості власних водних
джерел. Важливою є також проблема пошуку, розвідування та освоєння нових
родовищ нафти й газу в прибережній частині та акваторії Чорного й
Азовського морів.
Основними напрямками перспективного розвитку Південного економічного
району є вдосконалення його спеціалізації як індустріально-аграрного
району, важливого транспортно-морського й рекреаційного регіону з
розвиненим курортно-туристським господарством.
Перспективним є забезпечення Кримського півострова енергоресурсами,
переважно за рахунок нетрадиційних, екологічно чистих джерел енергії,
зокрема розміщення вітрових енергоустановок (на Ай-Петрі, Ка-раби-яйла,
Арабатській стрілці та в Західному Криму). Північна, східна й західна
частини Кримського півострова перспективні для спорудження мережі
станцій геотермального енергопостачання сільських районів рівнинного
Криму, рекреаційних підприємств Саксько-Євпаторійського курорту,
населених пунктів Керченського півострова.
Національний склад населення району налічує більш як 100 національностей
і народностей, що створює передумови для розвитку етнічного туризму. Для
болгарських, турецьких, німецьких, грецьких, чеських громадян, чиї
предки жили колись у Криму, на Одещині та в інших областях, розроблено
нові тури. Паломницьким цілям можуть слугувати святі місця різних
конфесій.
Новим у туристичній індустрії Південного району стає зелений (сільський)
туризм. Район має всі можливості для розвитку нетрадиційних форм
туризму: спелеологічного, скалолазання, кінного, велосипедного,
дельтапланеризму, гірсько-пішохідного, мисливського, вертолітного,
прогулянок на яхтах, підводного (з аквалангом) та ін.
Собівартість туристичних послуг у Причорномор’ї досить висока, що
пов’язано із значними витратами на оренду приміщень, землі тощо.
Розвиток іноземного туризму в Криму стримується слабкою матеріальною і
технічною базою. Необхідне будівництво нових підприємств і модернізація
існуючих. Зона іноземного туризму може розширюватися за рахунок показу
об’єктів м. Севастополя, Феодосії, Старого Криму, Судака, Бахчисарая і
Керчі.
Для курортів Причорномор’я в цілому характерні: відсутність
комплексності в їх розвитку (рекреація випадає з економічної структури
району); низький рівень зовнішнього рекреаційного потоку; нерівномірний
розподіл потоку рекреантів на території й концентрація його на більш
освоєних територіях; яскраво виражена сезонність потоку рекреантів;
відсутність єдиної рекреаційної політики будівництва й управління
курортами; слабка транспортна забезпеченість курортів; концентрація
місцевого населення на найбільш цінних у рекреаційному відношенні
територіях; слабкорозвинена, вузькоспеціалізована економічна база
міст-курортів. Матеріально-технічна база не в змозі забезпечити належні
умови праці, побуту, відпочинку населення та вільний розвиток
рекреаційного господарства.
Діяльність об’єктів портово-промислового комплексу в прибережній зоні
Чорного та Азовського морів негативно впливає на природне середовище.
Найбільшими забруднювачами навколишнього середовища в районі є хімічні,
металургійні, нафтопереробні комбінати, а також підприємства харчової
промисловості і житлово-комунальне господарство. Нині зусиллями
природоохоронних органів України викид стічних вод більшості підприємств
в морську акваторію припинено завдяки організації замкнутого циклу
водогосподарської діяльності. Крім того, створено природоохоронне
обладнання для локального очищення різних категорій стічних вод, які
містять нафтопродукти, в морських торгових портах і на деяких
судноремонтних заводах.
Заходи з охорони навколишнього середовища проводяться, проте коштів на
них виділяється занадто мало, застаріле обладнання часто спричинює
залпові аварійні викиди, що створює передумови для тотального
забруднення прибережних акваторій, морського дна і берегової зони
нафтопродуктами, технічними мастилами, важкими металами,
поверхнево-активними речовинами та іншими інгредієнтами.
Розвитку сільськогосподарського виробництва великої шкоди завдає активна
ерозія грунтів, прискорені їх лінійне розмивання та площинне змивання.
На зрошуваних землях розвиваються вторинне засолювання, підтоплення.
Спостерігається замулювання водойм. Узбережжя Чорного та Азовського
морів зазнають абразії, зсувів тощо. Важливими заходами боротьби з цими
негативними процесами є контурне землевпорядкування, створення
полезахисних, водоохоронних та протиерозійних лісосмуг, комплексна
меліорація, лісовідновлення, поліпшення лук, берегоукріплення,
терасування селенебезпечних гірських схилів.
Негативно впливають на природне середовище також рекреаційна діяльність,
стихійний відпочинок, туризм, їх хаотичний розвиток завдає шкоди
природі, особливо на берегах морів, озер, рік, на гірських схилах і
терасах Криму. Наслідками неорганізованого туризму часто бувають
накопичення різноманітних відходів, лісові пожежі, що призводять до
порушення природних екосистем.
З метою збереження різноманітності природно-територіальних комплексів та
генетичних ресурсів тваринного і рослинного світу, проведення наукових
досліджень на території Причорноморського економічного району створено
ряд заповідників, заказників, заповідно-мисливських господарств.
Найбільші заповідники – «Асканія-Нова» (площа 33,3 тис. га) і
Чорноморський (площа 87,3 тис. га), включені в 1984 р. ЮНЕСКО в
міжнародну мережу біосферних заповідників. Державними заповідниками
України є Карадазький (площа 2,9 тис. га), Ялтинський гідро-лісовий
(14,6 тис. га). З чотирьох заповідно-мисливських господарств України два
розміщені в райолі – Азово-Сиваське (34,1 тис. га) та Кримське (42,9
тис. га), де проводиться робота щодо збільшення та регулювання кількості
цінних мисливських тварин, а також розселення їх по різних районах,
вивчаються природні умови місць їх проживання, охороняються рідкісні та
зникаючі види, здійснюється акліматизація окремих видів мисливської
фауни.
Висновки
Південний економічний район має досить вигідне географічне положення.
Через його територію проходять важливі залізничні, річкові та повітряні
шляхи, які сполучають економічні райони України з багатьма зарубіжними
країнами.
Район розташований на перетині державних і міжнародних морських шляхів
Азовсько-Чорноморського басейну. Його причорноморське положення сприяє
розвиткові портового та рекреаційного господарства.
У районі розвинені машинобудування, багатогалузева харчова
промисловість, високотоварне сільське господарство з великою часткою
зернових посівів, садів, виноградників, тютюну та ефірно-олійних
культур. На район припадає 20,6% валового збору зерна, 26,7% соняшнику,
14,6% м’яса.
Значним є вклад регіону у виробництво морських та річкових суден,
кукурудзозбиральних комбайнів, тракторних плугів, металорізальних
верстатів, електродвигунів. Тут сконцентровано майже 90% виробництва
вин, 45% – консервів країни.
Збалансований розвиток різних інфраструктурних ланок господарства
курортних комплексів, удосконалення управління ними, забезпечення
охорони рекреаційних ресурсів і всього навколишнього середовища – це
основні завдання народногосподарського комплексу району.
Використана література
Размещение производительных сил / Под ред. В.В. Кистанова, Н.В.
Копилова. –М.: Экономика, 1994.
Регіональна політика України / Під ред. Н.Г. Курдюкової. –К.: Наук.
думка, 1995. –165 с.
Розміщення продуктивних сил / За ред. Є. П. Качана – К.: Вища шк., 1997.
– 350 с.
Розміщення продуктивних сил України: Підручник / Г.П. Баб’як, В.Я. Брич,
М.П. Дусановська та ін.; За ред. Є.П.Качана. – К.: Вища шк., 1999. – 375
с.
Розміщення продуктивних сил України: Підручник / За ред. Є.П. Качана. –
К., Юридична книга, 2001. – 552 с.
Розміщення продуктивних сил: Навч.-метод, посібник для самостійного
вивчення дисципліни / С. І. Дорогунцов, Я. Б. Олійник та ін. – К.: КНЕУ,
2000. – 76 с.
Розміщення продуктивних сил: Підручник / В.В.Ковалевський, О.Л.
Михайлюк, В.Ф.Семенов та ін.; За ред. Ковалевського О.Л. – К.: Тов.
«Знання», КОО, 1998. – 546 с.
Розміщення продуктивних сил; Навч. посібник / За ред. В. В.
Ковалевського, В. Ф. Семенова, О. Л. Михайлюк та ін. – К.: Либідь, 1996.
Соціально-економічна географія України / За ред. О. І. Шаблія. -Львів:
Світ, 1994.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
