Реферат на тему:
Ринок фармацевтичної продукції України: проблеми і перспективи
1.Вступ
Метою запропонованої до розгляду роботи є комплексне дослідження
стратегічних цілей, ключових проблем, законодавчого забезпечення
ефективності реалізації конкурентноздатної регіональної та зовнішньої
політики розвитку ринку фармакологічних препаратів, яке допомогло б
точніше визначити проблемні питання у розвитку фармацевтичного ринку та
запропонувати альтернативні варіанти їх вирішення.
Нагальність подібного дослідження обумовлюється необхідністю підвищення
ефективності і конкурентоспроможності вітчизняного виробника і сприяння
входження України до світових товарних ринків, створенню валютних
ресурсів, необхідних для модернізації і структурної перебудови
виробництва та для загального оздоровлення економіки.
2.Постановка проблеми.
У роботі стисло викладені основні результати аналізу
конкурентноздатності ринку фармацевтичної продукції України за
ретроспективний період 1997 (докризовий)-2000 років та оцінки
перспективи його розвитку.
Варто зауважити, що розглядаючи ринок в цілому, я відокремила
виробничий сегмент та сегмент збуту продукції фармацевтичної
промисловості з міркувань більш детального огляду наявних проблем та
способів їх вирішення, комплексного впливу на конкурентоспроможності
галузі кожного з них. Відповідно, в першій частині роботи викладені
необхідні для аналізу дані щодо ситуації на ринку фармацевтичної
продукції загалом, а також проблемні моменти вітчизняного
фармацевтичного виробництва та необхідні умови для їх вирішення за
наступними пунктами: суб’єкти ринку, асортимент, використовувана
сировина, фінанси основних фармпідприємств, нормативна база, експорт
вітчизняної фармацевтичної продукції
При розгляді ринку збуту фармацевтичних препаратів я зосередила свою
увагу на проблемах, пов’язаних із загальною ємністю ринку та специфікою
українського попиту; жорстокою ціновою конкуренцією між вітчизняними
фірмами та успішністю обраної стратегій дистрибуції, просування товарів;
оновленою нормативною базою; перспективам для імпортних ЛЗ та іноземного
інвестування; кваліфікацією персоналу.
Далі я запропонувала деякі міркування з приводу оцінки перспектив
розвитку ринку фармацевтичних препаратів та переваги подолання перешкод,
що стоять на шляху розвитку конкурентних переваг галузі в цілому (
детальний розгляд проблем різного характеру та умов їх елімінування
подано з загальній аналітичній частині).
3. Аналіз проблеми.
За даними Державного комітету статистики, в 1999 році частка медичної
та медико-біологічної промисловості (туди входять і фармацевтичні
підприємства) в цілому обсязі вітчизняного виробництва склала 0,9%. В
порівняних цінах обсяг виробництва в галузі склав 885 млн.грн. Приріст
виробництва лікувальних засобів (ЛЗ) зріс відносно 1998 року склав 6,5%.
За даними Коммедбіопрому, в 1999 році вітчизняні виробники
запропонували на внутрішньому ринку ЛЗ на загальну суму в майже 600
млн. грн. в поточних оптових цінах, а це на 40% вище показника за
аналогічний період 1998 року.
Вага дебіторської заборгованості в загальному обсязі оборотних коштів
фармацевтичних підприємств значна і продовжує зростати. Якщо в 1996 році
рентабельність виробництва ЛЗ складала в середньому 60%, то в 1999 році
вона впала до 46,7%. Внаслідок зростання цінової конкуренції на
фармацевтичному ринку та “міжусобних” цінових війн вітчизняних
виробників рентабельність продовжує знижуватися.
Станом на 2000 рік ринок збуту фармацевтичних препаратів скоротився
практично до $200 млн. в оптових цінах. Тенденція до скорочення ринку
намітилася після осінньої кризи 1998 року. Якщо в 1997 році реалізація
ліків (у оптових цінах) склала близько $600 млн, в 1998 році – лише $225
млн.
Основне обмеження обсягу українського ринку – низька
платоспроможність населення, яке в 1999 році спромоглося витратити на ЛЗ
лише 2 млрд. грн.(при світовій тенденції зростання оборотів
фармацевтичних компаній на 10% щорічно).
Кількість операторів на ринку (станом на 1999 р.) – 108 виробників,
близько 50 імпортерів, 4 тис. оптових компаній, близько 16 тис
роздрібних точок (аптек, аптечних пунктів та кіосків). За оцінками
виробників, на сьогодні жоден національний дистриб’ютор не забезпечує
ефективного розповсюдження товарів власними силами по всій території
України (див. далі про просування фармацевтичних товарів), щоб знизити
свою залежність від дистриб’юторів декотрі фармацевтичні підприємства
створюють власні структури збуту.
3.1 Суб’єкти. За даними Фармацевтичної асоціації України, ліцензії на
виробництво ЛЗ мають близько 150 фірм, 108 з яких працюють. До
тимчасової зупинки функціонування майже пів-сотні фірм призвели
зарегульованість процедури виробництва ЛЗ та інші причини.
Зі 108 підприємств лише 6 (5,6 %) – державні. Частка їх продукції у
галузі – близько 8 %, на українському ринку ЛЗ – 3 %. Відповідно 92%
обсягів виробництвау галузі належать приватним підприємствам. Продукція
п’яти великих фармацевтичних акціонованих заводів -“Фармацевтична фірма
“Дарниця”, “Борщагівський ХФЗ”, “Київмедапарат”, “Фармак” ( всі
київські), “Здоров’я” ( Харків) – займають більше як п’яту частину
українського ринку медикаментів в грошовому вимірі і майже третину (32%)
в натуральному.
В цілому, вітчизняні ЛЗ практично на порядок дешевші від імпортних
(середньозважена роздрібна ціна упаковки вітчизняного ЛЗ – близько $
0.35, імпортного ЛЗ – $2). Таким чином закордонні та вітчизняні
медикаменти знаходяться в різних цінових нішах.
3.2 Асортимент. Асортимент вітчизняних підприємств нараховує близько
1400 фармацевтичних форм, виробництво багатьох з яких дублюється
(близько 20 фірм). Не зважаючи на уявно широкий асортимент, багато
життєво необхідних препаратів, таких як гормональні, диуретичні,
атигістамінні, гіпотензивні, антиритмічні, педиатричні ЛЗ а також
вакцини в Україні практично не виробляються. Найчастіше дублюються
препарати не нові, а ті, що застосовувалися в медицині десятки років,
серед них: спирт етиловий медичний, “зеленка”, “йод”, настої валеріани,
шипшини, перекис водню тощо.
На разі, у сфері реєстрації препаратів щодо малих фірм пред’явлені
вимоги, аналогічні великим заводам, затягують еквівалентний
реєстраційний збір ( 1000 євро за 1 препарат). Подібний тягар не під
силу малій фірмі, і, як результат, вона вимушена скорочувати свій
асортимент, обсяги виробництва і продажу, кількість робочих місць.
Нескладно прогнозувати швидке витіснення малих фармацевтичних фірм з
ринку медпрепаратів. Створилася нагальна потреба диференціювати
нормативні вимоги з тим, щоб зберегти цей сегмент ринку.
3.3 Сировина. Сировину для виробництва ліків в основному ( до 90%
необхідного) закуповують за кордоном – у традиційних південноазіатських
( Індія, Китай. Корея), російських та американських поставників. Слід
зазначити, що з урахуванням світової спеціалізації у хімічній індустрії,
фірми Європи та США часто виступають посередниками в процесі продажу
сировини з традиційних джерел. Однак документально посередників
називають поставниками, і це широко використовується вітчизняним
виробником для створення іміджу виробника якісних ЛЗ.
3.4 Фінанси. Загальновідомим є той факт, що фармпідприємства неохоче
продають та емітують акції, хоча і не вважають це за нормальну практику.
Переважна більшість великих фірм відчуває брак вільних оборотних коштів,
необхідних для проведення реконструкції. Очевидно емітуючи акції, фірми
отримають реальні кошти, хоча і втратять контрольний пакет акцій. Хоча,
заради справедливості слід зазначити, що цей процес потроху рухається.
Так, нещодавно, змінили власника великі пакети акцій львівського заводу
“Галичфарм” та харківського – “Здоров’я”. Державним фармацевтичним
підприємствам (а саме, “Дніпромед”, “Ензим”, “Львівмедапарати”
відповідно до Комплексної програми розвитку медичної промисловості
України на 1997-2003 рр. належить централізоване фінансування. Це було
відмічено і в Держбюджеті-99, однак на практиці здійснене не було.
Нормативна база. Варто зазначити значну недосконалість українського
законодавства з питань патентного захисту. На відміну від решти світу, в
Україні патентується не речовина, а спосіб її виробництва.
Продемонструвавши вітчизняному патентному відомству відмінності у
способі виробництва (навіть зовсім незначні), український завод-виробник
забезпечує собі юридичну основу для випуску перспективних препаратів, на
які в решті світу зберігається ексклюзивне право розробників та
ліцензіатів.
3.5 Експорт. За даними державної митної служби обсяги експорту
вітчизняних ЛЗ в 1999 році становили близько $33 млн, що є майже вдвічі
меншим ніж в 1998 році, в порівнянні з 1997 роком (106 млн. USD)
експорт скоротився втроє.
Такій стрімкій втраті позицій на зовнішніх ринках у першу чергу
посприяла фінансова криза 1998 року. Яскраво виражені інфляційні процеси
зробили конкурентну російську фармацевтичну продукцію дешевшою в
рубльовій зоні. Успіх у ціновій конкуренції був закріплений наданням
податкових пільг російським виробникам ліків (російські фармзаводи не
сплачують податок на прибуток з виробництва життєво необхідних
препаратів). Як результат, колишні ринки збуту в країнах СНД для
українського виробника залишилися фактично втраченими.
Серед експертів побутує і інша точка зору – якби українські виробники
на той час поступилися частиною своєї досить високої 60%-ї
рентабельності хоча б до нинішнього рівня (45%), зазначені ринки можна
було б зберегти.
Ще однією перепоною для експорту є необхідність повернення валютної
виручки в Україну в офіційно встановлені строки, хоч вони і більші від
загальноприйнятих. Відповідно до Указу Президента України “ Про
підтримку фармацевтичної галузі” повернення валютних коштів до України
за відвантажену фармацевтичну продукцію продовжено до 180 днів. Скоріш
за все ринок країн СНД, зайнятий російськими аналогами українських
ліків, буде і надалі скорочуватися. Повною мірою зберегти власну нішу на
зазначених ринках вдасться лише тим українським препаратам, що не мають
аналогів у Росії.
3.6 Взаєморозрахунки. Як вже зазначалося раніше, взаємовідносини
суб’єктів на ринку базуються переважно на існуванні відстрочки оплати. У
такому обсязі відстрочка не практикується на жодному з ринків України.
Подібна система є прийнятною лише в умовах стабільної економічної
ситуації, твердого валютного підґрунтя. Інфляційні стрибки можуть і
завдають (невтішний приклад кризового періоду 1998-99 рр.) значних
збитків кредиторам та дебіторам на ринку фармпрепаратів. Збитки
фармацевтичної галузі , пов’язані зі стрибком курсу долара на 40% восени
1998 року оцінюють на суму майже $25 млн.
Основними причинами для дотримання системи відстрочки платежів є
наступні:
Для рентабельної роботи дистриб’юторам потрібно заморожувати значні
кошти в товарних запасах і розраховуватися з поставниками за попередні
“кризові” борги. Власних коштів на це не стає, а банківський сектор до
цього часу не достатньо розвинений аби користуватися його послугами;
З іншого боку – кінцеві реалізатори – аптеки – надають перевагу тим
оптовим компаніям, котрі можуть запропонувати мови відстрочки оплати
через ще гірший фінансовий стан у порівнянні з оптовими ланками.
Виключенням є лише приватні аптеки, багато з яких віддають перевагу
дешевшій передоплаті (надаючи можливість відстроченої оплати, поставник
включає до ціни власні інфляційні ризики).
Досвід кредитування українських оптових фірм виробниками, особливо
закордонними, є переважно негативним. В 1999-2000 роках багато учасників
ринку відмітили значне покращення фінансової дисципліни.
3.7 Реклама та просування товарів. На фармацевтичному ринку реклама та
просування товарів є переважно справою виробника. За свідченнями
експертів, за існуючого низького рівня продажу, інвестиції у просування
товарів на сьогодні не виправдовують себе. Традиційні методи просування
фармацевтичних товарів (безрецептурних ЛЗ – масова, спрямована на
кінцевого споживача, а також діяльність медичних представників,
кооперація з лідерами медичної спільноти, мерчандайзінг) майже повністю
витіснила ціна товару. За наявності аналогів, що мають цінову перевагу,
споживачі віддадуть перевагу саме їм. Стосовно імпортних ЛЗ, то названий
факт дає підстави думати, що зберегти свою нішу їм допоможе лише
відсутність вітчизняних аналогів на ринку. Експерти вважають, що за
таких обставин в найближчому майбутньому кількість оптових імпортерів на
ринку України різко скоротиться до 5 – 6 великих операторів.
Отже, препарат продає першочергово його ціна; популярні ЛЗ, що
розташовані в низькій ціновій ніші, і тому будь-яке просування грає на
користь конкурентів. Стратегічна диференціація декотрих фармпідприємств
все ж дозволяє їм займати належну нішу на ринку, показовими є приклади
“Борщагівського ХФЗ” з педіатричною спеціалізацією або ЗАО
“Лекхим-Харьков” як першого на ринку виробника суппозиторіїв (свічок).
Ще однією негативною тенденцією є економічна невиправданість введення
нових продуктів на український ринок фармацевтичних препаратів через
скорочення реального попиту та ємності ринку. Компаніям-виробникам
значно простіше зосередити свої зусилля на економічно вигідних відомих
товарах (ЛЗ, що перебувають на третій фазі життєвого циклу товару, і не
потребують особливих промоціонних витрат). Відповідно, як зазначалося
вище, за останні роки асортимент представлених на вітчизняному ринку
препаратів скоротився з 10 тис до 6 тис, лікувальних форм.
4.Пропозиції щодо розв’язання проблем ринку.
Забезпечення достатньої кількості оборотних коштів шляхом активного
емітування, залучення іноземних інвестицій;
Налагодження регулювання процедури реєстрації нових ЛЗ та збалансування
розмірів державного збору за цю процедуру; як наслідок збільшення
асортименту продукції на ринку та підтримка малого бізнесу;
Вдосконалення системи взаєморозрахунків між операторами на ринку;
Інтенсифікація приведення виробництва фармацевтичних препаратів до
світових стандартів GMP;
Стратегічне освоєння ринків країн Закавказзя та Середньої Азії як
перспективних ринків збуту вітчизняної продукції;
Активізація маркетингових заходів, підвищення кваліфікації
управлінського персоналу галузі;
5.Обґрунтування пропозицій та вибір альтернатив.
Нинішня політика структурної перебудови промисловості України повинна
сприяти прискореному розвитку конкурентоспроможних галузей та
підприємств. Гадаю, що все ж передумовою для впровадження конкурентної
стратегії галузі в умовах відкритої економіки є вдосконалення і
стабілізації нормативно – правового поля щодо виробництва та реалізації
фармацевтичної продукції.
Ще раз наголошу, що основним обмеженням обсягу українського ринку –
низька платоспроможність населення, яке в 1999 році спромоглося
витратити на ЛЗ лише 2 млрд. грн.(при світовій тенденції зростання
оборотів фармацевтичних компаній на 10% щорічно). Звідси можна зробити
висновок про необхідність стабілізації макроекономічної ситуації в
країні та створення умов для стабільного економічного зростання.
Необхідну увагу слід приділити перспективам, пов’язаним з освоєнням
ринків країн Закавказзя та Середньої Азії (декотрі виробники вже
відмічають прогрес у цих експортних напрямках), через втрату позицій на
традиційних ринках збуту.
Паралельно з зазначеними необхідними перетвореннями на макроекономічному
та законодавчому рівнях необхідно поступово удосконалювати наступні
мікроекономічні аспекти: систему взаєрозрахунків виробників та
дистриб’юторів, систему маркетингових заходів, сприяти підвищенню
кваліфікації працівників всіх рівнів, ефективно формувати асортиментне
портфоліо галузі тощо.
Більш детальне обґрунтування впровадження запропонованих заходів
наведене в аналітичній частині роботи.
6. Здійсненя пропозицій урядовими та неурядовими організаціями.
Практичною основою створення і реалізації конкурентної стратегії з боку
урядових організації у найзагальнішому вигляді є наступні:
Сприяння створенню достатньої кількості справді ефективних суб’єктів
господарювання на ринку;
Розвиток ринкової інфраструктури;
Формування стабільного і виваженого нормативно-правового поля;
Щодо здійснення пропозицій неурядовими організаціями слід згадати про:
нагальну необхідність в активній кооперації з, на жаль, слабко
розвинутим фінансовим сектором;
захист інтересів через участь у професійних спілках виробниками та,
особливо, оптовими операторами;
удосконалення системи взаєморозрахунків, і відповідно зменшення
дебіторської заборгованості та покращення загальної рентабельності у
галузі;
дотримання виконання покладених на себе фінансових зобов’язань.
7.Необхідні ресурси та умови.
Наша країна у порівнянні з високо розвинутими країнами світу має досить
високий рейтинг у забезпеченні трудовими ресурсами та науковим
потенціалом, останні є провідними чинниками у формуванні
конкурентоспроможного ринку фармацевтики зокрема. Йдеться про створення
хороших можливостей у формуванні конкурентної переваги на регіональному
та світовому ринках. Втім, низький рівень їх використання можна пояснити
кризовим станом економіки України в цілому.
8.Висновки
Отже, передумовою для впровадження конкурентної стратегії галузі в
умовах відкритої економіки є вдосконалення і стабілізації нормативно –
правового поля щодо виробництва та реалізації фармацевтичної продукції.
Оскільки, основним обмеженням обсягу українського ринку – низька
платоспроможність населення, слід покращити основні показники
функціонування економіки на макроекономічному рівні.
Для забезпечення власного розвитку, реконструкції виробництва у
відповідності до міжнародних стандартів GMP, великим вітчизняним
виробникам фармацевтичної продукції необхідні додаткові ринки збуту.
Перспективи можуть бути пов’язані з освоєнням ринків країн Закавказзя та
Середньої Азії (декотрі заводи вже відмічають прогрес у цих експортних
напрямках). Проникнення на добре захищені ринки західноєвропейських
країн (необхідні докази того, що препарат виготовлено відповідно до
стандартів GMP, тестовано в лабораторії (GLP) та у клініці (GCP), далі
існує складна система допуску до Reimbursement List (тобто перелік
препаратів, вартість яких компенсується страховими компаніями)
видається, на разі, справою малоймовірною. Більш реальним є освоєння
відкритих та доступних ринків східноєвропейських країн.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
