.

Раціональне використання трудових ресурсів в регіонах (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
2 3300
Скачать документ

Курсова робота з РПС

Раціональне використання трудових ресурсів в регіонах.

П л а н :

І. Вступ.

ІІ. Регіональні проблеми віково-статевої структури населення.

1. Трудовий потенціал населення.

2. Проблема підвищення ефективності використання трудових ресурсів.

3. Проблема безробіття.

ІІІ. Регіональні організації працевлаштування.

IV. Раціональне використання трудових ресурсів в регіонах.

V. Висновок.

VI. Література.І. Вступ.

Природною основою трудових ресурсів є народонаселення. Роль його як
основи суспільного виробництва полягає в тому, що воно виступає
споживачем матеріальних благ і тим самим зумовлює розвиток насамперед
галузей, які орієнтуються у своєму розміщенні на споживача. Однак
найважливішою характерною рисою народонаселення є те, що воно є
природною основою формування трудових ресурсів, найголовнішого елемента
продуктивних сил, які відіграють вирішальну роль як фактор розміщення
трудомістких галузей господарства.

Чисельність населення, його динаміка і віково-статева структура є
найважливішими показниками демографічної характеристики народонаселення.
Не менш важливим є показник природного приросту населення.

За останні 80 років населення України збільшилось в 1,5 раза. Водночас
були величезні людські втрати в результаті війн, політичних репресій,
голодомору 30-х років. Як результат механічних втрат населення є його
сучасна деформована вікова структура. Зростання загальної чисельності
населення зумовлює потребу значних капітальних вкладень з метою
забезпечення піднесення матеріального і культурного рівня життя народу
України.

ІІ. Регіональні проблеми віково-статевої структури населення.

Найважливішим фактором динаміки загальної чисельності населення України
є його природний рух. За останні 55 років коефіцієнт смертності
практично не змінився (відповідно 14,3 %о у 1940 р. і 15,4 %о у 1995
р.). Проте різко знизився коефіцієнт народжуваності (з 27,3 %о у 1940 р.
до 9,6 %о у 1995 р.) і, як наслідок, коефіцієнт природного приросту
населення (з 13,0 %о у 1940 р. до 5,8 %о у 1995р.).

Зниження природного приросту спричиняє деформацію вікової структури
населення, зумовлює зниження природного приросту трудових ресурсів.
“Старіння” населення призводить до збільшення економічного навантаження
на працездатних, труднощів у формуванні трудових ресурсів, забезпеченні
народного господарства робочою силою.

Проблеми віково-статевої структури населення мають значні регіональні
відмінності. Наприклад, ці проблеми в Закарпатській, Донецькій областях
діаметрально протилежні. Певні особливості є у сільській і міській
місцевостях, зокрема, в більшості сільських адміністративних районів
України природного приросту населення практично немає, а в багатьох
спостерігається процес депопуляції. Це означає, що в таких районах
коефіцієнт народжуваності менший від коефіцієнта смертності. В селах
різко погіршуються вікова й статева структури населення, що, безперечно,
негативно впливає на розвиток продуктивних сил.

Дані про віково-статеву структуру населення необхідні для вивчення
процесів відтворення трудових ресурсів, визначення їх кількісної та
якісної структури. Слід зазначити, що поняття “трудові ресурси” поки що
неоднозначне. Вперше його запропонував академік С. Г. Струмилін. Не
викликає заперечень, що трудові ресурси складаються в основному з
працездатного населення в працездатному віці. Нині нижня межа
працездатного віку встановлена 16 років, а верхня — 55 років для жінок і
60 років для чоловіків. До трудових ресурсів належать пенсіонери,
зайняті в суспільному виробництві, а також підлітки віком 14—15 років,
які з тих чи інших причин працюють у сфері матеріального виробництва або
невиробничій сфері. З числа трудових ресурсів потрібно вилучити
інвалідів праці чи дитинства працездатного віку, які не зайняті в
господарстві, а також незайнятих пенсіонерів працездатного віку. Варто
зазначити, що в країнах ринкової економіки термін “трудові ресурси” не
вживається, а використовується поняття “економічно активне населення”.

Кількість трудових ресурсів не завжди пропорційна чисельності населення.
Вона залежить насамперед від вікової структури. Звичайно, чим більша в
структурі населення частка осіб віком до 16 або понад 60 років, тим
менша чисельність трудових ресурсів. Остання може зростати за рахунок
додаткового~залучення у виробництво осіб пенсійного і підліткового віку.
Кількість трудових ресурсів можна регулювати й за рахунок зміщення меж
працездатного віку. Важливий резерв збільшення трудових ресурсів — це
поліпшення умов праці, техніки безпеки, охорони здоров’я, що уможливить
зниження смертності та інвалідності осіб у працездатному віці, зменшення
чисельності Збройних сил або скорочення строку служби у війську,
ліквідація пільг для передчасного виходу на пенсію тощо. Істотний вплив
на кількісні параметри трудових ресурсів має статевий склад населення.
Збільшення чисельності чоловіків веде до зростання трудового потенціалу
держави, оскільки межа виходу їх на пенсію на 5 років більша.

1. Трудовий потенціал населення.

В умовах зниження природного приросту трудових ресурсів велике значення
має поліпшення їх якісного складу. Прогресивною вважається структура
трудових ресурсів, у якій більше осіб віком до 40 років. В умовах
науково-технічного прогресу це найважливіший фактор трудозабезпечення
майже всіх галузей економіки. Аналіз тенденцій природного приросту
населення, зрушень у його віково-статевій структурі є основою для
прогнозування на перспективу чисельності й структури трудових ресурсів.
Методи прогнозування різноманітні, але їх метою є найбільш
репрезентативні дані про майбутні кількісні і якісні параметри трудового
потенціалу.

Під трудовим потенціалом слід, на нашу думку, розуміти систему, що має
Просторову і часову орієнтацію, елементами якої виступають трудові
ресурси з урахуванням усієї сукупності їх кількісних та якісних
характеристик, зайнятість та робоче місце.

Кількісно трудовий потенціал визначається демографічними факторами
(природним приростом, станом здоров’я, міграційною рухливістю та ін.),
потребами суспільного виробництва в робочій силі і відповідно
можливостями задоволення потреби працездатного населення в робочих
місцях.

Якість трудового потенціалу — поняття відносне. Його показники
виявляються в показниках якості працездатного населення, трудових
ресурсів, сукупного робітника або робочої сили. Якісні характеристики
трудового потенціалу можуть бути розкриті за допомогою сукупності ознак:
демографічних, медико-біологічних, професійно-кваліфікаційних,
соціальних, психофізичних, моральних, науково-технічних та ін.

Щодо темпів зростання населення України, то вони надто повільні через
зниження природного приросту, його механічну рухливість та інтенсивний
відплив осіб молодого віку, що зумовлює деформацію вікової структури
працездатних. У перспективі очікується зменшення приросту трудових
ресурсів, що позначиться на розширеному відтворенні і зумовить потребу
максимальної орієнтації на впровадження трудозберігаючих технологій.

Нерівномірне розміщення трудових ресурсів в областях, зниження
абсолютних розмірів їх природного приросту в більшості адміністративних
районів, низький рівень ефективності використання робочої сили в галузях
народного господарства зумовлюють потребу наукових досліджень і
практичних заходів щодо раціонального використання ресурсів живої праці
не тільки в галузях, айв окремих районах України. Розв’язання цієї
проблеми можливе завдяки підвищенню продуктивності праці на основі
максимального використання досягнень науково-технічного прогресу. У
пропорційному розвитку економіки важливу роль відіграє не тільки
економія витрат живої праці, а й матеріалів, сировини, енергії,
раціональне використання виробничих фондів, раціоналізація транспортних
вантажопотоків на основі науково обгрунтованого розміщення продуктивних
сил. Економія витрат живої праці передбачає впровадження
трудозберігаючих технологій, що дасть змогу зменшити витрати ручної
праці.

Нині значна кількість робітників у промисловості, будівництві та в
сільському господарстві зайнята на ручних роботах. Безперечно, вони
будуть вивільнені з цих галузей господарства за умови підвищення рівня
механізації та автоматизації виробничих процесів.

Механізація та автоматизація виробничих процесів, спеціалізація
виробництва сприяють зниженню трудомісткості продукції, що дає особливо
великий ефект при розміщенні підприємств у районах, де трудових ресурсів
не вистачає. Велике значення має також скорочення адміністративного
персоналу з наступним його перерозподілом у галузі матеріального
виробництва і сферу послуг.

2. Проблема підвищення ефективності використання трудових ресурсів.

Однією з найважливіших проблем є підвищення ефективності використання
трудових ресурсів у сільському господарстві. В багатьох адміністративних
районах сільськогосподарські підприємства гостро потребують додаткової
робочої сили, незважаючи на те, що в цій галузі матеріального
виробництва зосереджено майже 5 млн чол., що становить майже 21,1 %
середньорічної чисельності зайнятих у народному господарстві. Причини
такого дефіциту не однозначні. Насамперед різко погіршилася
віково-статева структура сільського населення. Низький рівень
механізації й електрифікації виробничих процесів зумовлює значну
трудомісткість продукції. Недосконалі й форми організації виробництва та
оплати праці. .Все це потребує високого рівня зайнятості населення в
сільському господарстві. До речі, зазначені причини зумовлюють відплив
із сіл трудових ресурсів, насамперед молоді та кваліфікованих
працівників.

В умовах переходу до ринкової економіки урізноманітнюються форми
зайнятості населення. Зростає кількість зайнятих у кооперативах, малих
підприємствах. Багато хто займається індивідуальною трудовою діяльністю.
У зв’язку з цим дедалі більше загострюються проблеми забезпечення
робочою силою суспільного сектора виробництва, особливо будівництва та
сільського господарства.

Скорочується чисельність працівників у матеріальному виробництві,
водночас збільшуючись у кооперативному, індивідуальному та приватному
секторах. Виникли нові сфери зайнятості — кооперативи для виробництва
товарів і послуг та індивідуальні селянські, фермерські господарства,
помітно зросла кількість особистих підсобних господарств, малих і
спільних підприємств, спілок орендарів. Значна кількість населення,
особливо молоді, зайнята в тіньовій економіці. Одночасно в країні
зростає безробіття. Тому в сучасних умовах необхідно шукати додаткової
можливості для розширення сфери зайнятості населення. Враховуючи те, що
попит на товари широкого вжитку і послуги високий, а можливості його
задоволення незначні, створення нових і розширення діючих підприємств
можна вважати досить місткою сферою додаткової зайнятості населення.

3. Проблема безробіття.

Аналіз приросту та особливостей зайнятості населення України свідчить
про те, що в межах її території є певні надлишки працездатного
населення, насамперед у малих містах. Такий надлишок зумовлює можливість
виникнення безробіття в умовах проведення радикальної економічної
реформи.

Безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з
незалежних від них причин не мають заробітку через відсутність роботи,
яка їм підходить, зареєстровані в державній службі зайнятості, справді
шукають роботу та здатні приступити до праці.

Формування ринкових відносин призвело до зменшення потреби в кадрах у
державних адміністраціях і установах та до одночасного збільшення
чисельності працівників, вивільнених з суспільного виробництва. При
цьому проблема нестачі робочої сили на окремих підприємствах відносна,
насправді існує приховане безробіття, що виникло внаслідок
нераціональної організації праці, відволікання робітників і службовців
від основної діяльності. Значна частина робітників і службовців
перебуває у вимушених відпустках.

За даними Міністерства статистики України, на кінець 1995 р.
зареєстровано 126,9 тис. безробітних.

Заслуговує на увагу питання про розподіл безробітних за віком і освітою.
Так, на 1 листопада 1995 р. безробітними у віці 18— 19 ррків було понад
4,8 тис. чол., 20—29 років — 22,7 тис. Отже, майже половину безробітних
України становить молодь до ЗО років, з них 63,4 тис. чол„ або 73 % —
жінки. Серед безробітних мають вищу освіту 24,2 тис. чол., середню
спеціальну — 25,1 тис., загальну середню — 18,9 тис. Поряд з цим
спостерігається тенденція до зниження освітнього рівня безробітних
(зменшилася частка безробітних, які мають вищу і середню спеціальну
освіту).

Проблема безробіття стає дедалі серйознішою, кількість безробітних
постійно зростає.

ІІІ. Регіональні організації працевлаштування.

Для того щоб створити умови для реалізації права громадян на працю, а
також забезпечити соціальний захист тимчасово безробітного населення, на
всій території України створено центри зайнятості населення.

На державну службу зайнятості покладаються:

аналіз ринку праці, прогнозування попиту та пропозиції на робочу силу,
підготовка із зацікавленими організаціями республіканської та
територіальних програм зайнятості населення, забезпечення реалізації їх;

облік громадян, які звертаються з питань працевлаштування, надання їм
допомоги у пошуках роботи та працевлаштуванні;

забезпечення населення достовірною, повною та оперативною інформацією
про можливості працевлаштування на основі обліку вільних робочих місць
та вакантних посад;

професійна орієнтація та консультації населення, у тому числі молоді;

організація професійної підготовки та перепідготовки працівників,
вивільнених з підприємств, установ та організацій, осіб, які відчувають
труднощі при влаштуванні на роботу, а також інших категорій незайнятого
населення;

подання підприємствам, установам та організаціям, незалежно від форм
власності та господарювання, допомоги при доборі кадрів, консультуванні
та забезпеченні їх інформацією про ринок праці;

підготовка пропозицій та висновків про використання праці іноземних
громадян в Україні, які залучаються для виконання робіт за міжурядовими
угодами та ліцензіями;

забезпечення, в межах компетенції, соціального захисту незайнятих
громадян;

здійснення контролю за виконанням підприємствами, установами та
організаціями незалежно від форм власності та господарювання
законодавства про зайнятість населення.

Крім галузевих проблем раціонального використання трудових ресурсів не
менш важливими є регіональні, їх актуальність зумовлена насамперед
нерівномірним розміщенням населення на території України (табл. 2).
Області відрізняються за густотою населення, його природним приростом,
розвитком продуктивних сил, спеціалізацією господарства, рівнем
урбанізації. У зв’язку з цим є об’єктивні умови для територіальної
диференціації процесів формування і використання трудових ресурсів. Їх
раціональне використання потребує насамперед структурних змін в
інвестиційній політиці. Особливо це стосується місцевостей з надлишком
трудових ресурсів, де необхідно передбачати витрати на створення нових
робочих місць, а також відповідні капіталовкладення у соціальну сферу.
Заходи, спрямовані на раціональне використання трудових ресурсів, є
однією з найважливіших умов пропорційного розвитку народного
господарства України. Ефективне використання трудових ресурсів значно
залежить від розподілу їх у галузях народного господарства. Аналіз
галузевої структури зайнятості населення (табл. 3) свідчить про те, що
останніми роками відбуваються справді прогресивні структурні зрушення.

Таблиця 2. Територія і чисельність населення в АРК і в областях України
(на 1 січня 1996р.).

Територія

тис. км2 Чисельність населення тис. чол.. Міське населення, % Густота
населення, чол../км2

Україна

АРК

Вінницька

Волинська

Дніпропетровська

Донецька

Житомирська

Закарпатська

Запорізька

Івано-Франківська

Київська

Кіровоградська

Луганська

Львівська

Миколаївська

Одеська

Полтавська

Рівненська

Сумська

Тернопільська

Харківська

Херсонська

Хмельницька

Черкаська

Чернівецька

Чернігівська

м. Київ

м. Севастополь 603,7

26,1

26,5

20,2

31,9

26,5

29,9

12,8

27,2

13,9

28,1

24,6

26,7

21,8

24,6

33,3

28,8

20,1

23,8

13,8

31,4

28,5

20,6

20,9

8,1

31,9

0,8

0,9 51334,1

2205,6

1876,0

1075,2

3852,2

5198,5

1480,6

1288,1

2077,8

1467,1

1895,8

1224,8

2788,5

2761,5

1343,3

2586,5

1739,1

1194,2

1397,9

1175,4

3088,4

1265,7

1508,8

1504,6

943,6

1349,5

2638,7

406,9 68

63

47

52

84

90

56

39

76

44

57

61

86

61

66

66

58

48

64

44

79

61

52

55

43

57

100

94

85,0

84,5

70,8

53,2

120,8

196,2

49,5

100,6

76,4

105,5

67,5

49,8

104,4

126,7

54,6

77,7

60,4

59,4

58,7

85,2

98,4

44,4

73,2

72,0

116,5

42,8

3298,4

452,1

Таблиця 3. Розподіл населення, зайнятого в суспільному виробництві за
галузями.

1990 1991 1992 1993 1994 1995

Всього зайнято

В галузях економіки

Промисловість

Сільське і лісове господарство

Будівництво

Транспорт і зв’язок

Торгівля і громадське харчування

Житлово-комун. госп.

Охорона здоров’я

Народна освіта, культура і мистецтво

Фінансування, страхування,

пенсійне забезпечення

Апарат органів державного і госп. управління

Інші галузі

В інших сферах діяльності 25,4

25,4

7,8

5,0

2,4

1,8

1,9

1,0

1,5

3,0

0,1

0,4

0,5

0,0 25,0

25,0

7,8

4,9

2,3

1,8

1,9

1,0

1,5

3,0

0,1

0,5

0,2

0,0 24,5

24,0

7,4

4,9

1,9

1,6

1,8

0,9

1,5

2,8

0,1

0,6

0,5

0,5 23,9

23,4

7,0

4,9

1,8

1,6

1,7

0,8

1,5

2,7

0,2

0,6

0,6

0,5 23,0

22,2

6,3

4,8

1,6

1,5

1,6

0,8

1,5

2,7

0,2

0??????????????????????????????????????

В Україні знижуються чисельність і частка зайнятих у промисловості,
будівництві й сільському господарстві і зростає в галузях
нематеріального виробництва. Щоправда, ці зрушення дуже повільні. Однією
з причин такого явища є повільне зростання продуктивності праці в
матеріальній сфері виробництва, що стримує вивільнення робочої сили.
Повільні темпи зростання зайнятості у невиробничій сфері пояснюються ще
й об’єктивними причинами. Однак невиробнича сфера залишається основним
споживачем робочої сили, що вивільнятиметься з галузей матеріального
виробництва.

Розподіл населення, зайнятого в народному господарстві, за галузями, а
також тенденції до зрушень у структурі зайнятості можна простежити за
даними, поданими у табл.4.

Таблиця 4. Розподіл населення, зайнятого народним господарством за
галузями матеріального виробництво і невиробничої сфери, %.

Зайняте населення 1960 1970 1980 1986 1993

Всього зайнято в нар. госп.

У галузях матеріального виробництва

Робітники і службовці

Члени сімей робітників і службовців

Інше населення

У невиробничій сфері 100

85,9

40,7

42,0

3,0

0,2

14,1 100

79,9

52,7

25,8

1,4

0,0

20,1 100

76,0

57,4

17,5

0,8

0,1

24,2 100

74,4

58,2

15,4

0,7

0,1

25,5 100

74,9

58,7

15,0

25,1

Для раціонального розміщення виробництва, пропорційного розвитку
продуктивних сил економічних районів та областей велике значення має
аналіз балансів трудових ресурсів. Баланс — це документ, що характеризує
наявність і склад трудових ресурсів, їх ; розподіл за видами зайнятості,
сферами і галузями господарства та суспільними групами.

Баланси поділяють на звітні й планові. У звітних балансах відображують
фактичний стан трудових ресурсів на певну календарну дату. В планових
балансах на основі аналізу використання трудових ресурсів з урахуванням
завдань економічного і соціального розвитку визначають основні джерела й
форми забезпечення кадрами господарства, зрушення в пропорціях затрат
праці між сферами і галузями народного господарства. За своєю структурою
баланс складається з двох частин: ресурсної (трудові ресурси) і
витратної (розподіл трудових ресурсів). Обидві частини балансу мають
кореспондуватися.

На регіональному рівні при встановленні ресурсної і витратної частин
балансу між ними інколи виникає невідповідність. У тому випадку, коли
переважає ресурсна частина звітного балансу, необхідно в плановому
балансі передбачити заходи щодо створення додаткових робочих місць з
метою забезпечення повної зайнятості. При аналізі регіональних балансів
трудових ресурсів з урахуванням тенденцій до їх природного приросту
відповідні органи розробляють заходи щодо оптимального використання
трудових ресурсів у районах, де є надлишок трудових ресурсів, і зниження
трудомісткості виробництва та підвищення ефективності використання
наявних ресурсів живої праці в трудодефіцитних районах.

IV. Раціональне використання трудових ресурсів в регіонах.

Певний надлишок трудових ресурсів є в сільській місцевості деяких
областей. У масштабах країни поряд із створенням у таких районах
додаткових робочих місць слід впроваджувати організований територіальний
перерозподіл населення у вигляді міжрайонних міграцій. Однак при
розробці конкретних напрямків досягнення оптимальної зайнятості в
районах з надлишком трудових ресурсів орієнтуються на обставини, що
склалися у тих чи інших районах. Наприклад, аналіз ресурсної частини
балансу показує, що в структурі останніх переважають особи старших
вікових груп. При цьому враховують і тенденції до природного приросту.
При зниженні на перспективу природного приросту населення у
працездатному віці і “старінні” трудових ресурсів навіть у районах з
надлишком трудових ресурсів доцільно розширювати сферу прикладання праці
на місці і досить обережно підходити до питань територіального
перерозподілу їх. Такий підхід виправдовує себе при прогнозуванні
раціонального використання трудових ресурсів сільської місцевості
районів з надлишком трудових ресурсів. Практика показує, що в окремих
районах сільське господарство забезпечене трудовими ресурсами на
достатньому рівні. Однак вважати працездатне сільське населення резервом
для галузевого перерозподілу доцільно за умови відповідного зниження
затрат живої праці на виробництво сільськогосподарської продукції на
основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу.

Альтернативними заходами щодо ліквідації дефіциту трудових ресурсів у
південних і східних районах України є забезпечення в галузевому і
територіальному розрізах відповідності кількості робочих місць трудовим
ресурсам, а також широке впровадження трудозберігаючих технологій.
Іншими словами, основним напрямом забезпечення робочою силою
трудодефіцитних районів треба вважати не додаткове залучення нових
працівників, а скорочення затрат живої праці. Власне, в умовах ринкової
економіки дефіцит трудових ресурсів зумовлюватиме потребу впровадження у
виробництво нових форм організації й оплати праці, досягнень
науково-технічного прогресу.

Дуже поширеним явищем нині є хронічний дефіцит робочої сили в деяких
галузях промисловості і будівництва, хоча він має й відносний характер,
оскільки є результатом невідповідності кількості робочих місць трудовим
ресурсам. Це означає, що на підприємствах і на будівництві розширення
виробництва відбувається певною мірою за рахунок нових робочих місць, а
не завдяки їх зменшенню через впровадження нових форм організації праці
і трудозберігаючих технологій.

Водночас слід зазначити, що в господарстві України є великі резерви
вивільнення робочої сили завдяки зниженню чисельності зайнятих на ручних
роботах і зростання продуктивності праці. Значні резерви трудових
ресурсів є й у структурі зайнятості. Наприклад, у народному господарстві
України ще висока частка керівників та фахівців. Таке становище, коли
кожний четвертий є керівником чи фахівцем, не сприяє зростанню
продуктивності праці, отже, скорочення зайнятості в управлінському
апараті, перехід на нові форми організації й управління зумовлюють
потребу галузевого перерозподілу значної частини робочої сили.

Зростаючий дефіцит трудових ресурсів є гальмівним фактором розміщення
продуктивних сил. Тривалий час будівництво великих підприємств
здійснювалося у великих містах, що зумовлювало надмірну концентрацію
населення. Звичайно, фактор агломерації при розміщенні промисловості має
вирішальне значення і дає вагомий економічний і соціальний ефект завдяки
створенню єдиної системи виробничої і соціальної інфраструктури.
Тенденція до дальшого зростання великих міст дуже стійка. Однак у
сучасних умовах концепція розміщення продуктивних сил враховує вимогу
обмеження будівництва в містах великих підприємств, особливо галузей
матеріального виробництва, не пов’язаних з обслуговуванням населення.
Необхідною умовою реконструкції підприємств є глибокі якісні зміни в
технології та організації виробництва. Відбір галузей виробництва для
великого міста потребує забезпечення не тільки, високого економічного
ефекту, а й створення нешкідливих умов для довкілля і населення,
раціонального використання землі. Нині поліпшення використання трудових
ресурсів пов’язане з більш повним використанням можливостей
господарського розвитку малих і середніх міст та робітничих селищ. Як
правило, в таких містах є резерви робочої сили. Крім того, тут
зосереджені підприємства для переробки сільськогосподарської сировини з
сезонним характером виробництва. Тому значна частина трудових ресурсів
використовується протягом року лише частково. В малих містах і особливо
в робітничих селищах сконцентровані підприємства одного профілю, що
характерно для регіонів, що спеціалізуються на гірничій і металургійній
промисловості. На таких підприємствах зайняті в основному чоловіки, а
сфера прикладання жіночої праці буде обмежена. Більшість малих і
середніх міст розташовані в добре забезпечених транспортом регіонах, а
це підвищує їх значення для майбутнього розміщення підприємств обробної
промисловості, особливо філіалів великих підприємств, з урахуванням
того, що в середніх і малих містах середня вартість інженерної
підготовки, обладнання й устаткування порівняно нижча, ніж у великих.

У малих і середніх містах важливим резервом підвищення ефективності
використання наявних трудових ресурсів є розвиток сфери послуг. Ці міста
виконують роль центрів соціального обслуговування сільського населення.
Зростання зайнятості населення у невиробничій сфері таких міст матиме
велике соціальне значення.

V. Висновок.

Питання зайнятості населення в умовах переходу до ринкової економіки
потребують теоретичного і методичного переосмислення. Розвиток
індивідуальної та кооперативної трудової діяльності, впровадження нових
форм організації праці, особливо оренди, характеризуються виникненням
принципово нових проблем у сфері зайнятості.

Перехід промислових підприємств на нові умови господарювання передбачає
плату державі за трудові ресурси. Це передусім змушує їхніх керівників
серйозно зважувати можливість додаткового залучення робочої сили. Поряд
з цим підприємства намагатимуться вивільнятися від зайвої робочої сили
завдяки механізації, автоматизації й роботизації виробництва.
Скорочуватиметься управлінський апарат. Отже, уже в недалекому
майбутньому перед суспільством постане проблема галузевого і
територіального перерозподілу вивільненої робочої сили.

Якісно новою формою зайнятості є розвиток індивідуальної і кооперативної
трудової діяльності. З одного боку, ця сфера поглине значну кількість
вільної робочої сили, а з другого — вона намагатиметься обмежитися
меншою кількістю робочої сили в розрахунку на одиницю вироблюваної
продукції. Загальна чисельність зайнятих при масовому розвитку цієї
сфери зросте завдяки додатковому залученню пенсіонерів і непрацездатних
у працездатному віці. Зросте й повторна зайнятість певної частини
населення. Отже, ускладниться процес складання витратної частини балансу
трудових ресурсів.

У майбутньому ймовірно зросте конкурентність між державними і
кооперативними підприємствами в сфері зайнятості. В умовах переходу до
ринкової економіки одним з найважливіших її структурних елементів буде
ринок праці.

Впровадження орендних форм організації сільськогосподарського
виробництва позитивно впливає на забезпечення його робочою силою.
Сільське господарство зможе вивільнити певну час-гину робочої сили
тільки за умов високих темпів зростання продуктивності праці. Однак
розвиток агропромислової інтеграції уможливить ефективне використання
залишкової частини робочої сили. Цю саму роль належить виконати і сфері
обслуговування, яка в сільській місцевості розвинена ще недостатньо.

Кооперація відкриває нові можливості для розширення трудової діяльності
всіх членів суспільства, особливо в сфері послуг, що дасть можливість
залучити до праці насамперед кваліфікованих працівників, які перебувають
на пенсії. Розширення кооперативних форм у сфері послуг — не тільки
резерв для досягнення ефективної зайнятості населення, а й найважливіший
фактор раціонального використання трудових ресурсів.

Використана література

Лазор В. Про соціальну значимість трудового договору в ринкових
відносинах // Право України. — 2000. — № 7.

Лазор В. Юридична природа трудового договору у ринкових відносинах //
Право України. — 2000. — № 1.

Заржщъкий О., Смирнов Д. Перспективи розвитку трудового права у
Конституції України // Право України. — 1997. — № 9. — С 39-41.

Клюев А. А., Маврин А. В. Трудовые споры. — М.: Профиздат, 1978.

Коссак С. Особливості участі третіх осіб у трудових справах // Право
України. — 1997. — №11.

Лазор Л. Підвідомчість трудових спорів, що виникають за результатами
атестації // Рад. право. — 1982. — № 8.

Лазор В. Про соціальну значимість трудового договору в ринкових
відносинах // Право України. — 2000. — № 7.

Лазор В. Юридична природа трудового договору у ринкових відносинах //
Право України. — 2000. — № 1. Маркіна Т. Юридичні умови визнання
громадянина безробітним // Право України. — 2000. — № 6.

Розміщення продуктивних сил України. В.В. Ковалевський, О.Л. Михайлюк,
В. Ф. Семенова Київ “Знання” 1998р.

Розміщеня продуктивних сил/ за редакцією Є.П.Качана – Київ:”Вища школа”,
1998

Соціально-економічна географія України/ за редакцією О.І. Шаблія –
Львів:”Світ” 1994

Масляк П.О., Олійник Я.Б. Географія – навчальний посібник – .:”Знання”,
1998

PAGE

PAGE 29

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020