.

Продовольчий комплекс України: функціонально-галузева і територіальна структура (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
0 6011
Скачать документ

Курсова робота

Продовольчий комплекс України: функціонально-галузева і територіальна
структура

ПЛАН

TOC \o “1-2” \h \z \u HYPERLINK \l “_Toc121573554” ВСТУП PAGEREF
_Toc121573554 \h 3

HYPERLINK \l “_Toc121573555” 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РОЗМІЩЕННЯ
ПРОМИСЛОВОСТІ В УКРАЇНІ PAGEREF _Toc121573555 \h 6

HYPERLINK \l “_Toc121573557” 2. ОСОБЛИВОСТІ РОЗМІЩЕННЯ ГАЛУЗЕЙ
ПРОДОВОЛЬЧОГО КОМПЛЕКСУ В УКРАЇНІ. РОСЛИННИЦТВО І ТВАРИННИЦТВО ЯК
«ПОСТАЧАЛЬНИКИ» СИРОВИНИ ДЛЯ ПРОДОВОЛЬЧОГО КОМПЛЕКСУ PAGEREF
_Toc121573557 \h 10

HYPERLINK \l “_Toc121573558” 3. ГАЛУЗЕВА СТРУКТУРА І СУЧАСНИЙ РІВЕНЬ
РОЗВИТКУ ПРОДОВОЛЬЧОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ PAGEREF _Toc121573558 \h 18

HYPERLINK \l “_Toc121573559” 3.1. Аналіз виробництва у продовольчому
комплексі PAGEREF _Toc121573559 \h 18

HYPERLINK \l “_Toc121573560” 3.2. Попит та пропозиція на ринку
харчової продукції PAGEREF _Toc121573560 \h 29

HYPERLINK \l “_Toc121573563” 4. ШЛЯХИ І УМОВИ ІНТЕГРАЦІЇ
ПРОДОВОЛЬЧОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНУ ТОРГІВЛЮ PAGEREF
_Toc121573563 \h 33

HYPERLINK \l “_Toc121573564” СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ PAGEREF
_Toc121573564 \h 39

HYPERLINK \l “_Toc121573565” ДОДАТОК 1 PAGEREF _Toc121573565 \h 41

ВСТУП

Мета моєї курсової роботи полягає в спробі вивчити продовольчий комплекс
України, який включає в себе підприємства харчової промисловості
України; розкрити його функціонально-галузеву і територіальну структуру,
а також частку кожного компоненту в сучасній системі виробництва.

Актуальність теми даної курсової роботи полягає у тому, що на сучасному
етапі розвитку склалося скрутне економічне становище для всього
народного господарства України і особливо для продовольчого комплексу,
оскільки ця область дуже залежить від інших областей – машинобудівної,
хімічної, нафтопереробної, і, особливо, платоспроможності населення. У
цей скрутний час більшість громадян країн вимушена економити кожну
копійку власного заробітку. А ще наша харчова промисловість вимушена
конкурувати з сусідніми країнами – де продукти харчування дешевші. Але в
своїй більшості, щоб заощадити, до України поставляються неякісні
продукти, або взагалі ті, в яких вийшов термін реалізації, нерідко
товари підроблюються, а через недосконале і невідпрацьоване
законодавство дуже важко відстежувати такі товари, і тому покупці
купують цю продукцію, ставлячи власну харчову промисловість в глухий
кут. Тому харчова промисловість не має нагоди через те, що продукти не
розкуповуються, розплатитися з постачальниками, а також закупити нову
сировину. Беручи кредити для розрахунків, вона також ставить себе в
залежність, а то і навіть втрачає право власності на власне
підприємство.

Також великі проблеми має сировинна база харчової промисловості –
сільськогосподарське виробництво. У кожного сільгоспвиробника велика
заборгованість до держбюджету, через що їх рахунки в банках
закриваються, вони не мають нагоди розплатитися з постачальниками –
запчастин, нової техніки, паливно-мастильних матеріалів  – також
потрапляють в залежність, від бізнесменів, і вимушені віддавати
продукцію за мінімальною ціною, трохи покриваючи власні витрати. І
навіть ціни, по яких закуповуються продукти сільгоспвиробництва державою
– також далекі від світових.

Але і в такій скрутній обстановці продовольчий комплекс функціонує –
шукає шляхи подолання проблем – інвесторів, з-за кордону і у власній
державі, вводить нові технології і устаткування тощо.

Харчова промисловість включає виробництва, що забезпечують населення
продуктами харчування. Вона більш ніж інші галузі пов’язана з сільським
господарством, оскільки одержує від нього сировину (зерно, молоко,
картоплю, цукровий буряк і ін.) і входить до складу агропромислового
комплексу. Велике значення мають міжгалузеві зв’язки харчової
промисловості з машинобудуванням, енергетикою й іншими галузями
промисловості.

Одна група виробництв харчової промисловості – підприємства цукрової,
олійної, виноробної, круп’яної, а також чайної, консервної і рибної
промисловості – розміщується ближче до джерел сировини
(сільськогосподарської сировини). Так, наприклад, підприємства по
консервації овочів, фруктів знаходяться в Центрі України, де
розташований крупний Придніпровський Агропромисловий комплекс, в
Приазов’ї і Криму, де зосереджені, наприклад виноградні угіддя.
М’ясокомбінати створюються в місцях, де розвинене скотарство, оскільки
вигідніше перевозити м’ясо, а не живу худобу і т.д. Заводи по
виробництву рибних консервів розміщуються в крупних районних і обласних
центрах, таких як Харків, Луганськ, Київ, Дніпропетровськ, Вінниця і
т.д.. Цінні сорти риби, крабів, ікру до України імпортують і лише мала
частка запасів риби зосереджена безпосередньо в Криму і Приазов’ї, де
Україна має вихід до моря. Проте останніми роками вилов морепродуктів
значно скоротився.

Інша група виробництв харчової промисловості – підприємства
хлібопекарської, макаронної, кондитерської, пивоварної і іншої
промисловості – розміщуються в основному в місцях споживання продукції
(у крупних населених пунктах).

Таким чином, розвиток і розміщення підприємств харчової промисловості
визначається: розміщенням населення (споживачі), спеціалізацією
сільського господарства (джерела сировини), і, звичайно, умовами
транспортування готової продукції.

Різноманітність сировини і наявність споживачів харчових продуктів у
всіх регіонах обумовлюють повсюдне розповсюдження підприємств харчової
промисловості. Але в одних місцях вони обслуговують потреби місцевого
населення, в інших – створюють продукцію для багатьох районів країни.

1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РОЗМІЩЕННЯ ПРОМИСЛОВОСТІ В УКРАЇНІ

В Україні розвинені майже всі відомі в світі галузі промисловості. Перше
місце по виробництву продукції серед галузей промисловості займає чорна
металургія (23,1 %).

Далі слідують машинобудування (15,5 %) і харчова (15,0 %) промисловість,
електроенергетика (14,7 %), паливна (11,5 %), хімічна і нафтохімічна
галузі (по 6,5 %).

Окремі галузі промисловості, наприклад паливна і електроенергетика,
чорна і кольорова металургія і деякі інші, формують міжгалузеві
промислові комплекси. Це системи економічно зв’язаних між собою
виробництв, діяльність і розміщення яких технологічно і територіально
обумовлені. Найважливішими міжгалузевими промисловими комплексами є:
паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, лісовиробничий.

Окремі галузі, взаємодіючи між собою, утворюють складні
народногосподарські комплекси. Наприклад, харчова і легка промисловість,
використовуючи сільськогосподарську сировину, виробляють продукти
харчування і товари народного споживання, забезпечуючи ними населення.

Структура промислового виробництва, тобто співвідношення галузей, в
Україні весь час змінюється. Так, протягом останнього десятиліття
поступово зростає частка машинобудування, деревообробної і
целюлозно-паперової промисловості і зменшується частка чорної
металургії, харчової, хімічної, нафтохімічної промисловості. Достатньо
стабільна частка електроенергетики і промисловості будівельних
матеріалів.

В даний час в Україні працюють державні і недержавні підприємства.
Більшість підприємств, які випускають однорідну продукцію або мають між
собою тісні виробничі зв’язки, входять до складу виробничих об’єднань.

Деякі підприємства і об’єднання утворюють комбінати, де поєднуються такі
виробництва, які або є послідовними стадіями обробки сировини, або
обслуговують один одного, або спільно використовують відходи
виробництва.

Кожне сучасне промислове підприємство має певну спеціалізацію, яка
передбачає виготовлення однорідної продукції. Підприємства (цехи,
ділянки) виробляють якийсь один продукт, його окремі вузли і деталі або
виконують окремі операції (відливання, штампування, механічна обробка,
збірка). Спеціалізація виробництва сприяє підвищенню продуктивності
праці і якості продукції, зниженню витрат і т.д.

Обов’язковою для спеціалізованих підприємств є кооперація — тісна і
постійна співпраця з метою виготовлення якої-небудь продукції
(наприклад, деталей і вузлів для автомобілів).

Суспільство зацікавлене у високій ефективності виробництва, яка
визначається співвідношенням готового продукту і витрат (праця,
матеріали) на його виготовлення. Чим менше витрати на випущену
продукцію, тим ефективніше виробництво. Показником ефективності є
собівартість.

Собівартість — це витрати підприємства (у грошах) на виробництво і
реалізацію одиниці продукції.

Одним з найважливіших шляхів підвищення ефективності виробництва в
країні є раціональна територіальна організація господарства. Вона
передбачає науково обгрунтоване розміщення взаємозв’язаних окремих
галузей і виробництв на території країни.

Особливою формою територіальної організації господарства, яка об’єднує
групу взаємозв’язаних основних галузей і виробництв з допоміжними
обслуговуючими галузями і виробництвами, є територіально-виробничі
комплекси.

Основні галузі — це галузі спеціалізації на певній території.

Допоміжні галузі не належать до галузей спеціалізації і виконують
допоміжну роль в територіальній організації господарства.

Обслуговуючі галузі обслуговують основні галузі виробництва. До них
відносяться, наприклад, ремонтні підприємства.

Галузі народного господарства на території країни розміщуються
нерівномірно, зосереджуючись в промислових районах, центрах і вузлах.

Промисловий район — це територіально-виробничий комплекс з виразно
вираженою промисловою спеціалізацією. Він охоплює, як правило, територію
однієї або декількох областей.

Промисловий центр — це населений пункт, в якому знаходиться декілька
промислових підприємств, що спеціалізуються на виробництві певних видів
продукції. Населення промислових центрів зайняте переважно в
промисловості.

Сукупність промислових центрів, зв’язаних між собою інфраструктурою і
трудовими ресурсами, утворюють промисловий вузол.

Промисловість, як і інші галузі народногосподарського комплексу,
розвивається в умовах переходу України до ринкової системи
господарювання.

Ринок (ринкова система) — система товарно-грошових відносин в
суспільстві, яка базується на об’єктивних (не залежних від ролі людини)
економічних законах, що є стимулами постійного підвищення ефективності
будь-якого роду людської діяльності. Ринкова система грунтується на
природних і економічних потребах людини і суспільства.

Україні необхідно здійснити структурну перебудову промисловості у
напрямі зменшення частки матеріало- і енергоємних галузей. Замість них
слід стимулювати розвиток трудомістких сучасних галузей промисловості і
невиробничої сфери, впроваджувати нові передові технології.

Кардинальний перехід до ринкового регулювання економіки завершився в
Україні якнайглибшою соціально-економічною кризою.

Труднощі перехідного періоду були викликані перш за все тим, що не були
своєчасно підготовлені до ринку населення, державні інститути, сама
економіка була кинута в пучину ринкової стихії.

Після події десяти років країна так і не вийшла з фази депресії. Разом з
тим в деяких регіонах України спостерігаються позитивні тенденції
економічного підйому.

Об’єктивно можливості опинитися в їх числі залежать від наявності
природно-сировинних ресурсів, рівня досягнутого регіонального багатства,
етнічних і історичних особливостей. Суб’єктивно пошук альтернативних
варіантів входження регіону в ринок є актуальним.

В цілому за роки реформ ситуація в харчовій промисловості
характеризується спадом виробництва всіх основних продуктів харчування,
значним скороченням асортименту продукції, що виробляється, кризовим
станом більшості підприємств, старінням основних виробничих фондів,
особливо їх активної частини.

У харчовій промисловості України в даний час налічується більше
30 підгалузей, об’єднуючих близько 15 тис. підприємств. В порівнянні з
1995 роком їх кількість збільшилася в 2,2 рази, що пов’язане в основному
з дробленням крупних спеціалізованих підприємств на дрібніші акціонерні
суспільства, а також створенням великого числа нових підприємств.

2. ОСОБЛИВОСТІ РОЗМІЩЕННЯ ГАЛУЗЕЙ ПРОДОВОЛЬЧОГО КОМПЛЕКСУ В УКРАЇНІ.
РОСЛИННИЦТВО І ТВАРИННИЦТВО ЯК «ПОСТАЧАЛЬНИКИ» СИРОВИНИ ДЛЯ
ПРОДОВОЛЬЧОГО КОМПЛЕКСУ

Рослинництво — галузь сільського господарства по виробництву зернових,
технічних і кормових культур, овочів і фруктів.

Основою рослинництва України є вирощування зернових культур — пшениці,
жита, кукурудзи, рису, ячменю, вівса, проса, гречки і ін. Зерно —
найважливіший продукт харчування людини і сировина для багатьох галузей
промисловості. Зернові забезпечують тваринництво цінними кормами. Тому в
структурі посівних площ зернові культури займають перше місце.

Українці відносяться до однієї з найдавніших хліборобних націй світу.
Переселенці з України завезли високоякісну українську пшеницю в
Сполучені Штати Америки і до Канади. В даний час США і Канада продають
зерно на світовому ринку. Купує його і Україна.

Українці піднімали цілину в Поволжьє, на Доні, Кубані, Ставрополлі, на
берегах Тереку, в Казахстані і Киргизстані, на Далекому Сході.
Український плуг і воли пройшли від Карпат до Сибіру і Далекого Сходу.

Головна зернова культура України — озима пшениця; на неї доводиться
майже 20 % посівних площ; вона забезпечує до 50 % валового збору
зернових в країні. Основні райони вирощування озимої пшениці —
лісостепова і степова зони і частково Полісся. У минулому озиму пшеницю
в Україні сіяли переважно в Лісостепу. Вона відома на нашій території з
часів трипільської культури (III ст. до н. е.). Найсприятливіші
природно-кліматичні умови для вирощування озимої пшениці — в Лісостепу і
північній частині Степу. У Україні виведено багато нових високоурожайних
сортів озимої пшениці, що одержали визнання і за межами нашої країни.

Велике значення в харчовому раціоні людини мають крупи. В Україні
вирощуються круп’яні культури — гречка, просо, рис. Проте валові збори
їх невеликі: у сумі вони складають близько 3 % валового збору зернових в
країні.

Найбільші площі серед круп’яних культур займає гречка. Це одна з
традиційних сільськогосподарських культур українського народу.
Врожайність гречки невисока — близько 10 ц з 1 га. Сіють гречку в
основному в Лісостепі і Поліссі.

Просо вирощують переважно в Лісостепі і Степу. Це достатньо посухостійка
культура. Основні площі проса знаходяться в степових районах, але
найвища його врожайність — в Лісостепі.

Рис як продовольчу культуру вирощують на поливних землях (чеках) в
Миколаївській і Херсонській областях і в Криму.

Зернобобові (горох, люпин і соя) — дуже цінні кормові і харчові
культури. Крім того, вони корисні тим, що збільшують вміст азоту в
грунті.

Горох вирощують переважно на півдні Лісостепу і на півночі Степу, люпин
— в Поліссі, сою — переважно в Поліссі і Лісостепі. Соя містить багато
жирів і білків, використовується в харчовій промисловості і як кормова
культура.

На базі зернового господарства працюють мукомельно-круп’яна,
хлібопекарська, макаронна, кондитерська галузі продовольчого комплексу
України.

Мукомельно-круп’яна промисловість забезпечує населення мукою і крупами,
а її відходи використовуються для виробництва комбікормів.
Мукомельно-круп’яні підприємства розміщуються в районах, що мають
сировину, і в центрах споживання — Києві, Харкові, Одесі,
Дніпропетровську. Дрібні підприємства є повсюди. Під час масового збору
урожаю зерно відправляють на елеватори, де воно зберігається. Елеватори
розміщуються в крупних містах, залізничних вузлах, морських портах, а
також в районах вирощування зернових. Тут же звичайно знаходяться і
великі млини.

Мука є основною сировиною для хлібопекарської і макаронної
промисловості, а також використовується в кондитерській промисловості.
Головний чинник в розміщенні підприємств хлібопекарської промисловості —
обмежені терміни зберігання свіжого хлібу. Чим більше місто, тим більше
в ньому випікається хлібобулочних виробів. Крупні державні хлібозаводи
не завжди себе виправдовують. Останнім часом збільшується кількість
невеликих приватних пекарень, що максимально наближають випічку хліба до
споживача.

Макаронна промисловість в своєму розміщенні повністю орієнтується на
споживача, оскільки макаронні вироби перевозити на дальні відстані
недоцільно. Найбільші підприємства макаронної промисловості знаходяться
в Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську.

Кондитерська промисловість в своєму розміщенні також орієнтується на
споживача. Багато видів її продукції малотранспортабельні і мають дуже
обмежені терміни реалізації і зберігання. Найбільші підприємства
кондитерської промисловості знаходяться у великих містах — Києві,
Львові, Харкові, Одесі, Луганську. Деякі з них мають певну
спеціалізацію, наприклад виробництво печива, бісквіта, шоколаду тощо.

Технічні культури. Провідні технічні культури України — цукровий буряк і
соняшник. Вирощують також льон-довгунець, коноплю, льон-кучерявець.

Україна є основною бурякосійною зоною світу і займає перше місце серед
країн світу по валовому збору цукрового буряка. Значні площі цукрового
буряка знаходяться в Лісостепі (Тернопільська, Вінницька, Черкаська,
Хмельницька області). Тут зосереджено 75 % всіх посівів цукрового
буряка. Її вирощують також на півдні Полісся і півночі степової зони.

Цукрова промисловість — одна із старих і провідних галузей України. У
районах збору цукрового буряка зосереджені численні цукрові заводи.
Проте потужностей цукрових заводів в період прибирання цукрового буряка
не вистачає. Не завжди правильно організовані сировинні зони заводів, є
проблеми з сезонною зайнятістю робітників. За вартістю продукції в
харчовій промисловості цукрова галузь поступається тільки м’ясній.

В Україні близько 200 цукрових підприємств в 19 областях. Найбільші з
них — Лохвіцький цукровий комбінат (Полтавська область), Долінський
цукровий завод (Кіровоградська область), Засельський цукровий завод
(Миколаївська область), Купянський цукровий комбінат (Харківська
область), Орельський цукровий завод (Полтавська область), Кременецький
цукровий завод (Тернопільська область).

Найбільша кількість цукрових заводів зосереджена: на Правобережжі — в
лісостеповій зоні, особливо в Тернопільській, Хмельницькій, Вінницькій,
Черкаській областях; на Лівобережжі — в Полтавській, Сумській,
Харківській областях.

Виробництво цукру-рафінаду тяжіє до таких центрів виробництва цукрового
піску, як Бердичів (Житомирська область), Шепетівка (Хмельницька
область), Ходорів (Львівська область), Черкаси, Торби, Дружба (Сумська
область). Єдине підприємство, розташоване за межами зони бурякосіяння,–
цукрорафінадний завод в Одесі.

Цукрова промисловість — важлива комплексоутворююча галузь. Навколо
цукрових заводів виникає безліч суміжних підприємств, які працюють на
відходах (дефектний цукор, патока) і виробляють спирт, дріжджі,
вітаміни. Інші відходи, наприклад жом, використовують відгодівельні
господарства.

Соняшник — основна олійна культура нашої країни. По об’ємах його
вирощування Україна займає перше місце в світі. Велика частина посівів
соняшнику знаходиться в степових районах — в Донецькій,
Дніпропетровській, Луганській, Запорізькій областях. Вирощують соняшник
і в Лісостепі.

З інших олійних культур в Україні вирощують кунжут, рицину, мак, рапс.

Ефіромаслічні культури вирощують переважно на півдні: коріандр — в
Степу; м’яту, фенхель, кмин — в Лісостепі; троянду і лаванду  — в Криму.

Маслобойно-жирова промисловість України в своєму розміщенні орієнтується
на сировині, тому її основні підприємства знаходяться в тих областях, де
зосереджене вирощування олійних культур. Це пов’язано із значними
сировинними витратами. Так, на виробництво 1 т рослинного масла
необхідно витратити від 3 до 8 т насіння олійних культур.

Близько 90% всього рослинного масла в країні виробляється з насіння
соняшнику. Основні промислові райони виробництва соняшникової олії —
Донбас і Придніпров’я; основні центри — Дніпропетровськ, Запоріжжя,
Запони (Запорізька область), Мелітополь. По об’ємах виробництва
рослинного масла на першому місці в причорномор’ї — Одеська область, а в
Лісостепі — Вінницька область. Маслобойно-жирова промисловість має
широкі територіально-виробничі зв’язки з іншими галузями господарства.
Відходи виробництва, в першу чергу макухи, використовуються в
тваринництві. Рослинне масло — це і цінний харчовий продукт, і
найважливіша сировина для виготовлення маргарину, консервів, мила, і
допоміжний матеріал в металургійній, лакофарбній, шкіряній і інших
галузях промисловості.

Вирощують в Україні також такі технічні культури, як хміль, тютюн,
арахіс, лікарські рослини.

Картопля і овочі, баштанні культури, фрукти і ягоди використовуються не
тільки як цінні харчові продукти, але і як сировина для харчової
промисловості.

Картопля займає найбільші площі в Поліссі і Прикарпатті  — у Волинській,
Рівненській, Житомирській, Чернігівській, Київській, Львівській,
Закарпатській і Іівано-Франківській областях. Вирощують картоплю на
землях, розташованих навколо крупних міст і курортних районів.

Огірки, помідори, баклажани, перець, капусту, лук, моркву, столовий
буряк вирощують по всій території України, найбільш – навколо крупних
міст.

Баштанні культури — кавуни, дині — вирощують в південних районах країни.

Садівництво, ягідництво і виноградарство мають важливе значення для
держави. Різні райони України спеціалізуються на вирощуванні різних
плодів. Так, основні масиви насаджень яблунь і груш знаходяться в
Лісостепі і Поліссі; вишень, слив, абрикос, черешен, персиків, горіхів —
в Степу.

У центральних і південних районах країни черешні, горіхи, абрикоси і
інші плодові дерева ростуть в лісосмугах, уздовж автомагістралей, в
лісах. Кількість плодових насаджень останнім часом зросла на дачних
ділянках навколо міст.

Деякі види продукції овочівництва і садівництва України мають світове і
міждержавне значення, наприклад, ніжинські огірки, мелітопольська
черешня, херсонські кавуни.

Важливою галуззю сільського господарства країни є виноградарство. Майже
90 % товарного винограду вирощують в Криму, в Одеській, Миколаївській,
Херсонській і Закарпатській областях.

Виноробницька промисловість — галузь АПК країни, яка має міждержавне
значення. Вона тяжіє до районів виробництва сировини.

Заводи, на яких розливають вино в пляшки, розміщуються як в районах
вирощування сировини, так і в місцях споживання вина (переважно в
крупних містах).

Деякі вина українських підприємств мають світову популярність:
«Массандра», «Золота балка» і «Коктебель» (Крим), «Шабо» (Одеса).

На різноманітній рослинній сировинній базі розвивається спиртна і
лікерогорілчана промисловість. Спирт застосовується в 150 галузях
господарства. Для його виробництва використовують мелясу (патока),
дефектний цукор, картоплю, зерна пшениці, кукурудзи, жита, ячменю,
відходи від виробництва соків. Підприємства по виробництву спирту
розміщуються переважно в невеликих містах, селищах міського типу і
селах. Їх сировинна база залежить від спеціалізації рослинництва в даній
місцевості. Підприємства лікерогорілчаної промисловості зосереджені в
основному в крупних містах — Києві, Харкові, Львові і ін.

Переважно на сільськогосподарській сировині розвивається
пивобезалкогольна промисловість. Підприємства по виробництву пива і
безалкогольних напоїв в своєму розміщенні орієнтуються на споживача і
знаходяться в основному в крупних містах — Києві, Харкові, Одесі,
Дніпропетровську, Донецьку, Львові і ін. Як сировина використовуються
плодово-ягідні соки, вітчизняні і зарубіжні екстракти, цукор, мед, різні
природні тонізуючі речовини і т.д. З вітчизняною продукцією, особливо
останніми роками, конкурує продукція зарубіжних фірм.

Тваринництво — друга після рослинництва важлива галузь сільського
господарства. Вона забезпечує населення цінними продуктами харчування —
молоком, маслом, м’ясом, яйцями, а харчову промисловість  — сировиною.

У складі тваринництва виділяється декілька галузей: скотарство
(розведення великої рогатої худоби), свиноводство, вівчарство,
птахівництво, бджільництво, звірівництво і ін. Їх частка у виробництві
м’яса неоднакова.

На структуру, розміщення, спеціалізацію тваринництва країни впливає
характер кормової бази, різний в різних місцевостях.

Зверху третини всіх посівних площ в Україні займають кормові культури:
кукурудза на силос і зелений корм, соя (у Лісостепі), кормовий люпин (у
Поліссі), кормові боби (у західних областях), однорічні трави і озимі на
зелений корм, багаторічні трави, кормові коренеплоди і ін.

Скотарство — провідна галузь тваринництва. Вона забезпечує потреби
населення в молоці і м’ясі, дає сировину для харчової і легкої
промисловості.

Вівчарство — одна з найдавніших галузей тваринництва в Україні. Найбільш
поширене воно в Степу і Карпатах. Унаслідок екстенсивного характеру
вівчарства трудові витрати тут менше, ніж в інших галузях тваринництва.
Вівчарство майже повністю розвивається на природних кормових угіддях.
Але в зимовий період його кормова база недостатня.

Вівчарство дає дуже цінну продукцію. У легкій промисловості
використовують шерсть, смушку (шкірка ягняти), овчину (вироблена овеча
шкура). Крім того, від вівчарства одержують м’ясо (баранину), молоко,
жир.

Кролівництво розвинене в Поліссі і Лісостепі. Переважно на продукцію
скотарства орієнтується молочна галузь харчової промисловості. Вона
підрозділяється на маслосироробну і молочно-консервну галузі. Їх
продукція: масло, сир, молочні консерви, сухе молоко, продукти дитячого
харчування і ін.

Тваринництво є сировинною базою для м’ясної промисловості. По об’ємах
торгівлі продуктами харчування м’ясо поступається тільки хлібобулочним
виробам. Окрім продуктів харчування, м’ясна промисловість виробляє також
корми для сільського господарства, лікувальні препарати і ін. З
тваринницької сировини роблять відомий всім гематоген.

3. ГАЛУЗЕВА СТРУКТУРА І СУЧАСНИЙ РІВЕНЬ РОЗВИТКУ ПРОДОВОЛЬЧОГО
КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ

3.1. Аналіз виробництва у продовольчому комплексі

Загальна економічна криза, значний спад виробництва
сільськогосподарської продукції, заборгованість по заробітній платні і
пенсіям, бартерізація економічних відносин, недолік фінансових і
матеріальних ресурсів, їх подорожчання негативно впливають на результати
роботи підприємств харчової промисловості. Зокрема, минулого року в
Україні об’єм харчової продукції вироблений на 14,6 % менше, ніж
попереднього року. Об’єми виробництва скоротилися у всіх областях, окрім
Сумської. Значно зменшилося виробництво цукру, масла, маргаринової
продукції, хліба, хлібобулочних і макаронних виробів, муки, круп, а
також продуктів для дитячого харчування. Внаслідок цього зменшилося
споживання основних харчових продуктів з розрахунку на душу населення.

Зменшується виробництво м’ясної і молочної продукції. Минулого року
виробництво продукції з цільного молока порівняно з 2002 роком
скоротилося на 31,8 %, масла тваринного на 29,8, м’яса і субпродуктів
І категорії — на 29,5, сирів жирних — на 21,4 %. Це пояснюється
зменшенням поголів’я худоби і птахів не тільки в суспільному, а і в
приватному секторі (за винятком поголів’я корів).

Аналіз такого спаду виробництва свідчить, що на 60 % він викликаний
скороченням об’ємів переробки сільськогосподарської сировини.

Лише 20% худоби, птахів і молока, вироблених у всіх категоріях
господарств, надійшло у промислову переробку, залишок реалізований без
попередньої обробки на ринках, комерційним структурам або перероблений в
цехах, які не забезпечують комплексного використовування сировини і
високої якості продукції. Потужності м’ясо- і молокопереробних
підприємств використані лише на 18-20 %, що негативно вплинуло на
собівартість і ціни.

На 23% порівняно з 2002 роком зменшилися поставки цукрового буряка.
Протягом останніх років знижується виробництво цукру. Минулого року його
вироблено лише 2 мільйони тонн (у 1990 році — 5,4 мільйони тонн). Все це
обумовлено зменшенням посівних площ, зниженням врожайності буряка і їх
цукристості, а також відсутністю єдиної державної політики щодо розвитку
регіонів.

Важливий напрям виходу цукрової області з кризи — рішення питання
кредитування і створення умов для його ефективного функціонування.
Виникає потреба в законодавчому врегулюванні всіх цих проблем, ухваленні
Закону “Про регулювання виробництва і реалізації цукру”.

Складні часи переживає і масложирова область, на підприємства якої
поступило лише 25% насіння соняшнику поточного урожаю, залишок вивезений
за кордони держави. Цього року може повторитися та ж ситуація, якщо
через дефіцит сировини всі масляні заводи достроково припинять роботу, а
ціни на масло різко зростуть, що приведе до збільшення експорту цієї
продукції. Слід зазначити, що при вивозі сировини замість продукції
держава втрачає значні кошти. Переробка 1 тонни сім’ян соняшнику на
масло забезпечує на 100 грн. більше прибутку, ніж при експорті такої
кількості сім’ян. Рафінування і розфасовка масла — це ще додатково 320
грн. Від переробки сім’ян соняшнику прибуток втричі більше, ніж від його
продажу за границю. Отже, від експорту 1,3 млн. тонн сім’ян держава
втратила 35 млн. грн. і понад 570 тис. тонн цінних кормів для
тваринництва.

Для використовування цих резервів необхідно вжити термінові заходи щодо
тарифного і нетарифного регулювання експорту сім’ян соняшнику.

На скорочення виробництва харчових продуктів вплинуло звуження
внутрішнього ринку продовольства через низьку купівельну спроможність
населення, а також втрата зовнішніх ринків. На роботі підприємств
негативно позначається імпорт продукції з консервантами, які подовжують
термін її зберігання. Тим часом з торгової мережі витісняється якісна
вітчизняна продукція.

Актуальною залишається проблема збуту спирту етилового харчового. В
результаті переорієнтації експорту з традиційних країн лише на Російську
Федерацію і упровадженням нею з 1997 року митних обмежень на ввезення
українського спирту, а також ускладнення умов транзиту його через
територію Росії, об’єм експорту впродовж останнього року скоротився в 6
разів, а виробництво складало лише 37 % від рівня 2002 року.

Враховуючи те, що спиртна промисловість традиційно маленька, високий
експортний потенціал і залишається однією з бюджетоформуючих областей.
Квапного рішення має потребу питання пошуку нових зовнішніх ринків збуту
цієї продукції або часткового перепрофілювання підприємств на випуск
паливного етанолу, технологія якого розроблена в Укрспиртбіопроді.
Посилення державного контролю за виробництвом лікеро-горілчаних виробів
дало можливість в минулому році збільшити випуск алкогольних напоїв
майже на 13 %. Протекціоністська політика щодо вітчизняного
товаровиробника, яка здійснюється в Україні впродовж останніх років,
дала можливість чутливо скоротити імпорт продовольства і створила умови
для нарощування випуску тих продуктів, які можна в достатніх об’ємах
виробляти в Україні. Завдяки цьому імпорт кондитерських виробів з цукру
минулого року зменшився в 9 разів, мінеральних вод — в 4, безалкогольних
напоїв — в 3, пива і консервів плодоовочевих — в 1,3, м’яса і
м’ясопродуктів — в 1,6, молока і молокопродуктів — в 1,5 рази і т.п.
Відповідно зросли об’єми виробництва вітчизняних кондитерських виробів
на 11 %, консервів плодоовочевих і мінеральних вод — на 21,
безалкогольних напоїв — на 10 %. Зріс також випуск горілки і
лікеро-горілчаних виробів, пива, коньяку, шампанського, цигарок і т.п.

Політика підтримки вітчизняного товаровиробника може діяти і в наступні
роки.

У рибній області спад виробництва був меншим, ніж в цілому в харчовій
промисловості. Минулого року випуск харчової рибної продукції, включаючи
консерви, зменшилася в порівнянні з 2002 роком на 25,2 %. Оскільки рибна
промисловість України не має нагоди повністю забезпечити попит
населення, на український ринок з країн Балтії і Росії поступає велика
кількість імпортної продукції. Враховуючи те, що рівень споживання
рибної продукції складає лише чверть рекомендованої норми (20 кг), наша
політика щодо експорту рибної продукції є безпідставною. Починаючи з
1992 року, тільки третина продукції, виробленої підприємствами
океанічного промислу, поступає на ринок України, залишок експортується
для покриття експлуатаційних витрат, платні за право лову, а також для
погашення зовнішнього валютного боргу підприємств. Одна з причин такого
стану підприємств — відсутність власних оборотних коштів, а також
валютних кредитів. За розрахунками фахівців, за умови надання
рибопромисловій компанії “Антарктика” кредиту у розмірі 13,1 млн. дол.
США по ставці 15 % річних, на ринок України за рахунок зменшення
експорту додатково поступить 55 тисяч тонн рибної продукції, а держава
одержить близько 13 млн. грн. у вигляді обов’язкових платежів і
податків. Отже, рибна область має значні резерви як для поповнення
бюджету, так і для насичення українського ринку вітчизняною продукцією.

Внаслідок звуження ринків збуту незадовільно використовуються виробничі
потужності у ряді областей харчової промисловості. Частину потужностей
окремих підприємств доводиться консервувати, а деякі з них взагалі
припинили виробництво. Зокрема, законсервовані потужності птахоцехів
Криму, чотири роки не працює ВАТ “Сімферопольський птахокомбінат”, з
2002 зупинені ВАТ “Євпаторійський м’ясокомбінат”, Городоцький завод
продтоварів і сахаросушильний завод, завод мінеральних вод в Славутськом
районі Хмельницької області.

Тим часом ряд підприємств нарощує темпи випуску продукції. Так, ВАТ
“М’ясокомбінат Феодосії” збільшив виробництво м’ясних консервів втричі,
ВАТ “Вінницям’ясо” консервів — на 35,1 % і ковбасних виробів — на 17,8
%. Стабільно протягом останніх років працюють ЗАТ “Оболонь” (м.Київ),
львівські підприємства — м’ясопереробне “Прикарпаття”, кондитерська
фірма “Світоч”, “Кока-кола Аматіл-колос”; у Сумській області —
акціонерні суспільства “Крафт Якобз Сушард “Україна”, “Сумський
м’ясокомбінат”, завод продтоварів і лікеро-горілчаний завод, “Роменській
завод ЗНМ”; Кам’янець-подільський і Шепетовській м’ясокомбінати,
Хмельницька кондитерська і макаронна фабрики і інші, які змогли знайти
своє місце на товарному ринку, підтримують рівень виробництва,
привертають інвесторів для модернізації виробництва і оновлення
асортименту продукції.

За рахунок іноземних інвесторів в Дніпропетровській області
реконструйовані технологічні лінії на пивкомбінаті “Дніпро”,
маслозаводі, молочному комбінаті “Придніпровський”, макаронній фабриці,
крахмало-патоковому комбінаті. У ряді областей зросло виробництво
продовольчих товарів: ковбасних виробів — у Вінницькій, Волинській,
Луганській, Тернопільській, Хмельницькій і Чернігівській; макаронних
виробів — в Івано-Франківську, Торбах, Хмельницькій і Чернігівській
областях; маргаринової продукції — в Львівській, Одеській і Харківській
областях.

Для підвищення якості і конкурентоспроможності продукції на
підприємствах харчової промисловості освоєна значна кількість нових
видів продуктів. Так, у Вінницькій області розроблено і введено 149
нових виробів, на Волині — 209, в Дніпропетровській і Сумській областях
— майже по 100, в Одеській — 50. Колектив Одеського
“Консервпромкомплексу” розробив технологію 10 найменувань консервів
лікувально-профілактичного призначення для дітей раннього віку.

Для здешевлення продукції і прискорення обороту коштів розширена мережа
фірмової торгівлі. Лише в Сумській області створено 152 фірмових
магазина і кіосків, з них — 23 торгують м’ясопродуктами, 49 —
молокопродуктами, 25 — хлібом і хлібопродуктами, 22 — консервною
продукцією.

Фінансове утруднення, недосконалість податково-кредитної системи,
недолік оборотних коштів примушують деякі підприємства вдаватися до
переробки сільськогосподарської сировини на давальницьких умовах,
використовувати бартерну форму товарообміну. Завдяки виділенню кредитних
ресурсів для закупівлі цукрового буряка і сім’я соняшнику, минулого року
зменшилося виробництво на давальницьких умовах цукру — з 93 до 59 %,
масла — з 80 до 70 %. Разом з тим випуск муки на давальницьких умовах
зріс з 25 до 44 %, крупи — з 46 до 83, масла тварини — з 20 до 23, м’яса
— з 17 до 19 %. Питома вага бартерних операцій в харчовій промисловості
минулого року складала 21,8 %, що майже удвічі менше, ніж в
промисловості країни в цілому. Проте, в деяких областях вона залишається
ще основною формою розрахунків: у цукровій — 67,5 %, рибній — 61,3,
плодово-харчовій — 43,3, масло-сировій — 31,6, масложировій — 25,9 %.

Давальницька схема переробки сировини і бартерний обмін товарів
створюють умови для порушення податкового законодавства, пов’язаного з
несплатою податку на додану вартість, акцизного збору, реалізацією
продукції за цінами, нижчими від собівартості, яка поглиблює процеси
тіньової економіки. У цих умовах необхідно законодавчо обмежити
виробництво продукції на давальницьких умовах, а також частину
товарооборотних операцій в загальному об’ємі реалізації і вводити
санкції за її перевищення.

Непросто відбувається структурна перебудова області хлібопродуктів.
Значне скорочення об’ємів виробництва, лібералізація цін на сировині,
матеріально-технічні ресурси і послуги привели до підвищення
собівартості, а потім і цін на зернову продукцію. Особливо зросли оптові
ціни підприємств круп’яної промисловості. Разом з тим калорійність
харчування населення зменшилася на 26,4 відсотки. Значно збіднів раціон
білкових і вітаміновмісних продуктів, овочів, фруктів і т.п. Разом з тим
зверху фізіологічних норм люди споживають хлібопродукти, питома вага
яких в структурі харчування досягає 44 відсотків.

У структурі агропромислового комплексу область хлібопродуктів  —
пріоритетна, особливо враховуючи забезпечення населення продовольством,
а тваринництва — комбікормами.

Тому важлива науково-технічна передумова подальшого розвитку області —
сертифікація сільськогосподарської сировини і харчових продуктів з муки.
Таким чином, можна буде ефективно визначити якість продукції,
забезпечити ретельний контроль за дотриманням економічних вимог,
підвищити конкурентоспроможність виробів.

Але матеріально-технічна база області хлібопродуктів не відповідає
сучасним вимогам, характеризується значною спрацьованістю оснащення. Це
негативно позначається і на економічних показниках. Наприклад,
спрацьованість основних виробничих фондів досягає 48 відсотків, а темпи
оновлення їх основної частини значно відстають від потреби. Щодо
основної частини вони складають менше 56 відсотків на рік. Рівень
механізації роботи на підприємствах не перевищує 50-60 відсотків.
Продуктивність роботи в 2-3 рази нижча, ніж на споріднених підприємствах
в зарубіжних країнах з розвиненою економікою.

Нині найголовніша задача підприємств області — поліпшення їх фінансового
стану. Визначальний чинник платоспроможності тут  — стан оборотних
коштів, які розпилюються через постійне зростання дебіторської
заборгованості. При зменшенні об’ємів випуску продукції ефективність
використовування оборотних коштів неминуче погіршується. Це обумовлено
тим, що об’єми сировини, матеріалів, інших ресурсів і палива зменшуються
швидшими темпами, ніж об’єм випущеної продукції.

Нині керівники заготовчих і зернопереробних підприємств особливу увагу
повинні звернути на норматив власного оборотного засобу. Він повинен
бути орієнтиром для підтримки фінансового стану виробництва на рівних,
що забезпечить нормальний реалізаційний і відтворювальний цикли. А ще
потрібна структурна перебудова з урахуванням інвестиційного і
інноваційного потенціалів.

Питома вага будівель і споруд в структурі основних фондів на
підприємствах області хлібопродуктів складає 75-80 відсотків. Особливо
висока вона на хлібозаготівельних підприємствах — близько 60 відсотків.
Небагато нижча на зернопереробних виробництвах.

Особлива увага сьогодні надана умілому використовуванню капіталу. Адже
постійно відчувається гострий недолік інвестицій при зростанні вартості
капітального будівництва, техніки, створенні капітало- і наукоємких
виробництв. Звичайно, модернізувати діючі підприємства потрібно. Але
робити це доцільно лише тоді, коли прибутки підприємств будуть
достатніми для створення фондів накопичення і споживання, а банки
кредитуватимуть довгострокові інвестиційні проекти. Альтернативи тут не
існує. Які ж джерела фінансування можна привернути для технічного
переоснащення області?

Перш за все прибуток, який залишається на підприємствах, прямує на
реконструкцію і технічне переоснащення виробництва. Потім —
амортизаційні відрахування. Адже підвищення інвестиційної активності
безпосередньо пов’язаний з відношенням до амортизації як основного
ресурсу і фінансового джерела капіталовкладень. Уповільнити старіння
основних фондів можна і завдяки прискореній амортизації — головному
напряму відновлення основних фондів. Одне джерело фінансування — засоби
від приватизації підприємств області хлібопродуктів, які можна направити
на технічне і технологічне оновлення виробництва. І, врешті-решт,
доцільно привернути гроші комерційних банків, а також населення і
приватизаційні сертифікати. Це підвищить привабливість підприємств
області для потенційних інвесторів.

Важливий напрям структурної перебудови підприємств області і необхідний
засіб зменшення негативного впливу на економіку — відновлення на
виробництвах випуску споживацьких товарів через модернізацію відповідних
цехів.

Одним словом, в умовах ринкової економіки господарникам розраховувати
слід, перш за все, на власні сили, кмітливість, працьовитість.

У рішенні продовольчої проблеми значне місце займає харчова
промисловість, яка є завершальним ланцюгом у виробництві продовольчої
продукції. Вона має розгалужену структуру, могутній виробничий потенціал
і може практично повністю забезпечити потреби населення у високоякісних
продуктах харчування в широкому асортименті. Її підприємства здатні
переробити понад 50 млн.т цукрового буряка, 2,6 млн.т  — насіння
масляних культур, 2,5 млн.т — овочів і фруктів, 18 млн.т — молока,
4 млн.т — худоби і птахів.

Проте унаслідок загострення економічної кризи виробничий потенціал
харчової промисловості повністю не використовується. Вона зазнає велику
трудність в своєму подальшому розвитку і удосконаленні. По відношенню до
1990 р. індекс спаду виробництва продукції харчової промисловості в 2000
р. (у порівнянних цінах) складав 50% від середньорічного спаду 14%.
Виробництво м’яса першої категорії знизилося в 3,7 рази, ковбасних
виробів — в 4,2, товарного масла — в 2,7, сирів жирних — в 3,1,
продукції з цільного молока — в 7, цукру-піску — в 2,1, масла — в 2,4,
кондитерських виробів  — в 3,9 рази. Слід зазначити, що в минулий період
(1980—1990 рр.) розвиток харчової промисловості характеризувався
відносно високим рівнем зростання (118%). Цього було досягнуто переважно
завдяки м’ясомолочній області, яка виробляє найцінніші у фізіологічному
відношенні продукти харчування.

Основною причиною спаду стало останніми роками скорочення об’ємів
виробництва сільськогосподарської продукції. Так, поголів’я великої
рогатої худоби в 2000 р. в порівнянні з 1990 р. зменшилося в 1,6 рази,
свиней — в 1,7, овець в 2,7 рази. Це стало чинником зниження об’ємів
продажу худоби і птахів всіма категоріями господарств заготовчим
організаціям в 5,3, а молока — в 4,5 рази.

Впродовж останніх років здійснення заходів щодо подальшого реформування
економіки привело до деякого уповільнення темпів спаду виробництва
продукції сільського господарства.

На 1 січня 2002 р. у всіх категоріях господарств налічувалося 15,3 млн.
голів великої рогатої худоби, або на 13% менше, ніж на 1 січня 2001 р.,
свиней — на 11,2 млн. голів (або на 15%), овець на 3 млн. голів (або на
26%), птахи всіх видів — на 130,6 млн. голів (або на 13% менше).
Господарствами всіх категорій в 2001 р. одержано 2,1 млн. т м’яса в
забійній масі, яка на 8% менше, ніж в 2000 р., 15,8 млн. т молока, або
на 8,4% менше. Значний спад поголів’я худоби і виробництва продукції
тваринництва допустили господарства суспільного сектора, в яких
поголів’я великої рогатої худоби скоротився на 15,6%, свиней  — на 22,6,
овець і кіз — на 36, птахів всіх видів — на 36,7%. На той час в
господарствах приватного сектора м’яса і молока одержано відповідно на
3,4 і 4,2% більше. Низкою залишається продуктивність тварин.

Негативна тенденція скорочення виробництва продукції сільського
господарства в суспільному секторі впливає на роботу підприємств
харчової промисловості. Заготовчим і переробним підприємствам продано
0,9 млн. т живої маси худоби і птахів, якого на 23% менше, ніж в 2000
р., 4 млн. т молока і молочних продуктів, або на 34% менше. В той же час
збільшилися об’єми реалізації тваринницької продукції по інших каналах.
Через власні торгові підприємства продано 29% загальної кількості худоби
і птахів, 16% молока і молочних продуктів. За бартерними угодами
реалізовано 13% загального числа худоби і птахів, експортовано близько
1 млн. т сім’ян соняшнику.

Значно збільшилися ціни на продукцію сільського господарства, яке
впливає на зростання відпускних цін продуктів харчування. За 2002 р.
ціни на продукцію рослинництва підвищилися в 1,7, а тваринництва — в
1,5 рази.

Слід зазначити, що криза привела до скорочення випуску, перш за все
найнеобхідніших у фізіологічному відношенні продуктів харчування —
м’яса, молока і продуктів їх переробки. Кількість білків в харчовому
раціоні населення зменшилася в середньому майже на 20% проти мінімальної
фізіологічної норми. Порівняно з 1990 р. споживання м’яса і
м’ясопродуктів, включаючи сало і субпродукти, знизилося з 68 до 36 кг,
молоко і молокопродукти в перерахунку на молоко — з 373 до 230, овочів —
із 102 до 86, фруктів і ягід — з 47 до 37 кг. Одночасно збільшилася
питома вага продуктів вуглеводної групи, яка для сімей з низьким рівнем
доходів перевищує 70%. Зменшилося також вживання картоплі з 141 до 121.

Отже, продовжується спад структури харчування щонайширших шарів
населення.

У зарубіжних країнах показник споживання на душу населення значно вище.
Якщо враховувати сало, жир, субпродукти відношення вживання м’яса в США
складає 1:3, а на хліб і картоплю доводиться 46% денного раціону, на
м’ясо в США — відповідно 20 і 25%. Різна економічна доступність його
купівлі. Щоб купити 1 кг м’яса, українському громадянину потрібно
працювати в 10-12 разів більш ніж американцю.

Зниження рівня виробництва продовольчої продукції і її споживання
привела до цього, а також недосконала податкова система, кількість
податків, які визначають нарахування значущості продукції для
господарства і споживачів, і великі так звані торгові накрутки викликали
підвищення цін, підірвали розвиток продовольчої бази, штучно понизили
попит на кількість продуктів. Харчова промисловість опинилася в
складному положенні. У більшості країн з розвиненою економікою на
продовольчі продукти першої необхідності ставки податку на додану
вартість значно менше або відсутні. Наприклад, у виробника товарів і
послуг першої необхідності і продовольства, лікфі використовується
ставка податку – 5,5%, далі у міру підвищення 7, 18,6 і 33,3% (предмети
розкоші). Скорочення реалізації продукції впливає також на втрату
зовнішніх і внутрішніх ринків

3.2. Попит та пропозиція на ринку харчової продукції

Не сприяє нарощуванню виробництва невизначеність діючої системи
фінансового регулювання взаєморозрахунків підприємств харчової
промисловості з виробниками сировини, енергоносіїв, інших
матеріально-технічних засобів і сферою реалізації. Розширення
дебіторсько-кредиторської заборгованості приводить до зростання
кількості їх підприємств.

Недолік засобів для формування фондів соціального розвитку підприємств
не дає можливості проводити роботи конструкції і технічного
переобладнання оснащення. Недостаток коштів для формування фондів
соціального розвитку підприємств не дає можливості проводити роботи
конструкції і технічного переобладнання оснащення. Розрахунки показують,
що якби в харчовій промисловості податок на додану вартість був на рівні
10%, то балансовий прибуток в 2002  р. підвищився б до того ж об’єму
випуску продукції майже в 2 рази.

Настав час корінним чином проглянути всю податкову систему, понизити
ставки і зменшити кількість податків. Це дасть можливість відновити
роботу промисловості, а підприємствам збільшити об’єми оборотних коштів
і прибутку, які потрібні для виробничого і соціального розвитку.

За останні п’ять років змінилася ситуація на ринку продовольства України
— різко скоротилися попит і пропозиція. При цьому темпи зниження попиту
значно перевищили зменшення пропозиції. По багатьох продуктах ринок з
дефіцитного став перенасиченим. У нашій країні зникли черги покупців,
але виникли певні труднощі з продажем продуктів. Хоча збільшилася
реалізація їх на колгоспних ринках, безпосередньо населенню в рахунок
оплати роботи, шляхом бартерних угод, проте значна кількість вирощеної
сільськогосподарської продукції ще не знаходить збуту, тому згодовується
худобі або псується, а сільськогосподарські підприємства несуть утрату.
Тільки в торгових організаціях втрати овочів, наприклад, складають кожен
рік 11-13%. Разом з тим високими темпами зростає імпорт продуктів. Це
позбавляє наших селян коштів для існування.

Спад попиту на продукти викликаний, перш за все, зниженням реальних
доходів населення, а також зростанням розміру податків і інших
необхідних платежів, обмеженістю експортних можливостей
сільськогосподарської продукції. Зниження реальних доходів населення
обумовлене політичними, економічними і соціальними чинниками, зокрема
високими податками на предмети першої необхідності (податок на додану
вартість), спадом виробництва, збільшенням непрацюючих людей, низьким
рівнем заробітної платні, яка нині не забезпечує навіть простого
відтворення робочої сили. Крім того, нині на підприємствах і в
організаціях затримують виплату заробітної платні на 5-6 і більше
місяців. Виплачують її без відповідної індексації втрат, викликаних
інфляцією. Масово практикуються безвідплатні відпустки за ініціативою
адміністрації. Тому більшість працівників позбавлена можливості жити за
рахунок результатів своєї роботи. Різке здешевлення робочої сили —
основний чинник диспропорції між попитом і пропозицією на ринку
продуктів харчування. Затримки з виплатою заробітної платні знижують, за
нашими розрахунками, купівельну спроможність населення на 25-30
відсотків.

Пропозиція продуктів зменшилася через скорочення вітчизняного
виробництва і недоліків в системі маркетингу — невелику зацікавленість
працівників в ефективному використовуванні ресурсів і поліпшенні стану
реалізації продуктів харчування, дуже слабку матеріально-технічну базу
переробних підприємств і торгових організацій, недостатньо розвинену
інфраструктуру ринку, споживацьку кооперацію, яка майже припинила
роботу.

Таблиця 3.1.

Виробництво сільськогосподарської продукції у всіх категоріях
господарств, млн. т

Продукція Роки

1990 1994 1998 2000 2002 2004

Зерно 51,0 38,7 38,5 45,6 38,5 33,9

Цукровий буряк 44,3 36,2 28,8 33,7 28,1 29,7

Овочі 6,7 5,9 5,3 6,1 5,1 5,9

Фрукти і ягоди 2,9 1,5 2,1 2,8 1,2 1,9

М’ясо 4,4 4,0 3,4 2,8 2,7 2,3

Молоко 24,5 22,4 19,1 18,4 18,1 17,2

Яйця, млрд шт 16,3 15,2 13,5 11,8 10,2 9,4

Головною причиною зменшення об’ємів виробництва є підвищення вартості
ресурсів і кредитних ставок, збільшення податків, а також раптове
відкриття внутрішнього ринку для конкуренції з іноземними
товаровиробниками. До спаду виробництва привело також скорочення
ресурсів, зниження ефективності їх використовування, ослаблення
виконавчої і технологічної дисципліни, зменшення стимулів і можливостей
відносного інвестування і прискорення науково-технічного прогресу. Майже
припинені оновлення машинно-тракторного парку господарств, не
забезпечується навіть просте відтворення виробництва, відсутнє
нагромадження капіталу: більш того, встановилася чітка тенденція
зменшення поголів’я худоби і птаха (6-10% щороку), скорочення
багаторічних насаджень, тобто господарства існують переважно за рахунок
“проїдання” запасів і штучного зниження справжньої вартості робочої
сили.

На внутрішньому ринку продовольства України триває зростання цін. Проте
темпи підвищення їх на окремі продукти істотним чином відрізняються:
зокрема, за період з серпня 2003 р. по серпень 2004 р. найнижчими вони
були на масло, яблука, лук, цукор і картоплю, а вищими — на хліб і
хлібопродукти, молоко, кондитерські вироби і м’ясопродукти. Якщо за
вказаний період ціни в державній і кооперативній торгівлі підвищилися на
масло на 6,8%, яблука — на 9,3, лук — на 12,7, цукор — на 16,7, картоплю
— на 17,3%, то на хліб і хлібопродукти — на 44-103%, молоко і
молокопродукти — на 65-96%, кондитерські вироби – на 70-80, м’ясо і
м’ясопродукти — на 59-72 і рибу — на 38-54%.

4. ШЛЯХИ І УМОВИ ІНТЕГРАЦІЇ ПРОДОВОЛЬЧОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ В
МІЖНАРОДНУ ТОРГІВЛЮ

Послідовна інтеграція України в Європейську економічну Спільноту
відкриває великі можливості для просування української продукції на
ринки Європи.

Важливою умовою для зміцнення економічних зв’язків між Україною та
Співтовариством є зближення існуючого та майбутнього законодавства
України з законодавством Спільноти.

З весни 1998 р. набула чинності Угода про партнерство та співробітництво
між Україною та Європейським Союзом. У рамках виконання цієї Угоди
Україна взяла на себе зобов’язання щодо поступового узгодження
законодавства, норм, правил та стандартів, а також процедур оцінювання
відповідності (сертифікації) з європейськими нормами. Оголошення
Україною наміру стати асоційованим членом ЄС означає готовність до
прискореного виконання взятих на себе зобов’язань. Реалізація
асоційованого членства в ЄС, зокрема режиму вільної торгівлі, вимагає
впровадження в націонільне законодавство України багатьох директив ЄС,
що встановлюють вимоги до продукції, а також не менше, ніж 80 відсотків
існуючих європейських стандартів.

Із державних (національних) стандартів, яким надано чинності, 18,5% –
пряме впровадження міжнародних, 42% – часткове впровадження
(гармонізовані з міжнародними).

Національний орган з стандартизації України (Держстандарт України),
створюючи національну систему технічного регулювання, орієнтується на
довгострокові стратегії Міжнародної організації з стандартизації ISO, а
саме: запровадження міжнародних стандартів, заохочення українських
виробників до конкуренції і інтеграції до світових ринків, підвищення
якості та вдосконалення продукції, забезпечення безпеки життя і здоров’я
людей, охорону навколишнього середовища.

Основними факторами, які безпосередньо впливають на подальший розвиток
національної системи стандартизації, метрології та сертифікації є
багатовекторна зовнішня політика, спрямована на інтеграцію України в ЄС,
вступ до Світової організації Торгівлі (СОТ), співробітництво з країнами
СНД та багатьма країнами світу.

З урахуванням згаданих факторів і відповідно до Указу Президента України
Держстандарт України як єдиний національний орган здійснює державну
технічну політику в галузі стандартизації, сертифікації, метрології,
державного нагляду, спрямовану на сприяння економічному розвитку країни,
інтеграцію до світової економіки, підтримку вітчизняного виробника та
захист прав громадян України на споживання безпечної для життя, здоров’я
та довкілля продукції.

Для цього, а також для підвищення якості та конкурентоспроможності
продукції Указом Президента України в 1997 р. створено Національну раду
з питань якості, одним з головних завдань якої є формування національної
політики в галузі забезпеченя якості, розробки та реалізації державних
та інших програм, спрямованих на забезпеченя належної якості української
продукції. Організаційне забезпечення Ради покладено на Держстандарт
України. Зараз в Україні зареєстровано 17 сертифікатів на систему якості
у відповідності з ISO серії 9000.

Надзвичайно важливае значення у своїй діяльності Держстандарт надає
удосконаленню процедур оцінки відповідності, зближення їх з вимогами
міжнародних і європейських норм і правил з метою створення сприятливих
умов для експорта української продукції та захисту прав вітчизняних
виробників і споживачів.

За станом на 1 вересня 1998 р. в галузі стандартизації, метрології та
сертифікації укладено 40 угод з 29 країнами, в тому числі 17 на
міжурядовому рівні.

Укладення угод стало свідченням визнання української національної
системи сертифікації УкрСЕПРО іноземними країнами – торговельними
партнерами України. Крім цього, визнання іноземних сертифікатів, виданих
в міжнародних системах сертифікації, членом яких є Україна, здійснюється
у відповідності до правил і процедур конкретної міжнародної ситеми
сертифікації.

Механізм зовнішньоекономічних зв’язків України в даний час знаходиться
ще в стадії становлення. Для здійснення зовнішньоторговельних операцій
суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності необхідно перебувати під
митним контролем. Головним економічним регулятором зовнішньої торгівлі є
Митний тариф України. Митне оформлення здійснюється після декларування
товарів або майна. Пердбачені для експорту товари сільськогосподарської
та харчової промисловості ліцензуванню та квотуванню не підлягають.

Гарантіями для закордонних партнерів, які імпортують українські товари,
можуть виступати умови угоди, яку вони укладають з українськими
партнерами, де можуть оговорюватись, наприклад, вимоги до сертифікатів
тощо. Державних гарантій по захисту закордонного споживача не існує.

Щодо сільськогосподарських та харчових продуктів – український споживач
надає перевагу продукції українського походження. Що ж стосується
промислової та іншої продукції, включаючи товари народного споживання,
то тут український споживач надає перевагу товарам іноземного
походження.

З цього приводу проводилась низка досліджень суто галузевих напрямів. В
основному – товаровиробниками (для внутрішнього використання) та
дослідницькими установами, які займаються галузевими проблемами.

Можна зробити загальний висновок, що існують можливості для просування
вітчизняної сільськогосподарської та харчової продукції.

ВИСНОВКИ

Підводячи підсумки всієї роботи, можна сказати, що продовольчий комплекс
України, що включає в себе харчову і переробну промисловість залишається
найкрупнішою і життєво важливішою галуззю економіки. В умовах ринкової
економіки ефективність галузей продовольчого комплексу досягається за
рахунок високої спеціалізації виробництва і вдосконалення управління
ним. Поглиблення спеціалізації вимагає не тільки забезпечення
виробництва технологіями з використанням сучасних досягнень
науково-технічного прогресу, але і здійснення контролю за якістю
сировини і готової продукції. У зв’язку з цим підвищується роль
відповідних органів – Держстандарту, Держторгорганізації і самих
підприємств – як підприємств виробників сировини, так і переробляючих
продукцію і ліцензування їх виробництва.

Проте, не дивлячись на складну фінансову ситуацію, на багатьох
підприємствах ведуть реконструкцію і технічне переоснащення виробництва,
впроваджують нові види високоякісної продукції в сучасній упаковці.
Минулого року після реконструкції на Немировському молокозаводі став до
порядку сировий цех, на Гневанському — встановлена технологічна лінія
виготовлення йогурту з фруктовими наповнювачами; на Шосткинському
молокозаводі введені в дію оснащення для виробництва йогурту, майонезу,
згущуючого молока з цукром, на Сумському — морозива у вафельних
стаканчиках. Технічне переоснащення Одеського дріжджового заводу дало
можливість збільшити випуск хлібопекарських дріжджів на 10 %.

У харчовій промисловості завершується процес реформування форм
власності. Станом на 1 січня 2004 року в системі Мінагропрому повністю
приватизована масложирова, миловарена, тютюнова, кондитерська,
пивобезалкогольна, молочноконсервна, макаронна області, зернопереробні
підприємства (без хлібопекарної діяльності), підприємства корпорації
“Дитяче харчування”. Змінили також форму власності 98 % підприємств
молочної області, 93% цукрової і 86 % бурякорадгоспів, 88% м’ясної
області, 78% підприємств Держкомрибгоспу.

Формування соціально орієнтованої економіки вимагає рішення стратегічних
задач — створення в Україні могутньої харчової індустрії для
забезпечення нормальної життєдіяльності населення, відновлення і
збереження його здоров’я, удосконалення сільськогосподарського
виробництва, соціальної переорієнтації базових областей промисловості
країни, наповнення фінансами державного бюджету. Виходячи з цього,
розвиток харчової промисловості може бути пріоритетним напрямом
економічної політики держави. Необхідно зорієнтувати цю область на
отримання кінцевого результату діяльності всього АПК, щоб забезпечити
значне підвищення його ефективності, і зробити його надійним джерелом
поповнення державного бюджету і значних валютних надходжень.

Для стабілізації положення у ряді областей продовольчого комплексу
України необхідно:

відновити матеріально-технічну базу, модернізувати виробництво,
збільшити об’єми випуску конкурентоздатної продукції і розширити її
асортимент, активізувати роботу щодо залучення іноземних інвестицій і
кредитів;

забезпечити пріоритетність розвитку областей здійсненням державної
фінансово-кредитної підтримки підприємств за рахунок розширення видів їх
кредитування, а також відновлення практики передбачення в державному
бюджеті коштів для кредитування міжсезонних витрат підприємств цукрової,
масложирової, виноробницької і інших областей;

продовжувати протекціоністську політику щодо вітчизняного
товаровиробника;

створити оптові ринки продовольчих товарів, розширити мережу фірмової
торгівлі, зменшити кількість посередників при реалізації продукції,
завдяки чому будуть понижені ціни і збільшені об’єми її продажу;

ввести регулювання ринків зерна, цукру, масла алкогольних напоїв;

відновити традиційні і освоїти нові зовнішні ринки збуту, зокрема,
створити за кордоном постійно діючі представництва окремих областей,
підприємств, регіонів; активізувати роботу щодо створення інтегрованих
структур, до складу яких повинні ввійти переробні і сільськогосподарські
підприємства, фірмові магазини організації з матеріально-технічного
забезпечення і збуту продукції.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Атлас Украины. /под ред. Т. А. Ремизовской. – Донецк. – 1982

Бабенко А. Г. Управление повышением производительности труда. – Донецк:
ИЭП НАН Украины, 1996

Башнянин Г.І., Загорський В.С., Медведєв В.С., Середа А.Р. Ринкова
економіка: Теоретико-практичні проблеми становлення в Україні. –К.:
ІСДО, 1996

Борщевский П.П., Чернюк А.Г., Шмаглій О.Б. Підвищення ефективності
розвитку і розміщення продуктивних сил. — К.: Наук, думка, 1994

Географічна енциклопедія України. — К.: Українська енциклопедія. — Т. 1
— 1989; Т. 2 — 1990; Т. З — 1993.

Евстигнеев В.П. Эффективность размещения общественного производства. —
М.: Наука, 1985

Заблоцький Б.Ф., Кокошко М.Ф., Сновженко Т.С. Економіка України. –Львів:
ЛБК, 1997

Заблоцький Б.Ф., Розміщення продуктивних сил України. Національна
макроекономіка. –К.: Академвидав, 2002

Заставний Ф.Д. Географія України. — Львів: Світ, 1990

Заставный Ф.Д. Совершенствование территориальной организации
производительных сил: теория, методы, практика. — Л.: Наука, 1986

Іщук С.І. Територіально-виробничі комплекси і економічне районування
(Методологія, теорія). — К.: Українсько-фінський інститут менеджменту і
бізнесу, 1996

Ковалевський В.В. Розміщення продуктивних сил. Київ: «Знання», 1998

Коротун І.М., Коротун Л.К., Коротун С.І. Розміщення продуктивних сил
України. –Рівне: УДАВГ, 1997

Курс экономики: учебник./ под редакцией Райзберга Б.А. – ИНФРА – М.,1997

Курс экономической теории Под ред. Чепурина М.Н. проф. Киселевой Е.А. –
Киров 1994

Курс экономической теории. Общие основы экономической теории,
микроэкономика, макроэкономика, переходная экономика: Учебное пособие
под. Ред. А.В. Сидоровича – М. ДИС 1997

Регіональна політика України / За ред. Н.Г.Курдюкової. –К.: Наукова
думка, 1995

Основы экономической теории / под редакцией проф. Мочерного С.В.
–Тернополь. 1993

Размещение продуктивных сил / под ред. Е.П.Качан – К: Высшая школа, 1999

Размещение продуктивных сил / под ред. В.В.Ковалевского, О.Л.Михайлюк,
В.Ф.Семенова – 2-е издание, исправленное и дополненное –К: «Знание» –
2000

Розміщення продуктивних сил України: Навч-метод. посібник для самост.
вивч. дисц. / С.І.Дорогунцов, Ю.І.Пітюренко, Я.Б.Олійник. –К.: КНЕУ,
2000

Розміщення продуктивних сил України: Підручник / Є.П.Коган,
М.О.Ковтонюк, М.О.Петрига. –К.: Вища школа, 1997

Розміщення продуктивних сил: Підручник / В.В.Ковалевський, О.Л.Михайлюк,
В.Ф.Семенов. –К.: Знання, 1998

Социально-экономическая география Украины / Пер. с укр. Под ред.
О.Шаблия. – Львов: Свит, 1995

Шишченко П., Масляк П. Географія України. К., 1993.

ДОДАТОК 1

PAGE

PAGE 40

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020