Чернівецький національний університет
ім.Ю.Федьковича
Економічний факультет
КУРСОВА РОБОТА
НА ТЕМУ:
“НАУКОВІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ
ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ”ЗМІСТ
1. Сутність державної регіональної економічної політики, її мета та
завдання.
2. Основні принципи державної регіональної економічної політики України.
3. Механізм реалізації державної регіональної економічної політики та
його складові.
4. Сучасна концепція розміщення продуктивних сил. Особливості розміщення
продуктивних сил за умов ринкової економіки.
5. Перспективи розвитку регіонів України.
1. СУТНІСТЬ ДЕРЖАВНОЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ
ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ, ЇЇ МЕТА ТА ЗАВДАННЯ
Розбудова незалежної правової держави, що відбувається в Україні, та
реформування системи управління зумовлюють зростання ролі територій у
проведенні економічних трансформацій і становленні нових форм
господарювання. Сьогодні значно розширюються функції і завдання регіонів
щодо раціонального використання природних ресурсів, забезпечення
зайнятості населення та розвитку зовнішньоекономічних зв’язків. Від
того, наскільки оптимально поєднуються інтереси держави і окремих
регіонів, залежить збалансованість розвитку народногосподарського
комплексу.
В цілому регіональна економічна політика характеризується певною
сукупністю цілей, завдань, механізмів, які в кінцевому підсумку
визначають її стратегію і тактику. Вона грунтується на врахуванні
широкого спектра національних, політичних, соціальних факторів, що і дає
змогу ефективно впливати на регіональний розвиток. При визначенні
пріоритетних напрямів регіональної економічної політики беруться до
уваги демографічні, екологічні, виробничі та інші проблеми, вирішення
яких сприяє загальному економічному піднесенню регіонів.
Кабінет Міністрів України розробив і вніс на розгляд Верховної Ради
України проект Закону України «Про концепцію державної регіональної
політики», згідно з якою ця політика являє собою систему заходів
організаційного, правового та економічного характеру, що здійснюються
державою у сфері регіонального розвитку країни відповідно до її поточних
і стратегічних цілей. Головне їх спрямування — це забезпечення
раціонального використання природних ресурсів регіонів, нормалізація
життєдіяльності населення, досягнення екологічної безпеки та
вдосконалення територіальної структури економіки.
Об’єктами регіональної економічної політики можуть бути різні
адміністративно-територіальні утворення або їх сукупність, суб’єктами —
органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, які безпосередньо
виконують функції щодо забезпечення соціально-економічного розвитку
регіонів. Державна регіональна економічна політика грунтується на
положеннях Конституції України, Закону України «Про місцеве
самоврядування в Україні», інших нормативно-правових актів.
На нинішньому етапі соціально-економічного розвитку її головною метою є
збільшення національного багатства країни на основі підвищення
соціально-економічного розвитку регіонів, ефективного використання їх
природно-ресурсного і науково-технічного потенціалу, раціоналізації
систем розселення та досягнення внутрірегіональної збалансованості. Ця
мета може бути значно деталізована стосовно конкретних сфер суспільного
розвитку.
Зокрема, в економічній сфері вона полягає у досягненні економічно
доцільного рівня комплексності господарства регіонів та раціоналізації
їх структури; створенні економічних передумов для розвитку
підприємництва та ринкової інфраструктури, проведення земельної реформи
та приватизації державного майна, інших ринкових перетворень; створенні
і розвитку спеціальних (вільних) економічних зон; удосконаленні
економічного районування країни. У соціальній сфері головна мета
регіональної економічної політики України реалізується у конкретних
заходах, націлених на стабілізацію рівня життя усіх верств населення з
поступовим підвищенням рівня добробуту на основі єдиних соціальних
стандартів та посилення усіх форм соціального захисту населення;
забезпеченні продуктивної зайнятості населення через ефективне
регулювання регіональних ринків праці та міграційних процесів; сприянні
покращанню демографічної ситуації з метою збільшення тривалості життя та
забезпечення природного приросту населення в регіонах; формуванні
раціональної системи розселення на основі збереження існуючих та
створення нових населених пунктів; активізації функціонування сіл та
малих міських поселень, регулювання розвитку великих міст. У екологічній
сфері державна регіональна економічна політика спрямовується на
запобігання забрудненню довкілля та ліквідацію його наслідків,
впровадження механізму раціонального природокористування, збереження
унікальних територій та природних об’єктів.
На основі чіткого визначення мети державної регіональної економічної
політики обґрунтовуються її основні завдання. Серед пріоритетних завдань
на тривалу перспективу державними органами управління визначено
структурну перебудову економіки регіонів України, насамперед промислових
регіонів і центрів з надмірною концентрацією підприємств важкої
індустрії та складною екологічною обстановкою (Донецька,
Дніпропетровська, Запорізька, Луганська області, міста Київ, Харків,
Одеса, Кривий Ріг, Маріуполь та Макіївка). При здійсненні структурних
трансформаційних процесів передбачається поліпшити екологічну ситуацію у
промислових центрах Донбасу, Придніпров’я, Прикарпаття та на територіях,
що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській
АЕС.
Важливе місце серед завдань регіональної економічної політики посідають
соціальні питання, вирішення яких можливе лише на основі радикальних
змін у сучасній політиці зайнятості та ринку праці. У перспективі
передбачається активізувати діяльність щодо створення нових робочих
місць у споживчій сфері, організаціях ринкової інфраструктури, малому та
середньому підприємництві виробничої сфери. Це дозволить забезпечити
працевлаштування осіб, які вивільняються з промислових підприємств, та
підвищити рівень зайнятості населення у сфері обслуговування.
Необхідною передумовою соціального прогресу країни та одним з важливих
завдань регіональної економічної політики є поліпшення демографічної
ситуації у регіонах України на основі подолання процесів депопуляції й
покращання соціально-побутових умов життя населення, здійснення заходів
щодо підтримки сімей з дітьми та найменш соціальне захищених верств
населення, зростання рівня споживання населенням товарів та послуг.
У виробничій сфері пріоритетними завданнями визначено розвиток
експортних та імпортозамінних виробництв у регіонах, де для цього є
сприятливі умови (вигідне транспортно-географічне положення, необхідний
економічний та науковий потенціал). Це дозволить суттєво вплинути на
експортний потенціал територій, вдосконалити структуру експорту держави,
розширити зовнішньоекономічні зв’язки.
Особлива увага приділятиметься розвитку сільськогосподарського
виробництва на основі удосконалення його спеціалізації та підвищення
рівня інтенсифікації з метою нарощування експортного потенціалу,
комплексної інтеграції переробних галузей з виробництвом
сільськогосподарської продукції та сировини.
Завданнями регіональної економічної політики передбачається повніше
використання рекреаційних ресурсів Криму, районів узбережжя Чорного та
Азовського морів, Карпат, а також сприятливих за кліматичними та
природними факторами районів Волинської, Вінницької, Полтавської,
Черкаської та інших областей з метою формування в майбутньому
високорозвинутих рекреаційно-туристичних та оздоровчо-лікувальних
комплексів державного і міжнародного значення.
2. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ДЕРЖАВНОЇ
РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
Державна регіональна економічна політика України формується і
реалізується таким чином, щоб забезпечити територіальну цілісність
держави, створити рівновигідні умови функціонування регіональних
господарських комплексів з метою активізації ролі територій у проведенні
економічних реформ та вирішенні нагальних соціальних проблем. Сучасна
державна регіональна економічна політика України, як це визначено
нормативними документами, грунтується на таких основних принципах:
визнання і дотримання загальнодержавних пріоритетів та забезпечення
органічної єдності завдань щодо соціально-економічного розвитку країни
та розвитку продуктивних сил регіону;
правове забезпечення економічної самостійності регіонів на основі
розмежування повноважень між центральними і місцевими органами
виконавчої влади та органами місцевого самоврядування й підвищення їх
відповідальності щодо вирішення завдань життєзабезпечення і комплексного
розвитку територій;
дотримання вимог екологічної безпеки при реформуванні структури
господарських комплексів і розміщенні нових підприємств;
досягнення економічного і соціального ефекту за рахунок використання
переваг територіального поділу праці, раціонального природокористування,
розвитку міжрегіональних зв’язків.
Підвищення дієвості регіональної економічної політики, зростання
загальної керованості економічними процесами можливе лише на основі
визначення і розмежування повноважень місцевих органів виконавчої влади
та органів місцевого самоврядування. В процесі здійснення конкретних
заходів державної регіональної економічної політики, спрямованих на
підвищення ролі регіонів у проведенні економічної реформи в країні,
передбачається: сформувати нову територіальну структуру державного
сектора економіки; реформувати систему управління державним сектором
економіки; зміцнити економічні основи місцевого самоврядування та
розширити його важливі соціально-економічні І функції щодо
життєзабезпечення територіальних утворень; здійснити поетапний перехід
на обгрунтовану систему бюджетного регулювання та розширити права
місцевих органів виконавчої влади у бюджетній політиці України.
3. МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ
ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ЙОГО СКЛАДОВІ
Механізм реалізації державної регіональної економічної політики — це
система конкретних економічних важелів та організаційно-економічних
засобів, за допомогою яких здійснюється державний вплив на просторову
організацію суспільства, забезпечується соціально-економічний розвиток
регіонів, вдосконалюється структура їхнього господарського комплексу.
Основними складовими цілісного механізму державної регіональної політики
України, як визначено діючими нормативними документами, виступають:
відповідна законодавчо-нормативна база, бюджетно-фінансове регулювання
регіонального розвитку, прогнозування і програмування, розвиток різних
форм територіальної організації продуктивних сил (створення спеціальних
економічних зон, міжрегіональне та прикордонне співробітництво тощо).
Першоосновою механізму регіональної економічної політики є законодавча
база, що визначає взаємовідносини держави і регіонів та відповідні
організаційні структури управління соціально-економічними процесами. На
сучасному етапі економічного розвитку держава через законодавчу базу
проводить політику, спрямовану на підвищення економічної самостійності
територій. Водночас вона координує діяльність місцевої влади на основі
визначення співвідношень державного і місцевих бюджетів, розвитку
инфраструктурних об’єктів місцевого та загальнодержавного призначення,
формування централізованих і регіональних фондів різного цільового
призначення.
Механізм державної регіональної політики повинен поєднувати у собі
методи прямого і опосередкованого впливу на соціально-економічні
процеси. За своїм характером ці методи можуть бути заохочувальні та
обмежувальні, активні та пасивні, їх комплексне поєднання дає змогу
забезпечити високу результативність у досягненні намічених цілей.
В регіональній економічній політиці широко використовуються такі методи
прямого економічного регулювання, як цільове фінансування, пряма
фінансова допомога, надання субсидій та субвенцій тощо. Для
опосередкованого економічного регулювання регіонального розвитку
використовують важелі податкової, кредитно-грошової, амортизаційної,
зовнішньоекономічної політики. Державні органи управління можуть
впливати на регіональний розвиток через такі заходи протекціонізму:
надання податкових пільг для розвитку наукомістких виробництв, створення
акціонерних товариств для завершення раніше розпочатого будівництва,
надання регіонам інвестиційних премій за спорудження об’єктів, що
дозволяють покращити структуру економіки регіону, працевлаштувати
вивільнених працівників, поліпшити екологічну ситуацію тощо.
Принциповим питанням є вдосконалення існуючої системи бюджетного
регулювання та розширення бюджетної автономії територій. Ступінь
державного втручання в господарські процеси вимірюється показниками
питомої ваги державних прибутків і видатків у внутрішньому валовому
продукті — їх висока питома вага свідчить про сильний вплив держави на
економіку. У перспективі передбачається істотно розширити права місцевих
органів виконавчої влади у бюджетній політиці на основі підвищення ролі
місцевих податків і зборів, встановлення науково обгрунтованих
нормативів відрахувань до місцевих бюджетів тощо.
Одним з важливих елементів регіональної економічної політики є розробка
довгострокових, середньострокових прогнозів соціально-економічного
розвитку Автономної Республіки Крим, областей України, міст Києва і
Севастополя та державних регіональних програм, за допомогою яких
досягається планомірність у розвитку продуктивних сил, узгоджуються
інтереси галузей і територій. На сьогодні розроблені проекти
регіональних програм соціально-економічного розвитку Карпатського
регіону, Полісся, Поділля, Українського Причорномор’я.
В регіональній економічній політиці особливе місце посідає економічне
стимулювання розміщення нових виробничих об’єктів, здатних виготовляти
конкурентоспроможну продукцію й швидко реагувати на зміну ринкової
кон’юнктури. В першу чергу це стосується розвитку малого та середнього
підприємництва, яке має виражену регіональну орієнтацію і суттєво
впливає на зміни в структурі економіки. Саме малий бізнес може ефективно
вирішувати проблему забезпечення незайнятого населення робочими місцями.
Для досягнення збалансованого розвитку господарства певної території
необхідно сприяти формуванню регіональних центрів малого і середнього
бізнесу, створенню різних типів спеціальних (вільних) економічних зон,
центрів активної науково-технічної діяльності.
Формування спеціальних економічних зон в Україні дасть змогу збільшити
надходження іноземних інвестицій, створити сучасну виробничу,
транспортну та ринкову інфраструктуру, підвищити ефективність
використання природних ресурсів. Завдяки застосуванню пільгового режиму
оподаткування та митного режиму створюються сприятливі умови для
зростання економічної активності суб’єктів господарювання. З 1996 р. в
Україні діє експериментальна зона «Сиваш». Спеціальні економічні зони
створено у Донецькій, Луганській, Закарпатській областях. Для вирішення
проблеми працевлаштування персоналу, що вивільнятиметься у зв’язку з
виведенням з експлуатації блоків Чорнобильської АЕС, сформована
спеціальна економічна зона «Славутич».
Особливе місце в регіональній економічній політиці належить різним
формам міжрегіонального й прикордонного співробітництва; зонам активної
науково-технічної діяльності, створення яких передбачає організацію
наукових, дослідницьких і технологічних парків, інноваційних центрів,
технополісів тощо.
Велика увага в регіональній економічній політиці приділяється так званим
проблемним регіонам, тобто тим територіям, які вирізняються серед інших
кризовим загостренням певної проблеми, що має негативні
соціально-економічні наслідки для всієї системи господарювання.
Першопричиною загострення цих проблем можуть бути як природні та
техногенні катастрофи, так і соціально-економічні фактори. З погіршенням
загальноекономічної ситуації кількість таких територій постійно зростає,
а розв’язання нагромаджених тут проблем потребує все більше фінансових
коштів та матеріальних ресурсів.
4. СУЧАСНА КОНЦЕПЦІЯ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ. ОСОБЛИВОСТІ РОЗМІЩЕННЯ
ПРОДУКТИВНИХ СИЛ ЗА УМОВ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ
Основою нової регіональної парадигми є визнання цілісності і
рівноправності усіх складових єдиної регіональної системи —
природно-ресурсної, економічної, соціальної, інформаційної. Сучасна
концепція розміщення продуктивних сил орієнтується на досягнення їх
сталого розвитку і передбачає: подолання існуючих диспропорцій у
територіальній структурі національної економіки; максимальне
використання переваг територіального поділу праці, особливостей
природно-ресурсного та науково-виробничого потенціалу регіонів;
удосконалення спеціалізації регіонів з урахуванням загальнодержавних
інтересів; активізацію господарської діяльності у регіонах на ринкових
засадах в умовах різних форм власності; забезпечення умов для
прискореного розвитку галузей, що випускають конкурентоспроможну
продукцію, та залучення іноземних інвестицій у регіони, де існують для
цього найбільш сприятливі передумови; створення нормальних умов для
життєдіяльності населення та ліквідацію зон надзвичайних екологічних
ситуацій в окремих регіонах.
Основні концептуальні положення щодо розміщення продуктивних сил
реалізуються в таких розробках прикладного характеру, як схеми-прогнози
та державні програми розвитку й розміщення продуктивних сил України,
економічних районів і областей на перспективу. Вони необхідні для
обгрунтування економічно доцільних напрямів розвитку продуктивних сил
певних територій та розробки цілеспрямованих заходів державної
регіональної економічної політики, які б дали змогу забезпечити
ефективне регулювання процесів регіонального розвитку, узгодження дій
центральних і місцевих органів виконавчої влади у здійсненні структурної
перебудови економіки країни та послідовному впровадженні ринкових
відносин.
До особливостей розміщення і розвитку продуктивних сил за умов ринкової
економіки можна віднести такі:
• органічне поєднання державних, регіональних і місцевих інтересів під
час розміщення нових об’єктів при мінімальному залученні зовнішніх
ресурсів та максимальному використанні місцевих;
• формування та інтенсивний розвиток об’єктів ринкової інфраструктури та
інформаційних систем з метою створення збалансованих регіональних ринків
виробництва і збуту конкурентоспроможної продукції та послуг, на яких
спеціалізуються регіони;
• пріоритетний розвиток наукомістких виробництв з швидкою окупністю
витрат, ресурсозбереженням і значним нагромадженням для активізації
інвестиційної діяльності та структурної реорганізації економіки;
• орієнтація на прогресивну структуру регіональної економіки з високою
питомою вагою галузей, що працюють на задоволення потреб споживчого
сектора економіки;
• розвинутість недержавного сектора економіки, зокрема підприємницьких
структур.
5. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ
У перспективі в Донецькому і Придніпровському регіонах набудуть
подальшого розвитку такі галузі спеціалізації промисловості:
паливно-енергетична, чорна і кольорова металургія, хімічна,
автомобільна, аерокосмічна промисловість, важке машинобудування. У
найближчій перспективі здійснюватиметься комплексна реструктуризація та
технічне переоснащення перспективних підприємств вугільної,
металургійної, хімічної промисловості, машинобудування, енергетики, а
також структурне реформування всього виробничо-територіального комплексу
та збалансування розвитку базових галузей з реальними потребами
економіки. Здійснюватимуться конверсія окремих оборонних підприємств із
метою використання їх потужностей для випуску цивільної продукції,
зокрема товарів народного споживання; проводитимуться заходи щодо
забезпечення продуктивної зайнятості населення шляхом диверсифікації
виробництв, організації громадських робіт, створення нових робочих
місць, особливо у шахтарських містах і селищах. Відбуватиметься
нарощування потужностей легкої та харчової промисловості.
Поряд з цим значна увага приділятиметься поліпшенню екологічної ситуації
шляхом впровадження у виробництво безвідходних і маловідходних
технологій, перепрофілювання окремих підприємств, ліквідації териконів,
хвосто- і шлакосховищ, відстійників, рекультивації порушених земель.
У Східному регіоні України структурна перебудова спрямовуватиметься на
технічне переоснащення та підвищення ефективності роботи підприємств
таких галузей спеціалізації, якими є тракторне і сільськогосподарське
машинобудування, автомобільна, електронна, електротехнічна, харчова
промисловість. Збільшуватимуться обсяги власного видобутку газу, нафти
та продуктів їх переробки.
У перспективі здійснюватиметься конверсія частини виробничих потужностей
підприємств військово-промислового комплексу з їх спрямуванням на випуск
цивільної продукції. Поряд з цим вдосконалюватиметься спеціалізація
сільськогосподарського виробництва, підвищуватиметься його товарність та
ефективність, набудуть подальшого розвитку переробні галузі. Регіон
більш ефективно використовуватиме наявний науково-технічний потенціал та
переваги прикордонного розташування.
У Центральному регіоні України структурні зрушення в економіці
спрямовуватимуться на посилення її соціальної орієнтації,
забезпечуватиметься прискорений розвиток АПК, сфери послуг, харчової і
легкої промисловості, а також машинобудівних галузей — авіабудування,
сільськогосподарського машинобудування, радіотехніки і електроніки.
Здійснюватиметься реконструкція та технічне переоснащення підприємств
хімічної промисловості, розвиток наукомістких виробництв на основі
науково-технічного і кадрового потенціалу м. Києва. Передбачаються
заходи щодо вирішення еколого-економічних і соціальних проблем,
пов’язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
У Поліссі подальшого розвитку набудуть такі галузі спеціалізації, як
сільськогосподарське машинобудування, приладобудування, видобуток і
переробка мінералів, легка та харчова промисловість. Проводитиметься
реструктуризація АПК у напрямі підвищення частки харчової та переробної
промисловості. Передбачається розвиток інтенсивного землеробства і
тваринництва. Створюватимуться найсприятливіші умови для вирощування
суто поліських культур (картоплі, льону-довгунця, хмелю) та їх
промислової переробки, а також подальшого розвитку лісового
господарства, деревообробної промисловості, промисловості будівельних
матеріалів.
У Подільському регіоні здійснюватиметься технічна реконструкція та
модернізація енергетики, сільськогосподарського машинобудування,
приладобудування, харчової промисловості. Намічено перепрофілювання
частини підприємств на випуск техніки для агропромислового комплексу,
медицини, товарів народного споживання. Забезпечуватиметься пріоритетний
розвиток легкої промисловості, виробництва будівельних матеріалів,
скляних, фаянсових виробів на базі власної сировини. Посилиться
спеціалізація АПК на вирощуванні та переробці цукрового буряка, зернових
культур, м’яса і молока, поглиблюватиметься ступінь переробки
сільськогосподарської продукції.
Структурна перебудова промислового комплексу Карпатського регіону
спрямовуватиметься на підвищення питомої ваги сільськогосподарського і
автомобільного машинобудування, електронного та електротехнічного
виробництва з використанням сучасних технологій. Здійснюватимуться
заходи щодо реконструкції і технічного переозброєння підприємств
хімічної та нафтохімічної промисловості, подальшого розвитку та
інтенсифікації лісового господарства, лісопромислового комплексу, легкої
та харчової промисловості.
У сільському господарстві основна увага приділятиметься розвитку
овочівництва, садівництва, виноградарства, м’ясо-молочного скотарства та
вівчарства. У господарському комплексі регіону (формуватиметься
високорозвинутий рекреаційно-туристичний та оздоровчо-лікувальний
комплекс загальнодержавного і міжнародного значення. Розвиватиметься
регіональне транскордонне співробітництво у рамках єврорегіонів.
У перспективі пріоритетними напрямами розвитку Причорноморського регіону
будуть насамперед галузі морегосподарського комплексу — суднобудування
та судноремонт, рибне та портове господарство, а також галузі
машинобудування для обслуговування агропромислового комплексу, освоєння
нафтогазових родовищ шельфової зони Чорного моря. Передбачається значно
підвищити ефективність сільського господарства у виробництві зерна,
соняшнику, овочів, винограду, а також м’яса і молока.
Здійснюватиметься комплекс заходів щодо розселення і облаштування раніше
депортованих кримських татар та осіб інших національних меншин, які
повернулися на постійне проживання у цьому регіоні. Важливим напрямом
розвитку регіону є комплексне використання рекреаційних ресурсів,
створення у 1999 — 2010 роках ефективної індустрії туризму та
оздоровчо-лікувальних закладів, особливо цілорічного функціонування, у
Криму, Одеській, Миколаївській, Херсонській областях.
Література
1. Дорогунцов С. І., Федорищева А. М. Усталеність розвитку
еколого-економічного потенціалу України та її регіонів // Економіка
України. — 1996. — № 7. — С. 4—11.
2. Долішній М. І., Злупко С. М. Концептуальні засади регіональної
соціально-економічної політики та її компоненти // Регіональна
економіка. — 1997. — № 3. — С. 5—22.
3. Закон України «Про концепцію державної регіональної економічної
політики» (проект) № 57 — 2135 / 4 від 8 липня 1998 р. — 20 с.
4. Заяць Т. А. Регіональна політика ринку праці та зайнятості населення:
механізм формування і реалізації // Регіональна економіка. — 1997. — №
3. — С.83—89.
5. Економічний словник-довідник / За ред. С. В. Мочерного. — К.: Femina,
1995. — С. 249, 282—283, 318.
6. Паламарчук М. М., Паламарчук О. М. Економічна і соціальна географія
України з основами теорії. — К.: Знання, 1998. — 416с.
7. Поповкін В.Н. Регіонально-цілісний підхід в економіці. — К.: Наукова
думка, 1993. — 210с.
8. Розміщення продуктивних сил : Підручник / В. В. Ковалевський, О. Л.
Михайлюк, В.Ф. Семенов та ін. — К.: Знання, КОО, 1998. — С. 451—458.
9. Симоненко В. Регіональна політика: системний підхід // Економіка
України. — 1996. — № 6. — С. 31—38.
10. Україна: прогноз розвитку продуктивних сил / С. І. Дорогунцов, Б. М.
Данилишин, Л. Г. Чернюк та ін. — К.: РВПС України НАН України, 1998. —
Т. 1. — 163 с.
11. Україна: прогноз розвитку продуктивних сил / С. І. Дорогунцов, Б. М.
Данилишин, Л. Г. Чернюк та ін. — К.: РВПС України НАН України, 1998. —
Т. 2. — 117 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
