.

Нафтогазова промисловість України: проблеми та перспективи розвитку(реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
3 8482
Скачать документ

Реферат на тему:

Нафтогазова промисловість України: проблеми та перспективи розвитку

План

1. Мета роботи

2. Постановка проблеми

3. Аналіз проблеми

4. Пропозиції до обгрунтування проблеми

5. Обгрунтування пропозицій та вибір альтернатив

6. Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями

7. Необхідні ресурси та умови

8. Висновки

1. Мета роботи

Метою даної аналітичної роботи є огляд сучасного стану нафтогазової
галузі України, дослідження найгостріших проблем галузі, вироблення і
обгрунтування можливих варіантів подолання проблем галузі.

Хотілося б зазначити ще іншу мету даної роботи: довести реальну
конкурентоспроможність українського нафтогазового сектору на місцевому
рівні, на рівні Євроазійського нафтогазового коридору, що зараз активно
формується на основі стрижня Каспій – Західна Європа, а також у розрізі
глобальних світових тенденцій ринку нафти і газу.

В роботі буде робитися наголос на конкретні проекти розвитку галузі, а
не на декларативні концепції та спекуляції навколо цієї теми.

Метою роботи також є доведення такої думки, що нафтогазова галузь зараз
є потенційно надзвичайно конкурентоспроможною, але вже на даний час
втрачено великі можливості по реалізації цієї переваги і якщо не вжити
кардинальних заходів, то за зовсім невеликий час ми втратимо всі
конкурентні переваги. Хоча це твердження виглядає надто неконкретним,
але будуть наведені конкретні факти в підтримку цієї думки.

Метою і методом роботи є абстрагування від всіх тих помилок, що вже
зроблені, і зосередження на теперішній позиції і реалізації можливостей
галузі в майбутньому.

2. Постановка проблеми.

Серед основних проблем нафтогазової галузі можна виділити такі основні:

1. Питання ефективної диверсифікації газо- та нафтопостачання в Україну.

2. Скорочення загального видобування нафти і газу в Україні.

3. Розвиток і підтримання працездатності газо- та нафтотранспортної
системи України.

4. Необхідність загального скорочення споживання природного газу в
Україні.

5. Створення сприятливого інвестиційного клімату в галузі.

6. Неповна завантаженість вітчизняних нафтопереробних заводів (НПЗ).

7. Криза неплатежів, особливо в газовому секторі.

3. Аналіз проблеми.

Розглянемо окремо кожну з вищенаведених проблем:

1. Питання ефективної диверсифікації газо- та нафтопостачання в Україну.

Обсяги імпорту нафтосировини в Україну складають 82,5% від споживання,
причому майже весь обсяг забезпечується поставками з Росії (56%) і
Казахстану (18,25%). Також треба врахувати специфічне географічне
положення України, якій надзвичайно важко імпортувати сировину не з
Росії. Це – обмеження імпорту нафтосировини з Близького Сходу внаслідок
лімітування проходження танкерів через турецькі протоки. Імпорт з Каспію
в обхід Росії на даний момент майже неможливий внаслідок незавершеного
будівництва відповідного транспортного коридору. З Заходу (Британія,
Норвегія) купляти нафтосировину невигідно внаслідок надзвичайно високої
вхідної ціни на кордоні України і відсутності відповідної транспортної
мережі.

Понад три четверті обсягу природного газу, який споживається в Україні,
постачається трубопроводами з Росії. Інша чверть припадає на власний газ
і невеликі поставки з Туркменістану. Тобто ми маємо ситуацію, коли
диверсифікація надзвичайно незначна.

2. Скорочення загального видобування нафти і газу в Україні.

З початку 2000 року в Україні видобуто 3692,5 тис. т нафти разом з
газовим конденсатом і 18044,1 млн. куб. м газу, що у порівнянні з
відповідним періодом минулого року на 2,9 відсотка менше по нафті з
конденсатом (на 108,7 тис. т), а по газу – на 0,4 відсотка, тобто на
72,1 млн. куб. м менше ніж у минулому році. Падіння обсягів видобутку
нафти і газового конденсату по підприємствах нафтогазової галузі з року
в рік зумовлюється вичерпністю основних родовищ, що забезпечують
видобуток: відсутністю крупних нових родовищ, підготовлених для введення
в експлуатацію, ненадходженням передбачених субсидій та капітальних
вкладень

3. Розвиток і підтримання працездатності газо- та нафтотранспортної
системи України.

Ця проблема полягає скоріше в ефективному використанні наявної
транспортної системи, що передбачає своєчасний демонтаж непотрібних
гілок газо- та нафтопроводів, екологічний аспект функціонування системи,
забезпечення оптимального навантаження трубопроводів, пошук нових
транспортних маршрутів.

Щодо працездатності і обслуговування трубопроводів, то тут проблеми
менші. Підприємства, що відповідають за транспортну систему: ДК
“Укртрансгаз” (природний газ), нафтотранспортне підприємство “Дружба” і
ДП “Придніпровські магістральні нафтопроводи”, — є прибутковими
(незважаючи на те, що держава забирає більшість прибутків від
транспортування нафти і газу до бюджету) і пріоритетним їх завданням є
саме обслуговування трубопроводів.

Найбільшою проблемою є збільшення (принаймні збереження на тому ж рівні)
транзиту нафти і газу територією України і вчасне забезпечення сировиною
вітчизняні НПЗ. Ця проблема доторкається геополітики. Зараз ми
забезпечуємо 93-95% експорту російського газу до країн Центральної і
Західної Європи, а також до Туреччини. Обсяги транзитного
транспортування нафти – 50 млн т (в порівнянні з 3,7 млн т видобутку на
території України. Зрозуміло, що таким чином транспортна система не може
ефективно функціонувати без транзиту і питання про обсяги транзиту
синонімічне питанню про функціонування нафто- і газопроводів. Зараз
запущена перша черга нафтопроводу Одеса-Броди і терміналу “Південний”,
працює і може збільшити пропускну спроможність трансбалканська
газомагістраль (відома як Газтранзит), і питання загруженості цих
трубопроводів є надзвичайно важливим, адже саме газо- і нафтотранспортна
системи і є одними з найважливіших вимірників конкурентоспроможності
України в галузі нафти і газу.

4. Необхідність загального скорочення споживання природного газу в
Україні.

Ця проблема грунтується на аспекти енергозбереження і грунтується на
залученні інших джерел паливно-енергетичних ресурсів. Така проблеми
виникла внаслідок глибокої кризи неплатежів за спожитий газ в Україні.

5. Створення сприятливого інвестиційного клімату в галузі.

Існує декілька фундаментальних структурних перешкод, які стримують
інвестиційні потоки в галузь:

1. Реструктуризація та приватизація державних нафтогазових компаній з
повним відокремленням функцій виробництва, транспортування і продажу.

2. Створення незалежної системи регулювання, у тому числі ліцензійних
органів, які б мали відповідні повноваження.

3. Розвиток конкурентного ринку нафти і газу, включаючи надання права
постачання газу в регіони на конкурентній основі.

4. Лібералізація цін на газ, включаючи право вітчизняних виробників
конкурувати на рівних з імпортерами; надання відкритого доступу до
транспортних трубопроводів та лібералізація цін для кінцевих споживачів

6. Неповна завантаженість вітчизняних нафтопереробних заводів (НПЗ).

За виробничими потужностями і кількістю НПЗ Україна є однією з провідних
держав в Європі (візьмемо хоча б факт, що Лисичанський НПЗ – найбільший
в Європі). При цьому обсяг поставок на вітчизняні НПЗ зменшився на 30,7%
лише за один 2000 рік (у порівнянні з попереднім). За рахунок
давальницьких схем переробки нафти майже кожен з НПЗ не мав коштів, щоб
проводити модернізацію обладнання. При цьому кожен рік світові вимоги до
якості нафтопродуктів підвищуються (наприклад, щодо дуже низького вмісту
сірки, не більше 0,0035%). Таким чином, питання конкурентоспроможності
України в експорті нафтопродуктів натикається на необхідність
модернізації НПЗ.

7. Криза неплатежів, особливо в газовому секторі.

Фактичну ситуацію покажемо на основі рівня оплати за спожитий газ. На
початок 2000 року маємо такі дані: житловий сектор(після виплати
субсидій та пільгових тарифів) – 57%, бюджетні організації – 20%,
комунальні ТЕЦ – 10%, промислові підприємства – 9%. Аналіз проблеми
привів до таких особливостей, не враховуючи соціальні, політичні та інші
коріння проблеми:

нестача газових лічильників;

нестача розрахунків і, в цілому, нестача тиску на покупця з метою
змусити його платити;

нестача надійної системи збору платежів;

нестача контактів між газовою компанією і споживачем, при наявності яких
газова компанія могла б запропонувати споживачу оптимальне рішення у
разі складностей;

нестача санкцій у разі неплатежів з технічних та юридичних причин.

4. Пропозиції до розв’язання проблеми

Було розглянуто і проаналізовано сім основних проблем, розв’язання яких
би призвело до поліпшення стану нафтогазової галузі України і збільшення
рівня конкурентоспроможності на зовнішньому ринку.

Тепер варто запропонувати шляхи розв’язання проблемних ситуацій.

Серед нескінченної кількості проблем і пропозицій до їх розв’язання
хотілося б зосередитися на найдієвіших і найбільш реальних шляхах
розв’язання цієї проблематики

Диверсифікація газо- та нафтопостачання:

1. Реструктуризація заборгованості за спожитий газ перед Туркменістаном
і нарощування обсягів закупівель газу з цієї країни.

2. Активна співпраця з іншими країнами Східної Європи (перш за все із
Польщею) щодо зменшення залежності від поставок російського газу.
Розробка “норвезького варіанту”.

3. Збільшення питомої ваги насамперед каспійської нафти у споживанні
Україною нафти.

Транспортна галузь:

1. Наповнення нафтопроводу Одеса-Броди і терміналу “Південний” переважно
за рахунок каспійської нафти.

2. Продовження нафтопроводу Одеса-Броди до Гданську.

3. Недопущення будівництва обхідної гілки Суходольна-Родіонівка
нафтопроводу Самара-Лисичанськ-Новоросійськ.

4. Презентація України державам Каспія як вигідного партнера в
транспортуванні нафти.

Інші пропозиції:

1. Приватизація НПЗ.

2. Розв’язання проблеми прав інвесторів.

3. Збільшити видобуток нафти і газу за рахунок Чорноморського шельфу.

5. Обгрунтування пропозицій та вибір альтернатив

Розглянемо шляхи виходу з проблемної ситуації, що склалася навколо
диверсифікації постачання нафти і газу в Україну.

Зараз більше потребує розв’язання проблема диверсифікації газу. Зараз за
рахунок тотальної залежності України від поставок російського газу
вітчизняна галузь не може розглядатися як конкурентоспроможна ані на
місцевому, ані на світовому рівні. Візьмемо хоча б такий факт: на 21-му
Всесвітньому конгресі, що проходив у 2000 році в Ніцці слово “Україна”
жодного разу не було висловлене публічно ні в контексті аналізу ситуації
на міжнародному або хоча б європейському ринках газу, ні в контексті
розвитку цих ринків або можливого перерозподілу ролей його операторів.
При цьому ми споживаємо чи не найбільше газу в Європі!

Україна також не має права експортувати газ через жорсткі договори з
Росією і розглядається не як великий споживач газу, а як великий
безправний боржник за газ.

Туркменістан на даному етапі намагається вийти на європейський ринок
газу, але проблемою є шляхи транспортування газу до Європи. при цьому
росіяни зовсім не зацікавлені у виході туркменського газу на
європейський ринок. В цьому разі Україна справді є стратегічним
союзником Туркменістану, бо за розумного підходу може сприяти виходу на
міжнародні ринки туркменського газу. І якщо перспективний проект
створення нового газотранспортного маршруту Туркменістан – Азербайджан –
Грузія – Україна – Західна Європа (через Каспійське і Чорне моря) це
поки що справа майбутнього, то вже сьогодні Україна має певний запас
транзитних потужностей, які може запропонувати Туркменістану. Це є
взаємовигідним співробітництвом.

Іншим взаємовигідним співробітництвом є так званий “норвезький варіант”
(Україна – Польща та інші східноєвропейські країни – Норвегія). Зараз
Польща активно пропонує розв’язання проблеми диверсифікації постачання
газу за рахунок побудови газопроводу з Норвегії Балтійським морем і
початку постачання газу вже в 2004-2005 роках. Зрозуміло, що він буде
дорожчим і для Польщі, і для України зі Словаччиною, але цим ми можемо
розв’язати чи не найболючіше питання нафтогазової галузі. Норвезька
сторона готова побудувати газопровід за власний рахунок (на потрібно
українських грошей!) за умови, що транспортуватиметься не менше 10 млрд.
кубометрів газу щорічно, при цьому може собі дозволити імпорт не більше
5 млрд. кубометрів… Ми маємо подвійну перевагу: диверсифікація
постачання газу і унеможливлення проведення територією Польщі
газопроводу Ямал – Європа в обхід України. Таким чином ми мали б
гарантовано високі обсяги транспортування російського газу територією
України і могли рівноправно вести діалог з Росією. Адже Росії дуже важко
буде знайти альтернативні шляхи поставок газу в Європу в обхід України.
Але будь-які наміри розглянути цей проект розбиваються через
проросійську позицію нашого уряду (як це не дивно в даній ситуації).

Іншою болючою проблемою є завершення проекту по нафтопроводу Одеса-Броди
і терміналу “Південний”. Зараз найбільш економічно вигідний (маємо на
увазі ціну нафти на кордоні) для країн Північної і Центральної Європи
(особливо Польщі, Словаччині, Чехії, Німеччині) шлях транспортування
каспійської нафти пролягає територією України за таким маршрутом Баку
(Азербайджан) – Супса(морський нафтотермінал, Грузія) – Одеса (морський
нафтотермінал) – Броди (приєднання до нафтопроводу “Дружба”) – Європа.
Наші найближчі конкуренти: транспортування каспійської нафти
трубопроводами Баку – Джейхан (Туреччина), і Баку – Новоросійськ
(морський нафтотермінал), а далі морем в Європу. За деякими даними
собівартість транспортування однієї тони каспійської нафти українським
шляхом в Європу буде на 20-30 дол нижче нинішньої. Інший приклад, ціна
нафти, яка прокачана українським шляхом, в Німеччині буде вдвічі нижче
ціни на новоросійську нафту.

Інші обставини, які сприяють українському варіанту:

а) суходільний нафтопровід Баку – Джейхан потребує надзвичайно великих
коштів (більше 4 млрд дол) і має довгий термін окупності (15-20 років);

б) нафтопровід Баку – Джейхан проходить через сейсмічно активні зони і
може створити екологічні проблеми;

в) нафтопровід Баку – Джейхан також проходить через “гарячу точку”
Турції – Курдистан і можливі форс-мажорні обставини;

г) обсяг транспортування нафти через порт Новоросійськ лімітується
квотою проходження танкерів через протоки Босфор і Дарданелли;

д) взагалі обсяги нафти, яка пропонується для транспортування, в
найближчі роки перевищить сумарну пропускну спроможність усіх трьох
варіантів у 3 рази.

Підприємство “Придніпровські магістральні нафтопроводи” отримує значну
частину прибутку як сплату за транзит російської нафти українською
ділянкою нафтопроводу Самара – Лисичанськ – Новоросійськ. Зараз Росія
всупереч домовленостям з Україною будує нафтову перемичку Суходольна –
Рoдіонівка в обхід території України. При цьому українська сторона за
власний кошт декілька років тому модернізувала українську ділянку
нафтопроводу Лисичанськ – Новоросійськ і отримала гарантії уряду Росії
щодо транспортування нафти по цьому шляху за заздалегідь узгодженими
тарифами за прокачку сировини.

Таке рішення Росії є принаймні нерозумним: вартість будівництва цієї
гілки – 250 млн дол, через що тариф на прокачування нафти (внаслідок
необхідності окупити проект) буде становити 1,4 дол за 1 т нафти на 100
км протягом 18 років і 0,8 дол після періоду у 18 років.

При цьому тариф України за прокачку 1 т нафти на 100 км – 0,67 дол.,
витрати на відновлення української частини нафтопроводу “Лисичанськ –
Новоросійськ” – 60 млн дол, можлива вартість демонтажу цього
нафтопроводу при запуску перемички – 80 млн дол. Також з метою
компенсувати ці витрати Україна має збільшити тарифи на транспортування
російської нафти в інших напрямках. Таким чином ми маємо класичну
конфліктну ситуацію, розв’язання якої переважно потребує політичних дій.
Пропозиція до розв’язання цієї проблеми: залучити до переговорів
потенційних союзників України – нафтовидобувні компанії Росії. Навряд чи
ці компанії захочуть компенсувати витрати “Транснефти” на будівництво
нафтопроводу-перемички.

Хотілося б також застерегти Україну від іншого неприбуткового проекту:
залучення України на загальних засадах до участі у міжнародному
нафтотранспортному проекті доставки нафти в хорватський порт Омишаль,
так званий проект “Адріа”. Ці “загальні засади” передбачають зниження
тарифів за транспортування нафти з 0,76 до 0,64 дол за 1 т на 100 км.
При цьому довжина української ділянки транспортного шляху є великою і,
відповідно, будуть значними втрати прибутку. Якщо б Росія принаймні
надала гарантії щодо завантаження нафтокоридору у напрямку хорватського
порту Омишаль, то переговори про зниження тарифів ще можна було вести.

6. Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями

У відповідь на сильну критику на адресу уряду України щодо
неузгодженості українського законодавства та дій держструктур у
нафтогазовому ринку, яка періодично призводить до перманентних паливних
криз, держава розпочала активний законотворчий процес у цьому напрямі з
розгляду законопроекта “Про нафту і газ”. За цим проектом держава так
намагається поліпшити українську нафтогазову галузь, визначаючи:

органи, що здійснюють держуправління в нафтогазовій галузі України, і їх
компетенцію;

порядок одержання й користування нафтогазоносними надрами;

порядок геологічного вивчення нафтогазоносності надр;

порядок розробки нафтових і газових родовищ;

порядок створення й використання підземних сховищ нафти, газу й
нафтопродуктів;

порядок діяльності магістрального трубопровідного транспорту й
перевалочних комплексів;

правові й економічні умови діяльності нафтогазопереробних підприємств;

питання охорони довкілля;

основні принципи фінансової та податкової політики в нафтогазовій
галузі.

Все ж таки відмічають той факт, що закон “Про нафту і газ” вийшов
скоріше черговою “декларацією про наміри”. А реально все залишиться по
старому, хоча в принципі положення, закладені в основу законопроекта,
мають позитивний характер.

В розрізі тієї боротьби представників різних державних органів, котрі не
хочуть втрачати повноваження регулювати ринок, виникають розбіжності
думок парламенту і Президента, Держдепартамента нафтової, газової та
нафтопереробної промисловості Мінпаливенерго.

Відзначається, що особливо важливим моментом, закладеним у законопроект,
є положення про можливість допуску до роботи на стратегічно важливому,
але вже давно слабо функціонуючому українському нафтогазовому ринку,
іноземних компаній.

При цьому досить показовим щодо відношення до інвесторів є реальна
ситуація: конфлікт між приватними інвесторами “Укрнафти” і державним
керівництвом компанії. Той розголос навколо ущемлення прав недержавних
інвесторів, які не можуть представляти власні інтереси у Раді директорів
компанії відповідно до їх внесків до статутного фонду, найбільше впливає
на інвестиційний імідж країни.

Потенційні інвестори української нафтогазової галузі намагаються
виходити на відкритий діалог з владою, пропонуючи спростити надзвичайно
складну систему податків і різноманітних правил як на
загальнодержавному, так і на місцевому рівні. До того ж ця система
постійно змінюється. Інвестори, як внутрішні, так й іноземні, не можуть
бути впевненими у тому, що вони отримають відповідний рівень повернення
інвестицій, а тому вбачають більший рівень ризику.

Нереально сподіватися на швидкий радикальний перегляд усього
законодавства або фінансової системи, проте відповідні кроки можна
здійснити досить швидко. Найбільш важливим з них на думку неурядових
організацій, є прийняття законодавства про розподіл продукції, що є
ефективним шляхом до швидкого зростання в енергетичному секторі.

Взагалі неросійським інвесторам на українському нафтогазовому ринку
втриматися досить важко. Ефективне і прибуткове функціонування
підприємства на цьому ринку можливе лише в системі
вертикально-інтергованого комплексу типу “видобуток сировини – кінцевий
споживач”. Для західних компаній головною проблемою є саме найнижча
ланка – видобуток сировини. В Україні останнім часом не відкриті значні
родовища нафти, і перспектив швидкого зростання для західних інвесторів
на території України немає. Сподіватися на найближчу російську сировину
західним інвесторам не можна, так як Росія розглядає Україну як сферу
виключно власних інтересів і не піде на співпрацю з західними
компаніями.

З цього приводу найбільш перспективною пропозицією є залучення
бразильської компанії Petrobras до видобування нафти на Чорноморському
шельфі. Залучення Petrobras важливе передусім тому, що компанія має
досвід видобування вуглеводневої сировини з глибини понад кілометр.

Західні інвестори, на мою думку, найбільш потрібні там, де держава
намагається щось зробити власними силами – це видобування нафти. Саме
західні інвестори пропонують доступ до найкращих технологій якраз в
момент, коли Україна переходить до розробки технологічно важких родовищ.
Це найбільше досягнення в технології розвідки – тривимірна сейсміка,
через яку планується збільшити запас розвіданих родовищ удвічі або
навіть утричі (внаслідок схожості геологічної структури великих регіонів
України з, наприклад, британським сектором Північного моря і
Мексиканської затоки. Це і різноманітні технології буріння, які пропонує
компанія BP-Amoco, застосування яких може призвести до підвищення
загального коефіцієнту використання родовищ. Наприклад, буріння
свердловин з відхиленням від вертикалі, буріння під кутом, буріння
горизонтальних свердловин, застосування розгалужених свердловин, які
дозволяють видобувати нафту з кількох різних горизонтів. Не менш
важливим є те, що технічний прогрес дозволить зменшити вплив діяльності
підприємств на навколишнє середовище з а рахунок зменшення площі, що її
займають об’єкти.

Величезна французька компанія “Gaz de France” пропонує реальні шляхи
виходу з кризи неплатежів за спожитий газ. Зараз працює пілотний проект
в Київській області (Бориспільський проект) по введенню в роботу
газолічильників і вимірюванню чутливості чинників прибутковості
капіталовкладень при застосуванні лічильників з передплатою,
підтвердженню або спростуванню фінансової доцільності великомасштабної
програми.

7. Необхідні ресурси та умови

Для всіх тих пропозицій, наведених в роботі, найважливішим аспектом
залишається питання законодавчого врегулювання відносин в галузі.

По проекту транспортування каспійської нафти територією України
найважливішою умовою є залучення тих держав і компаній, які проводять
транспортування каспійської нафти в Європу, до будівництва другої черги
нафтопроводу Одеса-Броди і терміналу “Південний”, це забезпечить і
збільшення пропускної спроможності українського трубопроводу і
забезпечить певні транспортні потоки нафти. Власними силами держави (як
при будівництві першої черги) можна втратити потрібний час і мати
повністю незавантажені нафтопроводи.

Для вітчизняних НПЗ дуже важливим зараз фактором є той проект постанови
російського уряду, який би гарантував відшкодування ПДВ російським
експортерам нафти на українські НПЗ і який зараз розглядається в
урядових колах Росії. Прийняття такої постанови забезпечили 100%
завантаження вітчизняних НПЗ, які, власне, і належать російським
нафтовим компаніям. Такий хід російських нафтових компаній пояснюється
значним зниженням собівартості обробки нафти і відповідно збільшенням
конкурентоспроможності нафтопродуктів, що експортуються.

Важливою умовою вбереження прибутковості такої нафтотранспортної
компанії як “Прикарпатські магістральні нафтопроводи” є скасування
рішення щодо будівництва перемички Суходольна – Радіонівка.

Для “норвезького варіанту” важливою умовою реалізації є зміна політики
уряду України щодо цього проекту, перегляд пріоритетів: не купляти
якомога дешевшу нафту, а диверсифікувати постачання нафти в Україну.

Необхідною умовою збалансування постачання газу в Україну є також
результати переговорів щодо реструктуризації боргів перед
Туркменістаном.

8. Висновки

Тепер варто вказати на загальні умови підвищення рівня
конкурентоспроможності України у видобуванні, переробці і
транспортуванні нафти і газу – це здобуття Україною незалежної сильної
позиції як на ринку газу так і на ринку нафти. Реалізація вищенаведених
проектів дозволить перш за все ефективно диверсифікувати постачання
нафти і газу в Україну, забезпечити зростання транзитних потоків
вуглеводневої сировини територією України. Важливим буде збільшення
видобування сировини на території України. Чи не найважливішим здобутком
буде те, що ми перестанемо “слухати” Росію, а почнемо з нею
“розмовляти”. І Росія припинить вести діалог “з позиції сили”. І ніхто
не зможе майже в односторонньому порядку заборонити експорт тієї чи
іншої продукції нафтогазової галузі.

Тоді можна сподіватися, що і на наступному Світовому газовому конгресі,
і на нафтових форумах можна буде почути слово “Україна”, хоча б іноді.

9. Список використаної літератури

1. Нафтовий огляд “Термінал”

2. Журнал “Енергетична політика України”

3. Газета “Дзеркало тижня” 2001 рік.

4. Журнал “Компаньон” 2001 рік.

5. Браун Д. Можливості та ризики для іноземних інвестицій в український
газовий сектор//Економіст. №6, 1999р.

6. Деркач М. Формування та регулювання українського газового сектору//
Економіст. №6, 1999р.

7. Карпінський В. Транспортна система України в контексті європейської
інтеграції// Економіка України. №7, 1998р.

8. Рубан Р., Рубан А. Інвестиційні проекти в нафтогазовидобування
України: огляд учасників, проблеми і шляхи реалізації//Економіка
України. №10, 2001р.

9. Турнебіз А. Як здолати проблему неплатежів// Економіст. №6, 1999р.

10.Шуліко В. Транзит нафти через територію України// Економіст. №6,
1999р.

PAGE

PAGE 10

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019