.

Комплекс базових виробництв Центрально-Східного району. Сільськогосподарський комплекс Західного економічного району. Потенційні запаси природно-сиров

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
0 2893
Скачать документ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

Комплекс базових виробництв Центрально-Східного району.
Сільськогосподарський комплекс Західного економічного району. Потенційні
запаси природно-сировинних ресурсів

ПЛАН

Комплекс базових виробництв Центрально-Східного району

Сільськогосподарський комплекс Західного економічного району

Потенційні запаси природно-сировинних ресурсів

1. Комплекс базових виробництв Центрально-Східного району

Центрально-Східний район характеризується складною
галузево-функціональною структурою. В ній переважає важка промисловість,
яка сформувалася на основі чорної металургії, а та, в свою чергу, стала
передумовою розвитку паливно-енергетичної і хімічної промисловості,
металомісткого машинобудування, легкої і харчової промисловості. Отже,
провідною галуззю функціональної структури господарського комплексу
Придніпров’я с чорна і кольорова металургія (рис. 1).

Металургійний комплекс Придніпровського району мас характер повного
циклу,— видобуток сировини, палива і виробництво металу. Основними
передумовами, які визначають високий рівень розвитку чорної металургії в
районі, с багаті родовища (поклади) залізних і марганцевих руд,
безпосередня близькість родовищ коксівного вугілля, забезпечення
нерудною металургійною сировиною, величезний виробничий і
науково-технічний потенціал, кваліфіковані кадри. В свою чергу,
металургія мала великий вплив на розвиток ряду галузей промисловості та
на специфіку територіальної організації продуктивних сил району. Основна
маса залізної руди видобувається в старому Криворізькому басейні, а
також у нових Білозерському і Кременчуцькому залізорудних районах. Рудні
бази розміщені дуже вигідно до районів видобутку коксівного вугілля.
Відстань між Кривим Рогом і Донбасом становить 250—300 км. Великі
гірничозбагачувальні комбінати створені в Криворізькому залізорудному
басейні. Звідси залізорудний концентрат йде на всі металургійні заводи
України, а також на експорт, в т.ч. у центральну Росію.

Рис. 1. Схема соціальна-економічного комплексу Центрально-Східного
району

Цифрами і буквами позначено: а) життєдіяльність населення: А –
відтворювальна. В – соціо-природна, С – розселена, Д – споживча, Е –
трудова: б) продукція спеціалізації міжгалузевих комплексів: ПЕК
(паливно-енергетичний): І – кам’яне вугілля, 2 – електроенергія; МК
(металургійний): 3 – чорні метали (сталь І прокат), V – кольорові метали
(титан, магній, алюміній, нікель), МБК (машинобудівний): 5 –
технологічне устаткування, 6 – космічна техніка (ракета-носії), 7 –
автомобілі, 8 -мотори, турбіни, 9 -верстати, прилади, 10 – комбайни;
КА’І (хімічної індустрії): 11 – пластмаси, 12 – барвники, лаки,
реактиви, 13 – мінеральні добрива, 14 – гумотехнічні вироби: АПК
(агропромисловий): 15 – олія, 16 – плодоовочеві і рибні консерви, 17-
швейні вироби, 18 – взуття: БІК (будівельно-індустріальний); 19 –
покрівельні матеріали, 20 – будівельна кераміка; ТК (транспортний); 21 –
внутрішньо- і міжрайонні перевезення.

У чорній металургії Придніпров’я діють сучасні підприємства, на яких
виробляють чавун, сталь, прокат, феросплави тощо. Нині частка
Придніпровського металургійного району становить більше половини чорних
металів, які виробляють в Україні. Основні металургійні підприємства
розміщені в Кривому Розі, Дніпропетровську, Дніпродзержинську та
Запоріжжі. Як підгалузь тут можна розглядати трубне виробництво в
Дніпропетровську, Новомосковську і Нікополі. В Запоріжжі розвинена
електрометалургія. Вона спеціалізується на виробництві високоякісних
сталей і феросплавів (завод “Запоріжсталь”), титану і магнію
(титаномагнієвий завод). На привізній сировині працює також Запорізький
алюмінієвий завод. До кольорової металургії району потрібно віднести
Побузький нікелевий завод (Кіровоградська обл.), який працює на місцевій
сировині.

У комплексі з чорною металургією розвивається потужна коксохімічна
промисловість, її підприємства розміщені поблизу металургійних заводів.

Машинобудування займає друге місце в системі структурних елементів
господарського комплексу району — від важкого і металомісткого до
кваліфікованого точного і трудомісткого. Основною передумовою значного
розвитку машинобудування с наявність потужної металургійної бази, добре
забезпечення кваліфікованими трудовими ресурсами, велика внутрірайонна
потреба в продукції машинобудування, вигідне економіко-географічне
положення щодо основних районів споживання, високорозвинена
науково-технічна і проектно-конструкторська база.

Машинобудівні заводи розміщені на території району рівномірніше, ніж в
інших галузях. Вони діють не тільки у великих містах (Дніпропетровськ,
Запоріжжя, Кривий Ріг), але І в середніх та малих (Кіровоград,
Верхньодніпровськ, Дніпродзержинськ, Павлоград, Нікополь, Мелітополь,
Бердянськ, Токмак та ін.). Важливе значення для подальшого розвитку
машинобудування району мас виробництво деталей, матеріалів, запчастин.

У територіальній структурі галузевого комплексу виділяються
машинобудівні центри (всі обласні центри, а також Кривий Ріг,
Дніпродзержинськ, Павлоград, Нікополь, Мелітополь та ін.) І кущі
(найбільш розвиненим с Дніпропетровський кущ, який включає підприємства
в міських поселеннях його приміської зони).

Комплекс хімічної промисловості району також с важливою ланкою галузевої
структури господарства. Спочатку він розвивався на основі виробництва
коксу. В тісному зв’язку з коксохімією розвивається виробництво азотних
міндобрив (Дніпродзержинськ), лакофарбове (Дніпропетровськ) і шинне
виробництво (Дніпропетровськ). Усі вони мають міжрайонне і міжнародне
значення. В перспективі можливе розширення виробництва побутової хімії,
хіміко-фармацевтичних виробів та мінеральних добрив.

Комплекс хімічної індустрії поєднується деякими виробництвами з Іншими
МТК: агропромисловим (виробництво міндобрив), будівсльно-індустріальним
(виробництво лаків і фарб), транспортним (виробництво шин) тощо.

Головними районами і центрами зосередження окремих підприємств комплексу
є Придніпров’я і Криворіжжя — орієнтація на металургію і коксохімію,
зосередження робочої сили і споживача.

Паливно-енергетичний комплекс району фактично виник у повоєнні роки,
коли тут почала розвиватися паливна промисловість — видобуток кам’яного
вугілля Західного Донбасу (Дніпропетровська обл.) і бурого вугілля
Дніпровського басейну (Кіровоградська обл.), а згодом зміцніли й Інші
галузі: переробна (коксування і брикетування), використання
(технологічне і енергетичне паливо).

Провідною галуззю комплексу с також електроенергетика, представлена
великими ГЕС Дніпровського каскаду (Кременчуцька, Дніпродзержинська,
Дніпрогес-1, Дніпрогес-2), великими тепловими (Придніпровська,
Криворізька) та атомними (Запорізька) І рядом невеликих ТЕС І ТЕЦ.
Теплові електростанції працюють, головним чином, на місцевому бурому і
кам’яному вугіллі. В районі П’ятихаток добувають уранові руди, а в
Дніпропетровську виробляють з нього паливо для ЛЕС. Усі електростанції
району об’єднані в системі “Дніпроенерго”.

Обслуговуючими галузями в комплексі с виробництво і ремонт гірничо-
добувного і енергетичного устаткування (Кривий Ріг, Дніпропетровськ,
Запоріжжя), підготовка кадрів для гірничої і електроенергетичної
промисловості (Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Запоріжжя),
проектно-конструкторська діяльність, наукове обслуговування
(Придніпровський науковий центр) тощо.

Територіальна структура комплексу представлена двома
вугільно-енергетичними районами, Дніпровським каскадом ГЕС і рядом
енергетичних центрів: у Кривому Розі, Нікополі, Кіровограді, Мелітополі
та інших містах.

Будівельна індустрія складається з двох груп галузей: виробництва
будівельних матеріалів і власне будівництва — житлового, промислового,
сільськогосподарського, транспортного та соціально-культурного.

Промисловість будівельних матеріалів району включає до свого складу
виробництво будівельного каменю, стінових матеріалів — залізобетонних
конструкцій, будівельних блоків, цегли тощо; в’яжучих матеріалів —
цементу, вапна, гіпсу; облицювальних матеріалів — облицювальної плитки
різних видів, ізоляційних і покрівельних матеріалів, черепиці, шиферу,
толі, будматеріалів з деревини — деревообробні виробництва.

Будівництво як галузь комплексу характеризується тісними зв’язками зі
споживачами своєї продукції — об’єктами будівництва. Найбільшими вузлами
і центрами галузі є всі обласні центри, міста Придніпров’я, Криворіжжя
та ін.

Агропромисловий комплекс об’єднує сільське господарство та переробку
його продукції — легку і харчову промисловість. У районі він мас дуже
сприятливі умови для розвитку — родючі ґрунти (переважно чорноземні),
сприятливі кліматичні умови, зростаючі потреби споживача.

Провідне місце в сільському господарстві району займає рослинництво. В
структурі посівних площ перше місце належить посівам зернових культур
(48%). Вирощують озиму пшеницю і кукурудзу на зерно. Досить значна
частка технічних культур (13—15%). Найбільш поширеними технічними
культурами є цукрові буряки, які вирощують переважно в Кіровоградській
обл. Повсюдно в районі вирощують соняшник.

Тут розвинені всі види тваринництва. Але внаслідок обмеження кормової
бази рівень його розвитку незадовільний.

Другою важливою ланкою агропромислового комплексу є харчова
промисловість. Профілюючими в її складі с цукрова і олійна
промисловість. Вони розвиваються відповідно в Лісостеповій і Степовій
частинах, де зосереджені посіви цукрових буряків і соняшнику. Важливе
внутрірайоннс значення мас м’ясо-молочна промисловість, підприємства
якої с в багатьох містах. Внутрірайонне значення мають також
плодоовочеконсервна, спирто-горілчана і виноробна галузі промисловості.

Легка промисловість (третя ланка комплексу) виконує в основному
внутрірайонні функції. Швейні фабрики розміщені в більших містах району.
Виникають трикотажна, текстильна, шкіряна і взуттєва галузі, які
орієнтуються на місцеві трудові ресурси, споживача і частково на
привізну сировину та напівфабрикати.

У районі добре розвинені галузі, які обслуговують систему АПК:
виробництво І ремонт сільськогосподарських машин (Кіровоград),
мінеральних добрив (Дніпродзержинськ), підготовка кадрів (усі обласні
центри). Однак вузьким місцем обслуговування АПК залишається недостатній
розвиток спеціального машинобудування для легкої і харчової
промисловості, переробка сировини в сільській місцевості.

Рекреаційний комплекс включає санаторно-курортне і туристське
господарство та сферу відпочинку. Основним районом рекреації є
Придніпров’я — Дніпро, його водосховища і плавні, зокрема острів
Хортиця. Зараз у зв’язку з відродженням українського козацтва
Придніпров’я плавні та Хортиця набувають все більшого значення.
Планується перетворити Хортицю в національний парк як пам’ятку історії
України. Ще однією пам’яткою історії с Чорний ліс як місце зародження
Гайдамаччини в середині XVIII ст. (освячення зброї), а також регіон
боротьби українських патріотів проти більшовицьких загарбників (в
1918—1920 pp.).

2. Сільськогосподарський комплекс Західного економічного району

У складі інтегрального АПК розвинені спеціалізовані комплекси:
а) рослинницького напряму — цукробуряковий, льонопереробний,
виноградно-виноробний, спирто-горілчаний, плодоовочепереробний та ін.;
б) тваринницького напряму —
м’ясопереробний, молокопереробний, птахопромисловий.

У тісному зв’язку з деякими з цих комплексів розвиваються галузі легкої
промисловості — текстильна, швейна, трикотажна, взуттєва, які
орієнтуються на місцеві трудові ресурси, споживача І частково на
привізну сировину та напівфабрикати.

Базовим в АПК с багатогалузеве сільськогосподарське виробництво з добре
сформованими зонами спеціалізації:

1) Поліською з Малополіською підзоною (льонарство, хмелярство,
картоплярство, молочно-м’ясне тваринництво);

2) Лісостеповою (зернове господарство, м’ясне і молочне
скотарство, свинарство, птахівництво); 3) Карпатською з
підзонами: а) Псрсдгірською псрсдкарпатською
(льонарство, картоплярство, молочно-м’яснс тваринництво); б)
Гірською (м’ясо-молочне і м’ясне тваринництво, овочівництво,
льонарство), в) Передгірською закарпатською (виноградарство,
садівництво, тютюнництво, молочно-м’яснс скотарство і
птахівництво).

Галузі харчової промисловості, які становлять разом із легкою
промисловістю переробний блок АПК, зосереджені переважно в місцях
виробництва сировини. Переробка цукрового буряка здійснюється в
Лісостеповій зоні (Ходорів, Крем’янсць, Радехів, Горохів, Золочів,
Городенка, Хоростків, Чортків, Краснлів, Городок та ін.; льону — на
південній окраїні Полісся (Рівне) і в Персдкарпатті (Старий Самбір);
овочів і плодів — у Лісостеповій, Поліській і в Передгірній зонах
(нідзиних); м’ясокимбіштіи розміщені переважно в обласних центрах, а
також в Бориславі, Стрию, Дубному, Ковелі, Чорткові, Нововолинську,
Кам’янці-Подільському, молокозаводи — в обласних та індустріальних
центрах, маслозаводи — рівномірно по території району, В Закарпатті
розвинені виноробна і коньячна (Ужгород, Берегове, Середнє, Іршава), в
областях, розміщених північніше Карпат,— спирто-горілчана промисловість.

Головними центрами текстильної, швейної і трикотажної промисловості с
Тернопіль (бавовняний комбінат),

Львів, Чернівці, Хмельницький, Червоноград, Дунаївці та ін. (орієнтація
на жіночу робочу силу), хутрової :— Тисмениця, шкіряної і взуттєвої —
Львів, Стрий, Луцьк, Борислав, Теребовля, Івано-Франківськ, Хмельницький
та ін.

У ЗР добре розвинені галузі, які обслуговують базовий блок АПК:
виробництво і ремонт сільськогосподарських машин, мінеральних добрив,
підготовка кадрів (львівські Сільськогосподарський І Зооветеринарний
Інститути, Інститут землеробства і тваринництва західних областей
України, ряд зональних дослідних станцій). Однак вузьким місцем
обслуговуючого блоку АПК залишається недостатній розвиток наукового
обслуговування, проектно-конструкторської діяльності, системи підготовки
кадрів, спеціального машинобудування для легкої і харчової
промисловості.

Найбільшими ядрами агропромислової інтеграції с обласні центри з
розвиненою мережею філіалів у малих і середніх містах. В останні роки
щораз більше сільськогосподарської сировини (овочів, винограду)
переробляється в сільських населених пунктах.

3. Потенційні запаси природно-сировинних ресурсів

Природно-ресурсний потенціал — важливий фактор розміщення продуктивних
сил, який включає природні ресурси і природні умови. Природно-ресурсний
потенціал є багатокомпонентним. Виділяють такі його складові:
мінеральні, земельні, водні, лісові, біологічні, рекреаційні, кліматичні
та космічні ресурси. За ознакою вичерпності природних ресурсів, яку
нерідко називають екологічною класифікацією, вони поділяються на групи:
невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо;
вичерпні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні
грязі, рослинне паливо тощо; вичерпні невідновлювані: мінеральна
сировина, природні будівельні матеріали.

В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на
ресурси виробничого й невиробничого, промислового й
сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одноцільового та
багатоцільового призначення.

Для розміщення галузей народного господарства велике значення мають
кількісні параметри певного виду ресурсу. За народногосподарським
значенням запаси корисних копалин поділяють на такі групи: балансові,
використання яких економічно вигідне, тобто вони відповідають
промисловим вимогам за якістю сировини і гірничо-технічними умовами
експлуатації; позабалансові, які при наявному рівні технології
експлуатувати економічно не вигідно. Під мінеральними ресурсами
розуміють сукупність різних видів корисних копалин, які можуть бути
використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил. За характером
використання мінеральні ресурси поділяються на групи:
паливно-енергетичні, рудні й нерудні. На їх базі розвиваються такі
важливі галузі промислового виробництва, як чорна і кольорова
металургія, електроенергетика, машинобудування, хімічна промисловість та
ін.

В Україні виявлено 307 родовищ нафти і газу, які зосереджені переважно
на північному сході країни, у Прикарпатті і Причорномор’ї. Початкові
розвідані запаси становили понад 3,4 млрд. т умовного палива. Ступінь
виснаження розвідних запасів становить понад 60%. Водночас значним
резервом є майже 5 млрд. т умовного палива ще не розвіданих запасів. За
існуючими оцінками ресурси нафти і природного газу в Україні дозволяють
збільшити їх видобуток майже вдвічі. Крім того, на Державному балансі
запасів знаходиться 127 родовищ метану вугільних родовищ.

Земельні ресурси виступають територіальною базою розміщення
народногосподарських об’єктів, системи розселення населення, а також
основним засобом виробництва (в першу чергу сільського і лісового
господарства). Всі землі України незалежно від їх цільового призначення,
господарського використання і особливостей правового режиму відносяться
до земельних ресурсів і складають єдиний земельний фонд держави.

Геополітичне положення України та її високий земельно-ресурсний
потенціал обумовлюють провідну роль земельного фонду як одного з
важливих ресурсів держави, що виступає первинним фактором виробництва і
своєрідним фундаментом економічного розвитку. Земельний фонд України
становить 60,4 млн. га і складається із земель різного функціонального
призначення, якісного стану та правового статусу. Водні ресурси
виступають джерелом промислового і побутового водопостачання, а тому
відіграють вирішальну роль у розвитку всього народного господарства та у
життєдіяльності населення.

Рівень забезпеченості України водними ресурсами є недостатнім і
визначається формуванням річкового стоку, наявністю підземних і морських
вод. Потенційні ресурси річкового стоку оцінюються у 209,8 куб. км, з
яких місцевий стік на території України становить в середньому 52,4 куб.
км, приток — 157,4 куб. км. Запаси підземних вод, не пов’язаних з
поверхневим стоком, становлять 7 куб. км. Крім того, в господарстві
України використовується до 1,0 куб. км морської води. В розрахунку на
одного жителя України поверхневий місцевий стік становить близько 1045
куб. м. Найвищий рівень водозабезпечення жителів — у західних і
північних областях України.

Лісові ресурси відіграють важливу роль у збереженні навколишнього
середовища та господарській діяльності людей, слугують важливим
сировинним фактором для розвитку галузей народного господарства.

Україна належить до країн з невисокою забезпеченістю лісом. Площа її
лісового фонду становить 10,8млн. га, в тому числі вкрита лісом — 9,4
млн. га. Лісистість території становить всього 15,6%, причому її рівень
територіальне досить диференційований: від 43,2% в Івано-Франківській до
1,8% в Запорізькій. Наближеним до оптимального вважається показник на
рівні 21—22%, який дає змогу досягти збалансованості між лісосировинними
запасами, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами.

Рекреаційні ресурси забезпечують відновлення та розвиток І життєвих сил
людини, витрачених у процесі трудової діяльності, тобто слугують для
регенерації здоров’я і підтримки працездатності населення. До
рекреаційних ресурсів відносять об’єкти і явища природного походження,
які можуть бути використані для лікування, оздоровлення, відпочинку,
туризму. До їх складу входять бальнеологічні (мінеральні води, грязі),
кліматичні, ландшафтні, пляжні та пізнавальні ресурси. Вони розміщені
практично на всій території України, однак їх територіальне розміщення є
дуже нерівномірним.

Найвища концентрація рекреаційних ресурсів склалася в південних областях
України — на території Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької
та Донецької областей, а також у Автономній Республіці Крим. Унікальні
рекреаційні ресурси зосереджені в Карпатах. Значні запаси мінеральних
вод розміщені у Львівській (Трускавець, Моршин, Східниця, Великий
Любень, Немирів), Полтавській (Миргород), Вінницькій (Хмельник)
областях. В Україні є великі запаси лікувальних грязей в
Івано-Франківській, Одеській областях та в Автономній Республіці Крим.

Список використаної літератури

1. Голиков А. П., Олійник Я. Б., СтепаненкоА. В. Вступ до економічної і
соціальної географії: Підручник. — К.: Либідь, 2002. — 320 с.

2. Горленко Й. А., Руденко Л. Г., Малюк С. Н. Проблеми комплексного
развития территории. — К. : Наукова думка, 1994. — 296 с.

3. Паламарчук М. М., Паламарчук О. М. Економічна і соціальна географія
України з основами теорії. — К.: Знання, 2001. — С. 178—215.

4. Поповкін В. Н. Регіонально-цілісний підхід в економіці. — К.: Наукова
думка, 1993. — 210с.

5. Розміщення продуктивних сил : Підручник / В. В. Ковалевський, О. Л.
Михайлюк, В. Ф. Семенов та ін. — К.: Знання, КОО, 2001. — С. 139—179.

6. Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. Є. П. Качана. — К.:
Вища школа, 2000. — С. 4—10.

7. РуденкоВ.П. Природно-ресурсний потенціал України. — К.: Либідь,
1994.— 150с.

8. Шаблій О.І. Соціальна та економічна географія України. – Львів, 1999.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020