.

Київський соціально-економічний район (реферат)

Язык:
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 4087
Скачать документ

Реферат на тему:

Київський соціально-економічний район

В деяких схемах соціально-економічного районування Київський
соціально-економічний район досить часто називають ще й Столичним, що
цілком обґрунтовано, у зв’язку з розташуванням тут столиці України – м.
Києва. Окрім столичного обласного реґіону, до складу району входять
також Житомирська та Чернігівська області, що разом охоплюють територію
89,9 тис. км2, що складає 14,9% площі України. Тут проживає 4407,4 тис.
осіб (з м. Києвом – 7002,1 тис. осіб).

На території району розташовується 50 міст, 104 селища міського типу та
70 адміністративних районів.

Столичний, притягальний статус території суттєво відображається на його
господарському розвитку. За валовою сільськогосподарською продукцією та
ефективністю її виробництва район посідає вагоме місце в державі. Частка
її виробництва в загальнодержавному показнику складає 10,5%. Тут
зосереджено 15% вартості основних виробничих фондів України. Район, за
рахунок розташування столиці, концентрує до 30% вищого кадрового
потенціалу країни, характеризується значним соціальним потенціалом та
високим освітньо-кваліфікаційним рівнем працездатного населення.

Географічне положення

Район практично повністю розташовується в зоні мішаних лісів України,
займаючи північно-центральну частину держави. Район безпосередньо
контактує з Центральним та Подільським соціально-економічними районами
на півдні, з Волинським на півночі та Північно-Східним
соціально-економічними районами на сході.

Київ як столиця зумовлює сучасне транспортно-географічне положення
району. До неї сходяться залізниці, автомагістралі, річкові шляхи.
Позитивно впливає на економічний розвиток району також наявність
спільного кордону з Російською Федерацією та Білоруссю.

Щодо негативних сторін, то вони є досить опосередкованими. Через
адміністративно-регулятивні зв’язки сюди в межах України спрямовуються
основні транспортні шляхи зі сходу (залізниці Ростов-на-Дону – Донецьк –
Дніпропетровськ – Київ, Волгоград – Луганськ – Харків – Київ, Суми –
Київ, автомобільні магістралі Донецьк – Дніпропетровськ – Полтава –
Київ, Ростов-на-Дону – Харків – Київ), заходу (залізниці та
автомагістралі Будапешт – Львів – Київ – Краків – Льві – Київ, Варшава –
Львів – Київ) та півдня (залізниці та автомагістралі Сімферополь –
Запоріжжя – Дніпропетровськ – Київ – Москва, Одеса – Київ – Москва,
Херсон – Миколаїв – Черкаси – Київ – Санки-Петербург), підтримуючи
зв’язки практично з усіма реґіонами України. Потужна водна артерія
Дніпро також дає району непрямий вихід до моря.

Історико-географічні передумови формування території району і його
господарства

Територія Київського соціально-економічного району виходячи з вигідних
сторін свого географічного положення та сприятливих кліматичних і
природних умов була заселена дуже давно. Саме ця територія була центром
одного з найбільших східнослов’янських племен – полян, які були
наступниками трипільців та антів – автохтонного населення сучасної
території України. На межі V – VI ст. тут виникає укріплене городище –
Київ, навколо якого швидко розростається місто. Незабаром все
Подніпров’я вкривається містами – Переяслав, Чернігів, Коростень, Любеч,
Овруч, Новгород, Канів, Корсунь. На той час вони стали центрами
ярмаркарства та ремесел, державного управління.

За всю свою історію Київ не втрачав статусу культурної та історичної
столиці України. В ХХ ст. він спочатку був офіційним центром Української
Народної Республіки, а дещо пізніше, з 1924р. став центром Української
Радянської Соціалістичної Республіки. Безумовно, розвиток території в
межах одних політико-адміністративних утворень позитивно вплинув на
комплексність її розвитку. Провідним в його структурі є промислове
виробництво при недостатньо розвиненому сільському господарстві.

Реґіон до сьогоднішнього дня відіграє столичну роль в економіці України,
що в значній мірі визначає особливості його розвитку.

Населення і працересурсний потенціал

У Київському соціально-економічному районі, разом з столицею, проживає
понад 7 млн. осіб, або 14,4% населення України. Його чисельність
поступово зменшується внаслідок погіршення демографічної ситуації. Це
виявляється передусім у зниженні показників природного приросту
населення. В 2002р. він був найнижчим у Чернігівській (-12,4?/??);
Київській та Житомирській областях — відповідно -7,7 ?/??(без Києва) та
-5,9 ?/??. Це наслідок значного зменшення показників народжуваності та
збільшення смертності людей, особливо в сільській місцевості, що
поступово призводить до депопуляції сільського населення. Коефіцієнт
природного приросту сільських жителів у районі найнижчий в Україні.

У віковій структурі населення частка окремих вікових груп майже така
сама, як у середньому по Україні: працездатного віку – 57,0 %, молодших
за працездатний вік 19,9%, у пенсійному віці 23,1 %.

На території району проживають люди понад 100 національностей. Переважна
більшість з них (82%) – українці. Представники національних меншин
живуть здебільшого у міських поселеннях, серед них найбільше росіян,
євреїв, білорусів, поляків. Значна кількість росіян живе в обласних
центрах, білорусів – на прикордонних з Білоруссю територіях, поляків – у
південно-західній частині Житомирщини.

Населення розміщене на території району нерівномірно. Пересічна його
щільність – 79,7 осіб/км2, що дещо менше за середній показник по
Україні. Удвічі менша за середню в районі густота населення в
Чернігівській області (41 осіб/км2), дещо вища – у Житомирській (48,3
осіб/км2), найвища – у Київській (154,9 чол/км2). Це зумовлено низкою
соціально-економічних, екологічних причин. Зокрема, найвища густота
населення в Київській області пов’язана з наявністю на її території
столиці держави — найбільшого промислового, транспортного, культурного
центру.

Більшість населення району (72,8%) проживає у міських поселеннях.
Найвищий показник урбанізації у Київській області(82,2%), цьому сприяє
наявність тут м. Києва (2626,5 тис. жителів на 01.01.99р.). Значно менша
частка міських жителів у Чернігівській (58 %) та Житомирській (56 %)
областях

На демографічну ситуацію в районі помітно вплинуло відселення людей з
територій, сильно забруднених внаслідок Чорнобильської катастрофи. Із
забруднених населених пунктів в інші регіони було переселено близько 127
тис. осіб. В районі найбільшими були переселення в Іванківський та
Макарівський райони Київської області та в м. Київ.

Значну частину населення соціально-економічного району (60,4 %)
становлять трудові ресурси. У їх складі переважають особи працездатного
віку, лише 8,7 % становлять особи пенсійного віку та підлітки. Трудові
ресурси відзначаються високим рівнем професійної та освітньої
підготовки, особливо в містах. Нині рівень зайнятості трудових ресурсів
невисокий, існує безробіття. На початок 1998 р. в районі було понад
447,2 тис. безробітних, або 11,3%; разом з так званим «прихованим
безробіттям» частка незайнятого населення сягає майже 40%.

У господарстві району зайнято 14,8% від усього зайнятого населення
України, з них майже 64% у м. Києві та Київській області Більшість
населення району працює у виробничій сфері. В період економічної
стабільності у ній було зайнято понад 70% працівників народного
господарства, переважно у промисловості й сільському господарстві. Проте
внаслідок зупинки багатьох промислових підприємств чисельність працюючих
значно скоротилася.

Природні умови і ресурси

В орографічному відношенні район має вигляд хвилястої рівнини із
загальним нахилом до центру району, долини. Дніпра, де абсолютні висоти
зменшуються до 89 м при максимальних відмінках 350м. На території району
сходяться три великі орографічні одиниці – Поліська та Придніпровська
низовина, а також Придніпровська височина. Тектонічною основою території
виступає Український кристалічний щит в межах Київської та Житомирської
областей та Дніпровсько-Донецької западини в межах Чернігівської
області.

Територія розташована в зоні західного переносу повітряних мас. Район
має сприятливі агрокліматичні ресурси для розвитку
сільськогосподарського виробництва. Клімат району помірноконтнентальний
з достатньою кількістю опадів, теплим літом і порівняно м’якою зимою.
Середня температура січня становить – 6°С, а липня 17…19°С.

За агрокліматичними відмінами всю територію району можна поділити на дві
частини: північну – вологу, помірно теплу і південну – недостатньо
зволожену, теплу.

Значною різноманітністю характеризуються водні ресурси економічного
району. На його території протікає 594 річки, які належать до басейну
Дніпра, протяжність якого в межах району складає 246 км. Дніпро,
Прип’ять, Десна широко використовуються для річкового судноплавства. Для
потреб господарського комплексу району використовують переважно воду з
річок. У структурі водозабору на промисловість припадає половина, на
сільське господарство – 1/3, решта – на комунальні потреби.

Чимало в районі невеликих озер, особливо в долинах річок Уборть
(Житомирська область) і Снов (Чернігівська).

На території району 111 водосховищ, у тому числі Київське і значна
частина Канівського, а також 3858 ставків.

Великі площі в районі займають болота.

Ґрунти в межах району досить різноманітні за механічним складом та
фізико-хімічними властивостями. На півночі, в поліський частині району,
поширені дерново-підзолисті, а в долинах річок – дерново-оглеєні, лучні
та болотні ґрунти. Вони часто перезволожені, тому обмежено
використовуються в рільництві; сприятливі для використання під пасовища
і сіножаті,

У північній частині району переважають темно-сірі опідзолені, чорноземи
опідзолені, відміни сірих лісових ґрунтів, які за правильної агротехніки
є сприятливими для вирощування різних сільськогосподарських культур.

Мінеральні ресурси — це здебільшого нерудні корисні копалини, серед них
будівельні матеріали. Запаси паливних і рудних ресурсів мають місцеве
значення. Більшість корисних копалин району припадає на Український
кристалічний щит,

Серед паливних ресурсів переважає нафта. Всього налічується 21 родовище
нафти, які розташовані у південно-східній частині району в межах
Донецько-Дніпровської нафтогазоносної провінції. Запаси нафти незначні,
родовища її майже вичерпані внаслідок тривалої експлуатації.

Поклади бурого вугілля розробляються в західній частині району, у
північному крилі Дніпровського буровугільного басейну. Воно має низьку
теплоту згоряння, значну вологість, зольність, здатне окислюватись та
самозайматись, використовується як енергетичне паливо. Може бути і
цінною хімічною сировиною.

У поліській частині району найбільші в Україні поклади торфу. Особливо
багаті на нього Чернігівська та Житомирська (понад 700 родовищ, 2%
території) області. Торф використовують для приготування різних
органо-мінеральних добрив, а також як дешеве паливо.

З рудних корисних копалин промислове значення мають ільменіти (титанові
руди). На їх базі працює Іршанський гірничо-збагачувальний
комбінат(Житомирська область).

На виходах Українського кристалічного щита виявлено значні поклади
уранових руд, видобуток їх ще не проводиться.

З будівельних корисних копалин переважає будівельний і оздоблювальний
камінь. У межах кристалічного масиву містяться всесвітньовідомі родовища
рожевих, червоних і сірих гранітів. Їх використовують для облицювання
пам’ятників, монументальних споруд. Таке саме призначення мають
лабрадорити й габро, поклади яких в районі становлять відповідно 92% і
94% від усіх покладів цих цінних каменів в Україні. Найбільш поширені
вони, як і граніти, в Житомирській області.

У Головинському й Поромівському родовищах добувають мармур і пегматити,
які застосовують як облицювальний матеріал, а пегматити ще й у
фарфор-фаянсовій промисловості, емалевому, абразивному виробництвах, для
виготовлення електроізоляторів.

В економічному районі зосереджено майже 1/4 запасів гнейсів України, які
використовують як буто-щебеневу сировину. Найбільші їх поклади в
Коростенському, Олевському, Коростишівському родовищах.

На території району виявлено унікальні родовища мармуру, який має високі
облицювальні якості, добре полірується, є чудовою сировиною для
виготовлення акварельних фарб, фарфору, фаянсу. Важливе господарське
значення мають кварцити Овруцького родовища. На території району є єдине
в Україні родовище пірофілітових сланців (Овруцький район), що
використовуються в електротехнічній, паперовій, керамічній, гумовій
промисловості і для виготовлення сувенірів.

На території Житомирщини одна з найбільших в Україні каолінових
провінцій.

У районі є поклади коштовного каменю: гірського кришталю, гранату,
топазу, аметисту, опалу, халцедону, берилу. У палеогенових відкладах
вздовж річок північної частини району трапляється бурштин.

Розвідано незначні поклади фосфоритів у Чернігівській та Житомирській
областях.

Одне з основних багатств району — ліси. Загальна площа лісового фонду
2,4 млн. га, лісистість території – 26% (пересічний показник в Україні –
14 %). За площею лісів та запасами деревини Київський
соціально-економічний район посідає перше місце в Україні. Ліси
розміщені нерівномірно: 2/3 їх загальної площі у межах поліської частини
району.

У структурі лісових ресурсів переважають хвойні породи (59,6%),
твердолистяні (20,5%), м’яколистяні (19,9%), За видовим складом
насадження сосни становлять 59%, дуба – 20%, берези – 13,5%, поширені
також вільха, осика, граб, ясен, ялина та ін.

Сприятливі кліматичні умови, поєднання різних рослинних угруповань,
наявність численних водних об’єктів, а також джерел мінеральних вод
(Миронівка, Біла Церква, Березань, Бровари Київської; Березна, Ладинка
Чернігівської; Овруч, Верхівця, Денишів, Новоград-Волинський
Житомирської областей), багато культурно-історичних пам’яток визначають
роль Київського соціально-економічного району як важливого рекреаційного
регіону. Однак використання рекреаційного потенціалу району дуже
обмежене внаслідок забруднення його території радіоактивними речовинами.

Функціонально-компонентна структура

Київський соціально-економічний район є складним
інтегрально-господарським комплексом. У структурі основних виробничих
фондів найважливіше місце належить промисловості – 40,3%; на другому
місці знаходиться сільське господарство – 21,0%, транспорт та зв’язок –
12,3%.

В галузевій структурі промисловості району виділяються наступні галузі
спеціалізації: електроенергетика, хімічна і нафтохімічна промисловість,
машинобудування і металообробка, харчова промисловість, промисловість
будівельних матеріалів, деревообробна та целюлозно-паперова
промисловість.

Одне з провідних місць в районі займає металообробка та машинобудування,
на долю якого припадає 11,4%. Через відсутність власної сировинної бази
підприємства машинобудування працюють на привізній сировині з
Придніпровського та Донецького соціально-економічного районів. Головними
підгалузями машинобудування області є виробництво обладнання для різних
галузей промисловості (насамперед хімічної та легкої),
сільськогосподарське машинобудування, будівельно-шляхове та комунальне
машинобудування, точне машинобудування, складання автомобілів.

Легка промисловість представлена текстильною, швейною, трикотажної
взуттєвою промисловістю. На підприємствах Чернігівської та Житомирської
області здійснюється переробка льону-довгунця. Район є одним з лідерів в
Україні за виробництвом панчішно-шкарпеточних виробів – 50%.

Харчова промисловість також займає лідируючі позиції в районі. Вона
представлена цукровою, молочною, маслосироробною, спиртовою,
плодоовочеконсервною, пивоварною та виробництвом безалкогольних напоїв.
На них припадає 33,4% виробництва ВВП району (а в Чернігівській області
навіть 42%).

Важливе значення мають паперова та деревообробна промисловість. На неї
припадає 25,1% загальнодержавного виробництва. Деревозаготівля
проводиться практично по всій території району 20 дерлісгоспами, а
центрами меблевої промисловості виступають Житомир, Малин, Бердичів,
Чернігів, Київ, Біла Церква, Короп (ТМ “Проун”), Коростень,
Новоград-Волинський.

Значне місце в господарстві району посідає хімічна промисловість (8,5%
від загальнодержавного виробництва), особливо виробництво штучних
волокон, за виробництвом яких район займає перше місце в Україні.

Господарство району базується на потужній електроенергетиці. Тут
розміщені нині не працююча Чорнобильська АЕС, а також Трипільська ДРЕС,
Київські ГЕС, ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6, Чернігівська, Житомирська, Білоцерківська,
Бердичівська ТЕЦ, а також низка електростанцій малої потужності.

Промисловість будівельних матеріалів також є галуззю спеціалізації
району. Її розвиток пов’язаний з наявністю достатньої кількості
необхідних ресурсів та споживача в особі великого столичного мегаполіса
та інших населених пунктів району. На більш ніж 150 підприємствах
галузі, що розташовані в межах району виробляють азбесто-цементні
вироби, збірні залізобетонні конструкції, стінові покрівельні матеріали.

Розвиток сільського господарства Київського соціально-економічного
району обумовлюють в першу чергу, природні фактори, а саме: агро
кліматичні, ґрунтові та водні ресурси. Територія району характеризується
високим рівнем освоєності. Із загальної площі району 67% території
припадає на сільськогосподарські угіддя в структурі яких значна частина
припадає на ріллю (69%). В розрахунку на одного мешканця в районі
припадає 1,3 га сільськогосподарських угідь та 0,95 га ріллі, що значно
перевищує пересічно українські показники. Характерною тенденцією в
структурі сільськогосподарських угідь є збільшення частки кормових угідь
та пасовищ.

У структурі посівних площ найбільшу частку займають зернові культури –
48% та кормові – 43%. Решта площ зайнято під картоплю та овоче-баштанні
культури.

З технічних культур провідна роль належить цукровим бурякам та льону.

В Житомирські області зосереджено 85% посівів українського хмелю.

Під картоплею та овочами в 2002р. було зайнято 3,6 млн. га ріллі. Посіви
картоплі поширені практично по всій території району, хоча перевага
віддається приватним одноосібним господарствам центральної частини
району.

Район характеризується найрозвинутішим в Україні тваринницьким
комплексом. В структурі тваринництва переважають скотарство, свинарство,
птахівництво. Допоміжними галузями є ставкове рибальство, бджільництво
та кліткове звірівництво (вирощування песця).

Сільське господарство району розвивається в умовах агропромислової
інтеграції та формування низки спеціалізованих агропромислових
підкомплексів – цукробурякового, картопле-патокового, льонопереробного,
плодоовочеконсервного та ін. Активно розвивається фермерське
господарство, чисельність яких в 2002р. складала 2650 і які володіли
195,6 тис. га сільськогосподарських угідь.

Виходячи з природних умов та рівня освоєності території, в межах району
виділяється три агропромислові зони. Дві з них підпорядковані агро
кліматичним та іншим природним умовам: північна, поліська зона
характеризується м’ясо-молочним скотарством, з розвинутим
картоплярством, зерновим господарством та льонарством; південна,
лісостепова зона характеризується як м’ясо-молочне скотарство зі
свинарством та розвинутим буряківництвом та зерновим господарством.
Навколо Києва формується приміське овоче-молочне господарство,
птахівництво з вирощуванням плодоягідних та зернових культур.

Транспортний комплекс. Провідна роль в районі відводиться автомобільному
транспорту. Спеціалізованими великотоннажними автомобілями здійснюється
перевезення на значні відстані швидкопсуюча та малотранспортабельна
продукція. Саме на автомобільний транспорт в районі припадає до 60%
вантажоперевезень та до 50% пасажиро перевезень. Протяжність автострад з
твердим покриттям складає понад 25 тис. км. Автомобільні шляхи
сполучають реґіон з усіма куточками країни, а також з країнами
Співдружності – Російською Федерацією, Білоруссю, Польщею та ін.

За питомою вагою вантажо- та пасажироперевезень залізничний транспорт
дещо поступається автомобільному. Загальна розтяжність доріг складає 2,9
тис. км при пересічній щільності – 23км/ 1000 км2 території. Залізниці
перетинають район як в широтному, так і в меридіональному напрямках.
Міжнародне значення мають залізничні колії Москва – Київ – Козятин –
Львів, з відгалуженнями на Прагу, Варшаву та Будапешт, Кишинів – Вінниця
– Київ – Санкт-Петербург, Ростов-на-Дону – Дніпропетровськ – Київ –
Коростень – Гомель .

Чільне місце в структурі вантажоперевезень належить трубопровідному
транспорту. Загалом він в районі перебуває на другому місці за обсягами
перевезень. Територією району проходять газопроводи Дашава – Київ –
Москва, Шебелинка – Полтава – Київ, Уренгой – Помари – Ужгород,
нафтопроводи “Дружба”, Гнідинці – Кременчук. В транспортній структурі
найбільша частка припадає на транзит російських енергоносіїв в Західну
Європу.

Наявність на території району таких великих водних артерій, як Дніпро
Десна, Прип’ять, дає змогу розвивати річковий транспорт, переважно для
перевезення сипучих вантажів. Частково цими річками проводиться і
міждержавне перевезення (між Російською Федерацією та Білоруссю).
Основні річкові порти – Київ та Чернігів.

У містах району розвинений міський транспорт. У Києві своєю значущістю
виділяється метрополітен, а також швидкісний трамвай.

Функціонально-територіальна структура

В умовах територіальної єдності в районі сформувались певні відмінності
між окремими її частинами, що дозволило виділити на його території
обласні підрайони та їх комплекси. Кожному з них притаманні свої
природні, історик-географічні та соціально-економічні особливості
розвитку та функціонування. Але між цими складовими спостерігається
чітка відміна – якщо Київський обласний комплекс характеризується одним
з найвищих показників комплексності в Україні, то для Чернігівського та
Житомирського комплексів характерним є низькій рівень економічного
розвитку, що пов’язано з негативними сторонами сусідства з столичним
обласним реґіоном.

Київська обласна агломерація – одна із найскладніших елементів
територіальної структури країни. Вона характеризується складною
галузевою структурою господарства. В її складі виділяються
машинобудування, хімічна, легка і харчова промисловість. Агломерація має
чітко виражений моноядерний характер. Центром агломерації є м. Київ
(населення 2,56 млн. осіб), де зосереджено 4/5 усіх підприємств та
виробляється 3/4 обсягу промислової продукції агломерації. Київ сплачує
до бюджету держави більше, ніж будь-який інший регіон країни. Це
важливий центр фундаментальних наукових досліджень, освіти й культури
світового рівня. До Київської агломерації входять також міста Бровари,
Фастів, Васильків, Бориспіль, Ірпінь, Вишгород, Боярка та ін. Загальна
чисельність мешканців складає 3 млн. осіб.

Житомирське-Бердичівський – формується як територіально-виробничий
комплекс, розміщений у південно-західній частині району. Провідні галузі
промисловості – машинобудування, легка, харчова, будівельних матеріалів
та деревообробна. Найбільшими центрами є Житомир (298 тис. жителів) та
Бердичів (92 тис. жителів).

Проблеми та перспективи розвитку району

Перед Київським соціально-економічним районом стоїть низка проблем
подальшого розвитку, що мають соціально-, еколого- і
політико-географічне спрямування.

Першочергову роль в районі має екологічна проблема, що нерозривно
пов’язана з аварією на Чорнобильській АЕС. Оскільки практично весь район
попав під вплив радіоактивних викидів, в зоні високого забруднення
проживає понад 3 млн. осіб, важливо забезпечити наукове вивчення нової
екологічної, природо ресурсної, демографічної і соціально-економічної
ситуації на даній території і обґрунтувати концепцію її розвитку в
майбутньому. Хоча з грудня 2000р. і припинила функціонувати атомна
станція, але підтримка програми “Укриття” і дальше вимагає значних
витрат.

До еколого-географічних проблем належать: вивчення напрямів та
інтенсивності процесів самовідновлення природи Чорнобильської зони після
припинення традиційної господарської діяльності; обґрунтування
комплексного моніторингу території забруднення з метою слідкування за
динамікою радіаційної обстановки і попередження небажаних наслідків.
Важливо оцінити придатність окремих видів ресурсів для їх використання у
господарській діяльності та побуті. Передусім це стосується ресурсів
питної води, земельних та лісових угідь.

В районі Українського кристалічного щита, а це Житомирська і частина
Київської областей, виходять на поверхню або залягають близько до
поверхні породи з підвищеною радіоактивністю. За цих умов додаткова
радіоактивність робить ці території дуже небезпечними.

В господарському комплексі пріоритет має надаватись в першу чергу вже
розвинутим галузям промисловості – харчовій та легкій. Зокрема слід
збільшити обсяги виробництва паперу та картону в напрямку підвищення
якості продукції – крейсування, тиснення, ламінування. Більших
інвестицій вимагає лляна промисловість, що дасть можливість збільшити
кількість прядіння лляної пряжі. Нині, в умовах значного послаблення
контролю з боку держави, продукція цих галузей не витримує конкуренції
із зарубіжною переважно з об’єктивних причин (застаріле обладнання,
висока собівартість продукції. Зрушення можливі лише за умови технічного
переоснащення виробництва.

Поглиблення реформування сільськогосподарського виробництва вимагає
розв’язання багатьох суміжних питань. Вже найближчим часом
передбачається організувати на території кожної громади діяльність бодай
одного підприємства по кожному з наступних 5 напрямів: обслуговуючі
кооперативи; заготівельно-переробні підприємства; агромагазини з
відповідною дорадчою службою; підприємства племінно-селекційної роботи;
торгівельні заклади. Дуже важливе завдання полягає у тому, щоб знайти
інвестиційні ресурси для завершення будівництва, реконструкції
виробничих об’єктів. Ці питання можуть бути розв’язаними як за рахунок
продажу земельних ділянок, так і об’єктів незавершеного будівництва.

Література:

Андрейцев Ю.І. Екологічна експертиза, право та практика. – К.: 1998,
230 с.

Бахмачук Ю.А. Доповідь про забезпечення народогосподарського комплексу
водою і стан водних ресурсів. – Львів: 2000, 58 с.

Білявський Г.О. Основи загальної екології. – К.: 1999, 154 с.

Водний кодекс України.

Ворнов А. К. Навколишнє середовище та розвиток. – Харків: 1998, 243 с.

Друзь В.Л. Методичні засади еколого-географічних досліджень річкових
систем. – Рівне: 2000, 139 с.

Махортов Ю.А. Эколого-экономические проблемы использования земельных
угодий. – Луганск: 1999, 140 с.

Музика О.Л. Проблеми використання водних ресурсів України. – К.: 2000,
352 с.

Постанова Верховної Ради України Про основні напрями державної політики
України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та
забезпечення екологічної безпеки.

Пропозиції Держводгоспу до проекту програми діяльності Кабінету
Міністрів України.

Семенченко П.М. Практика экономического регулирования и охраны
окружающей среды /Приаз. гос. техн. ун-т. – Донецк: 1997, 143 с.

Старченко В.Я. Проблеми і перспективи розвитку водних ресурсів К.: 1998,
108 с.

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019