Реферат на тему:
Етапи становлення і розвитку дорожнього господарства України
Як визначено законом України “Про транспорт” єдина транспортна система
повинна відповідати вимогам суспільного виробництва та національної
безпеки, мати розгалужену інфраструктуру для надання всього комплексу
транспортних послуг, забезпечувати зовнішньоекономічні зв’язки України
[1].
Шляхи сполучення загального користування визначена як складна частина
єдиної транспортної системи.
Без розвинутих автомобільних доріг немислиме функціонування жодної
галузі суспільного виробництва, забезпечення економічних і культурних
запитів населення, забезпечення адміністративно-політичних зв’язків з
усіма населеними пунктами країни.
Початком дорожнього будівництва в Росії можна вважати 1722 рік, коли 1
червня було видано сенатський указ про будівництво дороги, яка
пов’язувала Петербург з Москвою.
Початок порівняно широкого розмаху дорожнього будівництва відноситься до
1926 року. В цей час вже в основному закінчилася відбудова і ремонт
раніш діючих доріг.
Необхідно було забезпечити дорогами з твердим покриттям найбільш
розвинуті в промисловому відношенні області, під’їзди до великих міст і
районам бурякосіяння.
Першими дорогами, збудованими в той період, були Донецьк-Артемівськ,
Луганськ-Кадієвка, Дніпропетровськ-Запоріжжя, Київ-Біла Церква.
З 1936 року центр дорожнього будівництва було перенесено на правобережну
Україну.
Тоді до початку Великої Вітчізняної війни були реконструйовані дороги
Київ-Львів-Держкордон, Вінниця-Хмельницький (бувший Проскуров),
Хмельницький-Кам’янець-Подільський та інші.
Всього з 1918 по 1941 рік було збудовано 24,3 тисячі кілометрів доріг з
твердим покриттям, або в п’ять разів більше того, що залишилося від
царської Росії.
За період війни дорожні формування обслужили 350 тисяч км доріг,
відремонтували, відбудували і укріпили біля 100 тисяч км доріг і сотні
кілометрів мостів.
Збитки, нанесені дорожньому господарству України війною, склали 2,5
мільярди карбованців в діючих в той час цінах.
На початку 1946 року в країні було 263,2 тисячі кілометрів доріг, в тому
числі з твердим покриттям 28,9 тис. км [2].
Необхідно було не тільки відбудувати, але і реконструювати існуючі
дороги з урахуванням зростаючої інтенсивності автомобільного руху.
Прикладом успішного будівництва доріг в перші післявоєнні роки на новій
технічній основі були дороги Москва-Харків-Симферопіль (введена в
мережах України в 1950 році) і Київ-Харків-Ростов-на-Дону (здана в
експлуатацію в 1952 році).
Організовані в 1948-1949 роках машино-дорожні станції (МДС) значно
прискорили темпи робіт по відбудові дорожнього господарства і дали змогу
концентрувати ресурси на будівництві і реконструкції доріг державного
значення, що забезпечували транспортні зв’язки обласних і великих
промислових центрів між собою.
Провідними об’єктами державного значення, на яких розгорнулися роботи,
були дороги: Київ-Умань-Піщаний Брод-Первомайськ-Вознесенськ-Одеса,
Київ-Суми на дільниці Пирятин-Лохвиця-Ромни-Суми, Донецьк-Жданов,
Кіровоград-Знаменка-Олександрія, Дніпропетровськ-Нікополь,
Одеса-Миколаїв, Миколаїв-Вознесенськ, Харків-Куп’янськ на дільниці
Чугуїв-Куп’янськ та інші.
Будівництво зазначених доріг велося силами МДС при широкій участі
сільського населення, підприємств і організацій.
?
?
gdc9
В 50-ті роки було продовжено будівництво доріг державного значення.
В 1959-1965 роках були продовжені роботи по створенню опорної мережі
автомобільних доріг державного значення, обласні центри з’єднані між
собою і столицею держави дорогами з твердим покриттям. Більш широко
розгорнулося будівництво місцевих доріг.
На початок 1966 року проїзжими цілорічно дорогами з основною
автодрожньою мережею були зв’язані 453 районних центра із 475 і 37
вітсотків (4 тисячі) центральних садиб колгоспів і радгоспів.
Дорожнє господарство з 1968 року виділено у відокремлену галузь
суспільного виробництва України.
На той період ще не була сформована опорна мережа автомобільних доріг,
але країна вже відійшла від повного бездоріжжя і дороги з твердим
покриттям становили 35 % від загальної мережі доріг того часу.
З створенням Міністерства будівництва і експлуатації автомобільних
шляхів були значно прискорені темпи будівництва доріг.
За 1966-1970 роки було збудовано і реконструйовано понад 24 тисяч
кілометрів автомобільних доріг, понад 200 під’їздів з твердим покриттям
до опорних залізничних станцій, 3250 під’їздів до центральних садиб
колгоспів і радгоспів. Їх вже мали 70 вітсотків всіх колгоспів і
радгоспів, а в Закарпатській, Івано-Франківській, Кримській, Львівській,
та Черновицькій областях – всі господарства.
Поряд з будівництвом місцевих доріг велись роботи по розширенню і
реконструкції доріг державного значення.
Тільки за 1971-1975 роки збудовано і реконструйовано 27,5 тисяч км
автомобільних доріг, в тому числі 26 тисяч – місцевого значення. Це дало
змогу з’єднати 92 відсотки центральних садиб колгоспів і радгоспів з
загальною мережею автомобільних доріг, збудувати 49 під’їздів до
аеропортів місцевих повітряних ліній і десятки під’їздів до місць
розвантаження мінеральних добрив [3].
У 1976-1980 роках одним із провідних завдань дорожників було будівництво
об’їздів крупних промислових і обласних центрів. Будувалися об’їзди
Харкова, Вінниці, Миколаєва, Києва, Сум, Хмельницького, Львова та інших
міст. Продовжувалося приділяти багато уваги будівництву доріг місцевого
значення.
За ці роки збудовано 17,6 тис. км доріг, за 1981-1990 роки введено в
експлуатацію 23,5 тис. км доріг і за 1991-1994 роки – це майже 5 тисяч
кілометрів доріг. Обумовлений економічною кризою в країні спад обсягів
дорожніх робіт особливо визначився саме в цей період.
Виходячи із, перш за все, потреб суспільного виробництва, а також
враховуючи, що дорожня галузь має сформований високопрофесійний науковий
і інженерно-технічний кадровий потенціал, розвинуті виробничі потужності
дорожньо-будівельних і дорожньо-експлуатаційних організацій та
підприємств галузевої індустрії, необхідна чітко визначена система
заходів по реалізації економічної реформи в дорожньому господарстві.
Література:
Гаврилов Э.В., Гридчин А.М., Ряпухин В.Н. Системное проектирование
автомобильных дорог. Ч. I.: Учеб. Пособие. – Москва – Белгород: Изд – во
АСВ, 1998. – 138 с.
Злотник М.И. Основы инженерного прогнозирования техники на примере
транспортных средств. – Челябинск: Изд – во ЮУрГУ, 1999. – 106 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
