.

Економічні зв’язки України з розвинутими країнами світу (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 5057
Скачать документ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

Тернопільська академія народного господарства

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Економічні зв’язки України

з розвинутими країнами світу”

Зміст

Вступ.

Економіка Ураїни в системі міжнародного поділу праці.

Правова та організаційна основа зовнішньоекономічної політики Ураїни.

Форми зовнішньоекономічних зв’язків.

Тенденції розвитку економічних зв’язків з розвинутими країнами.

Сучасні проблеми зовнішньоекономічної діяльності України.

Шляхи поліпшення структури торгових, економічних і науково-технічних
зв’язківУкраїни з розвинутими країнами.

Список використаної літератури.

Вступ

Утвердження державної незалежності України започаткувало її фактичний
вихід на світову арену як суб’єкта міжнародних економічних відносин.
Кардинальні зміни в геополітичному становищі України, що відбулися після
здобуття нею незалежності, та ситуаційні особливості сучасного стану
трансформаційних процесів в економіці істотно підвищили роль
зовнішньоекономічних відносин у розвитку країни. Посилення цього чинника
об’єктивно диктується здійснюваними ринковими перетвореннями, які
формують якісно нові засади подальшого економічного та соціального
розвитку країни. Україна тількі входить в систему світового економічного
простору і від того, як цей процес буде відбуватись залежить подальший
економічний і соціальний развиток держави, як органічної підсистеми
світової економіки.

1.Економіка Ураїни в системі міжнародного поділу праці.

У сучасних умовах, локальні економіки окремих країн поступово втрачають
потенції саморозвитку і все більше інтегруються в загальнопланетарний
організм.Прогрес кожної країни тісно пов’язаний з рівнем і характером її
взаємодії з іншими державами. Тому інтернаціоналізація економіки
України є нетількі основною умовою її піднесення, а питанням виживанням
всієї країни.Включення економіки країни у міжнародний поділ праці дасть
можливість значно посилити позиції України в світовому співтоваристві.

Міжнародний поділ праці, система світогосподарських зв’язків
передбачають використання так званих конкурентних переваг.Кожна країна,
виходячи із своїх конкретних умов, використовує ті чи інші переваги.
Мета такого виробу полягає в тому, щоб виробляти і експортувати товари,
що користуються попитом на світовому ринку і виготовлення, яких у даній
країні вимагає мінімальних затрат, а реалізація – забезпечує максимальну
різницю між світовими цінами й виробами виробництва.

Неоднозначне положення України у міжнародному територіальному поділі
праці пояснюється впливом низки передумов, насамперед природних,
демографічних, історико-економічних, геополітичних.[1 ]

Природні передумови. На відміну від найбільших країн світу (Росія, США,
Китай, Канада) Україна не забезпечує себе повністю мінеральними
ресурсами; проте вона має значний природно-ресурсний потенціал і в цьому
відношенні знаходиться у більш вигідному положенні, ніж деякі економічно
розвинуті країни (Японія, Італія). Кажучи про природні передумови, треба
виділити агрокліматичні умови, які здавна сприяли перетворенню України
на великий регіон сільськогосподарського виробництва, особливо зернового
господарства, буряківництва, скотарства, свинарства. Ці умови
створюються унікальними чорноземними ґрунтами, достатньою кількістю
тепла, помірною вологістю, переважно рівнинним характером території. Ми
маємо чималі ресурси корисних копалин; деякі з них мають світове
значення: залізні та марганцеві руди, кухонна сіль, кам’яне вугілля.

Значний рекреаційний потенціал країни — це узбережжя теплих морів,
гірничоландшафтні комплекси Карпат і Криму, мінеральні джерела,
лікувальні грязі лиманів, озокерит.

Деяких важливих ресурсів у нас обмаль: нафта, газ, більшість руд
кольорових металів, деревина. В останнє десятиріччя значно зменшились
рибні ресурси Чорного та Азовського морів.

Загалом, за природними ресурсами наша країна перебуває у стані певної
рівноваги: дефіцит (а отже, імпорт) одних видів ресурсів компенсується
достатньою кількістю інших, не менш важливих.

Демографічні передумови. Маючи 50,5 млн чол. населення, Україна
використовує значні трудові ресурси й потенційно широкий ринок збуту
споживчих товарів. У працездатному віці знаходиться 56% населення, у
суспільному виробництві зайнято 25 млн працівників. Трудові ресурси
країни характеризуються високим рівнем кваліфікації та освіти; питома
вага фахівців з вищою та середньою освітою становить 29%, усе доросле
населення освічене. У 159 вищих навчальних закладах навчається понад 800
тис. студентів.

Високий інтелектуальний потенціал країни: у науково-дослідних та
дослідно-конструкторських роботах (НДДКР) зайнято майже 250 тис.
фахівців. Всесвітньовідомі такі наукові центри, як Інститут
електрозварювання ім. Є. О. Патона. Український фізико-технічний
інститут, Інститут надтвердих матеріалів та багато інших. Чималі заслуги
українських учених та інженерів у ракето та авіабудуванні, кібернетиці,
біофізиці та біохімії, а також у дослідженні проблем циклу гуманітарних
наук. Значна частина інтелектуальної еліти країни донедавна була зайнята
у військово-промисловому комплексі. Високий професійний рівень трудових
ресурсів, наявність розвинутої науково-дослідної бази сприяє виробництву
складної, наукомісткої продукції. що користується попитом на світових
ринках.

Що стосується внутрішнього ринку збуту споживчих товарів, у тому числі
імпортних, то він формується не тільки простою чисельністю населення,
але і його купівельною здатністю. З покращанням добробуту народу
купівельна спроможність зростатиме і ринок України приваблюватиме
закордонних виробників товарів народного споживання.

Історико-економічні передумови. Протягом століть, аж до недавна, вельми
великі території України завойовувались або захоплювались тими або
іншими державами. Тому з погляду територіального поділу праці її
економіка працювала, перш за все, на внутрішній ринок тієї держави, до
якої вона входила повністю або частково, і економіка нашої країни
розвивалася за принципом доповнюваності: у нас розміщувались лише ті
галузі виробництва, які тут були найефективніші з погляду
міжрегіонального обміну. Так, наявність високоякісної залізної руди та
коксівного вугілля, відносно густа мережа залізниць, достатня кількість
трудових ресурсів, вигідне географічне положення зумовили перетворення
Донецько-Прндніпровського району на першу металургійну базу не існуючої
вже держави СРСР. Ці ж фактори сприяли розвитку металомісткого
машинобудування, теплоенергетики, основної хімії. При цьому виробництво
набагато перевищувало власні розумні потреби України. Зокрема, за її
межі йшло 43% чорних металів, 25% залізної та 82% марганцевої руди, 20%
коксопро-дуктів, значна частина тепловозів, гірничошахтового обладнання,
азотних добрив, кальцинованої соди і, цементу, вугілля, електроенергії.
За багатьма найважливішими видами виробництва важкої промисловості
частка України була набагато вища за її питому вагу в території,
населенні, валовому суспільному продукті колишнього СРСР. Окрім того,
Україна вивозила за свої межі 42% виробленого цукру, 25% олії, а також
м’ясо, вершкове масло, борошно, овочі, вино.

Водночас країні не давали можливість розвинути деякі види й, навіть,
цілі галузі виробництва. Маючи високу щільність населення,
і.исококваліфіковані трудові ресурси, вона помітно відставала за
трудомісткими видами виробництва, особливо щодо текстильної
промисловості, інструментального машинобудування, автомобілебудування,
електроніки (за винятком виробництва телевізорів). Не відповідав
трудовому та загальноекономічному потенціалу України й рівень розвитку
машинобудування.

Україна перетворилась на базу матеріаломісткого та Енергомісткого
виробництва. З погляду загальносоюзного поділу праці це вважалось
виправданим, бо розміщення таких галузей в Україні давало більший ефект,
ніж у цілому по Союзу. Але з часом ефективність функціонування їх тут
почала знижуватись. По-перше, світовий науково-технічний прогрес
об’єктивно заохочує зниження матеріаломісткості (металомісткості)
виробництва та збільшення попиту на наукомістку продукцію. Отже,
структура виробничого потенціалу України дедалі більше старіє. По-друге,
надмірна територіальна концентрація матеріаломістких та енергомістких
видів виробництва у нас привела до еко- логічної напруженості. По-третє,
недостатньо використовуються кваліфіковані кадри та інтелектуальний
потенціал. Наслідком централізованого “міжреспубліканського” поділу
праці стали посилені трудові міграції, запланований перерозподіл
матеріальних і фінансових ресурсів;

Другою складовою історико-економічних передумов зовнішньоекономічних
зв’язків України були її орієнтація на країни Східної Європи, особливо
після створення Ради Економічної Взаємодопомоги. Це також випливало
передусім з політичних міркувань. Україна постачала у ці країни залізну
та марганцеву руду, прокат чорних металів, електроенергію, азотні
добрива, верстати та обладнання, а натомість вона одержувала продукцію
машинобудування (верстати, транспортні засоби, електроніку), легкої та
харчової промисловості, фармацевтичні товари. На “країни РЕВ” припадало
70% українського зовнішнього товарообігу. Водночас зв’язки з країнами
“несоціалістичної” системи розвивалися повільно, що також було наслідком
політичних причин. Відносно успішно розвивалися торговельні стосунки з
Індією, а з країнами Західної Європи, Північної , Америки та Японією
товарообіг був незначний.

Геополітичні передумови. Економіко-географічне положення України досить
вигідне для активної участі у міжнародному територіальному поділі праці.
Вона розташована поблизу економічно високорозвинутого регіону Західної
Європи, у безпосередній близькості до Росії, Білорусії та країн Східної
Європи. Морським шляхом вона пов’язана з Середземномор’ям, Близьким
Сходом та країнами басейну Індійського океану. Через Україну проводять
важливі транзитні магістралі (залізниці та автомобільні дороги,
нафтопроводи й газопроводи) з країн СНД до Європи та чорноморських
портів.

Особливість сучасної геополітичної ситуації в Україні полягає в тому, що
зв’язки з країнами СНД зазнають змін через нові реалії в галузі
економічного і політичного суверенітету та орієнтацію на світові ціни.
Одночасно поліпшились перспективи для економічної співпраці України з
економічно розвинутими країнами, причому не тільки Європи, але й США,
Японією, Канадою. З’явилась можливість проводити активнішу торговельну
політику стосовно країн, що розвиваються, особливо на Близькому та
Середньому Сході, в Південній та Південно-Східній Азії. Ці регіони
можуть постачати нам лафту, бавовну, джут, чай каву, натуральний каучук
в обмін на метал, машини та обладнання, зерно, цукор, тобто товари,
попит на які у цих країнах та регіонах розширюється.

2.Правова та організаційна основа зовнішньоекономічної політики Ураїни.

Здійснення зовнішньоекономічної діяльності здійснюється з метою
створення сприятливих умов для економічного розвитку країни і захисту її
інтересів, збалансованого розвитку економіки, рівноваги внутрішнього
ринку, стимулювання прогресивних структурних змін у зовнішньоекономічних
звязках суб’єктами економічної діяльності і створення найсприятливіших
умов для залучення власної економіки в систему світового поділу праці.

Особливим завданням процесу регулювання ЗЕД є підтримка
загальнонаціональних пріорітетів у зовнішньоекономічної сфері і
досягнення наміченої мети за допомогою певних заходів.

Основними складовими політики а галузі зовнішніх економічних зносин
України є зовнішньоторговельна політика (що включає експортну та
імпортну політику), політика у сфері залучення іноземних інвестицій і
регулювання національних, капіталовкладень за кордоном, крім цього, ЗЕП
має виконувати завдання щодо географічної збалансованості
зовнішньоекономічних операцій з окремими державами та регіонами, що
пов’язане з економічною безпекою країни.

В тепершній час Україна здійснює всі види зовнішньоекономічної
діяльності, включаючи зовнішню торгівлю, на принципах правового
регулювання на взаємовигідній основі. Це визначило відповідну
інфраструктуру і систему регулювання ЗЄД. Управління
зовнішньоекономічною діяльністю Україною як державою, в особі її
органів і державних інститутів, недержавними органами управління
економікою (товарними, фондовими, валютними біржами, торговими палатами,
асоціаціями, союзами), самими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності
(мал. 2.1). Регулююча роль Верховної Ради України складається в
прийнятті законів в області ЗЕД. Виробіткою і здійсненням
зовнішньоекономічної політики України у відповідності з законодавством
займає Кабінет Міністрів України. В його функцїї входить координація
діяльністю міністрів, торгових представництв України за кордоном,
прийняття нормативних актів по управлінню ЗЕД, заключення і контроль за
виконанням міжурядових договорів, здійснення мір по раціональному
використанню засобів валютного банку України. Зберігання і використання
золотовалютного резерва і інших цінностей, які забезпечують
платіжоздатність країни, а також представлення інтересів України в
взаємовідношеннях з банками інших держав , ведення розрахункових
операцій з валютними ресурсами здійснює національний банк України.
Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України забезпечує
проведення єдиної зовнішньоекономічної політики, координацію діяльності
всіх її субєктів, контроль за дотриманням законів і умов міжднародних
договорів, регістрацію окремих видів зовнішньоекономічної діяльності ,
контрактів. Однією із сфер державного управління ЗЕД являєтся
регулювання митних справ, здійснюване вищими органами влади і
управління. Безпосереднім виконанням митної політики покладено на митні
органи України: Державний митний комітет України, митниці, територіальні
митні управління та інші митні організації.. Галузеве управління
зовнішньоекономічної діяльності входить в функції відповідних
Міністерств і відомств[4].

Основним нормативним актом, що регулює даний вид діяльності в Україні, є
Закон “Про зовнішньоекономічну діяльність”. згідно з яким
зовнішньоекономічна діяльність — це діяльність суб’єктів господарської
діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності,
побудована на взаємовідносинах між ними. що має місце, як на території
України, так і за її межами.

Формами державного регулювання є:

встановлення режиму здійснення валютних операцій. Такий режим
встановлений Законом “Про порядок розрахунків в іноземній валюті”.
Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і
валютного контролю” та іншими нормативно-правовими актами;

митне регулювання. яке здійснюється згідно із Законами “Про
зовнішньоекономічну діяльність”, “Про Єдиний митний тариф”. Митним
кодексом України тощо;

встановлення в окремих випадках, передбачених законодавством, режиму
ліцензування та квотування.

Відповідно до ст. 16 Закону “Про зовнішньоекономічну діяльність” в
Україні запроваджуються такі види експортних (імпортних) ліцензій
(належним чином оформлене право на експорт (імпорт) протягом
встановленого строку певних товарів або валютних коштів з метою
інвестицій та кредитування):

генеральна (відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції по певному
товару (товарах) та/або з певною кращою (групою країн) протягом періоду
дії режиму ліцензування по цьому товару (товарах);

разова (індивідуальна) разовий дозвіл, що має іменний характер і
видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб’єктом
зовнішньоекономічної діяльності на період не менший, ніж той, що є
необхідним для здійснення експортної (імпортної) операції);

відкрита (індивідуальна) (дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом
певного періоду часу (але не менше одного місяця) з визначенням його
загального обсягу), причому по кожному виду товару встановлюється лише
один вид ліцензії. Ліцензії на експорт (імпорт) товарів видаються
Міністерством зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі на підставі заяв
суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. Квотування здійснюється
шляхом всгановлсння режиму видачі індивідуальних ліценцій, причому
загальний обсяг експорту (імпоргу) за цими ліцснзіями не повинен
перевищувати обсягу встановленої квоти.

Зовнішньоекономічна діяльність здійснюється на підставі відповідних
договорів. які укладаються між суб’єктами даного виду діяльності. Усі
зовнішньоекономічні договори можна умовно об’єднати в такі групи:

купівлі-продажу (експорт, імпорт, реекспорт, реімпорт);

зустрічних поставок (бартер, холдинг);

торгово-посередницькі (доручення, комісія, консигнація),

змішані тощо.

Чинним законодавством України строго регламентовані питання укладання та
оформлення названих договорів. При їх укладанні сторонам слід
керуватись: Законами “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про порядок
здійснення розрахунків в іноземній валюті”; Указом Президента України
“Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів
у редакції 1990р. (правила ІНКО-ТЕРМС)”. Указом Президента України “Про
регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у сфері
зовнішньоекономічної діяльності”; постановою Кабінету Міністрів України
і Національного банку України “Про типові платіжні умови
зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних
застережень щодо зовнішньоекономічних договорів (контрактів), що
передбачають розрахунки н іноземній валюті”; наказом Міністерства
зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі (МЗІіЗторг} України від 5
жовтня 1995 р.”Про затвердження положення про форму зовнішньоекономічних
договорів (контрактів)”тощо.[7]

Певна категорія зовнішньоекономічних Договорів (контрактів) підлягає
державній реєстрації згідно з Указом Президента України від 31 листопада
1994 р. № 659 “Про облік окремих видів зовнішньоеконимічних договорів
(контрактів) в Україні”. Питання реєстрації таких договорів регулюється
також наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків України від 18
листопада 1994 р. № 210 “Про заходи Міністсрства зовнішньоекономічних
зв’язків щодо забезпечення виконання Указу Президента України від 7
липня 1994 р. № 659/94”; наказом Міністерства зовнішньоекономічних
зв’язків України від 6 грудня 1994 р. № 221 “Про внесення змін і
доповнень, уточнень та роз’яснень до наказу Міністерства
зовнішньоекономічних зв’язків України” № 210 віл 18 листопада 1994 р.;
наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків України від 19 січня
1995 р. № 3 “На виконання Указу Президента України від 13 січня 1995 р,
.№ 35/95” тощо [7].

В даний момент з ціллю оперативного регулювання зовнішньоекономічних
зв’язків, оптимального задоволення потреб населення в різних групах
товарів, захисту вітчизняного виробника в Україні затвердженні Положення
про порядок ліцензіювання і квотуванню єкспорта і імпорта. Ці захисні
міроприємства прийняті в усіх країнах світу і вводяться на визначений
період часу і по окремим товарам у випадках порушення законів,
невиконання положень міжнародних договорів, експорта-імпорта неякісної
продукції та інше.

3.Форми зовнішньоекономічних зв’язків.

Зовнішньоекономічна діяльність — одна із сфер господарської діяльності,
пов’язана з міжнародною виробничою і науково-технічною кооперацією,
експортом та імпортом товарів і послуг, виходом підприємств і
організацій на зовнішній ринок.

До основних форм зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в
Україні належать: експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили,
кредитування, науково-технічна-співпраця, створення спільних
підприємств, реалізація проектів на компенсаційній основі, культурна
співпраця, туризм тощо.

У зовнішньоекономічних звязках України використовується така форма
економічного співробітництва, як кредити. В сучасних умоваг
нестабільності важливе значення для економіки країни мають іноземні
інвестиції. Прямі інвестиції в Україну в 1996 р. складали 897 млн дол.,
що дуже мало, зважаючи на економічний потенціал нашої країни. Найбільші
капіталовкладення надійшли до внутрішньої торгівлі, харчової
промисловості, машинобудування. Головні інвестори — США, Німеччина,
Нідерланди, Росія.

Загальний експорт послугами (плата за транзитні залізничні,
автомобільні, повітряні перевезення, транспортування нафти і газу)
становив в Україні у 1996 р. досить значний обсяг — 5,5 млрд. дол.
Найбільше послуг було надано Росії за транзит газу трубопроводами та за
деякі інші потреби — 3,6 млрд дол.[8].

Створення спільних підприємств – одна із форм економічного
співробітництва України із зарубіжними країнами.Ці підприємства діють
самостійно , наділені широкими правами для здійснення експортних та
імпортних операцій. Спільні підприємства погоджують ціни на спільно
вироблену продукцію і укладають відповідні контракти. У 1995р. на
території України діяло понад 2.5 тис спільних підприємств.

Перспективним напрямком розширення зовнішньоекономічних зв’язків є
створення спеціальних зон “ вільного підприємництва” на території
України (в районі Закарпаття, Одеси та деяких інших місцях).Вільні
економічні зони в Україні з часом сприятимуть прискоренню розвитку її
економіки на основі створення умов для залучення іноземного капіталу.

Україна має приділяти велику увагу міжнародному туризму – галузі, яка
найшвидше дає прибуток.Нині ми приймаємо в себе майже 250 тис. Іноземних
туристів, що становить лише 0,05% світової кількості. Проте реально ми
вже можемо обслуговувати до 5млн.туристів, що може дати майже 1
млрд.дол.

В економічних звязках України із зарубіжними країнами використовується
науково-технічне співробітництво.До нього належить торгівля патентами,
ліцензіями, технічним досвідом. Науково-технічне співробітництво спряє
прискоренню темпів економічного розвитку, втіленню найновіших технічних
досягнень , раціональному використанню природних ресурсів, автоматизації
і механізації технологічних процесів, скороченню строків будівництва
сучасних підприємств, підвищення капіталовкладень, розширенню сфери
міжнародних відносин. Здійснюється науково-технічне кооперування між
фірмами у формі консалтингу (течнічного консультування і експертизи
роектів), лізингу (оренди промислового і науково-дослідного
устаткування).

До основних форм зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в
Україні належать експорт та імпорт товарів.За даними Міністерства
статистики України, експорт за останні роки постійно скорочується. Крім
того , дуже неефективною є структура експорту, майже 90% його становлять
сировина (переважають вироби чорної металугії, залізна руда і кокс),
матеріали, товари народного споживання. Останні роки (1995-1997)
характеризуються зростанням експорту товарів і послуг більш ніж на 44%
при зростанні імпорту лише на 23% й трансформування (за рахунок різкого
зростання експорту послуг і налагодження їх більш-менш точного обліку)
мінусового сальдо зовнішньоторгового обороту – 1,2 млрд. доларів у 1995
році на позитивне сальдо 424 мли. доларів у 1997 році.

4.Тенденції розвитку економічних зв’язків з розвинутими країнами.

Питома вага України у світовій економіці досить помітна. За економічним
потенціалом Україна входить до першої шістки країн Європи (окрім неї —
Росія, Німеччина, Франція, Італія, Великобританія). Об’єктивно це мало б
визначити істотну роль нашої країни у міжнародному територіальному
поділі праці. Проте частка України у світовій торгівлі досі не надто
висока. Недостатньо використовуються можливості для міжнародної
кооперації зовнішніх інвестицій тощо. Попри це українська продукція
добре відома у багатьох країнах: для деяких країн та регіонів Україна є
важливим партнером в економічній співпраці.

Загальний об’єм зовнiшньої торгiвлi товарами за 9місяців склав $19 685,1
млн. (прирiст за мiсяць – 10,4%), у тому числi експорт — $8 990,4 млн.
(9,9%), iмпорт — $10 694,7 млн. (10,8%). Hегативне сальдо за вересень
збiльшилося на 15,8% i досягло $1,704 млрд. (за аналогiчний перiод
минулого року — $2,18 млрд.). За пiдсумками 9 мiсяцiв ц.р. об’єм
експортних товарообмiнних операцiй склав $713,59 млн. (7,9% вiд
загального об’єму експорту), iмпортних — $671,165 млн. (6,3% вiд
загального об’єму iмпорту)[9]. Hезважаючи на побоювання з приводу
негативного впливу фiнансової кризи на зовнiшню торгiвлю вiтчизняними
товарами, данi Держкомстату свiдчать про рiст у вереснi ц.р. у
порiвняннi з попереднiм мiсяцем як об’ємів експорту, так i iмпорту. Але
при цьому треба звернути увагу, що зростає i торговий дефiцит. Торговi
партнери Ринок збуту українських підприємств у нинiшньому роцi
розширився: за пiдсумками 9 мiсяцiв 1998 р. число країн торгових
партнерiв України досягло 181 (у сiчнi-травнi — 164, сiчнi-серпнi —
178). При цьому, в експортi спостерігається стiйка тенденцiя
переорієнтації з ринкiв країн СHД на iншi країни. Особливо чiтко це
видно на прикладi Росiйської Федерацiї. Потужний торговельний партнер
України — Росія, звідки ми одержуємо нафту, газ, руди кольорових
металів, деревину, тканини, обладнання, вантажівки, електроніку. Україна
експортує до Росії прокатне, гірничошахтове та енергетичне обладнання,
тепловози, телевізори, залізну та марганцеву руду, кокс, прокат чорних
металів, вугілля, а також цукор, соняшникову олію, м’ясо, плодоовочеві
консерви. Хоча Росiя i залишається основним зовнiшньоторговельним
партнером України, її частка в загальному об’ємі зовнiшньої торгiвлi
стрiмко падає. Так, якщо за пiдсумками минулого року частка РФ в
українському експортi складала 57%, а в iмпортi — 62%, то за 5 мiсяцiв
1998 р. цi показники складали вiдповiдно 24% i 53,1%, а за 9 мiсяцiв —
вiдповiдно 23,9% i 47,7%. Hайвiдчутніше знизився експорт товарiв з
України в Росiю. Зниження об’ємів вивозу українських товарiв у РФ багато
в чому пояснюється важким фiнансовим положенням у Росiї. Крiм того,
пiсля введення ПДВ iз 1 вересня 1996 р. на iмпорт українських товарiв
був втрачений “ряд важливих сегментiв росiйського ринку, що важко
повернути”. Також на двостороннiй торгiвлi негативно вiдбилося падiння
об’ємів виробництва ряду товарiв, що вiдносяться до традицiйного
українського експорту (м’ясо ВРХ, вироби з м’яса), i висока собiвартiсть
вiтчизняної продукцiї. I все ж Росiя поки ще залишаться для України
торговим партнером “номер один”.

Чимала частина зовнішньоторговельного обороту припадає на країни СНД і
Балтії, питома вага ексортно-імпортних операцій з якими включаючи
послуги, склала у 1997р. 53% або 19,86 млрд.дол. Експорт становив 9,2
млрд дол., імпорт становив 10,7 млрд.дол, що відповідно –48,9%і 57,8%
від загальних показників[8]. Сальдо з цими країнами від’ємне.

Наступним за обсягом торгівлі партнером є Білорусь. Вона постачає
верстати, вантажівки, трактори, калійні добрива, продукцію легкої
промисловості. Наш експорт складається переважно з прокату чорних
металів, верстатів та обладнання, цукру, олії.

Значне позитивне сальдо торговельного балансу Україна має з країнами
Середньої Азії (окрім Туркменистану), Казахстаном та країнами
Закавказзя. Наш експорт до цих регіонів: прокат чорних металів,
обладнання, металорізальні верстати, промислові товари широкого вжитку,
цукор, борошно. Імпорт: газ, руди кольорових металів, бавовна, тканини.

Українські товари добре відомі на ринках розвинутих країн і країн, що
розвиваються. Особливе місце у зовнішній торгівлі України займають
країни Європи (таблиця 4.1) . Серед розвинутих країн цього регіону
чільне місце посідає Німеччина і Італія.Товарообіг з Німеччиною в тому
році склав 2,1 млрд.дол., з Ітілією-1млрд.дол. В порівнянні з іншими
країнами Центральної і Східної Європи обєми торгівлі між Україною і ЕС
значно відстають(таблиця4.3). В 1998р.товарообмін Німеччини з Польшею
склав 18 млрд.DM, з Чехією – 14 млрд.DM, з Угорщиною – 10 млрд.DM[8]. Є
тому і обєктивні причини : Чехія, Польща, Угорщина підписали угоду з ЕС
про вільну торгівлю, тому ці країни, маючи одинаковий спектр товарів з
Україною, користуються преференціальним режимом на риках ЕС. Значний
товарообіг Україна має також з Великобританією, Нідерландами, Францією.
Відновлюються торгівельні зносини також із країнами Східної Європи,
насамперед, з Польщею, Угорщиною, Болгарією та Словаччиною. Істотно
виросла торгівля з Китаєм.

Розгляньмо географію зовнішньої торгівлі з країнами Західної та Східної
Європи за основними вантажопотоками. До країн Західної Європи, окрім руд
чорних металів та феросплавів, Україна постачає кокс, скло, штучні
алмази та алмазний інструмент, невелику кількість металообробних
верстатів, металургійне обладнання, а також олію.

Таблиця4.1. Обсяг товарообігу України з деякими країнами в 1996р., млн
дол

Країна Товарообіг Експорт Імпорт Сальдо

Всього 33 080,3 14441,2 18639,1 -4197,9

Росія 14213,8 5527,7 8686,1 -3158,4

Туркмени стан 1876,5 271,6 1604,9 -1333,3

Німеччина 1573,9 418,7 1155,2 -7365

Білорусь 1115,1 732,7 382,4 +350.3

США 962,2 364,1 562,1 -198.0

Польща 868,4 362,5 505,9 -141,4

КНР 858,9 769,2 89,7 +697,5

Італія 686,3 344,7 341,6 +3,1

Угорщина 543,4 373,8 169,6 +20 2

Туреччина 520,3 410,8 109,5 +301,3

Одержує Україна верстати та обладнання, хімічні продукти, засоби
обчислювальної техніки, одяг, взуття, побутову електроніку.

Значно активізували торгівельні зв’язки з нами США, Канада, Японія та
інші неєвропейські економічно розвинуті країни (мал. 4.1). У групі
країн, що розвиваються, найбільше значення для України має Індія.
Українські підприємства брали участь в поставках у цю країну
комплектного обладнання для будівництва металургійних, енергетичних та
машинобудівних об’єктів. Окрім того, здійснювались поставки сучасного
озброєння. Україна одержує з Індії бавовняні тканини, одяг, чай, каву,
фрукти, соки.

останні роки активізувалась торгівля з Туреччиною та Республікою Корея.

Малюнок 4.1. Структура експорту та імпорту України з країнами далекого
зарубіжжя

Основними експортними товарами (таблиця 4.2) є: залізна та марганцева
руди, прокат чорних металів, чавун, кам’яне вугілля, – кокс,
кальцинована сода, азотні добрива, прокатне та ковальсько-пресове
обладнання, обладнання для хімічної . промисловості, тепловози,
екскаватори, літаки, енергетичне обладнання, цемент, віконне скло. У
групі товарів народного споживання — цукор, м’ясо, соняшникова олія,
борошно, а також телевізори, побутові холодильники, мотоцикли.
Підприємства ВПК експортують зброю.[1]

В імпорті переважають нафта, газ, руди кольорових металів, деревина,
бавовна, одяг, взуття, калійні добрива, верстати та обладнання для
легкої й харчової промисловості, свердловинні установки, засоби
обчислювальної техніки, вантажівки, папір, целюлоза, риба, а також
чимало кондитерських та плодоовочевих виробів, алкогольних напоїв.

Сальдо складається з різниці між експортом та імпортом. Багато товарних
позицій одночасно фігурує і в експорті, і в імпорті, тому за окремими
позиціями також обчислюється сальдо. Які ж товари дають Україні
позитивне сальдо, а які — від’ємне? Найбільше позитивне сальдо припадає
на чорну металургію (залізна та марганцева руди, ча-іун, прокат). У
торгівлі з країнами СНД, окрім чорної металургії, позитивне сальдо
утворилось також за рахунок підприємств харчової промисловості та
сільського господарства (цукор, м’ж о, олія, молоко, борошно),
машинобудування. Найбільш негативне сальдо припадає на нафту й газ.
(Треба врахувати, що нафтопереробні потужності України у 10 разів
перевищують власне видобування нафти.) Від’ємне сальдо є також за
деякими видами тканин, обладнанням для легкої промисловості, засобів
обчислювальної техніки, риби. В 1997 р. експорт України становив 14,2
млрд дол., імпорт — 17,1 млрд дол. Отже. від’ємне сальдо зовнішньої
торгівлі становило 2,9 млрд. дол.

Таблиця4.2. Товарна структура зовнішньої торгівлі України в 1996 р. (в
%)

Групи товарів Експорт Імпорт

Мінеральне паливо 5,6 44,8

Руди 3.8 6,9

Метали 32,3 4.3

Машини та устаткування 14,6 17,7

Продукція хімічної промисловості 14,4 9,8

Продукція сільського господарства 10,2 3,0

Продукція легкої промисловості 3.9 . 3,4

Деревина та папір 1.4 2,9

Інші товари 2,8 2.5

Таблия 4.3.Товарообіг України з прикордонними країнами в 1998 році

Товарообіг України з прикордонними країнами в 1998 році (млн.$)

Країна Товарообіг Єкспорт Імпорт Сальдо

Болгарія 163,2 82,9 80,3 2,6

Турція 220,7 198,9 21,8 177,1

Румунія 96,8 72,0 24,8 47,2

Росія 10 856,3 5 027,3 5 829,0 -801,7

Білорусія 662,7 426,7 236,0 190,7

Молдова 169,7 130,4 39,3 91,1

Угорщина 294,2 177,2 117,0 60,2

Словачинна 224,5 149,7 74,8 74,9

Польша 367,9 130,9 237,0 -106,2

Грузія 16,5 11,2 5,3 5,9

Всього 13 072,5 6 407,2 6 665,3 -258,1

5.Сучасні проблеми зовнішньоекономічної діяльності України.

Розвиток економіки держави в цілому, як і окремих її галузей серед
іншого визначається відношенням обємів експорта и імпорта. Більшість
розвинутих капіталістичних країн мають додаткове сальдо торгового
балансу з значним превищенням експорта над імпортом. В Україні, в силу
обєктивних причин перехідного періоду, поки спостеріється зворотня
тенденція.

Зовнішньоекономічним зв’язкам України властиві вагомі негативні риси, що
виявляються у переважанні експорті сировинної групи товарів (майже 70%).
у домінантно-монопольній залежності від практично одного імпортера таких
енергоносіїв, як нафта й газ, у завезенні невиправдано великої кількості
товарів споживчого призначення, незважаючи на скрутний економічний стан
країни. Чималі суми капіталу осідають за рубежем у результаті бартерних
операцій, які ще становлять в експорті та імпорті близько 10%, а у
внутрішньому обороті – сягають 40%.Пасивне сальдо торгівлі товарами в
матеріальній формі (що становить близько 2,9 млрд. доларів, а з країнами
СНД – 4,3 млрд. доларів), перекіс у бік продукції сировинного характеру
та з низьким ступенем переробки а структурі виробництва та експорту (що
сягає близько 70%), зростаюча (під впливом конкурентних умов світового
ринку) деградація переробних галузей та висока імпортозалежність їх від
так званого критичного імпорту не залишають сумнівів у тому, що
загальний вектор дії зовнішньоекономічної складової не відповідає
потребам стабілізації та розвитку економіки нашої держави. Сьогодні
економіка України, в силу її важкого положення досить відкрита для
зовнішньої торгівлі. Доля в ВНП коливається в межах 8-10%, а у
развинутих країн – 70-80%. Така ситуація тяне небезпеку для вітчизняної
економіки, оскільки високий рівень її відкритості є наслідком
безсистемної торгівлі на фоні глубокого кризису. Любе небажане коливання
кон’юнктури світових товарних ринків може привести українських
виробників на рівень банкрутства [9].

Товарна структура основною складовою українського експорту, як i ранiше,
є чорнi метали. Питома вага цiєї продукцiї в загальному об’ємі товарного
експорту склала у поточному роцi 34,9%. Однак структура експорту чорних
металiв з України викликає побоювання. У нiй невиправдано велика частка
так званих напiвфабрикатiв — продукцiї нижнiх передiлiв (заготiвки,
сляби тощо). I хоча на цю продукцiю завжди iснує ширший попит, ніж на
продукцiю верхнiх передiлiв (виробництво напiвфабрикатiв — “брудне”
виробництво, тому країни з високим рiвнем вимог до екологiї не
розвивають його), збiльшення частки першого за рахунок другого веде до
програшу. За даними французької компанії “СОФРЕС Консей” (ця компанiя
разом iз Мiнпромполiтики i Українським iнститутом чорної металургiї в
рамках проекту “ПРУК 9503” розробляла стратегiю реформування вiтчизняної
чорної металургiї), експортер напiвфабрикатiв, що не має довгострокових
контрактiв, у пiдсумку втрачає в грошах. Крiм чорних металiв, за
кордоном постiйним попитом користується продукцiя хiмiчної промисловостi
(насамперед, продукти неорганiчної хiмiї i добрива), машини та
устаткування, мiнеральнi продукти (руди, шлаки i зола). Таким чином, за
винятком продукцiї машинобудування, в українському експортi переважає
сировинна продукцiя. Аналогiчна картина спостерігається і в iмпортi
товарiв в Україну, головним об’єктом якого є мiнеральнi продукти (42%
вiд загального об’єму iмпорту). У свою чергу, серед iмпортованих
мiнеральних продуктiв переважають мiнеральне паливо, нафта i продукти її
перегонки (39,5% вiд загального об’єму iмпорту). Лiдером iмпорту, як i
ранiше, залишається природний газ (22,3% вiд загального об’єму). За
енергоносiями слідує продукцiя машинобудування (15,7% вiд загального
об’єму). Бартер у зовнiшньоторговельному оборотi питома вага бартеру з
року в рiк неухильно скорочується. Якщо в 1994 роцi вiн складав 43%, у
1995 р. — 31%, у 1996 р. — 20%, то торiк — менше 10%. За пiдсумками 9
мiсяцiв ц.р. питома вага бартерних операцiй у загально у обсязi експорту
країни склала 7,9%, у загальному об’ємі iмпорту — 6,3%.[9]

Підсумовуючи, можна виділити основні причини , що певною мірою стримують
зростання українського експорту :

помітне посилення міжнародної конкуренції і зростання державної
підтримки свого експорту у провідних зарубіжних країнах;

значно ускладнений вихід на світові ринкі для українських підприємств
внаслідок протекціоністських заходів з боку ряду країн позахисту власних
ринків;

низька кокурентноспроможність значної частини української промислової
продукції;

недостатній розвиток систем сертифікації та контролю якості експортної
продукції при зростанні на світових ринках вимог не тільки до
науково-технічних параметрів , а і до споживчих та екологічних
характеристик, що примущує вітчизняних експортерів збувати свою
продукцію за зниженими, а то і демпінговими цінами;

відсутність досвіду та спеціальних знань щодо виходу на світові ринки
у більшості підприємств, низький рівень маркетингової діяльності,
нескоординованість дій на державному рівні;

розрив традиційни виробничих та коопераційних зв’язків з підпрємствами
країн СНД та з Східної Європи;

низький рівень співробітництва з країнами, що розвиваються;

критично недостатнє інвестування ексортноорієнтованих проектів за
рахунок внутрішніх ресурсів та обмежені можливості використання з цією
метоюіноземних інвестицій і кредитів внаслідок низького міжнародного
рейтингу надійності України.

Гальмами у зростанні обсягів відтичизняного експорту є також такі
чинники : низька ефективність вробництва, висока енерго та
металомісткість продукції, високий ступінь старіння основних виробничх
фондів, відсталість технологічної бази більшості галузей народного
господарства. До цього слід додати велику залежність від імпорту
енергоносіїв, проміжної продукції , машин та устаткування, невиправданне
ввезення багатьох споживчих товарів, фактичнк відсутність фінансової,
організаційної та інформаційної структури державної підтримки експорту,
слабкий експортний та валютний контроль.

Обсяги експорту, імпорту та сальдо зовнішньоекономічної діяльності по
товарах і послугах у 1994-1998р. наведені в таблиці 2. З приведеного
аналізу випливає такий основний висновок: для стабілізації і подальшого
зміцнення економіки України, досягнення майбутнього значного позитивного
сальдо зовнішньої торгівлі необхідні докорінна перебудова структури
зовнішньої торгівлі , удосконалення всієї системи зовнішньоекономічної
діяльності країни, як одного з вагомих важелів її успішного розвитку.

6.Шляхи поліпшення структури торгових, економічних і науково-технічних
зв’язківУкраїни з розвинутими країнами

Зовнішньоекономічні стосунки спливають з загальної економічної політики
держави. Їхня ефективність залежить від успішного розвитку економіки
України, зміни в структурі промисловості, впровадження нових технологій,
обладнання, тобто того, що підвищує конкурентоспроможність товарів на
світовому ринку.

Першочергові цілі цієї політики України на сучасному етапі, полягають у
виконанні таких завдань:

– забезпечення доступу вітчизняним підриємствам на світові ринки машин і
устаткування, технологій та інформацій, капіталів, мінералосировинних
ресурсів, транспортних комунікацій. Особливе значення тут має надання
політичної, фінансової, інформаційної підтримки у просуванні продукції
вітчизняних підприємств на ринки, що контролюються транснаціональними
корпораціями чи захищені протекціоністськими бар’єрами зарубіжних держав
та їх економічних союзів;

– досягнення сприятливого торгово-політичного режиму у відносинах з
пріоритетними зарубіжними країнами та їх торгово-економічними
угрупованнями, організаціями і союзами, зняття наявних і потенційних
дискримінаційних обмежень. Особливу роль тут відіграє усунення різних
торгоао-економічних бар’єрів у відносинах з країнами СНД:

– довгострокове врегулювання валютно-фінансових проблем у
взаємовідносинах з країнами-кредиторами, міжнародними організаціями та
боржниками,

– формування ефективної системи захисту зовнішньоекономічних інтересів
України.

Реальна дійсність свідчить, що на світовому ринку конкурують передусім
суб’єкти господарювання (фірми, корпорації тощо), на базі діяльності
яких формується економічна стратегія спочатку для галузі, а відтак і для
країни у цілому. Однак слід зазначити, що цьому процесові властивий
двосторонній характер, оскільки стратегія країни у свою чергу дедалі
активніше й відчутніше впливає на прийняття рішень на галузевому та
фірмовому рівнях.

Найбільш дієвою і ефективною стратегією інтеграції України у світову
економіку є поєднання стуктурної перебудови економіки з її орієнтацією
на активне зростання експорту і диференціацію його потенціалу.Цього
можна досягти шляхом загального поліпшення інвестиційного клімату й
залучення інвестицій у відповідні галузі, створення механізму
стимулювання експорту та формування життєздатних конкурентоспроможних
експортних виробництв. Ця стратегія включає такі важливі завдання[8]:

1. Поновлення і розвиток експортного потенціалу та істотне поліпшення
структури експорту. Україна володіє чималим ресурсо-виробничим
потенціалом для експортних поставок металургійноі. агропромислової,
хімічної, авіакосмічної, суднобудівної, військовотехнічноі продуктції,
мінералів та мінеральних добрив. Значні можливості і щодо зростання
експортних транспортних послуг (у тому числі і у трубопровідних та
електропостачальних) послуг науково-техніко-технологічного характеру, у
сфері виконання будівельно-монтажних, геологорозвідувальних робіт тощо

Освоєння експортного потенціалу в зазначених сферах і напрямах за
рахунок пошуку і виходу на нові світові ринки збуту (після розпаду
колишнього СРСРтаРЕВ особливо відбувся різкий спад експорту вітчизняної
продукції у країни даного регіону) дасгь змогу повніше використати
можливості українського промислового потенціалу, довантаженого внаслідок
непомірного скорочення внутрішнього попиту. У свою чергу це вимагає у
найближчі 1-2 роки переорієнтувати нагромаджений науково-промисловий
потенціал на виробництво експортної продукції, освоїти порівняльні
переваги, що полягають не тільки у достатніх природних ресурсах, а й у
наявних в Україні науково-технічних знаннях, високій кваліфікаці й
порівняно дешевій робочій силі, пріоритетних напрацюваннях за окремими
ключовими позиціями науково-технічного прогресу .

2.Раціоналізація імпорту. Імпортна політика слугує не тільки інтересам
задоволення поточних потреб населення та підтримання в діючому стані
існуючого виробництва, але й цілям модернізації економіки, підвищення ії
ефективності та ії конкурентоспроможності. Вона спрямовується на:

– створення умов що уможливлюють зменшення імпортних поставок товарів,
які в достатній кількості можна виробляти в Україні;

– оптимізацію промислово-виробничого імпорту;

– зменшення дефіциту торгового балансу;

– зменшення невиробничого (споживчого) імпорту (він становить близько 8%
від усього імпорту України) завдяки розвитку виробництва
конкурентоспроможних аналогічних товарів в Україні.

3. Підвищення. конкурентноспроможності продукції вітчизняних підпрйємств
на світовому ринку. Необхідною умовою розширення експортного потенціалу
народногосподарського комплексу і його інтеграції в систему світових
зв’язків є приведення якості і витрат виробництва продукції вітчизняної
обробної промисловості відповідно до вимог і умов конкуренції на
світовому ринку. Це обумовлює необхідність поступового зближення
внутрішніх і світових стандартів виробництва та якості продукції,
забезпечення умов пріоритетного розвитку та розширення галузей народного
господарства, які володіють випереджаючим (порівняно з зарубіжним)
технікотехнологічним рівнем і високим потенціалом зростання на світовому
ринку.

4. Залучення іноземних інвестицій і для технологічної модернізації та
створення, потенціалу розширеного відтворення. За нинішніх умов
іноземні кредити є чи не єдиним реальним джерелом довгострокових
крупномасштабних інвестувань, хоча значна їх частина, як засвідчує
аналіз , використовується вкрай неефективно (у формі,прихованих субсидій
споживача) імпортних товарів і торгово-посередницьким організаціям), що
не сприяє збільшенню потенціалу розширеного) відтворення. Виходячи із
загальнодержавних інтересів .необхідно, щоб доходи від розподілу
поставлених за рахунок іноземних кредитів товарів використовувались
передусім на подолання структурної кризи, на інвестиції у реконструкцію
народного господарства і забезпечення працевлаштування населення.

5. Забезпечення економічної безпеки України. Особливе значення на
нинішньому етапі реформування умов зовнішньоекономічної діяльності має
забезпечення національної безпеки.В цьому відношенні існує три основні
сфери регулювання, надзвичайно важливі для забезпечення національної
безпеки, валютний контроль, експортно-імпортний контроль і регулювання
вивозу стратегічних видів сировини та завезення продукції критичного
імпорту (що передусім обумовлює невідкладну необхідність диверсифікації
джерел надходження і енергоносіїв). Тому одне з чільних місць ї у
зовнішньоекономічній стратегії України має займати визначення напрямів
формування науково-технічного і прогресу, структурної перебудови (на
макро- і мікро рівнях), пошук перспективних експортних галузей і
найбільш раціональних підходів до проблем, пов’язаних із занепадом
традиційних галузей.

Українська економіка має навчитись швидко реагувати на непередбачені
зміни у світовому господарстві, абсорбувати різного роду “шоки”
(ресурсні, валютні тощо), виявляти і використовувати можливості
(спричинені кон’юнктурними змінами на зовнішніх ринках) по створенню
нових плацдармів для товарної експансії. В цьому відношенні особливо
повчальним може стати світовий досвід.

У багатьох країнах державна політика тепер спрямовується на формування
експорту капіталів із галузей, що занепадають (як засіб згортання цих
галузей у даній країні і переміщення у економічно відсталіші регіони).
Водночас стимулюється імпорт капіталу у ті високонаукові та
високотехнологічні галузі економіки, які поки що недостатньо розвинені,
але мають значніій експортний потенціал.

Важливою ланкою стратегії України е формування і розвиток перспективних
нових експортних галузей, що грунтуються на науково-технічній монополії,
яка (на відміну від монополії, шо базується на концентрації і
централізації виробництва) за сучасних умов має короткостроковий,
нестійкий характер. Реалізація такого напряму вимагає не тільки
оперативного поєднання фундаментальних і прикладних наукових досягнень з
високим технологічним потенціалом, а й здатності до крупномасштабного і
швидкого господарського маневру, надзвичайної прагматичності,
агресивності у формуванні, захопленні і насиченні як національного, так
і світового ринку.

Оскількі нині центр ваги економічних реформ перенесено в регіони і сам
розвиток зовнішньоекономічних зв’язків України майже в усьому залежить
від ділової активності на місцях то одним з головних стратегічних
напрямів роботи на цьому рівні є правове забезпечення й координація
зовнішньоекономічної діяльності регіонів, формування регіональних
програм її розвитку, створення підприємств з участю українського
капіталу за рубежем. Першочергове стратегічне завдання розвитку цих
зв’язків на рівні області має бути спрямоване на формування умов, що
сприяють розвитку експорту продукції, передусім високого ступеня обробки
(машинобудування тощо) і надходженню іноземних інвестицій в економіку
регіону.

На рівні підприємства, як головного суб’єкта зовнішньоекономічної
діяльності України стратегічно визначальним напрямом є максимально
можливе на рівні регіонів залучення їх до зовнішньоекономічних зв’язків.
А це обумовлює необхідність підтримки та стимулювання з боку держави
технічного переозброєння, а в багатьох випадках і перепрофілювання
підприємств, допомоги в пошуку нових перспективних ринків за рубежем,
зняття дискримінаційних обмежень щодо експорту вітчизняної продукції на
світових ринках.

Дуже важливу роль у розгортанні зовнішньоекономічної діяльності на
регіональному рівні відіграє розробка облдержадміністраціями разом з
управліннями митної служби планів, спільних заходів по відкриттю нових
митних пунктів (переходів), створення спеціальних фондів розвитку
інфраструктури, відкоригуяання режимів оформлення декларацій для низки
крупних підприємств тощо. Водночас у зовнішніх зв’язках вітчизняних
партнерів особливе значення також має вирішення питань щодо страхування
експортно-імпортних операцій, надання гарантій зарубіжним інвесторам
кредитів для вітчизняних експортерів розвитку інфраструктури,
інформаційного забезпечення зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Резюмуючи, слід підкреслити, що для досягнення успіху у діяльності з
зарубіжними партнерами засадничо стратегічне значення має вирішення
таких проблем:

– формування прогресивної структури експорту, створення системи його
державної підтримки, включаючи фінансування, кредитування і страхування;

– просування вітчизняних товарів та послуг на зарубіжні ринки при
інформаційній і фінансовій підтримці держави;

– вдосконалення імпортного тарифу;

– постійний контроль за обгрунтованістю цін та напрямами використання
валютних коштів;

– досягнення сприятливого торгового режиму у відносинах із зарубіжними
країнами та їх торгово-економічними організаціями й союзами, зняття
дискримінаційних обмежень на поставки товарів з України;

– врегулювання валютно-фінансових проблем з кредиторами та боржниками
України;

– координація і регулювання діяльності учасників ЗЕЗ України, контроль
за дотриманням з їх боку інтересів держави;

створення умов для залучення іноземних інвестицій і успішної роботи
зарубіжних інвесторів.

Cписок використаної літератури.

“Розміщення продуктивних сил” за редакцією В.В. Ковалевського та інших.
Київ “Знання” 1998р.

“Розміщення продуктивних сил України” за редакцією Є.П. Качан. Київ
“Вища школа” 1997р.

“Формування економічних відносин в умовах ринку” збірник наукових праць
під редакцією професора І.Д.Фаріона. Тернопіль 1998.

“Правові аспекти здійснення зовнішньоекономічної діяльності в Україні”.
Журнал “Право України” 1998р.

Основи світогосподарських зв’язків: [Учб. посіб. для екон. вузів и
фак./ В. Н. Гринева, В. В. Мамонова, В. В. Парамонов ]: Під ред. В. Н.
Гриневой, В. В. Парамонова. Х.: Основа, 1993.

Журнал “Провізор” серпень N20, 1998р.

HYPERLINK http://WWW.RADA.KIEV.UA WWW.RADA.KIEV.UA :офіційний сервер
Верховної Ради України.

“Проблеми структурної перебудови економіки України” національна академія
наук України, Рада по вивченню продуктивних сил України.Київ 1999р.

“ТОРГУЄМО, ЯК I РАHIШЕ, ПЕРЕВАЖHО СИРОВИHОЮ” ВЛАДИСЛАВ МІХАЛЬОВ. Журнал
“УКРАїHА-BUSINESS” N48/98. Інтернет.

PAGE 1

PAGE 2

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019