Реферат на тему:
Демографічна думка в Україні – історія і сучасність
ПЛАН
Основи демографічного стану в Україні.
Початок ХХ сторіччя – новий етап у розвитку дореволюційної демографічної
думки в Україні.
Розвиток демографічної думки в Україні за радянської доби.
Природною основою демографічного стану в Україні є народонаселення. Роль
його як основи суспільного виробництва полягає в тому, що воно виступає
споживачем матеріальних благ і тим самим зумовлює розвиток насамперед
галузей, які орієнтуються у своєму розміщенні на споживача. Однак
найважливішою характерною рисою народонаселення є те, що воно є
природною основою формування трудових ресурсів, найголовнішого елемента
продуктивних сил, які відіграють вирішальну роль як фактор розміщення
трудомістких галузей господарства.
Чисельність населення, його динаміка і віково-статева структура є
найважливішими показниками демографічної характеристики народонаселення.
Найважливішим фактором динаміки загальної чисельності населення України
є його природний рух.
Зниження природного приросту спричиняє деформацію вікової структури
населення, зумовлює зниження природного приросту трудових ресурсів.
“Старіння” населення призводить до збільшення економічного навантаження
на працездатних, труднощів у формуванні трудових ресурсів, забезпеченні
народного господарства робочою силою.
Підвищення рівня життя населення в територіальному розрізі залежить від
раціонального використання трудових ресурсів, що відображено і в
затратах живої праці на виробництво відповідної продукції.
Для характеристики розміщення населення використовують поняття
“розселення”. Розселення є міським і сільським. Основними чинниками
розселення, в тому числі його інтенсивності і напрямів, є
соціально-економічні (розвиток та розміщення продуктивних сил тощо),
природні та демографічні.
Природні фактори позначаються на процесі розселення внаслідок
територіальних відмінностей природного середовища (поверхні, клімату,
гідрографічної мережі, корисних копалин, якості земельних ресурсів та
ін.).
Територіальні особливості розселення, крім того, залежать від
інтенсивності та напрямів постійних та маятникових переміщень населення.
Щодо темпів зростання населення України, то вони надто повільні через
зниження природного приросту, його механічну рухливість та інтенсивний
відплив осіб молодого віку, що зумовлює деформацію вікової структури
працездатних. У перспективі очікується зменшення приросту трудових
ресурсів, що позначиться на розширеному відтворенні і зумовить потребу
максимальної орієнтації на впровадження трудозберігаючих технологій.
Початок XX сторіччя являє собою новий етап у розвитку дореволюційної
демографічної думки в Україні. Глибокий вплив на розвиток комплексного
підходу до вивчення народонаселення у програмах земських міських і
сільських переписів справили праці доцента Київського університету
М.І.Зібера. Під його керівництвом була складена програма перепису
населення Києва 1874 року, а також програма діяльності Російського
географічного товариства.
У розширення й поглиблення уявлень про розвиток народонаселення вагомий
внесок зробили й представники української революційно-демократичної
думки. Так, І.Я.Франко та П.А.Грабовський присвятили низку
публіцистичних статей трудовій міграції селян з українського села
внаслідок аграрного перенаселення.
Праці С.О.Подолинського з проблем здоров’я населення в Україні сприяли
розвитку досліджень демографічного характеру на початку XX сторіччя.
Водночас провідну роль у вивченні якості населення та його природного
руху починають відігравати праці українських соціал-гігієністів —
І.І.Пантюхова, Т.І.Маковецького, І.П.Скворцова, М.М.Кузнецова,
Є.В.Святковського, О.Ю.Корчак-Чепурківського, Л.О.Смідовича та інших.
Розвиток земської статистики, в тому числі й санітарної, створення в
губерніях лікарських товариств, відкриття кафедр гігієни в Київському,
Харківському та Новоросійському університетах створюють необхідні
науково-організаційні передумови для розгортання медико-демографічних
досліджень. Істотне значення для вивчення демографічної ситуації,
посталої в Україні у другій половині XIX сторіччя, мали методичні
розробки й конкретні дослідження знаних соціал-гігієністів А.І.Якобія,
М.С.Уварова, М.І.Тезякова, П.М.Діатропова, котрі працювали на той час в
Україні. Переважання медико-демографічних аспектів досліджень стали у
другій половині XIX сторіччя об’єктивною необхідністю: за умов швидкого
розвитку продуктивних сил у пореформений період висока смертність
населення стала серйозним гальмом соціально-економічного прогресу,
завдаючи відчутної шкоди господарству. Тому головною проблемою
демографічних досліджень на той час стало вивчення смертності, особливо
дитячої, а також смертності міського й сільського населення в її
віковому розрізі.
Праці провідних соціал-гігієністів того часу не тільки істотно збагатили
прикладну демографію, вдосконалюючи її методику, але й зробили вагомий
внесок у розвиток демографічних ідей і відкриття нових напрямків у
вивченні народонаселення. Так, професор А.І.Якобій своїм циклом праць
про демографічну кризу низки невеликих за чисельністю народів
(дослідження з проблеми “вимирання іншорідних племен”) багато зробив для
того наукового напрямку, що сьогодні відомий під назвою етнічна
демографія.
Вчений-енциклопедист, професор Харківського, а згодом Київського
університетів І.П.Скворцов сприяв своїми працями утвердженню демографії
як самостійної суспільної науки. Полемізуючи з відомим німецьким
статистиком Г.Майром, він підкреслював, що демографію не можна
ототожнювати із статистикою населення: “Статистика як наука має бути
радше за все віднесена до царини суто формальних наук, як математика,
логіка, тобто наук, які визначають шляхи й способи здобуття людиною
знань про себе й про природу”.
Проте спеціальні праці з теоретичних проблем демографії не були
численними. Поважне місце серед них посідає праця Т.Р.Рильського,
громадського діяча, близького до ліберального напрямку, етнографа та
економіста. Ця праця, написана в першій половині 1870-х років,
присвячена вивченню форм руху населення в їх залежності від соціальних і
географічних умов життя. До географічних, або природних, автор відносив
серед інших і антропологічну специфіку народів, а до соціальних умов —
вплив різних рівнів добробуту на фізіологічну здатність до відтворення
потомства, життєстійкість і психологічні установки людей. На відміну від
своїх сучасників Т.Р.Рильський не розглядав епідемії як стихійне явище
природи, а відносив їх до групи “динамічних соціальних причин”, які
впливають на рух населення. Він ставив завдання вивчити вплив роду
занять на рух населення, а також вплив способу життя загалом на
відтворення населення.
Великий вплив на розгортання праць з вивчення природного руху населення
в Україні справила праця вихованця Московського університету, математика
К.О.Андрєєва, яку він подав 1873 року на публічний диспут для заняття
посади приват-доцента Харківського університету, де він працював
упродовж 25 років, до 1898 року. Його монографія містила більш
реалістичну оцінку смертності в Росії, ніж таблиці В.Я.Буняківського,
сприяючи тим самим правильній орієнтації демографічних досліджень
загалом у країні.
На початку XX сторіччя був зроблений певний крок уперед у вивченні
соціальної структури населення й міграцій, що значно розширило коло
демографічної проблематики. Вагомий внесок у розвиток цього напрямку
зробили праці А.С.Бориневича, О.О.Русова та К.Г.Воблого. О.О.Русов,
зокрема, вивчав розподіл українців за родом занять за матеріалами
перепису, а перу К.Г.Воблого належить спроба статистично-економічного
дослідження заатлантичної еміграції, її причин і наслідків.
Загалом система демографічних знань на початку XX сторіччя ще переживала
процес становлення, найрозвиненішою її частиною була демографія у
вузькому розумінні, спрямована переважно на вивчення природного руху
населення. Меншою мірою були вивчені питання міграції й соціальної
мобільності, їх роль як опосередковуючої ланки в процесах шлюбності,
народжуваності й смертності. Нерівномірність розвитку складових
демографічного знання та їх помітна відособленість були характерні для
стану демографічної науки XIX — початку XX сторіччя в Україні.
Недостатня зрілість системи демографічного знання, мабуть, була причиною
парадоксальної ситуації, коли вчені, котрі чимало зробили для розвитку
демографії в Україні, розглядали її як одну з галузевих статистик
(наприклад, О.О.Русов, К.Г.Воблий та деякі інші), або зводили статистику
як самостійну науку, що має свій власний предмет досліджень, до
“статистики населення й моральної”, як зробив це М.В.Птуха.
Загалом демографія в Україні у дорадянський період пройшла довгий
історичний шлях. За цей час було нагромаджено чимало оригінальних ідей і
систематизовано обсяговий емпіричний матеріал. В її розвитку величезну
роль відіграла підтримка з боку передової наукової громадськості Росії,
яка виражалася в обміні ідеями, в їх пропаганді в пресі, в особистих
контактах учених.
Розвиток демографії в Україні у 20—30-ті роки позначений неабиякими
досягненнями. Наукові дослідження були зосереджені переважно в трьох
центрах: Інституті демографії АН УРСР, відділі демографії ЦСУ УРСР,
згодом Управлінні народногосподарського обліку Держплану УРСР, а також
системі науково-дослідних установ і підрозділів соціально-гігієнічного
профілю Наркомату охорони здоров’я УРСР. Демографічні дослідження, що
проводилися в той період в Україні, набули всесоюзного значення й посіли
помітне місце серед міжнародних досягнень демографічної науки.
Директором Інституту демографії, заснованого 1919 року, став М.В.Птуха.
Ще 1920 року він висунув тезу про необхідність широкого комплексного
підходу до вивчення народонаселення. Проте зреалізувати таку програму
Інституту не вдалося через брак дослідницьких кадрів і відсутність
необхідного фінансування. При визначенні реального кола дослідницьких
завдань учені Інституту виходили передусім з міркувань їх першорядності,
а також з конкретних матеріальних умов наукової роботи. Важливою
обставиною, яка забезпечувала успіх демографічних досліджень, було тісне
співробітництво Інституту демографії та ЦСУ УРСР.
Центральною проблемою української демографії в 20—30-ті роки було
теоретичне й конкретно-соціологічне вивчення смертності. Ця проблема
фігурувала як головна у демографічній науці ще у дореволюційний час:
Росія за рівнем смертності посідала одне з перших місць в Європі,
особливо великою була дитяча смертність. Робота щодо вивчення смертності
була продовжена Інститутом демографії АН УРСР у 20-ті роки. В монографії
М.В.Птухи були підбиті підсумки цього дослідження. Для побудови повних і
сумарних таблиць смертності вчений розробив спеціальну методику, яка
враховувала якість статистичного матеріалу в країні наприкінці XIX
сторіччя. Праці М.В.Птухи та його учнів дозволили вперше виявити
особливості сільської й міської смертності в Росії, встановити
особливості смертності для одинадцяти народів європейської частини Росії
наприкінці XIX сторіччя. Наукове вивчення етнічного аспекту смертності
населення було важливим кроком у формуванні етнічної демографії в СРСР.
Значний внесок у вивчення смертності населення УРСР зробив і
А.П.Хоменко. В його працях простежуємо еволюцію смертності в СРСР, вплив
на режим відтворення населення, дізнаємось про тенденції смертності в
країнах капіталістичного табору за умов світової економічної кризи
кінця. 20-х — початку 30-х років. На особливу увагу заслуговують праці
українського демографа Ю.О.Корчак-Чепурківського. Побудовані ним таблиці
смертності населення УРСР за 1925-1926 роки були першими повними
таблицями смертності, які охопили як міське, так і сільське населення.
Вперше у вітчизняній демографії Ю.О.Корчак-Чепурківський визначив на
прикладі населення України вплив смертності від туберкульозу на загальну
тривалість життя. Його монографія була присвячена дослідженню смертності
жінок в Україні у зв’язку з реалізацією ними генеративної функції .
Завдяки добротному методичному апарату ця праця не втратила своєї
актуальності й сьогодні.
У 20—30-ті роки формується комплексний підхід до вивчення демографічних
процесів і структур, які розглядаються уже не ізольовано одні від одних,
а у тісному причинно-наслідковому зв’язку. Крім макропроцесів —
народжуваності, смертності, шлюбності — вивчають мікропроцеси в їх
зв’язку з мікроструктурами, наприклад сімейною структурою населення. У
методологічній площині таке вивчення полегшувалося введенням поняття
“демографічна біографія пересічної людини”, розробленого М.В.Птухою ще
1916 року. Свою концепцію він сформулював так: “Тільки при поєднанні
демографічних біографій окремих індивідуумів у демографічну біографію
пересічної для досліджуваної сукупності людини можливе повне й вичерпне
вивчення всіх статистичних констатованих конкретних масових явищ
демографічного життя в усій їх різноманітності. За будь-якого іншого
зображення ця теоретична палітра можливого дослідження більшою чи меншою
мірою зникає”.
М.В.Птуха розробив загальну схему вивчення демографічних явищ, засадовою
стосовно якої була “демографічна біографія пересічної людини”. Створенню
апарату вимірювання цієї загальної схеми демографічних явищ була,
зокрема, присвячена теоретична праця М.В.Птухи про методи встановлення
індексів шлюбності. У розрахунках доповнень до цього теоретичного
дослідження брав участь відомий український демограф П.І.Пустоход.
Розроблений М.В.Птухою метод дозволив точніше виміряти індекси шлюбної
гомогамії та гетерогамії як індекси “тяжіння” та “відштовхування”,
“симпатії” та “антипатії”. М.В.Птуха запропонував свій індекс шлюбності
для вимірювання етнічного аспекту гомогамії та гетерогамії.
Розвиваючи ідею М.В.Птухи про необхідність використання демометричних
засобів при вивченні демографічних процесів, Ю.О.Корчак-Чепурківський
побудував першу в СРСР таблицю шлюбності, яка тривалий час залишалася
єдиною в країні. На початку 30-х років з’являється монографія
А.П.Хоменка, присвячена проблемам радянської сім’ї в перехідний період.
Це перше у вітчизняній демографічній літературі комплексне дослідження
шлюбно-сімейного колективу як первинного осередка відтворення населення.
А.П.Хоменко вивчав сімейну структуру населення з розподілом сімей по
соціальних групах, з їх розділенням на міські та сільські. Під
соціальними групами А.П.Хоменко мав на увазі “емпірично виокремлені
сукупності, які мають певні професійно-виробничі ознаки”.
20-ті — початок 30-х років були часом пошуку таких нових концепцій, які
узагальнили б уже нагромаджені демографічні знання, дозволили б створити
сучасну теорію відтворення населення, вдосконалити вже існуючу систему
демометричних показників. Значний внесок у розвиток теоретичних уявлень
про відтворення населення зробив Ю.О.Корчак-Чепурківський, котрий
вирізнявся глибоким розумінням характеру зв’язку демографічних і
соціально-економічних процесів.
Ю.О.Корчак-Чепурківський вважав, що “характер суспільного виробництва,
змінюваний у процесі історичного розвитку, — це та матеріальна база, яка
визначає особливості відтворення населення”. Він наголошував, що
відтворення населення — це не тільки вкрай необхідний і неминучий у
будь-якому суспільстві біологічний процес заміни одних недовговічних
людських істот іншими, в дійсності сам по собі біологічний процес
відтворення населення набуває вигляду відтворення робочої сили.
Відтворення населення, в тому числі робочої сили,
Ю.О.Корчак-Чепурківський розглядав як момент відтворення виробничих
відносин. Ця точка зору набагато випереджала політекономічну теорію того
часу, яка тлумачила проблему відтворення населення виключно як проблему
розвитку продуктивних сил.
Проблему відтворення класів і соціальних груп у суспільстві
Ю.О.Корчак-Чепурківський порушив саме як проблему відтворення виробничих
відносин. Йому ж належить єдина у вітчизняній демографічній літературі
спроба аналізу відтворення різних соціальних груп радянського
суспільства, здійснена для Української РСР за матеріалами перепису
населення 1926 року. Вдосконалюючи методичний інструментарій
демографічного аналізу, Ю.О.Корчак-Чепурківський розробив показник
сумарної характеристики вікового складу населення, який він запропонував
назвати індексом нахилу вікової піраміди. Використання цього індексу
дозволяє розкрити структурні зв’язки у віковому складі населення,
наприклад, вплив на нього міграцій.
У теоретичних та прикладних демографічних працях 20—30-х років в УРСР
значну роль відіграли твори соціал-гігієністів, котрі досліджували
проблему якості населення в біосоціальному аспекті. Вагоме місце серед
них належить працям С.А.Томіліна, засадовим стосовно яких був системний
підхід до вивчення народонаселення. Він розглядав народонаселення як
багату на соціальні й біологічні ознаки сукупність. Він же запропонував
концепцію про циклічність глобального демографічного розвитку.
Еволюцію суспільства, на думку С.А.Томіліна, не можна уявити у спрощеній
схемі послідовної зміни господарчих епох. “Крім цього поступового руху,
— писав учений, — і переходу однієї доби в іншу, є ще інша, супутня
форма розвитку, яку можна сформулювати як фазис побічного розвитку .
Одні народи, що нещодавно зробили крок від однієї доби до іншої, ще не
звільнилися цілком від звичаїв і переживань попередньої доби, інші мають
за собою вже сотні років побічного розвитку й перебувають в умовах
тривалого й міцного пристосування до умов життя цього середовища. Тому
кожну господарчу добу треба поділяти на два періоди — період
експансивного розмноження людства, коли всталені за конкретної форми
господарства матеріальні засоби розширювали можливості розмноження, й
період превентивний, коли при рівні конкретного господарчого ладу
продуктів харчування вже не вистачає для нових співчленів і коли
розмноження обмежується… Обидва ці співвідношення — експансивності та
превентивності — варто розуміти не в буквальному значенні, а у значенні
головних тенденцій”. Погляди С.А.Томіліна на циклічність демографічного
розвитку можна вважати своєрідною паралеллю до теорії демографічної
революції, що була обгрунтована французьким демографом А.Ландрі 1934
року.
Важливими напрямками наукової діяльності С.А.Томіліна були пропаганда й
розвиток ідей нової галузі економічного знання — “економіки людини”,
головні принципи якої були сформульовані німецьким соціологом
Р.Голдшайдом у 1908—1911 роках. С.А.Томілін зосередив увагу не на
розширенні поняття “економіка людини”, а на його поглибленні з точки
зору пізнання біосоціальної якості людини, управління демографічними
процесами, вироблення наукових засад демографічної політики. Завдання
прикладної “економіки населення” С.А.Томілін вбачав у вивченні впливу
вікової структури населення на продуктивність праці у суспільному
виробництві, у визначенні середньої “прибутковості” людського життя й
шляхів її підвищення, амортизації робочого життя на окремих
виробництвах, впливу раціоналізації праці на соціально-гігієнічний побут
робітника, співвідношення продуктивної та генеративної функцій жінки, у
вивченні впливу кваліфікації працівників на їх “рентабельність” з точки
зору “економіки населення”, у дослідженні типової долі робочого життя
(тут позначився вплив концепції “демографічної біографії пересічної
людини” М.В.Птухи).
Важливим завданням демографічних досліджень у 20-ті — на початку 30-х
років було складання прогнозів демографічного розвитку країни загалом і
союзних республік зокрема. Проблемами прогнозування чисельності
населення УРСР у цей період займалися Ю.О.Корчак-Чепурківський,
М.В.Птуха, А.П.Хоменко. Попри деяку недосконалість прогнозних гіпотез
розвитку населення, спроба складання перших прогнозних розрахунків
чисельності населення УРСР була важливою віхою у становленні
вітчизняного демографічного прогнозування.
Увага українських демографів у 20-30-ті роки була зосереджена на
широкому колі проблем, що далеко виходили за рамки вузькодемографічної
проблематики. Досліджували питання професійного складу населення, його
грамотності, міграцій, комплексно вивчали населення великих міст —
Києва, Харкова, Одеси, міське населення України загалом, його
національний склад. Ці проблеми висвітлені у працях А.П.Хоменка,
Ю.М.Масютіна, М.М.Трацевського, А.М.Гіршфельда, І.В.Лебединського,
А.С.Бориневича, І.Вікула та інших.
Значний крок був зроблений у розвитку історичної демографії України.
Історико-демографічні дослідження проводили переважно вчені
Всеукраїнської Академії наук. У 20-30-ті роки С.В.Шамрай, О.І.Баранович,
Б.П.Вологдін та інші вели розробки щодо визначення чисельності,
соціально-станового складу населення окремих регіонів, міграцій
населення. Так, О.І.Баранович дослідив населення Волинського воєводства
за подимовими реєстрами XVII сторіччя; В.Ф.Клименко вивчав методику
проведення переписів населення Лівобережної України у першій половині
XVIII сторіччя; В.О.Романовський опублікував переписові книги подвірного
перепису селян і міщан Лівобережної України 1666 року й намагався
визначити чисельність населення Лівобережної України у середині 30-х
років XVIII сторіччя. Вивченням міграцій населення, Що призвели до
створення нового регіону — Слобідської України, займався В.Д.Юркевич.
Справді узагальнюючий характер мала монографія М.В.Птухи про
демографічний розвиток населення Київської губернії від кінця XVIII до
початку XX сторіччя. Співробітники Інституту демографії П.І.Пустоход і
В.К.Воблий підготували як завдання до перепису 1937 року роботу з
історії та сучасної організації переписів населення у СРСР та
капіталістичних країнах.
Інститут демографії АН УРСР, інші центри, що вивчали народонаселення
України, здійснювали велику роботу щодо створення бібліографії з проблем
демографічного розвитку. Фундаментальні бібліографічні розробки були
виконані науковим співробітником Інституту демографії В.Ф.Резніковим, у
бібліографічних опрацюваннях брав безпосередню участь М.В.Птуха. На
п’ятнадцяту річницю Радянської влади А.П.Хоменко підготував нарис про
розвиток демографії в Україні за 1917—1932 роки. Ця праця залишилася в
рукопису й досі не розшукана.
У 20—30-ті роки у розвитку історичної демографії в Україні був зроблений
значний крок до посилення розробки відтворювальної проблематики. Поряд з
традиційними історико-географічними розробками з’явилися праці з
природного руху населення, складу сім’ї та хатнього господарства. Був
уведений у науковий обіг шерег нових джерел, здійснені спроби визначення
чисельності населення деяких регіонів України. Інститут демографії АН
УРСР виконував у 30-ті роки функції головного консультанта Бюро
переписів населення СРСР. Це відбулося після закриття 1934 року
Демографічного інституту АН СРСР у Ленінграді й смерті того самого року
його керівника В.В.Паєвського. Інститут демографії АН УРСР у 1934—1937
роках був головним виконавцем методичних розробок в царині демографії
для Центрального управління народного господарства України Держплану
СРСР.
За завданням Бюро переписів населення Інститут демографії АН УРСР
здійснив розробку схем і методів побудови нових таблиць смертності й
народжуваності у СРСР у територіальному, національному та
соціально-виробничо-професійному розрізах. Перша частина цієї програми —
схема вивчення смертності населення — була завершена й затверджена
Центральним управлінням народного господарства України Держплану СРСР
1935 року. Методологія цих досліджень відповідала найновітнішим на той
час досягненням у теорії й практиці світової демографії. Багато які
питання були порушені й розв’язані тут уперше. Глибока розробка
методології побудови таблиць народжуваності та плідності привела
Ю.О.Корчак-Чепурківського в роки підготовки перепису до створення
спеціальної монографії, яка повністю досі не опублікована.
Проблематика демографічних досліджень в Україні у 20—30-ті роки свідчить
про те, що вже у той період українські вчені тлумачили демографію у
широкому розумінні: народонаселення розуміли як сукупність людей, багату
на ознаки соціально-економічного та біосоціального характеру. Українські
демографи відігравали тоді провідну роль у розвитку науки про
народонаселення у СРСР. їхні праці дістали широку відомість і визнання
наукової громадськості за кордоном. Дослідження першої генерації
українських радянських демографів сприяли створенню міцної наукової бази
для наступного розвитку вітчизняної демографії.
Був створений неабиякий теоретичний потенціал, особливе значення мали
ідея комплексного вивчення демографічних проблем, висунена українськими
демографами у 20-30-ті роки, а також концепції, пов’язані з якісним
аспектом відтворення населення, які згодом стали головним напрямком у
радянській демографії.
У другій половині 30-х років демографічні дослідження в Україні були
згорнуті, Інститут демографії АН УРСР 1938 року закритий, шерег
провідних демографів України репресований. На кінець 30-х років
дослідження з проблем народонаселення в Україні були майже повністю
припинені й широко відновилися лише в 1960-ті роки, чому сприяло
перевидання найважливіших методологічних праць М.В.Птухи та
науково-педагогічна діяльність Ю.О.Корчак-Чепурківського.
Демографічні дослідження в Україні у 60-ті роки проводилися в секторі
демографії й відтворення трудових ресурсів Інституту економіки АН УРСР
та у Раді з вивчення продуктивних сил УРСР АН УРСР. У розробках
Інституту економіки АН УРСР наявна комплексна оцінка демографічної
ситуації у повоєнній Україні, досліджені тенденції відтворення й
міграції населення, розроблені заходи щодо вдосконалення демографічної
політики. Дослідження Ради з вивчення продуктивних сил УРСР були
спрямовані переважно на вивчення регіональних аспектів відтворення
населення й трудових ресурсів. Паралельно такі самі дослідження вели в
Інституті економіки промисловості АН УРСР (Донецьк), Львівському та
Харківському відділеннях Інституту економіки АН УРСР. Проблеми медичної
демографії стали об’єктом уваги вчених Київського науково-дослідного
інституту загальної та комунальної гігієни імені О.М.Марзєєва й на
кафедрах низки медичних вузів. Істотний розвиток дістали в Інституті
геронтології АМН СРСР від 1959 року дослідження тривалості життя людей
та активного довголіття людини.
Географічні аспекти відтворення й розвитку народонаселення вивчають у
вузах України та в Інституті географії НАН України, проблеми розселення,
розвитку міст і сільських поселень досліджують у Київському
науково-дослідному і проектному інституті містобудування, Гіпрограді
Держбуду України (м.Київ) та його філіях в областях України.
Історико-демографічні розробки здійснюють в Інституті економіки НАН
України та Інституті історії НАН України;
комплексні соціально-демографічні дослідження проводять в Інституті
соціології НАН України, Національному університеті імені Тараса
Шевченка, Національному університеті “Києво-Могилянська академія”,
Національному інституті стратегічних досліджень України.
За останні тридцять років були видані й перевидані праці українських
демографів, котрі стояли біля колиски демографічної думки XX сторіччя в
Україні. Серед них “Избранные демографические исследования”
Ю.О.Корчак-Чепурківського (М., 1970), “Семья и воспроизводство
населення” А.П.Хоменка (“Избранные произведения”, М., 1980), “Демография
и социальная революция” С.А.Томіліна (М., 1973), “Население большого
социалистического города” М.В.Курмана та І.В.Лебединського (М., 1968) та
шерег інших.
Серед праць сучасних демографів слід назвати монографії Л.В.Чуйко “Браки
и разводы” (М., 1975), С.І.Пирожкова “Трудовой потенциал в
демо-графическом измерении” (Киев, 1992), І.М.Табориської “Маятниковая
ми-грация населення (теория, методология, практика)” (М., 1979),
О.У.Хомри “Миграция населення: вопросы теории, методики исследования”
(Киев, 1979), В.В.Онікієнка та В.А.Поповкіна “Комплексноє исследование
миграционных процессов. Анализ миграций населення УССР” (М., 1973),
В.В.Никитенка “Демографический анализ поколений” (М., 1979),
Е.М.Лібанової “Продолжительность жизни населення: Опыт комплексного
регионального исследования” (Киев, 1991), В.С.Стешенко “Демография в
современном мире” (М., 1978) та “Изучение воспроизводства
народонаселення (теоретические проблемы” (Киев, 1981) та ін. Воістину
титанічну працю здійснив Л.А.Перковський щодо вивчення розвитку
демографічної думки в Україні: він знайшов величезний архівний матеріал,
на підставі якого написані численні, дуже змістовні праці. Й, нарешті,
слід згадати підручник “Статистика населення”, написаний С.Г.Стеценко та
В.Г.Швецом, який вийшов друком 1993 року.
ЛІТЕРАТУРА:
І.М.Прибиткова. Основи демографії. – К., 1995.
С.І. Копчак. Населення України . Історико-демографічний нарис. – Львів,
1974.
Роберт Конквест. Жнива скорботи. К., 1993 – С. 337.
Ф.Д.Заставний. Географія України.
О.Злобіна, В.Тихонович. Суспільна криза і життєві стратегії особистості.
– К., 2001.
М.М.Перепелиця. Державна молодіжна політика в Україні. – К., 2001.
PAGE
PAGE 1
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
