Реферат на тему:
Актуальні проблеми і завдання науки РПС
2006
Зміст
TOC \o “1-2” \h \z \u HYPERLINK \l “_Toc130376201” Зміст PAGEREF
_Toc130376201 \h 2
HYPERLINK \l “_Toc130376202” Вступ PAGEREF _Toc130376202 \h 3
HYPERLINK \l “_Toc130376203” Розділ 1. Загальні положення PAGEREF
_Toc130376203 \h 4
HYPERLINK \l “_Toc130376204” Розділ 2. Завдання РПС PAGEREF
_Toc130376204 \h 5
HYPERLINK \l “_Toc130376205” Розділ 3. Основні проблеми РПС PAGEREF
_Toc130376205 \h 7
HYPERLINK \l “_Toc130376206” § 3.1 Проблеми розміщення продуктивних
сил в Україні. PAGEREF _Toc130376206 \h 8
HYPERLINK \l “_Toc130376207” § 3.2 Екологічні проблеми економічного
розвитку України. PAGEREF _Toc130376207 \h 11
HYPERLINK \l “_Toc130376208” Висновки PAGEREF _Toc130376208 \h 13
HYPERLINK \l “_Toc130376209” Список використаної літератури:
PAGEREF _Toc130376209 \h 14
Вступ
Удосконалення господарського механізму України в період формування
ринкової економіки здійснюється на основі проведення економічних
досліджень, у тому числі в галузі розміщення продуктивних сил. Всебічний
аналіз процесів, що відбуваються в економічній і соціальній сферах життя
суспільства, глибокі наукові узагальнення сприяють розробці
обґрунтованих рекомендацій, спрямованих на поліпшення територіальної
організації виробництва, зокрема, вдосконалення спеціалізації і
комплексного розміщення галузей, раціоналізації виробничо-територіальних
зв’язків на основі розвинутого обміну. Пізнання законів розміщення
продуктивних сил і комплексоутворення дозволяє розкрити додаткові
джерела підвищення продуктивності праці, що має неабияке значення для
прогнозування розвитку економіки України та її економічних регіонів.
Розділ 1. Загальні положення
Трансформаційні процеси в Україні супроводжуються активізацією впливу
територіальних відмінностей природного і виробничого потенціалів на
результати соціально-економічних перетворень, причому цей процес набирає
загальнонаціональної ваги. Ефективно використовуючи природно-ресурсний,
трудовий та виробничий потенціал регіонів України, можна досягти значних
успіхів в економічному зростанні в інтересах зміцнення могутності
держави та добробуту її населення [1].
На сучасному етапі суспільного розвитку, якому притаманне прискорення
темпів науково-технічного прогресу, з одного боку, та загострення
ресурсно-екологічної кризи – з іншого, суттєво посилюються світові
тенденції інтеграційного співробітництва. Входження України в світовий
економічний простір – це новий етап у розвитку її продуктивних сил, який
передбачає структурну модернізацію економіки, формування нових
територіально-виробничих комплексів, вдосконалення системи господарських
зв’язків, зрушення в експортно-імпортній спеціалізації певних територій.
Усе це вимагає досягнення кардинальних змін у структурних і
відтворювальних характеристиках продуктивних сил, орієнтації на
ефективний пошук нових можливостей щодо ресурсозбереження в усіх сферах
виробничої і невиробничої діяльності[4].
Розділ 2. Завдання РПС
Піднесення економічного розвитку регіонів України, продуктивне
функціонування усіх структурних складових їхніх господарських комплексів
і зростання на цьому підґрунті життєвого рівня населення – основні
орієнтири, на які спрямовуються усі зусилля щодо вдосконалення
розміщення продуктивних сил при здійсненні державної регіональної
економічної політики. Пріоритетність саме цих завдань зумовлена
особливостями сучасного етапу розвитку продуктивних сил України та її
регіонів, складністю й суперечливістю соціально-економічних процесів
перехідної економіки.
Розміщення продуктивних сил і економіка регіонів – галузь економічної
науки, яка ґрунтується на загальних економічних законах, їхнє завдання,
найперше, полягає у визначенні та виробленні теоретичних засад,
необхідних для практичного розв’язання проблем раціоналізації
просторового розосередження населення та виробництва. Для досягнення
означеної мети необхідне здійснення всеосяжної характеристики
соціально-економічної та ресурсної бази суспільного виробництва,
виявлення особливостей демографічних умов та екістичного поля і
простеження впливу останніх на загальнодержавний та регіональний
господарський комплекс. Звичайно, сьогоднішня фіксаційна картина стану
розміщення продуктивних сил є результатом їхнього тривалого розвитку,
тому тут необхідно досліджувати історичну динаміку, щоб наголосити на
історико-географічних закономірностях зміни господарсько-культурних
угруповань будь-якої території.
У теоретичному і практичному плані завдання економіки регіонів можна
розділити на три групи: методологічне і практичне дослідження
територіальних пропорцій розвитку народного господарства; розробка
загальної теорії та наукове обґрунтування об’єктивних чинників
раціонального розміщення продуктивних сил; дослідження процесів
формування економіки регіонів. Виходячи з цього, пріоритетним є вивчення
процесів, які впливають на регіональну економіку, а саме: удосконалення
розподілу праці, територіальна організація господарства регіонів,
структурна перебудова економіки, міжнародне співробітництво у розвитку
продуктивних сил окремих територій тощо.
Важливі завдання, що постають перед висвітленням регіональних
особливостей розміщення продуктивних сил полягають у вивченні
природно-ресурсного потенціалу України та її регіонів, трудових ресурсів
і сучасних демографічних проблем. Доцільним бачиться також аналіз
стартового рівня економіки України та її територій у період становлення
і розвитку ринкових відносин, що визначає основні чинники розташування
продуктивних сил у цей час та розвиток структури господарства. В
означеному контексті необхідне визначення шляхів раціоналізації
останньої та спрямування структурної перебудови економіки України й її
регіонів.
Мета науки РПС – всебічне (демографічне, екологічне, економічне)
обґрунтування перспективного та вдосконалення (оптимізація) сучасного
розміщення продуктивних сил, підвищення соціально-економічної
ефективності суспільних затрат праці. Метою курсу «Розміщення
продуктивних сил» є формування у студентів умінь і практичних навичок
обґрунтування розміщення продуктивних сил з урахуванням конкретної
економічної ситуації[3].
Розділ 3. Основні проблеми РПС
У межах України спостерігається значна територіальна диференціація
просторового розподілу населення і засобів виробництва, який робить
актуальною проблему раціоналізації розміщення виробництва. Так, нині
суспільство витрачає величезні кошти на транспортування сировини, палива
й готової продукції внаслідок територіальної віддаленості елементів
виробництва (а ця тенденція є дуже чіткою). Для того, щоб удосконалити
розміщення виробництва, необхідно здійснити комплекс противитратних
заходів, зокрема зменшити транспортні витрати. Значну роль у цьому
відіграє і раціоналізація розміщення продуктивних сил з огляду на
екологічну обґрунтованість розміщення нового виробництва, оптимізацію
міжгалузевих зв’язків тощо.
Теорія розміщення продуктивних сил вимагає всебічного врахування
інтересів як суспільства у цілому, так і його членів, зокрема збереження
навколишнього природного середовища та природних ресурсів.
Проблеми розміщення продуктивних сил були і є в центрі уваги української
науки, вчених-економістів й економіко-географів. Уже сам факт тривалого
функціонування в системі Національної академії наук України Ради з
вивчення продуктивних сил України свідчить про те, що ця галузь науки
була офіційно визнана в нашій державі, а праці вчених Ради
використовувалися державними плановими органами для обґрунтування
розміщення нового будівництва, формування територіальної структури
господарства. Вагомий внесок у розвиток науки про розміщення
продуктивних сил зробили К. Г. Воблий, О. Т. Діброва, М. М. Паламарчук,
О. М. Алимов, Ф. Д. Заставний, С. І. Іщук, М. Д. Пістун, О. І. Шаблій,
С. І. Дорогунцов, М. І. Долішний, Я. І. Жупанський, П. Т. Ващенко та
інші[1].
§ 3.1 Проблеми розміщення продуктивних сил в Україні.
Методологічно проблема розміщення продуктивних сил є невід’ємною від їх
раціональної територіальної організації, основу якої становить
економічне районування. Останнє ґрунтується на територіальному поділі
праці, котрий, у свою чергу, пов’язаний з виробничою спеціалізацію
економічних районів і потребує суворої пропорційності їх розвитку.
Перехідний період в економіці країни виявився важким і з погляду
розміщення продуктивних сил. Тепер стає очевидним, що у багатьох
відношеннях воно не раціональне. У чому ж сутність проблеми?
З одного боку, Україна — одна з найбільших держав світу за економічним
потенціалом. Вона займає в Європі друге (після Росії) місце за
територією й шосте за чисельністю населення. За обсягом промислового й
сільськогосподарського виробництва всередині 80-х років її можна було
порівнювати з Францією, Великобританією, Італією. За такими видами
сировини й виробництва, як залізна й марганцева руди, чорні метали,
вугілля, електроенергія, металургійне та енергетичне устаткування,
цукор, соняшникова олія тощо Україна посідала одне з перших місць у
Європі. У нас є висококваліфіковані наукові й виробничі кадри.
З іншого боку, продукування національного продукту на душу населення
істотно відстає від багатьох розвинутих країн, падає природний приріст
населення. Причини такого стану мають соціально-економічний характер,
що, загалом беручи, виходить за межі курсу РПС. Розгляньмо тут лише
деякі проблеми, пов’язані з територіальною організацією господарства.
Донедавна Україна входила до складу іншої держави (СРСР) і її
спеціалізація зумовлювалася потребами територіального поділу праці тієї,
вже неіснуючої країни. Тому одні галузі у нас розвинуті надмірно,
перевершуючи власні потреби України (добування залізної й марганцевої
руди, виробництво чорних металів), а інші — розвинуті слабко,
невідповідно до її економічного потенціалу (наприклад,
легка промисловість). Тому однією з основних проблем РПС у нашій країні
є вдосконалення галузевої структури економіки, відновлення її рівноваги.
На території України зосереджені матеріало- та енергомісткі види
виробництва, хоча ми відчуваємо брак енергоносіїв, кольорових металів,
деякої хімічної сировини. Водночас недостатній розвиток наукомістких
галузей дисонує з наявністю потужної науково-технічної бази,
інтелектуальних можливостей, великого контингенту високо кваліфікованих
робітників та інженерів. Таким чином, порівняно з високорозвинутими
країнами структура економіки України дещо застаріла.
Регіональне розміщення виробництва у нас нераціональне: надмірна
концентрація матеріаломістких галузей у Донбасі й Придніпров’ї
поєднується з недовикористанням ресурсів у Західному регіоні, на Півдні.
Потреба структурної перебудови економіки України пов’язана з проблемою
конверсії. На нашій території розміщувалась чимала частина
військово-промислового комплексу (ВПК) колишньої держави. ВПК
зосереджував великі виробничі потужності, найбільш кваліфіковані кадри
інженерно-технічного й наукового персоналу. Нова військова доктрина
України несумісна з виробництвом величезної кількості озброєнь. Проте
конверсія об’єктивно пов’язана з перепрофілюванням підприємств, а це
зумовлює скорочення споживання металу, змінює спеціалізацію низки
машинобудівних підприємств тощо.
Через нераціональне розташування виробництва в
Україні часто-густо постають поважні екологічні проблеми. Доведеться
розосередити промислове виробництво в екологічно найнапруженіших
районах, перепрофілювати окремі підприємства, що забруднюють навколишнє
середовище. Знання закономірностей розміщення продуктивних сил дасть
змогу економістам енергійніше протестувати проти створення сумнівних — з
екологічного погляду — проектів. У багатьох випадках багаторічне
посилене вичерпування природних ресурсів України призвело до їхнього
виснаження; постала потреба принципово інакше ставитись до розміщення
ресурсомісткого виробництва.
Розвиток ринкових відносин в Україні, вихід її у
світовий економічний простір стимулює створення у нас вільних
економічних зон, які виокремлюватимуться не лише особливим торговим та
інвестиційним режимом, але й специфікою господарської спеціалізації,
напрямами економічних зв’язків. Економіст повинен фахово обґрунтувати
вибір території для зони, визначити ефективність функціонування
господарських структур [3].§ 3.2 Екологічні проблеми економічного
розвитку України.
Україна належить до країн з високим рівнем негативних екологічних
наслідків виробничої діяльності, у зв’язку з чим проблема охорони
навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів
набуває першорядного значення.
Найбільшими забруднювачами НПС є підприємства хімічної,
нафтохімічної, металургійної, електроенергетичної промисловості. Майже
60% всього обсягу вловлених шкідливих речовин (20 млн т) припадає на
Донецьку, Дніпропетровську та Луганську області.
Проблема очищення атмосферного повітря й надалі залишається невирішеною.
Досі в атмосферу викидається багато окислів азоту, сірчистого ангідриду,
які випадають у вигляді кислотних дощів, внаслідок чого знижується
врожайність сільськогосподарських культур.
Хоча західні області України забруднюють повітря менше, проте,
враховуючи безпосередню близькість промислових зон країн Європи і
переважно західний напрям переміщення атмосферних мас, забруднення
повітря досить високе і кислотні дощі завдають великої шкоди сільському
господарству. Західні вітри приносять на територію України щороку 3,3
млн т сполук сірки.
Захист лісових ресурсів не тільки не втратив своєї актуальності, а,
навпаки, останнім часом набув особливого значення.
Ліси виконують багато функцій, тому їхні масиви треба, з одного боку,
охороняти і раціонально використовувати, а з другого – розширювати і
поліпшувати видовий склад. Ліси дають цінний матеріал для різних галузей
промисловості, мають протиерозійне, кліматичне, санітарно-оздоровче,
природоохоронне значення. Площа під лісами займає близько 9 млн га, що
становить 14% всієї площі України. У західній і північній частинах
країни частка площ під лісами досягає 20-40%, у Карпатах – понад 40, на
Поліссі – понад 25%. У Криму лісистість становить 10%, у Степу – 4%.
Територію України за рівнем забруднення поділяють на:
1. Надзвичайно забруднені території (61 тис км2). Тут забруднення
повітря в 20-250 разів перевищує нормативи, води – у 5-25 разів, грунтів
– у 1,5-8,5 рази. До цієї зони належать Придніпров’я, Донбас, східна
частина Причорномор’я, Чорнобильська АЕС і Чернівецька область, а також
78 міст, в яких забруднення повітря перевищує норми у 60 разів, а також
21 місто, де забруднення води перевищує норми у 12 разів.
2. Дуже забруднені (116,7 тис км2) це території, прилеглі до
Чорнобильської АЕС, південної частини України, Полісся.
3. Помірно забрудненні території (144,8 тис км2) є найбільш сприятливими
для життя, трудової діяльності і відпочинку: Харківська, Полтавська,
Сумська, південна частина Чернігівської області.
4. Умовно чисті території (49,1 тис км2) розташовані в Карпатах,
Шацькому поозер’ї, Південному березі Криму, деяких районах Придніпров’я,
північно-західних районах Одеської і Миколаївської областей, західній
частині Кіровоградської, південно-західній Черкаської і південній
частині Київської областей. Сприятлива ситуація також у Полтавській і
Сумській областях, південному сході Чернігівщини, північних регіонах
Харківської і Луганської областей.
Деякі райони 30-кілометрової зони Чорнобильської АЕС та причорноморські
регіони інтенсивного зрошування відносять до території екологічної
небезпеки. У цих районах забруднення грунтів у 10 і більше разів
перевищує нормативний фон, води – у 5-45 разів.
Для кожного з регіонів України характерні особливі проблеми охорони
природи, тому для них слід розробляти окремі програми. Для виконання
таких програм необхідне фінансування. Зрозуміло, що значні кошти на
оздоровлення екології повинні виділятися з державного бюджету.
Екологічні проблеми обов’язково мають враховувати економісти різних
рівнів управління[4].
Висновки
Готуючи реферат, ми дійшли до наступних висновків: усі розглянені вище
проблеми породжують складні і необхідні завдання, які постають перед
розміщенням продуктивних сил як важливою частиною економічних наук
України. Першорядне з них полягає в обгрунтуванні оптимального
розміщення продуктивних сил з точки зору врахування усіх передумов і
факторів, що сприяють розвитку спеціалізації господарства, її
відповідності ринковій кон’юнктурі, задоволенню соціально-економічних
потреб населення та його екологічній безпеці, розвитку міжрегіональних
економічних зв’язків.
Нам потрібно шукати ефективні способи створення висококонкурентної
економіки з високою продуктивністю праці та гнучкою організацією
виробництва.
Розвиток галузей споживчого сектора економіки та соціальної
інфраструктури повинен відповідати реальним потребам населення. Україна
– ще досить молода держава, яка тільки починає свій розвиток. Тому нам,
економістам, потрібно більше уваги звертати саме на проблеми розвитку
економіки і розміщення продуктивних сил в державі.
Список використаної літератури:
Жук М. В., Круль В. П. РПС і економіка регіонів України: Навчальний
посібник. – Чернівці: Рута, 2002, ? 293с.
РПС України: Підручник/ за ред. проф. Є. П. Качана. ?К.:ВД “Юридична
книга”, 2001. ? 552с.
РПС: Підручник/ В. В. Ковалевський, О. Л. Михайлюк, В. Ф. Семенов та ін.
? К.: Товариство “Знання”, КОО, 1998. ? 546с.
HYPERLINK “http://www.ukrainref.com” www.ukrainref.com
PAGE
PAGE 6
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
