.

Життєві цінності і соціальна поведінка особистості

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
133 3278
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Загальна соціологічна теорія»

на тему:

«Життєві цінності і соціальна поведінка особистості»

ПЛАН

Вступ

1. Поняття соціальної поведінки, її особливості

2. Поняття духовних цінностей особистості

3. Ієрархія життєвих цінностей особистості та її вплив на соціальну
поведінку

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Розуміння особистості як соціально-психологічного феномена диктує
потребу розглядати поведінку індивіда як соціальну за змістом та
психологічну за формою. Тобто вона, поведінка, є спілкуванням і
взаємодією двох суб’єктів (колективних чи індивідуальних) на грунті
певних норм, інтересів, установок, цінностей, особистісних смислів і
мотивів. Соціальну поведінку ми розглядаємо як відносно узгоджену і
послідовну сукупність соціально значущих вчинків особистості.

Поведінку конкретної особистості можна уявити як систему
взаємопов’язаних дій і вчинків індивіда, котрі здійснюються для
реалізації певних функцій та вимагають зв’язку людини із соціумом.
Своєрідність поведінки людини залежить від характеру її взаємовідносин з
іншим співрозмовником чи групою, до якої вона належить. На неї впливають
також групові та індивідуальні норми і цінності, статусно-рольові
приписи.

Найвищий рівень потреб становлять усвідомлення і засвоєння цінностей.
Ціннісна орієнтація формує настанову діяльності, яка в свою чергу
значною мірою визначає спрямованість соціальної поведінки особистості.
Ціннісна орієнтація особистості — це системно пов’язані ціннісні
уявлення про світ, його процеси й відносини, про те, що є більшою
цінністю, що меншою, що слід мати на меті, а що ні. Ціннісні орієнтації
зумовлюють вчинки та дії людини.

Розглянемо вплив життєвих цінностей та соціальну поведінку особистості
тощо.

1. Поняття соціальної поведінки, її особливості

Умови діяльності детермінують соціальну поведінку особистості. Важливим
фактором поведінки і діяльності будь-якого соціального суб’єкта чи то
особистості, групи або суспільства взагалі є соціальний інтерес, який
виражає ставлення людини, соціальної спільноти до свого стану та умов
життя в даній соціальній і економічній структурі, а також до обумовлених
цим станом потреб. В основі інтересів лежать потреби людей, які зрештою
виражають вимоги соціальних законів і внаслідок цього інтерес виступає
як результат усвідомлення будь-якої потреби. Втілення потреби в інтерес,
а інтересу в мету — це дві стадії діяльності суб’єкта, кожна з яких може
бути охарактеризована як мотив діяльності. Мотив діяльності — це
конкретні внутрішні спонуки до дії, які є відображенням у свідомості
людей їх об’єктивних потреб та інтересів. Вони обумовлюють розробку
цілей діяльності. Поряд з внутрішніми спонуками до діяльності
(мотивами), на стадії переходу від інтересу до мети існують і зовнішні
імпульси або стимули. Стимули — це об’єктивні фактори, що включені у
різні сфери життєдіяльності суспільства. На відміну від мотивів, стимули
включають елементи, що виражають специфіку зовнішнього середовища.

Взаємодія мотивів і стимулів створює механізм мотивації соціальної
діяльності особистості. Цей механізм характеризується взаємодією потреб,
ціннісних орієнтацій та інтересів, які не лише виконують функцію
мотивації соціальної діяльності, а й є функцією формування диспозицій
особистості, які фіксуються у настановах різного рівня. Диспозиції
особистості, які формуються внаслідок взаємодії стимулів і мотивів у
конкретних умовах навколишнього середовища, виступають як механізми
саморегуляції соціальної поведінки особистості.

В соціальній поведінці як зовнішньому прояві діяльності виявляється
конкретна позиція людини, її настанова.

Настанова — соціально обумовлена схильність особистості чи соціальної
групи до певної дії в конкретних умовах. У процесі соціальної поведінки
особистості настанова виконує дві функції: як регулятор її соціальної
поведінки, визначаючи її загальну спрямованість, та як ставлення діючого
індивіда до інших людей і до об’єктів навколишнього середовища, тобто
виступає як відносини особистості. Слід зазначити, що люди вступають у
взаємодію один з одним як індивіди, що перебувають на певному рівні
розвитку суспільства і відчувають на собі його вплив. Саме тому їх
особисте ставлення один до одного, яке складається на засадах прийнятих
(або неприйнятих) норм та цінностей даного суспільства, постійно
відтворює соціальні відносини. У процесі взаємодії індивідів не тільки
реалізуються вже створені соціальні відносини, а й формуються нові,
відповідно до умов життя.

2. Поняття духовних цінностей особистості

Ціннісні орієнтації являються одним з найбільш комплексних,
багаторівневих утворень в структурі особистості, які виконують роль
регуляторів поведінки. Знання степеню сформованості ціннісних орієнтацій
особистості, їх ієрархія – ключ для можливості здійснення виховання
особистості. Ціннісні орієнтації впливають на визначення місця
особистості в суспільстві, а також на вибір нею референтної групи. цей
факт повинен враховуватись. То ж духовні цінності виявляються спільними
для дуже широких кіл людей безвідносно до їх професії чи особистих
уподобань. В певних ситуаціях вони охоплюють усе суспільство, етнос або
націю, визначають їх глобальну поведінку. До таких вищих цінностей
завжди належали релігійні переконання, почуття любові до батьківщини,
відданість інтересам нації, рідній мові, а також естетичні цінності.
Звичайно у різних людей ступінь відданості цим духовним цінностям різна.
Для деяких людей вищі духовні цінності розглядаються як атрибути життя
без яких воно втрачає сенс.

Тому саме поширенням духовних цінностей культура виконує своє
призначення – єднання соціуму. Вона досягає своєї мети різними
способами, але передусім такими, як сила естетичного впливу – завдяки,
вторам мистецтва, що діють як на емоційну так і на інтелектуальну сфери
людини. Власне поєднання цих вищих форм емоційного і інтелектуального
збудження творить те, що ми називаємо естетичною насолодою. Її
спричиняють не лише твори мистецтва, а й наукові досягнення. Найсильніше
відчувають духовні цінності їх творці і ті, хто активно сприймає і
поширює цінності серед інших. І хочу таких людей у соціумі відносно
небагато, їх роль виняткова, бо саме їх активна діяльність здатна
об’єднати практично усіх інших.

У процесі витворення і утвердження духовних цінностей важливу роль
відіграє притаманне теж лише людині відчуття справедливості. Хоча
останнє є сильною внутрішньою спонукою, однак воно може скерувати різних
людей в різних напрямках внаслідок різного розуміння того у чому ж
справедливість полягає. Культура намагається стверджуючи правду життя
переконливими митецькими та іншими творами сформувати і ошляхетнити
почуття справедливості. Очевидно, що визначна роль в єднанні спільноти
належить саме еліті – цьому порівняно вузькому колу людей. Найактивніших
творців і носіїв духовних цінностей. Без них нація доволі швидко
розкладається. Наука довгий час творила духовні цінності, які щось
важили лише для вузького кола професіоналів, хоча матеріальні плоди
наукового прогресу споживали всі. Істини які вона встановлювала, мали з
самого початку характер, доволі нейтральний до етичних настанов, а
людських інтересів торкалися лише практичні наслідки наукового прогресу.
Крім того, прагнення науки встановити те, що існує насправді, незалежно
від упереджень людей дозволяє побудувати реалістичну картину світу,
сприяє твердому усвідомленню цілісності, в якій живе людина як наслідок
– полегшує їй пристосування до реалій буття, стимулює і скеровує
діяльність щодо зміни дійсності в бажаний людині бік.

Отож людина не може відмовитися від пізнання світу. Це її місія, для її
виконання вона створена і покликана. Звісно, наука ніколи не була єдиним
способом пізнання, але надійність науки, контрольованість її висновків є
надзвичайно привабливою рисою її.

Говорячи про цінності, які витворює культура артефактів, культура формує
в людині також усвідомлення її цінностей. Це справедливо не лише щодо
високих витворів мистецтва, літератури, а й щодо звичайних корисних
побутових речей. Любов до гарно оздобленого інструменту є природною
рисою культурної людини, рівно як і повага до потрібних суспільних
інститутів, розвинена в культурному суспільстві. В часи культурного
занепаду люди втрачають почуття цінності артефактів, так само, як вони
зневірюються у високих ідеалах.

Отже, можна твердити, таким чином, що поняття духовних цінностей є
центральним в культурі особистості чи суспільства. Вони формують і
скеровують дію тих механізмів, які здійснюють обидві функції культури:

1 – підтримання єдності та рівноваги у соціумі;

2 – пристосування людства до нових, змінених умов завдяки створенню
нових ідей і забезпечення тим самим його еволюційного росту.

Поєднання естетичних та інтелектуальних засад у творчості людини формує
її прагнення до краси та істини. Саме на цій основі народжуються,
кристалізуються і усвідомлюються притаманні людині спершу на
інстинктивному рівні поняття справедливості і добра. Усвідомлення того,
що джерелом вищий творчих досягнень людини є Бог і освячує їх
авторитетом релігії. В своїх обрядах релігія завжди акумулювала всі види
мистецтв, всі форми естетичного і етичного впливу на людей, надихувала
їх мудрим словом провідників та духовних наставників, живим взірцями
провидного життя та діянь святих.

Визнаючи значення духовних цінностей, слід зауважити, що найбільш
зрозумілою стає їх величезна роль у функціонуванні соціуму, коли ми
починаємо аналізувати ситуації, за яких система духовних цінностей
руйнується. Ця руйнація швидко призводить до катастрофічних наслідків.
Отоді і виявляється, що така тонка для багатьох “річ” – культура, і була
тою вирішальною силою, що зумовлювала процвітання людської спільноти.
Відхід людей від якоїсь важливої частини духовних цінностей призводить
до підвищення в суспільстві егоїзмі, бездуховності, душевного
очерствіння, зникнення естетичних потреб, до зросту сірості і
беззмістовності життя. А крах віри в Бога, втрата етичних норм та
ідеалів призводить до ще жахливіших наслідків, у суспільстві запановує
взаємна озлобленість і жорстокість, точиться війна всіх проти всіх,
злочин стає нормою життя.

Хоча за будь-яких умов, навіть у часи глибокого культурного занепаду у
суспільстві завжди залишається певна кількість добрих та порядних людей,
зсув основної маси в бік аморальності стає визначальною рисою буття.
Подолати цей стан вкрай важко, тому що занепад моральності породжує
корумпованість суспільства, спричиняється до появи мало не всесильних
мафіозних угруповувань, а це зводить нанівець впорядковуючу силу
державних і суспільних механізмів. В свою чергу це породжує громадську
апатію, живить зневіру, цинізм і аморальність.

Важливо відзначити, що система духовних цінностей в нормі утворює
ієрархічну структуру, при цьому процеси самоорганізації різних
ієрархічних рівнів мають бути взаємоузгодженими і підпорядкованими
центральному джерелу самоорганізації, який ми розуміємо як Бога. До
пізнання божественної істини ми і маємо прагнути.

Нажаль в реальній дійсності ми спостерігаємо багато негативних явищ,
природа яких пов’язана саме з порушенням ієрархії в процесах
самоорганізації, як також ієрархії системи духовних цінностей. В своїх
надзвичайних проявах порушення ієрархії цінностей є наслідком то чи
іншої патології. Цікаво, що брак усвідомлення зв’язків цінностей нижчих
ієрархічних рівнів з вищими, не прийняття пріоритету вищих цінностей
може не супроводжуватися негайною руйнацією цінностей нижчого рівня.
Звуження системи цінностей веде до фанатизму при їх відстоюванні. Не
може бути і мови про нормальне функціонування людини у соціумі, якщо в
системі цінностей ієрархічна будова порушена, не відкрита до Бога, як до
її першоджерела. Нехтування найвищими духовними цінностями може іноді
призвести до успіху, але лише локального в часі. В більш віддаленій
перспективі таке порушення веде до неминучого краху. Досить яскраво ми
бачимо це й на прикладі взаємин між народами.

В критичній ситуації, в якій зараз знаходимо людство, саме у вірності
вищим цінностям – запорука його порятунку.

Отож у системі ціннісних орієнтацій дедалі повніше виявляється установка
на раціональне використання матеріальних, соціальних та духовних
можливостей особистості.

Як бачимо, під духовними цінностями взагалі розуміють такі об’єкти та
явища, що є предметами прагнення, інтересу, потреби особистості, групи
людей чи людства в цілому, тобто цінностями виступають об’єкти і явища,
до яких у суб’єкта сформувалося позитивне чи негативне ставлення.

3. Ієрархія життєвих цінностей особистості

та її вплив на соціальну поведінку

Можна виділити три основних варіанта розуміння психологічної природи
індивідуальних цінностей. Перший із них – трактування цінностей в одному
ряді з такими поняттями яке точка зору, уявлення. Так розуміння
цінностей не мають спонукальної дії, а черпають її із нових джерел. Інше
тлумачення розглядає індивідуальні цінності або цінності орієнтації як
різновид чи уподобання соціальних установок чи інтересів. В такому
розумінні їй приписується направляюча чи структуруюча функція, до якої
зводиться ефект ціннісної регуляції. І третій підхід зближує їх з
поняттями потреби та мотику, підкреслюючи їх реальну спонукаючу силу.

Перше трактування цінностей виходить з описаної раніше асоціальної
піраміди. Вона ототожнює соціальну та ціннісну регуляцію з зовнішніми
вимогами, більш менш рефлексивними індивідом та протиставляючими його
внутрішнім егоцентричним спонуканням, якщо останні взагалі враховуються.
Друге пояснення більш продуктивне, разом з тим воно містить проблему між
розходженнями реальних цінностей та декларованих.

Крім того розглядання цінностей та установок як однопорядкових утворень
не співпадає з уявленням про особливий статус, місце і роль цінностей в
людському житті, характерним як для повсякденного усвідомлення, так і
для більшості підходів проблеми цінностей у філософії, етиці, естетиці.

Найбільш пояснювальним потенціалом володіє підхід, що ставить поняття
цінностей в один ряд з поняттями потреби та мотику. А.Н. Леонтьєв
згадував про наявність так званих вузлів, що з’єднують різні види
діяльності в цілісні особистісні структури, ототожнює ці вузли з
ціннісними утвореннями, що задають основу особистості. Більш того ряд
авторів прямо вказують на смислову природу цінностей (Жуков, Братусь).

Розглянувши цілий ряд сучасних підходів до розуміння структури мотивації
ю тут присутнє вирізнення двох рівнів мотиваційних утворень. До одного
рівня відносився конкретно-ситуативні мотиваційні утворення тотожні
одній діяльності. Мотиваційні утворення другого рівня являються не
ситуативними, стійкими і узагальненими. Вони спонукають діяльність не
безпосередньо, а беруть участь в народженні конкретно-ситуативних
мотивів.

По своєму функціональному місцю та ролі в структурі мотивацій
особистісні цінності очевидним способом відносяться до стійких
мотиваційних утворень чи джерелом мотивації по А.Г. Асмолову. Їх
мотивуюча дія не обмежується конкретною діяльністю, конкретною
ситуацією, вони співвідносяться з життєдіяльність, конкретної ситуації,
вони співвідносять з життєдіяльність людини в цілому та мають високий
ступінь стабільності; зміни в системі цінностей представляються
надзвичайне, кризовий випадок в житті людини додатковим елементом, що
підкріпляє це положення, являється обставина, що цілий ряд авторів
незалежно один від одного запропонували розрізняти два класи цінностей –
цінності-цілі життєдіяльності чи термінальні цінності з одної сторони та
цінності-принципи життєдіяльності чи інструментальні цінності з другої
сторони. Функції яких співпадають з описаними раніше формами впливу
стійких мотиваційних утворень на конкретно-ситуативні.

Разом з тим більш традиційним є розглядання потреб як стійких
мотиваційних утворень. Потреби також характеризуються трансситуативністю
та стійкістю та впливають на конкретну діяльність “мотивоутворюючий” та
“зміщюючий” вплив. Під функціональним кутом особистісні цінності та
потреби опиняються, таким чином, нерозрізнені.

.

@

~

?

?

th?

gd+/q лоутворюючі процеси беруть початок від потреб суб’єкта,
відображають динаміку самого життя, актуальні вимоги в даний час, які
надає суб’єкту його життєві стосунки зі світом, узагальнені та
перероблені совокупні зв’язки зі світом та досвідом соціальної групи.
Вони асимілюються в структуру особистості, а в подальшому своєму
функціонуванні практично не залежать від ситуативних факторів. Через
потреби людина переживає свою відношеність зі світом, через цінності
вона переживає своє відношення до соціального цілого, в своїх потребах
людина завжди одинока, в цінностях, навпаки, вона завжди не одна. Якщо
потреби уявляються в структурі мотивації живими, динамічними, ситуативно
змінюваними, то цінності – стабільні, “вічні”, незалежні від зовнішніх
обставин, абсолютні. К.Клакхом характеризує цінності я к аспект
мотивації, співставленими з особистими чи культурними стандартами, не
пов’язані з винятково актуальною напругою чи теперішньою ситуацією.

Тобто спонукальна сила потреб поступово змінюється, їх система
характеризується “динамічною” ієрархією. Ієрархія особистісних цінностей
незмінна. Зміна ієрархії особистісних цінностей – це криза в розвитку
особистості.

Друга група відмінностей потреб та особистісних цінностей пов’язана з
характером їх мотивоутворюючих впливів. В Франкл це пояснював так: якщо
потреби штовхають нас, то цінності притягують.

Потреби ми суб’єктивно сприймаємо, як дещо, що знаходиться у середині
нас та штовхають до чогось ззовні; при цьому те до чого спонукає нас
будь-яка потреба – це конкретний предмет чи конкретна діяльність, що
відноситься до деякого класу предметів. Реалізація потреб та здійснення
притаманної їй діяльності призводить до тимчасового задоволення та
дезактуалізації потреби. Цінності ми сприймаємо як щось зовнішнє, що
відноситься до світу, хоча існують притаманні будь-якій цінності дії та
витвори, ні одне з них, не може задовольнити й дезактуалізувати цінність
навіть на деяких час. Якщо регулятивна дія потреб виражається в
цільовому стані, що можна досягнути, то регулятивна дія цінностей
виражається в задоволенні вектора діяльності, я кий направлений в
безкінечність. Діяльність може співпадати чи не співпадати з цим
вектором, але не завершується конкретно досягнутою ціллю, а веде далі.

Цінності сприймаються як ідеали – кінцеві орієнтири бажаного стану
справ. При цьому необхідно врахувати дві обставини. По-перше, якщо
потреби переживаються як втілення мого індивідуального бажання, то
цінності – як “об’єктивно бажаного стану речей і не тільки”. По-друге
ціннісні ідеали не завжди усвідомлюються: осмисленість не являється
необхідним показником особистісної цінності. Сама людина може взагалі не
усвідомлювати, здійснює вона чи ні ціннісне відношення до дійсності, і
якщо так, то яке. Дійсна діюча сила ціннісного відношення від цього не
губиться.

Механізм становлення особистісних цінностей вже давно був описаний в
поняттях інтеріоризації особистістю соціальних цінностей. Ряд авторів
(Дадонов, Кюрегян) відмічають, що осмислення деякого предмету, як
суспільної цінності передує перетворенню його в особистісну цінність –
регулятор індивідуальної поведінки. Переймаючи від оточуючих людей
погляди на дещо, як на цінність, варту того, щоб на неї орієнтуватися в
своїй поведінці та діяльності, людина може у такий спосіб закладати в
себе основи потреби, якої раніше в неї не було.

Та далеко не всі соціальні цінності, осмисленні і навіть визнані
індивідом в якості таких реально асимілюються ним і стають його
особистісними цінностями. Збагненності та позитивного відношення до
цінностей недостатньо; більш того, вони навіть не являються необхідними.
Необхідною умовою цієї трансформації є практичне включення суб’єкта в
колективну діяльність, направлену на реалізацію відповідної цінності.
Е.А. Арутконян відмічає, що проміжною ланкою, що посередкує цей процес,
є система цінностей референтної для індивіда групи. можна припустити, що
засвоєння цінностей великих соціальних груп та суспільства завжди
опосередковано цінностями малих референтних для індивіда груп. На
початкових стадіях індивідуального розвитку єдиною референтною малою
групою, опосередковуючою засвоєння соціальних цінностей, довгий час
залишається сім’я. В підлітковому віці, коли оформляються більш менш
стійці гурти однолітків, вони стають другим, альтернативним каналом
засвоєння цінностей. Цим, зокрема, обґрунтовується можливість появи в
суспільстві антигуманних та антисуспільних цінностей. Якщо девіантна
група стає для індивіда референтною, цінності більш широких соціумів в
тому числі загальнолюдські цінності, приймаються через призму цінностей
референтної малої групи, а не навпаки.

Таким чином, особистісні цінності являються генетично похідними від
цінностей соціальних груп та спільнот різного масштабу. Селекція,
присвоєння та асиміляції індивідом соціальних цінностей
опосередковується його соціальною ідентичність та цінностями референтних
для нього малих та контактних груп, які можуть виступати як каталізатор,
чи бар’єр до засвоєння цінностей великих соціальних груп, в тому числі
загальнолюдських цінностей.. особистісні цінності виступають як
внутрішні носії соціальної регуляції, прискорені в структурі
особистості.

Інтеріорізація та соціалізація стосовно до становлення особистісних
цінностей – являється двома сторонами одного процесу, розглядаємого, в
аспекті трансформації самих цінностей тат трансформації структури
індивідуальної мотивації. Це рух через різні границі, через границю
зовнішнього-внутрішнього та через границю біологічного-соціального. [9]

В наш час вже доказано, що людське життя має не лише фізіологічні а ц
психологічні потреби, які складають частину її внутрішнього складу. Вони
можуть розглядатися як нехватка, яку потрібно заповнити з допомогою
зовнішнього світу, щоб уникнути хвороби та суб’єктивного поганого
настрою. Ці потреби є основні чи біологічні.

а) індивід прагне задоволення цих потреб.

б) не задоволення потреби призводить до хвороби та зсихання індивіда.

в) задоволення має терапевтичний ефект виліковуючи індивіда від хвороби,
викликаної дефіцитом.

г) недопущення дефіциту попереджає захворювання.

д) у задоволених людей потреби не проявляються.

Але ці цінності чи потреби пов’язані одне з одним ієрархічно та
еволюційно, займая місця стосовно своєї сили та важливості.

Потреба в безпеці – більш потужна чи сильна більш життєвоважлива, більш
настановча ніж, скажімо, потреба в любові, а потреба в їжі сильніша їх
двох. Більш того всі ці основні потреби можуть розглядатися як сходи
дробинки, що ведуть до самоактуалізації, що може включати в себе також
задоволення основних потреб. Здається, що у людства є одна абсолютна
цінність – далека ціль, до якої прагнуть всі люди. Це може бути
самоактуалізація, інтеграція, психічне здоров’я, індивідуалізація,
автономія, творчість, продуктивність, але всі вони сходяться на тому, що
ця ціль являє собою реалізацію потенційних можливостей людини, всього,
чим тільки може стати людина, тобто перетворення її на повноцінну
людину.

Людське буття дійсно прагне до повноцінності, яка виявляється як
становлення та зріст. Задоволення основних потреб дарує нам багато
хвилин радості. Тенденція розвитку в направленості повноцінності та
здоров’я не є єдиною тенденцією людського буття. Роль оточуючого
середовища в даному випадку полягає у тому, щоб дозволити чи перешкодити
людині реалізувати її потенційні можливості, а не потенційні можливості
оточуючого середовища. Оточуюче середовище не наділяє людину здатністю,
задатками та потенційними можливостями, вони містяться в ньому в
початковому стані.

Творчість, спонтанність, самостійність, здатність любити, потяг до
істини властиві людині, як потенційні можливості.

Життя в сім’ї необхідне для реалізації того психологічного потенціалу,
який визначає відмінність людини від інших створінь.

Слід пам’ятати, що основна мотивація дає людині одне з одним як високі
та низькі, сильні та слабкі, життєвоважливі та необов’язкові. Одну групу
цінностей ми можемо назвати цінностями розвитку, другу – цінностями
здорового регресу, та вказати, що більш зрілий, сильний та здоровий
індивід, більш схильний до цінностей розвитку і менш –до регресивних
цінностей, але йому необхідні і ті, і інші. Ці два набори цінностей
завжди діалектично пов’язані одне з одним і складають динамічну
рівновагу, яке визначає відкриту поведінку.

Ці потреби складають зібрану ієрархію, тобто вони залежать один від
одного. Це означає, що потреба звертатися до низьких потреб не зникне
ніколи – це необхідність для цінностей усього організму. Безпека –
необхідна умова для любові, яка в свою чергу є загальною умовою
самоактуалізації. Тільки самі здорові, самі зрілі, самі розвинені
індивіду найчастіше вибирають вищі (духовні) цінності. І це тільки в
хороших, сприятливих життєвих обставинах. Кращий спосіб задовольнити
вищу природу – спочатку реалізувати та задовольнити нижчу природу,
перетворивши її в основу. Крім того духовна основа людини спирається
також на сприятливі чи відносно сприятливі умови оточуючого середовища,
актуальні та передуючі.

Мається на увазі, що вища природа людина, його ідеали, прагнення та
здібності спираються не на інстинктивне самовиявлення, а на інстинктивне
задоволення.

Навіть найбільш повноцінні людські створіння не вільні від значної
приреченості людини бути одночасно людиною звичайною та богоподібною,
сильною і слабкою, дорослим ті дитиною. Наші богоподібні якості, духовні
цінності потребують в наших тваринних якостях. Вищі цінності складають з
нижчими якостями одну ієрархію.

Ми знаходимо наші цінності в собі, але вони ж вибираються самим
індивідом. Придбати цінності, по яким ми зможемо в подальшому жити,
можливо не лише шляхом відкриття. Майже всі потреби можуть
задовольнятись різними способами.

Можна сказати, що внутрішня природа і структура людини – це скоріше за
все хрящ і йому можна надавати форми.

Крім того, я к тільки людина починає уявляти собі діапазон життєвих
шляхів, що пропонуються йому на вибір в відповідності з його
можливостями, з уявленнями конкретної цивілізації про добро і зло, я к
тільки людина стає на шлях – потрібно очікувати появу проблем,
пов’язаних з досягненням успіху в цій області.

Мотивація – це прагнення до чогось, чи потреба чого-небудь, чи бажання
чогось, чи відчуття надостатку чогось. “Дефіцитом” називаються ті
потреби, незадоволення яких викликає в організмі “пустоту”, яку потрібно
заповнити заради збереження організму, і більш того, повинні бути
заповнені із зовні, не самим суб’єктом, а іншою людиною. Це
сформульовано для того, щоб протиставити ці потреби геть іншому типу
мотивації.

Якщо мова іде про мотиваційний статус, то здорові люди вже в достатній
мірі задовольнили свої основні потреби в безпеці, любові, приналежності,
повазі і самоповазі і тому можуть керуватися передусім прагненням до
самоактуалізації (як неперервна реалізація потенційних можливостей,
здібностей, талантів, як поклик долі) тому сприйняття своєї особистої
початкової природи як неспинне прагнення до єдності, інтеграції, чи
внутрішньої енергії особистості. Якщо ми визначимо розвиток як
сукупність різноманітних процесів, що приводять особистість до певної
самоактуалізації, це буде більш співпадати з тим, що цей процес
продовжується на протязі всього життя. Це протиріччя концепції
“поетапного”, “скачкоподібного” зміщення мотивації в сторону
самоактуалізації. Згідно цієї концепції спочатку одна за одною повністю
задовольняються всі основні потреби, а потім у створення попадає
наступна потреба більш високого ступеня.

“Дефіцитні” потреби притаманна всім представникам людства.
Самоактуалізація унікальна тому, що кожна людина має свої особливості.
Потреби повинні бути повністю задоволені, щоб могло здійснитися повне
розвивання істинної індивідуальності.

Потреба людини в безпеці, приналежності, любові та повазі може
задовольнитися лише з допомогою інших людей і ззовні. Це означає суттєву
залежність від оточення. Якщо людина знаходиться в такому залежному
стані, то напевне не можна сказати, що людина сама “господар” своєму
життю. Вона повинна триматися джерел бажаного задоволення, людина
повинна підкорятися їхнім правилам та законам, повинна задовольняти
чиїсь бажання та капризи, бо в іншому разі вона ризикує все втратити.
Людина повинна бути в певній мірі “орієнтована на інших” і не може не
залежати від схвалень, відношення і доброї волі інших людей. Тобто, вона
повинна бути гнучкою та уважною і повинна підганяти себе під зовнішню
ситуацію.

Людина – це залежна змінна, а оточення – це жорстка незалежна змінна. То
ж людина, яка досягла задоволення всіх основних потреб, набагато менше
залежить і більше автономна і сама визначає напрям свого руху. Такі люди
більш самостійні, самозадоволені і підкоряються внутрішнім, а не
суспільним детермінантам.

Отже ієрархія життєвих цінностей особистості являє дуже складну схему.
На нижчих сходах елементарні потреби і такі ж цінності, і чим вище, тим
складніші та значиміші цінності. Духовні ж цінності знаходяться на
самому верху цієї піраміди і займають найвище місце. Духовні цінності
присутні в індивіда тільки за умови задоволення всіх нижчих потреб і
мотивацій. До того ж життєві цінності особистості попадають під великий
вплив зовнішніх обставин і оточуючого середовища і можуть
трансформуватись залежно від оточення і умов життя.

Висновки

Отже, соціальна діяльність і соціальна поведінка людей зумовлена як
об’єктивними, так і суб’єктивними факторами. Об’єктивна детермінація
являє собою сукупні цілі, інтереси, потреби суспільного розвитку, які
реалізуються різними типами соціальних спільнот; суб’єктивна — це
сукупність ціннісних орієнтацій, інтересів, цілей особи, соціальної
групи і т. ін.

Основою соціальної діяльності і соціальної поведінки людей є об’єктивні
умови життя, які породжують певні потреби та інтереси. Інтереси в свою
чергу створюють у людей ті чи інші мотиви діяльності. Так об’єктивна
детермінація переходить у суб’єктивну. Процес такого переходу можна
розглядати як результат дії таких груп механізмів: 1) мотивації
соціальної діяльності людини, тобто усвідомлення потреб у вигляді
інтересів; 2) перетворення інтересів на мету діяльності, тобто
формування диспозиційної структури особи; 3) індивідуальної поведінки і
відносин людини.

В соціальній поведінці як зовнішньому прояві діяльності виявляється
конкретна позиція людини, її настанова.

Настанова — соціально обумовлена схильність особистості чи соціальної
групи до певної дії в конкретних умовах. У процесі соціальної поведінки
особистості настанова виконує дві функції: як регулятор її соціальної
поведінки, визначаючи її загальну спрямованість, та як ставлення діючого
індивіда до інших людей і до об’єктів навколишнього середовища, тобто
виступає як відносини особистості. Слід зазначити, що люди вступають у
взаємодію один з одним як індивіди, що перебувають на певному рівні
розвитку суспільства і відчувають на собі його вплив. Саме тому їх
особисте ставлення один до одного, яке складається на засадах прийнятих
(або неприйнятих) норм та цінностей даного суспільства, постійно
відтворює соціальні відносини. У процесі взаємодії індивідів не тільки
реалізуються вже створені соціальні відносини, а й формуються нові,
відповідно до умов життя.

Таким чином, як соціальні, так індивідуальні відносини не можна
зрозуміти у відриві одне від одного. Зведення індивідуального до
соціального можливо тільки через типологізацію особистості (систему
особистостей), умов та обставин (соціальна система і середовище), в
межах яких люди проводять свою діяльність. Так, можна визначити три
соціальні типи особистості: ідеальний (бажаний), базисний (потрібний для
розвитку суспільства у певний проміжок часу) та модальний
(найпоширеніший у цей час).

Список використаної літератури

Гіденс Е. Соціологія. – К., 2000. – 587 с.

Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія: Посібник. – К.: Академвидав,
2003. – 448 с.

Піча В.М. Соціологія: загальний курс – К., 1999. – 115 с.

Радугин А.А., Радугин К.А. Социология: Курс лекций. – М., 1995. – 218 с.

Смелзер Н. Социология: пер. с англ. – М., 1994. – 450 с.

Социологический справочник. – К., 1990. – 312 с.

Соціологія: Курс лекцій /Під ред. В.М.Пічі/ – К.: “Заповіт”, 1996. – 298
с.

Соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред.
В.Г.Городяненка – К.: Видавничий центр “Академія”, 2002. – 560 с.

Соціологія: терміни, поняття, персоналії. – Навчальний словник-довідник
/ За ред. В.М.Пічі. – К.: “Каравела”, Львів: “Новий світ-2000”. – 480 с.

Черниш Н. Соціологія: курс лекцій. – Львів: Кальварія, 1996. – Вип. 5.

Якуба О.О. Соціологія. – Харків, 1996. – 112 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020