HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Жанрове й змістове багатство фольклору, засвоєного дитячою літературою”

ПЛАН

Вступ

1. Значення народнопоетичної творчості в житті дитини, особливості його
дослідження

2. Жанрове багатство дитячого фольклору

3. Колискові пісні, забавлянки, жартівливі пісні

4. Ігровий фольклор

5. Приказки та прислів’я як зерна народної мудрості.

Загадки та скоромовки

6. Казка як вершина дитячого фольклору

Висновки

Вступ

Дитяча література — органічна, хоча й специфічна частина всієї художньої
літератури, повинна ввійти в дитинство кожної людини як духовна страва.
Тоді в дорослому віці більший вплив матимуть духовні цінності.
Активізація людського фактора неможлива без нарощування потенціалу
духовності кожного члена нашого суспільства.

Література для дітей — вічнозелена гілка, парость художньої літератури,
що відповідає віковим особливостям дитини, враховує її вразливість і
емоційність, безпосередність та довірливість у сприйманні дійсності і
людей, допитливість.

Як явище мистецтва дитяча література підлягає законам всієї літератури.
Вона є засобом образного осмислення дійсності. Основними ідейними
засадами є народність і тяга до добра.

У дитячій літературі розвивається більшість тих видів і жанрів, що їх
знає все красне письменство. Ідеологічна, світоглядна чіткість і
чистота, образність, стилістична точність і різноманітність — важливі
прикмети всієї літератури, незалежно від того, адресується вона дітям чи
дорослим. Але, враховуючи, що дитяча література, зокрема та, що
твориться для найменших, має специфічного читача, треба зважати на
особливість сприймання дитиною світу, творів мистецтва — тут, де
раціональне начало ще слабо виявляється, не можна сподіватися на активну
роботу думки, а лише на емоційність.

До створення писемної дитячої літератури пролягали віки, народ, чудовий
від природи педагог, вгадуючи потребу дитини в поетичному слові,
яскравій образності, відбирав для неї із свого фольклорного надбання
твори значного виховного потенціалу та естетичного впливу.

У процесі поглиблення соціальної нерівності, з розвитком культури і
освіти, до якої мали доступ передусім привілейовані класи, народна
творчість була для простих дітей неписаним підручником «з усіх
предметів», «педагогічною поемою» талановитого доброго генія. Вона
формувала знання про історичне життя народу, мистецький хист не лише
кріпака Т. Шевченка, а й дворянина О. Пушкіна. Народні колисанки, пісні,
казки, прислів’я, билини і думи, легенди, проказані матір’ю-селянкою чи
нянею-кріпачкою, виховували бунтарів і поетів.

1. Значення народнопоетичної творчості в житті дитини, особливості його
дослідження

Народнопоетична творчість, мабуть, існує з тих пір, як людина стала
мислячою істотою, оволоділа великим даром природи — мовою. Одвічний
ритм, що існує в природі (зміни пір року, дня й ночі), вносив елемент
організації і порядку в життя наших предків. Праця створила поезію, яка
допомагала людині в її діяльності, приносила естетичне задоволення і
деколи настільки заворожувала, що здавалась «даром богів», викликала
віру в магічну силу слова. Тож не випадково найдавнішими фольклорними
жанрами були трудові пісні і замовляння. Коли сьогодні дитина виспівує:
«Іди, іди, дощику, зварю тобі борщику…» чи «Не йди, не йди дощику..,»,
то це не що інше, як залишки первісних замовлянь, що збереглись до
нашого часу. Тільки ніхто уже не вірить в магічну силу співанки.

В умовах первіснообщинного ладу людям важко жилося, їхній добробут і
навіть саме існування залежало від сил природи. Вони її обожнювали,
наділивши рисами живої істоти, поклонялися, прагнули обрядами і
поетичними звертаннями прихилити до себе, задобрити. Тому в народній
творчості так багато образів природи, з нею тісно пов’язана вся поетика.
Звідси і порівняння дівчини з калиною, зорею, голубкою, юнака з орлом,
місяцем, соколом. Майже всі події в житті людини відбуваються на фоні
природи, лагідної чи буремної, у гармонії з нею чи у протиставленні —
вона відповідає настроям ліричного героя або конфліктує з ними. З часом
народна творчість набирає яскраво вираженої виховної функції, формує
свідомість народу, його оптимістичний світогляд, наснажує на боротьбу
проти соціального гноблення. З’являються казки, герої яких, богатирі,
перемагають панів, князів, де добро завжди переважає над злом, а трудяща
людина, морально вища від представників привілейованих класів, здобуває
славу і визнання.

Народ надавав першорядної ваги вихованню підростаючого покоління. Він
відбирав із багатої скарбниці своєї поетичної творчості ті коштовності,
краса яких була доступною розумінню дитини, ділився з нею щедро своєю
мудрістю, заохочуючи до опанування знаннями, збереженими народною
пам’яттю впродовж віків. І сьогодні, незважаючи на те що сучасна дитина
має твори письменників, написані спеціально для неї, продовжується
процес відбору кращих зразків фольклору для дітей, з’являються окремі
збірочки, що знайомлять з давньою народною творчістю: «Бджілка», «Кую,
кую чобіток», «Вийди, вийди, сонечко» (пісеньки), «Женчик, женчик
невеличкий» (скоромовки), «Ходи, соньку, в колисоньку» (колискові
пісні), «За горою золотою» (лічилки).

Записувати дитячий фольклор почали на початку XIX ст. Вчені вважають, що
першою з’явилася друком колискова пісня «Ой ходить сон коло вікон» на
сторінках альманаху «Русалка Дністровая» (1837). Значна кількість
записів дитячого фольклору була вміщена у багатотомному виданні «Труды
этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край» (1872 —
1878).

У 80—90-х рр. XIX ст. дитячий фольклор з’являвся досить часто як на
сторінках журналів, так і окремими добірками у спеціальних збірниках і
виданнях. Помітним явищем була поява невеликої за обсягом збірки
дитячого фольклору «Дитячі гри, пісні й казки з Ковельщини, Лущини та
Звягельщини на Волині» (1903), упорядкованої Лесею Українкою та її
чоловіком К. Квіткою.

У пореволюційний час бачимо значне зацікавлення дитячим фольклором. Не
завжди, правда, збирачі і дослідники уміли зробити належні висновки про
записаний матеріал, подати його в контексті з дитячим життям, з тим
новим, що у ньому народжується із зміною соціального ладу. Варто
відзначити такі довоєнні видання, як «Українські народні колискові
пісні» (упор. М.В.Нагорний, Г. С. Сухобрус (1939), «Українські народні
казки, легенди, оповідання і речитативні вірші для дітей» (1939). Першим
спеціальним виданням української дитячої народнопоетичної творчості,
представленої всіма жанрами, стала збірка «Український дитячий фольклор»
(1962), яку упорядкував і написав передмову В.Г.Бойко. Не все у її
побудові, систематизації творів, підборі мелодій бездоганне, але в
цілому це помітне видання дитячого фольклору.

2. Жанрове багатство дитячого фольклору

Існують різні визначення як самого поняття дитячий фольклор, так і груп
творів, що входять у це поняття. Дехто вважає, що дитячий фольклор — це
поезія пестування і твори, складені самими дітьми. Все інше — народна
творчість дорослих (Г.С.Виноградов). Враховуючи середовище, в якому
побутує дитячий фольклор, В.П.Анікін у книзі «Русские народные
пословицы, поговорки, загадки и детский фольклор» (1957) визначає такі
його групи: 1) твори дорослих для дітей; 2) твори, що втратили значення
в житті дорослих і перейшли до дітей; 3) твори, складені самими дітьми.

Часто неможливо визначити походження творів дитячого фольклору, а звідси
і недосконалість його класифікації. В. Пропп виділяє: 1) твори, що
виконують дорослі або ж навіть старші діти для менших та 2) пісні, які
співають самі діти.

Є певний резон у поділі фольклорних творів для дітей на, по-перше, твори
для найменших, що лише оволодівають рідною мовою і, по-друге, твори для
дітей, що активно володіють мовою.

Розділи про дитячий фольклор у підручниках для педагогічних вузів та
університетів, як правило, відсутні. Лише в одному є окремий розділ, що
досліджує народнопоетичну творчість для дітей. Його автор В.Василенко
розрізняє: 1) твори з ігровими діями; 2) твори, що виконуються незалежно
від ігрових дій і приваблюють дітей передусім своїм змістом. Більшість
дослідників дитячої літератури розрізняють: 1) фольклор для найменших,
вбачаючи в ньому яскраво виражену специфіку; 2) твори різних жанрів,
відібрані багатьма поколіннями народу з метою виховання на їх зразках
підростаючого покоління. Вихователі дошкільних закладів знайдуть цікаві
думки про розвиток і класифікацію віршованих жанрів народнопоетичної
творчості для дітей у монографії Г. В. Довженок «Український дитячий
фольклор» (1981).

Народнопоетична творчість для дітей, як і література, тісно пов’язується
з проблемами дитинства, має виразне педагогічне спрямування, відповідає
особливостям сприймання дітей певного віку.

3. Колискові пісні, забавлянки, жартівливі пісні

Як і коли прийшли пісні до дитини, важко сказати, адже споконвіків вони
супроводжували людину від народження і до смерті.

Колискові пісні у наш час не мають такого поширення, як раніше. Вони
звучать у дитячих телепередачах (наприклад, «На добраніч, діти!»), по
радіо, рідше в родинному колі.

Пісні ці виникли як вияв турботи про дитину. Відомо, що значить для
хорошого розвитку немовляти здоровий, спокійний сон. А ніжна пісня
заколисує, заспокоює не лише мелодією, а й змістом, який її певною мірою
визначає. У пісні висловлюються думки і почуття матері, звернені до
дитини, загадування про її майбутнє, роздуми про власну долю.

Головне завдання колискової пісні — приспати маля, звідси й образи, що
найчастіше спостерігаються: котик-воркотик, який своїм муркотінням
присипляє, голуби-гулі, що є в народній творчості символом добра і
чистоти, персоніфіковані Сон і Дрімота. Ці образи характерні також для
російських колискових пісень. Наприклад . .

Більшість колискових пісень вміщають добрі побажання дитині:

***

Ой щоб спало, щастя знало.

Ой щоб росло, не боліло,

На серденько не кволіло.

Соньки-дрімки в колисоньки,

Добрий розум в головоньки,

А рісточки у кісточки,

Здоров’ячко у сердечко,

А в роточок говорушки,

А в ніженьки ходусеньки,

А в рученьки ладусеньки.

***

Ой ну люлі, люлі,

Налетіли гулі.

Ой ви, гулі, не гудіть,

Дитиноньки не будіть,

В нас вона маленька.

Спати раденька.

Від великої любові до дитини народжується у матері віра в магічну силу
поетичного слова, яке віджене лихі сили, накличе щастя.

Всі колисанки об’єднує глибокий ліризм, що виявляється у ніжному малюнку
мелодії, ласкавих пестливих словах, сповненій сердечності інтонації, по
етичних тропах (колиска «мальована», з «срібними колокільцями», «пелюшки
шовкові», дитина «в золотому намисті», «в золотому дукачі»).
Своєрідності і принадності надають колисанкам звуконаслідування, що
якось особливо наближають їх до дітей.

Колискові пісні належать до творів, що дають простір для імпровізації.
їхні зміст, спосіб виконання, мелодика залежать від таланту співачки, її
темпераменту і, звичайно, душевного стану, який може різко мінятися
залежно від обставин життя і характеру почуттів.

Якщо колискова пісня повинна заспокоїти дитину перед сном, то забавлянки
(пестушки, потішки), навпаки, розвеселити, підбадьорити, зарядити
енергією, активізувати рухливість дитини. На противагу колисковим пісням
забавлянки дуже поширені і сьогодні. Вони, крім усього, сприяють
фізичному розвиткові дитини. Активно використовуються забавлянки від
часу, коли дитина може вже сидіти. Деколи вони виступають і в ролі
колисанок.

Забавлянки є засобом пізнання дитиною світу, вони дають перші уявлення
про трудові процеси («Печу, печу хлібчик», «Куй, куй чобіток»). А відома
«Сорока-ворона на припічку сиділа…», відповідно до розуміння маляти,
викликає зневажливе ставлення до ледаря, що води не носив, діжі не
місив, хати не топив, дітей не глядів. Це забавлянки з пальчиками руки,
які по черзі загинають.

Забавлянки типу «Ладі» та «Тосі», що супроводжуються плесканням
долоньок, сприяють розвитку координації рухів дитини, активізують процес
опанування нею мови.

Чимало забавлянок енергійно супроводжуються гойданням, ритмічним
підкиданням на нозі з частим повторюванням звукосполучень «чук», «чуки»,
«гуци». Від цього й пішла назва «чукикалки», «гуцикалки». Такий тип
забавлянок забезпечує потребу дитини в ритмічних рухах, приносить їй
радість спілкування з батьками, з найближчим оточенням. До забавлянок
відносять безконечні казочки «Був дід Монька», «Був собі чоловік
Нетяжка», важливим композиційним елементом яких є фраза «казати, чи
ні?», що вживається в найрізноманітнішому словесному оформленні.

Бездоганність художньої форми забавлянок передусім забезпечується
багатою звуковою гамою, де звукові повтори підкреслюють наспівність,
алітерації та асонанси викликають милозвучність, звуконаслідування
поглиблюють знайомство з навколишнім світом, допомагають його естетично
сприймати. Сучасні дитячі поети досить широко використовують поетику
«чукикалок».

Жартівливі пісні

Через століття гноблення і боротьби проти зовнішніх і внутрішніх ворогів
трудовий народ проніс оптимістичну віру в світле майбутнє, уміння сміхом
покарати зневагу, жартом перемогти важкі обставини життя. Потреба у
сміхові та жарті, талант до них передавався з покоління в покоління.
Жартівливі пісні знали вже діти раннього віку («Та внадився журавель»,
«Два півники», «Зайчику, зайчику»), вони викликали у дітвори радісний
настрій. До цього виду дитячої поезії віднесемо пісні-небилиці, які
називають ще переслів’ями, перевертнями. Гумористичні твори, в яких усе
переплутано, зміщено у просторі і часі, перебуває у «світі навпаки»,
по-справжньому веселять, розважають дітвору, вчать «грати словом»,
фантазувати, шляхом незвичного поєднання образів, слів встановлювати
різноманітні зв’язки предметів та явищ навколишньої дійсності. Окрім
цього, пісні-небилиці вчать самостійно мислити, критично підходити до
одержаної інформації, зіставляти її з реальним станом речей • Помітивши
недоречності, які формують «зміст» небилиці, дитина встановлює істину,
починає краще розуміти силу справжніх знань.

Коляда, коляда,

Дай, дядьку, пирога!

Як не даси пирога,

Возьму вола за рога

Та виведу на моріг

Та виламлю правий ріг.

Коляд, коляд, колядиця,

Добра з маком паляниця,

А без маку не така.

Дайте, дядьку, п’ятака!

Серед жартівливих пісень, що побутують серед дітей, чимало таких, що
побудовані на звуконаслідуванні. Вони можуть бути простенькі за змістом,
але можуть розгортатися і в досить об’ємний сюжетний вірш чи пісню, що
перебуває на стиках з казкою.

4. Ігровий фольклор

Дитина до десятилітнього віку вимагає забав, і вимога її біологічно
законна. Вона хоче гратися, вона грається всім і пізнає навколишній світ
насамперед і найлегше у грі.

Вона грається і словом, і в слові, саме на грі словом дитина вчиться
тонкощів рідної мови.

Дитячі ігри прийнято поділяти на дві великі групи — драматичні і
спортивні. Ігри першої групи багаті поетичним матеріалом, другій —
мистецький елемент властивий лише деякою мірою.

З хороводних драматичних ігор дорослих до дітей перейшли пісні на
сільськогосподарську тематику «А ми просо сіяли», «Мак», які
супроводжувалися рухами, жестами, що імітують певні трудові процеси.

,

?

Ae

Досі поширена серед дошкільнят «Подоляночка», під час виконання якої
численні рухи компенсують відсутність ясності змістового словесного
малюнка.

Ігри починаються з розподілу ролей між учасниками. Щоб все було
справедливо, вдаються найчастіше до лічилки. Як правило, це мініатюрний
вірш з чітким ритмом, який виконується речитативом. Більшість лічилок у
своїй основі мають лічбу, числа .

Не раз у лічилках знаходить відображення оточення дитини .

Серед сучасних дітей побутують лічилки як народні, так і літературного
походження, створені Н. Забілою, П. Вороньком, О. Підсухою.

У ряді випадків спостерігаємо певну спорідненість лічилок із
прозивалками (дражнилками), які народжуються під час гри і творяться,
отже, самими дітьми.

Прозивалка завжди має конкретного адресата: «По-ля-боля, бараболя,
недоварена квасоля», «Іван-бала-бан». Здебільшого прозивалки виникали в
процесі сварки, викликали бійку або заміняли її. Матеріалом для них
служила риса зовнішності (довгий ніс, товсті губи тощо), але частіше —
всякі вигадані якості, що в сукупності мусили особливо принизити
висміювану особу. При цьому не зважалося на відсутність логічної
послідовності думки, згрубілу лексику. Такі прозивалки могли бути досить
забавними і колоритними, особливо якщо вони ще й ставали на захист
здорової моралі або звертали увагу на негативні риси характеру чи
поведінки.

Менше поширені мирилки. Процес їх творення варто стимулювати, бо це один
із ферментів, що вносить у бурхливе дитяче життя мирне начало.
Думається, що люди, які в дитинстві відчували облагороджуючу силу
мирилки, дорослими зуміють гідно вести себе в конфліктних ситуаціях,
тактовно їх ліквідувати.

5. Приказки та прислів’я як зерна народної мудрості.

Загадки та скоромовки

Афористичні вислови, що акумулюють багатовіковий досвід народу, справді
є вираженням його мудрості і філософії. Народнопоетичні твори були у
свій час замість посібників, підручників і енциклопедій. Вони навчали і
виховували дорослих і дітей, та ніде соціально-громадянське мислення
народу не знаходило такого сконденсованого виразу, як у прислів’ях і
приказках, ніде не було стільки повчального матеріалу, як у цьому жанрі
творчості.

«Які батьки, такі й діти». Ким, коли, за яких обставин було створене це
прислів’я і кинуте між люди, заставляючи задуматися про виховання дітей
у сім’ї? «Діло майстра величає» — досить почути цю приказку, і немає
вищої оцінки твоїй праці, щось героїчне відлунюється в короткому
вислові.

Широкі тематичні обрії прислів’їв і приказок, глибоко у давнину сягають
вони своїм корінням. Наприклад, до епохи введення християнства на Русі
належать такі прислів’я: «Боже, поможи, а сам не лежи», «Взяв боженьку
за ноженьку — та й бабах об землю». У прислів’ях залишило слід історичне
життя народу («Незваний гість гірше татарина»). В них можна відчути
епоху, історію. Але в переважній більшості приказок і прислів’їв
висловлені такі думки, погляди, оцінки, які не втрачають своєї ваги
протягом століть. Зустрічаються, звичайно, і застарілі сентенції,
наприклад «Без бука нема науки», які або вживаються в гумористичному
плані, або ж зовсім виходять з ужитку.

Маленькі за обсягом твори охоплюють різні сторони життя, суспільного і
особистого, в них відображені питання побуту, моралі, культури,
політики, економіки. Лаконічність вимагає місткості поетичних засобів.
Не випадково існує прислів’я «Народ скаже — як зав’яже».

Вживаємо паралельно два терміни: приказка і прислів’я. Деколи їх
об’єднують під назвою приповідки, але в цілому це не тотожні поняття.
Прислів’я містить у собі ширші висновки і узагальнення, є завершеним
судженням, а приказка здебільшого лише натяк на судження.

Прислів’я, як правило, має повчальний характер, а приказка — тільки
констатує факт, але оцінки йому не дає. Твердження «Не гонись за двома
зайцями, бо й одного не піймаєш» є прислів’ям, а коли сказати «Не гонись
за двома зайцями», то це вже буде приказка. Дотепна приказка не має
широти суджень, що характерне прислів’ю, зате вона може надати колориту
мові, передусім забарвити її гумором.

Якщо в інших видах фольклору можна знайти зразки, адресовані спеціально
дітям, то прислів’я і приказки — універсальні твори, які не враховують
віку людини. Вони застерігають перед негідними вчинками, прищеплюють
високі моральні якості через образи правди («Правда і в огні не горить,
і в воді не тоне»), праці як джерела життя («Праця чоловіка годує, а
лінь марнує»); в багатьох прислів’ях уславлюються такі позитивні риси
людини, як сміливість, чесність («Хліб-сіль їж, а правду ріж»,
«Сміливого і куля не бере»).

У вихованні підростаючого покоління помітну роль можуть відігравати
прислів’я і приказки про досвід і знання («Умієш помилятися, умій і
поправлятися», «Хто знання має, той і мур ламає»), старанність і лінощі
(«Роби не язиком, а руками», «Кінець — ділу вінець», «І сокира, лежачи,
ржавіє», «Де нема охоти, там нема роботи»), побут людини («Хто має хліб
в торбі, той сяде й на горбі», «Хто рано підводиться, за тим діло
водиться»).

Діти рідко користуються у своїй мові прислів’ями та приказками, але коли
почують влучний вислів, то задумуються над його смислом. Треба лише
уміло спрямовувати хід їхніх думок. Навіть механічне запам’ятовування
народних афоризмів може бути корисним. Короткі, найчастіше заримовані,
фрази дають дітям певну інформацію, розвивають спостережливість
(«Ластівки низько літають — дощ обіцяють»), привчають до асоціативного
мислення («Жолудь який малий буває, а з нього великий дуб виростає»).
Яскрава образність прислів’їв та приказок не раз спонукає до власної
творчості.

Приказки та прислів’я, мабуть, ніколи не зупиняться у своєму історичному
розвиткові.

В дуже давні часи виникла й загадка — афористичний твір, в основі якого
лежить метафора. В загадці особливо відчувається устремління людської
думки до зв’язку з поезією. Немає, мабуть, жодного явища, предмета, що
не став чи не міг би стати об’єктом загадки. Вона охоплює всі види
людської діяльності, матеріальної та духовної культури народу.

Запитання загадки примушують дитину думати, зрештою, дорослого теж.
Колись загадкою проводили перевірку інтелектуальних можливостей людини.
Вона входила у весільні обряди, русальні пісні.

Ще в минулому столітті взялися письменники за створення літературної
загадки. Талановитим автором був Леонід Глібов, який дав зразки загадки
з відгадкою, а також оригінальну форму акростихів.

Одним із специфічних творів народної педагогіки є скоромовки
(спотиканки) — прозові або віршовані твори гумористичного спрямування.

Здебільшого скоромовки не мають виразного виховного спрямування, їхнє
призначення — розвеселити, забавити дитину співзвуччям слів. Ще не
знаючи, що таке алітерація, асонанси, діти помічають, що повторення
однакових чи подібних приголосних або голосних надає мові
благозвучності, музичності.

6. Казка як вершина дитячого фольклору

Прийшли до нас твори цього жанру з глибокої давнини. Термін казка
похідний від слова «казати» і стосується творів фантастичного характеру,
що мають цікаві пригодницькі сюжети.

К.Ушинський називав казки блискучими спробами народної педагогіки, а її
хранителів і популяризаторів — бабунь, дідусів, матерів — природними
педагогами.

Уважні слухачі казки забувають про все на світі. Сьогодні казкова
фантастика також будить думку,— і народжується в малій голівоньці мрія
перетворити неймовірне в дійсність. Колись казка творилась генієм народу
для дорослих. Вона передавала досвід поколінь, моральні устої трудового
народу, його непримиренність до експлуататорського ладу, віру в краще
життя.

Видатний теоретик дитячої літератури І. Я. Франко вбачав у казці значні
можливості для виховання високих моральних якостей, чуття поетичного
слова: «Оті простенькі сільські байки, як дрібні тонкі корінчики,
вкорінюють у нашій душі любов до рідного слова, його краси, простоти і
чарівної милозвучності. Тисячі речей у житті забудете, а тих хвиль, коли
вам люба мама чи бабуся оповідала байки, не забудете до смерті”.

Різноманітні за сюжетом та рівнем використання фантастики казки
поділяють на три групи: про тварин, чарівні та соціально-побутові.
Найбільш близькі та зрозумілі дітям будь-якого віку казки про тварин.

Для малих дітей найдоступніші повчально-розважальні казки про тварин, що
дозволяють їм самим легко зробити висновки про те, що добре, а що
погано. З таких казок, як «Котик і Півник», «Пан Коцький»,
«Коза-дереза», «Колобок», постають перед малятами різні характери
тварин, що розкриваються у тих чи інших життєвих ситуаціях. Довірливий,
не дуже розумний Півник, сповнений власної гідності, а насправді боягуз
пан Коцький, хижа брехлива Коза, хвалько Колобок та інші зразу
розгадуються дітьми, і у них виникає доброзичливе або осудливе ставлення
до цих персонажів.

Серед повчально-розважальних казок виділяються так звані кумулятивні,
або докучливі. Побудовані переважно на діалогах, що є важливим засобом
характеристики персонажа, за цікавим принципом введення все нових осіб,
що включаються в розмову і беруть участь у подіях, ці казки не мають
такого динамічного сюжету, як більшість інших. Тут дія через постійне
повторення основних подій твору розгортається навіть уповільнено
(«Колобок«, «Рукавичка»). Дітей вони приваблюють ситуативною
різноманітністю, в основі якої рух — мишка біжить, жаба плигає, вовк
суне, колобок котиться — і постійне поповнення колективу.
Самохарактеристика, що дається влучними епітетами-прикладками:
мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик,
лисичка-сестричка і т. д.; звуконаслідування голосу тварин: хро-хро-хро
(кабан), гав-гав-гав (собака) допомагають дітям уявити кожну тварину
(«Рукавичка»).

Немає такого аспекту виховання, який би не відбився у казці. Але
найчастіше йдеться про те, яка велика користь і насолода буває від
праці, що добре, а що погано. Не раз в таких казках, як зрештою і в
народних трудових пісеньках для дітей, деталізується процес праці, що є
засобом моральної оцінки персонажів.

У казки про тварин не раз включаються пісеньки, віршовані імпровізації
(співає, викликаючи півника з хати, лисичка; співає котик біля
лисиччиних воріт) — вони відповідають духові дитячого фольклору. В такій
казці, як «Коза-дереза», пісеньки виступають засобом характеристики
персонажів. У переплетінні прозового і віршованого тексту бачиться
естетичне чуття, педагогічний хист народу, який свідомо драматизував
матеріал казки, надавав йому рис сценічності, ігрового характеру.

Своєрідної поетичності казкам надають часті повтори одних і тих
стилістичних формул. Казки про тварин не раз мають цікавий пригодницький
сюжет.

Чарівні, або фантастичні, казки, як і художні твори письменників з
фантастичними сюжетами і образами, мають на дітей незвичайний вплив — на
їхню уяву і на розвиток поетичного мислення, мови. Дітей захоплюють
чудесні перетворення, карколомний розвиток подій, величезні можливості
героїв — долати простір, перемагати труднощі. А що головним персонажем
виступає часто не найсильніший, найбільший, а буває, що зовсім юний
герой, то все це створює у казці атмосферу, сповнену животрепетного,
радісного відчуття сили, доброти, сміливості, незламності. Позитивний
образ чарівних казок багатоликий. За зовнішнім виглядом, походженням, за
всією своєю біографією він незвичайний. Це Котигорошко, Чабанець, Кирило
Кожум’яка.

Чимало героїв чарівних казок є втіленням могутніх сил і явищ природи,
наприклад, Вернидуб, Вернигора, Крутивус — добрі помічники позитивного
персонажа («Летючий корабель»).

У чарівних казках особливо відчувається глибокий водорозділ між
позитивними і негативними персонажами. Відповідно до способу життя і
поведінки їм дістається нагорода і покарання. Герої зазнають незвичайних
пригод, які не раз приводять їх до смерті, але живуща і цілюща вода
повертає життя, молодильні яблука — силу і молодість, кінь-добротворець
здатний не лише захистити, а й здобути для свого володаря бажану
перемогу. У фантастичних казках багато перетворень — живі істоти можуть
переходити в цих казках в зовсім інший органічний стан (стати жабою,
конем, криницею). У цьому знайшли відображення анімалістичні та
тотемістичні погляди наших предків, що згодом завдяки трудовій
діяльності людини, пізнанню нею світу перетворилися в поетичні образи,
фантастичні оповіді.

У чарівних казках переважають гострі конфлікти, що виникають між
позитивними й негативними персонажами і приводять до змагання не на
життя, а на смерть. Звідси і особливості сюжету такої казки, її
композиційної побудови.

Народні казки залишаються для сучасних дітей одним з найулюбленіших
видів творчості. Поряд з тим їх зацікавлює літературна казка, що не раз
є переробкою фольклорного сюжету.

Висновки

Отже, кращі зразки дитячого фольклору з плином років не втрачають свого
ідейно-виховного впливу, своєї ролі в естетичному збагаченні сучасників.
Розвивається сучасна народнопоетична творчість.

Є певний резон у поділі фольклорних творів для дітей на, по-перше, твори
для найменших, що лише оволодівають рідною мовою і, по-друге, твори для
дітей, що активно володіють мовою.

Розділи про дитячий фольклор у підручниках для педагогічних вузів та
університетів, як правило, відсутні. Лише в одному є окремий розділ, що
досліджує народнопоетичну творчість для дітей. Його автор В.Василенко
розрізняє: 1) твори з ігровими діями; 2) твори, що виконуються незалежно
від ігрових дій і приваблюють дітей передусім своїм змістом. Більшість
дослідників дитячої літератури розрізняють: 1) фольклор для найменших,
вбачаючи в ньому яскраво виражену специфіку; 2) твори різних жанрів,
відібрані багатьма поколіннями народу з метою виховання на їх зразках
підростаючого покоління. Вихователі дошкільних закладів знайдуть цікаві
думки про розвиток і класифікацію віршованих жанрів народнопоетичної
творчості для дітей у монографії Г. В. Довженок «Український дитячий
фольклор» (1981).

Народнопоетична творчість для дітей, як і література, тісно пов’язується
з проблемами дитинства, має виразне педагогічне спрямування, відповідає
особливостям сприймання дітей певного віку.

Список використаної літератури

Мартиненко В. Робота з дитячою книжкою // Початкова школа. – 2003. – №№
7,8. – с.24 – 28, 40 – 43.

Наумчик М.М. Робота з дитячою книжкою// Позакласне читання. 4(3) клас.
Тернопіль: Підручники та посібники, 1998. -128 с.

Підлужна Г.В. Позакласне читання молодших школярів як педагогічна
проблема // Початкова школа. – 1998. – №7. – с. 18 – 22.

Савченко О.Я. Від людини освіченої – до людини культури: Ціннісні
орієнтації загальноосвітньої підготовки учнів // Рідна школа. – 1996. –
№5 – 6. – с. 56 – 60.

Скрипченко Н.Ф., Вашуленко М.С. Позакласне читання // Початкова
школа. – 1992. — № №9, 10. – с. 73 – 78; 85 – 90.

Скрипченко Н.Ф. Шляхи вдосконалення класного й позакласного читання //
Початкова школа. – 1990. – N5. – с. 36 – 40.

Ткачук Л.П. Робота з дитячою книжкою на уроках позакласного читання:
Посібник для вчителя. – Кам’янець-Подільський: Абетка, 200с. 120.

Ткачук Г.П. Уроки зустрічі з книжкою // Початкова школа – 2000. – №2. –
с. 15 – 18

PAGE

PAGE 4

Похожие записи