HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Завдання композиції в інтер’єрі”

ПЛАН

Вступ

1. Сутність і місце композиції в інтер’єрі, вимоги до композиції

2. Просторова композиція інтер’єру

3. Симетрія і асиметрія в композиції

4. Композиційні прийоми, особливості їх застосування

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність дослідження обраної теми зумовлена тим, що протягом всієї
історії розвитку культури людина прагнула прикрасити своє життя, зробити
красивими всі необхідні їй предмети — одяг, посуд, житло.

Якщо в минулому використання декоративного мистецтва в інтер’єрах
суспільних будов частіше всього були стихійними, то в даний час ще на
стадії проектування художники і архітектори реалізують не тільки рішення
загальної теми, пов’язаної з призначенням будівлі в цілому, а й
використовують найбільш виразні форми різних видів декоративного
мистецтва.

Архітектори, будівельники, художники, скульптори, майстри прикладного
мистецтва, спираючись на досягнення будівельної науки і техніки,
підвищують художній рівень обробки приміщень. При цьому в інтер’єрі
широко використовують як традиційні — камінь, дерево, кераміка, скло,
так і сучасні матеріали — наприклад, полімер. Вибираючи для обробки той
чи інший матеріал, архітектори прагнуть до створення єдиної композиції
інтер’єра, сполученню матеріалів з призначенням приміщень. Специфіка
інтер’єрів громадських закладів дозволяє широко використовувати в їх
оформленні оригінальні композиційні рішення, твори
монументально-декоративного і прикладного мистецтва, художні меблі.
Архітектурні рішення інтер’єра — це складне сполучення архітектурної
форми, конструкції, простору, масштабу, пропорцій, ритму, кольору і
світла, направлене на повне виявлення громадських ідей і максимально
відповідає функціональному призначенню приміщень.

Слово «композиція» в перекладі з латинської означає з’єднання, зв’язок,
побудова. Розрізняють три основних види композиції: фронтальну, об’ємну
і глибинно просторову. Такий розподіл в якійсь мірі умовний, так як на
практиці ми маємо справу з поєднанням різних видів композиції.

У даній роботі планую розглянути сутність і завдання композиції в
інтер’єрі, прийоми, які використовуються в інтер’єрах тощо.

Об’єкт дослідження: завдання композиції в інтер’єрі.

Предмет дослідження: сутність і місце композиції в інтер’єрі, основні
принципи, на які опирається побудова композиції інтер’єру, композиційні
прийоми тощо.

Структура роботи: вступ, основна частина, яка складається з чотирьох
розділів, висновки, список використаної літератури.

Методи дослідження: літературний метод, методи порівняння, аналізу,
синтезу, графічний метод і метод узагальнення та ін.

Загальний обсяг роботи – 24 сторінки.

1. Сутність і місце композиції в інтер’єрі, вимоги до композиції

Композиція (від лат. «composition — твір, складання; з’єднання, зв’язок)
«тримає» ваш простір, організовує його і підпорядковує так званим
законам композиції. До них можна віднести ділення на зони, вичленення
головного і другорядного. Найчастіше зустрічається центрична композиція
житла. У доісторичній печері центром, навколо якого зосереджувалося
життя роду, було вогнище, в Елладі і Стародавньому Римі — внутрішній
дворик-атріум, в середньовіччі — камін, і, нарешті, в сучасній квартирі
смисловим і композиційним центром стає кімната, де ми приймаємо гостей,
а в ній головний герой — друг сім’ї — телевізор. Якщо ви будуєте будинок
або переплануєте квартиру, постарайтеся уважно продумати і заздалегідь
виділити смисловий центр композиції житлового простору. Найчастіше таким
центром є вітальня або їдальня. Композиційний центр їдальні або вітальні
— обідній стіл, камін, телевізор, журнальний або картковий столик — ви
призначаєте особисто, або він визначається сам собою, відповідно до
традицій і способу життя сім’ї.

Художні якості інтер’єру залежать від цілісного підходу і узгодженості
всіх його елементів між собою. Просторова композиція інтер’єру
визначається плануванням квартири і прийнятою функціональною програмою.
Це, у свою чергу, впливає на колірне рішення, обробку приміщень,
декоративне убрання, освітлення і озеленення. Проведене за допомогою
меблів і устаткування функціональне зонування, візуальне розділення
простору дозволяє перейти до наступного етапу — виділення основного і
додаткових композиційних акцентів. Колірна гармонія, правильний вибір
колірних поєднань підсилюють композиційний задум, зв’язують або
роз’єднують окремі зони. Колір у поєднанні з вибраною системою
освітлення може полегшити зорову роботу і відпочинок в квартирі,
візуально збільшити або зменшити простір приміщень, викликати потрібний
емоційний ефект.

Входивши в квартиру, переходячи з приміщення в приміщення, людина
прокладає «трасу» свого руху. Вхідний отвір і точки зміни маршруту руху
визначають, як сприймається простір, яка площина або точка приміщення
може стати центром композиції. При формуванні композиційного центру
потрібно враховувати приведені нижче закономірності композиційної
побудови, обумовлені психологією сприйняття:

— близькість — близько розташовані один до одного елементи сприймаються
як єдине ціле;

— залежність від осей — сприйняття спрощується, якщо людина знаходиться
на осі симетрії об’єкту, що оглядає;

— замкнутість — геометрично незавершені фігури можуть сприйматися як
завершені;

— інерція — якщо на замкнутому просторі зустрічаються зображення, що
повторюються, то інші елементи не сприймаються;

— контраст — контрастні лінії сприяють кращому сприйняттю елементів;

— призначення — елементи, що мають однакове призначення, сприймаються як
єдине ціле;

— простота — простіші форми сприймаються легше;

— протиборство — елементи різної форми краще сприймаються, якщо вони
рознесені в просторі;

— симетрія — симетричні елементи сприймаються як ціле;

— схожість — схожі елементи сприймаються як єдине ціле;

— впізнанність — легше сприймаються елементи, форми яких більш знайомі і
прості;

— фігура-фон — елементи найбільш простій форми сприймаються як фігури,
що виразно відділяються від фону.

Названі рекомендації потрібно враховувати при формуванні площинної
композиції — декоруванні стіни, що бере на себе при оформленні
приміщення основну композиційну роль, і при композиційній
впорядкованості меблевих груп.

Побудову композиційного центру припускає скріплення окремих розрізнених
предметів меблів, устаткування і декоративного мистецтва в єдине ціле.
Їх об’єднання може проводитися по законах симетрії і асиметрії.

2. Просторова композиція інтер’єру

Просторова композиція інтер’єру визначається плануванням квартири і
прийнятою функціональною програмою. Це, у свою чергу, впливає на колірне
рішення, обробку приміщень, декоративне убрання, освітлення і
озеленення.

Проведене за допомогою меблів і устаткування функціональне зонування,
візуальне розчленовування простору окремих приміщень дозволяє перейти до
наступного етапу — виділення основного і додаткових композиційних
акцентів.

Колірна гармонія, правильний вибір колірних поєднань підсилюють
композиційний задум, зв’язують або роз’єднують окремі зони. Колір у
поєднанні з вибраною системою освітлення може полегшити зорову роботу і
відпочинок в квартирі, візуально збільшити або зменшити простір
приміщень, викликати потрібний емоційний ефект.

Входивши в квартиру, переходячи з приміщення в приміщення, людина
прокладає трасу свого руху. Вхідний отвір і точки зміни маршруту руху
визначають, як сприймається простір, яка площина або точка приміщення
може стати центром композиції. При формуванні композиційного центру
потрібно враховувати приведені нижче закономірності композиційної
побудови, обумовлені психологією сприйняття.

Простота — простіші форми сприймаються легше.

Близькість — близько розташовані один до одного елементи сприймаються як
єдине ціле.

Схожість — схожі елементи сприймаються як єдине ціле.

Симетрія — симетричні елементи сприймаються як ціле.

Контраст — контрастні лінії сприяють кращому сприйняттю елементів.

Протиборство — елементи різної форми краще сприймаються окремо, ніж
разом.

Фігура-фон — елементи найбільш простої форми, які сприймаються як
фігури, що виразно відділяються від фону.

Інерція — якщо на замкнутому просторі зустрічаються зображення, що
повторюються, то інші елементи не сприймаються.

Замкнутість — геометрично незавершені фігури можуть сприйматися як
завершені.

Залежність від осей — сприйняття спрощується, якщо людина знаходиться на
осі симетрії об’єкту, що оглядає.

Впізнанність — легше сприймаються елементи, форми яких більш знайомі.

Призначення — елементи, що мають однакове призначення, сприймаються як
єдине ціле.

Користь — краще сприймаються елементи, функція яких зрозуміліша.

Названі рекомендації потрібно враховувати при формуванні площинної
композиції — декоруванні стіни, що бере на себе при оформленні
приміщення основну композиційну роль, і при композиційному впорядкуванні
меблевих груп.

3. Симетрія і асиметрія в композиції

Побудову композиційного центру припускає скріплення окремих розрізнених
предметів меблів і устаткування і декоративного мистецтва в єдине ціле.
Їх об’єднання може проводитися по законах симетрії і асиметрії.

Симетрія як принцип угрупування елементів на площині або в просторі
припускає наявність однієї або декількох осей, по відношенню до яких
ведеться побудова.

Побудова, симетрична по відношенню до якої-небудь одній осі,
вертикальній або ж горизонтальній, — відносна симетрія.

Коли приймаються дві взаємно перпендикулярні осі симетрії і побудову має
чітко виявлений точковий центр — це абсолютна симетрія.

У композиціях, побудованих по законах відносної симетрії, по-різному
може виявлятися центральна вісь.

Рис.1.

На рис. 1 центральні осі активно виявлені архітектурним вирішенням
центральної зони частини каміна і зони кінотеатру.

Рис.2

На рис. 2 вісь симетрії каміна виведена в простір кімнати і закріплена
банкеткою і симетричним оформленням стелі.

Рис. 3

На рис. 3 приклад абсолютної симетрії: у оформленні стелі прийняті дві
взаємно перпендикулярні осі симетрії.

Симетрія як композиційний прийом викликає відчуття спокою, відпочинку,
строгості і сили, тому застосування її в житловому інтер’єрі створює
відчуття деякої офіційності, якщо застосовується в загальносімейних
зонах. В той же час для ряду функціональних зон застосування симетрії
виявляється функціонально виправданим. Дуже часто саме з її допомогою
шикуються інтер’єри дитячих кімнат для двох дітей, спальні батьків. У
цих випадках симетрична побудова, почата групою парних меблів, може бути
підкреслене і посилене симетричним розташуванням решти елементів
(картинами в узголів’ї ліжка, світильниками. Ефект симетрії посилюється,
якщо на протилежній від вікна стіні розміщено дзеркало.

Рис. 4

Поширеним прийомом в житловому інтер’єрі є урівноважена симетрія.

На рис. 4 теж присутня центральна вісь, по обидві сторони від якої
групуються різновеликі предмети.

Якщо симетрична побудова в якійсь мірі строго і парадно, то асиметрія
вносить до інтер’єру свободу, рух, динамізм. Вже незначні відхилення,
внесені до симетричної схеми, роблять елемент інтер’єру або інтер’єр в
цілому складнішим і цікавішим. Наприклад, коли змінені відмітки
декількох горизонтальних полиць при збереженні загальної симетричної
сітки стелажу або в композицію доданий елемент, що розбиває симетрію.

Рис.5

У основі асиметричної побудови житлового інтер’єру найчастіше лежить
функціональна потреба, тобто необхідність забезпечити площі для самих
різних робочих операцій. При цьому свобода і гнучкість асиметричної
побудови особливо добре помітна при зіставленні з включеними в його
склад симетричними групами, якщо симетрична група невелика за розміром і
грає другорядну роль. Часто обидва прийоми поєднуються в композиціях на
рівних.

Рис.6

Рис.7

Оформлення зони кінотеатру строге симетрично, а кутовий диван, що стоїть
боком до консолі, що відмежовує передпокій, — порушує цю симетрію.

Рис.8

Тут приклад асиметричної форми (оформлення стелі з підсвічуванням) на
тлі строгої симетричної декоративної композиції на задній стінці за
сантехнічним приладом.

У основі поєднання симетричних і асиметричних схем може лежати
функціональна ідея.

Рис.9

Застосування асиметричних схем диктують мансардні поверхи, оскільки
похилі стелі примушують вміщати об’ємні меблі в простір неправильної
форми, що утворився.

Рис.10

розширити, підвищити або знизити.

Рис.11. Геометрична прогресія

Рис 12. Арифметична прогресія

Для досягнення названих ефектів необхідно знати деякі основні положення.
Дрібний орнамент зрительно збільшує приміщення, великий — зменшує (мал.
13 а, б). Горизонтальні смуги «розтягують» приміщення, створюючи ефект
збільшення площі, але одночасно і зниження приміщення (мал. 13 г, е);
вертикальні смуги «стискають» простір, зрительно підвищуючи його (мал.
13 а, д). Один і той же ефект зниження висоти може бути досягнутий
різними прийомами: розчленовуванням поверхні в нижній зоні і
застосуванням достатньо темного кольору для стелі (мал. 13 в, е).

Відчутний просторовий ефект дає розчленовування навіть одній з площин.
Приміщення може здаватися великим (мал. 14 а) або меншим (мал. 14 б),
таким, що стискається (мал. 14 в, г) або розширюється (мал. 14 д, е),
укороченим (мал. 14 же) або подовженим (мал. 14 з).

Рис. 13. Способи використання оптичних ефектів у оздробленні приміщень

Мал. 14. Приклади зміни зорового сприйняття розмірів приміщення з
використанням тільки одній горизонтальної площини

Якщо згрупувати прийоми, що дають один і той же просторовий ефект, то
можна сформулювати наступні рекомендації:

— відчуття більшої висоти досягається: при використанні контрастного до
фону і крупного малюнка, при фарбуванні підлоги в насичений колір, при
використанні лакованої поверхні, за допомогою підсвітки нижньої зони
приміщення;

— ефект зорового збільшення висоти приміщення забезпечується наступними
прийомами декорування стелі: створенням блискучої поверхні або
використанням дзеркального скла, пристроєм вбудованих світильників,
використанням просторової структури підвісної стелі, використанням
підсвітки у верхній зоні приміщення, що збільшують яскравість стелі;

— зорове розширення простору досягається: за допомогою світлих тонів,
при контрастному зіставленні квітів вертикальних і горизонтальних
площин, що захищають, при зіставленні контрастних фактур.

4

B

:

пов’язаних з ними світлокомпозиційних прийомів.

— Подовження і звуження приміщення — збільшення яскравості стенів,
перпендикулярних до напряму «подовження»; розташування світлових смуг у
напрямі «подовження».

— Розчленовування приміщення — різке підвищення яскравості окремих
ділянок з використанням колірних контрастів.

— Збільшення об’єму приміщення — дуже сильне рівномірне освітлення
розділяючих поверхонь.

— Зменшення об’єму приміщення — зменшення яскравості розділяючих
поверхонь.

— Збільшення висоти приміщення — рівномірне підвищення яскравості стелі
і верху стенів щодо останніх поверхонь.

— Рельєфність стенів — підвищення яскравості окремих ділянок стенів для
створення світлових плям, ритмічне освітлення стенів світлом двох
різноколірних джерел.

Використання вертикалей в декорі стенів візуально збільшує висоту
приміщення.

Цей же ефект зберігається, якщо вертикаль присутня у вигляді
вертикальних витягнутих картин, у вертикальній формі світильника,
вертикальному розташуванні смуг в оббивній тканині. На силі зорового
ефекту тут позначається явище перебільшення вертикальних відрізань — з
двох рівних по величині відрізань вертикальний відрізок прямої здається
довшим горизонтального. Інтер’єр, показаний на мал. 6 а, з використанням
вертикалей в декорі створює відчуття висоти, в порівнянні з інтер’єром
на мал. 16 б, де використано горизонтальне і діагональне розчленовування
площини.

Якщо житлову кімнату піддають «розтяганню» уздовж джерела денного
світла, тобто паралельно стіні з вікном, то для примикаючої групи меблів
використовується декоративна тканина з активно вираженими
горизонтальними смугами, горизонтальним малюнком на килимі. Білі
предмети на темному фоні зрительно «розсовують» простір, розширюючи і
подовжуючи його. Клітчасті, смугасті, заповнені крупним малюнком ділянки
здаються більше, ніж однакові з ними за розміром однотонні.

4. Композиційні прийоми, особливості їх застосування

Закінченість убрання квартири залежить від індивідуальних схильностей
господарів і визначається прийнятим принциповим підходом:
функціональним, орнаментально-декоративним і етнографічним. Кожен з них
диктує свої закономірності у виборі обробних матеріалів, колірної гамми,
прийомів освітлення, декоративного убрання.

З прикладом функціонального підходу до композиційного вирішення
інтер’єру ми зустрічаємося в підсобних приміщеннях квартири — в кухні,
передпокої, ванній кімнаті.

Орнаментально-декоративна композиція припускає використання декоративних
рейок, полиць, ніш або архітектурних деталей, що формують просторові
грати; декоративних екранів з різною фактурою, структурою, кольором,
просторових модулів, побудованих на підставі квадрата, трикутника і тому
подібне Модулі збираються в просторові групи, визначаючи композиційну
побудову інтер’єру.

Застосування вертикальних і горизонтальних рейок дозволяє зв’язати стіни
між собою і з меблями, погоджувати окремі предмети меблів між собою.
Розміщення рейок на площині стіни припускає вибір такої відстані між
рейками, щоб з їх допомогою розділити стіну в гармонійному відношенні.
При закріпленні однієї горизонтальної рейки площина стіни ділиться на
дві частини, які можуть бути співвіднесені один з одним за законом
«золотого перетину». Якщо виникає необхідність ділити площину більше,
ніж на дві частини, тобто проводити пропорционирование декількох висот,
то побудова «золотого перетину» може бути продовжене, це означає, що
використовуючи кінці відрізань як центри кіл, можна подовжити ряд в
обидві сторони, зробивши відношення кожних двох суміжних відрізань
пропорційним. Для знаходження гармонійних відносин між фігурами можна
користуватися методом геометричної побудови, використовуючи квадрат як
початкову фігуру для перестроювання. Користуючись його діагоналлю для
визначення висоти наступного у ряді прямокутника і повторивши цю
побудову за допомогою діагоналі знов побудованого прямокутника, можна
отримати гармонійний ряд.

Гармонійні відносини можуть бути отримані за рахунок геометричних
побудов, в основі яких лежить використання таких геометричних фігур, як
квадрат, рівносторонній трикутник, п’ятикутник. Поєднання сторони фігури
з діагоналлю квадрата, висотою трикутника, відрізання, що зв’язує дві
протилежні вершини п’ятикутника, в прямокутнику приводить до того, що
він сприймається гармонійним і пропорційним. І, нарешті, існує дуже
простій метод визначення пропорційних відносин за допомогою частин
людського тіла. Так, довжина грона руки відноситься до ліктьового
суглоба як частини відрізання, розділеного в «золотих» відносинах. У
свою чергу фаланги пальців дають гармонійно організований ряд.
Гармонійні відносини можуть бути використані і при самостійному
виконанні або модульному підборі меблів.

При використанні площинних елементів, що відрізняються фактурою і
кольором, вони можу кріпитися на стіні, створюючи самостійне панно, або
переходити з площини на площину, підкреслюючи цілісність інтер’єру.
Створюючи складене панно на стіні передпокою, кухні або іншого
приміщення, доводиться вибирати той або інший принцип орнаментального
набору, тобто закласти як початковий модуль одну, дві або три
геометричні фігури. Одна фігура може дати просту геометричну сітку швів,
і різноманітність досягається тільки за рахунок різноманітності кольору
і фактури самих пластин. Якщо початкова пластинка є рівномірно покритою
малюнком площиною, то можливості заповнення поверхні з чотирьох пластин
досить обмежені. Якщо ж малюнок займає лише частину поля, то можливості
перегрупування розширюються і з’являється різноманітність наборів.

За бажання заповнити площину без яких-небудь порожнеч однаковими
пластинками можна користуватися трьома типами геометричних фігур —
трикутником, квадратом, шестигранником. Вони дають щільний набір і
рівномірно покривають поверхню. При рівності граней названих фігур вони
можуть заповнити площину попарно: шестигранник з трикутником, трикутник
з квадратом. Всі три види фігур можуть поєднуватися в єдиному наборі.
Включення восьми- і дванадцятигранників також відбувається за допомогою
квадратів, що сполучають їх, трикутників, або поєднанням квадратів і
шестигранників.

Використання пластин в інтер’єрі носить декоративно-конструктивний
характер. З їх допомогою можуть отримати додаткову обробку дверні
отвори. Вже облицювання прямокутного отвору, підкреслене барвистим
покриттям або обробною шпоною, робить простір квартири виразно.
Ускладнення форми отвору — закругленість кутів прямокутного отвору або
додання отвору арочної форми — підсилює дієвість цього прийому.

При устаткуванні квартири просторовими модулями можливе використання
«ящичного методу». З меблевих кубів можуть бути набрані спальне місце,
шафи, робочі столи. Початковий квадратний модуль може повторюватися і в
декоративному убранні квартири. Зміна геометрії початкового модуля
приводить до іншого характеру простору. Це добре видно на прикладі
трикутного в плані меблевого модуля. Заповнення цим модулем кутів
кімнати, об’єднання в групи робить можливим організувати всі необхідні
функціональні зони, розчленувати простір, додати йому образ, що
запам’ятовується. І якщо інтер’єр, побудований на підставі кубічного
модуля, спокійніший і стійкіший, то у разі використання модулів з
трикутною підставою простір житлового приміщення здається активнішим,
динамічнішим і складнішим.

Нарешті, етнографічний підхід припускає звернення до культури і традицій
якої-небудь країни. Якщо вам подобається культура Сходу, головними
акцентами інтер’єру будуть рослинні узори і декоративні орнаменти, а
якщо до душі вам точність швейцарського годинника, оформити приміщення
можна в графічному стилі, використовуючи три основні кольори: чорний,
білий і один з допоміжних.

Також тут важливе і «колірне» питання (теорії кольору в інтер’єрі нижче
буде присвячена частина друга). Треба сказати, що на сьогоднішній день
критеріїв оформлення інтер’єру не існує, і сфера дизайну дуже
демократична. Тому вибір квітів за вами. Єдине, що слід запам’ятати: не
використовувати в приміщенні більше трьох основних квітів (але їх
всілякі відтінки допустимі), також ці кольори повинні поєднуватися між
собою.

Після того, як колірна гамма визначена, залишилося тільки підібрати нові
аксесуари, наприклад, додати в інтер’єр трохи екзотики, повісивши на
стіну квітчастий килим, або навпаки, внести мінімалістську деталь: вазу
простій і лаконічної форми, позбавлену орнаменту. Проте з кожним
введеним нововведенням необхідно пам’ятати про єдність меблів,
аксесуарів і кольору стенів, не забувати про незвичайні поєднання. Тоді
у вас вийде не тільки красивий, але і неповторний інтер’єр!

Висновки

Композиція (від лат. compositio — складання, створення) — це побудова
цілісного витвору, всі складові якого гармонійно узгоджуються. Якщо йде
мова про композиції в інтер’єрі, то йдеться про цілісність як
приміщення, так і предметів інтер’єру з метою створення певного образу,
який був задуманий наперед.

Розрізняють три основних види композиції: фронтальну, об’ємну і глибинно
просторову. Такий розподіл в якійсь мірі умовний, так як на практиці ми
маємо справу з поєднанням різних видів композиції.

Характерною ознакою фронтальної композиції є розподіл в одній площині
елементів форми в двох напрямах по відношенню до глядача — вертикальному
і горизонтальному.

Об’ємна композиція являє собою форму, що має відносно замкнуту поверхню
і що сприймається з усіх сторін. Виразність і якісність сприйняття
об’ємних композицій залежать від взаємозв’язку і розміщення їх
елементів, від точки зору. Виразність і якісність форми залежить також
від висоти горизонту. В процесі сприйняття об’ємної форми при низькому
горизонті виникає враження її монументальності. З приближенням глядача
до предмету збільшується перспективне скорочення його граней. Об’ємна
композиція завжди взаємодіє з навколишнім середовищем.

Глибинно-просторова композиція складається з матеріальних елементів,
об’єктів, поверхонь та простору, а також інтервалів між ними.

Основними формоутворюючими засобами композиції є:

— об’ємно-просторова структура і тектоніка предмета;

— властиві об’єкта, масштаб, пропорції, ритм і метр;

— контраст або нюанс формоутворення;

— симетрія чи асиметрія побудови, організації або оздоблення предмета;

— колорит об’єкта, загалом, та його окремих частин, зокрема;

— фактура і текстура матеріалу, з котрого виготовлено предмет.
Об’ємно-просторовою структурою композиції називається естетично
осмислена взаємозалежність форми об’єкта від його внутрішньої будови та
зовнішнього предметного оточення. Вона укладається на засадах
внутрішньої та зовнішньої гармонійності, котрі мають бути притаманні
рукотворній — штучній, формі.

Тектоніка (від грец. тектоніка — будівельна справа) форми — це
конструктивна особливість предмета, яка проявляється у співвідношенні її
частин, пропорціях тощо. Наприклад, спортивний автомобіль та вантажівка
є досить відмінними за тектонікою транспортними засобами. Своєрідність
їх форми і конструкції обумовлюється різним функціональним призначенням.

Масштабність (від нім. маb — міра, розмір та stab — палиця) форми є
показником величини предмета відносно якогось еталону. В дизайні
еталоном, з я ким вона співвідноситься виступають розміри людського
тіла.

Пропорційність (від лат. proportio — співвідношення, розмірність) форми
— це характеристика співвідношення частин цілого між собою. Вона є
ознакою їх узгодженого, розмірного поєднання.

Метричність (від грец. метрон — міра) композиції є властивістю
рівномірного чергування в ній однакових елементів через однакові
інтервали. Вона притаманна, наприклад, вагонам електропоїздів або ж
низці намиста з перлів.

Ритмічність (від грец. ритмос — узгодженість, розмірність) композиції є
властивістю рівномірного чергування в ній окремих частин, котрі
розміщуються з неоднаковим інтервалом. Так розміщується, наприклад,
гілля у сосни, місцеположення якого обумовлене прискоренням чи
уповільненням росту дерева в залежності від погодно-кліматичних
чинників. Ритмічний ряд у дизайні найчастіше використовується при
потребі вираження динамізму форми чи імітування цього процесу.

Симетричність (від грец. симетрія — розмірність) композиції є
розміщенням частин предмета на площині чи у просторі, коли одна його
половина є ніби дзеркальним відображенням іншої. У залежності від
наявності цієї ознаки в організації предмета чи їх групи в дизайні
розрізняють симетричну та асиметричну композицію. Перша, як
композиційний засіб, найчастіше застосовується, наприклад, при
художньому оформленні ділового інтер’єру (офісу, торговельної зали, зали
ресторану тощо). Обумовлюється це своєрідністю психологічного сприйняття
людиною такого групування елементів об’єкта. Подібне композиційне
рішення навіює думку про спокій, силу, міцність, чіткість, парадність,
офіційність предмета чи обстановки. Особливо у випадку абсолютної
симетричності, коли в основу композиції покладено дві взаємно
перпендикулярні осі симетрії.

Список використаної літератури

Волкотруб И.Т. Основы художественного конструирования. – К., 1998.

Глазычев В. О дизайне. Очерки по теории и практике дизайна на Западе. —
М.: Искусство, 2000. — 191 с.

Гофман А.Б. Дизайн как проектная деятельность, направленная на
удовлетворение потребностей человека. – М.: 2004.

Григорян Е.А. Основы композиции в прикладной графике. — Ереван, 1996.

Гройс Б. Мистецтво, дизайн, політика // Українське мистецтво. – 2004. —
№3, С.54-57.

Ковешникова Н. А. Дизайн: история и теория. – М., 2007.

Ковешникова Н.А. Дизайн: история и теория: учеб. Пособие для студентов
архитектур. и дизайн. специальностей / Н.А.Ковешникова. – 2-е изд.,
стер. – М.: Изд-во Омега – Л, 2006. – 224 с.: ил.

Курліщук Б. Ф. Проектування інтер’єрів житлових і громадських споруд :
Навчальний посібник. — К., 1995

Мойсеєнко З.В., Хохол Ю. Ф. Індивідуальний житловий будинок: Посібник
забудовнику.- К.: Будівельник, 1981.- 192 с.

Мосорова Н.Н. Философия дизайна: Учеб. пособие. — Екатеринбург, 1999

Розенсон И.А. Основы теории дизайна: Учеьбник для вузов. – СПб.: Питер,
2007. – 219с.: ил.

Теоретические и методологические исследования в дизайне — М., 2004. — С.
359.

Устин В.Б. Композиция в дизайне. Методические основы
композиционно-художественного формообразования в дизайнерском
творчестве: учебное пособие. – 2-е изд. – М.: АСТ: Астрель, 2006.

Холмянский Л.М., Щипанов А.С. Дизайн: Кн. Для учащихся. – М.:
Просвещение, 1985. – 240 с., Ил.

Шумега С.С. Дизайн Історія зародження та розвитку дизайну історія
дизайну меблів та інтер’єру / К., 2004. — 295 с.

PAGE

PAGE 24

Мал.15. Використання вертикальних

і горизонтальних деталей для збільшення або зменшення об’єму

Похожие записи