HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Залозистий епітелій. Будова, класифікація. Типи секреції

ПЛАН

Вступ

1. Будова залозистого епітелію

2. Типи секреції, її фази

Список використаної літератури

Вступ

Епіте?лій, епітеліальна тканина (лат. epithelium, від грецького епі- +
thele — сосок молочної залози, синонім — епітеліальна тканина) — шар
клітин, що вистилає поверхню (епідерміс) і порожнини тіла, а також
слизисті оболонки внутрішніх органів, харчового тракту, дихальної
системи, сечостатеві шляхи. Крім того, утворює більшість залоз
організму. Складається з клітин, які щільно розташовані одна біля одної,
міжклітинної речовини мало.

Види епітелію:

покривний

залозистий

Функції:

захисна (епітелії шкіри)

секреція (епітелій, що входить до складу залоз)

всмоктування (епітелій шлунково-кишкового тракту)

виділення (епітелій органів виділення)

газообмін (епітелій легеневих пухирців)

Головні особливості епітеліальних тканин — швидка регенерація і
відсутність кровеносних судин.

Поділяється на одношаровий, багатошаровий, війчастий і залозистий
епітелій, а також розрізняють види за формою клітин тканини: кубічний,
плоский, циліндричний.Одношаровий епітелій вкриває стінки судин і
внутрішніх органів, бере участь в обміні речовин та частково виконує
захисну функцію. Багатошаровий — це зовнішній покрив людини, тобто
шкіра. Відмежовує зовнішнє середовище від внутрішнього, захищає від
механічних пошкоджень та проникнення мікроорганізмів. Багатошаровий
епітелій найшвидше відновлюється, вистеляє порожнину рота. Війчаста
епітеліальна тканина вистилає носову порожнину, затримує пил та різні
частинки, вистилає й тонкий кишечник, де виконує всмоктувальну функцію.
Залозистий входить до складу залоз і забезпечує виділення гормонів і
секретів.

1. Будова залозистого епітелію

Складає основу залоз і виробляє особливі речовини. Розрізняють
ендокринні (внутрішньої серекції) й екзокринні (зовнішньої серекції)
залози.

Ендокринні залози (надниркові залози, щитоподібна залоза та ін.) не
мають власних вивідних проток і виділяють речовини, які вони продукують,
— секрети — безпосередньо в кров.

Екзокринні залози (слинні, потові, слізні) виділяють речовини через
спеціальні протоки в порожнини тіла або на його поверхню.

Залозам притаманні значні різновиди за їх класифікацією, будовою,
відношенням до епітеліального шару, типу секреції, хімічного складу
секрету тощо. Секреція — це складний процес спеціалізованого типу
обміну, пов’язаного з утворенням і виділенням секрету, необхідного для
життєдіяльності організму. Залозисті клітини називають грандулоцитами.
За розвитком більшість залоз епітеліального походження. Залози поділяють
на екзокринні та ендокринні.

Екзокринні залози мають кінцевий (секреторний) відділ та вивідні
протоки. Вони продукують секрети, виділяються на поверхню епітеліального
шару. Ендокринні залози не мають вивідних проток, їхні продукти —
гормони, що виділяються безпосередньо в кров чи лімфу. За відношенням до
епітеліального шару залози поділяють на ендоепітеліальні та
екзоепітеліальні. Перші розміщені повністю у епітеліальному шарі, не
виходять за його межи. Екзоепітеліальні залози — це багатоклітинні
утворення, що лежать поза епітеліальним шаром у сполучній тканині і
пов’язані з епітелієм вивідною протокою.

Залози бувають одноклітинні та багатоклітинні. Одноклітинні — продукують
слизовий секрет, за своєю формою вони келихоподібні, оскільки нагадують
келих. їх ядро розміщується у звуженій базальній частині подібно до
ніжки келиха. Між нагромадженням секрету та ядром клітини знаходиться
комплекс Гольджі, а ендоплазматична сітка — у базальній частині.
Секреторні продукти заповнюють розширену апікальну частину, а
келихоподібні клітини знаходяться серед епітеліальних клітин слизової
оболонки кишечника, повітроносних шляхів тощо.

Мал.1. Схема будови залозистої епітеліальної клітини, що секретує білок

?

?

»

$

R

T

?

?

u

OJ&?

ae

u

$

Розгалужені залози мають кілька кінцевих (секреторних) відділів,
нерозгалужені — лише один кінцевий (секреторний) відділ. Для складних
залоз характерно, що вивідна протока розгалужується залежно від форми
кінцевого (секреторного) відділу. Кінцеві відділи залози бувають
трубчасті чи альвеолярні, або трубчасто-альвеолярні. Якщо групи клітин,
що становлять одну чи кілька секреторних одиниць залози утворюють
трубку, то її називають трубчастою. Якщо ж секреторні одиниці утворюють
своєрідну форму залози, її називають альвеолярною. Якщо ж залози містять
як трубчасті, так і альвеолярні одиниці, вони називаються
трубчасто-альвеолярними.

За хімічним складом секрету залози поділяють на білкові, слизові,
білково-слизові (змішані), сальні. Секреторні відділи білкової залози
виділяють секрет рідкої консистенції, багатий на ферменти, вони
побудовані з клітин конічної форми з слабооксифільною цитоплазмою або
різного рівня базофілії за рахунок нагромадження РНК, яка бере участь у
синтезі білка. Ядра цих клітин круглої форми, розміщені центрально.
Цитоплазма містить розвинену гранулярну ендоплазматичну сітку, комплекс
Гольджі та інші органели. Клітини, що продукують слиз, вищі, мають
базофільну цитоплазму, у якій виявляють гранули слизового секрету, ядро
сплющене, паличкоподібне, зміщене у базальну частину клітини. їх
секретом переважно є слизоподібні білки-муцини та протеоглікани. У
секреторних відділах залоз, що продукують змішаний секрет, містяться
клітини, що продукують білковий секрет та клітини, в яких утворюється
слизовий секрет. Сальні залози являють собою спеціальні утворення шкіри.

2. Типи секреції, її фази

Секреція відбувається в чотири фази.

I. Поглинання вихідних продуктів гландулоцитами із крові через базальну
мембрану.

II. Синтез і нагромадження секрету відбувається у гранулярній або
агранулярній ендоплазматичній сітці. У цьому процесі важливу роль
відіграє пластинчастий комплекс Гольджі, оскільки в ньому секрет
ущільнюється та дозріває.

III. Виділення секрету з гландулоцитів називають екструзією.

Розрізняють три основних її різновиди, залежно від типу секреції:
мерокриновий — це циклічний процес, неодноразово відбувається протягом
життя даного гландулоцита.

Міхурці пластинчастого комплексу, перетворившись у гранули секрету,
перемішуються до плазмолеми апікального полюса. Мембрана, що оточує таку
гранулу, входить до складу плазмолеми й секрет виділяється за межі
клітини. Якщо мембрана, що покриває гранулу секрету, не входить до
складу плазмолеми, оскільки вона відрізняється від неї за своїм хімічним
складом, молекула секрету дифундує через мембрану гранули й плазмолему,
тобто секрет виділяється з клітини без порушення її цілісності.

Голокриновий, при ньому залозиста клітина перетворюється у секрет, вона
повністю руйнується, і її залишки входять до складу секрету; у тварин за
голокриновим типом секретують сальні залози шкіри.

Апокриновий тип — апікальна частина клітини відторгається разом з
секретом. Відновлення структури залозистої клітини варіює залежно від
типу секреції. Наприклад при голокриновому типі секреції відновлення
секреторного відділу відбувається за рахунок проліферації клітин.

В мерокринових та апокринових залозах відновлення клітин відбувається
циклічно, відповідно до кожної фази; під час виділення секрету
цитоплазма зберігається.

Мал. 2. Схема різних типів секреції:

Список використаної літератури

Ганонг В.Ф. Фізіологія людини. — Львів: БАК, 2002. — 784 с.

Гистология, цитология и эмбриология / Под ред. О.В.Волкова,
Ю.К.Елецкого. — М: Медицина, 1996.

Луцик О.Д., Іванова А.Й., Кабак К.С., Чайковський Ю.Б. Гістологія
людини. — К.: Книга плюс, 2003. — 3-тє видання. — 592 с.

Новак В.П., Пилипенко М.Ю., Бичков Ю.П. Цитологія, гістологія,
ембріологія.: Підручник. – К.: ВІРА-Р, 2001. – 288 с.

Біологія:Комплексний довідник/Р. В. Шаламов, Ю. В. Дмитрієв, В. І.
Подгорний. — Х.: Веста: Вид-во «Ранок», 2006.— 624 стор. ISBN
966-08-1127-5

Луцик О.Д., Іванова А.Й., Кабак К.С. Гістологія людини. – Львів: Мир,
1992.

Гистология / Под ред. Афанасьева Ю.И., Юриной Н.А. – М.: Медицина, 1999.

Баринова Э.Ф. и др. Справочник по цитологии и общей гистологии. –
Донецк, 1993.

Хэм А., Кормак Д. Гистология. – М.: Мир, 1983. – Т.2. – С.5-35.

Похожие записи