HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

Закономірності, принципи та функції управління

План

Основні закони та закономірності взаємодії суб’єкта та об’єкта
управління

Принципи управління.

Методи менеджменту

Зворотній зв’язок як основа належної реалізації управлінських впливів
суб’єкта та контролю за їх результатами.

Функції управління як основні види управлінської діяльності.

Основні закони та закономірності взаємодії суб’єкта та об’єкта
управління

На розвиток управління впливають закони, сформульовані суспільними
науками (таблиця 1):

Таблиця 1

Закони управління

Закони Загальна характеристика

економічні попиту, пропозиції, прибутковості, спадаючої доходності

соціології соціалізації особистості, соціальної структуризації
організації, соціального статусу, соціальної мобільності, соціального
контролю

індивідуальної і соціальної психології причини поведінки людини у
виробничому середовищі, як особисті, наділені індивідуальними
характеристиками

кібернетики множинності поведінки, керованості, наявності керуючого
пристрою, взаємодії з навколишнім середовищем, наявності каналів
інформації, цілеспрямованості поведінки системи, рівноваги,
самореалізації тощо

Менеджмент як наука і сфера діяльності людини створюється, діє і
розвиває ся відповідно до власних законів і принципів.

Закон – категорія, що відображає істотні, загальні і стійкі відносні
залежності між предметами і явищами об’єктивної дійсності, які
повторюються і випливають з їх сутності.

Закони менеджменту виступають основою створення і функціонування
організацій. Закони фіксують єдність і спільність явищ. Закони
менеджменту об’єктні їхня дія виявляється тільки в діяльності людини.

Закони менеджменту не заперечують сутності й об’єктивного характеру
економічних законів.

Будь-яка наука розвивається на основі властивих тільки їй законів і
закономірностей. У менеджменті як науці також є свої особливі
закономірності.

Закономірність – первинна стадія формулювання закону або частковий вияв
його дії. Це об’єктивні, стійкі, загальні та повторювальні зв’язки між
явищами, процесами, категоріями менеджменту. Відповідно виділяють
закономірності: процесу менеджменту; функцій та методів менеджменту;
управлінських рішень; керуючої та керованої систем організації;
внутрішнього та зовнішнього середовища організації; розвитку менеджменту
тощо.

Ф.І.Хміль наводить наступні закономірності менеджменту:

відповідності організації та управління стану розвитку суспільства;

диверсифікації виробництва та управління;

співвідносності керуючої і керованої систем;

децентралізації і демократизації управління;

визначальної ролі людського фактору у виробництві й управлінні.

Категорія «закономірність» належить до тієї ж групи категорій, що й
«закон». Закономірності, як і закони, встановлюють загальні, істотні й
необхідні залежності й зв’язки між досліджуваними явищами. Між цими
категоріями практично не існує розбіжностей. У теорії менеджменту
закономірність розглядається як первісне стимулювання закону на початку
його теоретичного осмислення і дослідження. Закономірності менеджменту є
сполучною ланкою між економічними законами і теорією менеджменту.

Закони менеджменту: закон спільності цілей, закон поділу праці, закон
зовнішнього доповнення, закон інерції, закон економії часу.

Закон спільності цілей – суть полягає у тому, що ефективна спільна
діяльність людей в організації можлива тільки за наявності спільної
мети. І навпаки, відсутність спільної мети робить працю людей
безглуздою.

Закон поділу праці

Цей закон відображає сутність менеджменту як виду діяльності людини. До
змісту цього закону входить така категорія, як спеціалізація управління.
Сутність цього закону:

Цілі організації можуть бути досягненні тільки за умови колективної
праці.

Функціональний поділ праці в організації розкриває сутність і зміст
управлінської діяльності на всіх рівнях менеджменту.

Функції управління – особливий, спеціалізований вид діяльності, що
відображає напрями здійснення цілеспрямованого впливу на стосунки людей
у процесі виробництва і самого управління. У цьому сенсі функції
управління утворюють функціональні сфери діяльності.

Закон зовнішнього доповнення. Сутність цього закону можна сформулювати
таким чином. Будь-яка організація повинна мати потенціал, здатний
компенсувати наслідки, зумовлені різного роду зовнішніми збурюваннями,
вплив яких на організацію не може бути завчасно передбачений. Дія
закону:

1. Зовнішнє доповнення варто розглядати з двох боків: вплив чинників
зовнішнього середовища на діяльність організації; вплив вищих рівнів
управління на нижчі рівні всередині самої організації.

2. Наявність рівнів управління в організації зумовлює властивість
зовнішнього доповнення. Один рівень управління стосовно іншого являє
собою своєрідне зовнішнє середовище. У їхній взаємодії завжди
зберігаються можливості, достатньою мірою не описані, а отже, і не
регламентовані. Однак впливи одного рівня на інший, яких не можна
передбачити, мають бути керованими.

Суть закону зовнішнього доповнення полягає в тому, що на всіх рівнях
управління організацією вплив із боку кожного її рівня, крім нижчого,
має поширюватися безпосередньо тільки на об’єкти нижчого рівня, а для
інших рівнів вплив зводиться до визначення певних обмежень, які
застосовуються до діяльності підлеглих об’єктів.

Закон інерції

Відповідно до цього закону для ефективної діяльності будь-якої
організації, яка піддається впливові різноманітного зовнішнього
середовища, необхідно, щоб інформація про результати її власних дій
передавалася їй як частина тієї інформації, відповідно до якої вона
повинна продовжувати функціонувати й далі, зберігаючи свої властивості.

Суть цього закону в менеджменті полягає у тому, що усім організаціям
притаманні такі загальні ознаки:

1. Інерційність організації забезпечується складом її елементів і
способами їхнього взаємозв’язку. Маючи властивість інерційності, кожен
елемент, діючи в безпосередньому зв’язку з іншими елементами, забезпечує
інерційність організації в цілому.

2. Зв’язки, що забезпечують інерційність організації, утворюють прямий і
зворотний зв’язки.

Прямий зв’язок обслуговує менеджерів у процесі прийняття рішень,
забезпечуючи їх інформацією про стан ресурсів, поводження об’єктів
управління і стан зовнішнього середовища. Прямий зв’язок створює вхід в
організацію. Зворотний зв’язок надає інформацію про поведінки об’єкта як
реакцію на вплив суб’єкта управління і зовнішнього середовища. Він
інформує менеджера про ступінь досягнення заданого результату або про
необхідність прийняття додаткових рішень, якщо результату не було
досягнуто. Таким чином, зворотний зв’язок забезпечує інерційність
організації. Зворотний зв’язок, синтезуючи зовнішні й внутрішні
збурення, що прагнуть вивести організацію зі стану рівноваги, забезпечує
компенсацію цих збурень при збереженні її властивостей. Звідси випливає,
що за допомогою зворотного зв’язку організація набуває властивості
інерції.

3. Закон інерції виявляється у діяльності організації у створенні їй
властивості самоорганізації. Першоосновою самоорганізації є зворотний
зв’язок. Ця властивість створює здатність організації
самовдосконалюватися й адаптуватися до умов зовнішнього середовища.
Організації, здатні до збереження свого стану і підвищення міри своєї
інерції, приводять свої параметри у відповідність з умовами зовнішнього
середовища. Це відбувається завдяки особливому типові взаємодії
організації із зовнішнім середовищем на основі зворотних зв’язків.

Таким чином, дія закону інерції забезпечує організації стан постійного
удосконалювання. Звідси виходить, що закон інерції за характером свого
впливу на менеджмент поглинає закон постійного удосконалювання, що
виділяється у літературі, й перетворює його на принцип.

Закон економії часу

У менеджменті цей закон пов’язаний із продуктивністю, яка показує міру
використання часу, затраченого на одержання результату. Продуктивність є
головним джерелом економічного зростання організації. У сучасних умовах
діяльності організації в складі показника продуктивності перше місце
посідає економія живої праці. Отже, менеджмент організації має бути
сформований таким чином, щоб для одержання результатів кожний елемент
витрачав мінімальну кількість часу.

Дія закону економії часу, трансформованого через продуктивність
організації, залежатиме від менеджменту, тобто від якості робочої сили,
умов її використання, відповідності професійної структури, від форм
організації і мотивації праці. Безумовно, у сферу менеджменту для
підвищення продуктивності мають потрапляти капітал, технологія, методи і
засоби, розробка продукції, якість, а також чинники зовнішнього
середовища, що можуть сприяти або заважати підвищенню продуктивності.

Реалізація вимог законів менеджменту

Процес урахування вимог цих законів здійснюється через розуміння
об’єктивності дії законів і творчу діяльність керівництва й менеджерів
організації.

Розуміння керівництвом дії законів відбувається з урахуванням їхньої
об’єктивності й незалежності від бажання людини. Закони, завдяки своїй
об’єктивності, формують такі відносини, такі істотні внутрішні
залежності між елементами організації, що змушують керівників діяти
відповідно до вимог законів. Пізнання дії законів, по суті, має
примусовий характер.

Творча діяльність керівництва організації виявляється у знаходженні форм
і порядку дії законів, а також у розробленні й використанні механізму
їхньої реалізації у практиці менеджменту.

Кожен закон має свої форми впливу на організацію. Так, закон спільності
цілей виявляється у необхідності визначення спільної мети (місії) і
формування системи цілей діяльності кожного елементу й організації в
цілому. Нами вже було доведено, що без мети не може існувати
організація, а менеджмент втрачає всякий зміст.

Закон поділу праці визначає необхідність виділення функцій,
функціональних сфер діяльності й процесів управління.

Закон зовнішнього доповнення змушує керівників організації пам’ятати про
чинники зовнішнього середовища і реагувати на їхній вплив. Цей закон
диктує умови, у яких організація має працювати.

Успіх діяльності організації визначається не внутрішніми її умовами, а
тим, наскільки вдало вона може пристосуватися до свого зовнішнього
оточення. Під дією цього закону керівництво організації має вчасно
розпізнати загрози, що виникають із боку зовнішнього середовища, і
шукати максимум вигоди від можливостей, які воно надає.

Закон інерції виявляється у відносинах, що формуються прямим і зворотним
зв’язками, а також критеріями гнучкості й адаптивності.

Закон економії часу виявляється здебільшого у таких формах, як
продуктивність праці, система норм і нормативів, використання засобів і
знарядь праці тощо.

Як механізм реалізації законів використовуються виробнича, технологічна,
управлінська, інформаційна структури організації, а також економічні
важелі її функціонування. Конкретизація дії законів на організацію
розкривається за допомогою принципів менеджменту.

Принципи менеджменту

Еволюція принципів менеджменту

Одним із найважливіших моментів, про які необхідно постійно пам’ятати,
кажучи про управління, є підпорядкування дій людини вимогам загальних
принципів.

Принципи – це загальна норма, правила, які поділяють і визнають усі люди
або окремі групи людей. Управління організаціями рідко має справу з
обмеженою групою принципів. Воно має справу з набором взаємозалежних
принципів.

Таблиця.2

Принципи управління Г. Емерсона

1. Точно поставлені ідеали або цілі Керівник має формувати чітко
визначені ідеали або цілі. Усі цілі й ідеали повинні бути об’єднані від
верху до низу. Вони мають діяти в одному напрямі.

2. Здоровий глузд Необхідно розглядати кожен новий процес не з
найближчої, а з високої точки зору, шукати спеціальні знання і
компетентну пораду всюди, де тільки можна їх знайти, підтримувати в
організації від верху до низу високу дисципліну, організовувати будь-яку
справу на твердій скелі справедливості.

3. Компетентна консультація Компетентна консультація має від верху до
низу пронизувати кожне підприємство, і якщо насправді компетентна порада
не впроваджується в життя, то це через погану організацію, відсутність у
ній якоїсь необхідної одиниці.

4. Дисципліна Нестійкі організації тримаються дисципліною. І тому
дисципліна стає важливим принципом, що постійно, енергійно і неухильно
працює над здійсненням високих норм особистої і колективної поведінки.

5. Справедливе ставлення до персоналу Справедливе ставлення до
робітників і службовців має бути нормалізоване, воно повинно бути
змістом спеціальної роботи особливої висококваліфікованої штабної групи.

6. Швидкий, надійний, повний, точний і постійний облік Облік усіх
деталей, що дає в результаті облік усього цілого, кожної окремої статті
за кожний день, усіх статей за довгий період часу – робота не суха й
монотонна, а натхненна і керівна.

7. Диспетчеризація Видача виробничим підрозділам скоординованих
календарних планів роботи. Підтримка гнучкості у виробничому процесі.
Контроль процесу виконання календарних планів.

8. Норми і розклади У процесі розроблення норм і розкладів людської
роботи ми маємо спочатку класифікувати самих людей, робітників, а потім
дати їм таке устаткування, облаштувати їх так, щоб вони могли, не
витрачаючи додаткових зусиль, виробляти у шість, сім, а то й у сто разів
більше продукції, ніж досі.

9. Нормалізація умов Людина, що бажає домогтися нормалізації умов,
повинна мати належне поняття про час, зусилля і собівартість. Вона має
інстинктивно відчувати, що для кожної операції існує таке поєднання всіх
цих елементів, яке дає максимальні результати.

10. Нормування операцій Це принцип, що найгучніше закликає до
індивідуальності людини, робітника. Стосовно робітників ідеали пасивні,
пасивний здоровий глузд, пасивне планування у всіх своїх стадіях, але
добре виконання на основі норм дає робітникові особисту радість, дає
йому все багатство активного прояву власних сил.

11. Писані стандартні інструкції Підприємство, яке не має стандартних
писаних інструкцій, не здатне неухильно рухатися вперед. Писані
інструкції дають нам можливість досягати нових і нових успіхів швидше,
аніж це роблять птахи і комахи.

12. Винагорода за

продуктивність Справедливість вимагає прямого співвідношення між
винагородою за продуктивність і якістю продуктивності. Щоб люди
працювали добре, у них мають бути ідеали; у них має бути надія на високу
винагороду за продуктивність, а інакше ні зовнішні почуття, ні дух, ні
розум не отримують ніякого стимулу.

Таблиця 3

Загальні принципи управління Анрі Файоля

1. Розподіл праці. Спеціалізація є природним порядком речей. Метою
розподілу праці є виконання роботи, більшої за обсягом і кращої за
якістю за однакових умов. 2. Повноваження і відповідальність.
Повноваження – це право віддавати наказ, а відповідальність – її
складова протилежність. Де надаються повноваження, там виникає
відповідальність.

3. Дисципліна. Дисципліна передбачає слухняність і повагу до досягнутих
угод між фірмою і її працівниками. Дисципліна передбачає справедливе
застосовування санкцій. 4. Єдиноначальність. Накази працівникові мають
надходити тільки від одного безпосереднього начальника.

5. Єдність дій. Кожна група, що діє в межах спільної мети, має бути
об’єднана на основі спільного плану і мати одного керівника. 6.
Підпорядкованість особистих інтересів спільним. Інтереси одного
працівника чи групи працівників не повинні переважати над інтересами
організації.

7. Винагородження персоналу. Для забезпечення вірності і підтримки
працівників, їм повинна виплачуватися справедлива зарплата за свою
працю. 8. Централізація. Централізація є природним станом речей.
Відповідний ступінь централізації буде варіюватися залежно від
конкретних умов.

9. Скалярний ланцюг. Це низка посадових осіб, що перебувають на
керівних посадах, починаючи від особи, яка обіймає найвищу посаду в
цьому ланцюжку, вниз, до керівника нижчої ланки. 10. Порядок. Місце для
всього і все на своєму місці.

11. Справедливість. Справедливість – це поєднання доброти і правосуддя.
12. Стабільність робочого місця для персоналу.

Посередній керівник, що тримається за своє місце, безумовно, має
переваги над видатним, талановитим менеджером, який не тримається за
своє місце і швидко залишає його.

13. Ініціатива. Ініціатива означає розроблення плану і забезпечення його
успішної реалізації. 14. Корпоративний дух. Спільнота – це сила. Вона є
результатом гармонії.

Хоч проблема принципів поки що існує, наявні теоретичні праці, а також
узагальнення практики дають змогу виділити фундаментальні загальні
принципи, які є основою дослідження менеджменту.

Основні принципи управління:

Принцип цілеспрямованості

Відповідно до закону спільності цілей сенс існування менеджменту полягає
у необхідності досягнення цілей організації. Сама праця людини, яка
трудиться в організації, має цілеспрямований характер. Тоді вихідним
пунктом менеджменту є необхідність формулювання загальної мети для групи
людей, що працюють спільно, або для організації в цілому. їхня
цілеспрямована діяльність пов’язана з процесом досягнення цілей
організації. Отже, цілеспрямованість є головною рисою будь-якої людської
діяльності. Ось чому управління як специфічна соціально-економічна
діяльність має бути цілеспрямованим.

Із принципу цілеспрямованості випливають такі положення: мета є сенсом
існування будь-якої організації, а відсутність головної мети ставить під
сумнів необхідність існування будь-якої організації; цілі організації
мають відповідати вимогам законів розвитку природи та суспільства.; цілі
мають відображати сутність явищ і процесів, що відбуваються в
організації, і в цьому розумінні вони створюють могутній механізм
координування спільної праці. Мета дає можливість суб’єкту й об’єкту
управління (членам організації) знати, до якого результату вони повинні
прагнути; визнаючи мету організації спільною, члени організації мають
підпорядкувати свої дії процесу її досягнення, тобто їхня діяльність
повинна бути цілеспрямованою.

Таким чином, цей основоположний принцип визначає головне – мету
функціонування організації й зумовлює наявність самого процесу
управління.

Принцип урахування інтересів

Суб’єкт і об’єкт управління у процесі досягнення мети виконують
відповідні ролі. За визначенням Мінцберга, роль є «набором певних правил
поведінки, що відповідають конкретній установі (організації) або
конкретній посаді». Ролі визначені як необхідність колективного
досягнення цілей. Отже, виконання певної ролі людиною має
цілеспрямований характер.

(

*

c

¤

¦

?

*

¤

¦

¦

?

?

(

6

f

???????????i??

(

f

h

|

~

i

i

?

&

????Fg??

????Fg??

????Fg??

?льної мети визначає ефективну діяльність людини в організації. Спонукою
до ефективного виконання ролі суб’єктом і об’єктом є також їхні власні
потреби й інтереси.

Потреба – це стан, що спонукає людину до дії з метою усунення відхилень
віл якихось конкретних значень динамічної рівноваги у процесі обміну
речовин. Інтерес – це ставлення суб’єкта, що виступає в тій чи іншій
ролі, до ресурсів (засобів досягнення мети) і умов їхнього привласнення
у процесі задоволення своїх потреб. Інтереси – це відбиття потреб
суб’єкта через структуру відносин, у яких він бере участь, виконуючи
певні ролі.

Потреба завжди була і залишається величиною змінною. Передусім потреби
залежать від того, кого вони стосуються – окремої людини чи всього
суспільства. За цією ознакою потреби можна поділити на такі види:
індивідуальні потреби, що їх відчуває і задовольняє кожна людина,
наприклад, потреба в їжі для того, щоб утамувати відчуття голоду;
колективні потреби, які відчуває окрема людина, але задовольнити їх має
змогу тільки суспільство, наприклад, потреба людини жити в екологічно
чистому районі.

За ступенем задоволення потреби людини і суспільства можна поділити на
дві групи – первинні й вторинні.

Зазначені дві групи потреб мають різні класифікації. Найширше у практиці
управління використовується класифікація потреб за теорією А. Маслоу
(рис. 1).

Із наведеної піраміди видно, що люди мають безліч різних потреб. Вони
можуть виявлятися у різний час і в різних ситуаціях, діяти послідовно
або спільно. За теорією Маслоу, всі ці потреби можна розташувати у
вигляді чіткої ієрархічної структури. Основою піраміди є первинні
потреби, до яких входять два їхніх різновиди:

Фізіологічні потреби, що є необхідними для виживання людини.

Потреби в безпеці й упевненості в майбутньому, до яких входять потреби в
захисті від фізичних і психологічних небезпек із боку навколишнього
світу і впевненість у тому, що фізіологічні потреби будуть задоволені
(страхування, пошук надійної роботи з доброю зарплатою).

Рис. 1. Ієрархія потреб за теорією А. Маслоу

Вторинні потреби характеризують поведінку людини в групах, колективах, у
суспільстві. До них входять такі три види потреб: Соціальні потреби – це
потреби у причетності, приналежності до чогось або до когось, відчуття,
що тебе розуміють інші, відчуття соціальної взаємодії, прихильності й
підтримки. Потреби в повазі – потреби в самоповазі, у повазі особистих
досягнень, компетентності, пізнання, у повазі з боку довколишніх.
Потреби самовираження – потреба в реалізації своїх потенційних
можливостей і зростання як особистості.

Задовольнити як первинні, так і вторинні потреби людина може тільки
через виконання певних видів дій – роботу. Коли потреба відчувається
людиною, вона спонукає у ній стан спрямованості. Спонукання – це
відчуття нестачі чогось, що має певну спрямованість. Воно є проявом
потреби, засобом поведінки, і сконцентроване на досягненні мети. Мета у
цьому розумінні – це щось, що усвідомлюється як засіб задоволення
потреби. Коли людина досягає такої мети, її потреба: задовольняється;
частково задовольняється; не задовольняється.

Принцип ієрархічності

Принцип ієрархічності визначає правила побудови організації або окремих
її елементів. Він характерний не лише для організацій, а й для будь-яких
складних об’єктів.

Цей принцип розглядає складні й великі системи як багатоступеневі, що
мають багато рівнів і ділять систему на елементи (рівні, ступені). У
природі на кожному кроці можна спостерігати прояв принципу
ієрархічності. Наприклад, будова людини, дерева і т. ін.

Принцип ієрархічності випливає із закону розподілу праці. Раніше ми
довели, що досягнення складної мети (коли індивідуальної праці людини
замало) потребує розподілу (спеціалізації) праці. Спеціалізована праця
має потребу в координації, інакше мети не буде досягнуто. Необхідність у
координації спеціалізованої праці породжує ієрархію управління.

Крім того, зміст спільної мети не однозначний. Щоб з’ясувати зміст мети,
треба поділити її на певну кількість вужчих цілей нижчого рівня. Таким
чином, формування системи взаємопов’язаних цілей базується на принципі
ієрархічності.

Принцип ієрархічності визначає характер взаємовідносин, що виникають у
процесі управління між суб’єктами різних рівнів, а також між суб’єктами
й об’єктами управління.

Отже, головна роль принципу ієрархічності полягає в обґрунтуванні
кількості рівнів розподілу праці суб’єкта управління, а також ступеня
його самостійності відповідно до обсягу роботи, яку необхідно виконати
для досягнення мети.

Принцип взаємозалежності

Простої вказівки на те, які змінні чинники найбільше впливають на
діяльність суб’єкта й об’єкта управління, не вистачить для того, щоб
визначити, як організація досягатиме власних цілей. Складність
визначення полягає в тому, що всі чинники і всі елементи організації
взаємозалежні. Усі ці категорії в організації так пов’язані між собою,
що їх не можна розглядати одну окремо від одної. Ось чому всі зміни, що
відбуваються в одному з елементів, викликають ланцюгову реакцію в інших
елементах.

Внутрішні елементи організації піддаються впливові закону зовнішнього
доповнення. Дотримання цього принципу потребує врахування організацією
впливу безлічі чинників зовнішнього середовища, що виникають у процесі
її діяльності для досягнення цілей.

Зовнішні змінні є чинниками середовища, що знаходяться поза
організацією, і впливають на її діяльність. Зовнішнє середовище
по-різному діє на організацію. Різниця полягає як у глибині впливу
різноманітних змін чинників на організацію.

Унаслідок впливу принципу взаємозалежності організація змушена
створювати потенціал, здатний реагувати на впливи чинників зовнішнього
середовища. Процес управління є засобом, за допомогою якого організація
реагує на дію чинників зовнішнього оточення і забезпечує свій стійкий
стан. Суб’єкт управління визначає, якими будуть цілі організації і як у
найкращий спосіб їх. може бути досягнуто, ґрунтуючись на оцінці потреб і
стримувальних чинників зовнішнього середовища.

Принцип взаємозалежності виявляється в тому, що функціонування й
розвиток організації визначається співвідношенням і характером зовнішніх
і внутрішніх збурювальних дій, які порушують або визначають умови
нормального функціонування організації.

Принцип динамічної рівноваги

Відповідно до закону інерції успішне функціонування організації залежить
від рівня накопиченого потенціалу. У цьому разі під потенціалом мається
на увазі здатність організації успішно протистояти зовнішньому
середовищу, змінюючи свій стан із такою самою складністю й швидкістю, як
і зміни, що відбуваються в середовищі. Іншими словами, потенціал
організації має перебувати в динамічній рівновазі з чинниками
зовнішнього середовища.

Порушення такої рівноваги обертається для організації слабкістю.
Наприклад, Г. Форд перший, заявивши в той момент, коли треба було
перейти від масового виробництва до ринкової орієнтації: «Дайте їм
автомобіль будь-якого кольору, тільки нехай він буде чорний», потрапив у
пастку своїх колишніх досягнень, що призвело до втрати лідерства в
автомобільній промисловості.

Принцип економічності

Організації створюються для досягнення певних цілей. Щоб робити це
успішно протягом тривалого часу, організація має бути ефективною й
економічною. І перше, і друге важливо.

Ефективність вимірює досягнення цілей організації в умовах дії
зовнішнього середовища. Економічність вимірює найкраще використання
ресурсів і оптимізацію процесів в організації.

Економічність на всіх рівнях організації є критично важливим чинником
для того, щоб організація могла вижити і домогтися успіху в умовах
ринку. Тому принцип економічності є одним із ключових при оцінці роботи
організації.

Організація має домагатися у процесі досягнення мети не лише ефективного
поєднання людських і матеріальних ресурсів, а й економії сил і
продуктивного застосування праці.

Ми розглянули тільки основні принципи управління, що визначають вимоги
до управління організацією.

Вони не зникають, а лише можуть змінити свій зміст (умови, що можуть
бути задані організації у процесі розвитку науки управління.

3. Методи менеджменту

Будь-яка діяльність, у тому числі управлінська, повинна бути спрямована
на отримання конкретних результатів. Основними завданнями управлінців
усіх рівнів є розроблення дієвих способів та прийомів впливу на
працівників, вибір найоптимальніших управлінських важелів та створення
механізмів впровадження їх у життя.

Зміст методів менеджменту: специфіка прийомів і способів впливу.

Головне завданням керуючої системи: створення методів менеджменту, за
допомогою яких вона впливатиме на працівників, забезпечуючи їхню
активність, керуючи та координуючи їх діяльність.

Головна ціль методів менеджменту: забезпечення гармонії, органічного
поєднання індивідуальних, колективних та суспільних інтересів.

Методи менеджменту діалектично пов’язані з функціями менеджменту,
оскільки основним завданням функцій менеджменту як видів управлінської
діяльності, є формування методів менеджменту.

Рис. 2 Класифікація методів менеджменту

Таблиця 4.

Класифікація методів за характером впливу

Вид методів за характером впливу Характеристика

Економічні методи менеджменту Економічні плани. Їх вплив на працівників
відбувається шляхом побудови економічних планів за тривалістю дії,
рівнем впливу та змістом.

Економічні стимули. Фактично є найдієвішими способами впливу на
працівників організації, оскільки вони базуються на використанні
матеріальних стимулів (тарифних ставок, посадових окладів, доплат,
надбавок, премій), дивідендів, цінних подарунків, дотацій, компенсацій,
пільг тощо

Бюджет. Є базовим економічним методом менеджменту, який формує засади
функціонування організації з точки зору збалансованого співвідношення
надходжень та витрат.

Технологічні методи менеджменту Технологічні документи. Вплив через
технологічні документи забезпечується в процесі трудової діяльності.

Конструкторські документи. Вплив таких документів забезпечується через
використання працівниками в процесі трудової діяльності ескізів
(деталей, вузлів та ін.), креслень, конструкторських карт,
конструкторських схем складання машин

Соціально – психологічні методи менеджменту Соціальні плани. Їхній вплив
здійснюється через створення умов праці, забезпечення відпочинку,
організації побуту, медичного обслуговування, охорони праці тощо

Моральні стимули. Впливають через нагородження орденами, медалями,
грамотами тощо

Методи формування колективів та соціально – психологічного клімату в
колективі. Вплив на засадах добору його членів за характером, стажем
тощо

Адміністративні методи менеджменту Організаційні способи впливу.
Організаційне регламентування через закони; нормування витрат сировини
енергії; інструктування через інструкції; Інформування за допомогою
актів, протоколів

Розпорядчі способи впливу. Формалізація завдань, прийомів; усування
недоліків, відхилень у ході виробничо – господарської діяльності

Дисциплінарні способи впливу. Виражаються у зауваженнях, доганах,
переміщеннях посадових осіб тощо

Методи менеджменту є результатом реалізації функцій менеджменту, тобто
апарат управління будь-якої організації у процесі своєї діяльності
повинен створити усі необхідні способи впливу на керовану систему.

Завдання управлінців і полягає в тому, щоб сформувати необхідні методи
менеджменту, здатні забезпечити виробничо-господарську діяльність,
досягнення цілей та місії організації.

4.Зворотній зв’язок як основа належної реалізації управлінських впливів
суб’єкта та контролю за їх результатами

Управляння неможливе без такого елемента , як зв’язок.

Зв’язок – це факт однозначного взаєморозуміння щодо змісту інформації
між двома або більшою кількістю суб’єктів та об’єктів.

У процесі спільної праці вони мають розуміти один одного. Тому між ними
повинен існувати обопільний зв’язок. Він буває прямий та зворотний.

Зворотний зв’язок дає змогу менеджеру оцінити результат здійсненого ним
процесу управління і, у разі, потреби, скоригувати результат, поки
організації ще не завдано значного збитку.

Зв’язок передбачає передачу інформації, на відміну від передачі даних.
Саме інформація, а не дані вважається фундаментальним поняттям науки
управління. Важливо встановити різницю між даними й інформацією. Дані
можуть перетворитися на інформацію, якщо суб’єкт усвідомив їх значення.

Основу всіх управлінських рішень становить інформація, передана за
допомогою людської мови, документів або відповідних технічних засобів.
Тому інформаційне забезпечення необхідне при виконанні всіх
управлінських процедур.

5.Функції управління як основні види управлінської діяльності

«Об’єм роботи зростає в залежності від того ,

на скільки це необхідно, щоб зайняти час,

визначений на її виконання »

Закон Паркінсона

Управління розглядається як процес, тому що робота по досягненню цілей
за допомогою інших – це не якась одноразова дія, а серія безперервних
взаємопов’язаних дій. Ці дії, кожне з яких саме по собі є процесом, дуже
важливі для успіху організації. Їх називають управлінськими функціями.
Кожна управлінська функція також являє собою процес, тому що також
складається з серії взаємопов’язаних дій. Вони відображають сутність і
зміст управлінської діяльності на всіх рівнях управління. Функції
менеджменту виникли внаслідок поділу і спеціалізації праці. Будь-які
управлінські процеси на підприємстві здійснюються із застосуванням
функціонального підходу (технології менеджменту). Функції менеджменту
виконуються у певній послідовності, яка й утворює поняття «цикл
менеджменту» .

Рисунок 3. Цикл менеджменту

Слід зауважити, що такий підхід до розуміння циклу менеджменту зовсім не
означає, що процес управління носить дискретний характер (в понеділок —
планування, у вівторок — організація і т. д.). Реально у роботі
менеджера постійно сполучаються усі перелічені функції менеджменту.

Функції доцільно класифікувати за ознакою місця у менеджменті, що
дозволить підкреслити панівну роль конкретних (часткових) функцій

менеджменту і важливу роль загальних (основних) функцій та виділити
об’єднувальну функцію.

Загальні функції з абстрактного стану трансформуються у конкретний лише
в процесі управління певними об’єктами, процесами, елементами
виробничо-господарської діяльності. Тобто загальні функції набувають
відповідного змісту тоді, коли вони беруть участь у реалізації
конкретних функцій менеджменту. Функції планування, організування,
мотивування, контролювання та регулювання можна вважати загальними
(основними), оскільки будь-яка інша управлінська діяльність (конкретні
функції) буде здійснюватись через послідовне їх застосування, а саме:

— планування процесу, діяльності об’єкта, виробничо-господарської
діяльності;

— організування процесу, діяльності об’єкта, виробничо-господарської
діяльності;

— мотивування працівників, які здійснюють певні процеси, забезпечують
діяльність об’єкта, виробничо-господарську діяльність;

— контролювання процесу, діяльності об’єкта, виробничо-господарської
діяльності;

— регулювання процесу, діяльності об’єкта, виробничо-господарської
діяльності.

Отже, за ознакою місця у менеджменті можна виділити загальні (основні)
функції (планування, організування, мотивування, контролювання та
регулювання), тобто ті, які беруть участь у будь-яких управлінських
процесах, і конкретні (часткові), з допомогою яких здійснюються певні
управлінські процеси, та об’єднувальну функцію менеджменту
(керівництво), яка пронизує усі управлінські процеси в організації.

Панівну роль відіграють конкретні функції менеджменту, які реалізуються
через основні на засадах керівництва. У свою чергу конкретні функції
можна класифікувати за ознаками процесів і об’єктів управління, а також
елементів виробничо-господарської діяльності.

Таким чином, за ознакою процесів управління конкретні функції
менеджменту поділяються на:

управління основним виробництвом,

допоміжним виробництвом,

технічною підготовкою,

матеріально-технічним забезпеченням,

патентно-ліцензійною діяльністю,

капітальним будівництвом,

зовнішньоекономічною діяльністю тощо.

За ознакою об’єкта – це управління підприємством, цехом, службою,
відділом, дільницею, бригадою, проектною групою тощо.

За ознакою елементів виробничо-господарської діяльності – управління
працею, предметами та знаряддями праці, інформацією.

Виділяють також спеціальні функції менеджменту.

Коли основні функції менеджменту притаманні всім організаціям будь-якої
галузі народного господарства, то спеціальні – організаціям певних
галузей економіки або певним органам управління.

Рисунок 4. Схема структури спеціальних функцій менеджменту

Спеціальні функції менеджменту розподіляються за формою поділу процесу
управління на складові частини, наприклад, технологічна підготовка
виробництва, матеріально-технічне забезпечення, капітальне будівництво і
реконструкція, організація праці і заробітної плати, бухгалтерський
облік і фінансова діяльність, зовнішньоекономічний зв’язок тощо.

? Питання і завдання для обговорення

Як можна класифікувати принципи управління? Чим вони
відрізняються?

Як пояснити поняття «принцип управління»?

Які вимоги ставляться до загальних принципів управління?

Яка сутність принципу цілеспрямованості?

Охарактеризуйте поняття ролі суб’єкта або об’єкта управління.

Що таке потреба? Який зв’язок між потребами, інтересами і цілями?

Які теорії потреб ви знаєте?

Дайте характеристику потреб за Маслоу.

Що таке ієрархічність? Як вона виявляється у природі, у штучних
об’єктах, в управлінні?

Як виявляється в управлінні принцип взаємозалежності?

Дайте характеристику поняття «потенціал» організації. Як потенціал
організації змінюється під впливом чинників зовнішнього середовища?

Дайте визначення продуктивності. Як виявляється економічність в
управлінні організацією?

Чим відрізняються закони, закономірності й принципи менеджменту?

Як пов’язані закони менеджменту з принципами менеджменту?

Який зв’язок існує між законом спільності цілей і законом розподілу
праці. Наведіть практичні приклади.

Класифікація методів менеджменту

Охарактеризуйте методи менеджменту за характером впливу.

Яка роль зворотного зв’язку у процесі управління?

Назвіть функції менеджменту

Які функції належать до основних функцій менеджменту?

PAGE

PAGE 1

Класифікація методів менеджменту

За напрямком впливу:

1. Методи прямого впливу

2. Методи непрямого впливу

За способом врахування інтересів:

1. Методи матеріального впливу

2. Методи владного впливу

3. Методи морального впливу

За формою впливу:

1. Кількісні методи

2. Якісні методи

За характером впливу:

1. Економічні

2. Технологічні

3. Соціально-психологічні

4. Адміністративні

Похожие записи