HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Загальні засади легітимації суб’єктів господарювання”

ПЛАН

ВСТУП

1. СУТНІСТЬ ЛЕГІТИМАЦІЇ СУБ’ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦТВА

2. ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ СУБ’ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦТВА

2.1. Поняття та ознаки державної реєстрації

2.2. Порядок проведення державної реєстрації суб’єктів господарювання

3. ЛІЦЕНЗУВАННЯ ПЕВНИХ ВИДІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

3.1. Правове регулювання ліцензування, загальна характеристика
ліцензування

3.2. Державне управління в сфері ліцензування

3.3. Порядок видачі ліцензії, переоформлення та анулювання

4. ПАТЕНТУВАННЯ ДЕЯКИХ ВИДІВ ПІДПРИЄМНИЦТВА

4.1. Сутність патентування, поняття торгового патенту

4.2. Види підприємницької діяльності, що підлягають патентуванню

4.3. Порядок видачі торгових патентів

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність дослідження зумовлена тим, що Велике значення для розвитку
підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки в
Україні має створення ефективних систем забезпечення доступу підприємців
на ринок (регулювання легітимації суб’єктів підприємництва).

Однією з основних умов здійснення підприємницької діяльності є її
легітимність, тобто державне підтвердження законності входження
суб’єктів у господарський оборот. Для позначення вищевказаної процедури
вживається поняття легітимації (в основному, у зв’язку з державною
реєстрацією суб’єктів підприємницької діяльності). Поряд із державною
реєстрацією елементом легітимації підприємництва слід визнати
ліцензування окремих видів діяльності, оскільки без нього участь
суб’єктів підприємництва в більшості сфер економіки найчастіше
виявляється неможливою [20, с.95].

Встановлені державою і закріплені в законодавстві необхідні вимоги
проходження певних процедур, як-то, державної реєстрації, ліцензування і
патентування деяких видів підприємництва, — є умовами здійснення
підприємництва.

Держава гарантує додержання прав і законних інтересів підприємства.
Підприємство при здійсненні господарської та іншої діяльності має право
з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать
законодавству України. Втручання в господарську та іншу діяльність
підприємства з боку державних, громадських і кооперативних органів,
політичних партій і рухів не допускається.

Сьогодні, в умовах ринкової економіки та інформатизації суспільства,
особливого значення набуває питання легалізації підприємницької
діяльності в Україні. Після переходу економіки країни від планової до
ринкової крупні підприємства, такі як концерни та консорціуми втратили
свою актуальність; підприємницька діяльність в Україні почала новий етап
в своєму розвитку – створюються все нові і нові підприємства, переважно
приватного сектору, діяльність яких часто є протизаконною. Саме тому
обов’язком держави, як правового регулятора підприємницької діяльності є
легітимація (узаконення) всіх видів підприємств в Україні.

Обєкт дослідження: легітимація суб’єктів господарювання в Україні.

Предмет дослідження: сутність легітимації, її основні складові, сутність
державної реєстрації субєктів господарювання, ліцензування та
патентування підприємницької діяльності тощо.

Структура роботи: дана робота складається зі вступу, основної частини,
яку складають чотири розділи з підрозділами, висновків та списку
використаних джерел.

Під час виконання курсової роботи були використані такі загальнонаукові
методи дослідження: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення та ін.

Загальний обсяг роботи — 40 сторінок.

РОЗДІЛ 1

СУТНІСТЬ ЛЕГІТИМАЦІЇ СУБ’ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦТВА

Відповідно до Закону України «Про підприємництво» необхідною умовою
здійснення всіх видів підприємницької діяльності є державна реєстрація
суб’єктів підприємництва, а окремих видів діяльності — ліцензування.
Державну реєстрацію регулюють ст. 8 Закону України «Про підприємництво»
і Положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької
діяльності, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від
25.05.98 p., ліцензування регулює Закон України «Про ліцензування певних
видів господарської діяльності» від 01.06.2000 p. [7], а також численні
відомчі нормативні акти, що визначають особливості ліцензування
відповідних видів діяльності.

В Указі Президента України «Про впровадження дозвільної системи в сфері
підприємництва» від 20.05.99 p. зазначена необхідність вживання заходів
щодо впорядкування встановлених нормативно-правовими актами України
правил і порядку одержання суб’єктами підприємницької діяльності
дозволів (спеціальних дозволів, ліцензій, сертифікатів тощо) на
здійснення окремих видів підприємницької діяльності, виходячи з тою, що
єдиним документом дозвільного характеру, що дає право на заняття певним
видом підприємницької діяльності, яке підлягає обмеженню відповідно до
законодавства, с ліцензія.

Крім того, деякі види підприємницької діяльності потребують одержання
торгового патенту — державного свідоцтва, яке засвідчує право суб’єкта
підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого)
підрозділу займатися ними. Відповідно до Закону України «Про
патентування деяких видів підприємницької діяльності» торговельна
діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм
розрахунків та кредитних карток на території України, діяльність з
обміну готівкових валютних цінностей (включаючи операції з готівковими
платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними
картками), а також діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу
та побутових послуг, потребує одержання торгового патенту.

Умови здійснення підприємництва в юридичному значенні слід відрізняти
від умов здійснення підприємницької діяльності в економічному значенні,
якими є чинники виробництва. Традиційно економічна наука до чинників
виробництва відносила землю, капітал і працю. Процес підприємницької
активності припускає обов’язкову наявність п’ятьох чинників виробництва:
підприємницької ідеї; технології реалізації ідеї; засобів виробництва,
що дають змогу застосувати обрану технологію; капіталу; нарешті, самого
підприємця.

Законодавство практично всіх держав встановлює обов’язкову вимогу щодо
реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності. Звичайно така
реєстрація здійснюється у торгових реєстрах, що ведуться судовими або
адміністративними органами. Ведення торгових реєстрів переслідує
декілька основних цілей:

• реєстрація торгових товариств (товариств);

• реєстрація фірми (торгового найменування) суб’єктів торгової
діяльності, а також видів діяльності, що мають право здійснювати дані
суб’єкти;

• надання всім учасникам торгового обороту відомостей про
зареєстрованого суб’єкта (розмір статутного фонду, місцезнаходження,
органи управління, особи, які мають право укладати угоди від імені
даного суб’єкта).

Основа легітимації учасників господарського обороту складається з трьох
основних елементів: а) державного обліку суб’єктів підприємницької
діяльності; б) збору публічно-достовірних даних про їхнє правове,
майнове та організаційне становище; в) здійснення контролю за законністю
виникнення, зміни та припинення правового статусу підприємця.

Для здійснення деяких видів підприємницької діяльності потрібно
одержання ліцензії. Нерідко висловлюються критичні зауваження на адресу
ліцензування взагалі і вважається, що ліцензування йде на користь тільки
бюджету і чиновникам. Не можна погодитися з критикою ліцензування
взагалі, оскільки воно необхідне для перешкоджання вступу до ринку осіб,
не здатних через відсутність відповідної кваліфікації та інших
можливостей грамотно займатися певним видом діяльності, і отже,
спрямовано на захист насамперед споживачів, та й самих учасників
підприємницької діяльності. Ліцензування окремих видів підприємницької
.діяльності властиве не тільки країнам, що здійснюють трансформацію до
ринкової економіки, а й давно відомо державам, де ринкова економіка є
розвинутою.

Однак не можна схвалити і надмірну кількість видів діяльності, що
підлягають ліцензуванню відповідно до законодавства, оскільки
ліцензування обмежує можливості підприємців займатися відповідною
діяльністю, ускладнює участь на конкретному ринку,

Із приводу природи ліцензування у вітчизняній літературі висловлено
різні думки. На думку деяких учених, ліцензування — це форма
державно-правового регулювання різних форм господарювання та
забезпечення життєво важливих інтересів особистості, держави і
суспільства, на думку інших — це вид державного контролю. Обґрунтованим
є позначення ліцензування як правового режиму здійснення окремих видів
діяльності тільки за наявності спеціальних дозволів (ліцензій), що
видаються уповноваженими органами публічної влади при дотриманні
визначених умов, призначення якого — у встановленні: особливого
державного контролю за здійсненням таких видів підприємництва, які в
силу властивих їм особливостей пов’язані з реалізацією найбільш важливих
публічних інтересів. Ліцензування розглядається як
адміністративно-правовий регулятор підприємницьких відносин, що має
метою, забезпечення нормального співвідношення приватних інтересів
комерційної організації з публічними інтересами суспільства в цілому
[12, с. 93].

Вважаємо, що ліцензування є одним із засобів державного регулювання
підприємницької діяльності.

Ліцензування визначається як здійснення заходів, пов’язаних із видачею
ліцензій, призупиненням і анулюванням ліцензій та наглядом органів, що
видають ліцензії, за дотриманням ліцензіатами при здійсненні
ліцензованих видів діяльності відповідних ліцензійних вимог і умов.
Ліцензія — це дозвіл (право) на здійснення ліцензованого виду
діяльності, при обов’язковому дотриманні ліцензійних вимог та умов,
виданий відповідним органом юридичній особі або індивідуальному
підприємцю.

Пропонуються такі критерії для визначення видів діяльності, що
ліцензуються: небезпека конкретної діяльності для необмеженого кола
осіб, які не беруть участі у її здійсненні, залучення нею у своє
середовище необмеженого кола учасників; висока прибутковість такої
діяльності. Критерії віднесення того або іншого виду підприємницької
діяльності до тих, що ліцензуються, мають бути науково обґрунтованими, у
їх основі повинен бути облік ступеня зачіпання цим видом діяльності
суспільного інтересу (інтересів здоров’я і безпеки населення) та
інтересів держави (державної безпеки).

Причинами недосконалого забезпечення легітимації суб’єктів
підприємництва є, зокрема, слабкість організаційних засобів, у державних
органах, що утрудняє цей процес, а також правовий нігілізм державних
чиновників.

Так, Ліцензійна палата України, провівши численні перевірки міністерств
і відомств, що видають ліцензії, виявила, що всі вони грішать
порушеннями ліцензійного законодавства. Серед найбільш поширених
зловживань:

• вимога документів, не передбачених законодавством здебільшого вони
мають заздалегідь нездійсненний характер, що веде до хабарництва;

• «прохання» перерахувати кошти в позабюджетні фонди;

• включення до інструкції, що регламентує вид діяльності; робіт, які не
мають до цієї діяльності ніякого відношення;

• вимога обов’язкового страхування ліцензії [15, с. 64].

Поряд з вищевказаним, причинами слабкого забезпечення процесу
легітимації суб’єктів підприємництва є нескоординованість та
неузгодженість нормативних актів, наявність внутрішніх суперечностей та
неузгодженостей у законодавстві, що регулює цей процес.

Слід зазначити важливість спрощення порядку реєстрації суб’єктів
підприємництва, скорочення переліку видів підприємницької діяльності, що
підлягають ліцензуванню, внаслідок внесення змін до законодавства.
Водночас, аналіз нормативної бази легітимації суб’єктів підприємництва в
Україні показує, що існує множина підзаконних нормативних актів, які
регулюють легітимацію суб’єктів підприємництва, окремі положення яких
суперечать Закону України «Про підприємництво», а також містять
додаткові вимоги, не передбачені законом, що ускладнює процес
легітимації. Особливо це стосується прийнятих різними міністерствами,
державними комітетами та іншими відомствами нормативних актів щодо
ліцензування окремих видів підприємницької діяльності, які регулюють
його не єдиночинно, а з позиції відомчих інтересів.

Суперечливість законодавства про ліцензування створює сприятливі умови
для безконтрольної діяльності ліцензійних органів і сваволі посадових
осіб, що тлумачать на свій розсуд ці акти. Існування невиправданої
численності підзаконних нормативних актів, що регулюють питання
державної реєстрації і ліцензування, нерідко на шкоду Закону «Про
підприємництво», а також відсутність їх взаємопов’язаності та
узгодженості, тобто системного зв’язку нормативних актів, спричиняє
неповне і недостатнє регулювання процесу легітимації [19, с.88].

Отже, законодавство про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької
діяльності, ліцензування і патентування-окремих видів цієї діяльності
потребує систематизації на законодавчому рівні. Необхідна розробка
єдиного нормативного акта, що регулює всю процедуру легітимації
підприємництва. Вирішення цього питання на законодавчому рівні дасть
тогу усунути внутрішню суперечливість численних відомчих нормативних
актів, які вводять ускладнені умови і вимоги подання додаткових
документів.

РОЗДІЛ 2

ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

2.1. Поняття та ознаки державної реєстрації

Порядок державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — суб’єктів
підприємницької діяльності регулюється Законом України від 15 травня
2003 р. № 755-ІУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних
осіб — підприємців» (далі — Закон про державну реєстрацію). Відповідні
норми щодо порядку здійснення державної реєстрації містяться і в ст. 58
ГК України, проте, зважаючи на те, що загальні норми цього Кодексу у
цьому питанні суперечать нормам спеціальним, що містяться в означеному
вище Законі, застосовуються правила саме Закону про державну реєстрацію.

Згідно зі ст. 4 Закону про державну реєстрацію державною реєстрацією
юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців вважається засвідчення
факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту
набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також
вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені Законом, шляхом
внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру юридичних
осіб та фізичних осіб — підприємців.

Ознаки державної реєстрації:

1. Державною реєстрацією, зокрема, вважається засвідчення факту
створення юридичної особи.

Згідно зі ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і
зареєстрована у встановленому законом порядку. Таким чином, для того,
щоб утворення, намір про створення якого висловили засновники шляхом
оформлення установчих документів, перетворилось на суб’єкта права
(суб’єкта господарювання — див. ч. 2 ст. 55 ГК України), який має
цивільну право- і дієздатність — юридичну особу, необхідно його
зареєструвати в установленому законодавством порядку.

Підтвердженням цього є ч. 4 ст. 87 ЦК України, згідно із якою юридична
особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Іншими словами, юридична особа створюється за рішенням її засновників,
проте із підтвердженням (засвідченням) цього факту шляхом державної
реєстрації, набуваючи при цьому як статусу юридичної особи взагалі, так
і статусу суб’єкта підприємницької діяльності зокрема.

2. Державною реєстрацією, зокрема, вважається засвідчення факту набуття
або позбавлення статусу підприємця фізичною особою.

За загальним визначенням ст. 24 ЦК України фізичною особою вважається
людина, тобто біологічна істота. Відтак, в загальному розумінні, людина
стає фізичною особою з моменту її народження і перестає нею бути з
моменту смерті. Проте здатність займатися певними видами діяльності (у
нашому разі — підприємницькою) виникає у цієї особи лише з моменту її
державної реєстрації як відповідного суб’єкта. На відміну від юридичних
осіб, державна реєстрація суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної
особи підтверджує (засвідчує) не факт виникнення нової людини (фізичної
особи), а лише факт набуття нею статусу суб’єкта підприємницької
діяльності. Громадяни із дня народження мають статус фізичних осіб, а
тому державна реєстрація необхідна їм лише для набуття додаткового
елементу їх статусу — статусу суб’єктів підприємницької діяльності.

3. До процедури державної реєстрації належить і вчинення «інших
реєстраційних дій», які передбачені Законом про державну реєстрацію,
шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру
юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців.

Це означає, що державна реєстрація юридичних осіб, окрім правонаділяючих
і статусоутворюючих функцій, має і суто статистичну мету, що полягає у
внесенні відповідних відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб —
підприємців до спеціальної автоматизованої системи збирання,
накопичення, захисту, обліку та надання інформації. Відомості, що
містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і можуть бути
надані за відповідну плату на запит зацікавленої особи.

4. Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб

Як вже зазначалося вище, державна реєстрація юридичних осіб проводиться
державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради
міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та
Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної
особи.

Місцезнаходженням юридичної особи, за визначенням Закону про державну
реєстрацію, вважається місцезнаходження постійно діючого виконавчого
органу юридичної особи, а в разі його відсутності — місцезнаходження
іншого органу чи особи, уповноваженої діяти від імені юридичної особи
без довіреності, за певною адресою, яка вказана засновниками
(учасниками) в установчих документах і за якою здійснюється зв’язок з
юридичною особою. Згідно із роз’ясненням Міністерства юстиції України
від 17 листопада 2003 р. № 14-34-1406 «Відносно деяких положень Закону
України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб —
підприємців» місцезнаходженням юридичної особи на дату державної
реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання) одного із
засновників або місцезнаходження за іншою адресою, яка підтверджується
договором, що передбачає передачу засновнику у власність або
користування приміщення, частини приміщення (договір купівлі-продажу,
міни, дарування, оренди, лізингу, безоплатного користування майном, про
спільну діяльність, засновницький договір тощо).

2.2. Порядок проведення державної реєстрації суб’єктів господарювання

Згідно зі ст. 24 Закону про державну реєстрацію для проведення державної
реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними
особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати
рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:

1. Заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації
юридичної особи. Нею є документ встановленого зразка, який, на момент
державної реєстрації, підтверджує волевиявлення особи щодо внесення
відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Після державної
реєстрації реєстраційна картка виконує функцію періодичного інформування
державного реєстратора щодо актуальності зазначених записів, зроблених у
Єдиному державному реєстрі, оскільки згідно із ч. 7 ст. 19 Закону про
державну реєстрацію юридична особа щорічно, починаючи з наступного року
з дати її державної реєстрації, протягом одного місяця зобов’язана
подати (надіслати рекомендованим листом) державному реєстратору
реєстраційну картку встановленого зразка про підтвердження відомостей
про юридичну особу. Крім того, у разі настання змін у відомостях про
юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, державному
реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи юридичної особи
подається заповнена реєстраційна картка про внесення змін до відомостей
про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Реєстраційна картка заповнюється машинодруком або від руки друкованими
літерами. Якщо документи надсилаються державному реєстратору
рекомендованим листом, підпис заявника на реєстраційній картці повинен
бути нотаріально посвідчений.

2. Копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про
створення юридичної особи у випадках, передбачених законом.

Наявність або відсутність цього документа, а також його форма обумовлені
кількістю засновників юридичної особи, її організаційно-правовою формою,
а також існуванням відносин підпорядкованості засновників іншим особам.

Відповідно до ч.2 ст.87 ЦК України юридична особа, створена однією
особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою. Саме у
затвердженні статуту виявляється воля (рішення) засновника на створення
юридичної особи. Тому окремий документ на її створення у цьому разі не
складається.

Проте існують випадки, коли одноосібне рішення про створення юридичної
особи викладається в окремому документі. Наприклад, у постанові Кабінету
Міністрів України від 15 травня 2003 р. № 690 «Про утворення державного
підприємства «Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств
агропромислового комплексу» міститься розпорядження щодо утворення
відповідного підприємства, а також призначені органи, що його
виконуватимуть. До останніх, зокрема, належить Міністерство аграрної
політики України, якому доручено затвердити в місячний строк статут
Агентства, вжити заходів до його державної реєстрації та призначити
керівника. Іншими словами, вищестоящий орган зобов’язав своїм рішенням
засновника реально створити юридичну особу, зокрема оформити її
установчі документи та в установленому порядку пройти процедуру
державної реєстрації.

Якщо засновників юридичної особи декілька (господарські товариства,
кооперативи тощо), рішення про її створення приймається зборами
засновників. Рішення установчих зборів оформляється протоколом, який і
вважається, в розумінні Закону про державну реєстрацію, «рішенням
засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної
особи». Воно підтверджується підписанням засновниками засновницького
договору (у разі створення господарського товариства) або затвердженням
статуту (у разі створення кооперативів, які діють виключно на підставі
статуту).

3. Два примірники установчих документів.

Згідно з ч. З ст. 8 Закону про державну реєстрацію до установчих
документів належать: установчий акт, статут або засновницький договір,
положення.

Установчі документи юридичної особи викладаються письмово, прошиваються,
пронумеровуються та підписуються засновниками (учасниками), якщо законом
не встановлено інший порядок їх затвердження. Підписи засновників
(учасників) на установчих документах повинні бути нотаріально
посвідчені. У випадках, які передбачені законом, установчі документи
повинні бути погоджені з відповідними органами державної влади.

4. Документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення
державної реєстрації юридичної особи. Згідно із ч. 1 ст. 10 Закону про
державну реєстрацію за проведення державної реєстрації юридичної особи
справляється реєстраційний збір у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян. Документом, що підтверджує внесення реєстраційного
збору, є копія квитанції, виданої банком, або копія платіжного доручення
з відміткою банку.

5. Чинна довідка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних
осіб — підприємців про резервування найменування юридичної особи.

Частиною 2 ст. 23 Закону про державну реєстрацію передбачене право
засновника (засновників) юридичної особи зарезервувати найменування
юридичної особи строком на 2 місяці, а для відкритих акціонерних
товариств — строком на 9 місяців. Якщо ці особи скористалися цим правом,
до комплекту означених вище документів, що подаються для державної
реєстрації відповідної юридичної особи, додається відповідна довідка.

6. У випадках, що передбачені законом, додатково подається
(надсилається) копія рішення органів Анти монопольного комітету України
або Кабінету Міністрів України про надання дозволу на узгоджені дії або
на концентрацію суб’єктів господарювання. Такі випадки передбачені
розділами II, V Закону України від 11 січня 2001 р. № 2210-Ш «Про захист
економічної конкуренції», зокрема щодо створення об’єднання підприємств.
Порядок отримання такого рішення міститься у Положенні про порядок
подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє
отримання дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання (Положенні
про концентрацію), затв. розпорядженням Антимонопольного комітету
України від 19 лютого 2002 р. № 33-р (див. також Типові вимоги до
узгоджених дій суб’єктів господарювання для загального звільнення від
попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України
на узгоджені дії суб’єктів господарювання, затв. розпорядженням
Антимонопольного комітету України від 12 лютого 2002 р. № 27-р).

У разі відмови Антимонопольного комітету України в наданні згоди на
створення суб’єкта підприємницької діяльності засновник останнього, який
є юридичною особою, вправі звернутися до господарського суду із заявою
про визнання недійсним відповідного рішення (розпорядження)
Антимонопольного комітету України (п. З роз’яснення Президії Вищого
арбітражного суду України від 12 вересня 1996 р. № 02-5/334 «Про деякі
питання практики вирішення спорів, пов’язаних із створенням,
реорганізацією та ліквідацією підприємств»).

7. У разі державної реєстрації юридичної особи, для якої законом
встановлено вимоги щодо формування статутного фонду, додатково подається
документ, що підтверджує внесення засновником (засновниками) вкладу
(вкладів) до статутного фонду юридичної особи в розмірі, який
встановлено законом.

Як вже зазначалося у попередніх темах, зважаючи на те, що ГК України
передбачає наявність відокремленого майна як обов’язкову ознаку
юридичних осіб — суб’єктів господарювання, слід визнати, що на момент
реєстрації юридичної особи — суб’єкта господарювання наявність майна є
обов’язковою. На момент реєстрації таким майном є статутний фонд, склад
та порядок внесення якого визначається їх засновниками.

8. У разі державної реєстрації відкритих акціонерних товариств додатково
подається звіт про проведення підписки на акції, який засвідчено
Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про господарські товариства» до моменту
створення акціонерного товариства засновники повинні організувати
підписку на не менш як 60% акцій, інакше акціонерне товариство
вважається незаснованим. Правила засвідчення Державною комісією з цінних
паперів та фондового ринку України звіту про проведення підписки на
акції встановлюються Положенням про порядок реєстрації випуску акцій
відкритих акціонерних товариств і облігацій підприємств, затв. наказом
Комісії від 20 вересня 1996 р. № 210.

9. У разі державної реєстрації фермерського господарства додатково
подається копія Державного акта на право приватної власності засновника
на землю або копія Державного акта на право постійного користування
землею засновником, або нотаріально посвідчена копія договору про право
користування землею засновником, зокрема на умовах оренди.

10. У разі державної реєстрації юридичної особи, засновником
(засновниками) якої є іноземна юридична особа, додатково подається
документ про підтвердження реєстрації іноземної особи в країні її
місцезнаходження, зокрема витяг із торговельного, банківського або
судового реєстру.

РОЗДІЛ 3

ЛІЦЕНЗУВАННЯ ПЕВНИХ ВИДІВ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

3.1. Правове регулювання ліцензування, загальна характеристика
ліцензування

Загальні положення щодо ліцензування містяться у ЦК України (ч. З ст.
91), що визначає ліцензування як один з елементів цивільної
правоздатності юридичних осіб, у ГК України (ст. 14, що відсилає до
окремого закону; ч. З ст. 43, положення якої дозволяють встановлювати
перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню,
виключно законом; ч. 6 ст. 128 — як один з обов’язків
громадянина-підприємця).

Базовими документами, що складають правову основу ліцензування певних
видів господарської діяльності, є Закон України від 1 червня 2000 р. №
1775-Ш «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (далі —
Закон про ліцензування), а також документи, прийняті на його виконання:
Порядок формування, ведення і користування відомостями ліцензійного
реєстру та подання їх до Єдиного ліцензійного реєстру, затв. постановою
Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. № 1658; Перелік
органів ліцензування, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 14
листопада 2000 р. № 1698; постанова Кабінету Міністрів України від 20
листопада 2000 р. № 1719 «Про запровадження ліцензії єдиного зразка для
певних видів господарської діяльності»; постанова Кабінету Міністрів
України від 29 листопада 2000 р. № 1755 «Про термін дії ліцензії на
провадження певних видів господарської діяльності, розміри і порядок
зарахування плати за її видачу»; Перелік документів, які додаються до
заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності,
затв. постановою Кабінету Міністрів України від 4 липня 2001 р. № 756,
тощо.

Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та
підприємництва від 4 грудня 2000 р. № 67 була затверджена Інструкція про
порядок заповнення бланка ліцензії єдиного зразка. Крім того, з метою
роз’яснення окремих положень Закону про ліцензування Вищим господарським
судом України 13 вересня 2000 р. видано лист № 01-8/493 «Про Закон
України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

Поняття ліцензування

Законодавче визначення ліцензування міститься у ст. 1 Закону про
ліцензування, відповідно до якого ліцензуванням вважається видача,
переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій,
ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за
додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про
усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення
порушень законодавства у сфері ліцензування.

Предметом ліцензування є ліцензія, власне, на дії з якою (видача,
переоформлення, анулювання тощо) спрямовані дії уповноважених державою
суб’єктів. Під ліцензією за Законом про ліцензування розуміється
документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на
провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом
визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

Ліцензія засвідчує право ліцензіата на провадження відповідної
діяльності. Якщо йдеться про юридичних осіб, їх права на провадження
будь-якого виду діяльності первісно закріплюються в установчих
документах. Права ж фізичної особи на провадження такої діяльності, як
вже йшлося вище, випливають з конституційного права кожного на
здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом (ст. 42
Конституції). Проте до моменту отримання ліцензії на провадження
діяльності, що підлягає ліцензуванню, їх права мають лише потенціальний
характер. Реально користуватися цими правами як юридичні, так і фізичні
особи — суб’єкти підприємницької діяльності можуть лише після отримання
ліцензії.

Ліцензуванню підлягає господарська діяльність, до якої за Законом про
ліцензування належить будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька,
пов’язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням
послуг, виконанням робіт, що здійснюється юридичними особами, а також
фізичними особами — суб’єктами підприємницької діяльності.

Як випливає з наведеного визначення, а також положень ст. ст. З, 42 ГК
України, поняття господарської діяльності є ширшим за поняття
підприємницької діяльності. Тому для визначення діяльності як
господарської не є обов’язковою наявність всіх ознак, характерних для
підприємницької діяльності (зокрема, ознак самостійності,
систематичності, ініціативності, діяльності на власний ризик; отримання
прибутку може і не виступати основною метою господарської діяльності),
що істотно розширює обсяг випадків ліцензування. Для господарської
діяльності найважливішою є ознака здійснення її у певних сферах
виробництва (виготовлення) продукції, торгівлі, надання послуг,
виконання робіт. Ліцензуванню, як вже зазначалося, підлягає саме
господарська діяльність.

Слід відрізняти господарську діяльність, що провадиться особою з метою
виробництва продукції, торгівлі, надання послуг, виконання робіт для
інших юридичних чи фізичних осіб, від діяльності, що хоча й має ознаки
господарської, проте провадиться суб’єктом підприємницької діяльності
виключно для забезпечення власних потреб, оскільки остання не потребує
ліцензування (див. п. З листа Вищого арбітражного суду України від 26
червня 1995 р. № 01-8/453 «Про деякі питання практики застосування
окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»). Так,
наприклад, не підлягає ліцензуванню діяльність з надання послуг з
перевезення пасажирів службовими автомобілями за винятком перевезень,
які виконуються на комерційній основі (п. 1.5 Ліцензійних умов
провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення
пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, затв. наказом Державного
комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва та
Міністерства транспорту України від 16 січня 2001 р. № 6/18; див. також
листи Державного комітету України з питань регуляторної політики та
підприємництва від 19 вересня 2001 р. № 3-451-1553/5734 «Щодо
ліцензування автоперевезень»; від 30 січня 2002 р. 4-452-2680/515 «Щодо
надання роз’яснення з питань ліцензування»).

Вичерпний перелік видів господарської діяльності, що підлягає
ліцензуванню, встановлено ст. 9 Закону про ліцензування. Проте
ліцензування банківської діяльності, зовнішньоекономічної діяльності,
ліцензування каналів мовлення, ліцензування У сфері електроенергетики та
використання ядерної енергії, ліцензування у сфері інтелектуальної
власності, зважаючи на специфічність правового регулювання, здійснюється
за спеціальними законами, що регулюють відносини у цих сферах (зокрема,
за Законами України від 16 квітня 1991 р. № 959-ХЦ «Про
зовнішньоекономічну діяльність»; від 16 жовтня 1997 р. № 575/97-ВР «Про
електроенергетику»; від 11 січня 2000 р. № 1370-ХІУ «Про дозвільну
діяльність у сфері використання ядерної енергії»; від 1 червня 2000 р. №
1770-Ш «Про радіочастотний ресурс України»; від 7 грудня 2000 р. №
2121-Щ «Про банки і банківську діяльність»).

Ліцензуванню, зокрема, підлягають такі види господарської діяльності:

— пошук (розвідка) корисних копалин;

— виробництво, ремонт вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, холодної
зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі
понад 100 м на секунду, торгівля вогнепальною зброєю та боєприпасами до
неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 мм і
швидкістю польоту кулі понад 100 м на секунду;

— виготовлення виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння,
дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного
каміння, торгівля виробами з дорогоцінних металів і дорогоцінного
каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення,
напівдорогоцінного каміння;

— виробництво лікарських засобів, оптова, роздрібна торгівля лікарськими
засобами;

— виробництво ветеринарних медикаментів і препаратів, оптова, роздрібна
торгівля ветеринарними медикаментами і препаратами;

— постачання природного газу за регульованим, за нерегульованим тарифом;

— медична практика;

— ветеринарна практика;

— організація та утримання тоталізаторів, гральних закладів, випуск та
проведення лотерей;

— будівельна діяльність (вишукувальні та проектні роботи для
будівництва, зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівництво
та монтаж інженерних і транспортних мереж);

— надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним
транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення
пасажирів та їх багажу на таксі);

— надання освітніх послуг загальноосвітніми, професійно-технічними та
вищими навчальними закладами;

— організація іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму; екскурсійна
діяльність;

>

?

>

?

B L ? ? Oe

l

Oe

O

a

???????????????Т?Т???????????Т?Т??

l

O

??

???

???

E

??

????????????- страхова діяльність та інші види діяльності (всього 61
позиція).

4. Ліцензія видається на певний строк, тобто право, засвідчене
ліцензією, є строковим. Строки дії ліцензії на провадження певного виду
господарської діяльності визначені Кабінетом Міністрів України у
вищенаведеній постанові від 29 листопада 2000 р. № 1755 «Про термін дії
ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розміри і
порядок зарахування плати за її видачу»; мінімальний строк — 3 роки.

5. Умовою дійсності ліцензії є дотримання ліцензіатом ліцензійних умов.

Ліцензійні умови являють собою обов’язкові вимоги як до ліцензіата, так
і до порядку провадження ним діяльності, що підлягає ліцензуванню. Вони
мають вигляд нормативно-правового акта, що приймається Державним
комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва
спільно з профільним міністерством чи відомством залежно від виду
діяльності. Наприклад, наказом Державного комітету України з питань
регуляторної політики та підприємництва і Міністерства транспорту
України від 18 грудня 2003 р. № 136/985 були затверджені Ліцензійні
умови провадження господарської діяльності з надання послуг з
перевезення пасажирів та їх багажу на таксі, що визначають
кваліфікаційні, технічні, організаційні та інші вимоги до провадження
суб’єктами господарювання відповідної господарської діяльності.

3.2. Державне управління в сфері ліцензування

Згідно зі ст. 4 Закону про ліцензування реалізацію державної політики у
сфері ліцензування здійснюють Кабінет Міністрів України, спеціально
уповноважений орган з питань ліцензування, а також органи виконавчої
влади, визначені Кабінетом Міністрів України і спеціально уповноважені
виконавчі органи рад, уповноважені провадити ліцензування певних видів
господарської діяльності.

Спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування є Державний
комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, який
діє на підставі Положення про нього, затвердженого Указом Президента
України від 25 травня 2000 р. № 721/2000. Його компетенцію в сфері
ліцензування визначено ст. 5 Закону про ліцензування. Він, зокрема,
розробляє основні напрями розвитку ліцензування; розробляє проекти
нормативно-правових актів з питань ліцензування; здійснює нагляд за
додержанням органами ліцензування та ліцензіатами законодавства у сфері
ліцензування та дає роз’яснення щодо його застосування; визначає форми
документів у сфері ліцензування та правила їх оформлення; затверджує
спільно з органами ліцензування ліцензійні умови провадження певного
виду господарської діяльності та порядок контролю за їх додержанням.

При Державному комітеті України з питань регуляторної політики та
підприємництва створюється експертно-апеляційна рада, рішення якої мають
характер експертних висновків і є обов’язковими для розгляду власне
комітетом. До її компетенції, зокрема, належить розгляд заяв, претензій
та скарг суб’єктів господарювання на рішення органів ліцензування щодо
порушення цими органами законодавства у сфері ліцензування. Проте це не
позбавляє заінтересованих осіб права на звернення безпосередньо до суду
за захистом своїх прав.

Безпосереднє виконання законодавства у сфері ліцензування покладено на
органи ліцензування, перелік яких затверджено постановою Кабінету
Міністрів України від 14 листопада 2000 р. № 1698. Компетенцію цих
органів у сфері ліцензування визначено ст. 6 Закону про ліцензування.
Вони, зокрема, видають та переоформляють ліцензії, видають дублікати
ліцензій на певний вид господарської діяльності, приймають рішення про
визнання ліцензій недійсними; здійснюють у межах своєї компетенції
контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов; видають
розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов; анулюють ліцензії
на певний вид господарської діяльності.

Державні контролюючі органи, в тому числі органи державної податкової
служби, також здійснюють контроль у сфері ліцензування в межах своїх
повноважень. Так, відповідно до ст. 10 Закону України від 4 грудня 1990
р. № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» (в редакції
Закону від 24 грудня 1993 р.) однією з функцій державних податкових
інспекцій є контроль за наявністю ліцензій та інших спеціальних
дозволів.

3.3. Порядок видачі ліцензії, переоформлення та анулювання

Суб’єкт господарювання, який має намір провадити певний вид
господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через
уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу
ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії (ст.10
Закону про ліцензування).

У заяві про видачу ліцензії повинні міститися такі дані:

1) відомості про суб’єкта господарювання-заявника:

— найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний
код — для юридичної особи;

— прізвище, ім’я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта,
ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної
особи — платника податків та інших обов’язкових платежів — для фізичної
особи;

2) вид господарської діяльності, на провадження якого заявник має намір
одержати ліцензію.

До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну
реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності або копія довідки про
внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб —
підприємців, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал
документа.

Для окремих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню,
до заяви про видачу ліцензії також додаються документи, передбачені
Переліком документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для
окремого виду господарської діяльності, затв. постановою Кабінету
Міністрів України від 4 липня 2001 р. № 756.

Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у
її видачі у строк не пізніше ніж 10 робочих днів з дати надходження
заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо
спеціальним законом, який регулює відносини у певних сферах
господарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на
окремі види діяльності.

Підставами для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії є:

— недостовірність даних у документах, поданих заявником, для отримання
ліцензії;

— невідповідність заявника згідно з поданими документами ліцензійним
умовам, встановленим для виду господарської діяльності, зазначеного в
заяві про видачу ліцензії.

У разі відмови у видачі ліцензії на підставі виявлення недостовірних
даних у документах, поданих заявником про видачу ліцензії, суб’єкт
господарювання може подати до органу ліцензування нову заяву про видачу
ліцензії не раніше ніж через 3 місяці з дати прийняття рішення про
відмову у видачі ліцензії.

У разі відмови у видачі ліцензії на підставі невідповідності заявника
ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності,
вказаного в заяві про видачу ліцензії, суб’єкт господарювання може
подати до органу ліцензування нову заяву про видачу ліцензії після
усунення причин, що стали підставою для відмови у видачі ліцензії.

Після прийняття рішення про видачу ліцензії заявник повинен внести плату
за її видачу у. розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів
України від 29 листопада 2000 р. №1755 «Про термін дії ліцензії на
провадження певних видів господарської діяльності, розміри і порядок
зарахування плати за її видачу». За положеннями цього документа плата за
видачу ліцензії справляється у розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян, якщо органом ліцензування є центральний орган
виконавчої влади, або 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,
якщо органом ліцензування є місцевий орган виконавчої влади (крім
спеціально визначених видів господарської діяльності). Наприклад, розмір
плати за видачу ліцензії на виготовлення парфумерно-косметичної
продукції з використанням спирту етилового становить 600
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. При цьому немає значення
статус суб’єкта господарювання — юридичні і фізичні особи — суб’єкти
підприємницької діяльності сплачують відповідні суми за видачу ліцензії
на загальних підставах.

Орган ліцензування повинен оформити ліцензію не пізніше ніж за 3 робочі
дні з дня надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу
ліцензії.

Якщо заявник протягом 30 календарних днів з дня направлення йому
повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії не подав
документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії, або не
звернувся до органу ліцензування для отримання оформленої ліцензії,
орган ліцензування, який оформив ліцензію, має право скасувати рішення
про видачу ліцензії або прийняти рішення про визнання такої ліцензії
недійсною.

Для кожної філії, відокремленого підрозділу ліцензіата, які
провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої рим
ліцензії, орган ліцензування видає ліцензіату засвідчені ним копії
ліцензії, за видачу кожної з яких справляється плата в розмірі 1
неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Згідно зі ст. 16 Закону про ліцензування підставами для переоформлення
ліцензії є:

— зміна найменування юридичної особи (якщо зміна найменування не
пов’язана з реорганізацією юридичної особи) або прізвища, ім’я, по
батькові фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності;

— зміна місцезнаходження юридичної особи або місця проживання фізичної
особи — суб’єкта підприємницької діяльності;

— зміни, пов’язані з провадженням ліцензіатом певного виду господарської
діяльності.

У разі виникнення підстав для переоформлення ліцензії ліцензіат
зобов’язаний протягом 10 робочих днів подати органу ліцензування заяву
про переоформлення ліцензії разом з ліцензією, що підлягає
переоформленню, та відповідними документами або їх нотаріально
засвідченими копіями, які підтверджують зазначені зміни. Не
переоформлена в установлений строк ліцензія є недійсною.

Орган ліцензування протягом 3 робочих днів з дати надходження заяви про
переоформлення ліцензії та документів, що додаються до неї, зобов’язаний
видати переоформлену на новому бланку ліцензію з урахуванням змін,
зазначених у заяві про переоформлення ліцензії.

У разі переоформлення ліцензії орган ліцензування приймає рішення про
визнання недійсною ліцензії, що була переоформлена, з внесенням
відповідних змін до ліцензійного реєстру не пізніше наступного робочого
дня.

За переоформлення ліцензії справляється плата в розмірі 5
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ст. 21 Закону про ліцензування підставами для анулювання
ліцензії є:

— заява ліцензіата про анулювання ліцензії;

— акт про повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов;

— рішення про скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання;

— нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть фізичної особи —
суб’єкта підприємницької діяльності;

— акт про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих
суб’єктом господарювання для одержання ліцензії;

— акт про встановлення факту передачі ліцензії або її копії іншій
юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності;

— акт про встановлення факту неподання в установлений строк повідомлення
про зміну даних, зазначених в документах, Що додавалися до заяви про
видачу ліцензії;

— акт про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних
умов;

— неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов,
встановлених для певного виду господарської діяльності;

— акт про відмову ліцензіата в проведенні перевірки органом ліцензування
або спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування.

Орган ліцензування приймає рішення про анулювання ліцензії протягом 10
робочих днів з дати встановлення підстав для анулювання ліцензії, яке
вручається (надсилається) ліцензіату із зазначенням підстав анулювання
не пізніше 3 робочих днів з дати його прийняття.

РОЗДІЛ 4

ПАТЕНТУВАННЯ ДЕЯКИХ ВИДІВ ПІДПРИЄМНИЦТВА

4.1. Сутність патентування, поняття торгового патенту

Правову основу патентування підприємницької діяльності складають Закон
України від 23 березня 1996 р. № 98/96-ВР «Про патентування деяких видів
підприємницької діяльності», а також підзаконні нормативні акті, що були
прийняті на його виконання: постанова Кабінету Міністрів України від 27
квітня 1998 р. № 576 «Про затвердження переліку послуг, що належать до
побутових і підлягають патентуванню» та Положення про виготовлення,
зберігання і реалізацію торгових патентів, затв. постановою Кабінету
Міністрів України від 13 липня 1998 р. № 1077. 25 квітня 1996 р. був
виданий наказ Головної державної податкової інспекції України № 33 «Про
затвердження форм торгового патенту та Порядку заповнення торгового
патенту». Крім того центральним податковим органом держави та іншими
відомствами в міру необхідності видаються листи з цього питання.

Рис. 4.1. Види діяльності, що підлягають патентуванню

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про патентування деяких видів
підприємницької діяльності» торговим патентом є державне свідоцтво, яке
засвідчує право суб’єкта підприємницької діяльності чи його структурного
(відокремленого) підрозділу займатися видами підприємницької діяльності,
що зазначені в Законі України «Про патентування деяких видів
підприємницької діяльності».

Патент, як і ліцензія, виступає своєрідним обмеженням підприємницької
діяльності. Інститути ліцензування і патентування взагалі мають схожу
правову природу. За визначенням, що міститься в ст. 1 Закону України від
1 червня 2000 р. № 1775-Ш «Про ліцензування певних видів господарської
діяльності», ліцензією є документ державного зразка, який засвідчує
право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської
діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних
умов. Проте, як слушно зазначається у п. 6 роз’яснення Президії Вищого
арбітражного суду України від 6 серпня 1997 р. № 02-5/276 «Про деякі
питання практики застосування Закону України «Про підприємництво», якщо
ліцензія є дозволом на здійснення певного виду діяльності, що видається
відповідними уповноваженими органами, то торговий патент є державним
свідоцтвом, яке посвідчує право суб’єкта підприємницької діяльності на
особливий порядок оподаткування і видається відповідним податковим
органом. Особливий порядок оподаткування полягає в тому, що податок на
прибуток суб’єкта підприємницької діяльності чи структурного
(відокремленого) підрозділу, який підлягає сплаті до бюджету,
зменшується на вартість придбаних торгових патентів (ст. 9 Закону
України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»).

Крім того, варто звернути увагу на те, що положення Закону України «Про
патентування деяких видів підприємницької діяльності» (іншими словами —
необхідність придбання патенту) поширюються лише на суб’єктів
підприємницької діяльності — фізичних і юридичних осіб, а також на їх
відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо), у той
час як Закон України «Про ліцензування певних видів господарської
діяльності» (тобто — необхідність отримання ліцензії) поширюється на
всіх суб’єктів господарювання, в тому числі суб’єктів підприємницької
діяльності.

4.2. Види підприємницької діяльності, що підлягають патентуванню

Згідно із ч.1 ст.1 Закону України «Про патентування деяких видів
підприємницької діяльності» патентуванню підлягає торговельна діяльність
за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та
кредитних карток на території України, що здійснюється суб’єктами
підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими)
підрозділами у пунктах продажу товарів. Тобто для придбання патенту в
цьому разі необхідна одночасна наявність декількох умов:

а) діяльність повинна мати ознаки торговельної. Згідно зі ст. 3 Закону
України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» під
торговельною діяльністю розуміється роздрібна та оптова торгівля,
діяльність у торговельно-виробничій (громадське харчування) сфері;

б) торговельна діяльність повинна здійснюватися в готівковій формі,
тобто за готівкові кошти, а також з використанням інших готівкових
платіжних засобів та з використанням кредитних карток на території
України. У разі проведення розрахунків шляхом внесення покупцем
готівкових коштів за проданий товар (надані послуги) до каси Ощадбанку
або каси комерційного банку такі розрахунки не вважаються готівковими, а
суб’єкт підприємництва може здійснювати торговельну діяльність без
придбання торгового патенту (див. Інструкцію про безготівкові розрахунки
в Україні в національній валюті, затв. постановою Правління
Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22, за п. 1.4 якої
безготівковими розрахунками вважаються перерахування певної суми коштів
з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також
перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів,
внесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів);

в) торговельна діяльність повинна здійснюватися суб’єктами
підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими)
підрозділами у пунктах продажу товарів. Під пунктами продажу
розуміються:

— магазини та інші торгові точки, які знаходяться в окремих приміщеннях,
будівлях або їх частинах і мають торговельний зал для покупців або
використовують для торгівлі його частину;

— кіоски, палатки та інші малі архітектурні форми, які займають окремі
приміщення, але не мають вбудованого торговельного залу для покупців;

— автомагазини, розвозки та інші види пересувної торговельної мережі;

— лотки, прилавки та інші види торгових точок у відведених для
торговельної діяльності місцях, крім лотків, прилавків, що надаються в
оренду суб’єктам підприємницької діяльності — фізичним особам та
знаходяться в межах спеціалізованих підприємств сфери торгівлі — ринків
усіх форм власності;

— стаціонарні, малогабаритні і пересувні автозаправні станції, заправні
пункти, які здійснюють торгівлю нафтопродуктами та стиснутим газом;

— фабрики-кухні, фабрики-заготівельні, їдальні, ресторани, кафе,
закусочні, бари, буфети, відкриті літні майданчики, кіоски та інші
пункти громадського харчування;

— оптові бази, склади-магазини або інші приміщення, які використовуються
для здійснення оптової торгівлі за готівкові кошти, інші готівкові
платіжні засоби та з використанням кредитних карток.

У разі коли суб’єкт підприємницької діяльності має структурні
(відокремлені) підрозділи, торговий патент будь-якого виду необхідно
придбати окремо для кожного структурного (відокремленого) підрозділу
(торгової точки).

Термін дії торгового патенту на здійснення торговельної діяльності
становить 12 календарних місяців. Термін дії короткотермінового
торгового патенту на здійснення торговельної діяльності становить від 1
до 15 днів.

Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької
діяльності» передбачене отримання пільгового торгового патенту на
торгівлю певними товарами вітчизняного виробництва, до яких, зокрема,
належать:

— поштові марки, листівки, вітальні листівки та конверти непогашені,
ящики, коробки, мішки, сумки та інша тара з дерева, паперу та картону,
що використовується для поштових відправлень підприємствами Державного
комітету зв’язку України, і фурнітура до них;

— періодичні видання друкованих засобів масової інформації, що мають
реєстраційні свідоцтва, видані уповноваженими органами України, книги,
брошури, альбоми, нотні видання, буклети, плакати, картографічна
продукція, що видаються юридичними особами — резидентами України;

— проїзні квитки;

— товари народних промислів (крім антикварних та тих, що становлять
культурну цінність згідно з переліком, що встановлюється Міністерством
культури України);

— готові лікарські засоби (лікарські препарати, ліки, медикаменти,
предмети догляду, перев’язувальні матеріали та інше медичне приладдя) та
вітаміни для населення; ветеринарні препарати, папір туалетний, зубні
паста та порошки, косметичні серветки, дитячі пелюшки, тампони, інші
види санітарно-гігієнічних виробів з целюлози або її замінників,
термометри, індивідуальні діагностичні прилади (незалежно від країни їх
походження) тощо (всього 9 позицій).

У разі придбання пільгового торгового патенту суб’єкт підприємницької
діяльності вносить одноразову плату у розмірі 25 грн. за весь термін дії
патенту.

Частиною 6 ст.3 Закону України «Про патентування деяких видів
підприємницької діяльності» встановлені випадки звільнення суб’єктів
підприємницької діяльності від необхідності придбання торгового патенту.
Без придбання торгового патенту суб’єкти підприємницької діяльності або
їх структурні (відокремлені) підрозділи здійснюють торговельну
діяльність виключно з використанням товарів вітчизняного виробництва,
зазначених у Законі України «Про патентування деяких видів
підприємницької діяльності».

До них, зокрема належать: хліб і хлібобулочні вироби; борошно пшеничне
та житнє; сіль, цукор, олія соняшникова і кукурудзяна; молоко і молочна
продукція, крім молока і вершків згущених з добавками і без них;
продукти дитячого харчування; безалкогольні напої; морозиво та ін.
(всього 15 позицій).

Також не потребує патентування:

— реалізація суб’єктом підприємницької діяльності продукції власного
виробництва фізичним особам, які перебувають з ним у трудових
відносинах, через пункти продажу товарів, вбудовані у виробничі або
адміністративні приміщення цього суб’єкта;

— діяльність суб’єктів підприємницької діяльності з закупівлі у
населення продукції (заготівельна діяльність), якщо подальша реалізація
такої продукції відбувається по розрахунках у безготівковій формі
(пункти приймання склотари, макулатури, відходів паперових, картонних і
ганчіркових; заготівля сільськогосподарської продукції та продуктів її
переробки);

— діяльність у торговельно-виробничій сфері (громадське харчування) на
підприємствах, в установах, організаціях, у тому числі навчальних
закладах, з обслуговування виключно працівників цих підприємств,
установ, організацій та учнів і студентів у навчальних закладах.

Патентуванню підлягає діяльність з надання побутових послуг, яка
здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності або їх структурними
(відокремленими) підрозділами як в окремих приміщеннях, будівлях, їх
частинах, так і за їх межами. Під побутовими послугами розуміється
діяльність, пов’язана з наданням платних послуг для задоволення
особистих потреб замовника за готівкові кошти, а також з використанням
інших форм розрахунків, включаючи кредитні картки (ст.3-1 Закону України
«Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»).

Конкретні послуги, що належать до побутових і підлягають патентуванню,
містяться у Переліку, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 27
квітня 1998 р. № 576. До них належать: ремонт радіотелевізійної, аудіо-
та відеоапаратури (крім структурних підрозділів, розташованих у
сільській місцевості); заміна елементів живлення; ремонт та виготовлення
ювелірних виробів; ремонт та технічне обслуговування транспортних
засобів, що належать громадянам; ремонт та будівництво індивідуального
житла (квартир), садових будиночків, гаражів; перукарські послуги
(тільки на території міст Києва і Севастополя, обласних центрів); прокат
аудіо-, відеокасет, СD-дисків та ін. (всього 14 позицій).

На практиці виникає питання, чи потрібний патент у разі надання
побутових послуг за безготівковим розрахунком чи за бартером? Зважаючи
на фразу «а також з використанням інших форм розрахунків», що міститься
в Законі України «Про патентування деяких видів підприємницької
діяльності, фахівці в таких випадках рекомендують купувати патент1.

У разі коли суб’єкт підприємницької діяльності має структурні
(відокремлені) підрозділи, торговий патент на здійснення діяльності з
надання побутових послуг необхідно придбати окремо для кожного
структурного (відокремленого) підрозділу.

Вартість торгового патенту на здійснення діяльності з надання побутових
послуг встановлюється органами місцевого самоврядування залежно від
місцезнаходження об’єкта з надання побутових послуг та виду побутових
послуг в межах таких граничних рівнів. Термін дії торгового патенту на
здійснення діяльності з надання побутових послуг становить 12
календарних місяців.

Патентуванню підлягають операції з торгівлі готівковими валютними
цінностями, які здійснюються суб’єктами підприємницької діяльності або
їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах обміну іноземної
валюти. Під торгівлею готівковими валютними цінностями розуміється
продаж готівкової іноземної валюти, інших готівкових платіжних засобів,
виражених в іноземній валюті (у тому числі дорожніх, банківських та
персональних чеків), а також операції з дебетування кредитних
(дебетових) карток в обмін на валюту України, інших готівкових платіжних
засобів, виражених у валюті України, а також в обмін на іншу іноземну
валюту. У разі коли суб’єкт підприємницької діяльності має структурні
(відокремлені) підрозділи, торговий патент необхідно купувати окремо для
кожного структурного (відокремленого) підрозділу (обмінного пункту).
Патентуванню підлягають операції з надання послуг у сфері грального
бізнесу, які здійснюються суб’єктами підприємницької діяльності або їх
структурними (відокремленими) підрозділами. Під гральним бізнесом
розуміється діяльність, пов’язана з влаштуванням казино, інших гральних
місць (домів), гральних автоматів з грошовим або майновим виграшем,
проведенням лотерей (крім державних) та розіграшів з видачею грошових
виграшів у готівковій або майновій формі.

4.3. Порядок видачі торгових патентів

Згідно з ч.4 ст.2 Закону України «Про патентування деяких видів
підприємницької діяльності» підставою для придбання торгового патенту є
заявка суб’єкта підприємницької діяльності, що повинна містити такі
реквізити:

— найменування суб’єкта підприємницької діяльності;

— витяг з установчих документів щодо юридичної адреси суб’єкта
підприємницької діяльності, а у випадках, якщо патент придбавається для
структурного (відокремленого) підрозділу, — довідка органу, який погодив
місцезнаходження структурного (відокремленого) підрозділу, із
зазначенням цього місця;

— вид підприємницької діяльності, здійснення якої потребує придбання
торгового патенту;

— найменування документа про повну або часткову сплату вартості
торгового патенту.

Торговий патент видається суб’єкту підприємницької діяльності під
розписку у 3-денний термін з дня подачі заявки. Датою придбання
торгового патенту є зазначена в ньому дата.

Згідно із п.20 Положення про виготовлення, зберігання і реалізацію
торгових патентів, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 13
липня 1998 р. № 1077, у разі провадження підприємницької діяльності в
одному пункті продажу товарів, в одному окремому приміщенні, будівлі або
в їх частинах двох чи більше видів діяльності, що підлягають
патентуванню (роздрібна торгівля, громадське харчування і один вид
побутових послуг; роздрібна торгівля і кілька видів побутових послуг),
суб’єктом підприємницької діяльності придбавається два торгових патенти
— на торговельну діяльність і на діяльність з надання побутових послуг.

У разі провадження підприємницької діяльності в одному пункті продажу
товарів двох або трьох видів торговельної діяльності (роздрібна та
оптова торгівля, громадське харчування) придбавається один торговий
патент за максимальною вартістю, встановленою відповідним органом
місцевого самоврядування з урахуванням місцезнаходження цього пункту та
асортиментного переліку товарів.

Якщо суб’єкт підприємницької діяльності в одному окремому приміщенні,
будівлі або в їх частинах надає два і більше видів побутових послуг, які
підлягають патентуванню, придбавається один торговий патент за
максимальною вартістю, встановленою відповідним органом місцевого
самоврядування з урахуванням місцезнаходження цього пункту і виду
побутових послуг.

Після закінчення терміну дії торговий патент підлягає поверненню до
органу державної податкової служби.

ВИСНОВОК

Отже, державне регулювання підприємницької діяльності не є достатнім для
створення сприятливого оточення підприємництва. Необхідне формування
комплексу організаційно-правових заходів для створення макросередовища
підприємницької діяльності, включаючи розвинену інфраструктуру підтримки
підприємництва, правові механізми стимулювання розвитку підприємницької
діяльності та ефективні системи захисту прав і законних інтересів
підприємців, а також суспільних і державних інтересів у сфері
підприємництва.

Легітимація суб’єктів підприємницької діяльності — це підтвердження
державою законності входження суб’єктів у відносини у сфері
підприємництва.

Легітимація суб’єктів підприємницької діяльності в Україні може
включати: один елемент — державну реєстрацію (для заняття видами
діяльності, що не потребують ліцензування або патентування); два
елементи — державну реєстрацію і ліцензування (для заняття видами
діяльності, що потребують ліцензування); три елементи — державну
реєстрацію, ліцензування і патентування (для заняття видами діяльності,
що потребують ліцензування і патентування).

Для заняття легітимною підприємницькою діяльністю суб’єкт підприємництва
має пройти державну реєстрацію, а для здійснення деяких, зазначених у
законодавстві, видів діяльності — також ліцензування і патентування.

Якщо державна реєстрація є загальною умовою здійснення підприємницької
діяльності будь-яким суб’єктом, незалежно від його
організаційно-правової форми і виду здійснюваної діяльності, то
ліцензування і патентування є спеціальними умовами здійснення деяких
видів підприємництва, що відображено в такій схемі:

Державна реєстрація — обов’язкова для всіх суб’єктів підприємництва

Умови здійснення підприємництва

Ліцензування — обов’язкове стосовно видів діяльності, зазначених у
Законі «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»

Патентування — обов’язкове для видів діяльності, зазначених у Законі
«Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»

Державна реєстрація суб’єктів підприємництва — обов’язкова умова
здійснення всіх видів підприємницької діяльності кожним суб’єктом
підприємництва, що означає необхідність проходження ним певної
процедури, яке підтверджується свідоцтвом про реєстрацію.

Перереєстрація — необхідна умова продовження здійснення підприємницької
діяльності у випадку зміни назви, організаційно-правової форми суб’єкта
підприємницької діяльності, а також власності, що проводиться у
порядку; встановленому для державної реєстрації.

Скасування державної реєстрації суб’єкта підприємництва — визнання
державної реєстрації недіючою, що можливе як у добровільному порядку (за
особистою заявою суб’єкта), так і в примусовому (у судовому порядку) за
підставами, передбаченими законодавством. Воно є підставою для
виключення суб’єкта . підприємництва — юридичної особи з Єдиного
державного реєстру підприємств та організацій України, фізичної особи —
з Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності.

Ліцензування — необхідна умова здійснення окремих видів підприємницької
діяльності, передбачених Законом України «Про ліцензування певних видів
господарської діяльності», що означає необхідність одержання ліцензії у
встановленому законодавством порядку.

З моменту одержання ліцензії виникає право підприємця здійснювати
відповідний вид діяльності, яке він може реалізовувати протягом терміну
дії ліцензії, після закінчення якого це право припиняється (у деяких
випадках, визначених законодавством, можливе припинення такого права
раніше закінчення терміну дії ліцензії, наприклад при анулюванні
ліцензії).

Анулювання ліцензії — припинення дії ліцензії суб’єкта підприємництва за
підставами, передбаченими законодавством.

Отже, правове регулювання легалізації підприємницької діяльності в
Україні здійснюється, на мою думку, належним чином і не лише контролює
підприємництво, але й сприяє його розвитку в сучасних ринкових умовах.
Але поряд з цим під час роботи над даною дипломною роботою мною були
сформульовані власні пропозиції щодо вдосконалення системи
підприємницького права в Україні.

На мою думку, для вдосконалення нормативної та правозастосовної
діяльності в Україні слід більшу увагу звертати на ті види
підприємницької діяльності, які підлягають патентуванню та ліцензуванню,
оскільки саме в цьому напрямку відбувається найбільша кількість
правопорушень в країні; вважаю також за потрібне вдосконалити ті види
ліцензій, які стосуються благодійної діяльності, оскільки така
діяльність сьогодні набуває особливої актуальності; законодавчим
органам, на мою думку слід також посилити контроль за додержанням вимог
ліцензування та патентування підприємницької діяльності шляхом введення
нових посадових інструкцій працівників правоохоронної сфери в Україні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Конституція України // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – ст.
141.

Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. // ВВР України. — 2003. —
№18 (№19-20, № 21-22). — Ст.144.

Господарський процесуальний кодекс // Відомості Верховної Ради. – 1992.
– № 6. – ст. 56.

Кримінальний кодекс України. – Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001,
N25–26, ст. 131.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної
Ради. – 2003. – №№ 40-44. – ст. 356.

Закон України “Про господарські товариства” від 19.09.1991. – № 1576-XII
// ВВР України. — 1991. -№ 49.-Ст.682.

Закон України від 1 червня 2000 р. № 1775-ІН «Про ліцензування певних
видів господарської діяльності» // Відомості Верховної Ради України. —
2000. — № 36. — Ст. 299.

Закон України від 23 березня 1996 р. № 98/96-ВР «Про патентування деяких
видів підприємницької діяльності»//Відомості Верховної Ради України. —
1996. — № 20. — Ст. 82.

Вінник О. М. – Господарське право : Курс лекцій – К.: Атака, 2004. – 624
с.

Вінник О.М. Господарське право: Курс лекцій. — К., 2005. — 624 с.

Вінник О.М. Господарські товариства і виробничі кооперативи: правове
становище. – К.: Товариство «Знання», КОО, 2004. – 309 с.

Гайворонський В.М, Жушман В.П. Господарське право України : Підручник. –
Харків : Право, 2005. – 384 с.

Господарське право: Навчальний посібник / Жук Л.А., Жук І.Л., Неживець
О.М. – К.: Кондор 2003. – 400 с.

Господарський кодекс України: Науково-практичний коментар / О.І.
Харитонова , Є.О. Харитонов, В.М. Коссак; За ред.. Харитонової – Х.:
Одіссей , 2007 — 832 с.

Жук Л.А, Жук І.А, Неживець О.М. Господарське право: Навчальний посібник
– К.: Кондор, 2003. – 400 с.

Задихайло Д.В., Кібенко О.Р., Назарова Г.В. Корпоративне управління:
Навчальний посібник. — Х.: Еспада, 2003.

Зобов’язальне право: теорія і практика. Навч. посібн. для студентів
юрид. вузів і фак. ун-тів / За ред. О. В. Дзери. — К., 2005.

Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / За заг.
ред. В.К. Мамутова. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 688 с.

Підприємницьке право. Книга 2: Підручн. / За ред. О.В. Старцева. — К.:
Істина, 2005. — 448 с.

Підприємницьке право: Підручн. / За ред. О.В. Старцева: 2-ге вид.,
перероб. і допов. — К.: Істина, 2005. — 600 с.

Правові основи підприємницької діяльності / За ред. В. І. Шакуна, В. П.
Мельника, В. М. Поповича.- К., 2003.

Саниахметова Н. А. Юридический справочник предпринимателя. — X., 2006.

Саніахметова Н.О. Підприємницьке право: Суб’єкти підприємництва.
Кредитування. Оренда. Лізинг. Зовнішньоекономічна діяльність.
Інвестиції. Антимонопольне законодавство. Захист від недобросовісної
конкуренції. Реклама: Навч. посібник, 2-ге вид. — К.: А.С.К., 2005. —
704 с.

Цивільне право України: Підруч. / Є.О.Харитонов, Н.О.Саніахметова. —
К., 2003.

Шевченко Я.М. – Цивільне право України : Академічний курс : Том I
Загальна частина. — К.: Концерн “ Видавничий Дім Ін Юре “, 2004. – 520
с.

Щербина В. С. – Господарське право: Підручник — К.: Юрінком Інтер, 2003.
— 480 с.

Щербина В. С. – Господарське право: Підручник. – 3-тє вид. – К,: Юрінком
Інтер, 2006. – 656 с.

Щербина В. С. Попередження господарських правопорушень. — К., 2003.

Щербина В.С. Господарське право України.- К., 2003.

Щербина В.С. Господарське право України. Навчальний посібник. – К.:
Юрінком Інтер, 2005. – 336 с.

PAGE

PAGE

PAGE 4

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Похожие записи