HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Загальна характеристика

нового Кримінального кодексу України”

ПЛАН

Вступ

1. Основні концептуальні положення Кримінального Кодексу України

2. Структура Кримінального Кодексу, характеристика його головних частин

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. новий КК України, що
набрав чинності з 1 вересня 2001 р., є знаменною віхою в становленні
України як правової держави. Він є першим фундаментальним кодексом,
прийнятим внаслідок проведення в Україні правової реформи, яка ставить
своїм завданням кодификацію найважливіших галузей права. Новий КК є
базовим для майбутніх Кримінально-виконавчого і
Кримінально-процесуального кодексів України. Кримінально-виконавчий
кодекс має визначати порядок і умови виконання кримінальних покарань,
система, підстави і порядок застосування яких встановлені саме в КК.

Кримінально-процесуальний кодекс покликаний визначити ту процедуру, в
ході якої встановлюється винність особи у вчиненні злочину. Вихідним тут
є положенні ч. 2 ст. 2 КК, відповідно до якої особа вважається
невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному
покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і
встановлено обвинувальним вироком суду.

Робота над проектом нового КК тривала більше восьми років, і він є
результатом колективної праці вчених, практичних працівників, комітетів
Верховної Ради України і, звичайно, народних депутатів України, що і
прийняли цей кодекс. Положення КК цілком ґрунтуються на приписах
Конституції України, відповідають потребам сучасного життя, відображують
зміни, що сталися в політичній, економічній і соціальній сферах нашого
суспільства. Він покликаний сприяти розвиткові України як суверенної,
незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

1. Основні концептуальні положення

Кримінального Кодексу України

Основними концептуальними положеннями КК є:

1) кримінально-правова охорона основ національної безпеки України,
особи, її прав і свобод, власності і всього правопорядку від злочинних
посягань;

2) закріплення принципу, що КК — це єдиний законодавчий акт, який
включає в себе всі закони України про кримінальну відповідальність.

3) закріплення основного принципу цивілізованого кримінального права
«немає злочину — немає покарання без вказівки на це в кримінальному
законі»;

4) наявність в діях особи ознак складу злочину, встановленого
(описаного) в кримінальному законі, — єдина підстава кримінальної
відповідальності;

5) закріплення принципу особистої і винної відповідальності;

6) посилення відповідальності за вчинення тяжких і особливо тяжких
злочинів з наданням можливості (шляхом введення альтернативних санкцій)
застосування до осіб, що вчинили менш тяжкі злочини, покарань, не
пов’язаних з позбавленням волі. Введено, наприклад, таке покарання, як
громадські роботи;

7) наявність низки норм, спрямованих на посилення боротьби з
організованою злочинністю (наведено поняття організованої злочинної
групи, злочинної організації, створені спеціальні склади злочинів про
відповідальність організаторів і учасників організованих груп,
передбачена відповідальність за вчинення терористичного акту та ін.);

8) введення системи покарань, розташованих від менш суворого до більш
суворих, що забезпечує справедливість кари залежно від тяжкості злочину
і особи засудженого. Істотне зниження санкцій порівняно з КК 1960 р.;

9) наявність широкого переліку норм, що встановлюють можливість
звільнення від кримінальної відповідальності (при дійовому каятті,
примиренні з потерпілим у справах про злочини невеликої тяжкості та
ін.), а також від покарання (наприклад, при звільненні з випробуванням,
при умовно-достроковому звільненні та ін.).

10) відмова від покарання у виді смертної кари і заміна її довічним
позбавленням волі. Відмова від поняття особливо небезпечного
рецидивіста;

11) наявність низки заохочувальних норм, що стимулюють позитивну
посткримінальну поведінку (наприклад, звільнення від відповідальності
учасника організованої групи, який повідомив в органи влади про
діяльність цієї групи і сприяв її розкриттю, та ін.);

12) включення в Загальну частину самостійного розділу про
відповідальність неповнолітніх, норми якого з урахуванням віку в
багатьох випадках пом’якшують відповідальність порівняно з дорослими
злочинцями;

13) значне перевищення за обсягом КК 1960 р. (більш ніж на 150 статей),
але це не означає, що новий КК цілком відкидає норми, які містяться в КК
1960 р. Багато з них витримали випробування часом, передбачені у всіх
кримінальних кодексах цивілізованих країн і тому збережені в новому КК
(наприклад, положення про неосудність, умисел і необережність, необхідну
оборону, давність, види вбивств, характеристику тілесних ушкоджень та
ін.). Деякі норми КК 1960 р. були незначно змінені і доповнені
(наприклад, статті про готування до злочину, окреслення видів
співучасників, формулювання диспозицій статей деяких злочинів, у тому
числі проти власності, господарських злочинів та ін.). І таке положення
є природним, тому що наступність у праві, в тому числі кримінальному, —
найважливіша тенденція розвитку всієї правової матерії.

2. Структура Кримінального Кодексу, характеристика його головних частин

Складається КК України з двох частин — Загальної частини, 15 розділів
якої містять 108 статей, і Особливої частини, 20 розділів, що об’єднують
340 статей. Крім того, кодекс має „Прикінцеві та перехідні положення» і
додаток, в якому є перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим
вироком.

Загальна частина (статті 1-108) включає норми загального характеру: про
завдання КК, підстави кримінальної відповідальності, чинність закону в
часі і просторі, поняття злочину і його види, вік відповідальності,
умисел і необережність, співучасть у злочині, повторність і рецидив
злочинів, норми про звільнення від кримінальної відповідальності,
поняття і мету покарання, його види, призначення покарання і звільнення
від нього та деякі інші.

Особлива частина (статті 109-447) містить норми, в яких передбачена
відповідальність за окремі види злочинів і зазначені покарання,
застосовувані до осіб, що їх вчинили. Це злочини проти основ
національної безпеки України, проти особи, її конституційних прав і
свобод, проти власності, злочини у сфері господарської діяльності, у
сфері охорони довкілля, проти громадської безпеки, безпеки виробництва і
транспорту, проти здоров’я населення, громадського порядку і
моральності, авторитету органів державної влади і органів місцевого
самоврядування, у сфері службової діяльності, проти правосуддя, порядку
несення військової служби, проти миру і міжнародного правопорядку та ін.

???????????і визначають загальні засади кримінальної відповідальності. В
ній визначено: завдання КК України; підстава кримінальної
відповідальності; чинність кримінального закону в часі, просторі та за
колом осіб; поняття злочину; класифікація злочинів; стадії вчинення
злочину; особа, яка підлягає кримінальній відповідальності; поняття та
форми вини; поняття: співучасті, повторності, сукупності та рецидиву
злочинів; обставини, що виключають злочинність діяння; звільнення від
кримінальної відповідальності; поняття покарання та його види; засади
призначення покарання; звільнення від покарання та його відбування;
положення, пов’язані із судимістю; примусові заходи медичного характеру
та примусове лікування, особливості кримінальної відповідальності та
покарання неповнолітніх.

В Особливій частині К К України визначено, зокрема, вичерпний перелік
діянь, що є злочинами, та покарання, які можуть застосовуватися до осіб,
котрі їх вчиняють, та визначається вид і розмір покарання, які можуть
бути за них призначені.

Норми Особливої частини складаються з двох частин — диспозиції і
санкції. Диспозиція дає ознаки забороненого діяння. Санкція визначає вид
і розмір покарання, що може призначатися судом в разі, колії вчиняються
діяння, визначені диспозицією.

Новий КК, прийнятий на перспективу, діятиме тривалий час, що, однак, не
означає, що в нього не вноситимуться відповідні зміни і доповнення.
Розвиток суспільства, поява якихось нових тенденцій у структурі
злочинності, виявлення в ході правозастосування окремих недоліків
конкретних норм КК можуть викликати необхідність у таких змінах і
доповненнях.

Законодавець не може допустити, щоб КК відставав від потреб реального
життя, і повинен усувати таке відставання шляхом внесення в нього
необхідних законодавчих новел.

Висновки

Отже, Кримінальний кодекс України (далі — КК України) був прийнятий
сьомою сесією Верховної Ради України 5 квітня 2001 року і набув чинності
з 1 вересня 2001 р. Він є єдиним джерелом кримінального права, яке
визначає злочинність і караність діяння.

Складається КК України з двох частин — Загальної частини, 15 розділів
якої містять 108 статей, і Особливої частини, 20 розділів, що об’єднують
340 статей. Крім того, кодекс має „Прикінцеві та перехідні положення» і
додаток, в якому є перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим
вироком.

У Загальнім частині містяться норми, які визначають загальні засади
кримінальної відповідальності. В ній визначено: завдання КК України;
підстава кримінальної відповідальності; чинність кримінального закону в
часі, просторі та за колом осіб; поняття злочину; класифікація злочинів;
стадії вчинення злочину; особа, яка підлягає кримінальній
відповідальності; поняття та форми вини; поняття: співучасті,
повторності, сукупності та рецидиву злочинів; обставини, що виключають
злочинність діяння; звільнення від кримінальної відповідальності;
поняття покарання та його види; засади призначення покарання; звільнення
від покарання та його відбування; положення, пов’язані із судимістю;
примусові заходи медичного характеру та примусове лікування, особливості
кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

В Особливій частині К К України визначено, зокрема, вичерпний перелік
діянь, що є злочинами, та покарання, які можуть застосовуватися до осіб,
котрі їх вчиняють, та визначається вид і розмір покарання, які можуть
бути за них призначені.

Норми Особливої частини складаються з двох частин — диспозиції і
санкції. Диспозиція дає ознаки забороненого діяння. Санкція визначає вид
і розмір покарання, що може призначатися судом в разі, колії вчиняються
діяння, визначені диспозицією.

Злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну
відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння.

Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння
або посилює кримінальну відповідальність, зворотної дії в часі не має.

Закон, який скасовує злочинність діяння або пом’якшує кримінальну
відповідальність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, що
вчинили відповідні діяння до набуття таким законом чинності, у тому
числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають
судимість.

Чинність Кримінального кодексу поширюється на всю територію України.
Злочин визначається як вчинений на території України, якщо його було
розпочато, продовжено, закінчено або припинено на території України.
Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників
іноземних держав та інших громадян, які за законами України і
міжнародними договорами.

Згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, не є
підсудні у кримінальних справах судам України, в разі вчинення ними
злочину на території України, вирішується дипломатичним шляхом.

Громадяни України та особи без громадянства, котрі постійно проживають в
Україні, які вчинили злочини поза її межами, не можуть бути видані
іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та
віддання до суду.

Іноземці та особи без громадянства, які не проживають постійно в
Україні, котрі вчинили злочини поза її межами та перебувають на її
території, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до
кримінальної відповідальності і віддання до суду або передані для
відбування покарання, якщо така видача або передача передбачені
міжнародними договорами України. Список використаних джерел

Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28
червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. —
Ст. 141.

Кримінальний кодекс України, прийнятий сьомою сесією Верховної Ради
України від 5 квітня 2001 року.

Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. — К.,
Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001.

Кримінальне право і законодавство України. Частина Особлива. Курс лекцій
/ За ред. М. Й. Коржанського. – К.: Атіка, 2001.

Кримінальне право України. Загальна частина. / За ред. М.І. Бажанов,
В.Я. Тацій, В.В. Сташис. – Київ-Харків, “Юрінком Інтер-Право”, 2002.

Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник / За ред. Я. Ю.
Кондратьєва. – К.: Правові джерела, 2002.

Кримінальне право України. Особлива частина. / За ред. М.І. Бажанов,
В.Я. Тацій, В.В. Сташис. – Київ-Харків: Юрінком Інтер-Прав, 2002.

Кримінальне право України: Загальна частина / М. І. Бажанов, Ю. В.
Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. професорів М. І. Бажанова, В. В.
Сташиса, В. Я. Тація. — Київ—Харків: Юрінком Інтер—Право, 2001.

Матишевський П. С. Кримінальне право України: Загальна частина. — К.:
А.С.К., 2001.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – К.:
“А.С.К.”, 2002.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня
2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. — К.: Каннон, 2001.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи