HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ на тему:

Загальна характеристика діяльності державної служби в Україні

Характер діяльності державної служби

Сутність поняття «державний службовець»

Особливості діяльності державного службовця

Діяльність державних службовців згідно їх групування

Загальногромадянські та службові tc «4. Загальногромадянські та службові
» права і обов’язки державного службовця

***

1.Характер діяльності державної служби

Державна служба в Україні забезпечує виконання місії сучасної держави –
служіння суспільству. Призначення державної служби полягає в тому, що
вона є державним правовим і соціальним інститутом, який здійснює в
рамках своєї компетенції реалізацію цілей та функцій органів державної
влади шляхом професійного виконання службовцями своїх посадових
обов’язків і повноважень, що забезпечують взаємодію держави й громадян у
реалізації їх інтересів, прав та обов’язків. Сьогодні вона є одним із
важливих чинників проведення політичних і соціально-економічних реформ
та конструктивних змін в суспільстві.

Державна служба володіє низкою ознак, які дозволяють їй бути основою
забезпечення повноважень державних органів влади:

По-перше, вона становить властиву тільки їй сферу професійної
діяльності. Всім своїм змістом, формами, методами і організацією ця
діяльність спрямована на забезпечення виконання повноважень державних
органів.

По-друге, державна служба виконує вагоме значення зв’язуючої ланки між
державою і громадянином, покликана захищати права й свободи громадян.
Конституційне положення про те, що «людина, її життя і здоров’я, честь і
гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою
соціальною цінністю» (ст. 3 Конституції України), виступає визначальною
складовою діяльності державних службовців, незалежно від їх службового
статусу.

По-третє, державна служба як суспільна явище. Це є своєрідна форма
відображення суспільних зв’язків і відносин, показник ступеня
гуманності, людяності, традиційності, культури, існуючих в суспільстві
порядків.

Характер державної служби як важливого соціального інституту
розкривається через аналіз функцій державної служби. Вони є тими
напрямками, що практично реалізують правові норми інституцій державної
служби, сприяють досягненню відповідних цілей правового регулювання
державно-службових відносин і виконання державною службою своєї
соціальної ролі. Основною функцією державної служби є надання громадянам
державних послуг у найважливіших сферах життя: освіта, виховання,
безпека громадян, культура, правовий захист, медичне обслуговування
тощо. Це реалізується засобом розроблення та реалізації державних
програм, нормативно-правових актів, втілення державної політики у різних
сферах. До найважливіших функцій державної служби відносяться:

Функція соціальної організації. Функція соціальної організації. Базисом
тут виступає ідея раціонального підходу до будівництва й функціонування
соціальної структури суспільства. Державна служба повинна забезпечувати
ефективне функціонування усіх трьох гілок влади та реалізацію інтересів,
прав і свобод громадянина. Державна служба повинна впливати на інші
інститути суспільства з метою впорядкування їх діяльності та контролю за
ними і одночасно є також організацією. Тому вона повинна бути
організацією ідеального типу, що можливо за умов, коли державна служба
буде складатись з найбільш компетентних кадрів. Це відбувається за
рахунок професіоналізму службовців та їх компетентності, узгодженості
всіх ланок організації служби, використання сучасних управлінських
технологій, передового досвіду тощо. Тільки спираючись на все краще,
сучасне, помножуючи свої сили, державна служба може максимально
ефективно втілювати в соціальне життя політику держави.

Функція соціальної комунікації. Це важлива функція, яку виконують
установи державної служби. Вони виступають тим місцем, де відбувається
безпосереднє зіткнення держави і громадянина, налагоджується їх
взаємодія і спілкування через канали державної служби, вивчається
громадська думка, ставлення громадян до різних державних актів. Через ці
канали реалізується політика держави, враховуються місцеві, регіональні
особливості при її проведенні.

Функція соціальної інформації. Надзвичайно відповідальною є
інформаційна функція, яку здійснює державна служба. Кажуть, що хто
володіє інформацією, той володіє реальною владою. Як відомо, саме
державний апарат є носієм інформації. Внаслідок цього в системі
державної служби виникають зв’язки й відносини з приводу володіння
інформацією та її використання. Неправильне ставлення до інформації,
наприклад, її обмеження, може бути свідомо використано державними
службовцями з певною метою, для омани народу щодо подій і явищ, які
відбуваються в суспільстві. Тому дуже важливо службову інформацію
використовувати чесно, за її прямим призначенням, в інтересах вирішення
державних завдань, задоволення потреб усіх категорій населення.

Функція контролю. Особливо важливою в соціальному плані є функція
контролю. Правильно здійснюваний контроль дозволяє забезпечити
дотримання конституційних положень і правових норм всіма державними
органами, громадськими інститутами, установами і громадянами. Необхідно
розрізняти внутрішній і зовнішній контроль. В рамках державної служби
повинен здійснюватися внутрішній контроль. Він дозволяє відстежувати
ситуацію, що складається, коректувати прийняття рішення, оптимізувати
управлінську діяльність. Необхідно також встановити і зовнішній контроль
за діяльністю органів державного апарату з боку інститутів
громадянського суспільства й громадян. Поки що такий контроль є слабким,
«вузьким» місцем функціонування існуючої в Україні політичної системи. У
зв’язку з цим необхідно виробити ефективні механізми такого контролю.

Виховна функція. Надзвичайно відповідальною функцією, яку виконує
державна служба, є виховна. Вона закріплює у свідомості громадян України
мир та злагоду, добро і справедливість, любов до Вітчизни, повагу до
демократичних основ української державності та гуманістичних цінностей
суспільства всіма доступними їй формами і методами, формує позитивний
імідж державної служби.

Реалізовуючи свої функції, державна служба є таким інститутом, через
який реалізується демократична сутність держави, підтримується нормальна
життєдіяльність суспільства, а державний апарат слугує потребам
суспільного розвитку. Подібний підхід забезпечується таким державним
апаратом і таким його персоналом, який здатен обґрунтовано висувати
зрозумілі для людей норми поведінки та праці, організовувати та
регулювати соціальну активність громадян, домагатися змін і відстежувати
їх соціальну ефективність.

З урахуванням висловлених міркувань щодо суспільного призначення
державної служби визначаються основні цілі державної служби:

– забезпечення конституційного ладу;

– підготовка і виконання політичних рішень;

– охорона інтересів суспільства, прав і свобод громадян;

– досягнення стійкості засад і цілісності держави. Державний апарат
поряд з виконанням вимог Конституції і законів України повинен
виконувати постанови і рішення органів державного управління. Це і є
основним обов’язком державної служби, що забезпечує управління державою;

– демократизація діяльності апарату, викорінення бюрократизму,
протекціонізму, корупції;

– забезпечення ефективної діяльності державних органів через підвищення
кваліфікації державних службовців, впровадження нових досягнень науки та
прогресивних методів управління;

– створення соціальних, правових та інших умов успішної роботи як
державних службовців, так і інших працівників бюджетної сфери. Це ті
основні завдання державної служби, втілення яких потребує вирішення
багатьох правових, організаційних, кадрових, наукових та інших питань,
що говорить про невідкладність формування державного апарату нового
типу, спрямованого на служіння своєму народові.

Таким чином, найважливішою рисою сучасної державної служби є пріоритет
прав та інтересів особи зі зміною співвідношення державних і власних
інтересів на користь останніх.

Ефективність державної служби — це властивість управлінських дій,
рішень, поведінки, що відображує міру того, наскільки ці дії приводять
до бажаного результату. Оцінка тих або інших дій державної служби та їх
ефективності залежить насамперед від критеріїв оцінювання.

Державна служба виступає явищем, яке можна охарактеризувати, виходячи з
різних засад:

1. У процесуальному аспекті державна служба розглядається:

– як професійна діяльність працівників щодо виконання покладених на них
посадових функцій. Така діяльність проявляється подвійно – як реалізація
функцій держави й потреб громадян;

– як процес функціонування державних органів у межах їх компетентності;

– як здійснення цілей, функцій та законів держави. Це – об’єктивне
суспільне явище, яке не можна розглядати лише як діяльність державних
службовців і органів управління, при цьому державний апарат виступає як
єдине ціле, як інститут громадянського суспільства;

2. У структурному аспекті державна служба – це система органів держави,
кожен із яких відповідно до предмета його компетенції може бути названий
службою (наприклад митна, дипломатична).

3. В організаційному аспекті державна служба являє собою систему
державних посад, які відрізняються статусом, повноваженнями,
підпорядкованістю, кваліфікаційними вимогами, причому державні посади
об’єднуються в систему не лише ієрархічними схемами, а й схемами
посадового просування, тобто для того, щоб стати механізмом реалізації
функцій державного управління.

4. В інституційному аспекті державна служба – це правова, а також етична
нормативна система, що забезпечує реалізацію цілей, функцій, законів
держави. Завдяки етичній стороні інституту державної служби вона не може
бути зведена лише до державно-правового інституту, а набуває
загальнокультурного, у тому числі, історичного, традиційного,
соціального статусу;

5. Соціальний аспект державної служби є інтегруючим фактором щодо всіх
попередніх. Об’єктивна природа державної служби як соціального інституту
зумовлена зміною призначення нової держави громадянського типу, в якій
державна служба – це вже не апарат класового насильства, а суттєвий
чинник консолідації суспільства. У цьому полягає сутність державної
служби як соціального інституту.

Отже, державну службу можна розглядати одночасно як інститут, як
діяльність, як систему правил роботи з виконання функцій держави і як
персонал, котрий спроможний ефективно виконувати ці функції. Виходячи з
таких засад, можна сказати, що державна служба є засобом реалізації
функцій соціальної держави, поєднуючи особисті, групові та державні
інтереси, будучи основним каналом повсякденних зв’язків держави й
народу.

2.Сутність поняття «державний службовець»

Загалом термін «службовець» є похідним від терміна «служба» і широко
використовується в науковій літературі. Прийнято вважати, що службовці –
це особи, які проходять певний вид служби (державної, громадської чи
комунальної) і виконують специфічні функції в межах суспільного поділу
нефізичної праці.

Специфіка діяльності службовців полягає в тому, що вони:

а) забезпечують умови для матеріального і духовного виробництва, але
самі при цьому матеріальних цінностей не створюють;

б) володіють особливим предметом праці – інформацією, яка водночас
виступає засобом їх впливу на тих, ким управляють (кого обслуговують);

в) впливають на людей, обслуговують їх;

г) як правило, зайняті розумовою працею;

д) працюють за винагороду, одержують заробітну плату;

е) обіймають посади в громадських, приватних або інших організаціях,
працюють на професійній основі;

г) працюють в «чужих інтересах», тобто виконують волю тих, кому вони
підпорядковані й хто оплачує їхню роботу.

Змістом діяльності державного апарату є управлінська, організаційна
робота, що покликана забезпечити належну організованість і ефективне
функціонування всіх сфер громадського життя. Основним структурним
елементом державного апарату є орган державної влади, що складається зі
службовців, посадових осіб — громадян, які виконують управлінські
функції на професійних засадах, що мають державно-владні повноваження,
спеціальний правовий статус і офіційні атрибути посади.

Зміст поняття «державний службовець» безпосередньо залежить від значення
базового терміна «державна служба». Державні службовці — це різновид
службовців, які складають чисельну групу, їх основним завданням є
служіння державі. У державно-нормативних актах і науковій літературі
відображені різні уявлення про поняття «державний службовець». Основна
причина цього — різнобічність функцій, які виконують державні службовці.

До 1993 р., тобто до прийняття Закону України «Про державну службу»,
вітчизняне законодавство не знало нормативно встановленого поняття
«державний службовець». Однак, чинний закон не містить також чіткого
визначення поняття «державні службовці», однак пропонує опосередкований
підхід до його визначення. Так, частиною першою ст. 1 Закону «Про
державну службу» визначено державну службу через «професійну діяльність
осіб», які займають посади в державних органах та їх апараті, щодо
практичного виконання завдань і функцій держави, за яку вони одержують
заробітну плату, а частиною другою цієї самої статті зазначено, що «ці
особи є державними службовцями і мають відповідні службові
повноваження».

Варто підкреслити, що Закон України «Про державну службу» також визначає
суб’єктів державної служби. Із змісту статті 9 можна зробити висновки,
що до державних службовців Закон не зараховує Президента України, Голову
Верховної Ради України та його заступників, голів постійних комісій
Верховної Ради України та їхніх заступників, народних депутатів України.
Прем’єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, Голову та
членів Конституційного Суду України, Голову та суддів Верховного Суду
України, Голову та арбітрів Вищого арбітражного суду України,
Генерального прокурора України та його заступників. До державних
службовців також не належать посади службовців державних підприємств,
установ таких, наприклад, як ректор вузу, головний лікар, директор
науково-дослідного інституту.

Поняття «державний службовець» можна аналізувати, як мінімум, у трьох
аспектах.

З державно-правової точки зору, державний службовець — це «слуга»
держави, наділений нею повноваженнями різного характеру і значення.
Службовець представляє державу в її багатоманітних взаємозв’язках як
всередині, так і зовні (у відносинах з іншими державами, громадськими і
недержавними організаціями).

З адміністративно-правової точки зору, державний службовець має владні,
організаційно-розпорядчі повноваження. Він — представник влади, який
вживає юрисдикційні заходи і повноваження, застосовує
адміністративно-правові санкції.

З кримінально-правової точки зору державний службовець — особливий
суб’єкт кримінальної та адміністративної відповідальності.

Особу державного службовця можна охарактеризувати у широкому та вузькому
розумінні:

1)  державний службовець в широкому розумінні – це особа, що є
громадянином України, обіймає посаду в державній організації, закладі,
установі, підприємстві в порядку, встановленому правовими актами і
здійснює суспільно-корисну діяльність та одержує за таку працю заробітну
плату.

2)  державний службовець у вузькому розумінні – це службова особа, яка
склала Присягу державного службовця України та проходить державну службу
в державних органах (їх апаратах) за рахунок державних коштів з метою
реалізації відповідної частини завдань та функцій держави.

Таким чином, від інших категорій службових осіб, зайнятих у різних
організаціях чи структурах, державні службовці певним чином
відрізняються, а саме:

1. Державний службовець є фізичною особою, громадянином України, має
відповідну освіту і професійну підготовку, пройшов у встановленому
порядку конкурсний відбір або прийнятий за іншою процедурою на державну
посаду в певну структуру, що передбаченою чинним законодавством;

2. Державний службовець повинен відповідати вимогам законодавства щодо
сумісності на цій посаді. При цьому йому присвоюється відповідно посаді
і категорії ранг.

3. Державний службовець обіймає оплачувану посаду, для якої затверджена
відповідна кваліфікаційна характеристика.

4. При прийняті на державну службу вперше, державний службовець складає
присягу.

5. Державний службовець здійснює владну діяльність і, відповідно,
володіє організаційно-розпорядчими і адміністративно-господарчими
повноваженнями, може вжити заходи державного примусу;

6. Державний службовець виділяється від усіх інших службовців своєю
публічністю (загальнодержавний інтерес, а не приватний), професійністю
(як професія), постійністю (не на тимчасовій основі, а на постійній) та
функціонуванням у сфері державного управління (регулювання).

7. Дії державного службовця завжди викликають юридичні наслідки.

При цьому державну службу слід розглядати як складову механізму
державного адміністрування, тобто як форму організації діяльності
державних осіб (службовців) з метою безперервного й ефективного
здійснення завдань та функцій держави у сферах державного управління і
регулювання.

Особливий соціальний статус, порівняно з працівниками інших сфер
економіки, обумовили досить жорсткі вимоги до претендентів на вакантні
посади в органах державного управління і самоврядування. Загальні вимоги
до державного службовця передбачені в Законі України «Про державну
службу», та їх можна подати таким чином:.

1.Вік. Щодо віку, то існує лише єдине законодавче обмеження: чоловіки на
державній службі можуть перебувати віком до 60 років, жінки – до 55
років. При вирішенні питань про заміщення конкретних вакантних посад вік
претендента слід оцінювати з урахуванням цілої низки об’єктивних і
суб’єктивних чинників: рівня посади, виконуваних функцій, особистісних,
професійних якостей претендентів тощо.

2.Стан здоров’я. Ненормований робочий день, підвищена напруженість та
інтенсивність праці, недостатня рухливість у поєднанні з високою
відповідальністю є чинниками, що реально загрожують здоров’ю державних
службовців. Ця обставина обумовлює наявність у претендентів хорошого
фізичного і психічного здоров’я, фізичної підготовки, витривалості щодо
стресових ситуацій.

3.Освіта. Згідно з «Довідником типових професійно-кваліфікаційних
характеристик посад державних службовців» для всіх без винятку посад
державної служби обов’язковою є вища освіта відповідного професійного
спрямування. Подальша кар’єра державного службовця значною мірою
залежатиме від наявності післядипломної освіти за спеціальністю 8.150001
— «Державна служба».

4.Кваліфікація. Для низових посад (спеціаліст, спеціаліст І-ІІ
категорій) допустимим є освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста,
бакалавра без вимог до стажу роботи. Починаючи з посади «провідний
спеціаліст» і вище від претендентів вимагається наявність диплома про
вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста.

5.Стаж роботи. Для посади «Провідний спеціаліст» обов’язковою вимогою є
стаж роботи за фахом у державній службі на посаді спеціаліста І або II
категорій не менше 3-х років або стаж за фахом в інших сферах економіки
не менше 5-ти років. Для посад вищого рівня вимоги до стажу роботи
відповідно зростають.

6. Психічні властивості особистості. Особистість — це людина як носій
свідомості, її психічне обличчя як дієздатного члена суспільства, що
усвідомлює свою роль і місце в цьому суспільстві. Суть особистості
визначається її ставленням до навколишнього світу, суспільного буття,
інших людей і самої себе. Професійно важливими психічними властивостями
особистості є темперамент, інтелект, характер, пізнавальні та
психомоторні здібності, емоційні та вольові якості, мотиви, ціннісні
орієнтації тощо.

7.Професійні якості. До цієї групи якісних характеристик претендентів на
вакантні посади державних службовців варто зарахувати: високі моральні
якості (порядність, чесність, доброзичливість, чуйність до людей);
досконале володіння державною мовою; знання законодавства та історії
держави; ініціативність, здатність до інноваційної професійної
діяльності; володіння навичками культури спілкування; знання стилістики
офіційних документів; дисциплінованість та організованість;
пунктуальність тощо.

8.Специфічні вимоги та обмеження. Державний службовець повинен мати
адекватний посаді зовнішній вигляд (одяг, зачіска, макіяж тощо),
дотримуватись правил здорового способу життя. Принципово важливими
обмеженнями, що унеможливлюють перебування на державній службі, є
судимість претендента і родинні зв’язки (державний службовець не може
бути підпорядкованим або підлеглим особам, які є близькими родичами чи
свояками).

3.Особливості діяльності державного службовця

Діяльність – це спосіб буття, активна взаємодія людини з навколишнім
середовищем з метою задоволення усвідомленої потреби. До видів
діяльності відносять такі, що забезпечують існування людини та її
формування як особистості. Основними видами діяльності вважаються: гра,
навчання, спілкування і праця.

Типи діяльності класифікуються за ознаками суспільних відносин, потреб
та предметів. У цій площині виділяють такі основні типи діяльності:
cуспільно-корисну, перетворювальну (поділяється на предметну і
соціальну), комунікативну, духовно-пізнавальну, ціннісно-орієнтаційну,
художньо-творчу споживчу тощо.

Основними складовими будь-якої діяльності людини є: суб’єкт з його
потребами та інтересами; мета, відповідно до якої перетворюється
предмет: безпосередній предмет діяльності; об’єкт, на який спрямовано
діяльність; засоби досягнення мети; функції, виконувані суб’єктом; умови
діяльності; результат (продукт) діяльності.

Процес організації діяльності (праці) — це процес поєднання в
оптимальних пропорціях робочої сили, знарядь і предметів праці та
створення умов для їхнього ефективного функціонування. З економічного
погляду організація діяльності (праці) є засобом досягнення її мети.
Добре організована діяльність є запорукою досягнення високих
результатів. І навпаки, ті або інші організаційні недоліки, помилки
завжди спричиняють погіршання показників роботи, псують настрій
виконавців, іноді обертаються підвищеною плинністю кадрів.

Державна служба входить до різновиду суспільно-корисної діяльності
людини і є професійною діяльністю осіб, які займають посади в державних
органах та їх апараті, та практично виконують завдання і функцій
держави, одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Як і
будь яка професійна діяльність, діяльність державного службовця є
складною, багатогранною і відповідальною, її характеризує низка важливих
особливостей. Ось її основні характеристики:

1. Творчий характер праці. Він зумовлений призначенням державного
службовця, місцем державної служби у суспільному поділі праці. Зокрема,
за «Довідником типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад
державних службовців» (К.: Соцінформ, 1999), державні службовці мають
«брати участь у підготовці проектів нормативних та
організаційно-методичних документів, проведенні експертизи документів,
що стосуються відповідного напряму роботи підрозділу, та підготовці
інформації про результати цієї роботи».

2. Широкий діапазон складності посадових обов’язків. Це обумовлено
комплексом функцій, які виконують державні службовці: аналітичних,
організаційно-управлінських, інформаційних, планово-економічних,
нормопроектних, комунікативних, контрольно-наглядових тощо.

3. Інтенсивні контакти з різними людьми. При виконанні посадових
обов’язків державні службовці більшу частину свого робочого часу
витрачають на соціальну та комунікативну діяльність, або інакше –
працюють і спілкуються з людьми. Соціальна спрямованість діяльності
державного службовця, зокрема, проявляється в тому, що він працює для
людей і серед людей. Незалежно від займаної посади кожен державний
службовець спілкується всередині органу управління чи самоврядування зі
своїм керівництвом, з колегами такого ж рівня посади, з підлеглими, з
іншими підрозділами. Згідно з посадовими обов’язками державні службовці
співпрацюють з численними зовнішніми організація ми, засобами масової
інформації, з громадськими організаціями, вони також приймають громадян
в особистих справах.

4. Висока моральна відповідальність. Зумовлена призначенням державного
службовця. Він покликаний забезпечувати і захищати права, свободи й
інтереси людей. Він працює на виду в людей, будь-яка помилка в рішеннях
і діях державного службовця не залишається непоміченою, тому він
постійно відчуває моральну відповідальність перед суспільством.

5. Ненормований робочий день. Працю державного службовця неможливо точно
пронормувати. Для виконання невідкладної і непередбаченої роботи за
розпорядженням керівника державний службовець зобов’язаний з’явитися на
службу у вихідні, святкові та неробочі дні, він також може бути
відкликаний зі щорічної або додаткової відпустки.

6. Недостатня рухливість. Більшу частину робочого дня службовці
проводять за письмовим столом у вимушено одноманітній позі. Це утруднює
кровообіг, обмінні процеси в організмі, негативно впливає на
продуктивність праці.

7. Підвищена емоційна та психологічна напруженість. Є
закономірним наслідком складності й різноманітності виконуваних функцій,
динамізму в роботі, відповідальності.

8 . Необхідність безперервного підвищення професійного і культурного
рівня. Це об’єктивна умова успішної діяльності кожного державного
службовця. Динамізм суспільного життя вимагає перманентно оновлювати і
поповнювати знання, збагачувати світогляд.

Ефективність державної служби значною мірою залежить від якості
організації діяльності кожного державного службовця. Організація
діяльності державних службовців охоплює такі складові:

професійний підбір на вакантні посади;

поділ і кооперування праці;

регламентування посадових обов’язків;

організація робочих місць;

обслуговування робочих місць;

забезпечення належних умов праці;

планування діяльності;

раціоналізація трудових процесів і процедур;

контроль виконавчої дисципліни;

стимулювання ефективної діяльності.

Узагальнену структуру діяльності державного службовця характеризують
такі складові, які передбачені чинним законодавством:

Мета діяльності — створення умов для забезпечення потреб, прав, свобод і
законних інтересів людини як найвищої соціальної цінності.

Об’єкт діяльності — населення країни, регіону, області, міста, села,
окрема людина, об’єднання людей.

Предмет діяльності — потреби, інтереси, права і свободи людей та їхніх
об’єднань.

Засоби діяльності – досвід, знання, уміння, навички, норми поведінки,
морально-етичні цінності, інформація, комп’ютерна техніка.

Функції діяльності, виконувані державними службовцями – аналітичні,
організаційно-управлінські, інформаційні, плановоекономічні,
нормопроектні, комунікативні, контрольно-наглядові.

Умови діяльності – матеріально-технічні, інформаційно технологічні,
санітарно-гігієнічні, соціально-психологічні.

Результат (продукт) діяльності — підвищення якості життя людей,
збереження соціального мирного устрою в суспільстві.

Організація діяльності – процес складний і відповідальний. Частину
організаційних питань вирішує кожен службовець самостійно, за
організацію діяльності відділу відповідає його керівник, спільні для
всієї установи організаційні питання вирішуються централізовано.

4.діяльность державних службовців згідно їх групування

Організація будь-якої служби передбачає своє групування згідно цілей
роботи. Всіх державних службовців можна поділити на певні групи за
різними критеріями. Сьогодні існує декілька групувань посад державних
службовців відповідно до критеріїв, але їх класифікація потребує
подальшої ґрунтовної розробки Реєстру державних посад державної служби.

Наукові джерела, правова та законодавча бази дозволяють класифікувати
державну службу на державну (в державних органах влади) і цивільну (в
державних організаціях і установах, апараті політичних партій,
громадських організаціях, недержавних, некомерційних організаціях,
приватних підприємствах). Також існує в літературі розподіл державних
службовців на адміністративних (служба в органах законодавчої,
виконавчої, судової влади, служба в адміністрації Президента України),
спеціалізованих, цивільних. За розподілом державної влади можна
розподілити державних службовців на працівників органів законодавчої,
виконавчої, судової влади. За обсягом посадових обов’язків поділяють
державних службовців на посадових та не посадових.

Посада — це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна
одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене
нормативними актами коло службових повноважень. Посадовими особами
відповідно до Закону України «Про державну службу» вважаються керівники
та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні
службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено
здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Під посадовими особами розуміються державні службовці, котрі мають право
здійснювати в межах своєї компетенції владні дії, що призводять до
юридичних наслідків. До них належать також службовці, які не здійснювали
таких дій, але керували діяльністю підлеглих їм працівників. Посадові
особи мають право на здійснення юридичних дій владного характеру, але
наділені різними за обсягом і характером повноваженнями.

Система посад будується за ієрархічним принципом — у її основу покладено
сім категорій посад службовців. Основними критеріями класифікації посад
державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який
приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній
посаді, роль і місце посади у структурі державного органу. Згідно з
нормами Закону України «Про державну службу» зазначеним категоріям посад
державних службовців присвоюються 15 рангів. Ранг службовцеві
присвоюється відповідно до його посади, рівня професійної кваліфікації
та результатів роботи. Ранги, що відповідають посадам першої
категорії, присвоюються Президентом України; другої категорії —
Кабінетом Міністрів України; третьої — сьомої категорій — керівником
державного органу, в системі якого працює державний службовець.

Із прийняттям на державну службу службовцеві присвоюється ранг у межах
відповідної категорії посад. Для присвоєння чергового рангу в межах
відповідної категорії посад державний службовець повинен успішно
відпрацювати на займаній посаді два роки. Передбачаються випадки, коли
за виконання особливо відповідальних завдань державному службовцеві
може бути присвоєно черговий ранг достроково в межах відповідної
категорії посад. Крім того, з виходом на пенсію державному
службовцеві за сумлінну працю може бути присвоєно черговий ранг на
ступінь вищий, ніж це передбачено відповідною категорією посад.
Державний службовець може бути позбавлений рангу лише за вироком суду.

Особливим різновидом посадових осіб є представники влади. До них
належать працівники, які наділені владними повноваженнями публічного
характеру, тобто розпорядчою владою по відношенню до багатьох осіб і
організацій, що організаційно їм не підпорядковані. Представники влади
наділені функціональною владою поза межами організації, в якій вони
працюють, і у відношенні до організацій і громадян, які не є їхніми
клієнтами. Не всі представники влади належать до службовців (наприклад,
народні депутати), а ті з них, що служать — посадовими особами.

Найбільш поширеним є групування державних службовців на публічних,
цивільних, мілітаризованих.

А) Складовою публічної служби є муніципальна служба, під якою слід
розуміти професійну діяльність громадян України, які займають посади в
органах місцевого самоврядування, і яка спрямована на реалізацію
територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування, а також
окремих повноважень органів виконавчої влади. Діяльність муніципальних
службовців регулюється Законом України «Про службу в органах місцевого
самоврядування», який упорядковує відносини, пов’язані з формуванням та
діяльністю органів місцевого самоврядування, визначає загальні засади
діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус,
порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого
самоврядування. Цей закон визначає суть поняття «посадової особи
місцевого самоврядування» — це особа, що працює в органах місцевого
самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні
організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує
заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

3/4

$

O

???$??$???????v?3/4

A

)?.J5:8?cc••••••?? ???????v

???????????v

???????????????v

O

O

O

????????v?Особливості служби в органах місцевого самоврядування
пов’язані не тільки з принципами функціонування, а й з прийняттям на
службу, яке здійснюється:

на посаду сільського, селищного, міського голови — шляхом обрання
територіальною громадою відповідно села, селища, міста;

на посаду голови та заступників голови районної, районної у місті,
обласної ради, заступника міського голови — секретаря Київської міської
ради, секретаря сільської, селищної, міської ради, голови постійної
комісії з питань бюджету обласної, Київської та Севастопольської міської
ради — шляхом обрання відповідною радою;

на посади заступників сільського, селищного, міського голови, голови
районної у місті ради з питань діяльності виконавчих органів ради,
керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету сільської, селищної,
міської, районної у місті ради — шляхом затвердження відповідною радою;

на посади керівників відділів, управлінь та інших працівників органів
місцевого самоврядування — шляхом призначення відповідно сільським,
селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної
ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою
законодавством України.

Враховуючи особливість прийняття на службу в органи місцевого
самоврядування, для осіб, які відповідно до Закону обираються на посади,
не поширюються обмеження щодо віку перебування на службі. Інші питання
проходження служби в органах місцевого самоврядування, зокрема
організація навчання й підвищення кваліфікації посадових осіб місцевого
самоврядування, просування їх по службі, визначення тривалості робочого
часу, порядку здійснення ними службових відряджень та відшкодування
витрат на ці відрядження, а також особливості їх дисциплінарної
відповідальності, вирішення інших питань, пов’язаних зі службою в
органах місцевого самоврядування, пропонується забезпечувати у порядку,
передбаченому законодавством України про державну службу та про місцеве
самоврядування.

Б) Цивільну службу характеризують як службу в державних закладах освіти,
науки, охорони здоров’я, державних установах та організаціях (пошта,
транспорт, будівництво, комунікації тощо), суспільних об’єднаннях,
міжнародних організаціях. Основні її види такі:

Дипломатична служба — це професійна діяльність громадян України,
спрямована на практичну реалізацію зовнішньої політики України, захист
національних інтересів України у сфері міжнародних відносин, а також
прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном.

Державна служба експортного контролю — це професійна діяльність по
формуванню державної політики у сфері державного експортного контролю і
забезпечення її реалізації, здійснення управління у цій сфері, а також
міжгалузевої координації та функціонального регулювання.

Державну служба в наукових установах — це професійна діяльність вченого
секретаря Вищої атестаційної комісії, керівників та спеціалістів
Інституту законодавства Верховної Ради України, Національного інституту
стратегічних досліджень.

В) Мілітаризована служба представлена системою органів, які забезпечують
захист життя і здоров’я людей, безпеку, порядок управління, гарантування
основних прав громадян. Мілітаризована служба має свою специфіку
стосовно добору, проходження та припинення державно-службових відносин.
Цей вид державної служби має галузеву специфіку, що полягає у
спеціальній компетенції персоналу (наприклад, служба в органах юстиції,
митна служба, податкова служба, служба в органах внутрішніх справ,
служба в органах безпеки, військова служба, дипломатична служба, служба
в Національному банку України тощо). Кожний вид цієї державної служби
має своє правове оформлення і характеризується певними ознаками та
спеціальним правовим статусом.

Виділяють такі основні види мілітаризованої державної служби:

Військова служба — це професійна діяльність службовців у військових
формуваннях, на які відповідно до Конституції України покладаються такі
завдання: оборона України, захист її суверенітету, територіальної
цілісності й недоторканності, забезпечення стримування збройної агресії
проти України та відсіч їй, охорона повітряного простору держави та
підводного простору у межах територіального моря України.

Державна служба в органах прокуратури — це професійна діяльність з
підтримання державного обвинувачення в суді; представництва інтересів
громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; нагляду
за дотриманням законів органами, які проводять оперативно-розшукову
діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляду за дотриманням законів
при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при
застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з
обмеженням особистої свободи громадян.

Державна служба в апараті судів — це професійна діяльність по
забезпеченню правосуддя в Україні через систему судів загальної
юрисдикції.

Державна служба в органах покарання — це професійна діяльність в
Департаменті виконання покарань, що входить до кримінальної виконавчої
системи України.

Державна виконавча служба (або служба в органах юстиції) — професійна
діяльність службовців в системі органів Міністерства юстиції України,
спрямована на забезпечення виконання рішень судів та інших органів
відповідно до законів України. Завданням державної виконавчої служби є
своєчасне, повне і неупереджено примусове виконання рішень, передбачених
законами.

Державна служба безпеки — це професійна діяльність службовців, яка
включає: попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти
миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної
діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які
безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Державна служба в апараті органів внутрішніх справ — це професійна
діяльність службовців у міліції, кримінально-виконавчій системі, в
апараті безпеки, в органах покарання, військових формуваннях щодо:
забезпечення особистої безпеки громадян, захисту їх прав і свобод,
законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення;
охорони і забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття
злочинів, розшуку осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього
руху; захисту власності від злочинних посягань; виконання кримінальних
покарань і адміністративних стягнень; участі у поданні соціальної та
правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції
державним органам, підприємствам, установам та організаціям у виконанні
покладених на них законом обов’язків.

Державна митна служба — це професійна діяльність державних службовців,
пов’язана із: реалізацією інструментарію державної митної політики,
здійсненням керівництва у сфері організації та функціонування митної
системи, відповідальністю за посилення митного контролю, боротьби з
контрабандою та порушеннями митних правил, зміцнення виконавської
дисципліни.

Державна служба в органах податкової інспекції — це служба по здійсненню
контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю
обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів та державних
цільових фондів податків і зборів (обов’язкових платежів), а також
неподаткових доходів, установлених законодавством.

Державна служба в органах податкової міліції — це професійна діяльність
по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діє у складі відповідних
органів державної податкової служби і здійснює контроль за додержанням
податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову,
кримінально-процесуальну та охоронну функції.

У залежності від характеру повноважень, що визначають роль і ступінь
участі службовців у здійсненні державно-владних функцій, державних
службовців групують на керівників, спеціалістів і технічних виконавців.
При цьому слід зазначити, що єдиної думки з приводу даної класифікації в
наукових джерелах немає.

При вивченні окремих видів державних службовців слід мати на увазі, що
керівник — це державний службовець, який займає державну посаду,
пов’язану з безпосереднім здійсненням завдань і функцій державних
органів. До цієї категорії державних службовців можна віднести:
керівників державних органів та їхніх заступників; керівників
структурних підрозділів державних органів та їхніх заступників; осіб,
які наділені повноваженнями приймати рішення і давати вказівки підлеглим
їм службовцям.

Важливо, що кожний керівник несе персональну відповідальність за:

виконання завдань і функцій державного органу, підрозділу і організацію
діяльності підлеглих державних службовців;

дотримання державної та службової дисципліни;

дотримання і захист прав і свобод людини і громадянина у сфері
діяльності державного органу;

якість і ефективність державної діяльності у дорученій сфері. Хто в
кожному конкретному випадку є керівником, можна визначити тільки згідно
зі структурою державного органу.

В юридичній літературі виділяють безпосереднього керівника, керівника
вищого рівня і керівника вищого рангу. Наприклад, у міністерстві
керівник відділу є безпосереднім керівником своїх підлеглих
(спеціалістів), керівник департаменту — безпосереднім керівником своїх
підлеглих (керівників відділів) і керівником вищого рівня їх підлеглих
(спеціалістів), заступник міністра — керівником вищого рангу.

Безпосереднім керівником є особа, яка приймає правові рішення щодо
особових справ підлеглого йому державного службовця. До його основних
повноважень і функцій відносяться: надання чергової і позачергової
відпустки або відмова у відпустці, а також дозвіл на звільнення зі
служби; прийом заяв про звільнення, встановлення факту невідповідності
до займаної посади; видання офіційних документів; прийняття рішень щодо
дисциплінарних справ; контроль за дотриманням обмежень, пов’язаних із
державною службою; атестація персоналу; прийняття рішень з питань роботи
з персоналом (переведення на іншу посаду, у тому числі в тому самому
державному органі; переведення до іншого державного органу тощо).

Спеціаліст — це державний службовець, який має необхідну професійну
освіту і сприяє виконанню завдань і функцій державного органу в межах
займаної державної посади. До цієї категорії відносяться державні
службовці, наділені повноваженнями здійснювати державні владні функції,
але які не мають права здійснювати службові юридично-владні дії як
засоби управління людьми. Їх повноваження пов’язані з підготовкою
проектів рішень, юридичних актів, опрацюванням питань, які вимагають
спеціальних знань. Спеціалісти, крім знань теорії державного управління,
володіють знаннями у сферах певної професійної діяльності: економіки,
фінансів, медицини, торгівлі, екології тощо.

Технічний виконавець — це службовець, службова діяльність якого не
пов’язана з діями, що спричиняють юридичні наслідки або впливають на
зміст рішень державного органу. Його правомочність визначається
завданнями забезпечення службової діяльності керівників і спеціалістів
шляхом створення матеріальних, інформаційних, дорадчих та інших умов,
необхідних для виконання останніми службових функцій. До них можна
віднести: секретаря-референта, інженера, діловода, бухгалтера,
економіста та ін.

Надзвичайно важливим і складним є питання розмежування понять «державний
службовець» і «державний політичний діяч». Визначення поняття і сутності
державного службовця наведене вище. Що ж стосується визначення
«державний політичний діяч», то чинне законодавство про державну службу
України відповіді на нього не дає. З цього приводу висловлюються різні
міркування, їх узагальнення дає можливість стверджувати, що до цієї
категорії слід віднести посади Президента України, народних депутатів
України, членів Кабінету Міністрів України, голів обласних, Київської та
Севастопольської міських державних адміністрацій, перших заступників
міністрів і перших заступників голів державних адміністрацій обласного
рівня. До державних політичних діячів не можуть належати депутати
місцевих рад і місцеві голови, оскільки органи місцевого самоврядування
не входять до системи органів державної влади.

У цьому зв’язку слід пам’ятати, що політичний характер зазначених посад
не зводиться до факту обов’язкової належності вищезазначених осіб до
певної політичної партії (критерій необов’язковий, хоч і цілком
можливий). Специфіка статусу державних політичних діячів виявляється в
наступному:

а) особливий порядок призначення (чи обрання) на посади державних
політичних діячів, який регламентується насамперед Конституцією України;

б) специфічний порядок звільнення з посад зазначених осіб і припинення
їхніх повноважень;

в) особливий вид відповідальності — політичної, яка носить відкритий
публічний характер (усунення з посади; оголошення резолюції недовіри;
відставка; необрання повторно Президента чи народного депутата як
опосередковане «притягнення до відповідальності», процедура імпічменту).

Державний політичний діяч — це особа, яка набула цього статусу в
результаті обрання народом України або призначення всенародно обраними
носіями влади за особливими процедурами на певний термін, приймає у
межах своїх повноважень нормативні рішення, ґрунтуючись на власних
політичних пріоритетах і несе політичну відповідальність за свою
діяльність

До державної служби належить і патронатна служба. Прийняття на
патронатну службу відбувається без проведення конкурсу. У разі
необхідності для державного службовця патронатної служби може
встановлюватися випробувальний термін, а також стажування з метою
набуття практичного досвіду, перевірки професійного рівня і ділових
якостей. Строки і порядок випробування і стажування такі самі, як і для
інших державних службовців. Важливим є те, що державні службовці
патронатної служби першої та другої категорій мають право на відставку.
У разі відмови у відставці вони повинні виконувати свої обов’язки і
мають право на звільнення.

На відміну від інших державних службовців, службовці патронатної служби
звільняються із займаної посади у разі звільнення тієї особи, яка
прийняла їх на службу. Особливість їхньої діяльності проявляється в
тому, що вони працюють безпосередньо на посадову особу, а не на
державний орган. Серед патронатних службовців виділяють: керівника
прес-служби, помічника керівника, радника і консультанта.

Завдання, обов’язки та повноваження керівників прес-служби, помічників,
радників і секретарів визначаються чинним законодавством про державну
службу та типовими професійно-кваліфікаційними характеристиками.
Зокрема, на керівника прес-служби покладаються такі завдання, обов’язки
та повноваження: здійснювати керівництво діяльністю підрозділу;
здійснювати зв’язок керівника міністерства, іншого органу виконавчої
влади та його заступників із засобами масової інформації; організовувати
прес-конференції, брифінги, «інформаційні дні» керівників, їх виступи в
засобах масової інформації, зустрічі тощо; проводити роботу щодо
поліпшення інформованості населення про діяльність органу; готувати
відповідні матеріали для преси, заяви та повідомлення; організовувати
вивчення матеріалів засобів масової інформації з метою виявлення їх
позицій, тенденцій у висвітленні питань, пов’язаних із діяльністю
органів місцевого самоврядування; забезпечувати контакт з відповідними
підрозділами міністерств, інших органів виконавчої влади щодо обміну
інформаційними матеріалами; здійснювати оперативне інформування засобів
масової інформації щодо рішень колегії міністерства, іншого органу
виконавчої влади; надавати засобам масової інформації матеріали про
дільність органів виконавчої влади; організовувати вивчення громадської
думки з питань, які входять до компетенції органів виконавчої влади;
здійснювати підготовку і випуск рекламно-інформаційних видань, які
сприяють розширенню міжнародних та міжгалузевих зв’язків, підвищенню
авторитету.

Прес-секретарями можуть бути особи, які мають вищу освіту відповідного
професійного спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра або
спеціаліста, за наявності стажу роботи за фахом у державній службі на
керівних посадах не менше 3 років, або на керівних посадах у засобах
масової інформації не менше 5 років.

До повноважень помічника керівника належать: здійснення роботи з
документами, які надходять на ім’я керівника та виходять за його
підписом; підготовка разом з керівниками підрозділів відповідного органу
проектів поточних і перспективних планів роботи, а також пропозицій щодо
виконання указів та розпоряджень Президента України, постанов Верховної
Ради України та Кабінету Міністрів України, доручень; редагування
документів, які виходять за підписом керівника; підготовка інформаційних
матеріалів, виступів, проектів доповідей, співдоповідей, розпоряджень з
питань роботи сфери (галузей) управління для розгляду на сесіях,
колегіях, нарадах відповідного державного органу; супроводження
керівника під час його поїздок, оформлення протокольних доручень та
інформування його про хід виконання; підготовка матеріалів для
проведення прес-конференцій, брифінгів керівника відповідного органу
виконавчої влади, його зустрічей з представниками засобів масової
інформації; забезпечення рішення всіх організаційних питань, які
пов’язані з участю керівника в заходах, що проводяться державними
органами; формування пакету необхідних документів відповідно до порядку
дня; контроль за своєчасним розглядом пропозицій, заяв і скарг, що
надійшли на ім’я керівника, а також виконання його вказівок та доручень.

Помічником керівника може бути особа, яка має вищу освіту відповідного
професійного спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра або
спеціаліста, при стажу роботи на державній службі не менше 2 років або
роботи за фахом не менше 3 років.

Повноваженнями радника є: здійснення аналітичного забезпечення
діяльності керівника органу виконавчої влади при вирішенні ним завдань,
які покладені на відповідний орган; вивчення та аналіз матеріалів за
напрямком діяльності органу та відповідного вітчизняного та зарубіжного
досвіду і забезпечення ними керівника; розробка проектів рішень, вибір
засобів обґрунтування цих рішень, оцінка наслідків із їх запровадженням,
розробка завдань, програм, методів і методик підготовки та реалізації
управлінських рішень; розробка пропозицій щодо підвищення ефективності
роботи відповідного органу влади; здійснення організації і координації
наукових досліджень з питань, які входять до його компетенції; участь в
організації та проведенні нарад, колегій, семінарів, конференцій;
підготовка для керівника необхідних інформаційно-аналітичних записок,
оглядів, звітів, проектів, доповідей, доповідних записок тощо;
здійснення робочих контактів з відповідними підрозділами та експертами
державних органів влади та органів місцевого самоврядування;
забезпечення розвитку інформаційних зв’язків між структурними
підрозділами різних державних органів влади з підприємствами,
установами, громадськими об’єднаннями, провідними вченими, державними та
політичними діячами, населенням з метою своєчасного та якісного
виконання службових обов’язків.

Радником може бути особа, яка має вищу освіту відповідного професійного
спрямування за освітньо-професійним рівнем магістра або спеціаліста та
стаж роботи за фахом на державній службі на керівних посадах не менше 2
років або робота за фахом не менше 3 років.

Консультант наділений повноваженнями: здійснювати наукову експертизу,
консультації та своєчасне забезпечення керівника підрозділу державного
органу необхідною та повною інформацією щодо вітчизняного та зарубіжного
досвіду, робіт провідних вчених, державних і політичних діячів з метою
оперативного та якісного прийняття рішення; розробляти та обґрунтовувати
пропозиції за різними варіантами проектів відповідних рішень,
організовувати їхню експертизу; координувати консультативну роботу з
проблем відповідної сфери управління, організовувати консультування
керівника з питань соціально-економічних, науково-технічних,
зовнішньоекономічних відносин; контролювати, оцінювати та узагальнювати
якість інформації, яка подається керівникові підрозділу органу
виконавчої влади про можливі соціально-економічні наслідки реалізації
рішень, що приймаються; вивчати та оцінювати результати проведених
наукових розробок, аналогів, думок вчених для проведення кваліфікованих
консультацій.

Консультантом може бути особа, яка має вищу освіту відповідного
професійного спрямування за освітньо-професійним рівнем магістра або
спеціаліста, стаж роботи за фахом у державній службі на керівних посадах
не менше 3 років або стаж роботи за фахом не менше 5 років.

Складність і відповідальність діяльності, особливий статус державних
службовців порівняно з працівниками інших сфер, обумовили досить жорсткі
вимоги до претендентів на вакантні посади в органах державного
управління і самоврядування. Вони стосуються віку, стану здоров’я,
освіти, кваліфікації, стажу роботи, психічних властивостей особистості,
професійних якостей, специфічних вимог та обмежень до працівників
державної служби і записані у державних та нормативних документах і
зокрема у Законі України «Про державну службу».

5. Загальногромадянські та службові tc «4. Загальногромадянські та
службові » права і обов’язки

державного службовця

Основою життєдіяльності будь-якої суспільної організації є трудова
діяльність людини, що у цивілізованому суспільстві фактично повністю
врегульована нормами права. Тому чи не найважливішими фактором
визначення правового статусу особи є її місце у суспільній організації
праці. Одним з видів трудової діяльності є проходження державної служби.
Відповідно зайнятій посаді на державній службі працівники наділені
певним колом правових дій, які регулюють та спрямовують їх функціональну
діяльність.

Діяльність державних службовців України як суб’єктів трудового права
передбачає досить чітке узгодження їх поведінки з юридичним
розпорядженням в процесі праці, їх організованість і дисципліну, що є
обов’язковою умовою високої ефективності управління процесами у сфері
правоохоронної діяльності держави. Але держава повинна чітко
сформулювати свої вимоги до державних службовців у системі їх прав,
обов’язків і обмежень, а також встановити міру юридичної
відповідальності, що забезпечує їх реалізацію. Порядок та норми прийому
на роботу відіграють в їх реалізації провідну роль. Ефективність цих
норм залежить від теоретично аргументованого і практично обґрунтованого
вибору та їх закріплення в законодавстві, а також правильного
застосування на практиці.

Органом правового управління державною службою в державних органах та їх
апараті є Головне управління державної служби при Кабінеті Міністрів
України, яке:

прогнозує і планує потребу державних органів та їх апарату в кадрах;

забезпечує разом з іншими державними органами реалізацію загальних
напрямів політики у сфері державної служби в державних органах та їх
апараті;

розробляє і вносить на розгляд Кабінету Міністрів України проекти
нормативних актів з питань державної служби в державних органах та їх
апараті;

розробляє, координує і контролює здійснення заходів щодо підвищення
ефективності державної служби в державних органах та їх апараті;

здійснює методичне керівництво проведенням конкурсного відбору державних
службовців в державних органах та їх апараті;

організує навчання і професійну підготовку державних службовців
державних органів та їх апарату;

контролює дотримання визначених цим Законом умов реалізації громадянами
права на державну службу;

організує, координує та забезпечує умови для розвитку наукових
досліджень з питань державної служби.

Регулювання правового становища державних службовців, що працюють в
апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного
контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється
відповідно до закону України “Про державну службу”, якщо інше не
передбачено законами України.

Статус діяльності державних службовців має комплексний характер,
інтегруючи в собі загальногромадянські та службові права і обов’язки,
які встановлені Законом України «Про державну службу».

Загальногромадянські права державних службовців

Державні службовці повинні дотримуватись таких загальногромадянських
прав:

– державний службовець реалізує конституційне право громадянина України
«брати участь в управлінні державними справами» (ст. 38 Конституції
України). При прийомі на державну службу не допускаються будь-які
обмеження в расі, національності, мові, статі, соціального походження,
майнового стану, місця проживання, релігійних переконань, політичних
поглядів (ст. 4 Закону України «Про державну службу»);

– державні службовці користуються правами, свободами і виконують
обов’язки, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами
України.

Також закріплені в Законі України «Про державну службу» обмеження для
державних службовців, що обумовлені особливостями державної служби, яка
тісно пов’язана із здійсненням державної влади. Саме тому повинна
існувати система перетин, яка б запобігала зловживанню владою.

У статті 16 Закону “Про державну службу” зафіксовано, що державний
службовець не має права:

— займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо, або через
посередників, крім випадків, передбачених чинним законодавством, або
бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, де він працює, а
також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової,
викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики);

— сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним
особам у здійсненні ними підприємницької діяльності з метою одержання за
це винагороди у грошовому чи іншому вигляді, послуг, пільг; самостійно
або через представника входити до складу керівних органів підприємства,
господарських товариств тощо, організацій, спілок, об’єднань,
кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність; приймати
подарунки чи послуги від фізичних або юридичних осіб у зв’язку зі своєю
службовою діяльністю.

– держанні службовці мілітаризованих структур не мають права бути
членами політичних партій. Це є важливо, адже політичні уподобання
певних державних службовців можуть впливати на військово-політичну
ситуацію в країні.

Державні службовці представляють саму державу. Звідси і специфічні
вимоги до них — не приймати участі у страйках чи вчиняти інші дії, що
перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу.

Службові права державного службовця

Державні службовці, відповідно до ст.11 Закону України «Про державну
службу» мають право:

– користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України
Конституцією і законами України;

– брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень
рішень;

– одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій,
органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з
питань, що належать до їх компетенції;

– на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до
себе з боку керівників, співробітників і громадян;

– вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових
повноважень за посадою службовця;

– на оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому
присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи;

– безперешкодно ознайомлюватись з матеріалами, що стосуються проходження
ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення;

– на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей,
сумлінного виконання своїх службових обов’язків, участь у конкурсах на
заміщення посад більш високої категорії;

– вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на
думку службовця, звинувачень або підозри;

– на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови
праці;

– на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу;

– захищати свої законні права та інтереси у державних органах та у
судовому порядку.

В цілому права державних службовців можна поділити на 3 групи:

1. Права, які забезпечують усвідомлення свого правового статусу та його
правовий захист:

– ознайомлюватися з усіма матеріалами своєї особової справи, з
документами, які стосуються посади державного службовця, умовами
просування по службі, критеріями оцінки якості роботи;

– проводити за вимогою, необхідністю службове розслідування;

– звертатися в суд або інший державний для вирішення суперечностей, що
виникли стосовно проведення кваліфікаційних іспитів, результатів
атестації, проведення службового розслідування, проходження державної
служби, звільнення та інших питань.

2. Права, що сприяють безпосередньому виконанню службовцем своїх
обов’язків:

– отримувати в установленому порядку інформацію і матеріали, необхідні
для виконання посадових обов’язків;

– приймати рішення і участь у їх підготовці відповідно до посадових
обов’язків;

– відвідувати у встановленому порядку (для виконання посадових
обов’язків) підприємств, установ і організацій незалежно від форм
власності;

– перекваліфіковуватись, підвищувати кваліфікацію за рахунок коштів
державного бюджету;

– вносити пропозиції по вдосконаленню державної служби в будь-якій
інстанції.

3. Права, що сприяють посиленню посадової активності державного
службовця, реалізації його конституційних свобод:

брати участь за власною ініціативою в конкурсі на заміщення вакантної
посади;

просуватись по службі, отримувати більше грошове утримання, яке
складається з посадового окладу, надбавок до нього, за ранг, особливі
умови державної служби, вислугу років, рівня кваліфікації, а також
премію за результатами роботи;

отримувати пенсійне забезпечення з урахуванням стажу державної служби;

об’єднуватись в професійні союзи для захисту своїх прав,
соціально-економічних і професійних інтересів;

отримувати щорічну оплачувану відпустку не менше 30 календарних днів,
додаткову відпустку за наявності відповідного стажу на державній службі;

отримувати медичне обслуговування та членів своєї родини в державних
медичних закладах;

отримувати соціальне страхування на випадок захворювань або втрати
працездатності в період проходження державної служби.

Обов’язки державного службовця

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про державну службу» основними
обов’язками державного службовця є:

– дотримання Конституції України та інших законодавчих актів держави;

– забезпечення ефективної роботи для виконання завдань державних органів
відповідно до їх компетенції;

– недопущення порушень прав і свобод людини і громадянина;

– безпосереднє виконання покладених на нього службових обов’язків,
своєчасна і точна реалізація рішень державних органів чи посадових осіб,
розпоряджень і вказівок своїх керівників;

– збереження державної таємниці та інформації про громадян, що стала
відома під час виконання обов’язків на державній службі, а також іншої
інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню;

– безперервне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення
професійної кваліфікації;

– сумлінне виконання своїх службових обов’язків, ініціатива і творчість
у роботі.

Обов’язки державного службовця характеризуються сутністю його службової
діяльності, адже держава приймає на роботу службовця саме з метою
накладених на нього службових обов’язків. При цьому державний службовець
повинен:

– скласти службову присягу;

– сумлінно і творчо виконувати службові обов’язки;

– забезпечувати законність, захищати інтереси суспільства і держави;

– поважати гідність громадян, охороняти їхні права, свободи і законні
інтереси;

– дотримуватись службової етики, збереження службової таємниці;

– підвищувати рівень управлінської та особистісної культури, професійних
знань, застосовувати сучасні форми і методи організації управлінської
праці;

– дотримуватись встановлених правил внутрішнього трудового розпорядку,
посадових інструкцій порядку роботи із службовою інформацією;

– своєчасно, професійно і правильно виконувати акти державних органів;

– виконувати накази і розпорядження в межах посадових повноважень, не
використовувати своє службове становище для досягнення корисливих
особистих цілей;

– розглядати скарги, пропозиції і заяви громадян;

– підтримувати рівень кваліфікації, достатній для виконання посадових
обов’язків;

– охороняти державну таємницю та не розголошувати інформації про
громадян, яка стала їм відома під час виконання обов’язків, а також
іншої інформації, яка згідно із законодавством не підлягає розголошенню;

– діяти в межах своїх повноважень. У разі одержання доручення, яке
суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов’язаний
невідкладно, в письмовій формі, доповісти про це посадовій особі, яка
дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні – повідомити вищу
за посадою особу.

Конкретні обов’язки та права державних службовців визначаються на основі
типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових
положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних
державних органів у межах закону та їх компетенції.

Похожие записи