HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Юридичний аналіз та карність умисного вбивства

з особливою жорстокістю”

ПЛАН

Вступ

1. Поняття вбивства, об’єктивна та суб’єктивна сторони

цього злочину

2. Поняття умисного вбивства та його класифікація

3. Відмінності умисного вбивства з особливою жорстокістю від інших
злочинів проти життя

4. Питання караності умисних вбивств та умисного вбивства, вчиненого з
особливою жорстокістю

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність дослідження зумовлена тим, що убивство з древніх часів
вважалося злочином проти людини й засуджувалося як мораллю, так і
системою норм і правил, що мають чинність закону. Заборона на вбивство
була одним з перших табу в людській культурі. Багато в чому це
пояснювалося необхідністю продовження роду й зміцнення суспільства.
Вбивства загрожували людству винищуванням, тому спочатку вбивство було
засуджено й заборонене в локальних співтовариствах — родах, племенах і
т.д. По мірі становлення більших людських співтовариств, аж до державних
об’єднань, табу на вбивство набуло форми закону, обов’язкового для всіх
членів співтовариства.

Убивство трактується як злочин практично у всіх законодавчих системах —
древніх і сучасних. Зазіхання на чуже життя може бути виправдано мораллю
й законом лише у виняткових випадках. Для різних суспільств, культур,
політичних систем ці випадки різні.

У сучасних системах права вбивство розглядається як один із самих тяжких
злочинів і передбачає суворе покарання, аж до страти в ряді країн, у
тому числі, і в Україні.

Конституція України (ст. 27) закріпила головне природне право кожної
людини — право на життя: „Кожна людина має невід’ємне право на життя.
Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави —
захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я,
життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань».

Життя є найбільш цінним із благ не лише для людини, а й для українського
суспільства в цілому, тому захист життя людини гарантується Конституцією
України, а за посягання на життя встановлена найбільш сувора —
кримінальна відповідальність.

Проблемам кримінально-правової характеристики умисних вбивств приділяли
велику увагу такі провідні вчені дореволюційного періоду, як М.Н.Гернет,
А.А.Жижиленко, В.Д.Набоков, М.С.Таганцев. Наукові позиції щодо цього
питання викладені відомими вченими радянського періоду, серед яких
М.І.Загородніков, А.А.Піонтковський, Ш.С.Рашковська, В.І.Ткаченко,
А.Н.Трайнін, Т.Г.Шавгулідзе, М.Д.Шаргородський. На сучасному етапі
значний внесок у вирішення проблем кримінально-правової характеристики
умисних вбивств, в тому числі з особливою жорстокістю, зробили у своїх
працях вітчизняні вчені Ю.В.Александров, М.І.Бажанов, Ю.В.Баулін,
В.І.Борисов, В.К.Грищук, М.Й.Коржанський, М.П.Короленко, В.М.Куц,
О.П.Литвин, В.М.Мамчур, М.І.Мельник, В.О.Навроцький, В.В.Сташис,
В.Я.Тацій, Є.В.Фесенко, С.Д.Шапченко, С.С.Яценко.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексна
кримінально-правова характеристика та карність умисного вбивства з
особливою жорстокістю.

Об’єктом дослідження є умисні вбивства, вчинені з особливою жорстокістю.

Предметом дослідження є кримінально-правові норми, що передбачають
відповідальність за умисне вбивство з особливою жорстокістю, його
доктринальне розуміння та практика застосування, тяжкість покарання
тощо.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети в процесі
дослідження використані такі методи: системний — для комплексного
розгляду складових предмета дослідження, елементів як єдиного цілого;
діалектичний метод — для дослідження елементів та ознак складів
злочинів, зокрема, при з’ясуванні співвідношення між окремими формами
зовнішнього прояву умисних вбивств при пом’якшуючих обставинах;
функціональний — для з’ясування змісту об’єктивних та суб’єктивних ознак
досліджуваного складу злочину при кримінально-правовій кваліфікації
діяння; історично-правовий — при дослідженні та аналізі розвитку норм
про відповідальність за умисне вбивство, вчинене з особливою
жорстокістю; логічний — для тлумачення окремих положень КК України 1960
р. та чинного КК України, а також низки кримінально-правових понять.

Під час виконання курсової роботи були використані різноманітні
нормативно-правові акти, наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених
в галузях кримінального права, кримінології, загальної психології. У
роботі використовувалась енциклопедично-довідкова література та
словники.

Структура та обсяг курсової роботи: складається зі вступу, основної
частини, висновків, списку використаних джерел та додатків (двох).
Основна частина включає в себе 4 розділи.

Загальний обсяг роботи становить 35 сторінок.

1. Поняття вбивства, об’єктивна та суб’єктивна сторони

цього злочину

Для поняття вбивства важливим є також визначення моменту закінчення
життя, оскільки навмисні дії, які могли заподіяти смерть, щодо вмерлого
(трупу) кваліфікуються як замах на вбивство. До недавнього часу у
медичній науці і судовій практиці настання смерті пов’язувалось із
діяльністю серця. Але розвиток медичної науки і техніки надав можливість
поновлювати дихання і роботу серця через навіть тривалий час (були
випадки через 2-3 тижні і навіть через місяць) після настання клінічної
смерті. Тому тепер у медичній практиці настання смерті пов’язується не з
роботою серця, а з незворотними процесами у головному мозку і
центральній нервовій системі.

З настанням смерті посягання на життя вважається закінченим, тобто воно
містить всі ознаки складу закінченого злочину. Якщо внаслідок посягання
на життя смерть не настала, то злочин кваліфікується як замах на
вбивство. При цьому слід мати на увазі, що посягання на життя може
кваліфікуватися як замах на вбивство лише тоді, коли він був учинений з
прямим умислом, коли смерть потерпілого була бажаним наслідком для
винного, коли заподіяння потерпілому смерті було метою дій винного.

Злочин може кваліфікуватися як замах на вбивство лише у тих випадках,
коли винний передбачав настання смерті потерпілого, коли такий наслідок
його дій охоплювався його умислом. Тому погроза вбивством і заподіяння
потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, за відсутності умисла на настання
смерті, не можуть кваліфікуватися як замах на вбивство.

Кримінальна відповідальність за вбивство настає з чотирнадцяти років.
Суб’єктом злочинів, передбачених ст. 115-119 КК, визнаються особи, яким
до моменту вчинення вбивства уже виповнилось чотирнадцять років. Цей вік
настає з наступної доби після дня народження. За відсутності в особи
документів, що підтверджують її вік, проводиться судово-медична
експертиза для встановлення віку, а в необхідних випадках — і для
визнання її осудності.

Якщо вбивство було заподіяне у співучасті кількома особами (двома або
більше), то всі вони підлягають кримінальній відповідальності за
вбивство, вчинене спільно за змовою вбити потерпілого.

Виконавцями злочину при вбивстві визнаються всі ті особи, які діяли
спільно, з наміром заподіяти смерть, і безпосередньо брали співучасть у
самому процесі заподіяння смерті. Виконавцями вбивства визнається кожен
із співучасників, який діяв з наміром вбити потерпілого і спричинив йому
рани життєво важливих органів, незалежно від того, яка з цих ран стала
безпосередньою причиною смерті.

Виконавець убивства не тільки той, хто безпосередньо спричинив смерть,
чи той, хто виконував дії, що утворюють об’єктивну сторону злочину
вбивства, але й той, хто у змові з іншими співучасниками був на місці
вбивства і мав намір убити потерпшого, але не зміг чи не встиг цього
вчинити за обставин від нього незалежних (наприклад, тоді, коли його
випередили інші співучасники).

У частині 1 ст. 115 дається поняття вбивства як умисного протиправного
заподіяння смерті іншій людині. Крім того, в ст. 119 передбачена
відповідальність за вбивство через необережність. Тому загальне поняття
вбивства може бути визначене як умисне або необережне заподіяння смерті
іншій людині. Заподіяння смерті іншій людині — це позбавлення її життя.

Об’єктом вбивства є життя людини. Початком життя при цьому слід вважати
початок фізіологічних пологів. Посягання на плід людини до початку
родового процесу не є посяганням на життя і може призвести до
відповідальності за незаконне проведення аборту. Кінцевим моментом життя
є біологічна смерть.

Закон рівною мірою охороняє життя будь-якої людини, незалежио від її
життєздатності, віку, моральних якостей тощо. Вбивство — це позбавлення
життя іншої людини. Самогубство або замах на самогубство злочином не
вважається.

З об’єктивної сторони вбивство може бути здійснене шляхом дії або
бездіяльності. Для позбавлення людини життя може застосовуватися як
фізичний вплив (удар ножем, задушення, отруєння тощо), так і психічний
(заподіяння душевної травми, що викликала смерть, підбурювання до
самогубства особи, яка не усвідомлює значення цього акту тощо).

У разі вчинення вбивства шляхом бездіяльності йдеться про вчинення
винним дій, що запобігли б настанню смерті за умови, що він зобов’язаний
був і мав можливість їх вчинити. Наприклад, особа медичного персоналу з
метою заподіяння смерті хворому не застосовує необхідного лікування.

Обов’язковою ознакою закінченого складу вбивства є настання злочинного
наслідку — смерті людини. При цьому необхідно встановити причинний
зв’язок між діянням винного і настанням смерті потерпілого.

Вбивство — це протиправне позбавлення життя. Тому не є вбивством,
наприклад, позбавлення життя людини в стані необхідної оборони. Навпаки,
згода потерпілого на позбавлення його життя не виключає протиправності
діяння.

З суб’єктивної сторони вбивство може бути вчинене як з умислом (прямим
або непрямим), так і через необережність (злочинну самовпевненість або
злочинну недбалість). Правильна кваліфікація умисного вбивства
передбачає ретельне дослідження його мотивів і мети. Суб’єкт вбивства —
будь-яка особа, яка досягла 14-ти років за вбивства, передбачені
статтями 115—117, і 16-ти років — за вбивства, передбачені статтями 118
і 119.

Види вбивств. За суб’єктивною стороною розрізняють вбивства умисні
(статті 115—118) і вбивства через необережність (ст. 119). У свою чергу
умисні вбивства розрізняються за ступенем своєї суспільної небезпеки
(тяжкості) на три види: так зване просте вбивство, тобто вчинене без
обтяжуючих чи пом’якшуючих обставин (ч. 1 ст. 115); вчинене за
обтяжуючих обставин, так зване кваліфіковане вбивство (ч. 2 ст. 115) і
вчинене за пом’якшуючих обставин, так зване привілейоване вбивство. Цей
розподіл має дуже важливе практичне значення, оскільки у разі вчинення
умисного вбивства за наявності як обтяжуючих, так і пом’якшуючих
обставин, вчинення належить кваліфікувати як вбивство за пом’якшуючих
обставин.

2. Поняття умисного вбивства та його класифікація

Головний загальний склад злочину про відповідальність за вбивство
містить ч. 1 ст. 115 КК. Ця норма передбачає відповідальність за
вбивство, яке характеризується відсутністю як обтяжуючих обставин, які
перелічені у ч. 2 ст. 115 КК, так і пом’якшуючих обставин, передбачених
ст. 116-118 КК України.

За ч. 1 ст. 115 КК, наприклад, були кваліфіковані дії Х., яка вбила
свого чоловіка. Було доведено, що її чоловік п’яний прийшов додому і
почав лаятися і ганятися за нею. Х. Побігла сховатися до сусідів. Вночі
вона повернулася додому, побачила, що чоловік спить, взяла сокиру і
вдарила його по голові, від чого він помер.

Вбивство зі спонукань помсти кваліфікується за ч. 1 ст. 115 КК лише у
тих випадках, коли мета помститися виникла з особливих неприязних
відносин між винним та потерпілим. Якщо ж помста виникла у зв’язку з
виконанням потерпілим службового або громадського обов’язку, то вбивство
кваліфікується за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК.

Різновидом вбивства з помсти є вбивство із ревнощів. Таке вбивство
кваліфікується також за ч. 1 ст. 115 КК незалежно від того, були
підстави до ревнощів чи ні.

У всіх випадках, коли умисне вбивство було вчинене без перелічених у ст.
115-118 КК обтяжуючих чи пом’якшуючих обставин, воно підлягає під ознаки
ч. 1 ст. 115 КК України (за несплату боргу, із почуття жалю до
потерпілого, з використанням безпорадного стану потерпілого тощо).

Відповідальність за умисне вбивство, передбачене ч. 1 ст. 115 КК, настає
з чотирнадцяти років.

Карається умисне вбивство за ч. 1 ст. 115 КК України позбавленням волі
на строк від семи до п’ятнадцяти років.

Частина 2 ст. 115 КК передбачає кримінальну відповідальність за умисне
вбивство при обтяжуючих обставинах.

Обтяжуючими обставинами ч. 2 ст. 115 КК є :

Умисне вбивство двох або більше осіб. Таке вбивство характеризується
одним (єдиним) умислом на вбивство двох (або більше) потерпілих, тобто
винний має намір і мету вбити двох або більше осіб.

Вбивство двох чи більше потерпілих може бути вчинене одночасно або в
різний час. Ця обставина вирішального значення не має. Головне, що
поєднує вбивство двох чи більше осіб у п. 1 – це єдність умислу таких
дій. За відсутності єдності умислу на вбивство двох чи більше осіб
злочин кваліфікується як повторне вбивство. За п. 1 кваліфікуються і ті
випадки, коли після вбивства однієї особи винний вчинив замах на
вбивство іншої особи або коли вбивству передував замах на вбивство
другої людини, якщо всі ці дії (обидва злочини) охоплювались одним
умислом.

Разом з тим при спрямованості умислу на вбивство двох або більше осіб
вбивство одного з них і замах на життя іншого не може вважатися
закінченим злочином, вбивством двох чи більше осіб, бо злочинний намір
вбити двох чи більше не був здійсненим за причин, від волі винного
незалежних. Тому такі дії кваліфікуються за ч. 1 ст. 115 чи ч. 2 ст. 115
і п. 1 ч. 2 ст. 115 КК.

Замах на вбивство кількох осіб кваліфікується за ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст.
115 КК. Додатково кваліфікувати за ст. 15 і п. 5 ч. 2 ст. 115 КК немає
потреби, якщо спосіб заподіяння смерті був небезпечний тільки для цих
потерпілих. Убивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115 КК)
відрізняється від вбивства способом, що був небезпечним для життя
багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115 КК), суб’єктивно: за п.1 ч. 2 ст. 115
КК дії кваліфікуються при намірі винного вбити кількох осіб, а за п. 5
ч. 2 ст. 115 КК – тоді, коли його умислом охоплювалося заподіяти смерть
одному, а щодо інших потерпілих винний діяв необережно – вчинив
необережне вбивство (ст. 119 КК) чи поставив потерпілих у небезпечне для
життя становище (ст. 135 КК), окрім жертви.

Вбивство двох осіб не може підпадати під ознаки п. 1 ч. 2 ст. 115 КК
якщо одне з них було необережним (ст. 119 КК) або вчинене при
перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК), чи в стані
фізіологічного афекту (ст. 116 КК).

Умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного
була у стані вагітності.

Для кваліфікації вбивства за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК не мають значення :

а) взаємостосунки винного і потерпілої (чоловік чи жінка, знайомі,

друзі, закохані чи зовсім незнайомі);

б) звідки винному було відомо про вагітність потерпілої;

в) строк вагітності;

г) мотиви вбивства (помста, ревнощі, хуліганство).

За відсутності доказів тому, що винний безсумнівно знав про вагітність
потерпілої, його дії не підпадають під ознаки п. 2 ч. 2 ст. 115 КК. У
таких випадках застосовується ч. 1 ст. 115 КК України.

Малолітньою визнається дитина віком до 14 років. Життя дитини
починається після фізіологічних пологів. Вбивство малолітньої дитини
теж кваліфікується за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК лише у випадках, коли винний
усвідомлював або міг усвідомлювати, що потерпілою є малолітня дитина,
тобто такою, що не досягла віку 14 років. Якщо винна особа сумлінно
помилялася, тобто не усвідомлювала і за обставинами не могла
усвідомлювати віку дитини, то відповідальність настає за ч. 1 ст. 115
КК.

Умисне вбивство заручника.

Заручником називається особа, яку захопили і утримують проти її волі з
метою примусити родичів затриманого, державну чи іншу установу чи
організацію, посадову чи якусь фізичну особу задовольнити вимоги винного
за умови звільнення затриманої особи (ч. 1 ст. 147 КК).

Умисне вбивство двох заручників, чи з особливою жорстокістю, чи з
корисливих мотивів, або вчинене на замовлення, або за попередньою змовою
групою осіб, кваліфікується за п. 1 , 4, 6, 11 і 12 ч. 2 ст. 115 КК.

Умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю.

У п. 4 ч. 2 ст. 115 КК йдеться не про жорстокість взагалі, бо вбивство –
це завжди акт жорстокості, а про особливу жорстокість, коли жертві були
заподіяні особливі муки (безпосередньо перед вбивством чи під час його),
особливі страждання, або коли винний застосував тортури, мордування,
мучено діючу отруту чи спричинив потерпілому безліч поранень. Особлива
жорстокість може визначитися у нещадності до жертви, глумі над мерцем,
заподіянні особливо тяжких страждань присутнім при вбивстві близьким чи
рідним потерпілого.

За п. 4 ч. 2 ст. 115 КК були кваліфіковані дії М., який під час сварки
облив свою коханку бензином, підпалив і замкнув її в хаті. У потерпілої
було опалено 95 % тіла, від чого вона померла у лікарні.

Не може визнаватися особливою жорстокістю знищення мерця (трупа), а
також сама по собі множина (безліч) заподіяних потерпілому поранень.

Вбивство вчинене способом, небезпечним для багатьох інших осіб має
місце тоді, коли винний здійснював намір на вбивство певної особи і при
цьому розумів, що він застосовує такий спосіб, який небезпечний для
життя не тільки однієї людини. Такими способами можуть бути: постріл у
натовп або застосування для вбивства вогню (пожежі), води (затоплення),
спорудження різних пасток тощо.

Пунктом 5 ч. 2 ст. 115 КК вбивство охоплюється у тих випадках, коли
небезпека для інших осіб, крім жертви, була реальною, тобто дії винного
могли заподіяти їм шкоду (здоров’ю чи життю). Якщо при вбивстві
способом, небезпечним для багатьох осіб, були спричинені тілесні
ушкодження або заподіяна смерть іншим особам, то воно кваліфікується,
крім п. 5 ч. 2 ст. 115 КК, також і за п. 1 цієї статті чи за статтями,
які передбачають відповідальність за тілесні ушкодження.

Вбивство із корисливих мотивів – це вбивство з метою отримати майно чи
майнові прибутки або права. Це може бути також намір звільнитися від
майнових витрат. Це може бути і вбивство за винагороду, чи з метою
отримання грошей, права на житло, або з метою звільнитися від сплати
аліментів на утримання дитини, чи когось іншого з утриманців.
Особливість корисливого вбивства полягає в тому, що єдиною перешкодою
отримати майнову вигоду чи право на неї є потерпілий, і з настанням його
смерті ця перешкода усувається. Для застосування п. 6 ч. 2 ст. 115 КК не
має значення, вдалося винному одержати майнову чи іншу винагороду чи ні.
Але п. 6 ч. 2 ст. 115 КК не може застосовуватися у тих випадках, коли
вбивець не може одержати майнову вигоду від вчиненого ним убивства,
наприклад, звільнитися від сплати боргу.

Не підпадає під ознаки п. 6 ч. 2 ст. 115 КК також убивство дружини з
метою звільнитися від неї, бо головним мотивом цього злочину є не
корисливий мотив, а мета таким чином розірвати шлюб.

Особливість корисливого вбивства полягає в тому, що його мотив виникає
до вчинення злочину, а вбивство є лише здійсненням цього наміру з таких
спонукань. Якщо ж намір заволодіти майном потерпілого виник у момент
убивства або відразу ж після вбивства, то воно не може кваліфікуватися
за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК. Таке вбивство кваліфікується як вчинене без
обтяжуючих обставин, а привласнене після вбивства майно – як крадіжка за
ст. 185 КК.

Корисливе вбивство за багатьма ознаками схоже на вбивство при розбої, що
утворює сукупність злочинів (п. 6 ч. 2 ст. 115 та ст. 187 КК).

Відрізняються ці злочини тим, що при корисливому вбивстві:

а) намір отримати майнову вигоду внаслідок вбивства виникає до вчинення
вбивства. При розбої винний нападає з метою заволодіти майном
потерпілого, яким при розбої буває випадкова, незнайома особа. Вбивство
з корисливих мотивів частіше буває вчиненим щодо знайомих осіб;

б) корисливе вбивство вчиняється також з метою отримання майнових прав
або майна у майбутньому (наприклад, права на житло чи спадкоємство),
тоді як при розбої це зовсім неможливо. При розбої винний прагне
заволодіти майном негайно і тільки тим, яке перебуває у потерпілого чи
при ньому.

Умисне вбивство з хуліганських мотивів характерне тим, що воно
вчинюється, як може здатися, без видимих істотних причин, але з явною
неповагою до суспільства. Винний вчинює дії винятково цинічні чи
особливо зухвалі. Його поведінка є відвертий виклик громадському порядку
й обумовлена бажанням протиставити себе всім, хто його оточує, показати
всім свою зневагу до них. У багатьох випадках вбивство з хуліганських
спонукань є кульмінацією хуліганської поведінки винного.

У тих випадках, коли конфлікт між винним і потерпілим виник на підставі
хуліганських спонукань, а потім переріс в особисті неприязні стосунки
між ними, то вбивство вже не може бути кваліфіковано за п. 7 ч. 2 ст.
115 КК, бо переважним уже був не хуліганський мотив, а мотив помсти.

Умисне вбивство, особи чи її близького родича, вчинене у зв’язку з
виконанням потерпілим службового або громадського обов’язку вчиняються у
тих випадках, коли намір винного був викликаний службовою чи громадською
діяльністю потерпілого. Наприклад, вбивство громадянина, який намагався
припинити порушення громадського порядку, чи свідка за те, що він дав
правдиві показання. Таке вбивство є помстою за суспільно корисливу
діяльність потерпілого.

За п. 8 ч. 2 ст. 115 КК кваліфікується вбивство лише у тих випадках,
коли дії потерпілого були правомірні. Якщо службова особа або громадянин
діяли неправомірно, то вбивство за таку діяльність підпадає під ознаки
ч. 1 ст. 115 КК України.

Умисне вбивство, вчинене з метою приховати інший злочин або полегшити
його вчинення.

У п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України поєднані два самостійні різні мотиви
вбивства, які визнаються законом кваліфікуючими обставинами вбивства. У
деяких випадках вони можуть бути в сукупності, одночасно. Вбивство з
метою приховати інший злочин припускає вчинення винним до цього іншого
злочину або замаху на злочин.

За п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України вбивство кваліфікується незалежно від
того, чи вдалося винному досягти мети – приховати попередній злочин, а
також незалежно й від того, чи можна було таким чином злочин приховати.

Вбивство, з метою приховати інший злочин, утворює з цим попереднім
злочином сукупність і вони кваліфікуються за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК
України та статтею, яка передбачає відповідальність за приховуваний
злочин, наприклад, умисне вбивство з метою приховати попередній вчинений
розбій кваліфікуються за п. 9 ч. 2 ст. 115 та ч. 2 ст. 187 КК України.

Вбивство, з метою полегшити вчинення іншого злочину, це є один із
засобів усунути ту особу, яка, на думку винного, може перешкодити
здійсненню його наміру, наприклад, вбивство охоронця майна.

Вбивство, поєднане зі зґвалтуванням, або насильницьким задоволенням
статевої пристрасті неприродним способом () містить у собі два різних
самостійних злочини – вбивство і зґвалтування або насильницьке
задоволення статевої пристрасті неприродним способом. Поєднує їх лише
те, що один із них (зґвалтування) є кваліфікуючою ознакою другого
(вбивства).

Вбивство, поєднане зі зґвалтуванням чи насильницьким задоволенням
статевої пристрасті неприродним способом, вчинюється як під час
зґвалтування чи замаху на нього, так і після зґвалтування чи
насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом. В
усіх випадках ці злочини утворюють сукупність і кваліфікуються за п. 10
ч. 2 ст. 115 КК та ч. 4 ст. 152 чи ч. 3 ст. 153 КК України.

Якщо зґвалтування чи насильницьке задоволення статевої пристрасті
неприродним способом було вчинене групою осіб, то за вбивство, поєднане
з ним, відповідають усі співучасники, незалежно від того, чи всі вони
мали статевий зв’язок з потерпілою.

Умисне вбивство, вчинене на замовлення.

Таке вбивство визнається вчиненим за обтяжуючих обставин незалежно від
мотивів вбивства (помста, ревнощі, кар’єризм тощо) і від того, хто був
виконавцем і замовником вбивства. Вбивство, вчинене на замовлення і за
платню, кваліфікується за сукупністю пунктів 6 та 11 ч. 2 ст. 115 КК
України.

Вбивством, учиненим на замовлення, називається умисне позбавлення життя
потерпілого, здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи
(замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а
також угоди, відповідно до якої виконавець зобов’язується позбавити
потерпілого життя, а замовник – вчинити або не вчинити в інтересах
виконавця певні дії матеріального чи нематеріального характеру.

Умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Відповідальності за вбивство, вчинене групою осіб, підлягають усі
учасники групи незалежно від того, хто безпосередньо заподіяв смерть
потерпілому.

Умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб, має місце
тоді, коли у позбавленні потерпілого життя брали участь за попередньою
домовленістю як співвиконавці дві і більше особи.

Якщо організована група являє собою банду, відповідальність її членів
настає за ст. 257 та п. 12 ч. 2 ст. 115 КК, а за наявності підстав – і
за іншими пунктами ч. 2 ст. 115 КК.

Частина 2 ст. 115 КК містить вичерпний перелік обтяжуючих обставин, за
наявності яких вбивство визнається вчиненим при обтяжуючих обставинах і
кваліфікується за ч. 2 ст. 115 КК.

Вбивство за інших обтяжуючих злочин обставин (наприклад, з використанням
безпорадного стану потерпілого, своїх рідних – батька чи матір тощо),
які у ч. 2 ст. 115 КК не згадані, кваліфікується за ч. 1 ст. 115 КК
України.

Згідно з принципом повноти осудності при кваліфікації вбивства, що
містить декілька обтяжуючих обставин, злочин кваліфікується за всіма
пунктами ч. 2 ст. 115 КК, які передбачають ці обставини.

Карається умисне вбивство при обтяжуючих обставинах позбавленням волі на
строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі з
конфіскацією майна у випадках засудження за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК
України.

3. Відмінності умисного вбивства з особливою жорстокістю

від інших злочинів проти життя

Згідно статті 67 КПК України до обставин, які обтяжують покарання,
відноситься і вчинення злочину з особливою жорстокістю

Вчинення злочину з особливою жорстокістю передбачає прояв При вчиненні
злочину безжалісності, безсердечності до потерпілого, що свідчить про
підвищену суспільну небезпеку вчиненого та особи злочинця. Особлива
жорстокість належить до числа оціночних понять.

Судова практика виходить з того, що особлива жорстокість при вчиненні
злочинів проти життя і здоров’я може проявлятися в завданні потерпілому
особливих страждань шляхом глум-ління, тортур, мордування, мучення, в
т.ч. з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних
речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю, заподіяння великої
кількості тілесних ушкоджень, які завідомо для винного завдавали
потерпілому особливих страждань, глумління над трупом.

Діяння, що є проявом особливої жорстокості, завжди вчиняються з прямим
умислом при завданні потерпілому фізичних і моральних страждань. Вони
можуть бути спрямовані не лише щодо потерпілого, а й щодо інших,
близьких потерпілому осіб, коли винний усвідомлював, що, вчиняючи такі
діяння, він спричинює йому особливі страждання.

При кваліфікації умисного вбивства за ознакою вчинення його з особливою
жорстокістю слід мати на увазі, що законом особлива жорстокість
пов’язується зі способом позбавлення людини життя та іншими обставинами,
які свідчать про проявлення винним особливої жорстокості.

Z

Z

{ooooiooooaeUUUUUUUUUUUUUUU

dh

iiiYYYIIIIIIIAµµµµµµµ

Умисне вбивство визнається вчиненим з особливою жорстокістю, коли
винний усвідомлював, що завдає потерпілому особливі страждання шляхом
глумління, тортур, мордування, мучення, у т.ч. з використанням вогню,
струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає
нестерпного’ болю тощо. До особливо жорстокого способу умисного вбивства
належить також заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, які
завідомо для винного завдавали потерпілому особливих страждань.

Умисне вбивство слід також вважати вчиненим з особливою жорстокістю,
якщо воно супроводжувалось глумлінням над трупом, а так само в
присутності близьких потерпілому осіб, і винний усвідомлював, що такими
діями спричиняє їм особливі страждання. Але знищення або розтин трупа з
метою приховання вбивства не можуть вважатися вбивством з особливою
жорстокістю.

Отже, у деяких випадках спосіб позбавлення життя свідчить про особливу
жорстокість злочину.

Пленум Верховного Суду України в своїй практиці вважає, що до особливо
жорстоких можуть бути віднесені, зокрема, випадки, коли перед
позбавленням життя або в процесі вчинення вбивства до потерпілого умисно
застосовувалися тортури, катування або йому заподіювалися особливі
страждання шляхом нанесення великої кількості тілесних ушкоджень, або з
використанням вогню, струму, отрути, що завдає нестерпного болю.

Судова практика виходить з того, що про ознаку особливої жорстокості
може свідчити також вчинення злочину в присутності близьких потерпілому
осіб, якщо винний усвідомлював, що такими діями завдає їм особливих
страждань.

Умисне вбивство слід також вважати вчиненим з особливою жорстокістю,
якщо воно супроводжувалося глумлінням над трупом, крім випадків його
знищення або розтину з метою приховати вбивство.

Умислом винного має охоплюватися особлива жорстокість дій, що ним
вчиняються.

Визнавши засудженого винним у вбивстві, вчиненому з особливою
жорстокістю, суд має навести у вироку підстави та мотиви, згідно з якими
він дійшов такого висчовку.

Встановлення особливої жорстокості вбивства не входить до компетенції
судово-медичної експертизи, оскільки поняття «жорстокість» не є
медичним. Вирішення цього питання є прерогативою органів досудового
слідства і суду. Експерт лише дає висновок, чи зазнав потерпілий
особливо сильних страждань.

4. Питання караності умисних вбивств та умисного вбивства, вчиненого з
особливою жорстокістю

З часу прийняття Кримінального кодексу України 2001 року предметом
дискусій науковців неодноразово ставали питання караності умисних
вбивств.

За вчинення умисного вбивства без обтяжуючих і без пом’якшуючих обставин
в санкції ч.1 ст. 115 КК передбачено покарання у виді позбавлення волі
на строк від семи до п’ятнадцяти років.

Не можна не звернути увагу на ту обставину, що незважаючи на ті
пріоритети в ієрархії соціальних цінностей, які наведені в ч. 1 ст. 3
Конституції України, законодавець досить своєрідно встановлює міру
покарання за посягання на такі цінності. Це можна проілюструвати,
порівнявши санкції ч. 1 ст. 115 і, наприклад, ч. 3 ст. 188 КК, якою
передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до
п’ятнадцяти років із конфіскацією майна, зокрема, за викрадення шляхом
демонтажу кабельних ліній зв’язку, вчинене організованою групою, або ч.
3 ст. 289 КК, якою передбачено покарання у виді позбавлення волі на
строк від десяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна за незаконне
заволодіння транспортним засобом. Вартість якого у двісті п’ятдесят
разів перевищує неоподаткований мінімум громадян.

Як бачимо, за умисне вбивство позбавлення волі іншої людини законодавець
передбачає менш сурове покарання ніж, скажімо, за так званий угон
автомобіля.

Вчинення умисного вбивства за наявності принаймні однієї з обтяжуючих
обставин, перелічених ч. 2 ст. 115 КК, карається позбавленням волі на
строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним ув’язненням, до того
ж з конфіскацією майна у випадку, передбаченому п. 6 частини другої цієї
статті, тобто лише у разі вчинення умисного вбивства з корисливих
мотивів.

В ч. 2 ст. 115 КК верхня межа покарання у виді позбавлення волі на
певний строк становить п’ятнадцять років і дорівнює максимальному
строку, встановленому для даного виду покарання в ч. 2 ст. 63 КК.

Слід зазначити, що науковцями вже неодноразово критикувалися санкції ст.
115 КК, зокрема ч. 2 цієї статті. І якщо нижня межа покарання у виді
позбавлення волі на певний строк, на мій погляд, не викликає зауважень,
то верхня межа, як на мою думку, так і на думку науковців, має бути
переглянута. Так, В.Т. Дзюба пропонує передбачити в санкції ч. 2 ст. 115
КК покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 25 років
позбавлення волі або довічного позбавлення волі.

Н.В. Шепелєва пропонує доповнити ст. 115 КК частиною третьою, в якій
передбачити особливо кваліфікуючі обставини умисного вбивства. Санкція
даної частини, на її думку, має передбачати покарання у виді позбавлення
волі на строк від 15 до 25 років або довічного позбавлення волі.

Якщо звернутися до кримінального законодавства зарубіжних держав, то в
переважній більшості з них верхня межа покарання у виді позбавлення волі
на певний строк за вчинення умисного вбивства при обтяжуючих обставинах
становить 20 років (це передбачає, наприклад, КК Республіки Болгарія, КК
Республіки Грузія, КК Іспанії, КК Російської Федерації). В КК ряду
держав за вчинення такого злочину встановлюється ще вища межа покарання
у виді позбавлення волі на певний строк – напр., в КК Республіки
Білорусь, КК Республіки Молдова, КК Республіки Польща – 25 років, в КК
Республіки Сан-Марино – 35 років.

Враховуючи вищевикладене, я вважаю, що законодавцю необхідно переглянути
верхню межу покарання у виді позбавлення волі на певний строк в ч. 2 ст.
115 КК, піднявши її до 25 років (з внесенням відповідних змін і до норм
Загальної частини КК).

С.В. Бородін виступає за виділення особливо кваліфікованого умисного
вбивства і пропонує в ст. 115 КК України передбачити відповідальність за
вчинення вбивств виключної тяжкості. До особливо кваліфікуючих ознак
вбивства С.В.Бородін пропонує віднести вбивство: а) батька або матері,
б) двох або більше осіб, в) вчинене організованою групою за попередньою
змовою, г) поєднане з вчиненням іншого особливо тяжкого злочину.
Щоправда, питання про караність такого виду умисного вбивства ним не
розглядається.

Не можна звернути увагу ще на одну особливість призначення покарання за
кваліфіковане умисне вбивство. При вчиненні кількох умисних вбивств за
обтяжуючих обставин відсутня сукупність злочинів, оскільки всі вони
передбачені ч. 2 ст. 115 КК. В даному випадку має місце лише
повторність, яка знаходить своє відображення при кваліфікації у вигляді
інкримінування винному п. 13 цієї статті. В такому разі у формулі
кваліфікації незалежно від того, вчинила особа одне умисне вбивство при
обтяжуючих обставинах, два або десять, посилання завжди буде лише на ч.
2 ст. 115 КК, і тому зробити висновок з формули кваліфікації про реальну
кількість вчинених умисних вбивств неможливо (лише п. 13 може свідчити
про те, що їх було принаймні два). При цьому караність за вчинення
кількох кваліфікованих умисних вбивств така ж сама, як за вчинення
одного .

Це ще один аргумент щодо необхідності перегляду верхньої межі покарання
у виді позбавлення волі на певний строк в ч. 2 ст. 115 КК. Це, звичайно,
повністю не вирішить вказану проблему, однак принаймні дозволить суддям
при призначенні покарання більш повно враховувати кількість вчинених
умисних вбивств при обтяжуючих обставинах.

Як слушно зауважує В.М. Мамчур, „спеціальна норма створюється з метою
диференціації кримінальної відповідальності на підставі ступеня
суспільної небезпечності виділених із загальних норм деяких видів
злочинів. Отже, сенс існування спеціальних норм якраз у тому і полягає,
що в них передбачається більше або менше покарання порівняно із
загальною нормою. В іншому випадку нема сенсу в існуванні таких норм.”

Тому, на мій погляд, законодавцю доцільно було б переглянути санкції
норм, які є спеціальними по відношенню до п. 8 ч. 2 ст. 115 КК – ст.ст.
112, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ст. 443 КК. Пропонуємо в санкціях
зазначених статей (частин статей) передбачити покарання у виді
позбавлення волі на строк від дванадцяти до двадцяти п’яти років
позбавлення волі.

Крім того, не можна не звернути увагу на наступне. В КК є ряд статей, що
встановлюють відповідальність за злочини, юридичні склади яких
передбачають наслідок у вигляді смерті людини. На мою думку, у більшості
таких випадків ставлення винного до смерті потерпілого може бути лише
необережним, оскільки наявність умислу щодо настання такого наслідку
перетворює ці злочини в кваліфіковані умисні вбивства, що видається
неконкретним з урахуванням санкцій відповідних статей Особливої частини
КК.

Разом з тим в окремих статтях КК встановлено відповідальність за певні
злочини, юридичні склади яких також передбачають наслідок у вигляді
смерті людини, однак санкції таких статей містять такий вид покарання як
довічне позбавлення волі. Йдеться про ч. 4 ст. 127 (катування, що
призвело до загибелі людини), ч. 3 ст. 258 (терористичний акт, що
призвів до загибелі людини), ч. 2 ст. 438 (порушення законів та звичаїв
війни, поєднані з умисним вбивством), ч. 2 ст. 439 КК (застосування
зброї масового знищення, що спричинило загибель людей або інші тяжкі
наслідки). Отже, можна припустити що дані норми є виключенням із
загального правила, сформульованого раніше, і допускають як умисне, так
і необережне ставлення винного до настання смерті потерпілого. Таким
чином, вчинення умисного вбивства охоплюється даними нормами і не
потребує додаткової кваліфікації за нормами, які передбачають
відповідальність власне за умисне вбивство. Це, очевидно, стосується і
ч. 1 ст. 442 КК (геноцид).

Як бачимо, на сьогоднішній день, ціла низка питань караності умисних
вбивств, зокрема умисних вбивств при обтяжуючих обставинах, залишається
відкритою і вимагає свого вирішення на законодавчому рівні.

Висновки

Отже, зі сказаного вище можна зробити наступні узагальнення:

У деяких випадках спосіб позбавлення життя свідчить про особливу
жорстокість злочину. Пленум Верховного Суду України в своїй практиці
вважає, що до особливо жорстоких можуть бути віднесені, зокрема,
випадки, коли перед позбавленням життя або в процесі вчинення вбивства
до потерпілого умисно застосовувалися тортури, катування або йому
заподіювалися особливі страждання шляхом нанесення великої кількості
тілесних ушкоджень, або з використанням вогню, струму, отрути, що завдає
нестерпного болю.

Судова практика виходить з того, що про ознаку особливої жорстокості
може свідчити також вчинення злочину в присутності близьких потерпілому
осіб, якщо винний усвідомлював, що такими діями завдає їм особливих
страждань.

Умисне вбивство слід також вважати вчиненим з особливою жорстокістю,
якщо воно супроводжувалося глумлінням над трупом, крім випадків його
знищення або розтину з метою приховат вбивство.

Умислом винного має охоплюватися особлива жорстокість дій, що ним
вчиняються. Визнавши засудженого винним у вбивстві, вчиненому з
особливою жорстокістю, суд має навести у вироку підстави та мотиви,
згідно з якими він дійшов такого висновку.

Встановлення особливої жорстокості вбивства не входить до компетенції
судово-медичної експертизи, оскільки поняття «жорстокість» не є
медичним. Вирішення цього питання є прерогативою органів досудового
слідства і суду. Експерт лише дає висновок, чи зазнав потерпілий
особливо сильних страждань.

На життя особи посягає найтяжчий злочин – убивство. Убивством у
кримінальному праві називається протиправне і винне заподіяння смерті
при посяганні на життя іншої людини.

Об’єкт посягання при вбивстві – не тільки біологічна особистість, але й
певна сукупність суспільних відносин, спрямованих на охорону цієї
особистості. Кримінальний закон містить цілу низку кримінально-правових
норм, що охороняють ці відносини – ст.115-119 КК.

Карається умисне вбивство за ч. 1 ст. 115 КК України позбавленням волі
на строк від семи до п’ятнадцяти років.

Частина 2 ст. 115 КК передбачає кримінальну відповідальність за умисне
вбивство при обтяжуючих обставинах.

До обтяжуючих обставин, згідно ч. 2 ст. 115 КК України відноситься
умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю.

У теорії та практиці оперативно-розшукової діяльності внутрішніх справ
попередження злочинності розглядається як широкий комплекс
взаємопов’язаних заходів, які здійснюються державними органами та
громадськістю. Вони організовують попереджувальну роботу переважно не
лише на соціальному рівні.

Загалом, під попередженням злочинності розуміють такі заходи, що
безпосередньо спрямовані на виявлення і усунення причин та умов скоєння
злочинів, запобігання їм та припинення.

З часу прийняття Кримінального кодексу України 2001 року (далі — КК)
предметом дискусій науковців неодноразово ставали питання караності
умисних вбивств.

Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, —
карається позбавленням волі на строк від семи до п’ятнадцяти років. Якщо
йдеться про умисне вбивство, скоєне з особливою жорстокістю, то йдеться
мова, у більшості випадків, про максимальний термін ув’язнення.

Список використаних джерел

Конституція України від 1996 р.: Із змінами, внесеними згідно із Законом
№2222-IV від 08.12.2004 р. – К.: Велес, 2007. – 48 с.

Кримінальний кодекс України, прийнятий сьомою сесією Верховної Ради
України) від 5 квітня 2001 року.

Закон України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних
матеріалів людини» від 16 липня 1999 р.

Постанова Пленуму Верховного Суду №1 від 1 квітня 1994 р. «Про судову
практику в справах про злочини проти життя і здоров’я людини».

Постанова Пленуму Верховного Суду «Про судову практику в справах про
злочини проти життя і здоров’я людини» № 2 від 7 лютого 2003 р.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 лютого 1999 р. «Про
внесення змін і доповнень до Постанови Пленуму Верховного Суду України
від 1 квітня 1994 р. «Про судову практику в справах про злочини проти
життя і здоров’я людини».

Бажанов М.І. Кримінальне право України. Особлива частина. –Київ-Харків,
2002

Борисов В.И., Куц В.Н. Преступления против жизни и здоровья: вопросы
квалификации. — X., 2003.

Бояров В.І. Деякі питання кримінально–правової характеристики умисних
вбивств, вчинених на замовлення // Новий Кримінал. Кодекс Укр.: питання
застосування і вчинення. – К. – Х., 2002. – с. 119.

Брич Л.П., Навроцький В.О. Кримінальне право України. Особлива частина.
Тести: Навчальний посібник. — К., 2004.

Грищук В. Основний склад умисних вбивств за Кримін. Кодексом Укр. 2001
року // Бюл. Мін. Юстиції Укр. – 2003. — № 2. – с. 40-51.

Гуторова Н.А., Харченко В.Б. Уголовное право Украины. Особенная часть. —
X., 2005.

Дідківська Н.А. Окремі питання караності умисних вбивств за Кримінальним
Кодексом України // Адвокат. – 2005. — № 6. – с. 23-26.

Коржанский М.Й. Кваліфікація злочинів. — К., 2002.

Коржанський М.Й. Кримінальне право і законодавство України. –Київ, 2001

Короленко М. Кримінальна відповідальність за умисні вбивства за
обтяжуючих обставин в Україні та деяких країнах // Вісн. ВСУ. – 2003. —
№ 4 – с. 57-59.

Кримінальне право України: Особлива частина / За ред. професорів М. І.
Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — Київ—Харків: Юрінком
Інтер—Право, 2002.

Кримінальне право України: Особлива частина / М. І. Бажанов, Ю. В.
Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. професорів М. І. Бажанова, В. В.
Сташиса, В. Я. Тація. — Київ—Харків: Юрінком Інтер—Право, 2001.

Матвійчук В.В. Попередження умисних вбивств апаратами карного розшуку. —
К., 1998.

Насильственная преступность и ее значение для характеристики
общественных отношений. Экспресс-информация.- М., 1992.- Вып. 1. — С.
6-5.Снігерьов О.П. Умисні вбивства: Попередження та розкриття: практ.
пос. / О.П. Снігерьов, В.В. Матвійчук, Д.И. Никифорчук. – К.: КНТ, 2005.
– 100 с.

Науковий коментар Кримінального кодексу Україи / Проф. Коржанський М.Й.
— К., 2001

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня
2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. — К.: Каннон, 2001.

Додатки

Додаток 1

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного
Суду України від 15 липня 2003 р.

(в и т я г)

Вироком Апеляційного суду Чернівецької області від 24 березня 2003 р.
засуджено: К. за ч. 1 ст. 115 КК — на 11 років позбавлення волі; Ж. за
ч. 1 ст. 115 КК — на 10 років позбавлення волі, за ч. 3 ст. 185 КК — на
три роки позбавлення волі, а за сукупністю злочині — на 12 років
позбавлення волі.

Згідно з вироком К. і Ж. визнано винними у вчиненні таких злочинів.

18 жовтня 2002 р. Ш. у своєму будинку під час вживання разом із Ж. та К.
спиртних напоїв умисно вдарив останнього рукою в обличчя. У відповідь К.
ударив Ш., а коли той упав на підлогу, з метою вбивства почав завдавати
йому руками й ногами удари в життєво важливі органи, потім кухонним
ножем заподіяв чотири різані рани в ділянці шиї та щелепи і при цьому
відрізав вухо. Ж. також із метою позбавити Ш. життя завдав йому декілька
ударів руками й ногами в ділянки розташування життєво важливих органів,
а потім стрибнув на його грудну клітку, чим заподіяв численні переломи
ребер справа і зліва, розриви капсули та паренхіми печінки. Внаслідок
травматичного шоку від одержаних тілесних ушкоджень Ш. помер на місці
вчинення злочину.

Крім того, вночі 22 вересня 2002 р. Ж. і ще дві особи, засуджені в цій
же справі, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, за попередньою
змовою проникли шляхом зламу замків на вхідних дверях у приміщення
магазину райспоживспілки, звідки викрали матеріальні цінності на
загальну суму 1 тис. 536 грн. Через п’ять днів Ж., перебуваючи в стані
алкогольного сп’яніння, таємно викрав із господарства І. велосипед
вартістю 270 грн.

Заступник прокурора Чернівецької області, який брав участь у розгляді
справи судом першої інстанції, порушив у касаційному поданні питання про
скасування вироку в частині засудження К. та Ж. за умисне вбивство і
направлення справи на новий судовий розгляд у зв’язку з неправильною
перекваліфікацією судом дій засуджених з п. 4 ч. 2 ст. 115 на ч. 1 ст.
115 КК.

Засуджений К. у касаційній скарзі просив пом’якшити призначене
покарання, оскільки суд першої інстанції не врахував того, що потерпілий
Ш. був ініціатором конфлікту і перший ударив його в обличчя, а також
його, К., віку та захворювання на туберкульоз.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у
кримінальних справах Верховного Суду України не знайшла підстав для
задоволення касаційного подання і касаційної скарги.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винності К. та Ж. в
умисному вбивстві, підтверджується сукупністю зібраних у справі доказів,
які перевірено в судовому засіданні в установленому
кримінально-процесуальним законодавством порядку.

Як на стадії досудового слідства, так і в судовому засіданні засуджені
визнали, що вони умисно вбили Ш. за викладених у вироку обставин.

Наведені в касаційному поданні доводи про те, що суд безпідставно
перекваліфікував ці дії за більш м’яким законом, колегія суддів визнала
необгрунтованими.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 2 ст. 115 КК умисне вбивство визнається
вчиненим з особливою жорстокістю, коли винний усвідомлював, що завдає
потерпілому особливих мук і страждань. Сама по собі множинність поранень
при вбивстві не в усіх випадках свідчить про наявність такої
кваліфікуючої ознаки, оскільки закон пов’язує останню не тільки зі
способом убивства, а й з іншими обставинами, які підтверджують, що
винний діяв з умислом, спрямованим на вчинення злочину з особливою
жорстокістю.

У матеріалах справи немає об’єктивних даних про наявність у К. і Ж.
наміру завдати потерпілому особливих мук і страждань під час заподіяння
йому тілесних ушкоджень. Навпаки, обставини справи свідчать про те, що
засуджені перебували у збудженому стані, викликаному неправомірною,
зухвалою поведінкою Ш., який ударив К., і бійка між ними й потерпілим
тривала незначний час. Під час медичного огляду 20 жовтня 2002 р. у К.
виявлені садна не лише на правій кисті руки, а й на обличчі, що
підтверджує ту обставину, що Ш. застосував до засудженого фізичне
насильство.

За таких обставин колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України дійшла висновку, що вчинене К. і Ж. умисне
вбивство суд першої інстанції правильно кваліфікував за ч. 1 ст. 115 КК.
Правильною визнано і кваліфікацію за ч. 3 ст. 185 КК дій Ж. в частині
повторного викрадення чужого майна, поєднаного з проникненням в інше
приміщення.

Покарання засудженим призначено відповідно до вимог ст. 65 КК в межах,
установлених санкціями статей Кримінального кодексу, які передбачають
відповідальність за вчинені злочини, та з урахуванням ступеня тяжкості
злочинів, особи винних, обставин, що пом’якшують і обтяжують покарання.

З урахуванням викладеного колегія суддів Судової палати у кримінальних
справах Верховного Суду України касаційне подання заступника прокурора
Чернівецької області та касаційну скаргу засудженого К. залишила без
задоволення, а вирок апеляційного суду цієї області від 24 березня 2003
р. — без зміни.

Додаток 2

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного
Суду України від 14 серпня 2003 р.

(в и т я г)

Вироком Апеляційного суду Хмельницької області від 14 серпня 2003 р. Н.
засуджено за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК на 11 років позбавлення волі. З нього
стягнуто на користь С.О. на відшкодування матеріальної шкоди 2 тис.
грн., моральної — 20 тис. грн.

Н. визнано винним у тому, що він у с. Калинівці Хмельницької області 18
березня 2003 р. приблизно о 19-й годині під час сварки після розпиття
спиртних напоїв вчинив умисне вбивство С.В. з особливою жорстокістю.

У касаційній скарзі засуджений зазначає, що судове слідство було
проведене неповно та однобічно, а викладені у вироку висновки не
відповідають фактичним обставинам справи. Н. стверджує, що тілесні
ушкодження потерпілому спричинив у стані сильного душевного хвилювання.
У скарзі засуджений також указав, що при призначенні покарання суд не
врахував його віку, стану здоров’я, а тому просить вирок змінити,
перекваліфікувавши його дії на ст. 118 КК і призначивши відповідне
покарання.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, а також захисника,
який підтримав касаційну скаргу засудженого, думку прокурора про
необхідність перекваліфікувати дії засудженого на ч. 1 ст. 115 КК та
перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у
кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що касаційна
скарга частково підлягає задоволенню з таких підстав.

Правильно встановивши фактичні обставини справи, суд не дав належної
оцінки всім зібраним у справі доказам, які мають значення для з’ясування
змісту і спрямованості умислу Н. при позбавленні потерпілого життя.

Згідно з роз’ясненнями, що містяться в п. 8 постанови Пленуму Верховного
Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 «Про судову практику в справах про
злочини проти життя та здоров’я особи», умисне вбивство визнається
вчиненим з особливою жорстокістю, якщо винний, позбавляючи потерпілого
життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних, психічних чи
моральних страждань.

На порушення цих положень суд не сформулював у обвинуваченні, в чому
саме виявилась особлива жорстокість під час вбивства потерпілого, а лише
зазначив, що засуджений в процесі сварки після розпиття спиртних напоїв,
завдаючи удари котушкою, ногами та лопатою, умисно заподіяв потерпілому
тілесні ушкодження, від яких останній помер на місці події.

Даючи юридичну оцінку вчиненому, суд також не обгрунтував, у чому
полягала особлива жорстокість при вчиненні Н. умисного вбивства
потерпілого.

Водночас із показань засудженого Н. вбачається, що під час розпиття
спиртних напоїв він розсердився на потерпілого, який глузував з нього, і
в ході бійки, будучи дуже розлюченим, завдав С.В. удари в голову та інші
частини тіла, не маючи умислу завдати потерпілому особливих фізичних,
психічних чи моральних страждань.

Твердження Н. про вчинення умисного вбивства при перевищенні меж
необхідної оборони перевірялися в судовому засіданні та обгрунтовано
визнані такими, що не відповідають дійсності.

За наведених обставин колегія суддів визнала, що дії засудженого слід
перекваліфікувати з п. 4 ч. 2 ст. 115 КК на ч. 1 цієї статті і
призначити покарання з урахуванням обставин вчиненого злочину й особи
винного, який вперше притягається до кримінальної відповідальності та є
особою похилого віку.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати у кримінальних
справах Верховного Суду України касаційну скаргу засудженого Н.
задовольнила частково: перекваліфікувала його дії з п. 4 ч. 2 ст. 115 КК
на ч. 1 цієї статті, призначивши покарання — 10 років позбавлення волі.
У решті вирок залишено без зміни.

Промов А.П. Курс лекций по судебной медицине. – М.: Медицина, 1990. —
С. 145-147.

Кримінальний кодекс України. – Ч.2 ст.22.

Кримінальне право і законодавство України. Частина Особлива. Курс
лекцій / За ред. М. Й. Коржанського-К.:Атіка, 2001.- С. 40-42.

Кримінальне право України: Особлива частина / За ред. професорів М. І.
Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — Київ—Харків: Юрінком
Інтер—Право, 2002. – С. 29-30.

КК України. – Ч.2 ст.22.

КК України. – П.1 ч.2 ст. 115

КК України. — П. 2 ч. 2 ст. 115.

КК України. — П. 3 ч. 2 ст. 115 КК

КК України. — П. 4 ч. 2 ст. 115 КК

КК України. — П. 5 ч. 2 ст. 115 КК

КК України. — П.6 ч. 2 ст. 115 КК

КК України. — П. 7 ч. 2 ст. 115

КК України. — П. 8 ч. 2 ст. 115

КК України. — П. 9 ч. 2 ст. 115

П. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р.-
Практика судів України в кримінальних та цивільних справах. –К., 1995. –
С. 91-92.

КК України. — п. 10 ч. 2 ст. 115

КК України. — П. 11 ч. 2 ст. 115

КК України. — П. 12 ч. 2 ст. 115

П. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 лютого 1999 р.
„Про внесення змін і доповнень до Постанови Пленуму Верховного Суду
України від 1 квітня 1994 р. „Про судову практику в справах про злочини
проти життя і здоров’я людини”

КК України. — П. 4 ч. 2 ст. 115

Дзюба В.Т. Деякі питання кримінальної відповідальності за вбивство за
кримінальним законодавством України // Кримінально – правова охорона
життя та здоров’я особи: матер. наук.- практ. конф. (Харків) 22-23
квітня 2004 р. / Редкол.: Сташис В.В. та ін. – К.; Х.: „Юрінком Інтер” ,
2004;с.78

Шепелєва Н.В. Про систему обставин, що обтяжують відповідальність за
умисне вбивство // Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи:
матер. наук. – практ. конф. (Харків) 22-23 квітня 2004 р.- К.; Х.:
„Юрінком Інтер”, 2004.

Бородин С.В. Преступления против жизни. – СПб.: Изд-во «Юридический
центр Пресс», 2003.

Мамчур В.М. Кримінальна відповідальність за умисне вбивство особи чи її
близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або
громадського обов’язку. Дис. канд. юрид. наук. – К., 2002.

Вісник Верховного Суду України)http://www.scourt.gov.ua

PAGE

PAGE 31

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Похожие записи