HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Реферат на тему:

«Яків Головацький. Історія українського мовознавства»

ПЛАН

Вступ

1. Біографічна довідка

2. Внесок Я.Головацького в українське мовознавство

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Я?ків Фе?дорович Голова?цький (літ. псевд. і крипт.: Гаврило Русин; *17
жовтня 1814, Чепелі р. — †13 травня 1888 р.) — галицький лінгвіст,
етнограф, фольклорист, поет, священик і педагог. Співзасновник
об’єднання «Руська трійця», співавтор збірника «Русалка Дністровая».

Велике місце в науковій діяльності Я.Головацького займало мовознавство.

1. Біографічна довідка

Народився в селі Чепелі (тепер Бродівського району Львівської області),
як син священика. Початкову й седню освіту отримав у Львові.

Поступив на перший рік філософії в Духовній семінарії у Львові,
продовжував богословські студії у Кошицях на Словаччині та в Будаперті,
завершив їх у Львові. Закінчив у 1841 Львівський університет, де попав
під церковний та поліцейських надзір, оба викликані його живою участю в
народовецькому русі: точніше, його причетністю до видання «Русалки
дністрової».

Висвячений на священика в 1842, став сотрудником греко-католицької
парафії у Микитинцях недалеко Коломиї, залишившись надалі під церковним
наглядом. З 1848 — професор руської (української) мови і літератури
Львівського університету, а в 1864—1866 рр. — ректор цього навчального
закладу.

Належав до «Руської трійці». Видав альманах разом з М. Шашкевичем і І.
Вагилевичем — «Русалка Дністровая» (1837), у якому публікував
патріотичні поезії.

Порушував у німецькому «Літописі слов’янської літератури, мистецтва і
науки» в 1846 під псевдонімом Гаврило Русин актуальні, як на той час,
питання.

Під впливом М. Погодіна перейшов на москвофільські позиції і 1867 року
переїхав до Російської імперії. Жив у Вільно (нині Вільнюс, Литва), де
став головою Археографічної комісії.

Автор наукових праць з літератури, історії, етнографії. Найважливіша
праця — «Народні пісні Галицької і Угорської Русі», кн. 1-4 (1878).

2. Внесок Я.Головацького в українське мовознавство

Я. Головацький називає синтаксис “словосочинением” або “синтаксою”. На
його думку, “словосочинение (синтакса) подає правила, як сполучати слова
у мові належить”. “Словосочинение учить, – писав М.Осадця, – після яких
правил слова в бесіді сочиняються, щоб виразити мисль”. Наслідуючи свого
вчителя Франца Міклошича, автора порівняльної граматики слов’янських
мов, Осадця розглядає і значення “словесних рядів і словесних форм”.

З огляду на українсько-південнослов’янські чи
українсько-західнослов’янські мовні паралелі та врахувавши положення
порівняльно-історичного мовознавства у працях своїх сучасників,
Я.Головацький простежив зв’язок української мови з іншими слов’янськими
і при цьому ревізував моделі її походження з церковнослов’янської,
російської чи польської. Поступ в аргументації галицьких мовознавців
очевидний: якщо в І.Могильницького виразно звучала думка (в дусі
поглядів О.Шишкова) про церковнослов’янську мову як джерело усіх
слов’янських, у тому числі української, то в Я.Головацького її вже не
було.

Міркування І.Могильницького про взаємовпливи української та польської
мов Я.Головацький підтримав у контексті нових положень про спорідненість
слов’янських мов, висловлених його сучасниками, зокрема М.Максимовичем.
Обґрунтування граматичних норм української мови з огляду на її генетичну
спорідненість з іншими слов’янськими в подальшій практиці кодифікації
української мови втратило свою актуальність і стало важливою проблемою
теоретичного мовознавства.

Порівняння розглянутих у праці «Розправа о язиці южноруськім і єго
нарічіях» Я.Головацьким діалектних морфологічних ознак усіх трьох наріч
і запропонованих у його граматиці морфологічних норм засвідчує, що
Я.Головацький визнав за нормативні ті форми волинсько-подільського
наріччя, які повторювалися (за його термінологією) в галицькому чи
гірському. У спробі узгодити морфологічні норми діалектів свого регіону
бачимо перший пошук наддіалектної форми української мови для Галичини.
Таким чином, характер граматичних норм визначали територія
функціонування української мови та діалектна основа у вигляді говорів
південно-західного наріччя.

Я.Головацький ставлячи за завдання визначити граматичні норми
української літературної мови, поглибив трактування морфології і зробив
певні спроби в осмисленні синтаксичних понять. Цю теоретичну особливість
кодифікації можна пояснити характером інтерпретації граматичної
проблематики: і в античній, і в європейській лінгвістичних традиціях
основні аспекти змісту морфології першими потрапили в поле зору
дослідників завдяки синтетичній природі граматичної будови грецької,
латинської, церковнослов’янської мов.

? .

\

hss

hss

hss

hss

0Яків Головацький готував досить докладний і як для свого часу
досконалий регіональний українсько-російський словник сучасних йому
говорів Галичини, Буковини та Закарпаття. Хронологічно це один із перших
наших власне діалектологічних словників, своїм розміром він перевершує
всі українські опубліковані і відомі рукописні праці такого типу. У
цьому регіональному словнику вміщено велику кількість специфічної
діалектної лексики, яка досі ще не фіксувалася наявними друкованими
джерелами і яка вперше вводиться в науковий обіг. Цінність та важливе
наукове значення і для нашого часу цієї пам’ятки в тому, що вона дає
широку й об’єктивну інформацію про лексико-семантичну систему
південно-західного українського наріччя середини XIX ст. і своїм
високоякісним фактичним матеріалом істотно розширює арсенал та
можливості лексикологічних досліджень не лише в галузі україністики.

Можна лише пошкодувати, що ця безперечно визначна праця видатного нашого
вченого залишилася незакінченою і в свій час не була видана. В
опублікованій частині словника (А-3), за підрахунками самого
Я.Ф.Головацького, міститься 9946 словникових статей. Проте насправді їх
дещо більше, оскільки після переписування рукопису начисто робилися
вставки. Таким чином, увесь словник південно-західних українських
говорів Я.Ф.Головацького мав би мати близько 35000 словникових статей.

Висновки

Отже, Головацький Яків Федорович (псевд. — Головацький Ярослав, Русин
Гаврило, Балагур Яцко, Галичанин та ін.; 29.Х 1814, с. Чепелі, тепер
Бродівського р-ну Львів, обл. — 13.V 1888, Вільнюс) — український
мовознавець, етнограф, фольклорист, поет, педагог і громадський діяч,
член Російського географічного товариства, почесний член Товариства
історії і старовини російської з 1866.

У 1842-48 рр. був священиком. Протягом 1848-67 працював професором, а
1863-64 рр. — ректор Львівського університету. В 1868-88 — голова
Віденської археографічної комісії, одночасно (з 1871) — голова
Тимчасової комісії по організації Вілен. публ. бібліотеки й музею.
Належав до «Руської трійці», організував випуск альбому «Русалка
Дністровая» (1837).

Досліджував фольклор і етнографію українців зони Карпат («Нарис
старослов’янського байкарства або міфології», 1860; «Народні пісні
Галицької та Угорської Русі», кн. 1-4, 1878; «Про костюми або народне
вбрання русинів чи руських у Галичині й північно-східній Угорщині»,
1867). Підготував праці про писемні пам’ятки («Хрестоматія
церковнословенська і давньоруська», 1854; «Пам’ятки дипломатичної і
судово-ділової мови руської в давньому Галицько-Волинському князівстві й
суміжних руських областях в XIV та XV століттях», 1867).

Велике значення у справі відродження українського шкільництва і культури
мала «Грамматика руского Азыка» (1849), яка спиралася на мовну практику
Галичини, була основним посібником у школах до 1862 р.

На підставі нових діалектичних даних Я.Головацький здійснив одну з
перших у вітчизняному мовознавстві спроб опису діалектичної
диференціації української мови — «Розправа о язиці южноруськім і єго
нарічіях» (1848); виділив волино-подільське (або українське), галицьке
(або наддністрянське) і карпаторуське наріччя. Обстоював самобутність
української мови, підкреслював її глибокі історичні корені.

У питаннях реформування правопису, витворення норм української
літературної мови виявляв непослідовність. Створив «Географический
словарь западнославянских и югославянских земель и прилежащих стран»
(1877, вид. 1884), опубл. «Читанку» М. Шашкевича (1850) тощо. Уклав
досконалий для свого часу регіональний словник говорів Галичини,
Буковини і Закарпаття — «Материалы для словаря малорусского нарЂчія,
собраныя в Галиціи и въ СЂверо-восточной Венгрии…» (1857 — 59, літери
А — 3) та «Словник української мови» (обидва — в кн.: Науковий збірник
Музею української культури у Свиднику, т. 10. Пряшів, 1982).

Список використаної літератури

Бевзенко С. П. Історія українського мовознавства. Історія вивчення
української мови. — К., 1991

Дзендзелівський Й.О., Ганудель 3., Головацький Я.Ф. Словник української
мови // Науковий збірник Музею української культури у Свиднику. – Т. 10.
– Пряшів, 1982.

Загнітко А.П. Основи функціональної морфології української мови. К.,
1991. 77 с.

Мечковская Н.Б. Ранние восточнославянские грамматики. Минск, 1984. 158
с.

Особливості мовознавчої спадщини Я.Головацького // Рік І. Яків
Головацький і рух за національне відродження та культурне єднання
слов’янських народів. Тернопільські славістичні історико-філологічні
читання. – Тернопіль, 1989. – С.138–139.

Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир
Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде Життя», 1954—1989.(укр.)

Encyclopedia of Ukraine. Vol. II. University of Toronto Press,
2001(англ.)

Кисілевський В. Ю. «До історії Шашкевичівської доби», доповідь у
збірнику Маркіян Шашкевич на Заході, ред. Я. Розумний,
Інститут-Заповідник Маркіяна Шашкевича, Вінніпег, 2007.

Похожие записи