HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

БАКАЛАВРСЬКА РОБОТА

на тему:

“Вплив інструментів регулювання ЗЕД

на зовнішню торгівлю”

ПЛАН

ВСТУП

І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕД

1.1. Правові засади регулювання ЗЕД

1.2. Інструменти регулювання ЗЕД

1.3. Визначення ефективності регулювання ЗЕД

ІІ. ВПЛИВ РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕД НА ЗОВНІШНЮ ТОРГІВЛЮ ЦУКРОМ

2.1. Сучасний стан експорту-імпорту цукру в Україні

2.2. Аналіз тарифного регулювання ЗЕД (ввіз цукру) тариф, квота імпорту
товару

2.3. Розрахунок впливу тарифного регулювання на зовнішню торгівлю цукром

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність дослідження зумовлена тим, що цукор – стратегічний
продовольчий товар і в той же час – сировина для багатьох підприємств
харчової промисловості. З кожним роком даний продукт посідає вагоміше
місце в світовій торгівлі, а його виробництво у світі продовжує
зростати.

Трансформаційні процеси в економічній системі України спрямовані на
створення високорозвиненої соціально орієнтованої ринкової економіки.
Перехід від командно-адміністративної системи до ринкової економіки
викликав руйнівні процеси, які призвели до національної кризи. Особливо
болюче лібералізація економічних відносин позначилися на аграрній сфері,
яка виявилася найбільш незахищеною, оскільки застарілі методи управління
не спрацьовують в умовах формування ринкової економіки. Саме через це
Україна практично втратила свої основні агропродовольчі ринки збуту —
країни колишнього СРСР.

Оскільки держава системно не використовувала економічні важелі
регулювання цукробурякового підкомплексу, який має стратегічне значення
для України, знизився рівень забезпеченості  населення цукром власного
виробництва та обсяги експорту. Високий рівень зношеності обладнання
цукрових заводів, ціновий диспаритет між підкомплексом та промисловими
галузями, розвиток інфляційних процесів, руйнування економічних
взаємовідносин між виробниками та переробниками, бартеризація призвели
до вимивання обігових коштів. Як наслідок, знизилася рентабельність
підкомплексу, збільшилася кількість збиткових підприємств, що робить їх
малопривабливими для інвесторів та кредитодавців.

Світовий досвід свідчить, що сприятливі умови для ефективного
функціонування підприємств цукробурякового підкомплексу створюються при
оптимальному поєднанні державних та ринкових важелів регулювання. Ринки
цукру розвинутих країн є закритими та повністю регулюються державою.
Оптимальними методами впливу на виробництво і реалізацію цукру і
цукрових буряків є економічні, оскільки вони не суперечать основним
принципам ринкової економіки і ґрунтуються на використанні законів
ринку. Економічно розвинені країни-виробники цукру з цукрових буряків
застосовують такі інструменти державного регулювання: квотування
виробництва, встановлення мінімальних цін, пільгове кредитування, митний
захист.

Цукор – важливий продукт розвитку економіки багатьох країн, що посідає
значне місце в світовій торгівлі.

Україна має давню традицію виробництва та експорту цукру. Для багатьох
українців нема жодного сумніву, що цукор повинен і буде відігравати
вирішальну роль у сільському господарстві країни. За останні роки,
однак, цукрове виробництво в Україні істотно скоротилось. Цукрові заводи
працюють збитково, а доходи від експорту цукру зійшли практично
нанівець. Ринок цукру-піску з цукрових буряків – один із найважливіших
секторів продовольчого ринку України. В економіці держави цукробуряковий
підкомплекс завжди мав стратегічне значення.

Є підстави вважати, що посилення ролі держави в регулюванні ринку цукру
та підтримці виробників, використання світового досвіду формування
регульованого національного ринку сприятиме підвищенню продуктивності
цукробурякового виробництва на сучасному етапі. Цим питанням присвячені
праці відомих вчених  О.С. Багатаренка, В.І. Бойка, В.П.
Білаша,   Ю.Д.Білика, П.П.Борщевського, В.С.Бондаря, П.І.Гайдуцького,
В.П.Галушко, М.Я.Дем’яненка, О.С.Зайця, Є.В.Імаса, В.А.Кадієвського,
С.М.Кваші, М.Ю.Коденської, В.І.Пиркіна,  П.Т.Саблука, О.М.Шпичака,
В.В.Юрчишина та інших.

Метою роботи є об’єктивне дослідження впливу інструментів регулювання
зовнішньоекономічної діяльності на зовнішню торгівлю цукром,
конкурентоспроможності цукрової галузі в Україні, можливості та
перспективи її розвитку, аналіз проблем та можливі шляхи їх вирішення.

На основі аналізу світових ринків цукру, вивчення досвіду
експорту-імпорту товару в провідних країнах-виробниках і споживачах
бурякового та тростинного цукру, законодавчої бази регулювання
виробництва та реалізації цукру в Україні , в даній роботі
обґрунтовується доцільність складання зовнішньоторговельного контракту з
експорту українського цукру.

Об’єкт дослідження: регулювання зовнішньої торгівлі цукром в Україні.

Предмет дослідження: інструменти регулювання зовнішньоекономічної
діяльності, їх вплив на зовнішню торгівлю цукром, визначення
ефективності регулювання ЗЕД, тарифне регулювання ввозу цукру тощо.

Структура роботи: дане дослідження складається зі вступу, основної
частини, яка включає два розділи та п’ять підрозділів, висновків та
списку використаних джерел та літератури.

Основна частина включає в себе два розділи.

Перший розділ стосується теоретичних засад регулювання ЗЕД. В даному
розділі планується розглянути правові засади регулювання
зовнішньоекономічної діяльності, інструменти регулювання ЗЕД,
особливості визначення ефективності регулювання ЗЕД.

Другий розділ розкриває вплив регулювання зовнішньоекономічної
діяльності на зовнішню торгівлю цукром. В даному розділі буде проведено
аналіз тарифного регулювання ввозу та вивезу цукру, особливості
розрахунку впливу тарифного регулювання на зовнішню торгівлю цукром.

Літературна база дослідження: нормативно-правові акти, які стосуються
регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні, статистичні та
аналітичні матеріали, які розкривають стан ринку цукру в Україні та
експортно-імпортних операцій на даному ринку, навчальні посібники та
праці з галузі державного регулювання ЗЕД та ін.

Методи дослідження: під час виконання роботи були використані такі
загальнонаукові методи дослідження: статистичний та графічний методи,
аналіз, синтез, методи прогнозування та узагальнення та ін.

І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕД

1.1. Правові засади регулювання ЗЕД

Зростання ролі економічних функцій держави зумовлене різним рівнем
усуспільнення виробництва, масштабами та складністю
соціально-економічних завдань, необхідністю ефективного використання
природних багатств, науково-технічного потенціалу, дією інших внутрішніх
та зовнішніх чинників. У кожній окремо взятій країні держава забезпечує
правові засади функціонування економіки, визначає політику
макроекономічної стабілізації, розробляє різні програми, спрямовані на
соціально справедливий розподіл ресурсів і доходів.

На сучасному етапі державне регулювання економіки в усьому світі
базується на таких основних концепціях: кейнсіанській та
неокейнсіанській, теорії меркантилізму, теорії економіки пропозицій,
теорії раціональних очікувань, теорії неокласичного синтезу та
економічній теорії добробуту. Їх комбінації активно застосовуються для
створення моделей державного регулювання в багатьох країнах, зокрема
таких як західноєвропейська, американська, японська.

Досвід розвинутих країн щодо регулювання сільського господарства
свідчить, що в умовах ринкової економіки ефективність аграрного
виробництва, життєздатність господарств та стабільність соціальної сфери
в сільській місцевості значною мірою залежать від державної підтримки.
Це зумовлено особливостями сільськогосподарського виробництва, зокрема:
різноманітністю природно-кліматичних умов та залежністю від них;
нееластичним попитом на сільськогосподарську продукцію та коливанням цін
і доходів в агропромисловому виробництві; високим ступнем монополізації
в ресурсозабезпечувальних і переробних сферах; повільними темпами
обертання капіталу, сезонністю виробництва, порівняно довгим
відтворювальним процесом та високим рівнем ризику, що  робить аграрну
сферу малопривабливою для інвесторів; потребою  екологізації сільського
господарства.

Таким чином, розміри та вибір важелів державного регулювання аграрної
сфери залежать від рівня економічного і соціального розвитку, від
збалансованості попиту і пропозиції на сільськогосподарських ринках.
Економічні важелі регулювання та підтримки дозволяють державі
здійснювати непрямий вплив на економічні процеси і не стримують дію
ринкових законів, в чому полягає їхнє соціально-економічне значення.
Застосування цих важелів потребує певних затрат і здійснюється за
рахунок споживачів продукції сільського господарства й продовольства
(цінове регулювання) і платників податків (урядові програми). Це
призводить до нарощування обсягів виробництва, стимулює виробників до
використання ресурсозберігаючих технологій, дозволяє створювати
додаткові робочі місця і зберігати існуючі, підвищує рівень доходів
працівників, а отже збільшує обсяги споживання продукції, сприяє
розбудові соціальної інфраструктури села. Отже використання державою
економічних важелів регулювання та підтримки підприємств АПК сприятливо
впливає на рівень життя населення, зокрема тієї його частини, яка
проживає в сільській місцевості.

Для України особливо актуальною є проблема створення регульованих
товарних ринків, зокрема ринку цукру. Протягом останніх десяти років
Україна не задовольняє внутрішню потребу в цукрі власного виробництва
через різке зниження посівних площ та урожайності цукрових буряків.
Цукробурякове виробництво є традиційною галуззю народного господарства,
що пов’язано перш за все із сприятливими грунтово-кліматичними умовами
та наявністю в достатній кількості трудових ресурсів. З моменту
зародження галузь підтримувалася державою, в сучасних умовах ця
підтримка є особливо необхідною. На кінець ХІХ століття в Україні був
сформований регульований ринок цукру із запровадженням акцизів,
граничних цін, із застосуванням механізму квотування виробництва,
захистом вітчизняного виробника через застосування ввізного мита на
імпортований цукор та системою адміністративних заходів для контролю
виконання запроваджених правил виробництва та реалізації цукру. На цій
основі побудовані моделі ринків цукру економічно розвинутих країн,
зокрема Франції та Німеччини. Створення регульованого ринку цукру та
цукрових буряків в Україні дозволить вирішити ряд соціально-економічних
проблем, зокрема забезпечення внутрішнього попиту на цукор та
надходження валютних ресурсів від експорту за рахунок нарощування
обсягів та зниження собівартості виробництва цукрових буряків і цукру;
ліквідація бартерних стосунків, підвищення рівня життя працівників
підкомплексу та покращення соціальної інфраструктури села.

На даний час одним із найважливіших економічних важелів державного
впливу на цукробуряковий підкомплекс є регулювання цін. Це пов’язано з
тим, що до його складу входять дві основні групи підприємств —
сільськогосподарські та переробні. Тому ефективність його функціонування
залежить, перш за все, від налагодженої системи економічних відносин між
виробниками сировини та цукровими заводами. Ціноутворення є важливим
фактором у регулюванні даних відносин, оскільки диспаритет цін блокує
розвиток як окремо взятої галузі, так і підкомплексу в цілому.

Так, прийняття Закону України “Про ціни і ціноутворення” у грудні 1991
р., згідно з яким повинен відбутися перехід до вільного формування цін,
призвело до виникнення цілого ряду негативних явищ: погіршення
фінансового стану бурякосіючих господарств, зниження рівня їх
платоспроможності; неспроможність придбати нове обладнання призвела до
того, що ступінь зносу основних фондів став критичним, господарства
цукробурякового підкомплексу не могли дозволити собі скористатися
кредитами для придбання необхідних виробничих ресурсів. Систему
державного регулювання необхідно спрямовувати на досягнення стабілізації
цін і підтримання їх на рівні, який дозволить вести розширене
відтворення.

На ринку цукру розвинутих країн діють два види цін – ринкова та
інтервенційна (мінімальна) ціна, яка, звичайно, нижча за ринкову і є
гарантією для виробників. Слід відмітити, що застосовують мінімальну
гарантовану ціну та інтервенційну ціну на цукор лише тоді, коли
відсутній попит на ці товари, в решті випадків ціна формується під дією
законів ринку – закону попиту та закону пропозиції.

Для регулювання внутрішнього ринку цукру держава використовує такі
цінові інструменти, як встановлення мінімальних цін на цукор та цукрові
буряки, які б забезпечили отримання прибутку виробником, в обсягах
достатніх для здійснення простого відтворення, встановлення
інтервенційних цін на цукор, за якими цукор, призначений для реалізації
на внутрішньому ринку, може скуповуватися Інтервенційним фондом або
Державним резервним фондом. Цей механізм передбачає обов’язкове
впровадження квотування виробництва.

Регулювання підприємницької зовнішньо-економічної діяльності діяльності
практично здійснюють державні органи законодавчої та виконавчої влади —
Верховна Рада України, Кабінет Мінісгрів, Національний банк,
Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі, Державне
управління митного контролю.

До компетенції Верховної Ради України належить таке: прийняття, зміна і
скасування законів стосовно зовнішньоекономічної діяльності;
затвердження основних напрямків зовнішньоекономічної політики України;
розгляд, затвердження і зміна структури органів державного регулювання
зовнішньоекономічної діяльності; ратифікація міжнародних договорів
України; затвердження нормативів обов’язкового розподілу валютного
виторгу між державою та місцевими органами влади, ставок і умов
оподаткування, митних тарифів, зборів і процедур щодо здійснення
зовнішньоекономічної діяльності; встановлення спеціальних режимів
зовнішньоекономічної діяльності на території України; затвердження
списків товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню і
квотуванню або забороняється.

Кабінет Міністрів України має такі повноваження: • здійснює конкретні
заходи в галузі зовнішньоекономічної політики України відповідно до
чинного законодавства; координує діяльність міністерств, державних
комітетів і відомств щодо регулювання і здійснення зовнішньоекономічної
діяльності; узгоджує роботу торговельних представництв України за
кордоном; приймає нормативні акти з питань зовнішньоекономічної
діяльності у випадках, передбачених чинним законодавством України;
проводить переговори та підписує міжурядові договори (угоди) з питань
зовнішньоекономічної та спільної підприємницької діяльності, забезпечує
їх виконання всіма органами, підпорядкованими Кабінету Міністрів
України; забезпечує складання платіжного балансу, валютного плану, а
також реєстрацію міжнародних спільних підприємств; здійснює заходи,
спрямовані на раціональне використання Державного валютного фонду
України.

Національний банк України: забезпечує збереження і належне використання
золото-валютного резерву України та інших державних цінностей, що
використовуються у міжнародній підприємницькій діяльності; представляє
інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, між
банками та іншими фінансово-кредитними установами, а також укладає
відповідні міжбанківські угоди; регулює курс національної валюти України
стосовно грошових одиниць інших країн; — здійснює облік і розрахунки по
виданих та отриманих кредитах, операції з централізованими валютними
ресурсами, що надаються йому Державним валютним фондом України.

Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України:
забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики у процесі
виходу суб’єктів господарювання на зовнішній ринок, координацію їхньої
діяльності у сфері міжнародного бізнесу; контролює виконання всіма
суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності законів та міжнародних
договорів України; здійснює заходи нетарифного регулювання
зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів спільного підприємництва.

Процеси інтернаціоналізації підприємств і країн відбуваються за
регулюючої участі певних міжнародних союзів, співтовариств, а також
конкретних міжнародних організацій. У сукупності вони здатні допомагати
сфері міжнародного бізнесу вирішувати його актуальні, насамперед
фінансові та інші економічні проблеми.

Основною метою регулювання зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів
господарювання є: забезпечення збалансованості різних сфер економіки й
рівноваги внутрішнього ринку України; стимулювання прогресивних
структурних змін в економіці, зовнішньоекономічних зв’язків суб’єктів
підприємницької діяльності; створення особливо пільгових умов для
інтеграції економіки України в сисіему світового поділу праці та її
максимально можливе наближення до ринкових структур розвинутих країн;
здійснення захисту економічних інтересів України в цілому й окремих
суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності зокрема; надання рівних
можливостей суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності, розвиюк усіх
видів підприємництва незалежно від форми власності; заохочення
конкуренції і подолання монополізму у сфері зовнішньоекономічної
діяльності.

Зараз не існує жодного уряду в світі, який би не регулював свій
внутрішній ринок засобами тарифного і нетарифного регулювання.

За останні роки держава приділяла значну увагу цукровій галузі. Було
видано цілу низку документів з цього приводу. Зокрема, Закон України
“Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру” від 17.06.99р.
№758-X1V, Указ Президента України “Про додаткові заходи відносно
вирішення соціальних проблем на селі і подальшого розвитку аграрного
сектора економіки” від 21.02.2002р. №170/2002, Постанова Кабінету
Міністрів України “Деякі питання державного регулювання виробництва і
реалізації цукру” від 15.02.2002 р. № 142, Постанова Кабінету Міністрів
України “Про тимчасове вилучення цукру білого з режиму вільної торгівлі
з Республікою Молдова” від 14.03.2002р. №344, Наказ Міністерства
аграрної політики України “Про заходи щодо державного регулювання
виробництва і реалізації цукру на період з 1 вересні 2002 р. по 1
вересні 2003 року” від 06.03.2002 р. №74, Наказ Міністерства аграрної
політики України “Про зміни і доповнення до Положення про умови
розподілу обсягів виробництва цукру квоти “А” і “В” між цукровими
заводами на конкурснох засадах” від 19.03.2002 р. №91. Наказ
Міністерства аграрної політики України “Про порядок видачі ліцензій на
імпорт цукру-сирцю тростинного” від 16.07.2001р. №146 Меморандум про
узгодження дій між Кабінетом Міністрів України і професійними
об`єднаннями агропромислового комплексу на ринку цукру від 25.03.2002р.
тощо. Крім того кожного року Верховна Рада України приймає Закон України
“Про ввезення в Україну цукру-сирцю тростинного”, яким встановлює обсяг
ввезення його в Україну та ставку ввізного мита, а Міністерство аграрної
політики на конкурсних засадах визначає підприємства, які
здійснюватимуть його переробку.

Також серед нормативної документації, яка регулює зовнішньоекономічну
діяльність в галузі виробництва і реалізації цукру, слід виділити
Постанову Кабінету Міністрів України „Про деякі питання державного
регулювання виробництва і реалізації цукру”.

Дану Постанову Кабінету Міністрів України „Про деякі питання державного
регулювання виробництва і реалізації цукру” розроблено на виконання
доручення Кабінету Міністрів України від 01.06.2007 №49020/11/1-06 та
згідно із Законом України „Про державне регулювання виробництва і
реалізації цукру”  з метою забезпечення внутрішньої потреби держави
цукром вітчизняного виробництва, формування регульованого ринку,
створення реальних передумов для оптимального функціонування галузі в
майбутньому.

 Постанова складається з п’яти пунктів.

 Постановою передбачається:

 — затвердження Порядку обліку закупівлі цукросировини, виробництва і
реалізації цукру квоти „А”;

 — затвердження Положення про порядок формування квот поставки цукру на
внутрішній ринок;

 — надання повноважень Міністерству аграрної політики і Міністерству
економіки здійснювати заходи щодо регулювання виробництва і реалізації
цукру;

 — Міністерству аграрної політики до 1 вересня 2007 року розробити та
затвердити:

 Положення про умови розподілу обсягів вирощування цукрових буряків для
виробництва цукру в межах квоти “А” між виробниками цукросировини на
конкурсних умовах;

 Положення про умови розподілу обсягів виробництва цукру в межах квоти
„А” між цукровими заводами на конкурсних умовах;

Порядок визначення мінімальних цін на цукрові буряки, що поставляються
для виробництва цукру в межах квоти „А”,  та мінімальних цін на цукор
квоти „А”.

1.2. Інструменти регулювання ЗЕД

Для регулювання зовнішньоторговельної діяльності використовують цілу
систему інструментів, які можна поділити на дві великі групи: економічні
та адміністративні.

До економічних інструментів належать:

у галузі імпорту — митні тарифи, чисельні податки і збори з товарів, що
ввозяться, та імпортні депозити;

у галузі експорту — пільгові кредити експортерам, гарантії, субсидії,
звільнення від сплати податків та надання фінансової допомоги.

Адміністративні інструменти регулювання — це такі, що безпосередньо
впливають на зовнішньоекономічні відносини:

ембарго (повна заборона деяких експортно-імпортних операцій);

ліцензування;

квотування (кількісне лімітування ввезення або вивезення);

зобов’язання щодо самообмеження поставок експортерами.

Державне регулювання зовнішньоторговельної діяльності спирається
переважно на економічні методи за допомогою мита, податків, кредитів,
пільг тощо. За загальнодержавної необхідності застосовуються директивні
методи (заборони).

Найбільш поширеними інструментами в галузі регулювання
зовнішньоекономічної діяльності є податки, збори, митні тарифи, пільгові
кредити.

Теоретична основа зовнішньоекономічного регулювання торгівлі базується
на двох взаємовиключних процесах: фритредерство (від англ. free trade –
вільна торгівля) та протекціонізм (від лат. protectio – захист,
заступництво). При цьому митні тарифи являються реальними інструментами
здійснення політики лібералізації або протекціонізму.

Фритредерство – це політика, за якої митні органи не застосовують
будь-які обмеження щодо зовнішньо-торговельного обороту. Вона стимулює
конкуренцію і базується на тому, що завдячуючи їй світова економіка,
через найбільш ефективне використання виробничих ресурсів, може досягти
найвищого добробуту людей. Лібералізація характерна для країн з високими
темпами економічного розвитку.

Протекціонізм – це система економічних важелів, спрямованих на обмеження
імпорту з метою створення пільгових умов для своїх товарів.
Протекціонізм сприяє зростанню вітчизняного виробництва, проте, як
правило, суперечить інтересам безпосередніх споживачів. Теорія
протекціонізму отримала назву «ковтка повітря» для того, щоб здійснити
модернізацію відповідної галузі. Крім того, вона може бути обумовлена з
військово-політичних міркувань та зайнятості робочої сили.

Мито стягується з товарів, що переміщуються через митний кордон в
процесі зовнішньоекономічної діяльності. За економічною сутністю воно
являється складовою частиною системи оподаткування. Оподаткування
експортно-імпортних операцій через митні тарифи, акцизні збори, у
вигляді універсального акцизу (ПДВ), квот та сертифікатів відноситься до
непрямих податків, які включаються в ціну товару і сплачуються
споживачами в момент його купівлі.

Митні тарифи спрямовані на формування раціональної структури імпорту та
експорту, захисту національного товаровиробника, збільшення або
зменшення експорту.

В Україні застосовуються адвалерне, специфічне, комбіноване, сезонне,
антидемпінгове, компенсаційне, спеціальне мита. Крім митно-тарифного
існують нетарифні обмеження (квоти, ліцензії тощо). Зберігаючи ефект
подорожчання, вони доповнюють їх введенням прямих перешкод у вигляді
лімітів за кількістю, цінами або технічними характеристиками товару.
Найбільш жорсткий кількісний захід нетарифного характеру – це ембарго.
Нетарифні бар’єри менш відкриті, ніж мито, що створює значну
невизначеність у міжнародній торгівлі.

Ставки митного та немитного регулювання затверджуються Верховною Радою
України за поданням Кабінету Міністрів України. В окремих країнах (США)
митні тарифи на сільськогосподарську продукцію визначаються
Міністерством сільського господарства.

Застосування, поряд з адвалерними, специфічних і комбінованих ставок
ввізного мита унеможливлює зниження митної вартості товарів через ціну.

Важливе теоретичне і методологічне значення в процесі оподаткування
експортно-імпортних операцій, особливо досліджуваних товарів, має
податок на додану вартість (ПДВ). І це за умов, що ПДВ – це податок на
внутрішнє споживання продукції і, здавалось би, не має нічого спільного
з міжнародною торгівлею.

У податковій практиці України застосовується ставка ПДВ в розмірі 20 %
та «0». Ставка «0» дозволяє уникнути стягнення ПДВ там, де відсутній
об’єкт оподаткування – споживання в Україні. Так, наприклад, ніхто на
першій стадії вирощування зернових, цукрових буряків, соняшнику, не
знає, буде кінцевий продукт спожитий в Україні чи за її межами.

Для товарів, що обертаються в середині країни, ПДВ для виробника
сировини, підприємств по переробці її є нейтральним податком.
Нейтральність його ліквідується, коли товар надходить в роздрібну
торгівлю. Тут він додається до ціни і відшкодуванню не підлягає.

Основними типами зовнішньоторгівельної політики є протекціонізм та
політика вільної торгівлі.

Протекціонізм — це державна політика захисту внутрішнього ринку від
іноземних конкурентів шляхом використання спеціальних заходів щодо
зниження конкурентоспроможності іноземних товарів. Проте існує
небезпека, що національне виробництво, захищене від іноземної
конкуренції, може потерпіти від застійних явищ, зниження
конкурентоспроможності національних товарів, посилення монополізації на
внутрішньому ринку.

Політика вільної торгівлі передбачає ліквідацію будь-яких перешкод щодо
доступу в країну іноземних товарів. Однак на практиці повністю усунути
обмеження у зовнішній торгівлі ніколи не вдавалося. Прихильниками
вільної торгівлі, як правило, є держави, здатні перемагати у
конкуренції.

Протекціонізм та вільна торгівля приходили на зміну одне одному,
поступово вдосконалюючись, зокрема під впливом НТР, тренснаціоналізації
капіталу.

Основними методами регулювання зовнішньо-економічної політики є:
економічні, адміністративні та правові.

Зовнішньо-економічна діяльність переважно регулюється економічними
методами за допомогою мита, податків, кредитів, дотацій та пільг.

Державні митно -тарифні системи регулюють доступ іноземних товарів на
внутрішній ринок і експортно-імпортні операції в цілому.

Мита бувають фіскальними і протекціоністськими. Перші мають забезпечити
надходження у держбюджет, тобто суто фіскальну мету. Вони, як правило,
невисокі і охоплюють невелику групу товарів. Протекціоністські мита
застосовуються для захисту національного виробництва від іноземної
конкуренції.

Залежно від країни походження і характеру відносин з нею величина мита
може бути різною. На товари країн, яким надано режим найбільшого
сприяння, встановлюються мінімальні ставки. Крім того, існують
преференційні, пільгові мита. Антидемпінговими митами оподатковуються
товари, що продаються за цінами, нижчими за їхню нормальну вартість.
Каральні мита мають відверто дискримінаційний характер, спрямовані, як
правило, на досягнення певних політичних цілей і ведуть до загострення
відносин між країнами.

Класичним інструментом зовнішньо-торговельної політики є митний
тариф-систематизований перелік товарів із зазначенням мита, яким вони
оподатковуються. Поширеними є дворівневі тарифи із зазначенням
максимальних і мінімальних ставок.

Митне регулювання зовнішньо-економічної діяльності здійснюється згідно з
законами України про митне регулювання єдиним митним тарифом України.
Товари та інші предмети, що вивозяться за межі України і ввозяться на
митну територію України, обкладаються митом. Ставки вивізного
(експортного) мита та перелік товарів, які підлягають обкладанню митом
при їх вивозі за межі України суб’єктами підприємницької діяльності,
визначаються Кабінетом Міністрів України. Систематизоване зведення
ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на
митну територію України, відображається в єдиному митному тарифі. У
тарифі ставки мита визначають у відсотках до митної вартості товарів.
Таке мито називається адвалерним. В окремих випадках ставки вказано у
встановленому грошовому розмірі стосовно фізичної одиниці товару-штуки,
одиниці ваги, одиниці місткості (мито специфічне ) або у комбінованому
вигляді-поєднанні двох попередніх видів ставок (мито комбіноване ).

Ввізне і вивізне мито нараховується у національній валюті України.
Широко запроваджується заходи, що підвищуть ціну імпортних товарів. Це
імпортні податки (крім сплати мита), імпортні депозити (попередня
застава імпортером перед купівлею іноземного товару ), численні
адміністративні, прикордонні та інші стягнення з імпорту.

З метою підтримки експорту практикуються його пряме та непряме
субсидування, надання державних експортних кредитів.

До методів непрямого державного регулювання зовнішньо-економічної
діяльності належать оподаткування і кредитування зовнішньо-економічної
діяльності.

До адміністративних методів регулювання зовнішньо-економічної діяльності
відноситься квотування, ліцензування експорту та імпорту. Перше означає
дозвіл на ввіз іноземних товарів лише певної кількості на певний період
часу. При ліцензуванні імпортер або експортер має одержати від
державного органу спеціальний дозвіл — ліцензію на ввіз або вивіз
товарів.

Квотування і ліцензування експорту товарів (робіт, послуг) вводяться з
метою встановлення раціональної структури експорту та захисту
внутрішнього ринку.За поданням Міністерства економіки України Кабінет
Міністрів України визначає список конкретних товарів, які підпадають під
режим ліцензування та квотування, та строки дії цього режиму. Квоти на
експорт товарів (робіт, послуг) затверджує Кабінет Міністрів України.
Реалізація квот і ліцензування експорту товарів і послуг здійснюються
Міністерством зовнішніх економічних зв’язків України.

Правові методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні
грунтуються на використанні положень законодавчих актів та декретів
Кабінету Міністрів України, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність.
До них відносяться: Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність»,
Закон України «Про державне мито», декрети «Про оподаткування бартерних
(товарообмінних) операцій в галузі зовнішньоекономічної діяльності»,
«Про встановлення спеціального режиму експорту окремих видів товарів»,
«Про акцизний збір», «Про порядок обкладання митом предметів, які
ввозяться (пересилаються) громадянами в Україну», «Про квотування і
ліцензування експорту товарів (робіт і послуг)», «Про єдиний митний
тариф України».

1.3. Визначення ефективності регулювання ЗЕД

Державне регулювання являє собою систему заходів законодавчого,
виконавчого і контролюючого характеру, покликаних удосконалювати ЗЕД в
інтересах національної економіки.

Державне регулювання ЗЕД здійснюється методом розробки і реалізації
державної зовнішньоекономічної політики. В сучасних умовах
зовнішньоекономічна політика — це система міроприємств, спрямованих на
найбільш сприятливий розвиток економічних, науково-технічних, виробничих
зв’язків із зарубіжними країнами, поглиблення і розширення участі в МРТ
з метою вирішення стратегічних завдань соціально-економічного розвитку
країни.

Регулювання ЗЕД в Україні здійснюється з урахуванням наступної мети:

— забезпечення збалансованості економіки і рівноваги внутрішнього ринку
країни;

— стимулювання прогресивних ринкових структурних змін в економіці;

— створення сприятливих умов для входження економіки України в систему
міжнародного розподілу праці.

Державне регулювання повинно забезпечити:

— захист економічних інтересів України і законних інтересів суб’єктів
ЗЕД;

— створення рівних можливостей для суб’єктів ЗЕД з метою розвитку всіх
видів підприємницької діяльності, незалежно від форм власності;

— розвиток конкуренції і ліквідацію монополії.

Політика вільної торгівлі являє собою мінімальне втручання держави у
зовнішньоекономічну діяльність, необмежений доступ на вітчизняні ринки
іноземних товарів.

Політика протекціонізму передбачає втручання держави у
зовнішньоекономічну діяльність, введення різних обмежень по відношенню
до зарубіжних товарів з метою підтримки національного виробника.

Незважаючи на переваги політики вільної торгівлі, всі держави в тій чи
іншій мірі використовують протекціонізм. В реальній дійсності в чистому
вигляді ні один з цих підходів не використовується, а в тій чи іншій
комбінації.

З позицій конкретного підприємця, визначення економічної ефективності
митно-тарифних регуляторів при експортно-імпортних операціях
пропонується здійснювати шляхом системи співставлень:

показників ефективності реалізації вітчизняної продукції на експорт  з
реалізацією аналогічної продукції на внутрішньому ринку;

ефективності від реалізації конкретного виду вітчизняної продукції на
внутрішньому ринку з ефективністю реалізації імпортованої продукції;

ефективності від експортованої та імпортованої продукції одного і того ж
виду;

цін експортованих та імпортованих однойменних товарів.

З позицій держави, крім вказаних співставлень, повинні враховуватись
інтереси потенційно-конкурентоспроможних вітчизняних товаровиробників,
інтереси безпосередніх споживачів, продовольча безпека країни,
зайнятість трудових ресурсів.

Для визначення рівня економічної ефективності експортно-імпортних
операцій, як передумови встановлення або оцінки уже існуючих митних
тарифів, слід здійснити ряд аналітичних розрахунків. Для цього необхідна
об’єктивна інформація про обсяги та економічний стан, як на стадії
виробництва відповідного виду продукції, так і на стадії її руху від
франко-елеватора до місця збуту за умов FOB або DAF. Зараз така
інформація в більшості випадків відсутня або не об’єктивна.

Україна як член СОТ взяла на себе зобов’язання імпортувати 260 тис. т
цукру-сирцю із тростини. За виходу 96% це дорівнює 250 тис. т цукру
білого. Верховною Радою України прийнято Закон України “Про встановлення
тарифної квоти на ввезення в Україну цукру-сирцю із тростини” від 30
листопада 2006 р. № 404-V, яким і передбачено ввезення вказаного обсягу
тростинного цукру-сирцю за пільгової ставки ввізного мита 2% митної
вартості. На 2009–2010 рр. Міністерство економіки України пропонує
встановити квоту на ввезення в Україну цукру-сирцю з тростини зі ставкою
мита 2% митної вартості на рівні: 2009 р. — 263,9; 2010 р. — 267,8
тис.т. Національна асоціація цукровиків України “Укрцукор” прогнозує
значне погіршення стану галузі за ввезення в країну цукру-сирцю
відповідно до узятих Україною перед Світовою організацією торгівлі
зобов’язань, тому що бурякове виробництво об’єктивно
неконкурентоспроможне, порівняно з тростинним, через природно вищу
собівартість. За розрахунками асоціації, у разі ввезення в Україну
цукру-сирцю в обсязі 260 тис.т в країні закриється 20–22 цукрових заводи
середньої потужності, виробництво цукрових буряків зменшиться більш ніж
на 2 млн т, Державний бюджет недоотримає більше 700 млн гривень.

Слід відмітити, що ввезення обсягу цукру (близько 200–300 тис. т) на
пільгових умовах — звичне явище для України.

За імпортних поставок цукру-сирцю на загальних засадах ставка ввізного
мита становить 50% митної вартості, але не менше 0,3 євро за 1 кілограм.

Якщо розглядати сирець як додаткову сировину для вітчизняних цукрових
заводів у бурякове міжсезоння і на фоні їхньої недозавантаженості навіть
у сезон переробки солодких коренеплодів, то імпорт сирцю на пільгових
умовах — це бажана підмога для українських цукроварень у частині
сировинного забезпечення та зайнятості персоналу. Але “осідання” цукру,
отриманого із сирцю, природно дешевшого за буряковий, на внутрішньому
ринку — це “заслонка” для розвитку цукробуряківництва, а отже, — і
сегменту на 100% вітчизняної цукрової промисловості.

Для більшої повноти характеристики митно-тарифного регулювання поставок
сировини для виробництва цукру в Україні та наслідків запровадження мита
того чи іншого рівня зазначимо таке.

Бурякопостачальницький сезон для українських цукрових заводів 2005 р.
відзначився характерним особливим явищем: швидкопсувна сировина —
цукрові буряки — на переробні підприємства України поставлялась також
із-за кордону. В 2005 р., за даними Держкомстату, в Україну було
імпортовано 108,6 тис. т солодких коренеплодів. Завезли цей обсяг
буряків із Білорусі (67,3 тис. т), Польщі (21,4 тис. т) і навіть із
Литви (20 тис. т). У 2006 р. було ввезено в Україну з ближнього
зарубіжжя 24,9 тис. т цукрових буряків. У 2007 р. було імпортовано 18,6
тис. т солодких коренеплодів: 15,7тис. т із Литви та 2,9 — із Польщі.

Вирішальну провокуючу роль у цьому процесі в умовах загального дефіциту
цукрової сировини зіграло зниження (Закон України “Про внесення змін до
деяких законів України” від 7 липня 2005 р., № 2775) ставки ввізного
мита на цукрові буряки з 30 до 20% митної вартості.

Яким же чином держава регулює перетин українського кордону уже готового
“білого золота”?

Спочатку — коротко про обсяг експорту-імпорту білого цукру України.
Цукор, задіяний в експортно-імпортних операціях країни, становив 1–2% (а
в 2007 р. і того менше) вітчизняного виробництва.

Експортні поставки цукру останніми рокам були незначними, наприклад, у
2007 р. становили лише 5,2 тис.т. Річ у тім, що експортне мито на цукор
в Україні не застосовується.

Поставки цукру в Україну за імпортом також невеликі (2007 р. — 12 тис.
т). Однією з причин цього є те, що імпортне мито на цукор було досить
високим і стабільним: з 2001 р. — 50% митної вартості, але не менше 0,3
євро/кілограм.

Розрахунки свідчать про недостатню ефективність установлених митних
тарифів на цукор з точки зору забезпечення захисту внутрішнього ринку.

Співставлення внутрішніх цін з цінами на цукор на Лондонській біржі з
урахуванням чинного мита в 50% митної вартості показало, що ціна на
Лондонській біржі за курсом долара США НБУ у сумі з митом в 2008 р. була
вищою за внутрішню ціну на умовах поставки EXW: на початку року — на 9%,
у березні — на 18%, напередодні вступу до СОТ на початку травня та зразу
ж після вступу (з моменту ратифікації Верховною Радою Протоколу про
вступ 16 травня 2008 р. та набуття повноправного членства в організації
через 30 днів) — на 14–15%, а в середині літа — на 10% (табл.2).

ю встановлені ставки ввізних мит на продукцію і товари відповідно до
вказаних зобов’язань: депутати проголосували за прийняття в цілому
відповідного законопроекту № 2351–1. Нові ставки ввізного мита за
товарними групами 01–24 мають застосовуватись з 1 січня 2009 р. Так,
ввізне мито становитиме: на цукор — 50% митної вартості без нижньої межі
у євро (не менше 0,3 євро/кг, тобто відмінена комбінована форма мита),
на інші види цукру — 5% митної вартості замість ставки у єврообрахуванні
(0,3 євро/кг). Це фактично буде означати зменшення імпортних тарифів:
наприклад, за митної вартості цукру 350 дол. США/т мито в 50% митної
вартості становитиме 175 дол. США/т, або 850 грн/т; за середньої митної
вартості інших видів цукру 480 дол. США/т мито в 5% становитить 24 дол.
США, або 115 грн/т, а мито, рівне 0,3 євро/кг, дорівнює 300 євро/кг, або
понад 2300 грн/тонна.    

Як протекціоністський захід для захисту внутрішнього ринку вітчизняної
продукції може бути застосоване додаткове спеціальне ввізне мито на
різні види цукру, що дозволяється СОТ за певних обмежувальних умов: в
розмірі не більше 1/3 рівня звичайної ставки та можливості виконання
встановлених правил розрахунку (за ціною CIF-порт імпортера за три
останні роки). Але навіть за наявності законного права на застосування
додаткового мита на цукор та цукор-сирець таке введення може відбутися
тільки на четвертий рік після вступу до СОТ. Крім того, оскільки, за
даними Департаменту статистики СОТ, внутрішнє виробництво цукру в
Україні становить близько 2 млн т у рік, Україна може не мати підстав
для встановлення додаткового мита за імпорту до 630 тис. т білого цукру,
оскільки, згідно з міжнародною практикою, без введення додаткового мита
завозиться не менше третини середнього річного виробництва білого цукру.

При визначенні ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємств
застосовується системний підхід, який надає можливість здійснити
комплексний аналіз будь-якого виду зовнішньоекономічної операції. Для
здійснення економічного аналізу потрібно обрати критерій ефективності.
Критерій — це головна ознака, що відрізняє його від інших
класифікаційних одиниць. На основі такої ознаки здійснюється кількісна
оцінка ефективності виробництва. Згідно з цим визначенням обраний
критерій має відповідати принципам побудови показників ефективності, а
також всебічно відтворювати її економічну сутність.

На основі похідних даних можна вирахувати проміжні та узагальнений
показники, побудувати факторну модель, розробити формули впливу факторів
на узагальнений показник, вирахувати можливі відхилення при здійсненні
фінансово-господарської діяльності, обчислити резерви та обґрунтувати
проблеми, які потребують негайного вирішення на управлінському рівні.

Економічне обґрунтування діяльності підприємств, у тому числі і тих його
напрямків, які пов’язані із зовнішньоекономічною сферою господарювання,
здійснюється на підставі аналізу показників ефективності.

Показники економічної ефективності поділяють на:

1) показники ефекту, що визначаються як абсолютні значення і
відтворюються в грошових одиницях як різниця між результатами діяльності
та витратами на її здійснення;

2) показники ефективності, що визначаються як співвідношення прибутку
від діяльності підприємства до витрат на її здійснення і відтворюються
відносними величинами: відсотками, частками одиниці.

Розрахунок показників ефективності вимагає дотримання наступних
принципових методологічних положень:

1) принципу всебічного обліку всіх складових елементів витрат та
результатів, який припускає якісну класифікацію і відтворення
відповідних показників у документах оперативного, статистичного і
бухгалтерського обліку;

2) принципу зведення витрат і результатів для зіставлення, який показує,
що показники, які порівнюються, повинні відтворюватися однаковими
кількісними одиницями і носити антонімічний характер в економічному
розумінні. При конструюванні показника ефективності чисельник і
знаменник останнього мають виключати можливе дублювання складових
елементів;

3) принципу зведення різнотермінових витрат і результатів до одного
моменту часу за допомогою дисконтування;

4) принципу зіставлення з базовим варіантом, що відтворює сутність
застосування показників ефективності для здійснення економічного
аналізу, який проводять не тільки з метою опису поточного стану
діяльності суб’єкта господарювання, а й з метою опрацювання пропозицій
щодо поліпшення економічної ситуації, яка склалася в періоді, що
аналізується.

Здійснюваний економічний аналіз полягає у вивченні поточного стану
підприємства в галузі ЗЕД, його відхилень від запланованого рівня та
виявленні факторів, що спричинили ці відхилення. Він є базою для
прийняття управлінських рішень, тому має за мету:

1) оцінити діяльність підприємства та його підрозділів;

2) виявити можливі резерви;

3) сформулювати проблему, яку слід вирішити.

Оцінка діяльності здійснюється шляхом зіставлення фактичних результатів
із запланованими або за попередній період. Можливою вважається і оцінка
відносно нормативних показників або показників аналогічних підприємств.
Результати оцінки діяльності є базою для стимулювання цієї діяльності,
коректування планів.

ІІ. ВПЛИВ РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕД

НА ЗОВНІШНЮ ТОРГІВЛЮ ЦУКРОМ

2.1. Сучасний стан експорту-імпорту цукру в Україні

Цукробуряковий комплекс — один з найбільш експортноорієнтованих
комплексів України. На виконання завдання підтримання внутрішнього і
утримання позицій на зовнішньому ринку працюєли 192 цукрових заводи.
Вони довели свої потужності до 570 тис.т переробки буряків на добу, що
перевищило можливості українського села забезпечити їх сировиною. У
сільському господарстві на цукровий концерн працювало до 9тис.
бурякосійних і насінницьких господарств.

Цукровий буряк є основною сировинною базою вітчизняних цукрових заводів
України. Таким чином, конкурентоспроможність та ефективність виробництва
цукрових буряків в Україні є одним з найбільш важливих елементів у
проблемі підтримки та збереження всього цукрового маркетингового
ланцюжка.

Незважаючи на високі показники виробництва сектору в радянські часи
(Україна була найбільшим виробником цукру та, як наслідок, цукрового
буряку у колишньому СРСР), перехід до ринкової економіки став справжнім
викликом для виробництва бурякового цукру.

Таблиця 2.1

Виробництво цукрових буряків в Україні, 2002-2008 рр.*

Роки 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008

Площа,

тис. га 897 773 732 652 815 610 380

Врожайність, т/га 18,9 20,1 239 24,8 28,5 29,4 35,6

Валовий врожай, млн. т 14,5 13,4 16,6 15,5 22,4 17,0 13,4

* Статистичні дані з сайту Державного комітету статистики —
http://www.ukrstat.gov.ua/

Для порівняння:

Таблиця 2.2

Найбільші виробники цукру в світі (обсяг виробництва, тис. т
цукру-сирцю)

Країна 2005/2006 2006/2007 2007/2008

Бразилія 15,700 18,300 19,000

ЄС 19,305 17,816 18,416

Індія 14,592 16,862 17,865

Китай 8,631 9,009 8,770

США 7,276 7,324 7,620

Австралія 5,576 4,874 5,200

Мексика 5,490 5,040 5,145

Таїланд 4,245 5,227 5,000

Куба 3,200 3,500 3,500

ПАР 2,413 2,808 2,546

Турція 2,372 2,700 2,500

Таблиця 2.3

Світова торгівля цукром основними країнами-товаровиробниками

Напрям

(країна) Маркетингові роки

2004/2005 2005/2006 2006/2007 2007/2008

Млн.

тонн Частка,

% Млн.

тонн Частка,

% Млн.

тонн Частка,

% Млн.

тонн Частка,

%

Експорт:

Світ 41,5 100 37,6 100 40,9 100 46,1 100

В т.ч.

Бразилія 11,3 27,2 7,7 20,4 11,6 28,4 14,0 30,3

ЄС 6,1 14,8 6,6 17,5 4,8 11,7 5,3 11,4

Австралія 4,1 9,9 3,1 8,1 3,6 8,8 4,1 8,9

Куба 3,4 8,2 23,1 8,0 2,7 6,6 2,4 5,2

Польща 0,4 1,0 0,5 1,2 0,1 0,1 0,5 1,0

Індія 0,03 0,17 1,4 3,6 1,1 2,8 1,4 3,1

Ін. країни 16,1 38,7 15,5 41,2 16,9 41,4 18,1 38,3

Імпорт:

Світ 36,0 100 38,7 100 38,1 100 39,9 100

В т.ч.

Росія 5,1 14,3 5,7 14,6 4,9 12,7 4,0 10,0

Корея 1,5 4,3 1,6 4,1 1,6 4,2 1,6 4,0

США 1,5 4,1 1,4 3,7 1,4 3,7 1,6 3,9

Індонезія 1,9 5,4 1,6 4,1 1,6 4,2 1,6 4,1

Куба — — 0,04 0,1 0,1 0,2 0,3 0,8

Україна 0,3 0,9 0,4 1,1 0,3 0,7 1,5 3,7

Ін.країни 25,6 70,9 28,1 72,4 28,3 74,3 29,4 73,5

Тим не менш, повільне скорочення посівних площ і збільшення врожайності
свідчить про деякі позитивні структурні зрушення в секторі. Хоча
більшість виробників цукрових буряків мають показник ефективного
виробництва тільки на рівні 43% (повністю не використовуючи свого
потенціалу чи наявних ресурсів). Це зумовлено різними причинами,
наприклад, низьким рівнем якості управління с/г підприємствами,
неоптимальною практикою господарювання, неадекватним технічним
оснащенням тощо. Крім цього, на посіви в південних, східних і
центральних областях негативно впливає стала посуха і минулі суховії.
Зокрема, через пилові бурі агрогосподарства, за даними асоціації, були
змушені пересіяти близько 20 тис. га.

Таблиця 2.4

Посівні площі  цукрових буряків (фабричних), тис. га

Роки Посівна площа,

тис. га

1990 1607

1991 1558

1992 1498

1993 1530

1994 1485

1995 1475

1996 1359

1997 1104

1998 1017

1999 1022

2000 856

2001 970

2002 897

2003 773

2004 732

2005 652

2006 815

2007 610

2008 380

Аналізуючи регіональну особливість та ефективність виробництва цукрових
буряків, виявляється, що виробництво в основному сконцентровано у
Центральній частині України. Виробники, які оброблюють більшу площу
цукрових буряків можуть досягати більшої врожайності. (Українські
фермери скорочували площі посівів цукрових буряків на користь більш
рентабельних та менш капіталомістких культур.) Вінницька, Полтавська,
Черкаська та Київська області є лідерами за обсягами виробництва та
площами цукрових буряків. Те саме стосується й врожайності, за винятком
Херсонської області, яка дає найвищу середньозважену врожайність.
Доступність природного потенціалу не обов’язково гарантує його ефективне
використання. Таким чином, важливим є знання умов (ціни, врожайності
тощо) за яких виробництво цукрових буряків є конкурентоспроможним серед
сільгоспвиробників.

Потужності цукрових заводів України дозволяють переробити понад 40 млн.
т цукрових буряків і виробляти щорічно до 4,4 млн. т цукру.
Агрокліматичні умови бурякосійних районів сприяють отриманню такого
врожаю цукрової сировини.

Таблиця 2.5

Виробництво цукрових буряків (фабричних), тис. т

Роки Цукрові буряки,

тис.т

1990 44264

1991 36168

1992 28783

1993 33717

1994 28138

1995 29650

1996 23009

1997 17663

1998 15523

1999 14064

2000 13199

2001 15575

2002 14452

2003 13392

2004 16600

2005 15468

2006 22421

2007 16978

2008 13438

Таблиця 2.6

Урожайність цукрових буряків (фабричних), ц з 1 га площі збирання

Роки Цукрові буряки (фабричні),

ц /га

1990 276

1991 234

1992 194

1993 222

1994 192

1995 205

1996 183

1997 176

1998 174

1999 156

2000 177

2001 183

2002 189

2003 201

2004 238

2005 248

2006 285

2007 294

2008 356

Таблиця 2.7

Виробництво цукру в Україні, тис. т

2005 2006 2007 2008

Цукор-пісок, отриманий з цукру-сирцю тростинного чи бурякового, тис.т
2486 2600 1900 1573

в т.ч. з цукру-сирцю

бурякового,тис.т 1790 2230 1610 1490

З-поміж великих виробників виділяють: ВАТ „Новоіванівський цукровий
завод”, ТОВ АПО „Цукровик Полтавщини”, ТОВ „Агрофірма „Ободівський
цукор”. За даними „Укрцукор”, у 2008 році виробництво здійснювало 119
цукрових заводів (у 2006 році — 116). Лідером за обсягами виробництва
цукру є Українська продовольча компанія, питома вага виробленої
продукції якої в 2007/2008 маркетинговому році становила 13,4%, до
п’ятірки лідерів також входять підприємства групи “Укррос” (8,6%),
„Астарта-Київ” (6,2%), „Євросервіс” (4,5%), „Західна компанія „Дакор”
(4,0%).

Україна відіграє слабку роль на світовому ринку цукру. На сучасному
етапі розвитку питання експорту-імпорту цукру в Україні є надзвичайно
важливим і актуальним, потребує висвітлення також ситуація на
внутрішньому цукровому ринку, оскільки конкурентоспроможність цукру та
підприємств-переробників залишається низькою, і це перешкоджає виходу
України на зовнішні ринки. Тому останнім часом експорт цукру зовсім
зійшов нанівець, в той час як імпорт цього продукту невпинно зростає.

Таблиця 2.8

Обсяги експорту-імпорту цукру в Україні, тис. т.

Вид цукру

2005 2006 2007 2008

експорт імпорт експорт імпорт експорт імпорт експорт імпорт

Цукор білий 6,9 138,2 170,2 58,0 115,8 180,5 116,4 182,0

Цукор сирець з тростини — 311,1 — 378,5 — 378,5 — 260,5

Цукор-буряковий 6,9 449,3 170,4 436,8 115,6 430,3 116,4 425,1

Частка експорту цукру (бурякового, тростинного) в загальному експорті
харчових продуктів налічувала у 2008 р. 8,6%. Товар експортується у
Азербайджан, Туркменістан. (Невелика кількість експорту цукру з України
обмежується країнами СНД.) Поставки здійснюються як комерційними
організаціями, так і за міждержавними бартерними угодами в обмін на
паливо та інші матеріальні ресурси. Білий цукор експортується в
Російську Федерацію, здійснюються поставки цукрового сиропу та інших
видів цукру. При цьому основним покупцем українських кондитерських
виробів з цукру залишається Росія. Слід відмітити, що на сьогодні
внутрішній ринок Росії за цінами на цукор власного виробництва та його
обсягами залишається найбільш прийнятним для пропозиції української
продукції. На сьогодні потреба в цукрі Російської Федерації становить
4,5 млн. т. Росія ж виробляє власного цукру 2,5 млн. т.

В останні роки Україна перетворилась з експортера цукру в його
імпортера. В 2005 році було ввезено приблизно 200 тис. т білого цукру, в
тому числі з Білорусії та Молдови, та 450 тис. т цукру-сирцю з Бразилії,
Куби, Німеччини, Великобританії, Польщі, Сальвадору та Південної Африки.
Під час розгляду заявки України до вступу в СОТ країни-члени робочої
групи – Австралія, Бразилія, Куба, Індія, Аргентина – вимагали від Києва
ввести квоту на імпорт в Україну 200-260 тис. т цукру-сирцю щорічно із
сплатою 2-відсоткового мита і наступним збільшенням квоти до 350 тис. т.
Однак, у 2004 році в Україну було ввезено майже 1,5 млн. т цукру-сирцю,
що в 4 рази більше, ніж за останні 3 роки. Отже, це остаточно
розбалансувало внутрішній ринок цукру.

Цукор, вироблений в Україні, має відносно високу собівартість порівняно
з тростинним, що превалює на світовому ринку, та буряковим, виготовленим
в інших країнах, і характеризується низькою якістю. А тому в умовах
низьких світових цін на цукор високої якості й широкого асортименту,
український цукор є неконкурентоспроможним на зовнішньому ринку.

Дослідженнями Світового економічного форуму (WEF) встановлено, що в
Україні й досі немає перспектив для зростання рівня
конкурентоспроможності. Україні в цьому рейтингу в попередні роки
належало 84-те місце серед 102 країн світу – останнє серед країн Європи.
(За експортним потенціалом, а він перевищував 3 млн. т, країна входила
до десятка провідних світових експортерів.) За останні 15 років галузь
практично зруйнована. Тому актуальним на сучасному етапі розвитку
формування взаємовідносин із світовим ринком необхідно вважати
збільшення його експортних можливостей, вдосконалення структури
експорту, вихід на світові ринки з конкурентоспроможною продукцією,
згідно вимог СОТ, дотримання мінімальної ціни на цукор, обґрунтування
ввезення цукру-сирцю тростинного, використання поставлених квот.

У січні 2008 року експорт цукру збільшився в 33,5 рази, або на 0,130
тис. тонн у порівнянні із груднем 2007 року до 0,134 тис. тонн на 0,062
млн. доларів. Про це говориться в даних Державного комітету статистики.

У січні 2007 року цукор не експортувався.

В 2007 році експорт цукру скоротився в порівнянні з 2006 роком на 76,9%,
або на 17,26 тис. тонн до 5,19 тис. тонн на 2,21 млн. доларів.

Ємність цукрового ринку оцінюється в 2 млн. тонн у рік.

Донедавна Україна входила в першу десятку країн — найбільших виробників
цукрових буряків й цукру і поставляла його за межі держави понад
3,5млн.т, на внутрішній — до 2,5 млн.т. У вартості експортних
продовольчих товарів частка цукру становила понад 30%. Тому на
перспективу цукробурякове виробництво України повинно розвиватись як
експортно-орієнтована сфера Місткість зовнішнього ринку цукру України,
за нашими розрахунками, може становити як мінімум 3,5-4 млн.т.

Багатокомпонентність вихідної продукції цукробурякового виробництва,
використання її в багатьох сферах народного господарства зумовлює не
тільки конкурентність галузі, а й виробничо-економічну залежність від її
ефективного розвитку підприємств і організацій інших галузей, зокрема,
харчової промисловості. Крім того, цукор може бути перероблений на
продукти технічного використання.

Основними причинами спаду цукробурякового виробництва і зниження
економічної ефективності його функціонування є такі: зменшення
виробництва і продажу господарствам промислових засобів виробництва і
предметів праці (сільськогосподарських машин і обладнання, мінеральних
добрив і хімічних меліорантів, пестицидів і гербіцидів, елітного насіння
тощо); дуже висока трудомісткість культури, що в умовах зменшення
трудо-, фондо- і енергозабезпеченості господарств веде до скорочення
посівної площі цукрових буряків і їх валового збору; різке підвищення
цін на всі промислові засоби виробництва і предмети праці, що негативно
позначилося на рентабельності галузі; неузгодженість розміщення посівів
цукрових буряків і цукрових заводів, велике подорожчання перевезень
цукросировини з віддалених господарств; зниження родючості грунтів,
зменшення їх гумусомісткості, перевищення виносу поживних речовин
урожаєм над їх внесенням з органічними і мінеральними добривами;
недосконалість економічних і фінансових взаємовідносин між цукровими
заводами і бурякосійними господарствами; територіальні і галузеві
диспропорції у розвитку цукробурякового комплексу.

Важливою проблемою в цукробуряковому виробництві є боротьба з втратами.
Усього в сільськогосподарському виробництві втрачається 12млн.т
цукросировини, що є рівнозначним 860 тис.т. або 25% цукру. Оскільки
більше половини валового збору цукрових буряків закладається на
зберігання, значна частина сировини знижує свої технологічні якості і
втрачається. В цілому по Україні ці втрати дорівнюють 4,0-4,5 млн.т або
9,5-10 %. Загальні ж втрати цукрової сировини становлять 10-12 млн.т або
20-22 %, що є рівнозначним 1,6 млн.т цукру.

Для підвищення економічної ефективності цукробурякового виробництва і
збільшення випуску цукру необхідно розробити і впровадити комплексну
програму цукробурякового виробнцтва в Україні, яка має включати:
-структурну перебудову всього цукробурякового комплексу і вдосконалення
його функціонально-територіальної структури; оптимізацію розміщення
посівів цукросировини і цукрових заводів та формування регіональних
цукробурякових комплексів з оптимальним поєднанням у них всіх елементів
інфраструктури виробництва; збільшення виробництва і продажу
господарствам промислових засобів виробництва і предметів праці
(сільськогосподарських машин і обладнання, мінеральних і бактеріальних
добрив, пального, мастильних та інших матеріалів); організацію служби
агросервісу; удосконалення технології вирощування цукрових буряків, їх
транспортування, зберігання і переробки на цукрових заводах; поліпшення
фінансово-економічних взаємовідносин між бурякосійними господарствами і
цукровими заводами.

Необхідно приступити до структурної перебудови цукробурякового комплексу
і оптимізації розміщення посівів буряків і цукрових заводів. Важливо
довести до оптимальних потужностей цукрові заводи, виходячи з того, що в
Україні вона дорівнює 1,7 тис.т на добу, тоді як у Росії -2,81,
Казахстані — 2,98, Білорусії — 2,55, Нідерландах — 12,1, Данії — 9,9,
Франції — 8,7, Австрії- 9, Італії -8,6, Бельгії — 7,9, Німеччині — 7,
Англії — 6,8, Швеції — 6,5 і в США — 5,2тис.т переробки коренів на добу.
Раціоналізація розміщення цукрових підприємств і збільшення їх
потужності дасть змогу скоротити строки переробки цукрової сировини,
радіуси її перевезення, втрати цукру і підвищити економічну ефективність
функціонування цукробурякового комплексу.

Починаючи з 1996 року здійснюється процес державного регулювання
економічних відносини в сфері виробництва, заготівлі і переробки
цукрових буряків. Зокрема, Постановою КМУ від 24.09.1997р. №1063
затверджено Порядок приймання і переробки цукрових буряків та
взаєморозрахунків споживачів і постачальників цукрової сировини, в якому
визначено наступне:

— взаємовідносини між виробниками цукрової сировини і цукровими заводами
регулюються договорами, які укладаються відповідно до законодавства. В
цих договорах визначається порядок, обсяги і терміни поставок цукрової
сировини, умови її приймання, зберігання та переробки, видачі готової
продукції — цукру, меляси та жому, а також порядок взаєморозрахунків між
виробниками цукрової сировни і цукровими;

— умови приймання (якісні та кількісні показники) цукрової сировини на
бурякоприймальних пунктах цукрових заводах визначаються відповідно до
державного стандарту 17421-82 «Цукрові буряки для промислової переробки.
Вимоги при заготівлях» та «Технічного регламенту по прийманню і
зберіганню цукрових буряків»;

— витрати на транспортування цукрових буряків, які надходять до цукрових
заводів для виробництва цукру за загальною квотою поставки його на
внутрішній ринок, відносяться на рахунок цукрових заводів. Витрати на
транспортування цукрових буряків, які надходять до цукрових заводів для
виробництва цукру понад загальну квоту, розподіляються, виходячи із
запропонованого Міжвідомчою комісією з питань регулювання ринку цукру
співвідношення цін на цукрові буряки та цукор у межах загальної квоти;

— розрахунки з виробником цукрової сировини в межах загальної квоти
здійснюються у міру надходження коштів від реалізації цукру на
спеціальний рахунок цукрового заводу. В розрахунках за цукрові буряки
враховується вартість насіння цукрових буряків, пально-мастильних
матеріалів, мінеральних добрив, гербіцидів, наданих у рахунок авансу
виробнику цукрової сировини;

— цукрові буряки, що надійшли понад кількість, передбачену для
виробництва цукру за загальною квотою поставки иа внутрішній ринок,
переробляються на давальницьких умовах. Вироблені з цих буряків цукор
меляса і жом є власністю виробника. Цукор реалізується цукровими
заводами за межі України за ціною, яка складається під час його продажу
за погодженням сторін;

— для забезпечення внутрігосподарських потреб у цукрі виробник цукрової
сировини залишає собі 25 відсотків цукру, виробленого понад загальну
квоту. На цю кількість цукровому заводу зменшується квота цукру, що
реалізується на внутрішньому ринку.

Продаж цукру виробнику сировини проводиться з розрахунку 25 кг за кожну
тонну цукру в буряках за мінімальною ціною. При цьому загальна квота
зменшується на кількість відпущеного цукру. Цей цукор використовується
тільки для внутрішнього споживанння. Продаж меляси виробнику
цукросировини з розрахунку 10 кг, жому сирого 650 кг за 1тонну буряків,
в межах обсягів буряків для виробництва цукру по загальній квоті для
поставки на внутрішній ринок. Завод відпускає жом у пункту здачі
цукрових буряків. Цукор і меляса відпускається на цукровому заводі.
Наватаження жому і меляси за рахунок заводу.

Вищеназваною постановою було затверджено Положення про визначення
мінімальних цін на цукор та цукрові буряки, в якому встановлено такі
терміни та методику розрахунків:

мінімальна оптово-відпускна ціна на цукор — це ціна, нижче якої не
дозволяється укладення угод купівлі-продажу цукру, здійснення бартерних
та інших операцій з ним на внутрішньому ринку в обсягах, передбачених
загальною квотою;

мінімальна закупівельна ціна на цукрові буряки — це нижня межа ціни, що
застосовується під час укладення угод купівлі-продажу цукрових буряків
для виробництва цукру в межах загальної квоти.

Мінімальні ціни на цукрові буряки визначаються на наступний рік на
основі середніх по Україні нормативних витрат на виробництво однієї
тонни цукрових буряків в заліковій вазі базисної цукристості 16
відсотків і урожайності 300-350 ц/га на умовах франко-поле та
мінімального прибутку.

Для визначення фактичних цін реалізації цукрових буряків у разі
відхилення їх цукристості від базисної застосовуються відповідні
коефіцієнти перерахунку.

Мінімальна оптово-відпускна ціна на цукор визначається на основі
нормативних витрат середнього за потужністю цукрового заводу на
виробництво однієї тонни цукру стандартної якості на умовах
франко-станція відправлення та мінімального прибутку.

D

¬

Ue i B

P

r

r

r

r

??

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

/Oe

oeoeoeoeoeoeoeoenaaaaaaaa********

a0th2th4thOthAeyae

oaua(aeUeae’aOae`cTHeJe

Похожие записи