Вікові особливості розвитку сили у школярів

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Вікові особливості розвитку сили у школярів»

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………….
………………………………… 3

РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА І ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ СИЛИ

У ШКОЛЯРІВ В РІЗНІ ВІКОВІ
ПЕРІОДИ……………………………………….. 5

1.1 Вікова періодизація розвитку
школярів………………………………………. 5

1.2. Силові здібності та їх особливості. Характеристика видів силових
здібностей……………………………………………………..
………………………………… 6

1.3 Показники сили м’язів у різні вікові періоди. Вікова динаміка

природного розвитку
сили…………………………………………………………..
…… 10

РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК СИЛОВИХ ЗДІБНОСТЕЙ…………………………….
14

2.1. Особливості методики розвитку сили у молодшому шкільному

віці…………………………………………………………..
………………………………………. 14

2.2. Розвиток сили в учнів середніх
класів………………………………………… 15

2.3. Засоби для розвитку швидкісно-силових якостей і сили для

школярів 12-14
років………………………………………………………….
…………….. 20

2.4. Розвиток сили у
старшокласників……………………………………………….
23

РОЗДІЛ 3. СУЧАСНІ ЗАСОБИ І МЕТОДИ РОЗВИТКУ СИЛОВИХ ЗДІБНОСТЕЙ ШКОЛЯРІВ
РІЗНИХ ВІКОВИХ ГРУП………………………. 25

3.1. Засоби і методи розвитку
сили…………………………………………………… 25

3.2. Контроль розвитку сили в сучасних
умовах……………………………….. 28

3.3. Тестування силових здібностей
школярів…………………………………… 29

ВИСНОВКИ……………………………………………………….
…………………………… 32

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
…………………………………….. 34

ВСТУП

Актуальність теми. Питання, щодо розвитку силових якостей школярів є
досить актуальним. На сьогоднішній день постає багато питань, щодо
ефективності тренувального процесу великих спортсменів. Але великий
спорт починається від раннього дитинства, коли молодий організм дитини
дозволяє досягти такого рівня фізичної підготовки, який буде потрібен
для того щоб добитися високих результатів у великому спорті. На
початковому етапі спортивної підготовки в окремих видах спорту в якості
критеріїв відбору використовують показники рівня розвитку основних
силових якостей. На думку ряду авторів ряд ознак, які несприятливо
впливають на спортивний результат, можуть бути компенсовані високим
рівнем розвитку інших силових якостей.

Діти які виділяються своїми фізичними можливостями серед інших
зберігають такі позиції і в майбутньому. І працюючи з такими дітьми
використовуючи найсучасніші методи і засоби розвитку якостей дає
підстави виховати висококласного спортсмена. У процесі роботи з дітьми,
які проявили можливості до розвитку сили, використовують різноманітні
засоби контролю силових якостей. Це є вимірюючі пристрої (динамометри,
велоергометри та ін.) і контрольні вправи-тести (згинання і розгинання
рук в упорі лежачи, підтягування на перекладині, стрибок у довжину з
місця, стрибок у висоту). З допомогою яких можна встановити прогресивні
або регресивні зміни у молодому організмі і оцінити ефективність
методики тренувального процесу.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи – розкрити особливості вікового
розвитку силових здібностей школярів та виявити ефективні засоби і
методи розвитку сили школярів в сучасних умовах.

Для досягнення поставленої мети сформульовані наступні завдання:

розглянути головні характеристики сили та силових здібностей;

охарактеризувати вікову динаміку розвитку сили;

розглянути головні підходи щодо розвитку сили в школярів різних вікових
груп;

дати характеристику сучасним засобам і методам розвитку та контролю
силових здібностей школярів.

Об’єкт дослідження: вікові особливості розвитку сили у школярів.

Предмет дослідження: характеристика та вікова динаміка розвитку сили у
школярів, методи та засоби розвитку сили у школярів різного віку.

Методи дослідження: під час виконання роботи були використані такі
загальнонаукові методи дослідження як аналіз літератури, порівняння,
статистичний метод, метод класифікації, узагальнення та ін.

Структура роботи: дана робота складається зі вступу, основної частини,
яка містить три розділи з підрозділами, висновків та списку використаної
літератури.

РОЗДІЛ 1

ХАРАКТЕРИСТИКА І ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ СИЛИ У ШКОЛЯРІВ В РІЗНІ ВІКОВІ
ПЕРІОДИ

1.1 Вікова періодизація розвитку школярів

Протягом життя в організмі людини безперервно відбуваються процеси росту
і розвитку та оновлення клітин. У різні періоди життя інтенсивність цих
процесів неоднакова, що зумовлює специфічні анатомічні, фізіологічні та
психічні особливості, які називають віковими. Відповідно до вікових
особливостей розвитку організму весь життєвий цикл людини поділяють на
періоди. Між віковими періодами немає чітких меж. До певної міри вони
умовні.

Табл.. 1.1

Періодизація життєвого циклу людини

назва вікового періоду тривалість (роки)

хлопчики Дівчата

Новонароджений

Грудний

Раннє дитинство

Перше дитинство

Друге дитинство

Підлітковий

Юнацький

Зрілий вік, 1-й період

Зрілий вік , 2-й період

Похилий вік

Старечий вік

Довгожителі

Періодизація за періодами навчання

Перед дошкільний вік (ясельний)

Дошкільний вік

Шкільний вік:

– молодший

–середній

– старший Перші 10 днів

10 днів – 1 рік

1-3

4-7

8-12 8-11

13-16 12-15

17-21 16-20

22-35 21-35

36-60 36-55

61-74 56-74

75-90

90 і більше

до 3-х років

3-7 років

7-10 років

11-14 років

15-17 років

Але виділення таких періодів необхідне для визначення хронологічного
(паспортного) і біологічного віку людини.[9] Хронологічний вік – це
період (у роках, місяцях, днях), прожитий від дня народження до певного
відлічуваного моменту. Біологічний вік – це сукупність анатомічних і
фізіологічних особливостей організму, що відповідають віковим нормам для
даної популяції. Він залежить від індивідуального темпу росту, розвитку
і старіння організму. Різниця між хронологічним і біологічним віком на
етапі дозрівання може сягати п’яти років, а на етапі старіння – до 20
років.

Верхньою видовою межею для людини вважають 115-125 років. Якщо
біологічний вік значно випереджає хронологічний, це свідчить про
передчасне старіння. На вік людини впливають також соціально –
економічні умови. [9]

1.2. Силові здібності та їх особливості. Характеристика видів силових
здібностей

Під силою людини слід розуміти здібність переборювати зовнішній опір або
протидіяти йому за рахунок м’язових зусиль (В.М. Зациорский, 1966).

Силові здібності, які безпосередньо проявляються у величині робочого
зусилля, забезпечуються цілісною реакцією організму, яка пов’язана з
мобілізацією психічних якостей, функцій моторної, м’язової,
вегетативних, гормональних та інших його систем.

Сила скорочень скелетних м’язів пов’язується з такими факторами:
фізіологічний поперечних м’язів, співвідношення червоних та білих
волокон, кількість включених в роботу рухових одиниць, синхронизація
діяльності м’язів-синергистів, своєчасного включення
м’язів-антагоністів.

Енергетичне забезпечення короткочасних зусиль великої потужності
здійснюється в основному шляхом алактатного анаеробного процесу.

Можливість швидкої мобілізації хімічної енергії, що міститься у м’язах,
багатих на енергію фосфорних з’єднань, та перетворення її в енергію
механічну можливо при високій активності ферментних систем, які
виступають, зокрема, як каталізатори в процесі утворення АТФ і АДФ та
визначають потенціал м’язів у поповненні АТФ.

При довготривалих або багаторазових (повторних) зусиллях силові
можливості спортсмена серед інших факторів і від кількості
енергоматеріалів, які знаходяться у м’язах.

Силові здібності виявляються м’язовими напруженнями в динамічному та
статичному режимах роботи.

Динамічний режим має три форми: переборюючий (міометричний), уступаючий
(пліометричний) та змішаний (реверсивний).

Переборююча форма динамічного режиму характеризується зменшенням довжини
м’язів, що скорочуються під час виконання роботи по переміщенню тіла та
його частини, а також по переміщенню зовнішніх об’єктів.

Уступаюча форма динамічного режиму характеризується подовженням м’язів,
не дивлячись на розвиток напруження до скорочення.

Змішана форма динамічного режиму характеризується переходом від
уступаючої форми до переборюючої та зв’язаною з цим зміною напрямку
руху.

Статичний режим (удержуючий) характеризується повною відповідальністю
величини, обтяження м’язовому напруженню (ізометричний режим). М’язи
розвивають напруження, не змінюючи своєї довжини.

Виходячи з характеру проявлення зусилля та режиму роботи м’язів,
виділяють такі, найбільш типові для умов спортивної діяльності форми
(види) силових здібностей: власно-силові, швидкісно-силові та силова
витривалість.

Власно-силові здібності (максимальна сила) визначають найвищі
можливості, які може проявити людина при максимальному вільному
м’язовому напруженні. Цей вид силових здібностей характеризується тим,
що активізація м’язового напруження стимулюється зовнішнім обтяженням
(опором). Власно-силові здібності в найбільшій мірі виявляються при
функціонуванні м’язів у статичному режимі, а також з відносно повільним
скороченням м’язів, які переборюють біляобсяжне обтяження, а також у
випадку м’язових напружень міометричного типу при уступаючій роботі
м’язів.

Швидкісно-силові здібності визначають можливості швидкого розвитку
м’язових напружень для виконання руху з великою швидкістю (швидке
переміщення в просторі тіла, його частини або яких-небудь предметів).

Максимальним вираженням даних здібностей є так звана вибухова сила, під
якою розуміємо розвиток напружень, близьких до максимальних в мінімально
короткий час, що характерно для більшості легкоатлетичних вправ,
відштовхування при бігу, стрибках, виконання метання важких
легкоатлетичних снарядів.

Другим вираженням швидкісних здібностей є швидкісна сила, яка
виявляється в умовах швидкісних рухів проти відносно невеликого
зовнішнього опору.

Як показник вибухової сили використовується градієнт сили, тобто
швидкість її зростання, яка визначається як відношення максимально
проявляючої сили до часу її досягнення (абсолютний градієнт) або
половина максимальної сили, або якої-небудь її частини (відносний
градієнт).

Серед координаційних факторів важливу роль у виявленні вибухової сили
грає характер імпульсації мотонейронів активних м’язів; частотність їх
імпульсації на початку розряду та синхронізації, імпульсації різних
мотонейронів. Чим вища частота імпульсації, тим швидше зростає м’язова
сила.

В виявленні вибухової сили дуже велику роль грають скорочуючі
властивості м’язів, які у значній мірі залежать від їх композиції, тобто
співвідношення швидких та повільних волокон. У спортсменів
швидкісно-силових видів швидкі волокна складають основну масу м’язів.

Енергетичне забезпечення вибухових зусиль характеризується високою
потужністю метаболічних процесів, тобто швидкості визволення енергії і
поновлення балансу АТФ переважно анаеробним шляхом (фосфокреатинкіназна
реакція).

Вибухова сила визначає швидкість руху при м’язових напруженнях понад 70
% від силового потенціалу м’язів.

У діапазоні від 15-20 до 70% від силового потенціалу м’язів швидкість
руху визначається в основному швидкісною силою.

Характерною особливістю виявлення швидкісно-силових здібностей є
балістичний режим роботи м’язів, при якому свого максимуму м’язове
напруження досягає на початку та в середині робочої амплітуди, а потім
починає зменшуватися.

Вибуховий балістичний тип м’язового напруження характерний для рухів, у
яких найбільші зусилля докладаються до відносно невеликих обтяжень.

Вибуховий реактивно-балістичний тип м’язового напруження має ті ж
особливості, що і вибуховий балістичний, за винятком режиму роботи
м’язів. Тут чітко виявляється фаза попереднього різкого розтягування
м’язів, після якого вони одразу переходять до переборюючого режиму
роботи. Саме такий тип м’язового напруження є характерним для багатьох
легкоатлетичних вправ.

Робочий ефект при вибуховому реактивно-балістичному типі м’язового
напруження визначається здібністю м’язів до швидкого переключення від
уступаючої форми скорочень до переборюючої з використанням пружного
потенціалу розтягування для підвищення потужності їх подальшого
скорочення. Ця специфічна властивість м’язів називається реактивною
здібністю м ‘язів.

Поряд з підвищенням ефективності рухів, що виконуються з максимальною
потужністю, пружні властивості м’язів сприяють підвищенню економічності
менш інтенсивних рухів (в бігові на довгі та на довгі дистанції).

Силова витривалість – здібність протистояти стомленню, яке викликане
відносно довготривалими (безперервними або повторюючими) м’язовими
напруженнями.

В залежності від зусиль, режиму роботи м’язів, величини зусиль,
кількості включених при виконанні вправ м’язів можна за руховою
структурою вправ виділити різні види силової витривалості: витривалість
при великих м’язових напруженнях, пізня статична витримка, локальна
м’язова витримка (ЛМВ), що притаманна циклічним локомоціям.

1.3. Показники сили м’язів у різні вікові періоди. Вікова динаміка
природного розвитку сили

Розвиток сили в онтогенезі характеризується нерівномірністю, що
виявляється при порівнянні приросту сили якого-небудь одного м’яза, або
групи м’язів у різні періоди часу. Самі систематичні дослідження в цьому
плані належать Баркову В.А. [15]. Який вивчав силу згинальних і
розгинальних рухів пальців, кисті рук, передпліччя, плеча та ін. Було
показано, що спільною закономірністю змін максимальної сили м’язів з
віком є переважання функцій розгиначів нижніх кінцівок над функцією
згиначів. Збільшення сили в онтогенезі виражене неоднаково для різних
груп м’язів. З 6-7 років найбільш значно розвивається сила м’язів, що
згинають тулуб, стегно, а також м’язів, що здійснюють підошовне згинання
стопи. В 9-11 років картина дещо змінюється. Для м’язів руки найбільшими
стають показники сили при русі плечем і найменшими – кистю. Значно
збільшується сила м’язів, що розгинають тулуб і стегно. В 13-14 років це
співвідношення знову змінюється, сила м’язів, що виконують розгинання
тулуба, стегна і підошовне розгинання стопи знову зростає. І лише до
16-17 років завершується формування співвідношення сили м’язів, типового
для дорослої людини. В період після 50 років це співвідношення знову
змінюється. [2]

Інтенсивність розвитку сили м’язів залежить від статі. По мірі зростання
й розвитку стають все більш вираженими відмінності між показниками
м’язової сили у хлопчиків і дівчаток. В молодшому шкільному віці (7-9
років) хлопчики і дівчатка мають однакову силу більшості м’язових груп.
У дівчаток до 7-9 років сила м’язів, що розгинають тулуб, нижче, ніж у
хлопчиків, проте до 10-12 років у дівчаток станова сила зростає
настільки інтенсивно, що вони стають і відносно, і абсолютно сильнішими
за хлопчиків. Після цього переважний розвиток сили у хлопчиків приводить
до кінця періоду статевого дозрівання до значного переважання сили
м’язів над силою м’язів у дівчаток.[2]

Розрахунок величини максимальної сили на 1 кг ваги тіла дозволяє оцінити
досконалість нервової регуляції, хімізму і будови м’язів. Відзначено, що
у віці від 4-5 до 6-7 років наростання максимальної сили майже не
супроводжується змінами її відносного показника. Причиною вказаного
зростання є недосконалість нервової регуляції і функціональна незрілість
мотонейронів, що не дозволяють ефективно мобілізувати збільшену до цього
віку м’язову масу. Надалі у віці після 6-7 до 9-11 років для ряду м’язів
зростання відносної сили стає особливо помітним. В наш час
спостерігаються швидкі темпи вдосконалення нервової регуляції довільної
м’язової діяльності, а також змінами біохімічної і гістологічної
структури м’язів. Це положення підтверджується тим, що у віковий період
від 4 до 30 років м’язова маса зростає в 8 разів, а сила м’язів в 9-14
разів.

Характерною рисою розвитку сили в онтогенезі є її не рівномірність.
Тобто сила кожного м’яза чи м’язевих груп проявляється у певні періоди
часу. І таку особливість потрібно враховувати при розробці тренувального
плану. Для ефективного розвитку загальної чи спеціальної сили
спортсменів.

Сила застосовується для якісної характеристики довільних рухів людини,
які спрямовані на вирішення конкретних рухових завдань.

Розвиток силової витривалості, вибухової сили, абсолютної сили,
відносної сили і швидкісної сили має свої сенситивні періоди розвитку.

Розвиток силових якостей людини, як і інших якостей, носить
гетерохронний характер. Сенситивні періоди приросту м’язової сили у
хлопчиків та дівчаток не збігаються, що слід враховувати в практиці
фізичного виховання. Незначний загальний розвиток сили м’язів
спостерігається до 9-річного віку у дівчат і 10-річного віку у
хлопчиків. Віковий період від 9-10 до 16-17 років характеризується
найвищими темпами приросту абсолютної сили м’язів. У подальшому темпи
зростання сили поступово уповільнюються, але сила продовжує зростати, і
максимальних показників абсолютної сили люди досягають в середньому у
25-30 років.

До 10-11-річного віку величини річного приросту абсолютної сили у
дівчаток і хлопчиків майже не відрізняються. Починаючи з 12 років,
м’язова сила у дівчат зростає повільніше, ніж у хлопців. При цьому
достовірних розбіжностей у показниках сили м’язів ніг у дівчаток і
хлопчиків одного віку немає, а сила м’язів рук і тулуба у всіх вікових
періодах (після 6 років) у хлопців більша.

Вікова динаміка відносної сили має дещо інший характер. У 10-11 річному
віці відносна сила досягає високих показників, які, особливо у дівчат,
близькі до показників дорослих жінок. У 12-13 років вона стабілізується
або навіть знижується внаслідок бурхливого розвитку тотальних розмірів і
маси тіла. Повторне зростання темпів розвитку відносної сили припадає на
період від 15 до 17 років.

Найвищі темпи приросту швидкісно-силових можливостей спостерігаються У
дівчат від 10 до 11, а у хлопців від 10 до 11 та від 13 до 15 років.

Вікова зміна силових здібностей відбувається нерівномірно та
індивідуально для окремих м’язових груп. Характерною особливістю
вікового розвитку молодших школярів є більш високий рівень розвитку сили
м’язів тулуба в порівнянні з м’язами кінцівок. Звертає на себе увагу
найбільш раннє зміцнення м’язів-згиначів верхніх кінцівок в порівнянні з
розгиначами передпліччя, а сила м’язів-розгиначів стегна вище сили їх
антагоністів. Найбільший приріст показників сили, яка проявляється в
різних рухах, має місце у віці від 11 до 16 років. Найбільші темпи
приросту сили у підлітків у 13-14 років та 16-18 років (у дівчаток та
дівчат трохи раніше). Сила м’язів нижніх кінцівок більш інтенсивно
зростає з 10 до 15 років, а станова сила – у 16-18 років. Сила м’язів,
здійснюючих розгинання тулуба та підошовне розгинання та згинання ступні
досягає максимуму у 16-літньому віці. Відносна сила збільшується у
9-11-літньому віці та для багатьох м’язових груп досягає у 12-13 років.

РОЗДІЛ 2

РОЗВИТОК СИЛОВИХ ЗДІБНОСТЕЙ

2.1. Особливості методики розвитку сили у молодшому шкільному віці

Основні завдання, які вирішуються в процесі виховання силових
здібностей, містяться в наступному:

Забезпечити гармонійне формування та послідовний розвиток м’язових груп
опорно-рухового апарату шляхом виборчоспрямованих впливів на них
адекватними силовими вправами.

Забезпечення у рамках базового фізичного виховання (загальної фізичної
підготовки) різнобічний розвиток силових здібностей разом із засвоєнням
основних життєво важливих форм рухових дій.

В початкових класах на перший план висувається завдання по забезпеченню
гармонійного формування м’язової системи, розвиток технічних
властивостей м’язів, які гарантують правильну посадку, виховання
здібностей до відносно локального м’язового напруження, а також розвиток
швидкісно-силових якостей, які проявляються в рухових діях без значного
зовнішнього опору.

Для розвитку м’язової сили у молодших школярів використовується метод
повторних зусиль при виконанні вправ на подолання ваги власного тіла
(ЗРВ без предметів, переповзання, піднімання по канату в три прийоми,
похилій лавці, гімнастичній драбині), з подоланням малого зовнішнього
опору, обтяження (ЗРВ з предметами: гімнастичні палки, великі ігрові
м’ячі, набивні м’ячі вагою до 1 кг та ін.). При виконанні цих вправ
порівняно невеликий ризик перевантажень та травм.

Для розвитку швидкісно-силових якостей використовується метод динамічних
зусиль, суть якого в подоланні з великою швидкістю невеликих опорів. При
цьому високою може бути як швидкість одиночного руху, так і темп рухів.

В рамках цього методу можна виділити вправи з балістичним характером
розвитку напруження – це стрибкові вправи в кидках різноманітних
снарядів. Режим роботи м’язів при цьому може бути переборюючим
(підстрибування), уступаючим (сплигування) та реверсивним (в
багаторазових стрибках, стрибках з розбігу).

Для уроків фізкультури в початкових класах характерно використання
великої кількості рухових ігор, в тому числі і для розвитку
швидкісно-силових якостей. Це ігри, пов’язані із стрибками та метанням.

2.2. Розвиток сили в учнів середніх класів

Силова підготовка учнів середніх класів направлена на підвищення
силового потенціалу всіх основних м’язових груп, що забезпечує
гармонійний розвиток м’язової системи, а цілеспрямоване застосування
підготовчих і основних вправ із багатого арсеналу засобів легкої
атлетики найбільш сприяє розвитку швидкісно-силових якостей, які
проявляються в життєво важливих рухових діях – відштовхуваннях під час
бігу, стрибках, подоланні перешкод, кидкових рухах.

У підлітковому віці у зв’язку з віковими особливостями формування систем
організму складаються найсприятливіші передумови розвитку сили, що
розширює коло засобів і можливостей застосування ефективних методів
розвитку сили. Використання методів динамічних і повторних зусиль
передбачає збільшення величини обтяження (опору). Застосовуються вправи
із зовнішнім опором (у вигляді гантелей малої і середньої ваги, мішки з
піском, вправи на тренажерах і т.п.), протидія партнера (силові вправи у
парах), із подоланням ваги власного тіла (вправи на стандартному і
нестандартному обладнанні). Засоби підбираються таким чином, щоб при
розвитку сили були охоплені основні групи м’язів всього рухового
апарату. Вправи можуть бути спрямовані на розвиток сили як локальної,
так і регіональної групи м’язів. Силові вправи з малими (30-50% макс.
або більше 15 ПМ) і середніми (60-80% макс, 12-15 ПМ) виконуються
повторними серіями. Не рекомендується виконувати вправи, які вимагають
великих силових напружень, особливо із затримкою дихання.

У практиці роботи у школі для розвитку сили на уроках фізкультури
підбираються обтяження, які учні можуть підняти 6-8 разів. Потім
величина обтяження не зменшується до того часу, доки учень не доведе
свій результат до 12 повторів. Після цього величина обтяження
збільшується до 6-8 ПМ.У розвитку іявидкісно-силових якостей продовжує
залишатися метод динамічних зусиль, але величина опору, особливо в 14-
15-річному віці, збільшується.

Серед засобів розвитку швидкісно-силових якостей, необхідних для
оволодіння ефективним відштовхуванням, провідне місце посідають різні
стрибкові вправи і стрибки у висоту, в довжину, потрійні.

При вивченні техніки стрибків у висоту і в довжину використовують
багаточисленні спеціальні стрибкові вправи. Вони покликані вирішувати
задачу – максимально сприяти досягненню найвищого рівня розвитку
комплексу спеціальних рухових якостей і специфічних навичок для
підвищення потужності робочих зусиль у стрибках, а також ефективності
виконання цих зусиль.

Підбір спеціальних вправ проводиться у відповідності згідно принципу
динамічної відповідності.

Принцип динамічної відповідності передбачає в якості критеріїв схожості
тренувальних засобів із основною спортивною вправою такі показники, як
амплітуда і напрям руху, які акцентують ділянки робочої амплітуди,
максимум зусиль і під час його прояву, режим роботи м’язів (Ю.В.
Верхошанський, 1963, 1970). Серед спеціальних слід особливо виділити
вправи співдружного впливу, при виконанні яких відбувається як розвиток
спеціальних фізичних якостей, так і оволодіння технікою рухової дії.

Стрибкові вправи, в яких перед відштовхуванням має місце рух тіла, слід
віднести до групи вправ ударного методу розвитку вибухової сили, ідея
якого полягає в тому, щоб стимулювати м’язи ударним їх розтягуванням, що
попереджує активне зусилля у тренувальному русі, для чого
використовується не обтяження, а його кінетична чи потенційна енергія
(Ю.В. Верхошанський, 1969, 1970).

Найефективнішою вправою для розвитку вибухової сили є стрибки з різної
висоти на обидві і одну ногу з наступним швидким відштовхуванням
вперед-вгору або вгору. До застосування цього засобу в умовах школи
вчителю фізичної культури слід шдходити надзвичайно обережно. Стрибок із
висоти вимагає спеціальної попередньої підготовки, яка виявляється у
виконанні великого обсягу стрибкових вправ і вправ із значним
обтяженням. На жаль, можливості для такої спеціальної підготовки учнів у
школах немає.

Ідея ударного методу в умовах шкільних занять реалізується за допомогою
зістрибувань із висоти з м’яким приземленням, зі зменшенням
стартизаційного шляху. Зістрибування з невеликої (до 50 см) висоти з
наступним відштовхуванням дається учням з хорошою фізичною
підготовленістю.

При виконанні стрибкових вправ особливу увагу слід звернути на
використання пружності м’язів. Не менш важливий розвиток сили і
використання пружності м’язів, що керують роботою ступні, і які
утримують її обід. У зв’язку з цим виняткове значення мають вправи, що
зміцнюють м’язи ступні і гомілки. Це ходьба на носках, стрибки із
скакалкою та інші. їх треба виконувати щоденно як домашні завдання і в
більшому дозуванні.

Розвиток швидкісно-силових якостей можливий тільки при регулярному
виконанні вправ певного напрямку поза рамками шкільного уроку в умовах
позакласних організаційних форм з фізичного виховання і в самостійних
заняттях. При цьому учні повинні знати, що:

вирішуючи швидкісно-силові вправи (стрибкові) самостійно, слід
дотримуватися певних правил;

перед виконанням вправ (які рекомендуються вчителем фізичної культури)
треба підготувати організм, провести розминку;

дозування повинно відповідати віковим та статевим особливостям, рівню
підготовленості, враховуючи навантаження, яке отримується на шкільних та
інших заняттях фізичної культури і спортом (визначається вона вчителем
фізкультури);

швидкісно-силові вправи виконуються перед вправами для розвитку власних
силових вмінь і тим паче їх не слід виконувати після вправ на розвиток
витривалості.

Невеликий ефект у вихованні силових вмінь досягається при застосуванні
такої форми організації занять, яка б дозволила комплексно розвивати всі
м’язові групи. Такою формою є колове тренування з розвитку сили.

Основу колового тренування складає серійне (злите або з інтервалами)
повторення вправ, підібраних і об’єднаних в комплекс у відповідності з
певною схемою – «символом колового тренування» – які використовуються в
порядку послідовної зміни «станцій» (місце для кожної із вправ з
відповідним обладнанням), які розташовуються в залі або на майданчику по
замкнутому контуру.

У комплекс включаються технічно нескладні і добре розучені вправи,
переважно загальнопідготовчі та спортивнодопоміжні, гімнастичні,
важкоатлетичні, на тренажерах та інші.

Підбір вправ передбачає дотримання різноманітності й послідовності в
навантаженнях на різні групи м’язів і системи організму.

d h v n

“’

??????”

??????Y?Вправи кожної станції діють на певну групу м’язів ніг, рук,
плечового пояса, черевного пресу, спини. Таким чином, основні м’язові
групи одержують навантаження в певному чергуванні, так що після «роботи»
на одній станції для них настає відпочинок на наступних.

Для розвитку сили, швидкісно-силових якостей і силової витривалості
колове тренування проводиться за методом інтенсивної інтервальної роботи
у 2 варіантах:

1) На кожній «станції» вправа (потужністю роботи 50-75%) виконується
упродовж 10-15 сек. Потім іде навантаження від ЗО до 90 сек в залежності
від потужності роботи.

2) Кожна вправа повторюється максимум 8-12 разів без обмеження часу, в
плавному (безперервному) темпі. Інтервали відпочинку 30-180 сек.
Використовуються для вправ у «розслабленні» і розтягуванні, які особливо
важливі для тренувального ефекту.

Підвищення навантаження відбувається через кожні 2-3 заняття в першому
варіанті за рахунок скорочення часу виконання 8-12 повторень з 15 до 10
сек. У другому варіанті підвищення навантаження може іти за рахунок
збільшення навантаження. Загальне збільшення навантаження можливе за
рахунок збільшення кількості проходження «кіл» від 1 до 3. В одне коло
включається 8-10 вправ.

Колове тренування може застосовуватися і для виконання комплексу вправ,
що пропонується для домашніх завдань у вигляді «скороченого кола» 4-5
вправ.

При виконанні вправ, що розвивають швидкісно-силові якості (різні
стрибкові завдання), вчителю слід звернути увагу на положення частин
тіла тих, хто займається, вправи махових рухів із розгинанням ніг,
м’яким приземленням, настроєнням на швидке відштовхування. Ці вправи
повинні сприяти закріпленню правильної навички відштовхування.

Навчаючи стрибкам у 5 класі, слід використовувати рухливі ігри,
естафети: «Бій півнів», «Кенгуру» (естафета із стрибками на обох ногах,
стиснувши м’яч), «Коники» («Кузнечики») (естафета із стрибками на одній
і двох ногах), «Пострибали через обруч» (стрибки вгору, ноги нарізно,
пропускаючи обруч, що котиться), «Вудочка» (із стрибками, імітуючи
спосіб «переступання»), «Через перешкоду від ловця», естафета з
скакалками.

У 5 класі на одному уроці легкої атлетики можна давати учням до 12-15
стрибків у висоту або 10-12 у довжину з розгону. У такому випадку
кількість повторів спеціальних вправ для освоєння техніки стрибка
повинна бути не менше 6-8, або не більше 50% дозування вправ, які
використовуються для розвитку фізичних якостей. Якщо на уроці планується
застосування засобів тільки для цілеспрямованого розвитку швидкості або
витривалості, то рекомендується все ж включати 2-3 стрибкові вправи, що
забезпечують зміцнення усіх груп м’язів, які беруть участь у
відштовхуванні, причому лише одну з цих вправ слід пропонувати в
дозуванні, яке дає значне навантаження.

Для домашніх завдань можна використовувати стрибки на одній та обох
ногах (якщо немає майданчика, то вправи можна виконувати в кімнаті на
місці). Повторення 2 серії по 8- 10 разів. Стрибки з скакалкою,
починаючи з 5-го класу, при кількості повторень їх до 200 в день, можна
повністю перенести для виконання в самостійних заняттях. Для зміцнення
ступні слід порекомендувати усім учням пружну ходьбу на носках,
вибираючи для цього час упродовж всього дня.

2.3. Засоби для розвитку швидкісно-силових якостей і сили для школярів
12-14 років

Вправи, які використовуються для розвитку швидкісно-силових якостей і
сили м’язів нижніх кінцівок.

1.Стрибки на двох ногах з підтягуванням зігнутих ніг до грудей.
Виконувати на місці і з просуванням вперед. Повторити 8-10 разів, 3-4
серії.

2.Стрибки на двох ногах через перешкоди (4-6 низьких бар’єрів). Вправа
повторюється 3-4 серіями по 6-8 перешкод.

3. Стрибки на двох ногах через гімнастичну лавку із просуванням вздовж
лави. Повторити 8-10 разів, 3-4 серії.

4. Зістрибування з підвищення до 80 см на дві ноги. Повторити 10-12
разів.

5. Зістрибування з підвищення 60-70 см із приземленням напівприсівши.
Повторити 8-10 разів.

6. Зістрибування з підвищення 30-40 см на дві ноги з наступним стрибком
через перешкоди (3-4 низьких бар’єри). Повторити 5-6 разів.

7. Стрибки з місця на двох ногах вгору з підвищенням 60-70 см з
виконанням різних завдань у фазі польоту і м’яким приземленням.
Повторити 8-10 разів.

8. Вистрибування вгору на двох ногах напівприсівши з повним випрямленням
тіла при відштовхуванні, з діставанням руками підвішених предметів.
Слідкувати за м’яким приземленням у положення, яке відповідає вихідному.
Повторити 10-12 разів, 2-3 серії.

9. Ходьба глибокими випадами з акцентуванням розгинання ноги і виносом
вільної, зігнутої в колінному суглобі ноги, при проходженні вертикалі.
Повторити 10-12 разів кожною ногою, 2 серії.

10. Присівши на одній нозі з опорою однойменною рукою на рейку
гімнастичної стінки. Повторити майже максимальну кількість разів (мінус
2-3 рази) на кожну ногу, 2 серії.

11. Присідання на одній нозі. Повторити 2-3 серії з майже максимальною
кількістю присідань на кожній.

12. Вистрибування вгору на двох ногах з присіду. Повторити 10-12 разів,
2 серії.

13. Підстрибування на одній нозі, які виконуються учнями в парах, стоячи
обличчям один до одного. Партнер підтримує злегка за п’ятку.
Підстрибування виконується за рахунок роботи м’язів колінноступневого
суглоба і гомілки. Амортизація при приземленні за рахунок згинання ноги
в колінному суглобі мінімальна. При виконанні підстрибувань бажано не
торкатись п’яткою до опори. Повторити 2-3 рази по 25-30 підстрибувань на
кожну ногу.

14.Вистрибування вгору з місця, штовхаючись однією ногою з підвищеної
опори (висотою 30-35 см). Вправа виконується у В.П., стоячи боком до
підвищеної опори (гімнастична лава), зігнута нога на опорі. Повторити
10-12 разів кожною ногою 2-3 серії. Вправа може виконуватись з
почерговим вистрибуванням на одній та на другій ногах. У такому випадку
приземлення відбувається по різні сторони лави.

15. В.П. – стоячи обличчям до лави, одна нога зігнута в коліні на лаві,
друга – опорна, на землі. Вистрибування вгору з розгинанням зігнутої
ноги і зміною положення ніг. Повторити 8-10 разів, 2 серії. При підборі
вправ і включенні їх дозування на уроці і на заняттях груп продовженого
дня слід керуватися рекомендаціями, викладеними у матеріалах зі стрибків
для 5-го класу. При цьому слід враховувати зміст матеріалу з бігу і
метань, щоб уникнути однобокої дії деяких вправ і перевантаження
опорно-рухового апарату учнів.

Рухливі ігри: «Хто вище?» – командна гра в стрибках через планку.

На перших 1-2 уроках з стрибків у висоту у зв’язку з невеликим
навантаженням при виконанні імітаційних вправ і стрибків із короткого
розгону треба включати більше вправ для розвитку швидкісно-силових
якостей. У випадках, коли дійсне виконання стрибка у висоту з розгону
дається як основний матеріал уроку, їх кількість повинна бути не менше
12-15, а в поєднанні із застосуванням підводящих вправ і засобів
ціленаправленого розвитку швидкісно-силових якостей – 8-10. У ці уроки
треба включати 2 вправи для розвитку і зміцнення однієї з груп м’язів
стегна і тазостегнового суглоба. Навантаження на іншу групу м’язів
повинне плануватися на позакласні та домашні завдання.

В заняття фізичними вправами у групах продовженого дня включаються 1-2
вправи, які повинні виконуватися з повним дозуванням 3 рази на тиждень.

При виконанні вправ на підвищення швидкісних якостей (всі метання
набивних м’ячів) повинна виконуватись основна умова, якої треба
дотримуватися при визначенні обсягу роботи, – це підтримка
працездатності на заданому рівні.

Для учнів 12-14 років пропонується виконувати рухи для розвитку
швидкісно-силових можливостей із широким діапазоном швидкості, виявляти
максимальні чи близькі до них умови практично в будь-якій з
рекомендованих вправ. Паузи між вправами недовготривалі, відпочинок між
ними пасивний, інтервали відпочинку між серіями – 1-2 хв.

Всі вправи, які пропонуються, виконуються серіями. Кількість повторень
кожної з них в одній серії для кожної вправи в умовах шкільного уроку
2-4, незалежно від загального числа вправ. На одному уроці планується
виконання 1-3 вправ, 2 вправ х 2, х 3; 3 х 1.

Для домашніх завдань із цієї групи доцільно рекомендувати перевертання
боком, згинання і розгинання рук в упорі. Повторювати кожну з них до
появи втоми у 2-4 серіях (підходах). Інтервали відпочинку між цими
серіями – 2-3; 5 хв.

2.4. Розвиток сили у старшокласників

У старшому шкільному віці морфофункціональні особливості розвитку
організму, закономірності фізичного розвитку юнаків дозволяють здійснити
особливий цілеспрямований вплив на розвиток силової витривалості,
збільшення м’язової маси і власне силових здібностей. У дівчат показники
сили у цьому віці стабілізуються або навіть понижуються (м. – згинання
тулуба). Застосування силових вправ внаслідок поєднання відносної сили
м’язів обмежується. Дівчатам протипоказані вправи які викликають сильний
внутрішньочеревний тиск і струс внутрішніх органів – піднімання і
перенесення важких предметів, стрибки з великої висоти, але обов’язкові
вправи з помірним навантаженням для зміцнення черевного пресу, тазового
дна, спини.

Для розвитку власне силових здібностей застосовується метод повторних
зусиль у двох його варіантах.

Iваріант характеризується застосуванням величини обтяжувань 75-85% (6-8
ПМ), кількість повторів в одному підході 4-6, темп повторень невисокий,
інтервали відпочинку між підходами 3-5 хв.

II варіант – величина обтяжень 60-80% (12-15 ПМ). Кількість повторів у
підході 8-12, інтервали відпочинку 1-2 хв. II варіант застосовується, як
правило, при локальному розвитку сил м’язів і спрямований насамперед на
збільшення м’язової маси.

Застосування III варіанту методу повторних зусиль виражається у
виконанні вправ із обтяжуванням понад 12 разів і спрямоване на розвиток
силової витривалості.

Як і в більш ранніх вікових групах, для розвитку швидкісно-силових
якостей застосовується метод динамічних зусиль і розширюється арсенал
засобів ударного методу розвитку вибухової сили. У старших класах
робиться акцент на силовий компонент, прояв цього виду силових
здібностей.

У старших класах для школярів, що мають високі силові показники, можливе
застосування комбінованого методу розвитку сили. При застосуванні
комбінованого методу розвитку сили практично використовуються вже всі
відомі методи. Застосовуються вони для розвитку сили одних і тих груп
м’язів.

Першими виконуються вправи методом динамічних зусиль (максимально швидкі
рухи з подоланням невеликої протидії чи малої ваги) за певний час,
наприклад, за 6-10 сек.

Другими виконуються вправи з максимальним зусиллям, тобто вправи,
виконання яких можливо 2-3 рази.

Третіми виконуються вправи методом ізометричних зусиль – максимальне
зусилля витримується протягом 5-8 сек і повторюється 2-3 рази з
інтервалом кілька секунд. Четвертими виконуються вправи методом
повторних зусиль (але не більше 10-12 повторів).

На кожному місці занять виконується не менше 2-3 вправ кожного методу з
інтервалом 20-30 сек. При переході до іншого місця занять інтервали
відпочинку складають 2-3 хвилини.

РОЗДІЛ 3

СУЧАСНІ ЗАСОБИ І МЕТОДИ РОЗВИТКУ СИЛОВИХ ЗДІБНОСТЕЙ ШКОЛЯРІВ РІЗНИХ
ВІКОВИХ ГРУП

3.1 Засоби і методи розвитку сили

При розвитку сили використовують фізичні вправи виконання яких вимагає
від учнів більшої величини зусиль, ніж у звичайних умовах. Ці вправи
називають силовими.

Вправи з обтяженнями масою власного тіла не вимагають спеціального
устаткування, не викликають ризику травм та перенавантажень і тому
широко використовуються у практиці фізичного виховання учнів на
початковому етапі їх силової підготовки.

Вправи з обтяженням масою предметів дозволяють дозувати величину зусиль
відповідно до індивідуальних можливостей учнів. Велика різноманітність
вправ дозволяє ефективно впливати на розвиток різних м’язових груп і
всіх видів силових здібностей.[3]

Вправи з обтяженням опором зовнішнього середовища. До них належать
рухові дії, в яких величина обтяження не лімітована точно визначеними
межами (біг вгору, по піску, снігу, воді).

Вправи у подоланні опору еластичних предметів ефективні для розвитку
м’язової маси, а отже і максимальної сили, але менш ефективні для
розвитку швидкої сили і непридатні для розвитку вибухової сили та
негативно впливають на міжм’язову координацію.[3]

Вправи у подоланні опору партнера, їх особлива цінність полягає у тому,
Що, виконуючи їх, учні змушені проявляти значні вольові зусилля,
змагатись У вмінні застосовувати силу для вирішення конкретних рухових
завдань.

Вправи у самоопорі. їх суть полягає в одночасному напруженні м’язів
синергістів та антагоністів певного суглоба. Вони можуть виконуватись в
режимі статичного напруження або у напруженому повільному русі по всій
його амплітуді, коли одна група м’язів працює у долаючому, а протилежна
– у поступливому режимах. Ці вправи сприяють зростанню м’язової сили та
вдосконаленню внутрішньом’язової координації.[3]

Вправи з комбінованим обтяженням. Дана група засобів дозволяє досягти
варіативності впливу і цим підвищити емоційність та підвищити
ефективність тренувань. За їх допомогою можна вирішувати завдання
спеціальної силової підготовки. Наприклад, стрибки з обтяженням сприяють
розвитку вибухової сили у відштовхуванні.[2]

Вправи на тренажерах. Сучасні тренажери дозволяють виконувати вправи з
точно дозованим опором як для окремих груп м’язів, так і загального
впливу та вибірково впливати на розвиток певної силової здібності.
Застосування тренажерів підвищує емоційне тло занять.

Ізометричні вправи набули широкої популярності у 60-ті роки. Пізніше
інтерес до них дещо знизився. В ізометричних напруженнях можна досягти
тренувального ефекту при менших, ніж у динамічних вправах, витратах
енергії. Це дозволяє використати невичерпану енергію на вирішення інших
педагогічних завдань, або виконати більшу кількість силових вправ.

При цьому застерігаємо, що ці вправи, особливо з субмаксимальним і
максимальним напруженням, недоцільно застосовувати в заняттях з дітьми,
підлітками, літніми людьми та особами, які мають порушення у роботі
серцево-судинної системи, оскільки вимагають тривалої затримки дихання і
натужування.

При використанні ізометричних вправ найбільший приріст сили м’язів
спостерігається лише у тих положеннях ланок тіла, у яких виконувались
ізометричні напруження.

В практиці ФВ використовується велика кількість методів спрямованих на
виховання різних видів силових здібностей:

Максимальних зусиль. Передбачає виконання завдань пов’язаних із
необхідністю подолання максимального опору. Цей метод дозволяє
забезпечити виховання здатності до концентрації нервових м’язових
зусиль.

Метод субмаксимальних зусиль. Передбачає використання великих обтяжень
80 – 90% від максимального. З максимальною кількістю повторень (до
відмови). [9]

Метод динамічних зусиль. Полягає у створенні максимального силового
напруження за допомогою роботи з субмаксимальним навантаженням і
швидкістю. При цьому вправи виконуються з максимальною амплітудою. Дані
методи використовуються при вихованні швидкісної сили.

Ударний метод. Передбачає Використання спеціальних вправ із миттєвим
подоланням обтяження упорної дії котре спрямоване на збільшення
потужності зусиль ( вправи: зістрибування з підвищення, з миттєвим
вистрибуванням вгору, стрибки у довжину).

Статичних або ізометричних зусиль. В залежності від завдань, що
вирішуються при вихованні силових здібностей, передбачає використання за
величиною ізометричних зусиль. Якщо вирішується завдання виховати
максимальну силу м’язів та використання ізометричних напружень 80 – 90%
від максимальної тривалістю 4 – 6 сек. або 100% тривалістю 1 – 2 сек.
Якщо вирішується завдання виховання сили загального значення, то
використовуються ізометричні напруження 60 – 80% від максимальних
тривалістю 10 – 12 см в кожному повторенні. Як правило на тренуванні
виконується 3 – 4 вправи по 5 – 6 повторень відпочинок складає між ними
2 хв.

Метод колового тренування. Забезпечує комплексний вплив на розвиток
різних м’язових груп. Вони проводяться по стадіях і підбираються таким
чином, щоб кожна наступна серія включала в роботу нові групи м’язів.

Ігровий метод. Передбачає виховання силових здібностей переважно в
ігровій діяльності де ігрові ситуації заставляють змінювати режими
напружень різних м’язових груп [7].

3.2. Контроль розвитку сили в сучасних умовах

Сьогодні, коли смертність серед дітей різко зросла постало питання про
перебудову системи медико-педагогічного контролю. За останні 2 роки на
уроках фізичної культури померло 8 дітей. Рівень розвитку фізичних
якостей не відповідає вимогам сьогодення, тільки 30% дітей можуть
здавати нормативи з фізичної культури.

Тому 20 липня 2009 року було прийнято наказ Міністерством охорони
здоров’я України «Про медико-педагогічний контроль за фізичним
вихованням учнів у загальноосвітніх навчальних закладах.»

Метою якого є, визначення стану здоров’я, фізичного розвитку і
функціонального стану організму учнів, які займаються фізичною
культурою. Також сприяти оптимізації рухової активності учнів і
вирішення питань про відповідність фізичних навантажень стану здоров’я
та функціональним можливостям учнів.

Медико-педагогічний контроль вирішує багато завдань які сприяють кращому
фізичному розвитку школярів. Визначення рівня фізичного розвитку, стану
здоров’я, функціональних можливостей організму та рівня розвитку рухових
навичок учня з метою диференціації засобів і форм фізичного виховання та
дозування фізичного навантаження. Систематичне спостереження за
динамікою показників фізичного розвитку, стану здоров’я та розвитку
локомоторної функції організму учня під впливом фізичних вправ,
загартування та інших засобів біокорекції для оцінки їх оздоровчого
ефекту. Виявлення функціональних відхилень і ранніх симптомів хвороб, що
виникають під час занять фізичною культурою. Профілактика шкільного, в
тому числі спортивного травматизму. Проведення санітарно-просвітницької
роботи та гігієнічного виховання учнів. Функціональних проб з дозованим
фізичним навантаженням.

3.3. Тестування силових здібностей школярів

У школярів здійснюється контроль за рівнем розвитку максимальної сили
різних груп м’язів, швидкісної сили, силової витривалості і комплексне
визначення силових здібностей.[11]

Э такі способи тестування максимальної сили школярів:

Піднімання штанги максимальної ваги. Тест для юнаків старшого шкільного
віку. Використовується для визначення максимальної сили м’язів рук,
плечового пояса, ніг.

Піднімання штанги вагою 50-90% максимальної. Для юнаків старшого
шкільного віку.

Піднімання гирі. В тесті визначається м’язова сила плечового пояса і
рук. Рекомендується використовувати при тестуванні школярів віком 15-17
років.

Підйом переворотом. Тест для визначення м’язової сили рук, плечового
пояса, тулуба.

Лазіння по канату. Тест для дітей 6-10 років. Визначається максимальна
динамічна сила м’язів рук, і плечового пояса.

Згинання і розгинання рук в упорі на лавку та на підлозі з зігнутими
колінами. Ці тести рекомендовано для учнів з низьким рівнем фізичної
підготовки.[14]

Розвиток швидкісної сили людини визначається за показниками стрибкових і
метальних тестів, а також за результатами виконання силової роботи в
обмежений час. Деякі тести, що використовуються для контролю швидкісної
сили, наведені раніше (наприклад, стрибки у довжину і угору з місця,
штовхання набивного м’яча, метання гранати, підняття тулуба із положення
лежачи за 30 або 60 сек. та інші)[8]

Контроль швидкісної сили:

Стрибок у гору з місця без маху рук.

Вистрибування після стрибка у глибину.

Потрійний стрибок на правій і лівій нозі.

Вистрибування угору прогнувшись із глибокого сіду.

Кидок набивного м’яча

Кидок ядра

Присідання за 20 секунд

Піднімання ніг у перед у висі протягом 10сек.

Підняття тулуба із положення лежачи обличчям униз протягом 10 сек.

Лазіння по канату на швидкість

Удар м’яча на дальність

Контроль силової витривалості. Для контролю силової витривалості
школярів використовують такі тести:

Статична силова витривалість.

А) Тестування силової витривалості м’язів плечового пояса. Учень стоїть
прямо, руки витягнуті в боки у кожній руці вага по 1 кг.

Б) тестування силової витривалості м’язів живота. Виконання кута на
гімнастичній стінці. В тих випадках, коли учень не в змозі втримати кут
на гімнастичній стінці, пропонується інша вправа – кут в упорі сидячи на
гімнастичній лаві.

В) тестування силової витривалості стегна і гомілки. Учень стоїть на
носках у положенні напівприсіду, тулуб тримає вертикально. Кут між
стегном і гомілкою становить 90.

Г) тестування силової витривалості м’язів спини. Учень грудьми лягає на
стіл так, щоб край столу був нарівні пояса. Ноги витягнуті паралельно
підлозі. Учасника тестування утримують за плечі.

Д) тестування силової витривалості м’язів тазового пояса. Учень стоїть
прямо. Випрямлена нога піднята вперед.

Динамічна силова витривалість. Піднімання прямих ніг із положення
лежачи. Піднімання ніг у висі.

Отже, засобами розвитку силових якостей є: вправи з вагою зовнішніх
предметів, вправи з обтяженням власного тіла, з використанням тренажерів
і статичні вправи в ізометричному режимі. Також є допоміжні засоби
розвитку силових якостей: з використанням зовнішнього середовища і
використання опору рухомих предметів. Крім засобів розвивають силу за
допомогою різноманітних методів: ігровий, максимальних зусиль,
субмаксимальних зусиль, коловий метод, динамічних зусиль, ударний метод,
статичних або ізометричних зусиль, які дозволяють розвивати як
спеціальну так і загальну силу.

Контроль розвитку силових якостей дозволяє встановити можливості
школярів під час заняття з фізичної культури. І запобігти нещасним
випадкам серед дітей.

З допомогою тестування силових якостей школярів можна встановити рівень
розвитку вибухової, абсолютної, швидкісної, відносної чи силової
витривалості у різні сенситивні періоди.

ВИСНОВКИ

Отже, зі сказаного вище можна зробити наступні висновки:

Розвиток силових якостей школярів відбувається в сенситивні періоди.

В поняття силових якостей школярів входить: вибухова сила, відносна
сила, абсолютна сила, відносна сила, швидкісна сила і силова
витривалість.

Отже, в різні періоди розвитку дитини необхідно розвивати ті види
силових якостей школярів, яків відповідають найбільшому їх розвитку.

Для розвитку силових якостей школярів використовують різноманітні засоби
і методи за допомогою яких відбувається розвиток сили. За дотримування
правильно підібраного режиму виконання вправ а також вправ з обтяженнями
чи опорами, стимулюють рівень напруженості м’язів більший ніж за
звичайних умов.

В тренувальному та навчальному процесі потрібно контролювати при
необхідності, корегувати досягнутий рівень силових якостей школярів. Для
цього використовують різноманітні вправи – тести, які дозволить оцінити
ефективність тренувальної чи навчальної програми.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Ареф’єв В., Столітенко В. Фізичне виховання в школі. – К., 1997

Борисенко А. Ф. Педагогічний контроль за фізичним вихованням школярів:
фізичне виховання в школі. – К.: «Просвіта», 1996. – 37 с.

Ведмеденко Б.Ф. Теоретичні основи і практика виховання молоді засобами
фізичної культури. — К., 1993.

Вільчковський Е. С. Науковометодичні вимоги до складання програм з
фізичної культури: Фізичне виховання в школі. – К.: Просвіта, 1997. –
289 с.

Гужаловський А. Основи теорії і методики фізичної культури. – М.:
“Фізкультура і спорт”, 1986

Гук Е. П. Профессионально-прикладная подготовка на уроках // Физическая
культура в школе, 1986. — № 10. — С. 21; № 11. С. 20; 1987 — №3. — С.
22; №4. — С.19.

Деркач А.А., Исаев А.А. Педагогическое мастерство тренера. — М.:ФиС,
1981.

Козлова К.П., Скібенко Н.В., Лезнік Н.В. Формування професійних умінь у
майбутніх вчителів фізичної культури. – Луцьк, 1994. – С. 99-100.

Матвеев Л.П. Теория й методика физической культури. — М.: ФиС, 2001.

Присяжнюк С.І. Фізичне виховання: навчальний посібник. – Київ:
«Просвіта», 2008. – 501 с.

Сергієнко Л.П. Тестування рухових здібностей школярів: навчальний
посібник. – Київ: «Олімпійська література», 2001. – 428 с.

Станкин М.И. Спорт и воспитание подростков. — М.: ФиС, 1983.

Теорія і методика фізичного виховання школярів. В 2-х частинах. – К.,
1998.

Фізіологія спорту і м’язової діяльності: курс лекцій для студентів
факультету фізичного виховання і спорту / Укладачі: Мицкан Б.М.,
Султанова І.Д., Лісовський Б.П. – Івано-Франківськ: Кушнір Г.М., 2010.
–– 264 с.

Ціж Л.М. Динаміка показників амплітуди рухів шиї та плеча у пацієнтів з
шийною дископатією: спортивний вісник. – Київ: Дивосвіт, 2006. – 298 с.

Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів Частина 1.
Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2008. – 272 с.

Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Частина 2.
Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2008. – 286 с.

PAGE

PAGE 35

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter