HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com –
рефератний сайт №1 в Україні!

Реферати, контрольні роботи, курсові та дипломні роботи з 70-ти
напрямків. БЕЗКОШТОВНО!

РЕФЕРАТ

з дисципліни “Зовнішня політика країн Західної Європи”

на тему:

“Великобританія і Європейський Союз:

історія та сучасність”

ПЛАН

Вступ

1. Становлення британської політики інтеграції в ЄЕС

2. Напрями еволюції британської європейської політики”

3. Структура британської європейської політики в останні десятиліття

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Розвиток сучасного світу  характеризується  загальносвітовими процесами
інтеграції та глобалізації. Одним з   наслідків розгортання процесу
світової глобалізації є дедалі більше розмивання різниці між рівнями
світової системи – міжнародним, особливо регіональним, та національним.
Це призводить до зростання значення реактивної складової у визначенні
державами темпу та напрямів політичних змін як у середині країни, так і
у світі в цілому. Різні функціональні комплекси (економічні, соціальні,
культурні) національних держав дедалі більше інтегруються в
загальносвітовий простір. Тому для регулювання сучасних глобальних
тенденцій та їх формалізації необхідно створення сильних та впливових
міжнародних інститутів як на регіональному, так і на глобальному рівнях.

Інтеграційні процеси впливають на зміст політики, яка проводиться
країнами Європи, на форми, яких на сучасному історичному етапі набуває
політичний процес в цих країнах. В європейській інтеграції тісно
взаємодіють між собою елементи міждержавної співпраці учасників
відповідних процесів та внутрішньополітичні процеси – особливості
визначення місця окремих країн в інтеграційних структурах, формування
національних доктрин щодо напрямів та інтенсивності інтегрування,
поступок національним суверенітетом на користь тіснішої співпраці в
спільних інституціях. Взаємозв’язки міждержавних відносин всередині
інтеграційних угрупувань із політичним процесом в окремих
державах-учасниках цих угрупувань, інтеграція національних політичних
акторів в політичний дискурс міжнародного рівню визначають сучасний стан
інтеграційних процесів та їх перспективи.

Проблема співвідношення  національного та наднаціонального, що таким
чином загострюється в процесі розбудови інтеграційних механізмів
Європейського Союзу, особливо наочно представлена в політиці
Великобританії щодо європейської інтеграції. Особлива позиція щодо
поступки частиною національного суверенітету на користь спільних
інтеграційних інституцій, яку Великобританія обійняла з часу вступу до
Європейського економічного співтовариства, витікає з відмінностей у
політичній та правовій системах, структурі зовнішньополітичних та
зовнішньоекономічних пріоритетів, ставленні до культурної ідентичності,
що відрізняють країну від решти провідних західноєвропейських держав.

Досвід адаптації Великобританії до вимог європейської інтеграції, пошуку
компромісів  та захисту власних інтересів у спільних інституціях ЄЕС та
ЄС є важливою складовою інтеграційних процесів в сучасній Європі.

Політика Великобританії щодо європейської інтеграції є складовою
частиною  її європейської політики.

1. Становлення британської політики інтеграції в ЄЕС

Зовнішньополітичний вимір британської політики стосовно європейського
інтеграційного процесу не зазнав негайних змін, оскільки рівень
економічних зобов’язань країни не перевищував звичайний для неї, раніше
реалізований в ЄАВТ та в двосторонніх економічних домовленостях з
європейськими та іншими провідними державами світу. Політичні
зобов’язання на початковому етапі перебування Великобританії в ЄЕС на
мали наднаціонального характеру, сприймалися цілком в площині зовнішньої
політики і відповідали звичайній британській практиці членства в
міжнародних організаціях.

Характер компромісів, використаних лейбористами для проведення рішення
про вступ країни до ЄЕС та під час агітації за збереження членського
статусу на референдумі 1975 року, наочно демонструють превалювання
компромісного характеру політики країни в ЄЕС, спрямованого на поступове
вирішення конкретних питань, які сприймалися як не пов’язані із
загальною проблемою долучення до інтеграційного простору, окремі
зовнішньополітичні завдання. Отже, після вступу до ЄЕС британські
політичні сили не сприймали комунітарні структури як джерело специфічної
поведінки країн-членів, а лише як елемент регіонального міжнародного
середовища.

Політичний момент, обраний урядом Е.Хіта для вступу до Європейського
економічного співтовариства, був відносно сприятливим для досягнення
поставленої мети, оскільки природний компроміс, що сформувався на цей
час, дозволяв виконати поставлене завдання, запобігши порушенню
внутрішньої політичної стабільності в Великобританії, стабільності в
правлячій партій, що могла бути спричинена надмірними компромісами
опозиції в разі менш сприятливої політичної кон’юнктури, та не
зволікаючи із вступом у випадку більш детальної та глибокої проробки
його умов. Приймаючи остаточне рішення про вступ до ЄЕС, Е. Хіт
керувався своєчасністю моменту для позитивного рішення питання, а не
своєчасністю приєднання до Співтовариства, що, в свою чергу, свідчить
про природу політичного дискурсу щодо політики Великобританії до ЄЕС в
першій половині 1970-х років, коли ця політика мала чітке виражений
екзогенний по відношенню до комунітарного простору характер.

Період після вступу Великобританії до ЄЕС, під час правління двох
лейбористських кабінетів Вільсона та Каллагена, характеризувався
постійним поглибленням зв’язку економіки Великобританії з комунітарним
інтеграційним простором в торгівельній, фінансовій та виробничій сферах,
поступовим розвитком взаємозв’язку в інвестиційній сфері та  в галузі
стандартизації, початком процесу узгодження законодавства. Цей процес
неминуче поглиблював залежність Великобританії від комунітарного
простору, створюючи підґрунтя для подальшого обмеження
зовнішньополітичного маневру держави. Але з іншого боку, в політичній
сфері вільний та незалежний від Співтовариств маневр зберігався протягом
всього часу від вступу до прийняття ЄЄА, внаслідок чого навіть
поглиблювана інтеграція в економіці не відтворилася в перегляді підходів
до структурування політичного процесу в Великобританії та принципів
формування європейської політики країни, яка й надалі сприймалася як
складова зовнішньополітичного процесу. Ця ситуація знайшла відображення
як в середині країни, — де ще не було закріплено позиції провідних
політичних сил щодо європейської інтеграції і відбувався порівняно
вільний дрейф тих самих партій та груп від євроентузіазму до
євроскептицизму і в зворотному напрямку в залежності від поточного
політичного моменту і безвідносно до самого стану поглиблення інтеграції
в ЄЕС, — так і назовні, — де Великобританія продовжувала спроби
поєднувати питання європейської інтеграції з іншими зовнішньополітичними
та зовнішньоекономічними завданнями, як наприклад, з розвитком
співробітництва в ЄАВТ або спробами інтегрувати країни Співдружності
націй до економічного простору ЄЕС. Водночас, невдача цих
зовнішньополітичних проектів свідчила по-перше, про зростання залежності
країни від ЄЕС, відтак про поглиблення її економічної інтегрованості,
по-друге, із зростанням відносної важливості саме напряму зовнішньої
політики Великобританії щодо Співтовариств, були створені передумови для
перевизначення структури європейської політики Великобританії та її
ототожнення з політикою щодо європейського інтеграційного процесу.

Наявність невирішених з часу вступу Великобританії до ЄЕС питань, таких
як формування бюджетної частки країни в спільному бюджеті, місце
Великобританії в ССП або в спільній політиці щодо рибальства, на тлі
збереження екзогенності британської європейської політики по відношенню
до інтеграційного процесу зумовили специфічну позицію Великобританії як
в європейському інтеграційному процесі, так і в комунітарних структурах.
Особлива позиція Великобританії стала першим формалізованим проявом
реактивного характеру британської європейської політики. Відтак
Великобританія визначила специфічні умови співробітництва із партнерами
по Співтовариствам, на яких вона була згодна приймати участь у розвитку
інтеграційних процесів, але сама не визначилася остаточно із метою, яку
хотіла досягти у процесі інтеграції в ЄЕС, і продовжувала у формуванні
та реалізації політики реагувати на зміну внутрішніх та зовнішніх умов.
Великобританія не могла піти на втрату членського статусу  в ЄЕС або
рівного з рештою членів статусу в вирішенні питань про продовження
інтеграції задля захисту власних інтересів, але не була готова йти на
поступки партнерам задля запобігання кризи у розвитку Співтовариства. В
результаті, британська “особлива позиція” в Співтоваристві значною мірою
сприяла кризі ЄЕС в період 1973-1984 років і законсервувала розвиток
власної європейської політики на період до вирішення бюджетного питання.

В першій половині 1980-х років Маргарет Тетчер не ставила під сумнів
доцільність перебування Великобританії в ЄЕС, і не загрожувала в процесі
переговорів виходом країни зі Співтовариства, але дотримувалась
прагматичного націоналістичного підходу до ЄEC,  використовуючи таку
політику, зокрема, як засіб підвищення суспільної підтримки партії у
внутрішній політичній боротьбі. У своєму погляді на європейську
проблематику крізь призму внутрішнього британського політичного процесу
вона була подібна до прагматичної політики Вільсона, який свого часу
також віддавав перевагу єдності партії перед як найскорішим вирішенням
європейських питань. Зворотній бік націоналістичної політики М.Тетчер
полягав в високому ступені популізму в її діях, а також схильності до
тиску і небажанні шукати компроміси. Її зовнішня політика, і зокрема
політика по відношенню до ЄЕС, базувалася на традиційних принципах
дотримання британського суверенітету, збереженні національної
ідентичності та економічної незалежності Великобританії. Основною
відмінністю комплексу завдань зовнішньої політики М.Тетчер було втілення
принципу відбудови британської великодержавності, що містився в
політичних програмах більшості політичних лідерів повоєнної
Великобританії, у низку практичних кроків.

Зростаюче значення Співтовариства для зовнішньої політики Великобританії
та збереження її статусу провідної світової держави було
продемонстровано в період Фолклендської кризи. Незважаючи на досить
критичне ставлення урядів західноєвропейських країн як до використання
військової сили для вирішення міждержавних суперечок в принципі, так і
до ролі  Великобританії у Фолклендському конфлікті, вони не могли не
солідаризуватися з її діями, тому що інша позиція не виключала
виникнення кризи в європейському економічному співтоваристві і розколі
його єдності. Але зовнішньополітичні орієнтири М.Тетчер на повернення
Великобританії до глобалістської політики, що особливо яскраво виявилося
в 1983-87 роках, призвели до затягування процесу пристосування
Великобританії до еволюції Співтовариства, в якому країна посіла не
конструктивні позиції блокування реформ ЄЕС.

На початку 1980-х років предметом європейської політики Великобританії
остаточно стало визначення та забезпечення позиції країни всередині
Європейського співтовариства.

2. Напрями еволюції британської європейської політики”

Криза розвитку проектів поглиблення інтеграції в ЄЕС, яка була
спричинена британської позицією в процесі вирішення бюджетного питання,
більшою мірою сказалася на ролі та місці самої Великобританії в
інтеграційному процесі в європейських співтовариствах, аніж на стані
європейської інтеграції в цілому. Наслідком блокування британським
керівництвом пропозицій континентальних партнерів стала практика
обговорення питань комунітарних реформ без участі Великобританії і
підготовка конкретних пропозицій щодо практичного здійснення реформ без
врахування її позиції. Ще більш суттєвим фактором, що змінював становище
Великобританії в комунітарних процесах стало укріплення співпраці
провідних континентальних держав ЄЕС, перш за все Франції та ФРН, в
забезпеченні майбутніх реформ Співтовариств, оскільки їх заздалегідь
узгоджена позиція значно зменшувала здатність Великобританії до
маневрування між партнерами та схильність останніх до значних поступок
британському керівництву в обмін на підтримку конкретних кроків в
процесі поглиблення європейської інтеграції. Таким чином, головним
суб‘єктивним завданням британського керівництва після вирішення
бюджетного питання було подолання фактичної маргіналізації позиції
країни в процесі реформування ЄЕС та зміна іміджу неконструктивного
партнера, які виникли під впливом конкретних кроків кабінету М.Тетчер,
спрямованих на блокування прийняття рішень в інституціях ЄЕС на період
до вирішення в комунітарних структурах нагальних питань британської
європейської політики. Але навіть за обставин зняття напруги між
Великобританією та ЄЕС, британське керівництво продовжувало виступати
проти наднаціональних елементів в структурі Співтовариства та віддавало
перевагу укріпленню Спільного ринку, що, в свою чергу, значно
ускладнювало вирішення завдань британського уряду щодо повернення країні
визначальної ролі в процесі реформування ЄЕС. Це спонукало уряд М.Тетчер
однозначно погодитися на початок процесу реформування європейських
співтовариств в середині 1980-х років, зайнявши конструктивну позицію на
переговорах по підготовці ЄЄА. Водночас позиція Великобританії
продовжувала бути реактивною, але не через суб’єктивні внутрішні
фактори, а через становище відносин в середині ЄЕС та через необхідність
узгоджувати принципові британські позиції щодо збереження суверенітету
із необхідністю конструктивної участі в реформування комунітарних
інституцій.

Нестача політичного та зовнішньополітичного ресурсу для маневрування в
узгодженні між двома ключовими завданнями британської європейської
політики — збереженням визначального впливу   країни в інтеграційних
процесах та захисті національного суверенітету  під час підготовки ЄЄА,
що виникла через посилення опозиції жорсткій політиці М.Тетчер як в
середині держави, так і в ЄЕС, змусили британське керівництво піти на
суттєві поступки при прийнятті Акту: погодитись з розширенням
повноважень комунітарних інституцій, розширенням спільної політики ЄЕС в
соціальній сфері , повномасштабною розбудовою політичного
співробітництва в ЄЕС і збереженням на попередньому відносному рівні
витрат на здійснення спільних проектів Співтовариства, зокрема ССП. Але 
відмова від практики пов’язування різних сфер комунітарної політики для
досягнення компромісу на користь узгодження кожної із сфер
співробітництва окремо дозволила досягти загального компромісу,
закріпленого положеннями Єдиного Європейського Акту, що в цілому
відповідало завданням британської європейської політики, тобто
збереження політичного та зовнішньополітичного співробітництва в
компетенції національних урядів, запобігання появі самостійної
зовнішньої політики ЄЕС завдяки збереженню фактичного вето з цих питань,
таким чином захисті національного суверенітету Великобританії у його
традиційному для британського політичного дискурсу сприйнятті. Загроза
федералізації, яка посилилася із прийняттям ЄЄА та визначенням напрямку
реформування Співтовариства на створення Європейського Союзу та подальше
посилення комунітарних інституцій, за відсутності ефективних
інструментів тиску на партнерів та зростання залежності британської
економіки від ЄЕС, змусила уряд М.Тетчер наприкінці 1980-х років
повернутися до жорсткої позиції щодо ЄЕС та поглиблення європейської
інтеграції. Але на цей раз неконструктивність позиції діалогу
Великобританії не лише посилила неформальне узгодження напрямів та
темпів реформування ЄЕС між іншими провідними країнами-членами
Співтовариств без участі Великобританії, але й формально затверджувало
маргінальність Великобританії в процесі реформування ЄЕС, що сприяло
фактичному відстороненню її представників від прийняття остаточного
рішення з доктринальних питань майбутнього європейської інтеграції.

Поступове поглиблення залежності британської економіки від ЄЕС, що
формувалося з часу вступу країни до Співтовариства, створило суттєве
підґрунтя для зміни ставлення британських політичних сил до
євроінтеграції, але лише потужний конфліктний потенціал, що містився в
активізації федералістських тенденцій в ЄЕС, остаточно поставив питання
про реформування політичної структури самої Великобританії.

Відтак саме з другої половини 1980-х рр. в Великобританії відбувався
процес розмежування політичних сил по їх відношенню до європейської
інтеграції та ступеню заглиблення Великобританії в ці процеси. Основою
британського євроскептицизму стали побоювання, що участь Великобританії
в поглиблюваній інтеграції зашкодять її суверенітету та незалежності,
євроентузіазму – що обмеження участі Великобританії в європейській
інтеграції порушить поступовий розвиток британської економіки, знизить
вплив країни на світові політичні процеси та відкине Великобританію на
периферію світової системи. Оскільки ці питання були для британського
політичного дискурсу новими, розмежування між євроентузіастами та
євроскептиками призвело до реструктурування політичного простору країни,
в якому лінія розмежування проходила через сталі політичні партії та
групи, розколовши існуючі партії та посприявши створенню нових.

z

O

th

t

th

???????¤?¤?$??????британії, почала змінюватися політична культура країни
та збагачуватися за рахунок європейських ідей її політична традиція .

Спроби Великобританії зблизитися з європейськими партнерами, перш за
все, з Німеччиною та Францією, з тим, щоб використати тісні стосунки з
останніми в тактичних цілях при вирішенні на свою користь питань
реформування ЄЕС, зазнали невдачі через нестачу спільних інтересів в
ЄЕС. Співпадіння таких інтересів мало ситуативний характер, а самі
спільні інтересі ніколи не утворювали сталих та багатовимірних
комплексів, що могли стабілізувати партнерство з провідними
континентальними країнами та зробити останніх більш схильними захищати
інтереси Великобританії.

Підготовка до підписання Маастрихтського договору та процедура його
ратифікації визначили новий етап реформування британської політики щодо
європейської інтеграції. Британський уряд виступав за гнучкий підхід до
євробудівництва в цілому, визнаючи водночас фактичне затвердження
різнорівневої інтеграції внаслідок неприєднання до певних елементів
Маастрихтського договору. Британська концепція змінюваної геометрії
стала першою концептуальною альтернативою федералізації європейського
інтеграційного простору, запропонованою Великобританією, що в свою чергу
означало включення країни в процес комплексного реформування
європейських співтовариств. В політиці Великобританії щодо європейського
інтеграційного процесу остаточно визначилися окремі функціональні
комплекси, кожен з яких поступово набував значення самостійного напрямку
європейської політики країни, а з іншого боку, Великобританія з початку
1990-х остаточно долучилася до всіх напрямів реформування ЄЕС в якості
повноправного учасника. Таким чином, на початку 1990-х років,
європейська політика Великобританії остаточно визначилася як політика
країни щодо інтеграційного простору та її діяльність в комунітарних
інституціях.

3. Структура британської європейської політики в останні десятиліття

Європейська політика Великобританії після створення Європейського Союзу
зазнала значних змін як в інструментальному, так і в структурному
відношенні. Реформування Європейського Союзу перестало сприйматися
британським керівництвом як перешкода участі країни в європейській
інтеграції, і стала для британської європейської політики основним
предметом. Поширення конструктивності співробітництва Великобританії на
всі функціональні сфери процесу реформування Європейського Союзу
позначилося в тотожному структуруванні європейської політики країни,
основними напрямами якої стали політичне, економічне, безпекове
співробітництво, реформування та розширення Європейського союзу. В свою
чергу, проникнення порядку денного європейської політики Великобританії
у внутрішньополітичний дискурс країни проявилось у тому, що
функціональні напрями співробітництва в ЄС стали основою для формування
окремих складників європейської політики і  остаточно закріпили
функціональне структурування європейської політики Великобританії.

Згодом було закріплено ставлення як традиційних так і нових партій щодо
ролі та місця Великобританії в європейській інтеграції. Останній період
перебування при владі консервативного кабінету Д.Мейджора його
зовнішньополітичний курс суттєво змінився. В європейській політиці
Великобританія відмовилася від намірів посісти центральне місце в
процесі реформування Європейського Союзу і контролювати цей процес, а
також від розвитку особливих відносин з Німеччиною. Основним елементом
політики щодо ЄС стало відстоювання національних інтересів країни.
Консервативна партія завершила перехід на позиції євроскептицизму, і
основним завданням європейської політики Великобританії в першій
половині 1990-х років була визначена протидія федералізації
Європейського Союзу. Заміна консерваторів при владі в Великобританії
лейбористами змінила курс країни щодо європейської інтеграції.
Лейбористська партія вже на початку 1990-х обійняла про-європейські
позиції, і лейбористський кабінет Блера зайняв конструктивні позиції в
процесі поглиблення інтеграції в ЄС, активізував співпрацю в політичній
та безпековій сферах. Збереження політики протидії федералізації та
розширенню повноважень комунітарних інституцій залишалося ознакою
британської політики і в другій половині 1990-х років оскільки
відповідало незмінюваним елементам політичної культури Великобританії,
що ставила питання збереження неподільності національного суверенітету
як принципово важливе завдання своєї європейської політики. Але в цілому
за правління лейбористів позиція Великобританії в європейському
інтеграційному процесі стала творчою, а протиріччя перейшли з
принципових у тактичні. Політична співпраця в ЄС, її зовнішньополітичний
та безпековий складники, для Великобританії найтісніше пов’язані із
проблемою федералізації інтеграційного простору. 

Основною сферою протиріч між Великобританією та іншими провідними
державами в ЄС щодо СЗППБ стала оборонна складова європейської безпеки.
Певна ворожість Великобританії до континентальних оборонних ініціатив
витікає з специфічної оцінки оптимального рівню засобів, необхідних для
забезпечення безпеки в Європі. Британське керівництво вважає основним та
необхідним елементом такої системи американські гарантії безпеки.
По-перше, Великобританія вважає, що орієнтована на атлантичну співпрацю
система безпеки більшою мірою відповідає інтересам країни, яка вміло
використовує особливі відносини із США в середині НАТО.
Американо-британські відносини поєднують співробітництво з військових
питань, таких як ядерні військові програми, чи обмін розвідувальною
інформацією. Спеціальний статус найближчого союзника США дозволяє
Великобританії діяти в якості посередника між   американською та
європейською частинами НАТО. Саме тому, для Великобританії збереження
провідної ролі НАТО в забезпеченні європейської безпеки є важливим.
По-друге, британське керівництво вважає маловірогідним, що європейським
країнам вдасться самим розвинути оборонні можливості, альтернативні тим,
що існують в рамках Північноатлантичного союзу. Дві інші, крім самої
Великобританії, найбільші військові потуги в Західній Європі, Франція та
Німеччина, сьогодні не можуть виконати таке завдання. Німеччина все ще
відчуває тиск історичних обмежень її військової ролі, крім того
Німеччина дуже тісно пов‘язана з США в військово-технічному
співробітництві, необхідному як для посилення звичайних озброєнь країни,
так і для розвитку її ядерних можливостей. Франція демонструє більшу
зацікавленість в збереженні автономності власної оборонної сфери, аніж у
створенні спільної із партнерами. Навіть в повоєнний час, Франція
продовжувала розглядати Німеччину як потенційного супротивника,
припускаючи також, що надійність союзницьких зобов’язань останньої є
невисокою. Стримання потенційної ворожості двох континентальних лідерів
в військовій сфері також є наслідком існування перманентної присутності
США в Європі. По-третє, і в військовій галузі відчувається вплив фактору
самоідентифікації, що для Великобританії пов‘язаний із збереженням
відмінностей від Європи та декларуванням “окремості” країни в
європейському інтеграційному просторі. Військова сфера, яка на сьогодні
формально залишається однією з нечисленних сфер, що належать до
виключної компетенції держави, безумовно займає високе місце в процесі
самоідентифікації Великобританії. До того ж, співробітництво із США
дозволяє зберігати в сприйнятті британського суспільства глобальну роль
Великобританії, на відміну від суто регіональної ролі, яка стане
наслідком превалювання континентальної системи оборони. З часів
Фолклендської кризи сприйняття глобальної ролі Великобританії знову
стало невід‘ємним елементом політичної культури країни, а укріплення
коаліції Великобританії та США в боротьбі з тероризмом, в діях на
Балканах та Близькому Сході ще більше посилили подібні настрої як в
політичних колах, так і в суспільстві в цілому.

Сьогодні економічна співпраця залишилась для Великобританії не лише
провідним напрямом співпраці, але основною складовою участі в інтеграції
в рамках Європейського Союзу.

Найбільш складним для британської європейської політики елементом
економічного співробітництва в Європейському Союзі стала спільна
фінансова політика і, особливо, запровадження ЄВС і спільної валюти
Євро. Протидія участі Великобританії в цьому проекті наочно
продемонструвала принципову важливість економічного співробітництва для
країни і його специфічний характер з-поміж решти напрямів
співробітництва. На тлі суб’єктивних факторів, — питання ідентичності,
пов’язаного з існуванням власної національної валюти та незалежність
національної банківської системи як символічного підтвердження
національного суверенітету, — що були представлені в політичному
дискурсі в країні, домінуючими залишилися фактори об’єктивні, що
визначалися економічною ситуацією в Великобританії — порівняна
стабільність національної валюти, вища ніж на континенті інвестиційна
привабливість та вища ніж в ЄВС стабільність банківської системи. Таким
чином, вплив суб’єктивних факторів на прийняття політичних рішень в
європейській політиці Великобританії в економічній сфері залишився на
найнижчому рівні.

Висновок

Отже, існуючі наукові дослідження європейської політики Великобританії 
дозволяють стверджувати наявність стійкого її бачення в якості
специфічної складової політики держави, яка не локалізується виключно в
зовнішньополітичній діяльності, але натомість має фіксоване виявлення в
усіх сферах формування та реалізації державної політики — в економіці,
соціальній, конституційній та прикладній юридичній, культурній,
військовій сферах тощо.

З іншого боку,  переважною більшістю дослідників поділяється підхід до
політики Великобританії щодо європейських інтеграційних процесів як до
європейської політики Великобританії, оскільки остання з часу вступу
країни до ЄЕС фактично формується навколо інтеграційної політики і
виконує поза межами європейської інтеграційної політики допоміжну
функцію.

Таким чином, можна стверджувати що в сучасній історіографії проблеми
дослідження європейська політика Великобританії виступає як специфічний
феномен внутрішньої та зовнішньої політики Великобританії, який
концептуально та доктринально визначає всю сферу відносин країни з
Європейським континентом.

Британську європейську політику з часу вступу до Європейського
Економічного Співтовариства можна охарактеризувати як поєднання
традиційних зовнішньополітичних підходів до реалізації національних
інтересів, інтеграційної стратегії та інтеграційної політики. Причому
внутрішня ієрархія складових в цілому фактично залишається незмінною
протягом всього періоду перебування Великобританії в європейських
інтеграційних структурах. Це перш за все зумовлено сталими базовими
категоріями політичної системи Великобританії. Однак співвідношення між
елементами європейської політики є динамічним.  Загальна тенденція
характеризується відносним зниженням питомої ваги традиційних засобів
реалізації національних інтересів і зростанням  засобів, що формуються
та реалізуються саме в європейських інтеграційних процесах.

Політика держави в інтеграційних об’єднаннях, як особливий різновид
національної зовнішньої політики, характеризується більшою інтенсивністю
взаємодії між зовнішньополітичною сферою і внутрішнім політичним
процесом, а також розширеним складом учасників процесу формування
зовнішньополітичних рішень.

Примат суверенітету в британській європейській політиці пов’язаний з
особливостями формування національної ідентичності Великобританії та її
впливу на політичний процес у країні. Відсутність подвійної ідентичності
— національної та європейської — притаманної континентальним партнерам
Великобританії, унеможливлює для неї визначення достатніх і адекватних
здобутків від поступок суверенітетом, оскільки не відбувається
перерозподілу між національною складовою ідентичності держави-нації, що
приймає участь в процесі європейської інтеграції, і загальноєвропейською
складовою ідентичності.

Структура основних доктринальних та концептуальних підходів в
Великобританії до європейської інтеграції також є відмінною від
континентальних держав — членів ЄС.  Внаслідок принципової відмінності
категоріальних систем європейської політики Великобританії та
континентальних держав-членів ЄС, у структурі британських державних
доктрин щодо інтеграції в європейські інтеграційні структури практично
відсутні суто інтеграціоністські доктрини, так само як їх носії
залишаються на периферії політичного процесу і процесу прийняття
зовнішньополітичних рішень.

З точки зору інтересів інтеграції усі британські державні доктрини та
впливові політичні і теоретичні концепції є несистемними та
непослідовними і використовують категорію інтеграції інструментально, не
поділяючи інтереси інтеграції в якості базових та константних.
Британські державні доктрини щодо інтеграції Великобританії в
європейські інтеграційні структури мають функціональну природу, виходячи
із доцільності чи недоцільності реалізації окремих функціональних
складових інтеграційних процесів задля реалізації інших національних
інтересів Великобританії, що з огляду на процес їх формування та
імплементації не є іманентними до політики Великобританії щодо
європейської інтеграції.

Структура співробітництва Великобританії з партнерами по європейському
інтеграційному простору отримала своє оформлення в феномені “особливої
позиції”.  Позиція Великобританії в інтеграційних структурах набувала
доконечної своєрідності під впливом різних за походженням, важливістю та
динамікою чинників.

Неоднорідність чинників європейської політики Великобританії і, зокрема,
політики країни щодо європейської інтеграції, зумовлювала специфічний
характер процесу прийняття політичних рішень, що стосувалися
інтегрування Великобританії в єдиний економічний простір та ступені
участі країни в комунітарних інституціях. Особливості процесу прийняття
рішень у процесі формування політики Великобританії витікають із того,
що він відбувається в ході узгодження інтересів провідних політичних сил
усередині країни, інтересів європейських партнерів та зобов’язань в
європейському інтеграційному просторі. Відтак осердям процедури
прийняття рішень у процесі формування політики Великобританії щодо
європейської інтеграції став політичний дискурс, у якому відсутня
жорстка ієрархічність та чітка послідовність прийняття рішень. Структура
цього процесу двоступенева – сам дискурс у політичному середовищі
Великобританії складає перший рівень, на якому відбувається генерування
інтересів, а уряд виступає другим рівнем, на якому безпосередньо
приймаються рішення.

На сучасному етапі розбудови європейського інтеграційного простору
Великобританія виступає його інтегральною частиною, що зумовлює
наявність перманентних національних інтересів країни в площині
формування та реалізації спільних політик ЄС.  Базові економічні
інтереси Великобританії в європейському інтеграційному просторі
зумовлюють наявність константних інтересів країни в політичній сфері
співробітництва розвиток яких призводить до змін у самому європейському
інтеграційному середовищі, в якому Великобританія здійснює реалізацію
власних перманентних національних інтересів.

Розширення європейського інтеграційного простору відтак виконує для
європейської політики Великобританії подвійну функцію: по-перше,
константного інтересу британської європейської політики, оскільки є
сферою реформування європейського інтеграційного простору, що
безпосередньо змінює середовище, в якому реалізуються національні
інтереси країни; по-друге, інструменту європейської політики
Великобританії.

Список використаної літератури

Крушинський В. Британська Європа чи європейська Британія.
Великобританія в європейських інтеграційних процесах. — К.:
Видавничо-полігафічний центр “Київський університет”, 2003. — 214 с.
(16,5 д.а.)

Велика Британія і Європейське Економічне Співтовариство в 1970-і роки //
Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. — Вип. 32 (Ч.
ІІ). — К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка.
Інститут міжнародних відносин, 2002. — С. 15-22.

Моргун О. та ін. Співдружність націй та спроби Великобританії
приєднатися до Європейського економічного співтовариства (60-перша
половина 70-х років) // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб.
наук. пр. – Вип. 12 (Ч. ІІ). — К.: Київський національний університет
імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин, 1999. — С. 49-59.
(Особистий внесок здобувача: аналіз ролі Співдружності націй в
формуванні позиції Великобританії з питання вступу в ЄЕС – 0,6 д.а.)

Крушинський В. Особливості політики державного управління Великобританії
в умовах членства в Європейському Союзі // Державне управління в умовах
інтеграції України в Європейський Союз. Матеріали науково-практичної
конференції за міжнародною участю (29 травня 2002 року). — Том 1.
УАДУ. — 2002. — С.103-104.

Великобританія в зовнішньополітичних механізмах Європейського Союзу //
Дослідження світової політики: Зб. наук. пр. Інститут світової
економіки і міжнародних відносин НАН України. — 2003. — Вип.23. — С.
112-125.

Британська позиція щодо військового співробітництва в Європейському
Союзі в 90-ті роки // Наукові записки. Збірник. — К., Інститут
політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. — 2003.
Сер.політологія і етнологія. — Вип. 23. — С. 302-313.

Великобританія і конституційний процес в Європейському Союзі // Наукові
записки. Збірник. – К.: Інститут політичних і етнонаціональних
досліджень НАН України. — 2003.

PAGE

PAGE 4

Похожие записи