.

Вчення Платона про суспільство

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
217 5031
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Вчення Платона про суспільство”

ПЛАН

Вступ

1. Людина та суспільство у вченні Платона

2. Державний устрій у розумінні Платона, суспільні класи та їх місце в
державі

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Найвизначніший учень Сократа Платон (427-347), не дотримувався близько
думок свого вчителя. Після його трагічної смерти Платон залишив на
довший час Атени, куди повернувся десь коло 390 року, і заснував там
приватну вищу школу, Академію, що стала зразком і для інших шкіл такого
характеру. Виклади в Академії Платон переривав два рази для поїздок до
Сіцілії (367 та 361 р.), де він робив спроби закласти ідеальну державу,
— обидві спроби дуже невдалі. З викладами в Академії сполучена і
письменницька діяльність Платона, — він викладав свої думки в діялогах
та розмовах вільної форми, в яких майже всюди головну роль грає Сократ.
Від Платона залишилось усе, що він написав, тай навіть більше того:
деякі твори приписувано йому без достатнього права.

У світогляді Платона важливе місце належить його поглядам на суспільство
і державу. Платон найменше схожий на аполітичного мислителя, байдужого
до явищ суспільному життю і політичним установам.

З філософським ідеалізмом в нім поєднується надзвичайний інтерес до
суспільних відносин. Його надзвичайно займало питання про те, яким
повинен бути досконалий гуртожиток і яким вихованням люди повинні бути
підготовлені до пристрою і збереження такого гуртожитку.

В даному рефераті розглянемо основи вчення Платона про суспільство.

1. Людина та суспільство у вченні Платона

Людина та суспільство у вченні Платона існують як єдине ціле.
Індивідуальна добродійність,суспільна справедливість – це два основних
полюси людського життя,котрі повинні бути узгоджені між собою. Звідси
необхідність відповідного суспільного укладу буття, за ідеал якого
править узгодженість окремої людської добродійності з державним ладом в
цілому.

Розглядаючи форми державності, Платон визначає дві “правильні” –
монархію та аристократію, сюди відносить і демократю,якщо остання
дотримується законів; і чотири ”неправильні” – беззаконну демократію,
тимократію, олігархію і тиранію. Першу модель ідеальної держави Платон
розробляє у діалозі “Держави”. За своїми основними рисами ідеальна
держава у Платона – це поліс. Його поліс – це “правління кращих”
/аристократія/.

Цінними для сьогодення є ідеї Платона про те, що держава не повинна бути
узурпатором, а має працювати на благо суспільства, і керувати нею
повинні чесні і кваліфіковані люди /філософи/. Саме в цьому напрямі
йдуть зараз дискусії про роль держави в суспільстві та її
морально-професійний склад.

Ідеальну державу Платон будує за аналогією з людською душею. Трьом
началам людської душі (розумному, вольовому й чуттєвому) в державі
аналогічні три схожих начала – дорадче, захисне й ділове, їм
відповідають три суспільних стани – правителів, воїнів і виробників.
Визначальним началом душі є розумне, а тому філософи, які його втілюють
своєю здатністю міркувати, покликані правити в державі. Вольове начало
душі й захисне начало в державі втілюється у воїнах, які повинні
підкорятися філософам. Нарешті, розумне й вольове начала управляють
началом чуттєвим (ремісниками, землеробами), яке за своєю природою
прагне багатства.

Ідеальна держава Платона – це справедливе, засноване на законах,
правління кращих. Таке правління може бути або царською владою (якщо
серед правителів вирізняється хтось один найдостойніший), або
аристократією, владою декількох кращих.

Правити мають компетентні особи після відповідного теоретичного навчання
і практичної підготовки. Сократівський ідеал правління заперечував
принципи демократії, родової аристократії, олігархії і тиранії.

2. Державний устрій у розумінні Платона,

суспільні класи та їх місце в державі

Найбільш значимим для нас стала праця Платона присвячений державному
ладу. По його теорії держава виникає тому, що людина як індивід не може
забезпечити задоволення своїх головних потреб.

Соціально-політичним питанням присвячені декілька здобутків Платона:

трактат “Держава”

діалоги “Закони”, “Політик”.

Написані у виді діалогу між Сократом і іншими філософами. У них він
говорить про модель “ідеального”, кращої держави. Модель не є опис
якого-небудь існуючого ладу, системи. Навпроти, модель такої держави,
якої ніде і ніколи не було, але яка повинна виникнути, Платон говорить
про ідею держави, створює проект, утопію.

Що ж він розумів під “ідеальною” державою, а що відносив до негативного
типу держави. Головна причина псування суспільства, а разом з тим і
державного ладу полягає в “пануванні корисливих інтересів”, що
обумовлюють вчинки і поводження людей. Відповідно до цього основного
недоліку Платон підрозділяє всі існуючі держави на чотири різновиди в
порядку збільшення, наростання “корисливих інтересів” у їхньому ладі.

1. Тимократія – влада честолюбців, на думку Платона, ще зберегла риси
“зробленого” ладу. У державі такого типу правителі і воїни були вільні
від землеробських і ремісничих робіт. Велика увага приділяється
спортивним вправам, однак уже помітне прагнення до збагачення, і “при
участі дружин” спартанський спосіб життя переходить у розкішний, що
обумовлює перехід до олігархії.

2. Олігархія. В олігархічній державі уже мається чіткий поділ на
багатих (правлячий клас) і бідних, котрі уможливлюють зовсім безтурботне
життя правлячого класу. Розвиток олігархії, по теорії Платона, приводить
до її переродження в демократію.

dha$

&

Демократичний лад ще більш підсилює роз’єднаність бідних і багатих
класів суспільства, виникають повстання, кровопролиття, боротьба за
владу, що може привести до виникнення найгіршої державної системи –
тиранії.

4. Тиранія. На думку Платона, якщо деяка дія робиться занадто сильно,
то це приводить до протилежного результату. Так і тут: надлишок волі при
демократії приводить до виникнення держави, що взагалі не має волі, що
живе по примсі однієї людини – тирана.

За вченням Платона кожний член суспільства зобов’язаний виконувати
тільки ту справа, до якої він придатний. Усіх жителів “ідеальної”
держави автор розділяє на три класи:

Нижчий клас – поєднує людей, що роблять необхідні для держави речі
сприяють цьому; у нього входять самі різні люди, зв’язані з ремеслом,
землеробством, ринковими операціями, грошима, торгівлею і перепродажем –
це хлібороби, ремісники, торговці. Усередині цього нижчого класу також
існує чіткий поділ праці: коваль не може зайнятися торгівлею, а
торговець по власній примсі не може стать хліборобом.

Другий і третій клас – класи воїнів-сторожів і правителів-філософів,
визначається уже не за професійними, а за моральними критеріями.
Моральні якості цих людей Платон ставить набагато вище моральних якостей
першого класу.

З усього цього можна зробити висновок, що Платон створює тоталітарну
систему поділу людей на розряди, що небагато зм’якшується можливістю
переходу з класу в клас (це досягається шляхом тривалого виховання і
самовдосконалення). Перехід цей здійснюється під посібником правителів.

Характерно, що якщо навіть серед правителів з’явиться людина, що більше
підходить для нижчого класу, то її необхідно “понизити”. Таким чином,
Платон вважає, що для добробуту держави кожна людина повинна займатися
тією справою, для якої вона пристосована найкраще. Якщо людина буде
займатися не своєю справою, але усередині свого класу, то це ще не
гибельно для “ідеальної” держави. Коли ж людина незаслужено із шевця
(перший клас) стає воїном (другий клас), чи ж воїн незаслужено стає
правителем (третій клас), то це грозить крахом усій державі, тому такий
“перескок” вважається “вищим злочином” проти системи, адже для блага
всієї держави в цілому людина повинна робити тільки то справу, до якої
вона щонайкраще пристосована.

Цікаво, що Платон, що жив у часи загального рабовласницького ладу, не
приділяє рабам особливої уваги. Усі виробничі турботи покладаються на
ремісників і хліборобів. Тут же Платон пише, що в рабство можна звертати
тільки “варварів”, не еллінів, під час війни. Однак він же говорить, що
війна – зло, що виникає в порочних державах “для збагачення”, і в
“ідеальній” державі війни варто уникати, отже, не буде і рабів.

На його думку, вищі розряди (касти) не повинні мати приватної власності,
щоб зберегти єдність. Тому, у діалозі “Закони”, де також обговорюються
проблеми державного устрою, Платон перекладає основні господарські
турботи на рабів і чужоземців, але засуджує війни. Філософи, на основах
розуму, керують іншими класами, обмежуючи їх волю, а воїни відіграють
роль “собак”, що тримають у покорі нижчу “череду”. Цим збільшується і
без того жорстокий поділ на розряди . Наприклад: воїни не живуть в одних
місцях з ремісниками, людьми праці. Люди “нижчої” породи існують для
забезпечення “вищих” всім необхідним. “Вищі” ж охороняють і направляють
“нижчих”, знищуючи слабших і регламентуючи життя інших.

Єдність людей Платон вважає основою своєї держави. В часи стародавності,
“золотого століття”, коли самі боги керували людьми, люди народжувалися
не від людей, як зараз, але від самої землі.. Люди не мали потреби в
матеріальних благах і багато часу присвячували заняттям філософією.
Багато в чому єдність древніх обумовлювалося відсутністю батьків (у всіх
одна мати – земля). Платон хоче досягти того ж результату,
“усуспільнивши” не тільки людське майно, але і дружин, дітей. По ідеї
Платона, чоловіки і жінки не повинні одружуватися по власній примсі.
Виявляється, шлюбом таємно керують філософи, сполучаючи кращих із
кращими, а гірших – з гіршими. Після родів діти відбираються, і
віддаються матерям через якийсь час, причому ніхто не знає, чия дитина
йому дісталася, і усі чоловіки (у межах касти) вважаються батьками всіх
дітей, а усі жінки – загальними дружинами всіх чоловіків.

Прообраз влади в Платона – це пастух, що пасе череду. Якщо удатися до
цього порівняння, то в “ідеальній” державі пастухи – це правителі, воїни
– це сторожові собаки. Щоб удержати череду овець у порядку, пастухи і
собаки повинні бути єдині у своїх діях, чого і домагається автор.

Висновки

Отже, на думку Платона, суспільство є об’єднанням людей для задоволення
своїх потреб і є засобом реалізації потреби людей одне в одному.

Людина та суспільство у вченні Платона існують як єдине ціле.
Індивідуальна добродійність,суспільна справедливість – це два основних
полюси людського життя,котрі повинні бути узгоджені між собою.

Звідси необхідність відповідного суспільного укладу буття, за ідеал
якого править узгодженість окремої людської добродійності з державним
ладом в цілому.

Список використаної літератури

Філософія: Підручник / За ред Г.А.Заїченка та ін. – К., 1995.

Філософія. Підручник / За ред. Горбача Н.Я. – Львів, 1997.

Філософія: Навч.посібник / За ред. Надольного І.Ф. – К., 1997.

Філософія. Підручник / За заг.ред. Горлача М.І., Кременя В.Г., Рибалко
В.К. – Харків, 2000.

PAGE

PAGE 4

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020