HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com –
рефератний сайт №1 в Україні!

Реферати, контрольні роботи, курсові та дипломні роботи з 70-ти
напрямків. БЕЗКОШТОВНО!

Питання:

1) Як впливає на організм людини надмірне вживання м’яса?

2) Видатний представник Віденського гуртка М.Шлік стверджував, що
причинність – це не онтологічна, а логічна категорія. Чи насправді це
так? В чому суть філософської концепції неопозитивізму?

Як впливає на організм людини надмірне вживання м’яса?

Шкідливе м’ясо тоді, коли люди зловживають ним. Якщо споживати лише
м’ясні страви, порушується обмін речовин, утворюється сечова кислота,
яка може відкладатися у вигляді солей. Згодом виникає таке захворювання,
як подагра. Крім цього, надмірне споживання м’яса – це навантаження на
печінку, нирки, тому завжди потрібно пам’ятати, що харчування повинне
бути помірним.

Є підтверджений багатьма дослідженнями зв’язок між м’ясоїдством та
серцево-судинними захворюваннями. У Америці, яка знаходиться на першому
місті у світі за рівнем вживання м’яса, одна людина з двох помирає від
хвороб серця чи порушень кров’яного тиску; у той же час у країнах з
низьким рівнем вживання м’яса ці хвороби невідомі. Журнал Американської
Медичної Асоціації ще у 1961 році надрукував повідомлення про те, що “за
допомогою вегетаріанського харчування можна попередити 90-97% серцевих
захворювань (тромбофлебіти та закупорка коронарних судин)”.

      Що ж робить м’ясо таким небезпечним для кровоносної системи
людини? Тваринні жири, такі як холестерин, дуже погано виводяться з
організму людини. Ці жири відкладаються на стінках кровоносних судин. З
роками отвори судин стають вужчі, і зменшується кількість крові, яка
може пройти ними. Це називається атеросклерозом. Серце у цей час дуже
сильно перевантажується, тому що для перекачки однакової кількості крові
необхідно докладати набагато більше зусиль. Як наслідок – високий
кров’яний тиск, серцеві напади та інфаркт. Нещодавно вчені з’ясували, що
порушення кров’яного тиску між вегетаріанцями зустрічаються значно
менше, ніж серед не вегетаріанців.

Одразу після смерті тварини білкові речовини у її тілі починають
згортатися, починається процес саморуйнування ензимів. Цей процес
руйнування білкових речовин сильно відрізняється від аналогічного
процесу, наприклад, поступового гниття деревини. Одразу після смерті
тварини починає формуватися субстанція розкладання, яка потім
знаходиться у м’ясі тварини чи риби, а також у яйцях. Ці харчі мають
загальну властивість – максимально швидке розкладання та гниття. За
деякий час після забиття, тварин вміщують у холодильники для
“зберігання”, а потім перевозять у м’ясні магазини, продають, після чого
м’ясо переходить до холодильника покупця, доки з нього не приготують
якусь страву; але чи може покупець знати з якого м’яса (на якій стадії
гниття) складається його обід?

М’ясо дуже повільно проходить через систему травлення людини, яка, як ми
бачили, не пристосована до його травлення. Для того, щоб м’ясо повністю
перетравилося, а неперетравлені залишки повністю вийшли з організму,
проходить близько 5-ти діб. (Той же процес для вегетаріанських харчів
проходить за півтори-дві доби). На протязі всього цього часу продукти
гниття м’яса, що викликають різні захворювання, постійно контактують з
органами травлення. Звичка до м’ясного харчування, та ще і в стані, який
характеризується розкладанням з виділенням отруйних речовин у кишечник,
приводить до отруєння та передчасного зносу як шлунково-кишкового
тракту, так і всього організму.

Сире м’ясо, яке знаходиться у стані гниття, може забруднити руки кухаря
і усі речі, з якими воно контактує. Часто отруйні бактерії гниття не
руйнуються навіть під час приготуванні м’яса, особливо якщо його
недоварюють чи не досмажують. Все це є дуже небезпечним з огляду на
бактерійне забруднення та інфекційні захворювання.

Серед найотрутніших речовин, якими м’ясоїди забруднюють усе своє тіло, є
сечова кислота та інші азотисті утворення. Наприклад, у 0,5 кГ відбивної
вміщується 15 грамів сечової кислоти. Американські дослідники, які
вивчали нирки м’ясоїдів та вегетаріанців, віднайшли, що для очищення
організму м’ясоїда від азотистих речовин, їх нирки мають працювати у 3
рази більше, ніж нирки вегетаріанця. Поки люди молоді, вони, як правило,
не помічають цього надмірного завантаження, але з роками, коли організм
старіє, з’являються різні прояви організму через захворювання нирок.

Коли нирки не можуть вже упоратися з очищенням організму м’ясоїдів,
невиведена з організму сечова кислота розповсюджується по всьому тілу.
Частіше всього вона абсорбується м’язами і з часом кристалізується у
них. Коли таке відкладання сечової кислоти проходить у суглобах,
виникають больові відчуття подагри, результатом також бувають неврити та
ішіас. Сьогодні більшість лікарів приписують своїм пацієнтам, що
страждають від цих захворювань, повністю відмовитися від м’яса чи,
принаймні, обмежити його вживання.

Цікаві факти

***

Ескімоси, дієта яких складається переважно з м’яса та жиру, живуть у
середньому близько 27 років. Середня тривалість життя киргизів, які
переважно вживають м’ясо, складає близько 40 років. У протилежність
цього, як показали досліди, що були проведені серед таких
вегетаріанських племен, як Хунти у Пакистані, Отоми Трайб у Мексиці та
серед корінного населення Південного Заходу Америки, вегетаріанці
відрізняються кращим здоров’ям, витривалістю та довголіттям. Серед них
дуже багато людей, що досягла 110 річного і більше віку, зберігаючи
розумову, фізичну та сексуальну активність. Світова статистика охорони
здоров’я показує, що у країнах, де рівень вживання м’яса найвищий,
відмічається найвищий показник захворювання на рак та серце.
І навпаки, у вегетаріанських країнах рівень цих захворювань
найнижчий.

***

Безпосередньо перед забоєм, а також під час агонії, біохімія охопленої
жахом тварини зазнає істотних змін. Токсичні біопродукти
розповсюджуються по всьому тілу тварини. Таким чином відбувається
больове отруєння туші тварини. Наше тіло стає хворим під час сильного
гніву чи страху; тварини не менше, ніж люди піддаються цим емоціям і
біохімічний склад їх тіла значно змінюється у екстремальних ситуаціях. 
Значне підвищення адреналіну, а також гормонів у крові відбувається у
той час, як тварина бачить смерть своїх родичів і використовує якісь дії
для звільнення і збереження свого життя. Цей підвищений вміст гормонів
зберігається у м’ясі і пізніше стає причиною отруєння тканини людського
тіла.  У відповідності до даних американського Інституту Харчування, —
м’ясо миттєво забитих тварин насичене отруєною кров’ю та іншими
шкідливими біопродуктами. У той час як, згідно з Британською
Енциклопедією, “вміст білка у горіхах, стручкових овочах (квасоля, горох
і т.д.), злаках та молочних продуктах вище, ніж у м’ясі і досягає 56%.

***

Нещодавно група лікарів та вчених з Гарварду мала візит у віддалене
селище з населенням 400 осіб, що у горах Еквадору. Вони були вражені
тим, що багато корінних мешканців селища досягли досить літнього віку.
Одна особа мала 121 рік, а декільком було більше ста. Вчені обслідували
мешканців у віці 75 років; з них тільки у двох знайшли деякі ознаки
серцевих захворювань! Всі мешканці цього Еквадорського селища були
вегетаріанці. Лікарі назвали своє відкриття “екстраординарним” і
сказали, що подібні обслідування такої вікової групи мешканців США
показують наявність серцево-судинних захворювань у 95% людей.

***

У Англії вегетаріанці сплачують за страхування життя набагато менше, ніж
м’ясоїди, тому що вони значно менше хворіють серцево-судинними
захворюваннями і, відповідно, зменшують ризик страхових компаній.

      Лікарі Гарвардського університету показали, що вегетаріанство
зменшує випадки захворювань простудою та алергією.

Видатний представник Віденського гуртка М.Шлік стверджував, що
причинність – це не онтологічна, а логічна категорія. Чи насправді це
так? В чому суть філософської концепції неопозитивізму?

Вчення про причинність іноді називають детермінізмом (лат. determinatio
— визначаю), проблемами якого переймались всі філософи. Фундаментальна
роль причинності в сучасній науці пояснюється тим, що її покладено в
основу законів, які описують зміни. Причинність охоплює типовість,
упорядкованість змін. Значення причинності полягає в тому, що одна і та
сама причина за однакових умов неминуче викликає одну й ту ж дію
(наслідок). Ця повторюваність наслідків і виражається законом.

j l n v

ae

hAM

hAM

hAM

l n ? o t

v

ae

hAM

hAM

hAM

hAM

hAM

hAM

hAM

hAM

.У філософському розумінні світу, а також і в науці причинність відіграє
важливу роль. Причинність — це певний тип відношення між речами. Речі
можуть співіснувати — камінь лежить поряд з деревом. Вони можуть
вступати у зв’язок — місяць і Земля притягуються, а можуть і спричиняти,
детермінувати одна одну. Причинність — породження, зумовленість однією
річчю (подією) іншої речі (події).

На ознаці регулярності повторення «наслідків» базували своє розуміння
причинності такі позитивісти як Мілль, Шлік, Поппера, Райхенбах і
Брейтвейт. Якщо в наявності регулярна повторюваність, то, за
міркуваннями неопозитивістів, в наявності передбачуваності майбутніх
подій. Якщо в наявності передбачуваність, яка верифікується відповідним
чином, то можна припустити, що існує причинність (саме у сенсі
передбаченості). Інакше розмови про причинність позбавлені, на думку
неопозитивістів, наукового сенсу.

Неопозитивісти ототожнюють причинність з можливістю передбачити
пропозицію, яка описує майбутній стан явища, і притому передбачити на
основі пропозиції, яка описує теперішній його стан. В свою чергу,
наприклад, для Юма поняття причинності відносилося до області зв’язків
(нехайл лише уявних) між явищами, а для неопозитивістів, якщо мати на
увазі неопозитивістську формацію «Віденського кружка», — тільки до сфери
логічних відносин.

Це міркування невірне. Можна передбачати послідовність події після A у
тому випадку, якщо А зовсім немає причину В, але і А і В суть в рівній
мірі наслідки деякої причини С. Було б дивно, крім того, вимагати
прогнозу, скажімо, виникнення другого природного місяця (саме як копії
існуючого Місяця) або другої англійської революції 1649 р., тобто подій,
які по самій своїй природі не повторюються. Скоріше можна погодитися з
мислителями, які стверджують що передбачуваність є не значенням
причинності, а критерієм істини як причинних, так і непричинних гіпотез.

Категоріальна модель «причина — наслідок», за якою намагаються опанувати
зв’язки речей і явищ природи, спрощує і схематизує ці зв’язки. Різним
онтологічним сферам буття відповідають різні типи детермінації. Так
модель «причина — наслідок» найбільш адекватно відтворює детермінацію
речей і процесів у неживій природі.Сфера соціального буття ґрунтується
на детермінації, основою яких є мотиви. В інших сферах буття
детермінація набуває іншого характеру. Так, у сфері фігур і чисел вона
виступає як функціональна залежність. Нова онтологія, надавши
правомірності різним сферам буття, відкрила перспективу дослідження
специфіки детермінації в кожній з цих сфер.

Погляди неопозитивістів не є однорідними, але їх об’єднує багато
моментів — проблематика, безкомпромісний емпіризм, неприязнь до
«метафізики», культ науки, використання логічного апарату в проведенні
аналізу, а також загальна мета — знайти придатні в науці правила
визнавати і відкидати припущення і теорії. Вони пропонують істотно
змінити сам характер філософії. Замість традиційного пояснення суті
дійсності, хочуть, щоб філософія зосереджувалася на діяльності, яка
аналізує пізнання. Предметом філософії, підкреслював М. Шлік — є
дослідження значення, предметом ж науки — пошук правди.

Неопозитивізм, як філософський напрямок, бере свій початок ще з першої
половини ХІХ століття. Виникнення і формування “третього позитивізму” –
неопозитивізму зв’язано з діяльністю таких філософів, як М.Шлік (1882 –
1936), О.Нейрат (1882 – 1945), Р.Карнап (1891 – 1970), Г.Рейхенбах (1891
– 1953), Л.Вітченштейн (1889 – 1951), А.Айєр (1910 – 1989), Б.Рассел
(1872 – 1970) і представників нової хвилі постпозитивізму таких, як
К.Коппер (1902 – 1994), Т.Кун (народ. 1922 р.), П.Фейєрабенд (народ.
1924 р.), Ю.Хабермас (народ. 1929 р.) та інших.

Сутність неопозитивізму – у запереченні сучасної філософії як науки, в
абсолютизації науково-природничого знання, в недооцінці суспільних наук.
Статус науки мають, на думку філософів цього напрямку, лише природничі
науки, котрі отримують свої знання з допомогою
природничо-експериментальних методів. Філософія не може бути наукою,
оскільки вона свої проблеми розв’язує іншими методами. Дійсно, філософія
не досліджує свої проблеми з допомогою науково-природничих,
препаративних методів таких, як кристалізація, спектрографія,
фільтрація, перегонка, рентгенографія і т.п. Однак з цього зовсім не
випливає, що філософія не є наукою. Філософія має справу з найбільш
загальними проблемами буття. Тому ці проблеми можуть бути з’ясовані лише
адекватними їм методами пізнання такими, як індукція і дедукція, аналіз
і синтез, логічний і історичний методи, методом сходження від
абстрактного до конкретного – з допомогою діалектики, її законів і
принципів.

Предметом неопозитивізму є аналіз мови науки, тлумачення текстів, їх
пояснення. Для неопозитивізму характерними є три науково-пізнавальних
принципи: редукціоналізму, верифікації і конвенціоналізму. Принцип
редукції (від лат. reductio – повернення, відновлення) – зведення в
процесі дослідження одного явища до іншого, однієї проблеми до іншої з
метою спрощення їх. Це – логічний прийом, котрий застосовується у
пізнанні. Однак не все складне можна звести до простого. Зведення,
скажімо, вищих форм життя до нижчих – це нонсенс. Втрачається специфіка
явища, тобто принцип редукції не можна абсолютизувати, як це
допускається у філософії неопозитивізму. Принцип верифікації – це
перевірка результату дослідження на істинність. З точки зору
неопозитивізму істинно лише те, що може бути безпосередньо емпірично
перевірене на практиці. Перебільшення, абсолютизація цього принципу у
неопозитивізмі призводить до відкидання такої важливої форми розвитку
природничо наукових знань, як гіпотеза. Принцип конвенціоналізму –
принцип домовленості, “договору”. Дослідники домовляються стосовно того
чи іншого об’єкту пізнання: як його тлумачити, що він собою являє, яка
його особливість тощо. Але при цьому втрачається об’єкт пізнання як
об’єктивна реальність, саме те, з приводу чого відбувається
“домовленість”. Сучасний неопозитивізм мав ряд різновидностей: логічний
позитивізм, семантичний, пост-позитивізм тощо. Але сутність їх одна –
абсолютизація суб’єктивних моментів у пізнанні, ігнорування його
об’єктивних моментів, перебільшення значення природничих наук,
надзвичайна формалізація гносеологічних проблем. Необхідно також
відзначити здобутки філософів – неопозитивістів, а саме: їх значний
вклад в розвиток логіки, математики, емпіричної соціології, семантики –
аналізу смислу наукових термінів, положень, знаків, законів, їх
адекватності тим об’єктам, для відображення яких вони створені.

Отже, неопозитивісти заявляють, що основне питання філософії і проблеми,
що вважалися раніше філософськими, – це уявні проблеми, які потрібно
відкинути як позбавлені наукового змісту. Усе наше знання про світ дають
тільки конкретні науки. Філософія не може висловити про світ жодного
нового положення, не може створити ніякої картини світу. Її задача –
логічний аналіз і пояснення положення науки, у якій виражаються знання
про світ.

Довідкова інформація

Шлік Моріц (1882—1936) — німецько-австрійський філософ один із лідерів
логічного позитивізму організатор та ідейний лідер знаменитого
Віденського гуртка. У центрі інтересів Шліка були проблеми епістемології
і філософії науки. Дотримувався головного принципу емпіризму — всі наші
знання є похідними від нашого чуттєвого досвіду “Мої власні про позиції
спостереження завжди будуть останнім “критерієм”, — заявляв Шлік — “Що я
бачу, то бачу!”.

Віденський гурток — група філософів, науковців, яка об’єдналися навколо
філософського семінару, організованого у 1922 р керівником кафедри
філософії індуктивних наук Віденського університету М. Шліком. У центрі
інтересів гуртка були проблеми філософії науки. До нього входили відомі
філософи фізики, математики — Р. Карнап, О.Неират, К.Гедель, Г.Ган,
Ф.Вайман, Г.Феигль, регулярно брали участь у дискусіях. А.Аиєр,
Г.Рейхенбах, К Поппер, Е.Нагель і багато інших тогочасних інтелектуалів.
Гурток був ідейним та організаційним центром логічного позитивізму. Із
насильницьким приєднанням Австрії до Німеччини в 1938 р учасники гуртка
емігрували до Англії та США, де немало зробили для розвитку досліджень у
сфері філософи науки.

Список використаної літератури

Філософія: Підручник / За ред Г.А.Заїченка та ін. – К., 1995.

Філософія. Підручник / За ред. Горбача Н.Я. – Львів, 1997.

Філософія: Навч.посібник / За ред. Надольного І.Ф. – К., 1997.

Філософія. Підручник / За заг.ред. Горлача М.І., Кременя В.Г., Рибалко
В.К. – Харків, 2000.

Похожие записи