HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Український живопис та архітектура

ХІХ-ХХ ст.”

ПЛАН

Вступ

1. Образотворче мистецтво та архітектура України першої половини ХІХ ст.

2. Архітектура і живопис другої половини ХІХ ст. в Україні

3. Український живопис й архітектура на початку ХХ ст.

4. Мурашко О.О. — видатний живописець ХІХ-ХХ ст. в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

В українській культурі другої половини XIX ст. окреслені два періоди:
50-70-ті й 80-90-ті роки. Перший можна назвати часом гуртування
інтелектуальних сил у пошуках найбільш дієвих засобів збереження й
піднесення національної самосвідомості, другий — пожвавленням розвитку
всіх видів і форм культури, включенням її у загальнослов’янський (і
світовий) духовний розвиток.

Українська культура в таких умовах виявляла дивовижну життєздатність,
оскільки була невід’ємним явищем історичного поступу. Цю свою
нездоланність вона унаочнила двома процесами: по-перше, об’єднанням
навколо шевченківського ядра всіх здорових сил нації (М. Драгоманов,
О.Духнович, Ю.Федькович, С.Воробкевич) і, по-друге, рятівним виходом не
лише за межі Росії, але й на культуру слов’янських та багатьох інших
європейських народів.

Діячам культури доводилося долати не лише внутрішні суперечності та
перешкоди, притаманні будь-якій культурі, але й великий політичний тиск
з боку державних російської, німецької, польської культур. Історія
культури цього періоду ще раз доводить, що за відсутності держави без
політичної, матеріальної, правової підтримки культура нації починає
занепадати або продовжує свій розвиток через надзусилля.

У першій половині XIX ст. розвивається станковий живопис. Поширюється
автопортрет, зростає інтерес до камерного портрету, мініатюри.

Символізм та модерн, що склалися на зламі XIX—XX ст., внесли істотні
зміни у розуміння проблем художньої творчості.

У другій половині XIX cтоліття в Україні активізувався
національно-визвольний рух, що покликав до життя могутні творчі сили
народу. Київ, Одеса, Харків перетворюються на великі центри культури, в
яких розгорнули діяльність організації української творчої інтелігенції
Громади, відкриваються народні школи, музеї, засновуються художні
товариства. Велике значення для розвитку мистецького життя в Україні
відігравала діяльність Товариства пересувних художніх виставок, в якому
брало участь багато українських художників. Велику роль в активізації
художнього життя в Україні відіграли художні школи: М.Мурашка у Києві,
М.Раєвської-Іванової у Харкові, Одеське художнє училище, де протягом
тривалого часу працював видатний український художник К.Костанді. У
Львові гуртувало навколо себе художників Товариство для розвою руської
штуки, в діяльності якого активну участь брав І.Труш.

В архітектурі XIX ст. переважав в основному стиль класицизму.
Національна своєрідність українського класицизму виявилась у збереженні
кольорової гами споруд, типової для бароко (блакитний з білим і
золотим). У стилі класицизму зводяться житлові будинки, адміністративні
установи, освітні заклади. В архітектурі другої половини XIX ст.
втрачається стильова єдність. Це зумовлено швидкими темпами зростання
міст, великими масштабами їхньої забудови.

Наприкінці XIX — початку XX ст. в українській архітектурі відбувається
становлення нового напряму, що дістав назву стилю модерн.

1. Образотворче мистецтво та архітектура України

першої половини ХІХ ст.

На Наддніпрянщині в цю добу образотворче мистецтво розвивалося в тісній
взаємодії і взаємозбагаченні з передовим мистецтвом російського народу.
Багато відомих російських художників (М. Іванов, О. Кунавін, В. Тропінін
та ін.) часто працювали в Україні, використовуючи у своїх картинах
українську тематику та вносячи в українське образотворче мистецтво нові
прийоми зображення дійсності. Водночас чимало вихідців з України
(В.Боровиковський,І.Сошенко,А.Мокрицький та ін.) працювали в Росії,
розвиваючи там образотворче мистецтво. Значний вплив на український
живопис справляла Петербурзька академія мистецтв, твори її випускників —
Д. Безперечного, К. Павлова, Т. Шевченка та інших — сприяли утвердженню
реалістичного напрямку в мистецтві [8, с.400].

Розвиток української архітектури першої половини XIX ст. визначили
загальні класичні канони й прийоми західноєвропейської архітектури.
Окрасою Києва цього періоду стали будинки міського театру (арх. А.
Меленський), університету та інституту шляхетних дівчат (арх. О.
Беретті), Одеси — будинок театру (арх. Тома де Томон). У Харкові була
споруджена дзвіниця Успенського собору (арх. С. Васильєв), у Львові
Старий театр (нині — ім. М. Заньковецької, арх. А. Пихля та Я.
Зальцман).

З посиленням кріпосництва в сільській місцевості виник своєрідний тип
палацової архітектури, яскравими зразками якого стали палаци К.
Розумовського в Батурині, маєток Ґалаґанів у Сокиринцях (на
Чернігівщині). У садово-архітектурному мистецтві відбувся перехід від
регулярного планування до ландшафтних пейзажних парків. Наприклад, в
Умані в маєтку графів Потоцьких на честь дружини графа Фелікса
Щенсного-Потоцького Софії закладено прекрасний парк «Софіївка», на
околицях Білої Церкви, у долині річки Рось, розкинувся парк
«Олександрія», на Чернігівщині почали створювати Тростянецький
дендропарк, а у Львові — Стрийський парк.

Як бачимо, українська культура першої половини XIX ст. розвивалася в
складних соціальних, економічних і політичних умовах. Незважаючи на це,
вона збагачувалася новими досягненнями, ставала ближчою до людини, її
духовних потреб [8, с.401].

Саме культура виступала однією з рушійних сил у боротьбі українського
народу за соціальну свободу й національне визволення.

2. Архітектура і живопис другої половини ХІХ ст. в Україні

Розвиток капіталізму в Україні спричинив потребу в будівництві нових
архітектурних споруд — заводських корпусів, банків, бірж, готелів,
навчальних закладів, театрів і музеїв. У цей період у містобудуванні
змішуються різноманітні стилі відповідно до фінансових можливостей і
смаків замовників, що призвело до еклектизму (поєднання органічно
несумісних елементів). Водночас архітектори спромоглися створити в
українських містах низку чудових споруд. Так, у 70-х рр. XIX ст. в Києві
на Думській площі споруджено будинок міської думи (О. Шілле). За
проектом О. Беретті збудовано корпуси Політехнічного інституту, пансіон
Левашової (тепер Президія НАН України). За спільним архітектурним
задумом І. Штрома та О. Беретті здійснено будівництво Володимирського
собору. У Львові з’явилися прекрасні споруди Політехнічного інституту
(Ю. Захаревич), оперного театру (3. Горголевський) та ін. [9, c.115]

Образотворче мистецтво цього періоду розвивалося в реалістичному
напрямі. На творчість тогочасних українських художників Російської
імперії вплинула діяльність створеного 1870 року в Петербурзі Товариства
пересувних художніх виставок. Підтримавши ідеї І. Шишкіна, В. Перова, І.
Рєпіна, В. Васнецова, українські художники досягли помітних успіхів.
Інтенсивно розвивався побутовий живопис. У своїх картинах українські
митці зображували реальну дійсність, простих людей, борців за свободу
України. Серед них — С. Васильківський («Козача левада», «Весна на
Україні», «Козак у дорозі», «Ярмарок у Полтаві», «Біля корчми»), М.
Пимоненко («Проводи рекрутів», «Сінокіс», «Свати»), К. Костанді («В
люди», «Рання весна») та ін. [8, с.442]

3. Український живопис й архітектура на початку ХХ ст.

Як і в попередній період, на початку XX ст. активно працювали художники
М. Пимоненко, С. Васильківський, К. Костанді, І. Трупі та ін. Наприклад,
С. Васильківський у 1901-1908 рр. разом з М. Самокишем та М. Беркосом
написав для будинку Полтавського земства три монументальні композиції
«Козак Голота», «Вибори полковника Мартина Пушкаря», «Чумацький шлях на
Ромодан». Справжнім майстром високохудожніх творів у цей час став О.
Мурашко. Львівський художник І. Труш найкраще зарекомендував себе в
пейзажному, жанровому та портретному живописі.

На початку XX ст. в архітектурі поряд з еклектизмом поширився стиль
модерн, прихильники якого, відходячи від принципів класичної
архітектури, прагнули до логічного, зручного планування, використовували
нові залізні конструкції, різноманітні оздоблювальні матеріали
(ліплення, прикраси з витого заліза тощо). Яскравим його прикладом є
Бессарабський критий ринок у Києві. У цьому ж стилі побудовано
залізничні вокзали Києва, Львова, Харкова, Жмеринки. Найяскравішими
постатями архітектурного модернізму були К. Жуков, М. Верьовкін, О.
Вербицький, Г. Гай та ін.

Поряд з модерном виділяється й класичний стиль, пам’ятками якого є
Педагогічний музей (нині Київський будинок учителя) (П. Альошин),
бібліотека Київського університету на вул. Володимирській (В. Осьмак),
Харківський комерційний інститут (О. Бекетов) та ін.

Характерною особливістю архітектури початку XX ст. є поєднання модерну з
елементами народного дерев’яного зодчества й ужиткового мистецтва
(український модерн). У цьому стилі збудовано будинок Полтавського
губернського земства (В. Кричевський), Харківське художнє училище (К.
Жуков) [8, с.487].

4. Мурашко О.О. — видатний живописець ХІХ-ХХ ст. в Україні

Один з найвизначніших українських живописців кінця XIX — початку ХХ
століття Олександр Олександрович Мурашко. Народився 26 серпня 1875 року
в Києві, у сім’ї іконописця Олександра Івановича Мурашка.

Працюючи в батьковій майстерні й опановуючи малярство в іконописця
Науменка, Олександр Мурашко закінчив Київське духовне училище.
Наприкінці 80-х років професор Андріан Прахов залучив Олександра
Івановича Мурашка до роботи з оздоблення інтер’єру Володимирського
собору у Києві.

Знайомство з Праховим та російськими художниками В.Васнецовим,
М.Нестеровим, М.Врубелем, В.Котарбінським, що працювали над розписами
собору, спонукало юнака серйозно навчатися живопису [7, с.85].

b

t

b

t

?

A

??$

t

?

?

A

????H?H????????????H?H????????????????H?H????? натюрморт був
нагороджений премією. Влітку 1894 року готується до вступу в
Петербурзьку Академію мистецтв, малює етюди, замальовки та ескізи, які
дали підставу А.Прахову та В. Васнецову рекомендувати О.Мурашка до
Академії. Восени того ж року він їде в Петербург, складає вступні іспити
і стає вільним слухачем Академії. 1896 року Мурашко стає учнем професора
І.Рєпіна, який справив на нього великий вплив, особливо у портретній
творчості. 1897 року експонований на академічній виставці «Портрет
дівчини», виконаний О.Мурашком, Рада Академії придбала для академічного
музею. 1898 року «Портрет юнака, який читає книгу» експонується на
виставці московського Товариства любителів мистецтва і одержує премію.

У майстерні Рєпіна художник брав участь у створенні колективної картини
«Постановка натури у майстерні Рєпіна» разом зі своїми співучнями
Б.Кустодієвим, Ф.Малявіним. Мурашкові випало завдання написати портрет
І.Рєпіна. Під час канікул Мурашко їздить у Київ, цікавиться під впливом
І.Рєпіна українською історією, збирає матеріал для дипломної картини
«Похорон кошового».

1900 року О.Мурашко одержує за картину «Похорон кошового» звання
художника з правом пенсіонерської подорожі за кордон. З початку 1901
року О.Мурашко перебуває в Німеччині, Італії, де виконує ряд робіт, які
відсилає в Академію як звіт за пенсіонерське відрядження.

В лютому 1902 року Академія продовжує термін відрядження й надає
можливість Мурашкові стажуватися в Парижі, де він створює ряд блискучих
полотен, зокрема «Портрет дівчини у червоному капелюсі», створений під
впливом популярної тоді в Європі імпресіоністичної манери. 1904 року
Мурашко повертається у Петербург, бере участь у діяльності «Нового
товариства художників». У квітні 1907 року О.Мурашко повертається до
Києва й оселяється в батьківському будинку.

1908 року його картину «Карусель» відзначено золотою медаллю на
міжнародній виставці в Мюнхені. 1910 року О.Мурашко бере участь у
міжнародній виставці у Венеції картинами «Недільний день» та «На
терасі», які нині знаходяться в Нью-Йорку та у Двірцевій галереї в
Бухаресті.

З 1911 року Мурашко стає членом Мюнхенського сецесіону, щорічної
виставки. 1913 року створено славетну картину «Селянська родина». У
1910-х роках Мурашко викладає у Київському художньому училищі як
професор, 1913 року разом з А.Крюгер-Праховою відкриває приватну студію,
що існувала до 1917 року. Після Лютневої революції художник брав активну
участь у створенні Української Академії мистецтв. 1919 року О.Мурашко
загинув від рук бандита.

Разом з М.Бойчуком, Г.Нарбутом, Ф.Кричевським створили Українську
Академiю мистецтв. Кращі твори Мурашка — «Портрет дівчини у червоному
капелюсі» та «Селянська родина» — піднесли український живопис до рівня
найкращих світових досягнень початку ХХ століття.

Мурашко загинув від рук бандита в розквіті свого творчого життя.
Обставини його смерті й донині не розкриті й залишаються загадковими, як
і нагла й загадкова смерть у ті самі роки подвижників української
культури Івана Стешенка, Миколи Леонтовича, Олександри Єфименко, Федора
Вовка, Георгія Нарбута.

Висновки

Отже, у XIX — на початку XX ст. українська культура продовжувала свій
прогресивний розвиток, хоча це відбувалося в умовах систематичних
утисків і заборон. Тому українська культура не могла нормально
розвиватися за властивими їй еволюційними законами.

Видатним представником українського реалістичного портретного живопису
був В. Тропінін. Художник створив узагальнений образ представника
українського народу («Українець», «Український селянин», «Дівчина з
Поділля»).

Реалістичні традиції В. Тропініна в українському портретному мистецтві
першої половини XIX ст. розвивали Т. Шевченко, І. Сошенко та ін.

Одним із зачинателів нової української школи пейзажного і побутового
живопису був В. Штернберг («Вулиця на селі», «Пастух», «Вітряки в
степу»).

Творчість Шевченка-художника належить до здобутків українського
образотворчого мистецтва. На ранніх живописних творах Шевченка
позначився вплив його вчителя — К. Брюлова. Поступово у творчості
художника виявляються спроби відобразити психологічну глибину й
індивідуальні особливості характеру людини. Прикладом є духовна еволюція
героя «Притчі про блудного сина» Т. Шевченка.

Безпосередніми продовжувачами демократичних традицій Т. Шевченка були К.
Трутовський, Л. Жемчужников, І. Соколов, які піднесли український
побутовий жанр на новий рівень.

Створене 1870 р. у Петербурзі «Товариство пересувних художніх виставок»
сприяло згуртуванню митців демократичного напрямку. З діяльністю
Товариства пов’язаний розвиток художньої освіти, створення місцевих
художніх об’єднань. У 1865 р. створена малювальна школа в Одесі, пізніше
реорганізована в художнє училище. Важливим центром художньої освіти була
Київська малювальна школа, яку заснував у 1875 р. М. Мурашко. В цій
школі навчались українські живописці М. Пимоненко, Ф. Красицький,
К.Малевич, скульптор Ф. Балавенський та ін.

Видатним майстром побутового жанру був М. Пимоненко. В. Орловський
відомий як один з фундаторів нового українського реалістичного пейзажу,
його називали «шукачем сонця» — майстром сонячного пейзажу. Майстрами
пейзажу світового рівня були С. Васильківський, П. Левченко, І. Труш, К.
Костанді.

Значний вплив на творчість українських художників в історичному жанрі
мала картина І. Рєпіна «Запорожці». На початку XX ст. український
історичний жанр досяг значного розвитку і став характерним явищем
національної культури. На історичну тему створили картини Ф.Красицький
(«Гість із Запоріжжя»), М.Самокиш («Запорожці обідають»). Плідно
працював в історичному жанрі М.Івасюк («В’їзд Богдана Хмельницького в
Київ», «Іван Богун під Берестечком» та ін.).

Символізм та модерн, що склалися на зламі XIX—XX ст., внесли істотні
зміни у розуміння проблем художньої творчості. У розвиток світового
авангарду помітний внесок зробили О. Богомазов, М. Бойчук, К. Малевич.

Оригінальним творчим мисленням відзначається Олекса Новаківський.
Меценатом О.Новаківського і його школи був митрополит Андрій Шептицький.
О.Новаківський — найбільш послідовний представник сецесії в українському
образотворчому мистецтві того часу. Його твори — «Музика квітів»,
«Ноктюрн», «Коляда», «Каштани і бузок» та ін.

На жаль, у цю добу монументальний український живопис представлений
слабо, хоча його здобутки значні, скажімо, розписи інтер’єру палацу
митрополита у Чернівцях (Й. Бокшай), реставрація фрескового живопису у
Кирилівській церкві (М. Врубель), розписи у русько-візантійському стилі
Володимирського собору в Києві (де поруч з російськими, польськими
працювали й українські майстри, а серед них — М. Пимоненко) і, нарешті,
розписи Будинку земства у Полтаві (композиції С. Васильківського
«Чумацький Ромоданівський шлях»).

Слід також назвати численні скульптурні оздоби відомих пам’яток
архітектури — зображення на античну тему і ліплення в Одеському оперному
театрі (під керівництвом Ф. Етеля); декоративно-монументальні скульптури
Т.Ригера на будинку Галицького сейму; Л.Марконі — на будинку
Політехнічного інституту у Львові; численні скульптури українця П.
Війтовича у Львові на фасаді залізничного вокзалу, скульптурні
композиції училища художнього промислу, постать Слави на оперному
театрі.

В архітектурі XIX ст. переважав в основному стиль класицизму.
Національна своєрідність українського класицизму виявилась у збереженні
кольорової гами споруд, типової для бароко (блакитний з білим і
золотим). У стилі класицизму зводяться житлові будинки, адміністративні
установи, освітні заклади. На 30-ті—40-ві роки XIX ст. припадає
будівництво університету в Києві (арх. В. Беретті), театрів у Києві,
Одесі, Полтаві.

У середині XIX ст. архітектуру Львова доповнюють громадські споруди
стилю класицизму, зокрема Український драматичний театр ім. М.
Заньковецької (арх. Л. Пихаль, І. Зальцман), Політехнічний інститут
(арх. Ю. Захаревич), Наукова бібліотека по вул. В. Стефаника, так званий
Оссолінеум (арх. П. Побіле та Ю. Бем).

В архітектурі другої половини XIX ст. втрачається стильова єдність. Це
зумовлено швидкими темпами зростання міст, великими масштабами їхньої
забудови.

Однак і в архітектурі цього періоду є цінні здобутки, виконані в стилі
неокласицизму та «віденського бароко». В цьому стилі споруджено будинок
Галицького сейму у Львові (арх. І. Гохбергер). У цьому будинку тепер
розміщений університет ім. І. Франка. До зразків цього стилю належать
такі споруди Львова: Музей етнографії та художніх промислів (арх. Ю.
Захаревич), будинок залізничного вокзалу (арх. В. Садлівський).

При забудові Києва домінує стиль «французького відродження». У такому
стилі споруджено Український драматичний театр ім. І. Франка (арх. Г.
Шлейфер, Є. Братман), національний оперний театр (арх. В. Шретер).

Наприкінці XIX — початку XX ст. в українській архітектурі відбувається
становлення нового напряму, що дістав назву стилю модерн.

У стилі модерн збудовані перший в Україні критий ринок (Бесарабський) у
Києві (арх. Г. Гай), міська залізнична станція (арх. О. Вербицький),
власний будинок знаменитого київського архітектора В. Городецького.

Список використаної літератури

Велика історія України: У 2-х томах. – Том ІІ /Передм. д-ра
І.П.Крип’якевича Зладив М.Голубець. – К.: Глобус, 1993. – 400 с.

Верига Василь. Нариси з історії України (кінець XVIII- початок ХХ ст.).
– Львів: Світ, 1996. – 447 с.

Греченко В.А., Чорний І.В., Кушнерук В.А. та ін. Історія світової та
української культури. – К.: Літера ЛТД, 2002. – 464 с.

Енциклопедія українознавства. Загальна частина /Під заг. ред.
В.Кубійовича. – Т.3. – К.: Ін-тут укр. археографії НАН України, 1995. –
423 с.

Иван Федоров и восточнославянское книгопечатание /Сост. М.Б.Ботвинник,
А.Ф.Коршунов. – Минск : Наука и техника, 1984. – 224 с.: ил.

Історія української культури / Іван Крип’якевич (ред.). – К. : Либідь,
1994. – 651с.

Історія української культури: Зб. матеріалів і документів /С.М. Клапчук
(ред.), Б.І.Білик (упоряд.), В.Ф. Остафійчук (ред.). – К. : Вища школа,
2000. – 607 с.

Новий довідник: Історія України. – К.: ТОВ “Казка”, 2006. – 736 с.

Попович М.В. Нарис історії культури України. – К.: „АртЕк”, 1998. – 728
с. іл.

Франко И.Я. Собрание сочинений: В 50 т. – Т. 47 : Исторические труды
(1898-1913). – К.: Наук. думка, 1986. – 367 с.

Хрестоматія з історії держави і права України: У 2.т. / В.Д. Гончаренко
(ред.), В.Д. Гончаренко (уклад.) – Т.1: З найдавніших часів до початку
XX ст. – К.: Ін Юре, 1997. – 463 с.

PAGE

PAGE 4

Похожие записи