HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Українські січові стрільці у роки І світової війни»

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПЕРЕДУМОВИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ

УКРАЇНСЬКИХ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ

1.1. Особливості зародження руху січових стрільців

1.2. Від австрійських військових формувань до української національної
армії

РОЗДІЛ 2. УЧАСТЬ УКРАЇНСЬКИХ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ

У БОЙОВИХ ДІЯХ

2.1. Галицька битва як перший бойовий досвід легіону УСС

2.2. Бої на Закарпатті

2.3. Бій на горі Маківка

2.4. Брусилівський прорив. Бій на горі Лимонній – трагічна сторінка
літопису УСС

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність дослідження. Боротьба за українську державність була
змістом змагань для багатьох поколінь українського народу від
найдавніших часів його історії. У ХХ ст., після багаторічної перерви, її
першими відновили Українські Січові Стрільці, які своєю самопожертвою та
своїми справами зайняли належне місце серед борців за волю України. З
УСС пов’язанi яскравi етапи самовiдданої працi, спрямованої на
пробудження й утвердження помiж українства почуття нацiональної
гiдностi, iдеї соборностi й незалежностi держави. Їхню роль та значення
в контекстi визвольної боротьби пiдкреслювали провiднi українськi
полiтичнi та громадськi дiячi [*]. Зокрема, Симон Петлюра зазначав: «Вiд
слiв i кличiв до дiла, вiд декларацiй до жертв, може крiвавих, i напевно
крiвавих, во iмья полiтичної волi вкраїнського народу, – ось той шлях,
на який ступило сiчове стрiлецтво в Галичинi пiд час вiйни» [*]. Високо
оцiнював стрiлецький порив й Iван Франко, який, звертаючись до УСС,
заявив: «Ви є дзеркалом моєї душi i моїх стремлiнь» [*].

Значення стрiлецтва не обмежується лише тим, що воно стало першою в
новiтнiй iсторiї України добровiльною вiйськовою формацiєю, яка збройною
боротьбою зв’язала перервану нитку визвольних змагань. Українськi Сiчовi
Стрiльцi ввiйшли в iсторiю ще й тому, що були силою, яка мала значний
вплив на розвиток української полiтичної думки та на формування
нацiональної психологiї. «На широку й тяжку, вкриту курявою й кров’ю
путь, – як пiдкреслював Дмитро Донцов, – завернули вони нас iз тих
манiвцiв, де тинялася наша полiтична думка перед страшним 1914 роком»
[*]. Об’єднуючи кращi сили української молодi, захопленої iдеєю
вiдбудови власної держави й об’єднання всiх гiлок українського народу,
леґiон УСС у роки Першої свiтової вiйни перетворився в своєрiдний
вiйськово-полiтичний органiзм, у середовищi якого тривав невпинний пошук
найефективнiших шляхiв досягнення поставленої мети. Результати такої
дiяльностi вплинули позитивно на весь подальший хiд нацiонального
розвитку українського суспiльства.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є визначити передумови та
особливості виникнення руху січових стрільців, особливостей формування
військових утворень УСС та їх роль у бойових діях Першої світової війни
та їх значення у державотворчих процесах.

Завдання дослідження:

дослідити особливості зародження та розвиток руху Січових стрільців
напередодні та під час Першої світової війни;

показати еволюцію від військових формувань до української національної
армії;

розкрити участь українських січових стрільців у бойових діях Першої
світової війни.

Об’єкт дослідження: українські Січові стрільці в період І світової
війни.

Предмет дослідження: діяльність українських Січових стрільців у роки
Першої світової війни, їх значення в державотворчих процесах.

Методи дослідження: під час виконання роботи були використані такі
методи дослідження як літературний метод, часовий, методи порівняння,
узагальнення та ін.

Структура роботи: вступ, основна частина, яка містить два розділи,
висновки та список використаної літератури.

РОЗДІЛ 1

ПЕРЕДУМОВИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ

УКРАЇНСЬКИХ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ

1.1. Особливості зародження руху січових стрільців

Зібрані з ініціативи українських діячів Галичини 18 березня 1913 р.
збори проголосили створення українського військового товариства «Січові
стрільці». Головним отаманом «Січових стрільців» було обрано доктора
Володимира Старосольського, його заступником — осавулом Дмитра Катамая.

У перші місяці після зборів стрілецькі товариства швидко поширилися по
усій Галичині. Найперше вони утворилися в Бориславі (керівники — Клим
Гутковський, Левко Лепкий, Пилип Левицький), Сокалі (керівники — Осип
Демчук, Осип Семенюк), Яворові (керівник — Роман Харамбура), Ясениці
Сільній (керівник — Григорій Коссак). Активно працювали в новостворених
товариствах М. Волошин, С. Рудницький, В. Кучабський, Д. Вітовський. За
короткий час було організовано стрілецькі чоти, сотні, курені, фахові
офіцерські школи, близько 50 товариств «Січових стрільців» [17, с.149].

Товариство «Січові стрільці» придбало 100 карабінів і проводило навчання
в передмістях Львова. Генеральна старшина визначила пріоритетними такі
статті витрат у січових осередках: придбання зброї (манліхервіський
карабін з пристроєм до кімнатної стрільби та 2000 кімнатних набоїв),
забезпечення інструкціями та підручниками з військової справи.

Керівництво стрілецькими товариствами в Галичині здійснював К.
Трильовський через «Стрілецьку секцію» «Українського січового союзу»,
створену в квітні 1913 р. У 1913—1914 рр. товариства «Січ», що були
осередками активної пропагандистської діяльності радикальної партії,
стали базою для зародження передвоєнного січового стрілецтва.

Американський історик Дж. Армстронг, аналізуючи проблеми українського
націоналізму, зазначав, що ідея українських національних військових
формувань зародилася у галицьких «Січах», згодом розвинулася в «Січових
стрільцях» і закріпилася у військових формуваннях середини ХХ ст.

Свідченням великої ролі «Січей» у військовопідготовчому вихованні
західноукраїнської молоді та її залучення до стрілецької справи є факт
наявності серед січових стрільців вихованців організації: Д.
Вітовського, Р.Дашкевича, І. Чупрея, М. Галущинського, О.Демчука,
О.Семенюка, М.Угрин-Безгрішного, Л. Лепкого, О.Степанів, О.
Басараб-Левицької, М.Бачинського, Г.Дмитерко, П. Михайлишин.

У результаті переговорів між представниками міжпартійного комітету і
«Січових стрільців» у травні 1913 р. було досягнуто згоди про приєднання
львівського академічного стрілецького гуртка до стрільців В.
Старосольського на умовах автономії. З цією метою заступником головного
отамана — осавулом обрано І. Чмолу.

Однак Академічний гурток не дотримувався умов договору і не визнав
верховенства над собою «Стрілецької секції». Тому на пропозицію К.
Трильовського «Повітова Січ» 25 січня 1914 р. подала на затвердження до
галицького намісництва новий статут «Січових стрільців». Після його
затвердження на теренах Східної Галичини постала ще одна українська
військова організація — «Січові стрільці ІІ». Очолив це стрілецьке
товариство, до якого крім студентів входили й міщани і селяни, Р.
Дашкевич. Жіночу чоту в складі 33 січовичок очолила О. Степанів.

«Січові стрільці ІІ» у передвоєнні місяці користувалися серед
українського галицького населення більшою популярністю, ніж «Січові
стрільці І». До їх складу лише у Львові ввійшло 277 членів поділених на
8 чот. Вони були краще організовані і вишколені через використання в
своїх заняттях зброї, проведення військових курсів та організацію
військових маневрів в околицях Львова [18, c.29-30].

Для підготовки січовиків було організовано постійнодіючі курси
теоретичного і практичного військового вишколу, якими керували старшини
запасу австрійської армії М. Волошин та С. Рудницький. Основні заняття
проводилися з польової та бойової служби, стрільби, технічних основ
зброї. При курсах діяла термінологічна комісія, до складу якої входили
О.Квас, Б.Гнатович, В. Кучабський. Зусиллями комісії до війни було
випущено 10 підручників з теорії військової підготовки.

Із зростанням міжнародного політичного напруження та загостренням
протиріч між європейськими державами в лавах українського галицького
молодіжного руху посилилася тенденція до об’єднавчих процесів у
середовищі стрілецьких та інших військових товариств галицьких
українців, а також до проведення спільних військових навчань та
маневрів.

У березні 1914 р. «Січові стрільці І» та «Січові стрільці ІІ» знову
розпочали спільну роботу. Наслідком цього об’єднання стало поширення
стрілецької ідеї в Східній Галичині, утворення нових стрілецьких
осередків, випуск О. Семенюком та О. Демчуком «Правильника піхотинця» на
основі австрійського підручника «Dienstreglement I».

Першими спільними заняттями стрілецьких галицьких товариств стали
польові вправи, організовані «Повітовою Січею» у квітні 1914 р. з нагоди
роковин 250-річчя смерті І. Богуна. Січові стрілецькі товариства та
стрілецькі сокільські гнізда демонстрували свої військові вміння,
злагодженість у строєних та маршових вправах, практичні навички у
володінні зброєю.

Найбільшим і наймасовішим оглядом стрілецьких сокільсько-січових та
пластових сил стало Шевченківське свято, яке відбулося 28 червня 1914 р.
у Львові. Вперше відкрито виступило близько 500 стрільців в одностроях і
частково озброєних гвинтівками Верндаля, Манліхера, Кропачка. Своєрідний
військовий марш-парад відкривали старшини українських стрільців, за
ними — кінний відділ «Січових стрільців І», потім — чота «Січових
стрільців І», дві чоти «Січових стрільців ІІ», дві чоти бориславців та
одна чота з Яворова. Тоді ж і відбувся перший привселюдний виступ
«Січових стрільців» з Борислава на чолі з К. Гутковським, які показали
свій стройовий вишкіл на площі «Сокола-Батька» [23, c.37].

Велике Шевченківське свято показало, що українське населення краю вже
дозріло до переходу від декларативних заяв про самостійність та волю до
реального втілення своїх замислів, а разом з тим засвідчило
організаційну міць українського молодіжного руху Галичини, готовність
західноукраїнської молоді до боротьби за незалежність своєї держави.

Таким чином, українські стрілецькі організації, які утворилися у
передвоєнний період у Східній Галичині стали підтвердженням національних
традицій та державотворчих устремлінь місцевого українського населення.
Значна кількість українських юнаків та юначок вважали своїм
безпосереднім обов’язком навчання військовій справі задля боротьби за
незалежність свого народу.

1.2. Від австрійських військових формувань до української національної
армії

Початок ХХ ст. український народ зустрів розрізненим і несформованим.
Хоча сторічний період національного відродження і трансформації дав свої
плоди. Особливо відчувалися вони в Австро-Угорській імперії, де
українців визнавали за окремий народ, який може творити свою самостійну
політичну історію. Кульмінація формування етнічної цілісності припала на
останні передвоєнні роки. Політична активність і культурно-духовне
відродження українського народу доповнилися утворенням перших
воєнізованих організацій січових стрільців.

У 1912 р. австрійський уряд для популяризації воєнщини звернув увагу на
відродження антиросійського польського мілітаризму і дав дозвіл на
створення легальних військових польських товариств. З цієї нагоди
скористались українці і вже навесні 1913 р. заклався у Львові
Український січовий союз, а згодом, було затверджено Статут Українських
січових стрільців на чолі з В.Старосольським та Д.Катамаєм. Організація
поділялась на два напрямки: УСС-І – студенти і УСС-ІІ – робітнича та
селянська молодь. Всього існувало 96 організацій. З самого початку в
товаристві не було ідейної одностайності, а проявилися дві течії щодо
шляху розвитку стрільців: самостійницько-державницька та
австрійсько-лоялістична. Але в кінцевому підсумку перемогла
австрофільська ідея: українські національні інтереси мали йти у
фарватері австрійських [20, c.42-43].

Діяльність УСС розгорнулась на теренах Галичини і Буковини та проявилась
у військово – організаційній і технічній підготовці їх членів. З 1913 р.
“Cічові Стрільці I” почали видавати перший український військовий,
ідеологічний журнал “Відгуки”, що популяризував гасло збройної боротьби
за українську державність.

Навесні 1914 р. спільними зусиллями О.Семенюка та О.Демчука було
створено “Правильник піхотинців”, у якому переклали необхідні військові
команди українською мовою. “Правильник” було введено в дію 20 червня
1914 р. Він містив 17 розділів, у яких регламентувалися правила
внутрішньої служби, підготовки до бою, а також методика ведення бою
всіма підрозділами піхоти.

Згідно із задумами керівництва січового стрілецтва, дисциплінуючим
фактором мали бути стрілецькі відзнаки та однострої. Основну відзнаку —
січову стрічку синьо-жовтого кольору замінили на зручніші синьо-жовті
кокарди. Розробили також спеціальний однострій, узявши за основу
австрійську військову форму, оздобивши її в українських традиціях. Він
став більш практичним і придатнішим для польових вправ і участі у
воєнних діях.

Стараннями ватажків стрілецького руху більшість товариств були
забезпечені вогнепальною зброєю. Зокрема, закуповували на військових
складах неробочі гвинтівки, які місцеві умільці відремонтували. Так на
початку 1914 р. “Січові Стрільці ІІ” закупили чималу кількість гвинтівок
системи Верндля й кілька гвинтівок найновішої системи Манліхера.

За пропозицією К.Трильовського всі “Січі” і товариства “Січові стрільці”
взяли участь у святкуванні 100-річчя з дня народження Т.Шевченка. 28
червня 1914 р. у Львові понад 10 тис. січовиків та півтисячі стрільців у
одностріях пройшли маршем. Завершенням ювілею були військові вправи УСС
під проводом сотника К.Гутковського. На міському майдані окремі
стрілецькі відділи зі Львова, Борислава і Яворова виконали військові
бойові вправи. Це був перший виступ УСС перед власним громадянством і
зовнішнім світом.

Таким чином, головним завданням стрілецьких товариств протягом 1913-1914
р., стала підготовка їх членів до війни проти Росії, яка вже була
очевидною.

Як пише Орест Субтельний, «…З серпня 1914 р., щоб забезпечити українців
єдиним об’єднаним представницьким органом, усі українські партії
утворили у Львові Загальну Українську Раду на чолі з авторитетним
парламентським діячем Костем Левицьким. Проголосивши, що «перемога
австро-угорської монархії буде й нашою перемогою, і чим більшої поразки
зазнає Росія, тим ближчою буде година визволення українців», Рада
закликала всіх українців боротися за конституційну Австрію (їхнього
найбільшого друга) проти самодержавної Росії (найзапеклішого ворога).
Незабаром Рада висунула ідею створити всеукраїнський військовий загін.
На неї відгукнулося понад 28 тис. національне свідомих юнаків, багато з
яких належали до організацій «Січ», «Сокіл» і «Пласт». Стурбовані
можливістю виникнення великих українських військових загонів, впливові
поляки у Відні зробили так, щоб на службу до Українського легіону
(пізніше цю назву змінили на Українських січових стрільців) прийняли
лише 2,5 тис. чоловік. Це було перше українське військове формування
того часу. Величезна більшість інших українців, які служили Габсбургам,
включалися в регулярні австрійські підрозділи» [24, с.199].

6 серпня 1914 р. у львівській газеті „Діло” з’явилося звернення Головної
Української Ради „до всього українського народу”, в якому
проголошувалась необхідність утворювати полки українських добровольців
під назвою Українські Січові стрільці (УСС).

Такий крок українського політичного проводу був зрозумілий, адже пролита
кров і людські жертви мали, на думку українських політиків, зняти
недовіру офіційної влади до українців, а в кінцевому результаті –
максимально наблизити урядову українську політику до національних вимог
українського населення. Політичні діячі ГУР розраховували не стільки на
військові результати діяльності УСС, скільки на політичні наслідки їх
існування.

У вересні 1914 року, як вже говорилося, Легіон нараховував 2 500 вояків.
Вони склали присягу на вірність Україні. Проте ще кілька тисяч
добровольців залишалися поза межами реєстрації в Легіоні.

Ініціатива українських політиків і масовий ентузіазм населення східної
Галичини в створенні УСС застали віденські урядові кола зненацька. З
військової точки зору існування такого легіону було бажане, але питання
полягало в тому, де взяти кошти на озброєння. Та оскільки формування
корпусу УСС йшло вже повним ходом, процес став невідворотним. У
військовому міністерстві та Генштабі змушені були безпосередньо
зайнятися питанням українського добровільного корпусу і, відповідно,
було прийнято рішення про попередні затрати на озброєння Січових
стрільців і проведення необхідної агітаційно-роз’яснювальної роботи
серед населення.

В кінці серпня до Львова прибув представник військового міністерства
полковник кавалерії Молік, який мав на місці проінспектувати формування
корпусу УСС. Галицький намісник граф С.Коритовський не розділяв ідею
українського війська, а з приїздом Моліка австрійський уряд фактично
погодився на формування українського легіону чисельністю до 5 тис. осіб.

У зв’язку з швидким наступом російських військ на Львів, було затримано
остаточну організацію УСС, а її центр перенесено до м. Стрий. В цей час
змінюється ставлення австрійської влади до УСС. Хоч Австро-Угорщина і
відчувала гостру необхідність їх використання проти Росії, проте
внаслідок недовіри до українських військових частин у Відні призупинили
процес утворення додаткового корпусу УСС. В Генштабі не створили з
легіону УСС одноцільне військове з’єднання, а розділили його на 10
окремих загонів-сотень по 220 бійців у кожному, які займалися
розвідницькою та диверсійною роботою [23].

Таке ставлення з боку австрійського командування викликало велике
незадоволення стрільців. Ще більше масла у вогонь підлили поразки
австрійської армії на східному фронті і подальше звинувачення українців
у зраді.

Розуміючи марність надій на формування українського війська, восени 1914
р. відбулося військово-організаційне впорядкування легіонів УСС:
створено десять сотень по 220 осіб у кожній, поділених на два куреня.

Австрійське командування направляло січових стрільців на найскладніші
дільниці фронту. У важких боях Легіон зазнавав небачених втрат.
Чисельність його коливалася – від кількох сотень до 7 тис. вояків.

РОЗДІЛ 2

УЧАСТЬ УКРАЇНСЬКИХ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ

У БОЙОВИХ ДІЯХ

2.1. Галицька битва як перший бойовий досвід легіону УСС

Основним тереном воєнних дій Першої світової війни стали
західноукраїнські землі. Бої тут тривали з перемінним успіхом. Спочатку
наступали російські війська Південно-Західного фронту, які протягом
серпня-вересня 1914 р. зайняли Східну Галичину і Північну Буковину зі
Львовом та Чернівцями. В цій грандіозній битві, названій Галицькою,
австрійські війська, які протистояли російським, зазнали нищівної
поразки, їхні втрати становили 400 тис. осіб, з яких 100 тис. були
полонені. В ході боїв російські війська захопили 400 гармат. Найбільше
їх дісталося внаслідок кількамісячної облоги російськими військами
фортеці Перемишль, яка на початок весни 1915 р. припинила опір. Ще 120
тис. австрійських вояків потрапили у полон. На цей час російські війська
вийшли на основні перевали Карпат, але далі просуватися не наважились.

У зв’язку з важкою ситуацією на фронті генерал Гофман віддав наказ
ввести легіон УСС у бої. Через тиждень сотня В. Дідушка вийшла на
Верецький перевал, де зустріла наступаючі частини 2-ї кубанської козачої
дивізії. Тоді ж зайняла лінію сторожових постів на Ужоцькому перевалі
сотня одного з отаманів. Саме ця сотня першою серед підрозділів УСС
зав’язала бій з кубанцями і зазнала перших жертв війни-22 стрільці були
вбиті.

h¬A

0

®

x ‚ „ † Ue

$

n

p

|

~

?

°

?

h¬A

h¬A

h¬A

‚ $

6

n

|

~

?

???????¤?¤?$???????

???????¤?¤?$???????

Водночас не враховуючи думки старшини австрійське командування
роздробило легіон на розвідувальні стежі по 20 чоловік у кожній і
наказало пробратися до тилів ворога. Після невдалих спроб перетнути
лінію фронту, зазнавши великих втрат стежі поверталися назад. Кілька
груп пропали безслідно. Напевно переконавшись у безплідності своїх
намірів генерал Гофман відмінив свій наказ. 7 жовтня всі сотні зайняли
лінію оборони на Бескидах [3, c.79].

Після того, як австрійська південна армія отримала підкріплення з
Балканського фронту командування віддало наказ про наступ на Стрий,
Миколаїв, а потім вже Львів. «Я був атакований з фронту майже удвічі
більшими силами противника, — писав О. Брусилов. — Здійснювалося
охоплення мого лівого флангу військами, які спускалися з Карпат від
Турку і нарешті, у напрямі на Стрий — Миколаїв — Львів, виходили до мене
в тил. [3, c.72].

2.2. Бої на Закарпатті

У наступних операціях легіон УСС діяв дуже чітко і злагоджено завдяки
тактичним здібностям отамана Г. Косака провела успішний бій за Тухольку.
За цим боєм особисто спостерігав генерал Гофман: адже легіон діяв на
дуже важливій ділянці.

Подолавши сильний опір ворога легіонери оволоділи Синьовидним,
Люзінцями, Голобутовим, вийшовши в район нафтового басейну звільнили
Борислав, Дрогобич, Стрий. Тільки після того, як Брусилов отримав
допомогу він зумів зупинити австрійську армію, а потім навіть відкинув
її до Карпат.

Коли це сталося він кинув усі свої сили на перевали, які утримували
УССуси. Вони в свою чергу не тільки змогли утримати наступаючого ворога
хоч кількість росіян значно перевищувала кількість легіонерів, а й
завдати армії Брусилова нищівних втрат. Тільки в полон було захоплено
130 солдат та 10 офіцерів. Усі сотні легіону відзначилися в тій битві,
але сотня Вітовського найбільше — вона утримувала залізничний відрізок
Тухолька — Гребенів.

Після цього бою генерал Флейшман приїхав, щоб особисто вручити перші
нагороди українським січовикам — медалі хоробрості другого ступеня, які
отримали багато легіонерів серед яких також були і жінки. Олена
Степанівна, а також Софія Галичко, яка в своєму дівочому щоденнику 11
вересня 1914р. писала: «Я на Закарпатті, в рядах Січових Стрільців.
Дивний якийсь сон. Вісім днів їзди в поїзді, три дні голодовки примусова
мандра по Мукачеві від 3-ї ночі до 8-ї ранку та приїзд до Горонднат
тепер тихі зітхання слабих у шпиталі. Мої мрії здійснилися, працюю для
України, йду кувати кращу долю… Кинула я книжки, науку, старий спокійний
Грац, забула про рідню, про іспити й увесь світ… Крила вистрілили з ран
і лечу на стрічу сонцю золотому, чи спалить воно мене, чи зігріє своїм
вогнем ?… Завтра, позазавтра може підемо вже в поле, хто вернеться з
дороги не знаємо.Що там! Поки кров крає в жилах і серце б’ється сильно в
грудях — вперед! Вперед! Поломимо скали, перепливемо ріки, спалимо
вогнем молодої душі всі твердині, всі замки, всі ворожі думки і діла»
[1, c.17].

В записках щоденника ми бачимо ніжну, молоду натуру дівчини, але її
любов до рідної країни переросла багатьох її сучасників. Саме ця любов
після того як її важко поранили поставила її на ноги і змусила стати в
бойовий строй легіону. Через деякій час вона стане хорунжею і командиром
чети у сотні. На протязі всієї її служби в легіоні не було такого
чоловіка в якого вона викликала б відразу , її всі любили і навіть
подейкували, що в неї були інтимні відносини з Д.Вітовським і тому як
велике особисте горе для стрільців стала її загибель 20 липня 1918 р.

Як наслідок великих втрат збоку Українських Січових Стрільців у
листопаді була здійснена часткова реорганізація. Тепер легіон складався
лише з двох куренів — С. Шухевича і С. Горука. Михайло Галущинський
відбув у штаб генерала Гофмана, як референт у справах УСС, а легіон
очолив отаман Гриць Коссак.

Різдво 1915р. галицькі стрільці зустріли на Бескидах. У ту зиму стояли
страшні морози. Схили гір вкрилися глибоким снігом. Старшина і стрільці,
які майже безперервно перебували на гірських вершинах, у першій бойовій
лінії постійно мерзли. Втрати від холоду почали перевищувати бойові
втрати. Наприклад за чотири дні боїв під Славськом отаман С. Горук
відправив до шпиталю 90 стрільців з відмороженими кінцівками. На початку
січня австрійські війська перейшли в контрнаступ. Січовиків кинули на
Ужгородський перевал, які в свою чергу почали швидко просуватися вперед
і вже за два місяці боїв легіонери зайняли Славське, Лавочне, досягли
Татарівки, яку вони не могли втримати — вона переходила часто із рук в
руки.

2.3. Бій на горі Маківка

На початку березня 1915р. легіон досяг гори Маківка. Якраз у цей час
командування знов завдало стрільцям підступного удару ліквідувавши
Начальну Команду і два курені Г. Коссака і С. Горука і віддавши їх під
командування 129 — й і 130 — й бригадам 55 -ї дивізії генерала Г.
Флейшмана. Тоді ж було встановлено чисельність старшини (48 чоловік) і
стрільців (2200 чоловік). Яким було присвоєні військові звання. 22
березня вперше сотні С.Горука зайняли позиції на горі Маківка, яка стала
головним місцем оборони австрійської Південної армії, бо закривала
найліпші підходи російській армії до німецьких військ. З того дня бої у
тому секторі майже не спинялися. Вони розпочалися наступом російських
військ в ночі з 28 — 29 те квітня 1915р. прорвавши фронт вони зайняли
частину гори силою одного полку. Для рятування прорваного фронту, було
кинуто сотні І і ІІ куренів, несподіваним ударом після одногодинного
кривавого бою, сотні Будинського і Мельника, незважаючи на шквальний
вогонь ворога, відбили втрачені позиції на верху гори. Одночасно на
лівому фланзі І курінь відкинув російські війська через ріку Госювчанку,
на полі бою було знайдено багато тіл вбитих росіян. В стрілецькі руки
потрапило 5 скорострілів і кількасот полонених.

Наступного дня (30 квітня) ворог почав масовий артилерійський обстріл
позицій стрільців позицій стрільців. Але вони встояли, відбили всі
російські атаки і захопили ще три скоростріли та 173 полонених.

Найбільш запеклі бої почалися третього дня, 1 травня. Росіяни спочатку
провили масований 4 — х годинний артилерійський обстріл, який завдав
руйнівної сили січовикам. І потім вже ніщо не змогло зупинити російські
війська, що йшли по лівому фланзі. Вони захопили хребет гори, а потім
зігнали чоту з верху.

Ворожий наступ удався. При цьому січовики втратили багато людей
загиблими і ще більше потрапило у полон. Становище погіршувалося, 50 та
російська все підходила і підходила. Саме в цей трагічний момент, коли
доля ІІ куреня була майже вирішена, підійшов на допомогу І курінь і дві
сотні мадярських новобранців. Пішов завзятий і нерівний бій. Мадярські
сотні і недобиті сотні ІІ куреня рушили в напрямі верхів’я гори, сотні І
куреня ліворуч. Австрійська артилерія вдарила по верхів’ях Маківки, чим
полегшила завдання стрільцям. Але ворог боронився до останнього набою
цілі дві години. І врешті решт легіонери захопили Маківку. 2 травня
росіяни знов пішли у атаку. Але через деякий час стрільці розбили всю 50
ту російську армію. В тих кривавих боях від 29 квітня до 2 травня
втратили УСС 42 вбитих і 76 поранених. Чотириденний бій на горі Маківка
закінчився блискучою перемогою УСС над російськими полками.

Львівська газета «Діло» 2 травня 1915р. зазначала «Маківка — це не
тільки символ перемоги великої ідеї. Це одночасно іспит зрілості
вояцьких і бойових якостей УСС, яким воно блискуче закінчило свій тяжкий
період трудів і боротьби. Так виросло стрілецтво впродовж минулого
півроку даючи українському народові нові цінності» [5, c.41].

2.4. Брусилівський прорив. Бій на горі Лимонній – трагічна сторінка
літопису УСС

Весною 1916р. в російській ставці під проводом Миколи ІІ відбулася
велика нарада на якій затверджено план операцій на літо. Микола ІІ
вимагав покінчити з позиційною війною і перейти до активних дій. У
планах наступальної операції Південно — Західний фронт, яким з березня
командував О. Брусилов отримав другорядне завдання.

Та невдовзі цей 63 літній кавалерійський генерал став народним героєм
Росії. За його активні дії, які втілювалися в життя в прориві, який
тепер носить назву брусилівський. За півтора місяця австрійська армія
втратила 500 тисяч солдат та офіцерів.

Все почалося 4 червня 1916р. коли австрійські війська почали відступати
під натиском австрійської армії. І як вже траплялося раніше генерал
Флейшман прикрив січовиками найбільш важливий відрізок фронту —
залізницю і мурований шлях із Підгалець на Бережани в районі пагорба
Лисоння.

11 серпня УСС покинули свої становища над Стрипою. На другий день вночі
вони прибули до Потутора. Полк отримав наказ зайняти положення на горбах
Лисоння. Не отримавши чіткого наказу січовики почали готуватися до
приходу ворога. І коло полудня 14 серпня росіяни зайняли протилежні
горби та почав сильно обстрілювати окопи січовиків.

Пізно в вечорі ворог пішов у наступ, здобувши становища сусіднього
австрійського куреня, пішов в обхід І куреня УСС та зайшов на його зади.
Одна сотня якраз копала стрілецькі окопи і була заскочена при праці.

Тяжке становище рятували два скоростріли хорунжого Ф. Черника,
заслонюючи загорожене крило куреня та здержуючи наступаючі лави росіян.
Частина куреня вирвалась з оточення. Але ворог обійшов ззаду становища
скорострілів та перейшов у рукопашний бій в якім загинула майже вся
обслуга скорострілів. Тим часом знову сформувався І курінь і рушив у
контрнаступ з двома австрійськими сотнями. Росіян було відкинуто до
їхніх попередніх становищ. Під час цього бою загинув І. Каратницький.
Після цих подій польовий суд розглянув справу легіону УСС і знову кинув
нього новий наклеп бойової і політичної ненадійності і навіть
обвинуватив його у зраді. Вину за цей прорив приписано УСС.

Ці події викликали у легіону поганий настрій, почуття незаслуженої
зневаги. І це виявилось в бажанні всього стрілецтва доказати при
найліпшій нагоді свою бойову вартість та піднести в публічній опінії
зневажену вояцьку честь УСС. Ця нагода надійшла скоріше ніж вони
сподівалися.

У криваву дводенну битву на Лисоній від 2 -го до 4 — го вересня пішли
загони з девізом : «УСС будуть битися за свою стрілецьку честь та добру
славу українського імені !»

Бої почалися ввечері 2 вересня 1916 р., наступом 113-ої пішої дивізії.
Ще того ж самого вечора вислано на Лисоню дві сотні І куреня. Перша
сотня вже вночі почала бій в лісі але була розбита.

Вранці 3 вересня пішла у контрнаступ сотня Мельника (друга сотня) але
попала під дуже сильний артилерійський обстріл росіян і була вимушена
рятуватися втечею до лисонського лісу. Про цей момент стрілецький
літописець написав такі строки : «Під градом шрапнеливих куль клалися
стрільці як скошені квіти; хто не впав, ішов далі витривало».

За сотнею Мельника пішла у наступ 3-тя сотня, в напрямі південної
частини лісу, для скріплення правого крила сотні Мельника. Що й зразково
виконала.

Тим часом в лісі розгорнувся завзятий бій за останні оборонні становища,
втрата яких відкривала вільний шлях в долину Золотої Липи, але сотні УСС
змогли стримати російські війська хоча й майже всі були розбиті, а потім
4 — та сотня перейшла у контрнаступ.

Після завзятого і кривавого бою загинули майже всі команданти, і багато
стрільців. Кількадесят було поранено. Ворог зійшов аж до яру і тут
полонили команду І-го куреня і частину сотні Будзиновського.

В тій дуже загрозливій ситуації штаб кинув свій останній запас — ІІ
курінь УСС (робітничий).До його складу входили 5 — та, 6 — та і 7-ма
сотні.

5 — та сотня тільки-но прибувши одразу атакувала ворожі позиції в ярі і
звільнила полонений І — й курінь.

Після повторних наступів, які не вдалися, ІІ курінь зайняв запасові
становища на західному схилі горбів. Курінь мав значні втрати у вбитих і
ранених. Пополудні бої припинилися. Росіяни, які мали до полудня великі
невдачі та криваві втрати, не продовжували того дня наступів. Ворожі
сторони приготувалися до нових боїв.

Бої полку УСС на Лисоній, 3 вересня — були вирішальними для розвитку
бойових дій на цім відтинку фронту. Ведені амбіцією боротьби за свою
честь і славу українського імені, опановані єдиною думкою про перемогу,
УСС стали твердим муром проти ворога.

На другий день вранці рушили до наступу на головні ворожі становища УСС
та німецькі, мадярські й австрійські стяги. Наступ вдався, але росіяни
швидко скоординували свої дії та вдарили з боків і наступаючі групи
мусіли вернутися з великими втратами до вихідних позицій.

Ввечері того ж дня австрійське командування підтягнуло на Лисонню важку
артилерію, яка щойно прибувши почала атакувати позиції росіян.

Після обстрілу в наступ рушила піхота, яка майже без бою здобула головні
становища. Велика битва за Лисоню і Бережани скінчилася перемогою, яку
вирішили у великій мірі УСС. Вони виграли також важливий бій за свою
честь і добре ім’я.

Але та перемога вимагала багатьох жертв УСС :з 44 старшин осталось
тільки 16 здорових, втрати серед стрільців становили близько 700 людей.

Після цього бою замість втрачених 700 з Коша прийшло 200 новобранців.
Потім легіон був відправлений до запас дивізії. Але вже 16 вересня коли
ворог атакував позиції турецької дивізії полк УСС пішов у наступ і
відбив росіян.

Але вже наступного дня легіон захопили у полон і тільки 16 старшин і 158
стрільців змогли врятуватися. Згодом вони відправились до Посочного і
Розвадова де знаходилися Кош І Вишкіл УСС.

Битва на горі Лисонній — це одна з найтрагічніших сторінок бойового
літопису полку УСС.

ВИСНОВКИ

Таким чином, оцінюючи здобуте, можна стверджувати, що Перша світова
війна застала українство Галичини на половині визвольного шляху.
Виходячи з умов війни, політичні українські партії в Галичині вирішили
об’єднатись і підняти питання про створення українського легіону в
австрійській армії.

В історію українського народу Українські Січові Стрільці вписали
нев’янучої слави сторінки. Дві з них вікопомні. Перша полягає в тому, що
Січові Стрільці стали заключним акордом епохи галицько-українського
відродження. Друга – своїми невтомними військовими змаганнями вони
возвели величну споруду: незалежну державу, ім’я якої Західноукраїнська
Народна Республіка (ЗУНР).

На протязі всього свого тяжкого, тернистого шляху легіон УСС
супроводжувала тяжка доля битв, голоду і недовіри. Майже весь час
легіонери викликали підозру у свого австрійського командування. Але
січовики все одно виконували їх накази, бо знали, що без них весь
український народ Галичини загине під тиском російського самодержавства.
Тому вони билися до останньої краплі крові, за волю українського народу,
за свою честь і славу, навіть коли знали, що їх чекає неминуча загибель.

Взагалі легіон УСС був визнаний німецьким урядом найліпшим з усіх
австрійських підрозділів, але його досягнення так і не були виправдані
його власним урядом. В той час на Галичині діяли школи по підготовці
майбутніх легіонерів. І завдяки цим школам легіон УСС був відновлений,
після того як перший полк УСС був розбитий на горі Лисонній а точніше на
становищах в Потуторах.

УСС зробили великий внесок в формування українського війська, а отже і
української державності.

Січове стрілецтво виховало славних синів України: Кирила Трильовського,
Костя Левицького, Михайла Волошина, Дмитра Вітовського, Андрія Мельника,
Романа Сушка тощо.

Серед січових стрільців було багато талановитих людей – художників,
поетів, журналістів: Юрій Шкрумеляк, Мирослав Ірчан, Левко Лепкий, Роман
Купчинський.

Отже, основою військово-патріотичного виховання січового стрілецтва було
формування національної свідомості та державницько-соборницької
ідеології як найвищих духовних та морально-етичних цінностей
українського воїна. Воно опиралося на здобутки національного відродження
у Галичині на політичних, економічних, культурно-просвітніх інституцій
та масових молодіжних парамілітарних сокільських, січових і пластових
організацій, де ідейно, морально і фізично гартувалися майбутні
захисники УНР-ЗУНР. Там почали закладатися морально-бойові риси
стрільців і старшин Галицької армії: непохитна відданість національній
ідеї, революційний оптимізм, товариська солідарність, сміливий молодечий
запал, дух самопожертви у боротьбі за незалежну соборну Україну.
Піднесення національної свідомості особового складу було постійним і
провідним завданням командного складу, виховних, культурно-освітних
структур, армійського духовенства.

Метою УСС було звільнення та об’єднання українського народу, створення
єдиної української самостійної соборної української держави. І хоч 4
роки боротьби не принесли перемоги, ця славна сторінка української
історії наблизила незалежність України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Безгрішний(1) У. Нарис історії УСС / У.Безгрішний. — Львів, 1923.

Борисенко(2) В. Курс української історії. — К., 1996. Винниченко В.
Відродження нації: У 3 ч. — К., 1990. Грушевський М. Хто такі українці і
чого вони хочуть. — К., 1991.

Брусилов(3) О. Воспоминания / О. Брусилов. – М., 1951.

Верига(4) В. Визвольні змагання в Україні. 1913-1923: у 2-х томах. —
Львів: Інститут українознавства НАНУ, 1998. — Т. 1. — 523 с.; Т. 2. —
503 с.

Видиш(5) брате мій /8 місяців серед УССів / (книга належала бібліотеці
Петлюри)/ Д. С. Шухевич. — Львів, 1930.

Газета(6) «Діло» від 2 травня 1915 р.

Гордієнко(7) В. Українська Галицька Армія. — Львів: Меморіал, 1991. —
112 с.

Гунчак(8) Т. Україна: перша половина XX століття. — К., 1993.

Думін(9) Осип. Історія Легіону Українських Січових Стрільців 1914–1918.
Львів, 1936. С.285.

Енциклопедія(10) українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор
Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.

Збірник(11) стрілецьких пісень та віршів/під ред. М. П. Глянцева. —
Львів, 1968.

Из боевого(12) прошлого/ Гордиенко И. М. – М., 1957.

Історичний(13) журнал. — 25 березня 1995 р.

Історія(14) України: Навч. посіб. — Запоріжжя, 2002.

Когутяк(15) М. Галичина: Сторінки історії. Нарис суспільно-політичного
руху XIX — 1939. — Івано-Франківськ, 1993.

Кондратюк(16) К. Видатні історики України XX ст. Історіографічні нариси.
— Л., 1998.

Крип’якевич(17) І., Гнатевич Б., Стефанів З. та ін. Історія українського
війська (від княжих часів до 20-х років ХХ ст.). — Львів, 1992. — С.300.

Лисяк-Рудницький(18) І. Напрями української політичної думки // Записки
НТШ. — Т. ССХХІІ. — Л., 1991.

Лисяк-Рудницький(19) І. Нариси з історії нової України. — Л., 1991.

Литвин М. (20), Науменко К. Історія галицького стрілецтва. — Л., 1991.

Литвин(21) М.Р. Українські Січові Стрільці: до 500 річчя козацької слави
/ М. Р. Литвин; К. Є. Науменко. – К., 1992.

Міхновський(22) М. Самостійна Україна // Вивід прав України. Л., 1991.

Ріпецький(23) С. Українське Січове Стрілецтво. Визвольна ідея і збройний
чин. Нью-Йорк 1956;

Субтельний(24) О. Історія України. – К., 1994.

Сухий(25) О. Галичина: Між Сходом і Заходом. Нариси історії XIX —
початку XX ст. — Л., 1999.

Українські(26) Січові Стрільці 1914 — 20. Л. 1935, 3 вид. Монреаль 1955

PAGE

PAGE 2

Див.: Грушевський М. Новий перiод iсторiї України за роки вiд 1914 до
1919. – К.: Либiдь, 1992. – С. 34; Донцов Д. Наша полiтична думка i
стрiлецтво // Календар Червоної Калини на 1924 р. – Львiв – Київ, 1923.
– С. 32; Липа Ю. Призначення України. – Львiв: Просвiта, 1992. – С. 215;
Петлюра С. Анотацiя-рецензiя на «Стрiлецький календар-альманах на рiк
1917» // Книгарь. – 1918. – №  14. – С. 839; Солтикевич Я. Салют
останньої сотнi. – Торонто, 1964. – С. 38-40.

Петлюра С. Сiчовi стрiльцi в лiтературi // Книгарь. – 1918. – №  9. –
С. 498.

Солтикевич Я. Назв. праця. – С. 38.

Донцов Д. Наша полiтична думка i стрiлецтво… – С. 38.

Похожие записи