HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

«Українська музична культура ХVIII – XX ст.» ПЛАН

1. Музична культура ХVIII – XIX ст. в Україні

2. Музичне життя України у XIX і на початку XX століття

3. Українська музика радянської доби

Висновки

Список використаної літератури

1. Музична культура ХVIII – XIX ст. в Україні

На основі народно-пісенних і кантових традицій в 18 — початку 19 ст.
поширюється пісня-романс на вірші різних поетів. Один з перших її
авторів — Г.С.Сковорода ввів у пісенний жанр цивільну, філософську й
ліричну тематику.

Надзвичайно важливе значення в українській музичній культури XVIII
століття відіграла створена з ініціативи гетьмана Данила Апостола 1730
року Глухівська співоча школа, вихованцями якої стали Дмитро
Бортнянський, Максим Березовський та Артемій Ведель. По закінченні
Глухівськї школи Бортнянський та Березовський продовжували своє навчання
в італійських музичних школах, що були центрами тогочасної європейської
музики.

Поєднання традицій партесного співу і сучасних технік європейського
письма обумовило унікальність творчості цих композиторів. Ставши
придворним капельмейстером у Петерзбурзі, а з 1796 року — керівником
придворної капели, складеної майже винятково з вихованців Глухівської
співацької школи, Бортнянський значно вплинув і на розвиток російської
музичної культури. Він був також першим композитором у Російській
імперії, музичні твори якого почали виходити друком.

2. Музичне життя України у XIX і на початку XX століття

XIX століття в історії музики визначається виходом на світову арену
багатьох національних шкіл, що пов’язано з ростом національної
свідомості європейських народів, що знаходились під владою імперій. Слід
за польською та російською постає і українська національна
композиторська школа.

Слід за українськими письменниками і поетами, професійні музиканти ХІХ
ст. почали звертатися до народної тематики, обробляти народні пісні, які
виконувалися талановитими аматорами у супроводі народних інструментів —
кобзи, бандури, цимбал, скрипки, ліри та ін. На початку 19 століття в
українській музиці з’являються перші симфонічні твори та
камерно-інструментальні твори, серед їх авторів — І. М. Вітковський, А.
І. Галенковський, Ілля та Олександр Лизогуби.

Діяльність аматорських і відкриття перших професійних театрів (Київ —
1803, Одеса — 1810), у яких ставилися музично-сценічні твори на
національні сюжети, зіграли важливу роль у становленні української
опери, першою з яких вважається «Запорожець за Дунаєм»
Гулака-Артемовського (1863). У Західній Україні в різних жанрах хорової
та інструментальної (в тому числі симфонічної) музики працювали
композитори М. М. Вербицький, І. І. Воробкевич, В. Г. Матюк (хори й
ін.).

Основноположною для розвитку національної професійної музики стала
різнобічна діяльність М. В. Лисенка, який створив класичні зразки творів
у різних жанрах (зокрема 9 опер, фортепіанна й інструментальна музика,
хорова і вокальна музика, переважно на слова українських поетів, в тому
числі Т.Шевченка). Він же став організатором музичної школи в Києві
(1904; з 1918 — Музично-драматичний інститут ім. Лисенка).

Послідовниками творчих принципів Лисенка стали Н.Н.Аркас,
Б.В.Подгорецький, М.М.Колачевський, В.І.Сокальський, П.І.Сениця,
І.І.Рачинський, К.Г.Стеценко, Я.С.Степовий, М.Д.Леонтович,
Д.В.Сичинський, Я. О.Лопатинський, С. Ф. Людкевич, О. І. Нижанківський
та інші композитори.

Широке поширення одержує хоровий рух, виникають хорові товариства
«Торбан» (1870) і «Боян» (1891). Відкриваються вищі оперні театри у
Києві (1867) та Львові (1900), Вищий музичний інститут у Львові, музичні
школи при Російському музичному товаристві у Києві (1868), Харкові
(1883), Одесі (1897) та інших містах.

Інтерес до української тематики та фольклору проявили і композитори, що
працювали за межами України. Особливо слід відмітити творчість Петра
Чайковського, що походив з відомого українського козацького роду
«Чайків». Українські мелодії використані композитором у ряді творів,
зокрема у Другій симфонії та Концерті для фортепіано з оркестром № 1,
ряд творів написано на українські сюжети, зокрема опери «Мазепа» і
«Черевички».

Українська тематика присутня також у творчості Ференца Ліста, що
мандрував Україною в кінці 1840-х — це п’єси для фортепіано «Українська
балада» і «Думка», а також симфонічна поема «Мазепа». Українські коріння
має також Ігор Стравінський, значна частина його ранніх творів була
написана в Устилузі на Волині.

На початку XX століття всесвітню славу здобули плеяда українських
виконавців. Це — співачка Соломія Крушельницька, О.Петрусенко, З.Гайдай,
М. Литвиненко-Вольгемут, співаки М.Е.Менцинський, О.П.Мишуга,
І.Паторжинський, Б. Гмиря піаніст Володимир Горовиць, хоровий диригент
О.О.Кошиць, за межами України стали відомі хорові обробки М.Д.
Леонтовича.

Створення ряду художніх колективі, зростання творчої активності нової
генерації українських митців і масштабний розквітом таланту діячів
старшого покоління припадає на період Визвольних змагань. Уряд
Української Держави зайняв послідовну позицію на ниві культурної
розбудови, зокрема й у сфері музичного мистецтва, про що свідчить
Постанова Ради міністрів про мобілізацію літературних, наукових,
артистичних і технічних сил України. Зокрема указом Павла Скоропадського
1918 року було засновано Державний симфонічний оркестр України, першим
диригентом якого став Олександр Горілий, Українська державна капела,
Перший і Другий Національні хори. Київська опера була названа
Українським театром драми та опери, значну кількість всесвітньовідомих
опер було перекладено українською мовою[3]. Також 1918 року було
засновано Кобзарський хор, що пізніше буде відроджений як Державна
капела бандуристів.

3. Українська музика радянської доби

Прихід радянської влади на терени України ознаменувався низкою трагічних
подій. 1921 року агентом ВЧК був вбитий М.Леонтович, а 1928 року було
заборонена діяльність товариства його пам’яті. Найстрашніших втрат
українське мистецтво зазнало у 1930-ті роки, протягом яких радянською
владою було знищено кілька сотень бандуристів, кобзарів і лірників, а
1938 року слід за іншими митцями «розстріляного відродження» був
розстріляний музикант і етнограф Гнат Хоткевич.

В той же час радянською владою було відкрито ряд музичних установ в
різних містах України. Зокрема це театри опери і балету в Харкові
(1925), Полтаві (1928), Вінниці (1929), Дніпропетровську (1931),
Донецьку (1941), організовано хорові, симфонічні колективи.

*

,

M®NuOzR`V`X?Z’\uoiiiiiiiiiiouuuiiiiiiiiiii

д цього методу піддавались жорсткій критиці й переслідуванням. Зокрема
нещадній критиці на пленумах Спілки композиторів піддавалися твори
Б.Лятошинського і Л. Ревуцького, причому останній після 1934 року
практично припинив творчу діяльність, обмежившись викладацькою та
редакторською роботою.

В той же час на Україні виникає масова радянська пісня, одним із перших
творців якої став К.Є. Богуславський. У 1930-ті роки з’являються перші
опери радянської тематики, зокрема «Щорс» Б.Лятошинського (1930),
«Перекоп» Ю.Мейтуса (1937). Пісні, присвячені комуністичній партії та її
вождям закріплюються у репертуарах професійних та аматорських
колективів.

Вагомий вклад у розвиток українського музичного мистецтва зробив
композитор і педагог Микола Вілінський (учень Вітольда Малишевського),
який працював спочатку в Одеський, а потім у Київський консерваторії.

На Західній України, що до 1939 року входила до складу Польщі, працювали
композитори В.А. Барвинський, С.Ф.Людкевич, А.І. Кос-Анатольський,
фольклорист Ф.М. Колесса.

У повоєнні часи серед видних українських композиторів — Григорій
Верьовка, брати Георгія та Платона Майбороди, Костянтин Данькевич, А. Я.
Штогаренко та інші. Серед визначних виконавців — український тенор Іван
Козловський, широко відомою завдяки виконанню фронтових пісень стала
уродженка Харківщнини Клавдія Шульженко.

1960-ті роки відзначаються проривом української композиторської школи на
світову арену, опануванням новітніх течій європейської музичної
культури. У Києві створюється група митців «Київський авангард», до якої
увійшли такі згодом відомі митці, як Валентин Сильвестров, Леонід
Грабовський та Віталій Годзяцький. Проте через розходження з
ретроґрадними тенденціями офіційних музичних кіл СРСР члени «Київського
авангарду» зазнавали різного роду утисків, що врешті-решт призвели до
розпаду цієї групи.

В ці ж роки продовжують працювати такі композитори як Платон і Георгій
Майбороди, К. Данькевич, на цей період припадають останні дві симфонії
Б. Лятошинського. У 1970-ті — 1980-ті роки стають відомими композитори
М.Скорик, Є.Станкович, І.Карабиць та інші.

Світове визнання отримала національна школа вокального мистецтва.
Яскраві імена української оперної сцени — А. Солов’яненко, Д. Гнатюк, Б.
Руденко, Є. Мірошниченко. Визначною подією музичного життя стала
постановка опери Д. Шостаковича «Катерина Ізмайлова» у Києві 1965 року.

Паралельно із формуванням поп-музики в Західних країнах, в Україні, як і
інших радянських республіках досягає свого розквіту радянська естрада.
Особливо виділяється творчість Володимира Івасюка, автора понад 100
пісень, чиє життя трагічно обірвалось 1979 року.

Серед композиторів-пісенників цих років також О.І. Білаш, В. Верменич,
пізніше — І. Карабиць. Популярність завоювали в ці роки естрадні
виконавці — Софія Ротару, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Ігор
Білозір, Тарас Петриненко, Алла Кудлай та інші.

Паралельно започатковувалися і типово модерні музичні та
музично-поетичні проекти, серед яких сатиричний театр «Не журись!»
В.Морозова (1970-і рр.), гурт «Мертвий півень» та рок-бардівська група
«Плач Єремії» (друга половина 1980-х рр.).

Висновки

Високий рівень розвитку музично-пісенної творчості забезпечувала
поетична і музична обдарованість українського народу. Наприкінці XVIII —
у першій половині XIX ст. у побуті були поширені землеробські пісні
календарного циклу, а також колядки, веснянки, колискові, весільні пісні
тощо. Дуже популярними були пісні-романси «їхав козак за Дунай», «Віють
вітри», «Сонце низенько», а також створені на вірші Шевченка «Думи мої»,
«Ой, одна я, одна», «Заповіт», пісні про Богдана Хмельницького, Максима
Кривоноса. Із свого середовища народ висунув талановитих
співців-кобзарів, лірників (Андрій Шут, Остап Вересай). Дуже популярними
були авторські твори, що згодом у народі ставали безіменними: «Там, де
Ятрань круто в’ється», «Чи я в лузі не калина була», «Дівчино, рибчино,
серденько моє» та ін.

Пісенним талантом українців захоплювалися у Петербурзі, де при царському
дворі існувала капела хлопчиків. Навесні 1833 p. М. Глинка перебував на
Україні з метою набору співаків. Він відвідав Київ, Чернігів, Полтаву,
Харків, Качанівку і відібрав 19 хлопчиків і двох дорослих чоловіків для
зарахування до капели. Серед них був С. Гулак-Артемовський, який згодом
став автором першої української національної опери.

Основноположною для розвитку національної професійної музики стала
різнобічна діяльність М. В. Лисенка, який створив класичні зразки творів
у різних жанрах (зокрема 9 опер, фортепіанна й інструментальна музика,
хорова і вокальна музика, переважно на слова українських поетів, в тому
числі Т.Шевченка). Він же став організатором музичної школи в Києві
(1904; з 1918 — Музично-драматичний інститут ім. Лисенка).

Послідовниками творчих принципів Лисенка стали Н.Н.Аркас,
Б.В.Подгорецький, М.М.Колачевський, В.І.Сокальський, П.І.Сениця,
І.І.Рачинський, К.Г.Стеценко, Я.С.Степовий, М.Д.Леонтович,
Д.В.Сичинський, Я. О.Лопатинський, С. Ф. Людкевич, О. І. Нижанківський
та інші композитори.

На початку XX століття всесвітню славу здобули плеяда українських
виконавців. Це — співачка Соломія Крушельницька, О. Петрусенко, З.
Гайдай, М. Литвиненко-Вольгемут, співаки М.Е. Менцинський, О.П. Мишуга,
І. Паторжинський, Б. Гмиря піаніст Володимир Горовиць, хоровий диригент
О.О. Кошиць, за межами України стали відомі хорові обробки М.Д.
Леонтовича.

У 1970-ті — 1980-ті роки стають відомими композитори М.Скорик,
Є.Станкович, І.Карабиць та інші.

Паралельно із формуванням поп-музики в Західних країнах, в Україні, як і
інших радянських республіках досягає свого розквіту радянська естрада.
Особливо виділяється творчість Володимира Івасюка, автора понад 100
пісень, чиє життя трагічно обірвалось 1979 року.

Серед композиторів-пісенників цих років також О.І. Білаш, В. Верменич,
пізніше — І. Карабиць. Популярність завоювали в ці роки естрадні
виконавці — Софія Ротару, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Ігор
Білозір, Тарас Петриненко, Алла Кудлай та інші.

Список використаної літератури

Архімович Л., Каришева Т., Шеффер Т., Шреєр-Ткаченко О. Нариси з історії
української музики, в 2-х томах. — К., 1964

Білокопитов О. Композитори радянської України — Х.,1934

Греченко В., Чорний І, Кушнерук В., Режко В. Історія світової та
української культури. — К., 2000.

Грінченко М. Історія української музики. — К.,1922; Нью-Йорк, 1961

Довженко В. Нариси з історії української радянської музики, в 2-х томах

Закович М.М., Зязюн І.A., Семашко ОМ. Українська та зарубіжна культура.
— К., 2001.

Історія української музики в 6-ти томах під ред. М. М. Гордійчук і ін.
Т.1 — К.1989; т.2,3 — К.,1990; т.4 — К.,1992; т.5 — К.,2004

Лобас В.Х., Легенький Ю.Г. Українська і зарубіжна культура. — К., 1997.

Мала українська музична енциклопедія. Упорядник О.Залеський — Мюнхен,
1971

Муха Антон Композитори України та української діаспори. — К.: 2004.

Ольховський Андрій. Нарис історії української музики. — К.: Музична
Україна, 2003.

Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник /Ред. М. Заковича. —
К., 2000.

PAGE

PAGE 4

Похожие записи